ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

17 червня 2024 року Справа № 926/714/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група"

до Управління освіти Чернівецької міської ради

про визнання договору недійсним

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Григораш М.І.

Представники:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до Управління освіти Чернівецької міської ради про визнання недійсним договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року.

Позов обґрунтований тим, що між сторонами було укладено договір про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року, предметом якого було постачання електричної енергії як товарної продукції.

Однак, позивач стверджує, що спірний договір не відповідає вимогам спеціального законодавства, що врегульовує відносини в сфері постачання електричної енергії, оскільки у ньому відсутні всі істотні умови, а саме: порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку. За таких умов, спірний договір суперечить вимогам Закону України «Про ринок» та ПРРЕЕ через відсутність істотної умови.

Також, позивач зазначає, що на момент укладення спірного договору позивач не володів інформацією, як влаштований комерційний облік у відповідача, хто є його постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), чи виконує ППКО функції оператора даних комерційного обліку (ОДКО), про стан засобів комерційного обліку, а відтак свідчить про порушення суб`єктивного права та/або інтересу позивача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 березня 2024 року, позовну заяву №926/714/24 передано судді Тинку О.С.

Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 11 березня 2024 року, якою встановлено, що дану справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, яке призначив на 01 квітня 2024 року.

26 березня 2024 року представник відповідача через підсистему Електронний суд подала до суду відзив на позовну заяву (вх. №806), в якому відповідач позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач зазначає, що згідно з чинними законами та нормативно-правовими актами, визначення істотних умов договору про постачання електричної енергії, зокрема порядку організації комерційного обліку та надання відповідних даних, не обов`язково випливає безпосередньо з вказаного пункту правил роздрібного ринку. Вирішення питань, що стосуються комерційного обліку електричної енергії та забезпечення послуг комерційного обліку, підпадає під дію загального законодавства з питань договірного права, а також відповідних норм, що регулюють діяльність суб`єктів ринку електроенергії.

Також, відповідач звертає увагу на те, що після укладення даного договору сторонами було укладено декілька додаткових угод. Будь-яких претензій, позовних заяв, щодо невиконання однією із сторін вимог оспорюваного договору під час його виконання немає, а відповідач вчасно та в повній мірі виконував свої договірні зобов`язання перед позивачем за оспорюваним договором.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем не вказано яке саме право останнього порушено відповідачем, а саме по собі визнання договору недійсним не є належним способом захисту зважаючи на сформовану судову практику

Ухвалою суду від 01 квітня 2024 року відкладено підготовче засідання на 22 квітня 2024 року.

01 квітня 2024 року, після проведеного судового засідання, Чернівецька обласна прокуратура подала до суду клопотання про вступ прокурора у справу (вх. №934).

01 квітня 2024 року представник відповідача через підсистему Електронний суд подала до суду заяву про вступ у справу як представника (вх. №872), яку судом задоволено.

18 квітня 2024 року представник позивача через підсистему Електронний суд подав до суду відповідь на відзив (вх. №1066).

Позивач вважає, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України є належним способом захисту, який передбачений законом.

Також, позивач зазначає, що на момент укладення спірного договору по цій справі підстава визнання його недійсним має місце, так як відсутня його істотна умова в силу закону на момент його укладення, а тому факт часткового його виконання сторонами договору не є підставою для відмови у визнанні спірного договору недійсним.

Ухвалою суду від 22 квітня 2024 року постановлено: відкласти підготовче засідання на 08 травня 2024 року; відкласти розгляд клопотання Чернівецької обласної прокуратури про вступ прокурора у справу (вх. №934 від 01 квітня 2024 року) - до наступного судового засідання; сторонам по справі надати суду письмові пояснення щодо поданого клопотання Чернівецькою обласною прокуратурою про вступ прокурора у справу №926/714/24 до наступного судового засідання.

02 травня 2024 року представник позивача через підсистему Електронний суд подав до суду заперечення на клопотання про вступ прокурора у справу (вх. №1236), у яких позивач просить відмовити у задоволенні поданого органом прокуратури клопотанні.

03 травня 2024 року представник відповідача через підсистему Електронний суд подала до суду заяву (вх. №1259), в якій просить суд прийняти заперечення на відповідь на відзив та долучити його до матеріалів справи, а звернення прокуратури щодо вступу у справу відповідач залишає на розсуд суду.

У поданих запереченнях відповідач зазначає, що між сторонами укладено до основного договору 15 додаткових угод, 10 з яких стосувались збільшення ціни за одиницю товару із одночасним фактичним зменшенням обсягу закупленої електричної енергії. Тобто, договір виконувався обома сторонами (зокрема, постачальник продавав електричну енергію споживачу, а споживач оплачував вартість використаної (купованої) електричної енергії).

На момент укладання договору за результатами закупівлі за процедурою відкритих торгів позивачу було відомо про всі умови його укладення згідно змісту поданої тендерної пропозиції, він мав можливість скористатись правом відмовитись від укладення договору про закупівлю, а не підписувати його. Водночас, позивач уклав з відповідачем 15 додаткових угод, та не заявляв вимог про недійсність договору, не звертався із вимогою про розірвання договору, і не звертався до управління освіти щодо неналежного здійснення комерційного обліку, тощо.

Ухвалою суду від 08 травня 2024 року постановлено: відмовити у задоволенні клопотання керівника Чернівецької обласної прокуратури про вступ прокурора у справу (вх. №934 від 01 квітня 2024 року); закрити підготовче провадження; призначити справу до судового розгляду по суті на 22 травня 2024 року.

У судовому засіданні 22 травня 2024 року оголошено перерву до 17 червня 2024 року.

Представник позивача у судовому засіданні 17 червня 2024 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 17 червня 2024 року заперечив проти задоволення позову.

Розглянувши подані сторонами у справі документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

За результатами закупівлі UA-2020-12-03-004365-b, 08 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" (далі - Постачальник) та Управлінням освіти Чернівецької міської ради (далі - Споживач) було укладено Договір про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 (далі Договір), де згідно з пунктом 2.1. Договору передбачено, що за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб об`єктів споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії (далі - товар).

Відповідно до пунктів 1.1.- 1.2., 1.4. Договору, цей договір про постачання електричної енергії споживачу встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії. Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року №312 (далі - ПРРЕЕ). Сторони, керуючись п. 3.2.5 ПРРЕЕ дійшли взаємної згоди на укладання договору на умовах відмінних від публічної комерційної пропозиції постачальника. Цей договір укладено у вигляді єдиного письмового документу на підставі умов тендерної документації та комерційної пропозиції Постачальника поданої згідно процедури закупівлі (ідентифікатор процедури UA- 2020-12-03-004365-b).

Згідно пунктів 2.2.-2.5. Договору, для цілей Закону України «Про публічні закупівлі» предмет закупівлі за цим договором відноситься до ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія (Електрична енергія). Обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача діючого договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії. Підписанням цього договору постачальник підтверджує, що має всі необхідні ліцензії та дозволи на постачання товару за цим договором, а також зобов`язується забезпечити дійсність таких ліцензій (дозволів) на весь строк дії договору. Період постачання електричної енергії за договором: з дати підписання договору по 31 грудня 2021 року.

Пунктами 3.1. та 3.3. Догвору передбачено, що постачання електричної енергії споживачу здійснюється постачальником на підставі поданої споживачем заявки (далі - заявка), примірна форма якої є додатком №2 до цього договору та яка має містити: інформацію щодо об`єкта (об`єктів) постачання електричної енергії, в тому числі найменування об`єкта (за наявності), адреса тощо, їх ЕС коди, відомості щодо строку (періоду) постачання електричної енергії (в тому числі дату початку постачання) за кожним об`єктом споживача, відомості щодо погодинного споживання електричної енергії об`єктами споживча (за наявності). Споживач має право здійснювати коригування обсягів поданої заявки шляхом подання відповідної коригуючої заявки до числа розрахункового періоду (місяця постачання).

Для забезпечення безперервного постачання електричної енергії cпоживачу постачальник зобов`язується здійснювати своєчасну закупівлю електричної енергії в обсягах, що за належних умов забезпечать задоволення попиту на споживання електричної енергії споживачем. Якість та технічні характеристики електричної енергії, що постачається споживачу має відповідати вимогам встановленим чинним законодавством України, національними стандартами України, іншими нормативно-технічними документами, в тому числі ДСТУ EN 50160:2014 (пункти 4.1-4.2. Договору).

Відповідно до пунктів 5.1.,5.4., 5.5.,5.12,.5.13,.5.15,.5.14 Договору, ціна цього договору становить 11729023 грн 00 коп (Одинадцять мільйонів сімсот двадцять дев`ять тисяч двадцять три гривні 00 копійки ), в т.ч. ПДВ 1954837 грн 17 коп (Один мільйон дев`ятсот п`ятдесят чотири тисячі вісімсот тридцять сім гривень 17 копійок). Ціна товару та цього договору не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії, технічного обслуговування, комерційного обліку тощо. Вказані послуги оплачуються споживачем самостійно. Сторони домовились, що фактична ціна поставки товару визначається щомісяця (розрахунковий період) та змінюється порівняно з базовою ціною шляхом внесення змін до цього договору у письмовій формі, а саме шляхом підписання сторонами відповідних актів приймання-передачі товару згідно п. 5.14.3 договору. У разі зміни складової ціни товару - тарифу на передачу електричної енергії затвердженого відповідною постановою НКРЕКП, зміна умов цього договору щодо ціни за одиницю товару в частині тарифу здійснюється шляхом укладання та підписання сторонами додаткової угоди до договору, згідно з п 5.8 цього Договору. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць, протягом якого споживачу здійснювалось постачання електричної енергії згідно поданих заявок. Заявки споживача, можуть передбачати замовлення на постачання електричної енергії лише в межах одного календарного місяця. По закінченні розрахункового періоду, у термін до 10 числа наступного місяця після розрахункового, постачальник зобов`язаний надати для підписання споживачу Акт приймання-передачі електричної енергії. Споживач зобов`язаний розглянути та підписати вказаний акт у строк, що не перевищує 5 (п?яти) робочих днів або дати вмотивовану відмову від підписання такого акту, у цей же строк. Акт приймання-передачі електричної енергії має містити інформацію про розрахунок ціни за одиницю товару згідно умов цього договору та іншу інформацію згідно з вимогами договору. Датою виконання зобов`язань споживача щодо оплати за спожиту електричну енергію вважається дата перерахування споживачем на банківський рахунок постачальника грошових коштів. Фінансування договору здійснюється з міського бюджету на 2021 рік. Платіжні зобов`язання за цим договором виникають при наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетних асигнувань) на 2021 рік.

Пунктом 5.11. Договору, сторони передбачили, що обсяг споживання товару по кожному об`єкту споживання споживача визначається на підставі даних комерційного обліку. Організація порядку здійснення комерційного обліку споживання електричної енергії споживачем здійснюється відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №311 та інших нормативно-правових актів України.

Згідно підпункту 1 пункту 6.1., підпункту 1 пункту 6.2 Договору, споживач має право: отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому договорі. Споживач зобов`язується: забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору;

Відповідно до пунктів 7.1., 7.3. Договору, виконання зобов`язань за договором забезпечується та здійснюється переможцем процедури закупівлі (постачальником) шляхом внесення грошової суми (коштів) на рахунок замовника, про що визначено в тендерній документації. Умови повернення забезпечення виконання договору визначені тендерною документацією. Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю у термін після виконання учасником-переможцем договору, а також у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними та у випадках, передбачених ст.37 Закону України «Про публічні закупівлі», а також згідно з умовами, зазначеними в договорі, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Згідно підпункту 1 пункту 8.1., підпунктів 1-3 пункту 8.2 Договору, постачальник має право: отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію. Постачальник зобов`язується: забезпечувати належну якість надання послуг з постачання електричної енергії відповідно до вимог чинного законодавства та цього договору; на умовах визначених цим договором та чинним законодавством надавати споживачу Акти приймання-передачі електричної енергії та рахунки на оплату за поставлену електричну енергію; надавати споживачу інформацію про його права та обов`язки, та іншу інформацію, що вимагається цим договором та чинним законодавством, а також інформацію про ефективне споживання електричної енергії. Така інформація оприлюднюється на офіційному веб-сайті постачальника і безкоштовно надається споживачу на його запит.

Постачальник має право звернутися до оператора системи з вимогою про відключення об`єкта споживача від електропостачання у випадку порушення споживачем строків оплати за цим договором понад 7 (сім) календарних днів, у тому числі порушення строків оплати за графіком погашення заборгованості. Припинення електропостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором (пункти 9.1-9.2. Договору).

Відповідно до пунктів 10.1. та 10.6. Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством. Якщо в результаті будь-яких дій чи бездіяльності постачальника споживачу будуть донараховані податкові зобов`язання та/або будуть застосовані штрафні санкції та/або споживач не отримає (не в повному обсязі отримає) податковий кредит та/або податковий кредит не буде визнаний контролюючим органом, та/або договір буде визнано цілком або в окремих частинах недійсним (нікчемним) з вини постачальника, постачальник зобов`язується компенсувати споживачу всі збитки, не отриманий (недоотриманий, не визнаний) податковий кредит та/або невизнані витрати, а також стягнуті органами державної фіскальної служби України штрафні санкції, розмір яких підтверджується судовим рішенням суду апеляційної інстанції яке набрало законної сили.

Згідно пунктів 12.1.-12.2. Договору, спори та розбіжності, що можуть виникнути із виконання умов цього договору передають на розгляд суду, у разі якщо вони не будуть узгоджені шляхом переговорів між сторонами. Під час вирішення спорів сторони мають керуватися порядком врегулювання спорів, встановленим ПРРЕЕ та вимогами інших чинних нормативно-правових актів.

Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами, скріплення печатками сторін (за наявності) і діє до 31 грудня 2021 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в частині розрахунків. Дія договору може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% (двадцять відсотків) суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку (пункти 14.1.-14.2. Договору).

Пунктом 14.13. Договору встановлено, що визнання недійсним окремого положення договору не тягне за собою визнання недійсним цього договору в цілому.

Відповідно до пункту 16.1. Договору, невід`ємною частиною цього договору є:

- Додаток №1: Договірна ціна;

- Додаток №2 Примірна форма заявки на постачання електричної енергії споживачу;

- Додаток №3 Примірна форма Акту приймання-передачі електричної енергії.

Договір про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року та Додатки №1-№3 до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року підписано сторонами та скріплено їх печатками без будь-яких зауважень. Сторонами у справі не надано доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про підробку підписів на спірному договорі, додатках та актів приймання передачі чи відсутність у представників сторін повноважень їх підписувати, або ж доказів втрати печаток, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі сторін.

Впродовж дії спірного договору між сторонами укладались додаткові договори, а саме:

- додаткова угода № 1 від 08 лютого 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 2 від 15 лютого 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 3 від 03 березня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 4 від 23 квітня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 5 від 26 квітня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 6 від 23 червня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 7 від 30 червня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 8 від 27 серпня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 9 від 21 вересня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 10 від 22 вересня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 11 від 24 вересня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 12 від 28 жовтня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода №13 від 01 листопада 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 14 від 01 грудня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року;

- додаткова угода № 15 від 06 грудня 2021 року до Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року.

Внаслідок укладення Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6 і 627 Цивільного кодексу України визначає, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 914/1087/18.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина 1 статті 180 Господарського кодексу України).

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1-2 статті 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Закону України "Про ринок електричної енергії". Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається

Так, взаємовідносини учасників ринку електричної енергії регулюються, зокрема Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312.

Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно пунктам 26, 68, 84 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", електрична енергія - це енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу; постачання електричної енергії - продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії; споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Положеннями статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, серед іншого, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Для забезпечення постачання електричної енергії споживачам електропостачальники здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та/або на ринку "на добу наперед", внутрішньодобовому ринку і на балансуючому ринку, а також шляхом імпорту. Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. До укладення договору постачання електричної енергії споживачу електропостачальник має надати споживачу інформацію про істотні умови договору та про наявний вибір порядку та форм виставлення рахунка і здійснення розрахунків. Загальні положення та умови договору мають бути справедливими і прозорими, викладеними чітко і ясно, не містити процедурних перешкод, що ускладнюють здійснення прав споживача.

Відповідно до пункту 8 частини 7 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", у договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема: порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії.

Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 затверджено ПРРЕЕ.

За визначенням пункту 1.1.2 ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.

Згідно з пунктом 3.2.5. ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо сторони дійдуть згоди на інших умовах, які не передбачені публічними комерційними пропозиціями відповідного електропостачальника, вони мають укласти договір у паперовій формі, зазначивши умови комерційної пропозиції.

При цьому, відповідно до пункту 1.4. Договору, сторони, керуючих п.3.2.5. ПРРЕЕ дійшли взаємної згоди на укладення Договору на умовах відмінних від публічної комерційної пропозиції постачання. Цей договір укладено у вигляді єдиного письмового документу на підставі умов тендерної документації та комерційної пропозиції постачальника поданої згідно процедури закупівлі (ідентифікатор процедури UA-2020-12-03-004365-b).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням. Учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

Відповідно положень статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачені цією статтею.

Згідно частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1-2 статті 640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами були підписані та скріплені печатками Акти приймання-передачі електричної енергії №2 від 09 березня 2021 року на суму 1150478,70 грн, №20 від 07 квітня 2021 року на суму 889287,36 грн, №5 від 12 травня 2021 року на суму 865629,36 грн, №6 від 09 червня 2021 року на суму 975241,78 грн, №7 від 09 липня 2021 року на суму 634353,47 грн, №8 від 11 серпня 2021 року на суму 281191,45 грн, №9 від 13 вересня 2021 року на суму 474261,42 грн, №10 від 13 жовтня 2021 року на суму 1159175,40 грн, №12 від 13 листопада 2021 року на суму 1776044,22 грн, №12 від 09 грудня 2021 року на суму 1688653,19 грн.

Сторонами по справі у судових засіданнях не заперечувався факт прийняття відповідачем електричної енергії з подальшою оплатою згідно підписаних вищевказаних актів на загальну суму 9894316,35 грн.

При цьому, в матеріалах справи міститься Акт №б/н від б/д на суму 3102130,50 грн, який не підписаний відповідачем, а також рахунок №7 від 06 січня 2022 року на суму 3102130,50 грн.

Однак, як вбачається судом із відкритих данних Єдиного реєстру судових рішень у справі №926/382/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна Енергетична група" до відповідача Управління освіти Чернівецької міської ради про стягнення заборгованості в сумі 3102130,50 грн, 16 березня 2022 року Господарський суд Чернівецької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив та стягнув з Управління освіти Чернівецької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" заборгованість за Договором про закупівлю товару за бюджетні кошти № 20 від 08 лютого 2021 року в сумі 3102130,50 грн. Означене не заперечувалось сторонами по справі під час розгляду справи.

Отже, спірний договір про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року був повністю виконаний і у продовж дії договору і до подання позову у даній справі жодною із сторін не піднімалось питання того, що укладений спірний договір не містить істотної умови щодо порядку організації комерційного обліку електричної енергії, хоча сторони щомісячно укладали додаткові угоди, вносили зміни до основного договору, а також звертались за захистом своїх прав та інтересів по спірному договору до суду.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Разом з тим, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Означена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі №922/189/18.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові №338/180/17 від 05 червня 2018 року зазначила, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У той же час, у постанові Верховного Суду України від 15листопада 2021 року у справі 388/1298/16-ц суд дійшов висновку про те, що відсутність у договорі однієї чи більше з істотних умов не унеможливила виконання договору і сторони протягом певного часу виконували їх умови, отже незгода позивача з умовами виконання договорів не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договорів та визнання їх недійсним з цих підстав.

Згідно статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Частинами 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України).

Необхідною мовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення такого договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Частиною 3 статті 5 Господарського кодексу України регламентовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), який означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3,15,16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року у справі №908/722/20, від 29 серпня 2023 року у справі № 909/635/22 та від 27 червня 2023 року справі №916/97/21.

Зміст зазначених вище положень закону свідчить про те, що наслідком відсутності в договорі однієї із істотних умов даного виду договорів є відсутність факту його укладення, тому в позові з цих підстав суд має відмовити, оскільки не можна визнавати недійсним те, чого не існує.

Водночас позивач вказує на те, що спірний договір не відповідає вимогам спеціального законодавства, що врегульовує відносини в сфері постачання електричної енергії.

Так, в обґрунтування поданого позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" посилається на те, пунктом 3.2.7. ПРРЕЕ передбачено істотні умови договору про постачання електричної енергії, серед яких є порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що останній посилається на редакцію ПРРЕЕ, яка не відповідає тій, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин.

Так, пунктом 3.2.7. ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відсутні вказані позивачем положення. Однак, у підпункті 14 пункту 3.2.6. ПРРЕЕ дійсно передбачав таку істотну умову, як порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку.

Як стверджує відповідач, на момент укладання спірного договору за результатами закупівлі за процедурою відкритих торгів позивачу було відомо про всі умови його укладення згідно змісту поданої тендерної пропозиції, він мав можливість скористатись правом відмовитись від укладення договору про закупівлю, а не підписувати його.

Положеннями статті 33 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі. Протягом одного дня з дати ухвалення такого рішення замовник оприлюднює в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю. Замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем процедури закупівлі, протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. У випадку обґрунтованої необхідності строк для укладання договору може бути продовжений до 60 днів.

Згідно пункту 8 частини 2 статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі», у тендерній документації зазначаються такі відомості, зокрема: 8) проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Під час розгляду справи у судових засіданнях, відповідач зазначив, що порядок організації комерційного обліку електричної енергії є доступною та відкритою інформацію для всіх, а тому позивач міг перед укладанням договору дізнатись як влаштований комерційний облік у відповідача, хто є його постачальником послуг комерційного обліку та інше.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що сторони дійшли взаємної згоди та передбачили у пункті 5.11. Договору, що обсяг споживання товару по кожному об`єкту споживання споживача визначається на підставі даних комерційного обліку. Організація порядку здійснення комерційного обліку споживання електричної енергії споживачем здійснюється відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року №311 та інших нормативно-правових актів України.

Отже, відсилка в умовах договору на нормативно-правовий акт, який регулює спірне питання, свідчить про факт узгодження сторонами спірної істотної умови, оскільки Кодекс комерційного обліку електричної енергії, затверджений постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №311 достатньо детально регулює спірне питання. Водночас положення цього Кодексу не зобов`язують сторін договору на постачання електричної енергії вказувати в умовах договору, хто саме надає послуги комерційного обліку споживачу та визначати особливості цього обліку.

Враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази того, що у сторін по справі виникли проблеми з виконанням договору, а також підстав визнати його недійсним з причин того, що позивач, як останній стверджує не володів інформацією як влаштований комерційний облік у відповідача, хто є його постачальником послуг комерційного обліку, чи виконує ППКО функції оператора даних комерційного обліку, про стан засобів комерційного обліку попри викладене у пункті 5.11 Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти № 20 від 08 лютого 2021 року.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні будь які належні, допустимі та достовірні докази, що означена інформація була та є закритою для позивача, а також доказів того, що позивач скористався своїм правом, як потенційного учасника правовідносин і звертався перед укладанням спірного договору до відповідача із запитом про отримання інформації щодо комерційного обліку та отримав відмову від останнього.

Також, позивач не скористався своїм правом відмови від укладення договору про закупівлю, а підписав його, виконуючи умови спірного договору та підписуючи у подальшому з відповідачем додаткові угоди, якими здебільшого піднімали ціну за електричну енергію.

Підписуючи спірний договір, позивач мав можливість ознайомитися з його істотними умовами, у тому числі щодо викладеного пункту 5.11 Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти № 20 від 08 лютого 2021 року, і у разі незгоди з ними міг спробувати скласти протокол розбіжностей, доповнити його, деталізувати те, як буде відбуватись порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надати його відповідачу.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, рішення переможця про підписання договору є його добровільним волевиявленням, про те, що він погоджується на умови договору, у тому числі зі змістом пункту 5.11 Договору про закупівлю товару за бюджетні кошти № 20 від 08 лютого 2021 року.

Наведене вище в сукупності свідчить про недоведеність порушеного права або інтересу позивача за спірними обставинами.

Пропри викладене вище, суд звертає увагу на те, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.

(Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24).

Згідно статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 дійшла висновку, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини у рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України»).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 Цивільний кодекс України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільний кодекс України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

У кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільний кодекс України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1 та 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

При цьому, визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Означена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.29).

Як вбачається із матеріалів справи, питання щодо недотримання усіх істотних умов і заявлення про недійсність укладеного спірного договору було заявлено позивачем після відкриття провадження у справі №926/3421/23 за позовом Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, Управління освіти Чернівецької міської ради, західного офісу Держаудитслужби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група", третя особа Акціонерне товариство «Чернівціобленерго» про визнання недійсними додаткових угод про постачання електричної енергії від 08 лютого 2021 року №20 та стягнення безпідставно отриманих коштів.

При цьому, позивач не заявив позовної вимоги щодо відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, а саме просить визнати спірний договір недійсним в момент укладення.

З огляду на викладене, можна припустити те, що позивач намагається створити преюдиційну обставину для справи №926/3421/23 аніж задля дійсного відновлення власного порушеного права.

При цьому, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52).

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року, у зв`язку із недоведеністю порушеного права або інтересу позивача за спірними обставинами, а також обрання неналежного способу захисту.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи відмову в задоволенні позову, сплачений судовий збір покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 123, 129, 130, 220, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" до Управління освіти Чернівецької міської ради про визнання недійсним договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №20 від 08 лютого 2021 року - відмовити повністю.

У судовому засіданні 17 червня 2024 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано - 26 червня 2024 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК