УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №287/834/22 Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В.

Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 287/834/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 простягнення боргуза договоромпозики,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 08 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Заполовського В.В. у смт. Ємільчино,

в с т а н о в и в :

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, та з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (т.1 а.с.218-220), остаточно просив стягнути із ОСОБА_2 на його користь 85214,25 доларів США заборгованості за договором позики, з яких: 80000 доларів США основний борг та 5214,25 доларів США 3% річних.

Позов мотивував тим, що 22 грудня 2018 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, за умовами якого позивачем було передано відповідачу у борг 80 000 доларів США. Проте, у встановлений договором строк відповідач свої зобов`язання не виконав. Станом на день складання позовної заяви сума заборгованості за договором позики становить: 80 000 доларів США основного боргу та 5214,25 доларів США 3% річних.

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 08 лютого 2024 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі, відповідач посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.

Зазначає, що У 2018 році між сторонами було проведено перемовини щодо можливої спільної участі у будівництві та подальшому реалізації житлових будинків. Цього ж року позивачем було підтверджено намір взяти участь у зазначеному вище проекті та 22 грудня 2018 року було укладено Договір позики у сумі 80 000 доларів США.

Вказує, що за своєю суттю вказаний Договір є Договором про спільну діяльність, оскільки гроші, надані відповідачу, призначались для будівництва та подальшого продажу дванадцяти зблокованих житлових будинків (Таунхаус), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (ЖК «Затишний дім»). При цьому, позивач, укладаючи Договір позики мав на меті отримати прибуток з подальшого продажу зазначених житлових будинків. Між сторонами було вчинено удаваний правочин, зокрема, Договір позики від 22.12.2018, який було вчинено для приховування іншого правочину - Договору про спільну діяльність з метою будівництва та подальшого продажу будинків. Будівництво згаданих будинків завершилось у 2021 році.

Однак, незважаючи на завершене будівництво, швидко реалізувати житлові будинку не вийшло. У зв`язку із цим, між позивачем та мною досягнуто усної домовленості про передачу п`яти житлових будинків, у рахунок погашення боргу за Договором позики. Виконання вказаної вище домовленість підтверджується п`ятьма договорами купівлі-продажу житлових будинків (Таунхаусів), а також п`ятьма договорами купівлі-продажу земельної ділянки, (договори від 27.02.2021).

Під час продажу вказаних п`яти будинків, ціна, зазначена у договорах купівлі-продажу становила 142071,00 грн, окремо по кожному будинку. Водночас, відповідно до Звіту про оцінку зблокованого житлового будинку, загальною площею: 91,4 кв.м, житловою площею: 47,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ринкова вартість вказаного будинку становить 964 000, 00 грн, що еквівалентно 26 361, 41 доларів США. Враховуючи, що всі 12 зблоковані житлові будинки є ідентичними, а тому їх ринкова вартість є однаковою.

Таким чином, з наведеного вбачається, що п`ять житлових будинків, які передані позивачу були продані йому за заниженою вартістю. Разом з цим, незважаючи, на пункт п`ятий кожного договору купівлі-продажу житлового будинку, у якому зазначено, що Покупець сплатив Продавцю грошові кошти за придбання житлового будинку повністю до підписання та нотаріального посвідчення договору, він фактично не отримав від позивача жодних грошових коштів за продажу цих житлових будинків.

Цей правочин було вчинено виключно задля узаконення права власності п`яти житлових будинків за ОСОБА_1 . Проте, незважаючи на фактичне передавання у приватну власність позивачу п`яти таунхаусів, у рахунок погашення боргу за Договором позики від 22.12.2018, останній звернувся до суду із позовною заявою про стягнення боргу за договором позику.

Щодо витрат на правничу допомогу вказує, що представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.

При прийнятті оскаржуваного рішення мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права викликають необхідність повного перегляду та дослідження всіх доказів по справі з врахуванням його заперечень.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Липський М.І. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам скарги.

Представник позивача адвокат Зарицький М.А. скаргу не визнав, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, - залишити без змін.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони в судове засідання не з`явилися, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування укладеного між сторонами договору позики, удаваності вказаного правочину, а також виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики від 22 грудня 2018 року.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду з огляду на таке.

Відповідно достатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями12,81 ЦПК Українипередбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець)передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначеніродовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеніродовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що булипередані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16 вказала про те, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першоїстатті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частини перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 22 грудня 2018 року міжпозивачем(позикодавець) тавідповідачем(позичальник) укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 80 000 доларів США.

Згідно копії тексту Договору убачається, що він набирає чинності з моменту передання грошей позикодавцем позичальнику під розписку. Зазначену вище суму боргу позичальник зобов`язується повернути готівкою у повному обсязі в строк до 22 грудня 2019 року. Доказом про проведення повного розрахунку за цим договором буде розписка від позикодавця про повернення боргу позичальником. Сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди. Також сторони ознайомлені зі змістом ст. ст. 1046, 1047, 1049, 1050, 1052 Цивільного кодексу України (т. 1 а.с.4).

Відповідно до копії розписки від 22.12.2018 ОСОБА_2 підтвердив, що він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 80 000 доларів США згідно договору позики, укладеного між ними 22 грудня 2018 року ( т. 1 а.с.5).

Згідно проведеного позивачем розрахунку, враховуючи введення в Україні воєнного стану, розмір 3% річних за період прострочення виконання зобов`язань за договором позики становить 5214, 25 доларів США (т. 1 а.с.218-220) Відповідачем вказаний розрахунок не спростований.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За приписами частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( частина 6 статті 81 ЦПК України).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посилання відповідача на ту обставину, що останнім погашено борг шляхом відчуження у власність позивача нерухомого майна у вигляді п`яти житлових будинків та земельних ділянок, а договір позики є удаваним правочином, оскільки отримані кошти використані фактично сторонами для здійснення спільного будівництва житлових будинків з метою їх продажу, не підтверджено належними і допустимими доказами. Договір позики є чинним, судові рішення щодо визнання його нікчемним або недійсним відсутні.

Наявні у матеріалах справи договори купівлі-продажу житлових будинків (Таунхаусів) та земельних ділянок, укладених між сторонами, та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо субєкта про право власності ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно, не мають правового значення, так як не спростовують наявність заборгованості відповідача перед позивачем за Договором позики від 22 грудня 2018 року.

Відносно вирішення питання стягнення із ОСОБА_2 на користь Левковського витрат, понесених на правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина перша та друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Встановлено, що на підтвердження обсягу та вартості послуг наданої правничої допомоги у суді першої інстанції представником позивача було подано копію договору про надання правової допомоги від 02.03.2023, копії рахунків на оплату від 02.03.2023 та від 28.11.2023, на загальну суму 29600 грн та докази сплати позивачем цих рахунків, а саме, квитанції про оплату правової допомоги від 02.03.2023 та від 28.11.2023. Відповідачем не спростовано розмір таких витрат.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не свідчать про порушення місцевим судом норм матеріального чи процесуального права при вирішенні даного спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Посилання щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

У судовому засіданні в апеляційному суді представник позивача адвокат Зарицький М.А. на підставі укладеного Договору про надання правової допомоги від 02.03.2023, просив стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги в апеляційній інстанції у розмірі 12000 грн, надавши при цьому рахунок від 25.06.2024 та квитанцію про оплату від 25.06.2024.

Приймаючи доуваги,що представникпозивача приймавучасть лишев одномусудовому засіданніапеляційного суду,а також складність справи, обсяг наданих послуг та витрачений час адвоката, колегія суддів вважає за необхідне заяву представника позивача задовольнити частково і стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000 грн витрат, понесених за надання правничої допомоги в апеляційній інстанції.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 08 лютого 2024 року без змін.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000 грн витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 26 червня 2024 року.