ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

м. Київ

Справа № 718/1794/23

Провадження № 51 - 935 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

та в режимі відеоконференції:

захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023262110000117 від 23 квітня 2023 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Костільники Бучацького району Тернопільської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 286 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 14 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і на нього покладено відповідні обов`язки.

Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_8 та стягнуто з ОСОБА_6 на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати, пов`язані з проведенням експертиз, на суму 12 189 гривень 00 копійок.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Кіцманського районного суду

Чернівецької області від 24 квітня 2023 року, на транспортний засіб марки «Citroen Jumpy», номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_6 , а також арешт, накладений ухвалою слідчого судді Кіцманського районного суду

Чернівецької області від 24 квітня 2023 року, на транспортний засіб марки «Dacia Logan», номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_9 .

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

23 квітня 2023 року близько 13 години 45 хвилин водій ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Citroen Jumpy», номерний знак НОМЕР_1 , рухався в адміністративних межах с. Суховерхів Чернівецького району Чернівецької області по автодорозі М-19 сполученням «Доманове - Ковель - Чернівці - Тереблече» зі сторони м. Кіцмань в напрямку с. Кліводин в лівій смузі руху з перевищенням швидкості (не менше 96.7 км/год).

Наближаючись до будинку № 1 по вул. Буковинській вказаного населеного пункту, де в цей час в попутному напрямку попереду в правій полосі руху рухався автомобіль марки «Dacia Logan», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , який, не вмикаючи лівий покажчик повороту, почав змінювати напрямок руху ліворуч, а в цей час водій ОСОБА_6 , не врахувавши дорожньої обстановки, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом та проявивши самовпевненість у виборі швидкості руху, допустив виїзд керованого ним автомобіля на зустрічну смугу руху, перетнувши при цьому лінію дорожньої розмітки 1.3 ПДР, де допустив зіткнення із автомобілем марки «Dacia Logan».

Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки «Dacia Logan», номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_9 помер.

Вказану дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_6 вчинив у результаті порушення та невиконання вимог ліній 1.3 горизонтальної дорожньої розмітки та п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002.

Вироком Чернівецького апеляційного суду від 14 листопада 2023 року частково задоволено апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10 , скасовано вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2023 року в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України і ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_6 за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_6 вказано обчислювати з дня його затримання.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок апеляційного суду, застосувати до ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України та звільнити його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення. Вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не розглянув можливості звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та призначив йому покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок суворості. Звертає увагу на те, що ОСОБА_6 вчинив злочин з необережності, повністю визнав свою вину у вчиненому злочині, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, попросив вибачення у потерпілої ОСОБА_8 , не перебуває на обліках у лікарів психіатра або нарколога, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, є інвалідом третьої групи з дитинства, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягувався, після ДТП залишився на місці події, викликав швидку допомогу та працівників поліції. Також указує, що апеляційний суд залишив проза увагою віктимну поведінку загиблого ОСОБА_9 , який також порушував правила дорожнього руху, що стало першопричиною аварії. Вважає, що апеляційний суд не врахував вимог ст. 393 ч. 1 п. 7 КПК України щодо меж апеляційного перегляду за апеляційною скаргою в інтересах потерпілої ОСОБА_8 , яка в суді першої інстанції не просила обрати ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, та безпідставно скасував вирок суду першої інстанції з підстав м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання. Вважає, що апеляційний суд не врахував практику Європейського суду з прав людини та позицію, зазначену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року в справі № 617/775/20, дійшовши до помилкового висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 в умовах його звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.

До початку касаційного розгляду на адресу Верховного Суду надійшла нотаріально посвідчена заява від потерпілої ОСОБА_8 , у якій вона просить змінити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 , застосувати до нього положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення. Також потерпіла зазначає, що не має жодних претензій морального або майнового характеру до засудженого ОСОБА_6 .

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив задовольнити.

У судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Санкція ст. 286 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших

причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.

Приймаючи рішення про неможливість виправлення ОСОБА_6 зі звільненням його від відбування основного покарання, скасовуючи вирок суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в порушення вищевказаних вимог кримінального закону, не мотивував свого рішення про застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України та належним чином не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість його виправлення без відбування покарання. Обґрунтовуючи такий висновок, апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, конкретні обставини та причини дорожньо-транспортної пригоди, а саме - допущені ОСОБА_6 . грубі порушення вимог Правил дорожнього руху України, внаслідок чого загинув водій іншого транспортного засобу ОСОБА_9 .

При цьому апеляційний суд врахував конкретні обставини події за участі ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , допущені кожним з них порушення правил дорожнього руху, дані про особу засудженого ОСОБА_6 та обставини, що пом`якшують його покарання, на які посилається захисник в касаційній скарзі, при цьому не визнав їх достатніми для висновку про можливість його виправлення і перевиховання в умовах звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Врахувавши вказані обставини в їх сукупності, позицію потерпілої ОСОБА_8 та її представника - адвоката ОСОБА_10 , висловлену під час апеляційного розгляду, які підтримали апеляційну скаргу та погодилися із тим, що призначене ОСОБА_6 основне покарання із застосуванням ст. 75 КК України є м`яким, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства, визнавши неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, скасувавши вирок у цій частині та постановивши новий вирок. Новим вироком апеляційний суд визначив, що покарання в мінімальних межах санкції частини 2 статті 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з реальним його відбуванням та з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами буде справедливим за своїм видом, достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, узгоджується із практикою касаційного суду і Європейського суду з прав людини та забезпечить дотримання засад призначення покарання, в тому числі його індивідуалізації, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення, а також пропорційним і таким, що відповідає тяжкості правопорушення і не буде становити для нього особистого надмірного тягаря.

Порушень вимог ст. 393 ч. 1 п. 7 КПК України апеляційним судом допущено не було, оскільки згідно технічного засобу фіксування кримінального провадження в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_8 в судовому засіданні суду першої інстанції 30 серпня 2023 року зазначила, що вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а в питанні призначення основного покарання поклалася на розсуд суду. При цьому потерпіла в суді першої інстанції не просила призначити ОСОБА_6 основне покарання із застосуванням ст. 75 КК України, а в апеляційній скарзі, поданій її представником в її інтересах, було порушено питання про недоцільність застосування до нього положень ст. 75 КК України та необхідність скасування вироку суду першої інстанції з ухваленням нового вироку і призначенням йому за ст. 286 ч. 2 КК України реального покарання в межах санкції. Потерпіла підтримала такі вимоги апеляційної скарги свого представника в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Отже, суд апеляційної інстанції прийняв рішення в межах апеляційної скарги та вимог потерпілої ОСОБА_8 , заявлених нею в суді першої інстанції, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими.

Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 420 КПК України є законним, обґрунтованим і мотивованим.

Що стосується заяви потерпілої ОСОБА_8 про відсутність у неї до засудженого претензій морального або майнового характеру та прохання про застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 533 КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України. Виконання вироку суду, який набрав законної сили, в частині відшкодування завданого збитку є прямим обов`язком особи, на яку такий обов`язок покладено судом.

Заява потерпілої про відсутність у неї до ОСОБА_6 претензій морального та майнового характеру, яка подана лише до суду касаційної інстанції, в сукупності з іншими встановленими судом апеляційної інстанції обставинами та даними про особу ОСОБА_6 не свідчить про незаконність вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і не дає достатніх підстав вважати, що призначене йому основне покарання за ст. 286 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є явно несправедливим і таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості через незастосування положень ст. 75 КК України. Будь-яких інших даних, які б могли свідчити про таку невідповідність, захисником у касаційній скарзі не наведено, до неї не долучено та за матеріалами кримінального провадження не вбачається.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника, зміни вироку апеляційного суду та призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Чернівецького апеляційного суду від 14 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3