Справа № 159/2753/23 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П. Ю. Провадження № 22-ц/802/570/24 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці Державної митної служби України до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу, за апеляційною скаргою заступника керівника обласної прокуратури ОСОБА_2 в інтересах держави в особі Державної митної служби України на рішення Ковельського міськрайонного суду волинської області від 27 березня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області, діючи в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці Державної митної служби України, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2022 року у справі № 140/2607/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2022 року, частково задоволено позов ОСОБА_3 до Волинської митниці Держмитслужби, Державної митної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Волинська митниця про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказаним рішенням суду визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби від 27.01.2022 року № 6-о про звільнення ОСОБА_3 з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби, поновлено останнього на посаді з 27.01.2021 року та стягнуто з Волинської митниці на користь позивача 38810,80 гривень. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 11088,80 грн допущено до негайного виконання.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2022 року у справі № 140/2607/22 набрало законної сили 01.12.2022 року.

Поряд з цим, ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 року у справі № 140/2607/22 за позовом ОСОБА_3 до Волинської митниці Держмитслужби, Державної митної служби України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Волинська митниця, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України, замінено боржника - Волинську митницю Держмитслужби на правонаступника - Волинську митницю.

Згідно інформації, наданої Волинською митницею, встановлено, що наказом Волинської митниці Держмитслужби № 16-о «Про поновлення» від 16.05.2022 року поновлено ОСОБА_3 - головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби з 27.01.2022 року та здійснено йому виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 11088,80 грн. Решту суми, яка підлягала сплаті згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/2607/22 (27722,00 грн.), не виплачено.

Покликаючись на ст.ст. 1174, 1191 ЦК України, прокурор зазначає, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Водночас, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не визначений законом.

Також прокурор зазначає, що відповідно до ст. 237 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Водночас ч. 8 ст. 134 КЗпП України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14, п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено обов`язок відшкодування шкоди, заподіяної установі у зв`язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу. Такий обов`язок покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. При цьому, винна у незаконному звільненні особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі.

Оскільки звільнення ОСОБА_3 здійснено з порушенням закону, що встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2022 року у справі № 140/2607/22, то на ОСОБА_1 , як на особу, за наказом якої проведено звільнення, покладається обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну Волинській митниці та Державній митній службі України

Покликаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача у порядку зворотної вимоги (регресу) на користь Волинської митниці матеріальну шкоду у розмірі 11088,80 грн та судові витрати.

Рішенням Ковельського міськрайонногосуду Волинськоїобласті від27березня 2024року в задоволенні позову керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області (Волинська область, м. Ковель, вул. Шевченка, 7) в інтересах держави в особі Державної митної служби України (м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г), Волинської митниці Державної митної служби України (Волинська область, Ковельський район, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду,заступник керівника обласної прокуратури Бабенков О. Ю. в інтересах держави в особі Державної митної служби України подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, судом зазначено про відсутність в діянні ОСОБА_1 при прийнятті 27.01.2022 наказу № 6-о Волинської митниці Держмитслужби про звільнення ОСОБА_3 з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби умислу. Органами державної влади не проведено службове розслідування відносно відповідача згідно Бюджетного кодексу України. Натомість суд з`ясував, що у відповідача були відсутні повноваження пропонувати рівнозначні посади або нижчі посади у новоутвореному органі Волинській митниці. Наведене, на думку суду, виключає умисел у діях відповідача, який згідно з ч. 3 ст. 82 Закону України «Про державну службу» є імперативною нормою для виникнення права зворотної вимоги (регресу). Крім того судом першої інстанції до спірних правовідносин неправильно застосовано норми матеріального права та здійснено неправильне їх тлумачення, а саме: положення ст. ст. 80, 82 Закону України «Про державну службу», п. 3. ч. 2 ст. 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та не застосовано закон, який підлягав застосуванню п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, ст. 237 КЗпП України, ч. 4 ст. 136 КЗпП України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14, п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Просить рішення скасувати у зв`язку із невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення зворотної вимоги (регресу), суд першої інстанції виходив з того, що в діяннях ОСОБА_1 при прийнятті наказу про поновлення не встановлено складу кримінального правопорушення, відносно відповідача відсутній обвинувальний вирок суду з цього питання, який набрав законної сили. Разом з тим, службове розслідування відносно ОСОБА_1 також не проводилося. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували наявність умислу в діяннях відповідача при прийнятті наказу про поновлення ОСОБА_3 .. Крім цього, стороною позивача при зверненні до суду порушено порядок відшкодування шкоди державними службовцями.

Згідно вимог ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи і інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч.ч. 3, 4 ст. 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими, або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» № 858 від 02 жовтня 2019 року утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким утворено, зокрема, Волинську митницю Держмитслужби.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» від 30 вересня 2020 року територіальні органи Державної митної служби було реорганізовано шляхом їх приєднання до Державної митної служби.

Наказом Державної митної служби України № 480 від 27 жовтня 2020 року розпочато процес реорганізації структури органів Державної митної служби України, утворено комісії з реорганізації територіальних органів Держмитслужби та призначено голів таких комісій з метою формування їх складу.

З 03.11.2020 року Волинська митниця Держмитслужби перебуває в стані припинення.

Наказом Державної митної служби України № 472 від 30 червня 2021 року «Про початок здійснення митницями, як відокремленими підрозділами Державної митної служби України» з 01 липня 2021 року відбулось фактичне передання компетенції від Волинської митниці Держмитслужби, як юридичної особи публічного права, до Волинської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України.

Згідно з наказом Державної митної служби України №18 від 11 січня 2022 року «Про внесення змін до наказу Держмитслужби № 480 від 27 жовтня 2020 року», відповідача призначено головою реорганізаційної комісії Волинської митниці Держмитслужби.

Відповідно до наказу Волинської митниці Держмитслужби № 694-о від 23.12.2021 року «Про звільнення» ОСОБА_3 звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби, з 29.12.2021 року у зв`язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби. Вказаний наказ підписаний головою комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби Криворучко М. В.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2022 року у справі № 140/2607/22 адміністративний позов ОСОБА_3 до Волинської митниці Держмитслужби задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби від 27.01.2022 № 6-о про звільнення ОСОБА_3 з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби, поновлено ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби з 27 січня 2022 року та стягнуто з Волинської митниці на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 38810,80 грн.

З вказаного рішення вбачається, що Волинською митницею Держмитслужби не виконано обов`язку, визначеного законом щодо процедури звільнення ОСОБА_3 та не враховано його право на переважне залишення на роботі, не запропоновано іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей одночасно з попередженням про звільнення.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2022 року апеляційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року у справі № 140/2607/22 повернуто скаржнику.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 року замінено в адміністративній справі № 140/2607/22 Волинську митницю Держмитслужби на правонаступника - Волинську митницю.

Наказом Волинської митниці Держмитслужби № 16-о «Про поновлення» від 16 травня 2022 року поновлено ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби з 27 січня 2022 року та нараховано виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 11088 грн. 80 коп., яка виплачена на підставі наказу Волинської митниці № 375-о від 16 травня 2022 року «Про проведення розрахунку».

Судом встановлено, що спірні правовідносини, які виникли в даній ситуації стосуються незаконного звільнення працівника територіального підрозділу Державної митної служби, його подальшого поновлення на посаді та шкоди, яку поніс державний орган внаслідок витрачання з бюджету коштів на виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, яку він має на меті стягнути з винної у незаконному звільненні посадової особи в порядку регресу.

Як вбачається з матеріалів справи, начальник Волинської митниці є державним службовцем категорії «Б». Таким чином голова реорганізаційної комісії територіального підрозділу Державної митної служби, який, в силу вказівок законодавства, призначається керівником або заступником керівника такого органу, так само є державним службовцем категорії «Б».

Таким чином, на момент прийняття наказу Волинської митниці Держмитслужби від 16 травня 2022 року № 16-о «Про поновлення» та вчинення інших, пов`язаних із ним дій, ОСОБА_1 був державним службовцем категорії «Б».

Отже, в даній справі першочерговому застосуванню підлягають спеціальні норми права, а саме ст.ст. 80-82 ЗУ «Про державну службу», які мають пріоритет над загальними нормами права, передбаченими ст.ст. 130, 134, 237 КЗпП України.

З огляду на вказане, у разі застосування зворотної вимоги (регресу) відповідач може нести матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.

За ст. 87 Закону України «Про державну службу», пропонування державному службовцю рівнозначної або нижчої посади здійснює суб`єкт призначення або керівник державної служби.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.

Суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади (п. 7 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну службу»).

Однак, відповідно до п. 14 Порядку № 1074, до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідного органу виконавчої влади або територіального органу. Більше того повноваження голови комісії визначено п. 21 Порядку № 1074, який не передбачає повноваження щодо призначення на вакантні посади до новоутвореного органу.

Станом на травень 2022 року відбулося фактичне та процесуальне правонаступництво, за яким здійснено передання компетенції від Волинської митниці Держмитслужби, як юридичної особи публічного права, до Волинської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України.

Таким чином, у зв`язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби та утворенням Волинської митниці як відокремленого підрозділу, право на запропонування посади у новоутвореному територіальному органі Держмитслужби належало виключно керівнику Волинської митниці як відокремленому підрозділу Державної митної служби України, на основі делегованих повноважень, визначених Положенням про Волинську митницю, затвердженого наказом Державної митної служби України № 489 від 29 жовтня 2020 року «Про затвердження положень про територіальні органи Держмитслужби».

Таким чином, відповідач, як голова реорганізаційної комісії, не виступав у статусі ні керівника державної служби, ані суб`єкта призначення, а тому не мав відповідних повноважень пропонувати працівникам рівнозначну посаду або нижчу посаду в порядку ст. 87 ЗУ «Про державну службу».

При цьому слід також звернути увагу, що звільнення ОСОБА_3 здійснено на підставі наказу Волинської митниці Держмитслужби від 23.12.2021 року №694-0 «Про звільнення», який підписаний не відповідачем ОСОБА_1 , а іншою особою. Відповідачем було видано наказ №6-о від 27.01.2022 року «Про проведення розрахунку з ОСОБА_3 », який хоч і стосується звільнення ОСОБА_3 , та скасований рішенням суду, проте не свідчить про вину ОСОБА_1 у незаконному звільнення ОСОБА_3 . Так само ОСОБА_1 не видавав і не підписував наказ від 23.12.2021 р. №694 о, яким визначено день звільнення ОСОБА_3 перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність умислу чи вини відповідача у звільнення працівника.

Відповідно до п.п. 10 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, посадові та службові особи органів державної влади, дії яких завдали шкоди, що відшкодована з бюджету, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законом.

Абзацами 3-5 п.п. 10 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визначено особливості пред`явлення регресу до посадової особи з вини якої завданої збитків державному бюджету, які залежать від встановлення діях посадової, службової особи органів державної влади складу кримінального правопорушення.

У випадку встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, органи державної влади в установленому законодавством порядку реалізовують право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством.

Проте, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу кримінального правопорушення, органи державної влади після виконання рішень суду про стягнення коштів, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів.

За результатами службового розслідування органи державної влади та органи Казначейства України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред`явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Аналогічні положення передбачені у ст. 6 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Таким чином, у разі, якщо державному бюджету завдано збитків в результаті протиправних дій посадової або службової особи державного органу, і рішенням суду у діях такої особи не встановлено складу кримінального правопорушення, державний орган проводить службове розслідування відносно такої особи і за його результатами звертається із зворотною вимогою (регресом).

Крім цього, стороною позивача при зверненні до суду порушено порядок відшкодування шкоди державними службовцями.

Порядок відшкодування шкоди, завданої державним службовцем визначений ст. 82 ЗУ «Про державну службу», відповідно до приписів якої для відшкодування шкоди керівник державної служби вносить державному службовцю письмову пропозицію, в якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування. Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди у письмовій формі.

Пропозиція може бути внесена протягом трьох місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався чи мав дізнатися про обставини, що є підставою для пред`явлення вимоги, але не пізніше ніж через три роки з дня заподіяння шкоди.

Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди в письмовій формі протягом двох тижнів з дня отримання пропозиції.

У разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку керівник державної служби може звернутися з позовом про таке відшкодування до суду.

Наведені приписи встановлюють спеціальний порядок для виникнення права у державного органу звернутися до державного службовця із зворотною вимогою (регресом).

Особливість цього порядку полягає у тому, що лише у разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку, керівник державної служби наділяється правом звернутися до суду, оскільки лише за настанням таких обставин майновий інтерес державного органу отримати відшкодування порушується.

Слід зауважити, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт того, що керівник державної служби звертався до ОСОБА_1 із письмовою пропозицією, в якій зазначався б розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування. Такі докази не долучені прокурором ні до позовної заяви, ні до письмових пояснень, поданих після того, як відповідач у відзиві на позовну заяву наголосив на порушенні порядку звернення із позовною вимогою про стягнення регресу.

Відхиляючи такі доводи прокурора, суд першої інстанції вважав, що в разі, коли поновлено на посаді державного службовця, повинні застосовуватися норми спеціального законодавства, щодо відшкодування заподіяної органу шкоди в порядку регресу, а саме норми статті 80 Закону України «Про державну службу».

Основним правовим питанням, яке постало перед судами у цій справі, є те, який правовий акт є пріоритетним у застосуванні щодо регулювання спірних правовідносин, КЗпП України чи Закону України «Про державну службу», і як наслідок, які строки звернення до суду, з огляду на положення частини другої статті 82 Закону України «Про державну службу», у справах такої категорії.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначенням правового статусу державного службовця регулюються Законом України «Про державну службу» (стаття 3 Закону України «Про державну службу»).

За змістом частин першої, третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Законом України «Про державну службу» врегульовано також питання матеріальної відповідальності державних службовців, зокрема визначено основи матеріальної відповідальності державних службовців, обов`язок відшкодування шкоди та порядок її відшкодування, у тому числі в порядку регресу (статті 80-82 Закону України «Про державну службу»).

З аналізу зазначеного законодавства можна зробити висновок про те, що оскільки порядок відшкодування шкоди в порядку регресу, завданої державними службовцями, закріплено у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі України «Про державну службу», пріоритетним у застосуванні до спірних правовідносин є спеціальний нормативний акт.

Матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (частина перша статті 80Закону України «Про державну службу»).

Відповідно до частин другої, третьої статті 80 Закону України «Про державну службу`держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до: державного службовця, який заподіяв шкоду; посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету.

Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.

Орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, звертається до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету.

Державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях зазначених осіб.

Після виконання рішень суду відповідно до цього Закону за поданням органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, державний орган, до сфери управління якого належить державне підприємство, забезпечує проведення службового розслідування щодо службових осіб державного підприємства, дії яких призвели до збитків державного бюджету, якщо рішенням суду в діях зазначених осіб не встановлено складу кримінального правопорушення.

Подібні за змістом положення містяться в підпункті 2, 9, 10 пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України.

Таким чином, згідно з положеннями спеціального закону стягнення з державного службовця (посадової особи) матеріальної шкоди за незаконне звільнення іншого працівника в порядку регресу можливо за умови умисного вчинення такого проступку. Згідно з вимогами закону, проведення службового розслідування є обов`язковим, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях посадової, службової особи державного органу, дії якої призвели до збитків державного бюджету. Отже, підтвердження умисної форми вини державного службовця має здійснюватися на підставі результатів службового розслідування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частина перша статті 81 ЦПК України).

Дослідивши зібрані по справі докази, надавши їм належну оцінку суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів,що умисел в діях відповідача, пов`язаних із звільненням працівника, яке в подальшому визнано незаконним, не встановлений у передбаченому законом порядку, зокрема, під час проведеного службового розслідування, котре є обов`язковим в таких випадках, однак позивачами проведено не було. Також відсутній обвинувальний вирок з цього питання.

У цьому ж зв`язку колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 161/6047/16-ц, адже як вірно вказав місцевий суд у цій постанові не викладено висновку щодо застосування норм права, а саме КЗпП України у поєднанні із застосуванням положень Закону України «Про державну службу», а надано оцінку фактичним обставинам справи, які є відмінними від обставин справи, що переглядається.

Отже, відповідні доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги є власним тлумаченням чинного законодавства та не спростовують висновків суду.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника обласної прокуратури Бабенкова Олександра Юрійовича в інтересах держави в особі Державної митної служби України залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонногосуду волинськоїобласті від27березня 2024року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді