ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 червня 2024 рокум. Ужгород№ 260/3246/24 Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі представника ОСОБА_2 (89311, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Оленьово, 1) до Державної прикордонної служби, в особі НОМЕР_2 прикордонного загону відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 інспектора майстер сержант ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2024 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної прикордонної служби, в особі НОМЕР_2 прикордонного загону відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 інспектора майстер сержант ОСОБА_3 , якою просить визнати протиправним та скасувати рішення від 12.03.2024 року, винесене інспектором прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 (тип Б) відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 майстром- сержантом ОСОБА_3 про відмову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 в перетині державного кордону України.

13 травня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін.

1. Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12.03.2024 року я разом зі сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є дитиною з інвалідністю 1 групи підгрупи А внаслідок психічного розладу, в якості супроводжуючої особи їхав на планове медичне обстеження за кордон де на пункті пропуску пред`явив документи, а саме паспорти громадян України для виїзду за кордон його та сина, свідоцтво про народження сина від 16.03.2022 року (повторне), посвідчення дитини інваліда серія НОМЕР_3 видане 14.10.2010 року, довідку Тячівського управління соціального захисту населення від 30.06.2022 року № 261, що він дійсно отримує допомогу по догляду за інвалідом І групи, підгрупи А внаслідок психічного розгляду за сином ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 з 01.06.2022 року. Також звертає увагу, що він не перший раз виїжджав з дитиною на медичне обстеження за кордон і не було ніяких передумов для відмови у перетині кордону. Відмовивши йому у перетині державного кордону з сином інспектором прикордонної служби фактично позбавлено сина кваліфікованої медичної допомоги. В оскаржувані відмові чітко не зазначено на підставі чого йому відмовлено в перетині державного кордону. Вважає, що відмова є юридично не конкретизована, а постанова КМУ № 57 від 27.01.1995 року містить пукти 2,2-1 2-19, з відмови слідує, шо він порушив всі пункти при перетині кордону.

10 червня 2024 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначено, що в оскаржуваному рішенні наведено персональні дані позивача, його паспортні документи, вказано правову підставу його прийняття, в тому числі вказано причини: «На підставі Закону України «Про правовий режим воєнного часу» від 12 травня 2015 року №389-VІІ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також пунктів 2, постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасово обмежено у праві виїзду з України за відсутності підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин має відсутній повний пакет документів на перетин ДКУ згідно постанови Кабінету Міністрів України №57». Отже, підставою ухвалення оскаржуваного рішення є фактично Указ Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» щодо введення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтею 33 Конституції України (а також вказані вище нормативно правові акти). Таким чином, оскаржуване рішення містить всі обов`язкові реквізити, підставу та мотиви його прийняття (Аналогічні висновки, щодо обов`язкових реквізитів Рішення про відмову у перетині державного кордону містяться у Постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року по справі № 380/18153/22 та багатьох інших). Також, як слідує з позовної заяви підставою позову, не є наявність права у позивача на виїзд і відповідно винесення незаконного рішення, а те що рішення оформлено не так як хотів би позивач. У зв`язку з тим, що фактично відсутність права на виїзд позивача за кордон не оспорюється ця обставина є окремою підставою для відмови позивачу у задоволенні позову. Відповідно до чинного законодавства необхідними умовами для виїзду за кордон військовозобов`язаних громадян України є: дійсний документ, визначений статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі - Закон України) та документи, необхідні для в`їзду до держави прямування, транзиту; відсутність підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України та в умовах воєнного стану документальне підтвердження належності до категорії громадян України, щодо яких не застосовуються обмеження у праві виїзду за межі території України (це відповідні документи, які свідчать про звільнення від призову на військову службу під час мобілізації). Разом з тим, позивачем не надані документи, які підтверджують його право на перетин державного кордону України в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_4 від 12 липня 2018 року, (а.с. 5).

12 березня 2024 року з метою перетину державного кордону позивач прибув до пункту пропуску «Солотвино» та на паспортному контролі надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон свій та його сина, свідоцтво про народження сина Серії НОМЕР_5 від 16 березня 2022 року (повторне), посвідчення дитини інваліда серія НОМЕР_3 видане 14 жовтня 2010 року, довідку Тячівського управління соціального захисту населення від 30 червня 2022 року № 261, що ОСОБА_1 дійсно отримує допомогу по догляду за інвалідом І групи, підгрупи А внаслідок психічного розгляду за сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 01 червня 2022 року по теперішній час.

Даний факт сторонами не оскаржується.

12 березня 2024 року інспектором прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » майстром сержантом ОСОБА_6 прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , (а.с. 4).

Згідно вказаного рішення, на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного часу» від 12 травня 2015 року №389-VІІ, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також пунктів 2, постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» громадянина України ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасово обмежено у праві виїзду з України за відсутності підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин має відсутній повний пакет документів на перетин ДКУ згідно постанови Кабінету Міністрів України №57.

Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно відмовив йому у перетині державного кордону, звернувся із цим позовом до адміністративного суду.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 64 Основного Закону).

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Частиною 1 статті 14 Закону № 1710-VI визначено порядок відмови у перетині державного кордону, зокрема іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.94 року (далі - Закон №3857-XII).

Згідно з статтею 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Частиною 1 статті 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 року (далі Закон №389-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтями 1 і 2 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та станом на час розгляду справи триває.

Згідно пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин, в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством, зокрема, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України заборонено громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років (за виключенням певних категорій при наданні відповідних підтверджуючих документів).

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.95 року (тут і далі Правила, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.

Відповідно до пункту 2-1 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право батьки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, за наявності свідоцтва про її народження та документів, що підтверджують інвалідність (їх нотаріально засвідчених копій).

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема з числа тих, які мають на утриманні повнолітню дитину, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, на час виникнення спірних правовідносин, мали право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.

За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки від 23 лютого 2022 р. №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

За приписами пункту 16 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби.

Водночас, відповідно до пункту 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.

Призовники, військовозобов`язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.

Отже, відповідно до вимог пункту 16 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та частини 4 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставою для виїзду за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час для призовників, військовозобов`язаних та резервістів є дозвіл керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку.

Суд зазначає, що працівникам Державної прикордонної служби України, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається, зокрема, право перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України документи на право в`їзду в Україну або виїзду з України, з`ясовувати підстави перетинання державного кордону України, однак у відповідача відсутнє право на надання дозволу громадянам України, які перебувають на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час, тим більше, на встановлення факту чи підлягає призову на військову службу під час мобілізації конкретний військовозобов`язаний.

Суд враховує, що як видно з матеріалів розглядуваної справи, позивач на паспортному контролі надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон свій та його сина, свідоцтво про народження сина Серії НОМЕР_5 від 16 березня 2022 року (повторне), посвідчення дитини інваліда серія НОМЕР_3 видане 14 жовтня 2010 року, довідку Тячівського управління соціального захисту населення від 30 червня 2022 року № 261, що ОСОБА_1 дійсно отримує допомогу по догляду за інвалідом І групи, підгрупи А внаслідок психічного розгляду за сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 01 червня 2022 року по теперішній час. Зазначені обставини визнаються сторонами.

Однак позивачем не надано військово-обліковий документ для перетину державного кордону в умовах воєнного стану під час мобілізації.

Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм суд приходить до переконання, що представником відповідача було правомірно винесено рішення про відмову в перетинанні позивачем державного кордону України.

Крім того, суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому при пред`явлені позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України, за наявності на те законних підстав.

Суд також зазначає, що решта доводів позовної заяви не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно приписів статті 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 до Державної прикордонної служби, в особі НОМЕР_2 прикордонного загону відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 інспектора майстер сержант ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 26 червня 2024 року.

СуддяТ.В.Скраль