Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

26.06.2024 р. справа №520/679/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Харківської митниці (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності №24-дс від 06.03.2023 року та №28-дс від 06.04.2023 року ОСОБА_1 ; 2) визнання протиправними висновків Дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Харківської митниці від 29.03.23 №7.14-12/151; 3) поновлення на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення "сортувальний" митного поста "Куп"янськ" Харківської митниці з 07 квітня 2023 року, відновивши дію контракту 319 про проходження державної служби від 30.06.2021 року, укладеного Харківською митницею з старшим державним інспектором відділу митного оформлення "сортувальний" митного поста "Куп"янськ" Харківської митниці з 07.04.2023 року; 4) зобов`язання Харківської митниці задовольнити заяву ОСОБА_1 від 20.10.2023 року про звільнення з посади за власним бажанням; 5) зобов`язання Харківської митниці виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки по день вирішення справи по суті позовних вимог згідно розрахунку.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що з квітня 2022р. через збройну агресію Російської Федерації проти України залишив Україну; отримав з донькою 15-річного віку притулок у Німеччині; про необхідність виходу на роботу ніким не повідомлявся; подавав заяву від 20.10.2023р. про звільнення зі служби за власним бажанням; увесь період відсутності на службі є триваючим прогулом, за який може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення; у процедурі притягнення до дисциплінарної відповідальності були порушені гарантії прав державного службовця; митницею не було проведено персонального опитування про причини відсутності на роботі; на вірну електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_2 жодних документів від митниці не надходило; залишення території Німеччини призведе до втрати статусу здобувача притулку від війни, що є поважною причиною відсутності на роботі; жодних пропозицій з приводу надання пояснень про причини відсутності на роботі від митниці не надходило. Наполягав не невідповідності закону оскаржених наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2024р. позов було повернуто у зв`язку із пропуском заявником строку звернення до суду з даним позовом.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2024р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 по справі №520/679/24 скасовано. Справу №520/679/24 за позовом ОСОБА_1 до Харківської митниці про визнання протиправними та скасування наказів та висновків, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 20.05.2024р. прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що публічний службовець ухилився від виконання функцій за посадою державної служби, на зв`язок із керівником підрозділу не виходив, про своє місцезнаходження не повідомляв, інтересами служби не цікавився та не опікувався, був відсутній за місцем служби без поважних причин, а тому правомірно та обґрунтовано притягнутий до відповідальності як у вигляді оголошення догани, так і у вигляді звільнення з посади державної служби.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тому суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, в органах Державної митної служби України працює з липня 2002 року, з 02.07.2021р. згідно з наказом Харківської митниці Державної митної служби України від 30.06.2021р. №10-о обіймає посаду старшого державного інспектора відділу оформлення «Сортувальний» митного поста «Куп`янськ» Харківської митниці у порядку переведення із Слобожанської митниці Держмитслужби.

За викладеними у позові твердженнями заявника між суб"єктом владних повноважень та заявником було укладено контракт на проходження державної служби від 30.06.2021р. №419.

Суб"єктом владних повноважень у ході розгляду справи визнані обставини укладання із заявником контракту на проходження державної служби від 30.06.2021р. №419, але копію зазначеного документа жодною із сторін до матеріалів справи не надано.

В оформленій відносно заявника особовій картці державного службовця зазначені, зокрема: номер контактного телефону - НОМЕР_1 та адреса електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_2 (2т. а.с. 4).

Адреса електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_2 указана також і у службовій записці заступника начальника відділу митного оформлення «Сортувальний» митного поста «Куп"янськ-Центральний», складеній на виконання вимог ст.91 Закону України «Про державну службу» (т.2 а.с. 12-15).

Доказів недостовірності цих відомостей, доказів подання заявником до суб"єкта владних повноважень відомостей про іншу адресу власної електронної пошти або доказів відсутності фізичної змоги виправити ці відомості заявником у ході розгляду справи до суду не подано.

За викладеними у позові твердженнями заявник разом з донькою ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3) з квітня 2022р. знаходиться в евакуації у Німеччині, тобто за кордоном.

Текст позову не містить жодних доводів та посилань на об"єктивні дані про те, що з квітня 2022р. заявник підтримував будь-який зв"язок із місцем служби, цікавився станом функціонування суб"єкта владних повноважень, повідомляв керівництво про місце свого перебування, прагнув до відновлення виконання роботи за посадою або з будь-яких причини мав розумні очікування та обґрунтовані сподівання на нескінченне у часі увільнення від виконання службових обов`язків за посадою.

Згідно з наказом Харківської митниці Державної митної служби України від 12.10.2022р. №60-кв заявнику на підставі власно поданої заяви (із використанням месенджера Viber за телефоном - НОМЕР_2 ) була надана відпустка тривалістю 10 календарних днів з 17.10.2022р. по 26.10.2022р.

Згідно з наказом Харківської митниці Державної митної служби України від 17.10.2022р. №254-о заявнику було припинено простій у роботі та запроваджено дистанційну роботу (2т. а.с. 90-91).

Листом Харківської митниці Державної митної служби України від 17.10.2022р. №7.14-1/12/10/3219 заявник був сповіщений про припинення простою у роботі, умови виконання службових обов`язків у дистанційному режимі, можливість реалізації права на отримання відпустки тривалістю 90 календарних днів без збереження заробітної плати.

Цей лист 18.10.2022р. суб"єктом владних повноважень було направлено заявникові засобами телекомунікаційного зв"язку як на адресу електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_2 , так і з використанням месенджера Viber за телефоном - НОМЕР_2 .

Згідно з наказом Харківської митниці Державної митної служби України від 20.10.2022р. №82-вб заявнику на підставі власно поданої заяви (із використанням месенджера Viber за телефоном - НОМЕР_2 ) була надана відпустка тривалістю 90 календарних днів з 27.10.2022р. по 24.01.2023р.

Суд критично ставиться до викладених у позові доводів заявника про неподання заяв про надання відпусток, позаяк ці заяви були подані із використанням месенджера Viber за телефоном - НОМЕР_2 , адресовані актуальному керівнику суб"єкта владних повноважень - в.о. начальника митниці Мальку О.І. , містять узгоджену між собою інформацію про календарну дату закінчення попередньої відпустки (26.10.2022р.) та перший календарний день нової відпустки (27.10.2022р.).

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що заявник як державний службовець із значним досвідом роботи не міг не усвідомлювати неможливості нескінченого у часі увільнення від виконання службових обов"язків за посадою державної служби, неможливості виконання обов"язків за посадою державної служби у дистанційному форматі з-за кордону, не міг обчислити календарну дату початку служби після завершення наданої з 27.10.2022р. відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів, а навпаки - міг вважати правомірним припинення постійного зв"язку із місцем служби та міг вважати можливим не цікавитись станом функціонування державного органу - місця проходження публічної служби.

Отже, календарною датою, коли заявник був повинен прибути за місцем проходження публічної служби для виконання функцій публічного службовця за посадою державної служби є 25.01.2023р.

Обставини відсутності заявника на роботі 25.01.2023р.-27.01.2023р. підтверджені складеними працівниками суб"єкта владних повноважень актами і заявником у межах даного спору не заперечуються.

Згідно з наказом Харківської митниці Державної митної служби України від 31.01.2023р. №6-дс відносно заявника на підставі доповідної записки керівника митного поста «Куп"янськ» від 30.01.2023р. №7.14-28-06/30 було порушено дисциплінарне провадження та утворено дисциплінарну комісію (далі за текстом - Дисциплінарна комісія) у складі головного державного інспектора відділу аналітично-правової роботи юридичного управління - Гребінця Дмитра Анатолійовича, заступника начальника відділу внутрішньої безпеки - Хрешкова Сергія Михайловича, головного державного інспектора відділу з питань запобігання та протидії корупції - Пустоварова Олександра Валерійовича, заступника начальника відділу проведення митного аудиту - Третяка Володимира Васильовича, головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення управління по роботі з персоналом - Дуднікової Олени Миколаївни (2т. а.с. 83-84).

Позов заявника не містить доводів про існування будь-яких конфліктних або неприязних стосунків із переліченими працівниками суб"єкта владних повноважень, наслідки яких об`єктивно здатні призвести до викривлення, спотворення чи неповноти встановлення справжніх обставин фактичної дійсності.

06.02.2023р. суб"єктом владних повноважень було складено і 09.02.2023р. направлено заявникові засобами телекомунікаційного зв"язку на адреси електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 лист №7.14-2/19/10/818 із повідомленням про порушення дисциплінарного провадження, пропозицією надання особистих пояснень та документів в їх підтвердження, запрошення на засідання Дисциплінарної комісії 20.02.2023р. о 12:00 в адміністративній будівлі Харківської митниці за адресою: м.Харків, вул.Короленка, 16б, к.16 (2т., а.с.99-104).

Ці обставини підтверджені складеним за правилами Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку (затверджений постановою КМУ від 11.12.2019р. №1042; далі за текстом - Порядок №1042) протоколом.

Окрім того, ці ж документи були направлені суб"єктом владних повноважень заявникові із використанням застосунку Viber за номером телефону - НОМЕР_2 , звідки раніше від заявника була отримана заява про надання відпустки без збереження заробітної тривалістю 90 календарних днів.

Згідно з поясненнями в.о. заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення «Сортувальний» митного поста «Куп"янськ» - ОСОБА_3 заявник з 14.09.2022р. на зв"язок із керівником підрозділу, де обіймає штатну посаду за організаційною структурою Харківської митниці ДМС України не виходив; раніше повідомляв про перебування у Німеччині; із використанням месенджера Viber подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної тривалістю 90 календарних днів; з 24.01.2023р., коли був сповіщений про необхідність надання пояснень про перебування за кордоном, жодних відомостей не надавав.

Результати проведеного на виконання наказу Харківської митниці Державної митної служби України від 31.01.2023р. №6-дс дисциплінарного провадження були оформлені поданням від 27.02.2023р. №7.14-12/90-дс, де містилась пропозиція притягнення заявника до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани у зв"язку із підтвердженням події та складу дисциплінарного проступку. (т.2 а.с. 124-129).

28.02.2023р. суб"єктом владних повноважень було складено і направлено заявникові засобами телекомунікаційного зв"язку на адресу електронної пошти - tpuhtaevitch@gmail.com лист із повідомленням про необхідність подання особистих письмових пояснень у порядку ст.75 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу».

Згідно з наказом Харківської митниці Державної митної служби України від 06.03.2023р. №24-дс заявнику було оголошено догану за вчинення систематичного (повторного протягом року) дисциплінарного проступку у вигляді прогулу (відсутності на службі більше 3 годин протягом робочого дня без поважних причин).

Цей наказ був доведений до відома заявника за правилами Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку (затверджений постановою КМУ від 11.12.2019р. №1042; далі за текстом - Порядок №1042), що підтверджено відповідним протоколом.

Як з"ясовано судом, юридичною підставою для прийняття означеного наказу суб`єктом владних повноважень були обрані положення ст.ст.66, 77 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу», а фактичною підставою послугувало судження суб`єкта владних повноважень про вчинення заявником діяння, згаданого у п.12 ч.2 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» за рахунок невиконання вимог ч.1 ст.8 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» та п.9 розділу ІІІ посадової інструкції старшого державного інспектора відділу оформлення «Сортувальний» митного поста «Куп`янськ» Харківської митниці (а саме: відсутність на службі більше 3 годин протягом робочого дня без поважних причин).

Згідно з доповідною запискою керівника митного поста «Куп"янськ» від 09.03.2023р. №7.14-28-06/67 заявник повинен був прибути до місяця служби 25.01.2023р., однак, 25.01.2023р.-27.01.2023р. був відсутній на роботі; наказом Харківської митниці Державної митної служби України від 06.03.2023р. №24-дс до заявника було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани; 06.03.2023р.-08.03.2023р. заявник знов був відсутній на роботі (2т. а.с. 37-38).

Обставини відсутності заявника на роботі 06.03.2023р.-08.03.2023р. підтверджені складеними працівниками суб"єкта владних повноважень актами і заявником у межах даного спору не заперечуються.

Згідно з наказом Харківської митниці Державної митної служби України від 14.03.2023р. №27-дс відносно заявника на підставі доповідної записки керівника митного поста «Куп"янськ» від 09.03.2023р. №7.14-28-06/67 було порушено дисциплінарне провадження та утворено дисциплінарну комісію (далі за текстом - Дисциплінарна комісія) у складі головного державного інспектора відділу аналітично-правової роботи юридичного управління - Гребінця Дмитра Анатолійовича, заступника начальника відділу внутрішньої безпеки - Хрешкова Сергія Михайловича, головного державного інспектора відділу з питань запобігання та протидії корупції - Момотенко Людмили Василівни, заступника начальника відділу проведення митного аудиту - Третяка Володимира Васильовича, головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення управління по роботі з персоналом - Дуднікової Олени Миколаївни (2т.а.с. 35-36).

Позов заявника не містить доводів про існування будь-яких конфліктних або неприязних стосунків із переліченими працівниками суб"єкта владних повноважень, наслідки яких об`єктивно здатні призвести до викривлення, спотворення чи неповноти встановлення справжніх обставин фактичної дійсності.

17.03.2023р. суб"єктом владних повноважень було складено і направлено заявникові засобами телекомунікаційного зв"язку на адреси електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 лист із повідомленням про порушення дисциплінарного провадження, пропозицією надання особистих пояснень та документів в їх підтвердження, запрошення на засідання Дисциплінарної комісії 28.03.2023р. о 12:00 в адміністративній будівлі Харківської митниці за адресою: м.Харків, вул.Короленка, 16б, к.16.

Ці обставини підтверджені складеним за правилами Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку (затверджений постановою КМУ від 11.12.2019р. №1042; далі за текстом - Порядок №1042) протоколом.

Згідно з поясненнями заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення «вантажний» митного поста «Куп"янськ» - ОСОБА_4 заявник на зв"язок із керівником підрозділу, де обіймає штатну посаду за організаційною структурою Харківської митниці ДМС України не виходив, 09.02.2023р. видалився з усіх месенджерів та групи Митний пост «Куп`янськ» у застосунку Viber (т.2 а.с.48-49).

Аналогічні по суті відомості викладені і у службовій характеристиці, складеній відносно заявника заступником начальника митного поста - начальником відділу митного оформлення «Сортувальний» митного поста «Куп"янськ» Харківської митниці - Василем Гураком (2т. а.с. 50).

Результати проведеного на виконання наказу Харківської митниці Державної митної служби України від 14.03.2023р. №27-дс дисциплінарного провадження були оформлені поданням від 29.03.2023р. №7.14-12/151-дс, де містилась пропозиція застосувати до заявника дисциплінарне стягнення у вигляд звільнення з посади державної служби (2т. а.с. 64-70).

29.03.2023р. суб"єктом владних повноважень було складено і направлено заявникові засобами телекомунікаційного зв"язку на адреси електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_2 лист із повідомленням про необхідність подання особистих письмових пояснень у порядку ст.75 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу».

Ці обставини підтверджені складеним за правилами Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку (затверджений постановою КМУ від 11.12.2019р. №1042; далі за текстом - Порядок №1042) протоколом.

Згідно з наказом Харківської митниці Державної митної служби України від 06.04.2023р. №28-дс заявнику було припинено державну службу та звільнено з 07.04.2023р. за вчинення систематичного (повторного протягом року) дисциплінарного проступку у вигляді прогулу (відсутності на службі більше 3 годин протягом робочого дня без поважних причин) (2т. а.с. 71-73).

Цей наказ був доведений до відома заявника за правилами Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку (затверджений постановою КМУ від 11.12.2019р. №1042; далі за текстом - Порядок №1042), що підтверджено відповідним протоколом.

Як з"ясовано судом, юридичною підставою для прийняття означеного наказу суб`єктом владних повноважень були обрані положення п.4 ч.1 ст.87 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу», а фактичною підставою послугувало судження суб`єкта владних повноважень про вчинення заявником діяння, згаданого у п.12 ч.2 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» за рахунок невиконання вимог ч.1 ст.8 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» та п.9 розділу ІІІ посадової інструкції старшого державного інспектора відділу оформлення «Сортувальний» митного поста «Куп`янськ» Харківської митниці (а саме: відсутність на службі більше 3 годин протягом робочого дня без поважних причин).

Згідно із складеною відповідачем відносно заявника довідкою про заробітну плату від 24.05.2024р. №7.14-2202/46 розмір умовної середньоденної заробітної плати заявника складає - 321,28грн. (посадовий оклад - 9.780,00грн. : 30,44).

Стверджуючи про невідповідність закону управлінських волевиявлень суб`єкта владних повноважень з застосування заходів дисциплінарного стягнення з відсутність на службі, заявник ініціював даний спір.

Суд знаходить, що ключовими питаннями у даному спорі є відповідь на те: 1) чи підлягає кваліфікації тривала та безперервна у часі відсутність публічного службовця за місцем публічної служби у якості триваючого прогулу; 2) чи створює будь-які негативні юридичні наслідки поведінка публічного службовця, унаслідок якої не забезпечено підтримання постійного і актуального зв"язку із місцем проходження публічної служби - державним органом; 3) яким чином повинен діяти суб"єкт владних повноважень у разі тривалої та безперервної відсутності публічного службовця на робочому місці через залишення території України з власної волі; 4) юридичні наслідки неотримання суб"єктом владних повноважень письмових пояснень від публічного службовця з приводу відсутності на роботі у разі визнання публічним службовцем факту прогулу у контексті відповідності закону управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень про застосування заходу дисциплінарного впливу (покарання).

Вирішуючи по суті спір стосовно відповідності закону управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу застосування догани та з приводу припинення публічної служби заявника, поновлення заявника на посаді державної служби, оплаті часу вимушеного прогулу суд вважає, що до установлених обставин спору підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Суспільні відносини з приводу проходження громадянами України публічної служби в органах Державної митної служби України регламентовані, насамперед, приписами глави 79 Митного кодексу України.

Так, згідно з ч.1 ст.569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.

За приписами ч.3 ст.569 Митного кодексу України правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ч.5 ст.570 Митного кодексу України з особами, які призначаються на службу до митних органів на посади державної служби, можуть укладатися контракти про проходження державної служби відповідно до законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Контракт про проходження державної служби укладається на строк до трьох років. Дія контракту про проходження державної служби за умови належного його виконання державним службовцем може бути продовжена за угодою сторін на той самий або більший строк, але не більше ніж на три роки шляхом підписання сторонами відповідних змін до контракту.

Суд вважає, що прогалини у нормативному регулюванні відносин з приводу проходження громадянином України публічної служби у Державній митній службі України можуть усуватись нормами Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу», Кодексу законів про працю України, Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці», Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах та підрозділах Державної митної служби України.

За наведеним у ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» визначенням, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

У розумінні ч.2 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Серед переліку принципів державної служби у ч.1 с.4 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII законодавцем згадано, зокрема, професіоналізм - компетентне, об`єктивне і неупереджене виконання посадових обов`язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону (п.3 ч.1 ст.4); 4) патріотизм - відданість та вірне служіння Українському народові (п.4 ч.1 ст.4); доброчесність - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень (п.5 ч.1 ст.4).

Відповідно до ст.5 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Як то визначено ч.1 ст.8 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу», державний службовець зобов`язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

За змістом ч.1 ст.36 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає Присягу державного службовця такого змісту: "Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов`язки".

У силу застереження п.1 ч.1 ст.61 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» службова дисципліна забезпечується шляхом дотримання у службовій діяльності вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку.

Додатково до положень ст.8 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» коло обов`язків державного службовця також окреслено законодавцем у ст.62 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу», де указано, що державний службовець зобов`язаний виконувати обов`язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також: 1) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця; 2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців; 3) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів (ч.1 ст.62); державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов`язки (ч.2 ст.62).

У положеннях ч.1 ст.64 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» передбачено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Приписами ч.1 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» визначено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

За змістом ч.2 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 91) порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "А" або "Б"; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

Отже, за приписами п.12 ч.2 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин є протиправним, умисним, усвідомленим і винним діянням фізичної особи - громадянина, прямо кваліфікованим законом у якості дисциплінарного проступку державного службовця.

При цьому, з урахуванням приписів ч.3 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» достатній поза розумним сумнівом обсяг об"єктивних даних, котрі висвітлюють обставини згаданого у п.12 ч.2 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» діяння державного службовця за загальним правилом повинен бути з"ясований суб`єктом владних повноважень у межах 6 місяців від календарної дати відсутності державного службовця за місцем роботи (робочому місці) без поважних причин, а присікальним (преклюзивним) строком застосування дисциплінарного покарання за вчинення названого діяння є один рік від календарної дати відсутності державного службовця за місцем роботи (робочому місці) без поважних причин.

Окремо суд відзначає, що у відносинах з проходження публічної служби і суб"єкт владних повноважень, і публічний службовець одночасно підпадають під дію ч.2 ст.19 Конституції України, а тому повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким порядком дій відносно державного службовця є, зокрема, виконання у взаємовідносинах із суб"єктом владних повноважень - державним органом за місцем проходження публічної служби вимог ст.91 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу», де указано, що державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів (ч.3 ст.91); Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення (ч.4 ст.91).

У ході розгляду справи судом достеменно установлено, що заявник припинив використання месенджера Viber за телефоном - НОМЕР_2 , який раніше був задіяний у комунікації з суб"єктом владних повноважень - державним органом за місцем публічної служби та за допомогою якого заявником була подана заява про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 днів.

Жодних доказів і доводів з приводу вимушеності причин вчинення цього діяння або вчинення цього діяння поза власною вільною волею заявника під дією будь-якого примусу чи унаслідок нездоланних і непереборних факторів матеріали справи не містять.

Тому суд констатує, що за критерієм дотримання вимог ст.91 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» заявник у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання стандарту взірцевої, зразкової, бездоганної поведінки, діяв поза межами правила доброчесності і тим самим позбавив суб"єкта владних повноважень фізичної змоги доведення до заявника як державного службовця інформації, пов`язаної із виконанням обов`язків публічної служби в найефективніший спосіб.

Продовжуючи розгляд справи суд зважає, що у спірних правовідносинах заявник не заперечує та не спростовує обставин власної фізичної відсутності за місцем публічної служби у період часу 25.01.2023р.-07.04.2023р., стверджуючи про вчинення діяння з триваючого прогулу у зв"язку із знаходженням у Німеччині, зокрема, через побоювання в контексті відсутності безпечних умов для перебування в Україні дитини 15-річного віку.

З цього приводу суд зазначає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 03.04.2024р. у справі №420/645/23: 1) прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня; 2) Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути підставою звільнення працівника; 3) У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц зазначено, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника»; 4) У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 вказано, що: «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази»; 5) У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності»; 6) пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

З огляду на викладені вище правові позиції низки згаданих постанов Верховного Суду окружний адміністративний суд доходить до переконання про те, що прогул за суттю та правовою природою є разовим однократним діянням найманого працівника (у тому числі із правовим статусом публічного службовця), котре вчиняється у межах кожного окремого календарного дня.

При цьому, часовими межами прогулу як винного діяння найманого працівника є відсутність на місці служби протягом 3 годин як безперервно протягом одного робочого дня, так і сукупно протягом одного робочого дня.

Відтак, за будь-яких умов прогул найманого працівника як явище об"єктивної дійсності не може мати триваючого характеру.

Суд відмічає, що за загальним правилом однократним вважається діяння, вчинене вперше; ідентичне (подібне, схоже, аналогічне за змістом) діяння вчинене вдруге вважається повторним; ідентичне (подібне, схоже, аналогічне за змістом) діяння вчинене третє вважається неоднократним; ідентичне (подібне, схоже, аналогічне за змістом) діяння вчинене вчетверте або більше вважається систематичним.

У межах даної справи сторонами визнані обставини відсутності заявника за місцем проходження публічної служби 25.01.2023р., 26.01.2023р., 27.01.2023р.

Ці діяння не можуть бути кваліфіковані у якості триваючого прогулу, позаяк були вчинені у межах кожного окремого календарного дня, коли заявник повинен був особисто прибути за місцем проходження публічної служби та приступити до виконання службових обов"язків за посадою у зв"язку із функціонуванням у ці календарні дні суб"єкта владних повноважень - митниці.

Окрім того, у межах даної справи сторонами визнані обставини відсутності заявника за місцем проходження публічної служби 06.03.2023р., 07.03.2023р., 08.03.2023р.

Ці діяння також не можуть бути кваліфіковані у якості триваючого прогулу, позаяк були вчинені у межах кожного окремого календарного дня, коли заявник повинен був особисто прибути за місцем проходження публічної служби та приступити до виконання службових обов"язків за посадою у зв"язку із функціонуванням у ці календарні дні суб"єкта владних повноважень - митниці.

У контексті викладених вище правових позицій Верховного Суду обставина знаходження заявника у Німеччині не може виправдовувати відсутності публічного службовця за місцем проходження публічної служби, позаяк з матеріалів даної судової справи слідує, що після залишення України у квітні 2022р. заявник станом службових справ не цікавився, двічі із використанням застосунку Viber з номеру відображеного в особовій справі державного службовця телефону подавав заяви про надання відпусток, будь-яких розумних очікувань чи обґрунтованих сподівань на нескінченний невихід на роботу не мав.

Розв`язуючи спір по суті, суд зауважує, що зі змісту п.9 ч.2 ст.2 КАС України, ст.7 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу», п.6 ч.2 ст.73 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу», ст.75 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу», п.25 Порядку здійснення дисциплінарного провадження (затверджений постановою КМУ від 04.12.2019р. №1039; далі за текстом - Порядок №1039) слідує, що законодавець наділив державного службовця правом "бути почутим" у ході дисциплінарного провадження (службового розслідування).

Разом із тим, суд доходить до переконання про те, що недотримання суб"єктами владних повноважень цього права державного службовця не призводить автоматично та безальтернативно до протиправності висновків дисциплінарного провадження (службового розслідування), оскільки юридичні наслідки нереалізації державним службовцем права "бути почутим" у ході дисциплінарного провадження (службового розслідування) у кожному конкретному випадку знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв"язку із власною поведінкою державного службовця під час дисциплінарного провадження (службового розслідування) за критерієм сумлінності, добросовісності та доброчесності, демонстрації прагнення до відкритості, а також із існуванням істотних, вагомих та суттєвих аргументів, їх змістом та суттю.

Відсутність у державного службовця згаданих аргументів у поєднанні із дотриманням дисциплінарною комісією вимоги стосовно повноти, всебічності та достовірності з"ясування обставин об"єктивної дійсності, викладення у тексті висновку службового розслідування усіх юридично значимих факторів свідчить про відсутність порушеного права в аспекті застосування дисциплінарного покарання (заходів дисциплінарного впливу) за реально вчинений дисциплінарний проступок.

У спірних правовідносинах поведінка заявника як під час виконання функцій публічного службовця за посадою державної служби, так і у межах дисциплінарного провадження не може бути кваліфікована судом у якості зразкової та бездоганної.

Доказів про існування реальних непереборних та нездоланних чинників, які б перешкоджали заявнику взяти участь у дисциплінарному провадженні (службовому розслідуванні), з урахуванням проведених суб`єктом владних повноважень сповіщень із використанням застосунку Viber за номером телефону згідно з даними особової справи державного службовця до настання події видалення заявника із групи працівників митниці у месенджері Viber (07.02.2023р.) матеріали справи не містять.

Обставини не прийняття заявником участі у дисциплінарному провадженні і неподання пояснень про обставини інкримінованого дисциплінарного проступку не звільняють Дисциплінарну комісію від обов"язку виконання функції контролю за службовою дисципліною державного службовця на належному рівні із неухильним забезпеченням дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України і вичерпним з"ясуванням усіх юридично значимих факторів за власною ініціативою.

При цьому суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 03.04.2024р. у справі №420/645/23 невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Оцінивши добуті у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин ненадання пояснень по суті подій відсутності на роботі 25.01.2023р., 26.01.2023р., 27.01.2023р., 06.03.2023р., 07.03.2023р., 08.03.2023р. є наслідком власної усвідомленої поведінки заявника, котра не може бути кваліфікована у якості доброчесної.

Тому цей фактор не може бути кваліфікований судом у даному конкретному випадку у якості порушення гарантій заявника на захист трудових прав, позаяк заявник цілеспрямовано створив умови відсутності розумно прийнятної комунікації з суб"єктом владних повноважень - органом проходження публічної служби, втратив будь-який зв`язок з державним органом - місцем роботи, після закінчення строку дії легальних підстав для невиходу на роботу ухилився від прибуття за місцем служби для виконання посадових обов`язків в інтересах Українського народу без поважних причин.

Статтею 66 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» обумовлено, що до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби (ч.1 ст.66).

У разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених п. 4, 5, 12 та 15 ч.2 ст. 65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» суб`єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану (ч.3 ст.66).

Згідно з ч.5 ст.66 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.

Згідно з ч.1 ст.68 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» дисциплінарне провадження порушується шляхом видання відповідного наказу (розпорядження): міністром - стосовно державного секретаря відповідного міністерства; суб`єктом призначення - стосовно інших державних службовців.

Для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ. Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення. Суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов`язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку (частини перша, десята, одинадцята ст.69 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу»).

Процедура здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців встановлена Порядком здійснення дисциплінарного провадження (затверджений постановою КМУ від 04.12.2019р. №1039; далі за текстом - Порядок №1039) пунктом 4 якого визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається з моменту прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження та завершується прийняттям рішення про накладення на державного службовця, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження (далі - державний службовець), дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.

Відповідно до п.25 Порядку №1039, а також частини другої статті 73 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» дисциплінарна справа повинна містити: дату і місце її формування; підстави для відкриття дисциплінарного провадження; характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, та/або акт про відмову від надання таких пояснень; пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (за наявності); належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії у державному органі з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.

Згідно п.27 Порядку №1039 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) дисциплінарна справа формується з урахуванням вимог порядку обліку та роботи з дисциплінарними справами, затвердженого НАДС. Тривалість формування дисциплінарної справи не може перевищувати 20 календарних днів. За потреби зазначений строк може бути продовжений міністром або суб`єктом призначення, але не більш як до 30 календарних днів.

Формує дисциплінарну справу та здійснює її підготовку до розгляду дисциплінарною комісією - доповідач. Доповідачем може бути будь-який член дисциплінарної комісії. Під час здійснення підготовки справи до розгляду доповідач, зокрема, забезпечує збирання документів та матеріалів, необхідних для формування дисциплінарної справи, формує дисциплінарну справу, забезпечує отримання пояснення від державного службовця, доповідає на засіданні дисциплінарної комісії, вчиняє інші дії, необхідні для здійснення дисциплінарного провадження (п.29 Порядку №1039).

Після завершення формування дисциплінарної справи до розгляду комітет з дисциплінарних проваджень або доповідач передають її відповідно Комісії або секретарю дисциплінарної комісії та повідомляють про це головуючому на засіданні Комісії або голові дисциплінарної комісії з метою призначення дати засідання для її розгляду (п.30 Порядку №1039).

Зі змісту згаданих вище норм права витікає, що дисциплінарне провадження складається із таких стадій: 1) прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження; 2) формування дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи дисциплінарною комісією із наданням пропозицій керівнику; 4) прийняття керівником на підставі пропозиції комісії рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи закриття провадження.

За приписами ч.2 ст.73 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» та п.25 Порядку №1039 на стадії формування дисциплінарної справи доповідач повинен отримати від державного службовця, щодо якого порушене дисциплінарне провадження, пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, а також пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження та підготувати подання з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку.

Відповідно до пункту 2 ч.2 ст.68 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються), зокрема, на державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В": зауваження - суб`єктом призначення; інші види дисциплінарних стягнень - суб`єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.

Частиною 1 ст.74 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» визначено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Згідно із ч.1 ст. 77 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення.

Підставою для застосування дисциплінарного стягнення може бути вчинення особою дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Ці обставини, як і характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він учинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків з`ясовуються під час службового розслідування та/або прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження. Рішення суб`єкта призначення про накладення дисциплінарного стягнення має ґрунтуватись на матеріалах дисциплінарної справи.

Згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 28.04.2020р. у справі №822/46/18 об`єктивною стороною дисциплінарного проступку є вчинення державним службовцем дій чи бездіяльності, або прийняття рішення, що містять ознаки протиправності, тобто суперечать вимогам законодавства. Водночас, з суб`єктивної сторони дисциплінарний проступок характеризується наявністю вини державного службовця, під чим розуміється ставлення останнього до своїх протиправних дій чи бездіяльності, або рішення і їх шкідливих наслідків.

За правовою позицією постанови Верховного Суду від 10.12.2020р. у справі № 812/831/16 складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Застосування вимог ст. 66 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» має бути здійснене із обов`язковим врахуванням принципу індивідуалізації покарання, що випливає із норм ст.ст. 67, 74 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу».

Словосполучення "може бути оголошено догану" вказує на те, що при виборі виду стягнення, яке може бути застосоване у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 та 15 ч.2 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби має виходити із того, що догана в даному випадку є видом більш суворого стягнення, ніж зауваження, що може застосовуватися до державного службовця.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі № 804/8684/16.

Згідно з п.4 ч.1 ст.87 Закону України від 10.12.2015р. №889-VII «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Оцінивши добуті у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб"єктом владних повноважень поза розумним сумнівом було обґрунтовано та доведено неможливість застосування у спірних правовідносинах за відсутність заявника (прогул) на роботі без поважних причин 25.01.2023р.-27.01.2023р. та 06.03.2023р.-08.03.2023р. більш м`якої міри покарання аніж догана та звільнення з посади державної служби відповідно.

Під час вирішення спору суд також враховує, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Приписами ч.1 ст.1 Закону України від 15.03.2022р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з ч.3 ст.1 Закону України від 15.03.2022р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України від 15.03.2022р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

За приписами ч.3 ст.12 Закону України від 15.03.2022р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".

За приписами ч.4 ст.12 Закону України від 15.03.2022р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

У розумінні ч.1 ст.13 Закону України від 15.03.2022р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Суд відмічає, що матеріали справи не містять ані доказів, ані доводів заявника про намір вдатись до реалізації передбачених Законом України від 15.03.2022р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» юридичних механізмів звільнення від безпосереднього виконання обов"язків публічного службовця з 25.01.2023р. та про існування нездоланних та непереборних перешкод у реалізації згаданого наміру.

На противагу змісту поведінки заявника у спірних правовідносинах суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 03.04.2024р. у справі №420/645/23 та постанови Верховного Суду від 21.09.2023р. у справі № 639/2672/22 факт перебування особи за кордоном, в умовах триваючої військової агресії проти України та дії воєнного стану в Україні не визнано у якості поважної причини для відсутності на роботі, а натомість особу, яка виїхала за кордон з початком військової агресії проти України та не з`являлась на роботі з 24.02.2022р. по 05.07.2022р. визнано правомірно звільненою з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Стосовно виконання заявником у спірних правовідносинах обов`язків публічного службовця за ст.91 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» у редакції Закону України від 19.09.2019р. №117-IX суд зазначає, що за цією нормою закону доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст. 91); Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними (ч.2 ст. 91); Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів (ч.3 ст. 91); Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення (ч.4 ст. 91).

Таким чином, положеннями ч.4 ст.91 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» у редакції Закону України №117-IX від 19.09.2019р. законодавцем уведено в дію правило умовної обізнаності державного службовця із надісланими суб`єктом владних повноважень документами з приводу проходження публічної служби, згідно з якою документ вважається доведеним до відома публічного службовця не з моменту фізичного отримання документа, а по закінченню (завершенню, збігу) 5 календарного дня з моменту відправлення документа, що не виходить ані поза межі критерію доброчесності публічного службовця, ані поза межі окреслених у ст.ст.7 і 8 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» прав та обов`язків державного службовця, узгоджується із змістом наведеної у ч.1 ст.36 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» присяги державного службовця.

Суд зважає, що положення ч.4 ст.91 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» у редакції Закону України №117-IX від 19.09.2019р. є офіційно оприлюдненими загальнодоступними, чіткими і зрозумілими для сприйняття, об`єктивно не здатні створити будь-яких колізій права з огляду на положення Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», за загальними правилами та у в звичайних умовах життєдіяльності виключають правомірність та легітимність вчинків публічного службовця з приводу умисного та свідомого створення умов штучної необізнаності із надісланими суб`єктом владних повноважень документами з приводу проходження публічної служби.

Суд змушений повторити, що згідно з ч.1 ст.91 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» у редакції Закону України від 19.09.2019р. №117-ІХ доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень були дотримані положення Порядку №1042, позаяк сповіщення про необхідність надання пояснень за подіями відсутності за роботі 25.01.2023р.-27.01.2023р. були направлені заявникові як із використанням застосунку Viber за номером телефону згідно з відомостями особової справи державного службовця, так і за адресою електронної пошти згідно з відомостями особової справи державного службовця - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Єдиним розумно прийнятним наслідком отримання заявником цих сповіщень є формування усвідомлення про необхідність виходу на роботу та висловлення суб`єктом владних повноважень - органом проходження публічної служби претензій у відсутності на роботі.

Сповіщення про необхідність надання пояснень за подіями відсутності за роботі 06.03.2023р.-08.03.2023р. були направлені заявникові за правилами Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку (затверджений постановою КМУ від 11.12.2019р. №1042; далі за текстом - Порядок №1042).

Обставини направлення заявникові оскаржених правових актів індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень з приводу застосування заходів дисциплінарного стягнення об`єктивно не можуть призводити до настання будь-яких наслідків в аспекті відповідності рішень суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, позаяк стадія направлення знаходиться поза межами процедури прийняття правового акту індивідуальної дії.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України під час відправлення правосуддя підлягають врахуванню правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Тому суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.05.2020р. у справі №825/2328/16 порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020р. у справі № 813/1790/18.

Окрім того, суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. у справі №820/3914/17: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 6) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 7) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 8) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; 9) межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття; 10) така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18.

За сформульованими постанові від 13.06.2024р. по справі №320/4136/22 правовими позиціями Верховний Суд, в контексті спірних правовідносин, також звернув увагу, що саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків.

Разом з тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення .

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.

Отже, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Тому суд зауважує, що результати процедурної діяльності суб"єктів дисциплінарного провадження повинні поза розумним сумнівом узгоджуватись із приписами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України і не залишати ймовірності/вірогідності іншого тлумачення справжніх обставин фактичної дійсності, аніж вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який безумовно заслуговує на запропоноване до застосування покарання.

Суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах Дисциплінарна комісія не діяла явно і очевидно необґрунтовано чи безпідставно, адже із прийнятною поза розумним сумнівом достатністю та повнотою врахувала усі фізично можливі джерела для отримання об"єктивних даних стосовно причин відсутності заявника на роботі 25.01.2023р.-27.01.2023р., 06.03.2023р.-08.03.2023р. і не виявила будь-яких поважних причин.

Доказів існування поважних причин відсутності за місцем проходження публічної служби заявник у ході розгляду справи до суду усупереч ч.5 ст.44, ч.2 ст.79, ч.4 ст.161 КАС України не подав, а суд ознак існування таких доказів за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України не виявив, джерела та засоби отримання інших об`єктивних даних про обставини спірних правовідносинах у даному конкретному випадку вичерпані, потреба у здобутті додаткових об`єктивних даних відсутня через визнання заявником обставин знаходження станом на 25.01.2023р.-27.01.2023р. та станом на 06.03.2023р.-08.03.2023р. у Німеччині у статусі здобувача притулку від війни та висловлення побоювань втратити цей статус у разі залишення меж Німеччини чим, на підтверджене матеріалами справи переконання суду, і пояснюється уся тактика та стратегія поведінки заявника у спірних правовідносинах.

З урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин факт добровільного полишення державним службовцем території України, припинення зв"язку з державним органом - місцем проходження публічної служби, неповідомлення державного органу про місце поточного знаходження, неповідомлення державного органу про фізично наявні можливості виконання функцій публічного службовця за посадою державної служби, безперервна пасивна поведінка, відсутність будь-яких розумних чинників виникнення сподівань на нескінченне у часі увільнення від роботи, відсутність на роботі через знаходження за кордоном об"єктивно нівелюють усі недоліки та похибки процедури дисциплінарного провадження.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Суд повторно відмічає, що у відносинах з проходження громадянином публічної служби і громадянин як найманий працівник із правовим статусом публічного службовця (п.17 ч.1 ст.4 КАС України), і суб"єкт владних повноважень як роботодавець (п.7 ч.1 ст.4 КАС України) одночасно підпадають під дію положень ч.2 ст.19 Конституції України.

Тому суд вважає, що за змістом принципів державної служби, перелічених у ч.1 ст.4 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" та тексту викладеної у ч.1 ст.36 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" Присяги державного службовця така базова висхідна засада державної служби як "доброчесність" явно та очевидно виключає вчинення учасником суспільних відносин під час виконання обов`язків за посадою публічної служби будь-яких діянь, котрі виходять поза межі ч.2 ст.19 Конституції України, суперечать інтересам публічної служби, є проявом явно та очевидно безпідставного віддання переваги власним особистим інтересам над інтересами Українського народу.

Суд зважає, що у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022р. №7-р(ІІ)/2022 та у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022р. №1-р(ІІ)/2022 констатовано початок агресії Російської Федерації проти України - 20.02.2014р. та набуття цією агресією повномасштабного характеру - 24.02.2022р.

Відтак, з 24.02.2022р. інтереси Українського народу полягали, зокрема, у тому, щоб безперервне та ефективне функціонування системи органів державної виконавчої влади щоденно демонструвало спроможність Держави Україна здолати наслідки військової агресії ворога, що об"єктивно неможливо без знаходження на робочому місці кожного публічного службовця на місці (слід розуміти - органу) служби у межах України.

Згідно з ст.1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як то проголошено ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

З наведених норм Основного закону України чітко та однозначно слідує, що забезпечення на території України повсякденної дії принципу верховенства права є можливим виключно у разі збереження Держави Україна як суверенного державного утворення.

Натомість, відсутність з 24.02.2022р. і протягом усього періоду дії правового режиму воєнного стану на робочому місці чи на місці роботи публічного службовця без поважних причин свідчить про незабезпечення таким державним службовцем власної правової поведінки на рівні взірцевого, зразкового, бездоганного стандарту, свідчить про нехтування інтересами Українського народу, не узгоджується із критерієм доброчесності як сутнісного принципу публічної служби, не сприяє ані збереженню Держави Україна як суверенного державного утворення, ані підвищенні довіри громадянського суспільства до функціонування Держави.

За правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.05.2024р. у справі №160/9951/21: "56. Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі № 160/6457/22 зазначав, що поняття "пуризм" прийнято розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.

57.Поняття "правового пуризму" було введено в правовий обіг Європейським судом з прав людини (далі також ЄСПЛ).

58.Зокрема, у рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.

59.Таким чином, "правовий пуризм" на відміну від обставин "істотного та непереборного характеру" завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; "правовий пуризм" - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; «правовий пуризм» може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.".

З огляду на викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що будь-які процедурні недоліки у процесі вирішення суб"єктом владних повноважень питання про припинення публічної служби з причини відсутності на місці роботи чи робочому місці без поважних причин (за відсутності спору про факт такої відсутності), а також невірне (неправильне, помилкове) обрання суб`єктом владних повноважень правової підстави для припинення публічної служби не можуть бути використані як справедливі легальні приводи для поновлення на публічній службі особи, котра власною поведінкою спричинила невиправданий прогул та усунення від особистого фізичного виконання обов"язків за посадою публічної служби.

Право такої особи на продовження публічної служби у разі недоведення поза розумним сумнівом факту відсутності за робочому місці чи місці роботи з поважних причин, на переконання суду, не підпадає під судовий захист згідно з ч.1 ст.2 КАС України у зв`язку із явною та очевидною невідповідністю критерію доброчесності безвідносно до будь-яких недоліків (вад, дефектів) у реалізації суб"єктом владних повноважень функції контролю за службовою дисципліною.

Також суд зважає, що за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.05.2024р. у справі №160/9951/21: "62. Питання скасування адміністративних актів з підстав їх процедурних недоліків досліджувалося Верховним Судом й у постанові від 03 грудня 2021 року у справі № 369/7844/17.

63.У цій постанові Верховний Суд вказував, що процедурні порушення, в залежності від їх характеру, можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не зумовлюють впливу на нього.

64.Суд наголошував, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

65.Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".

66.Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18.".

Оскільки матеріалами справи безумовно підтверджений факт відсутності заявника на момент вчинення інкримінованих дисциплінарних проступків у вигляді прогулу на роботі без поважних причин (25.01.2023р.-27.01.2023р., 06.03.2023р.-08.03.2023р.) через знаходження поза межами України, невиконання саме з цієї причини функцій публічного службовця за посадою публічної служби, відсутність будь-яких факторів, котрі б об"єктивно були здатні спричинити настання у заявника стану правової невизначеності та необізнаності із обов"язком безпосереднього особистого та фізичного виконання обов`язків за посадою за місцем служби, то суд не знаходить підстав для висновку про вчинення Дисциплінарною комісією у спірних правовідносинах будь-яких недоліків (вад, дефектів) у реалізації управлінської функції контролю у спірних правовідносинах, котрі б об"єктивно були здатні призвести до спотворення, викривлення, перекручення справжніх обставин фактичної дійсності чи неповноти їх з"ясування або до порушення права заявника на продовження проходження публічної служби з інших причин.

Згідно з ч.1 ст.71 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Відповідно до ч.2 ст.71 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб"єктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносинах були з"ясовані з достатньою повнотою, обставини відсутності заявника на роботі 25.01.2023р.-27.01.2023р. та 06.03.2023р.-08.03.2023р. через перебування у Німеччині у зв"язку із отриманням захисту як шукача притулку від війни визнані самим заявником та підтверджені матеріалами судової справи, процедура проведення дисциплінарного провадження не порушила засадничих гарантій заявника на проходження державної служби, положення належної норми матеріального права були витлумачені суб"єктом владних повноважень вірно, унаслідок чого реально вчинені управлінські волевиявлення з приводу застосування дисциплінарних стягнень за прогули у формі щоденної відсутності на роботі протягом тривалого періоду часу без поважних причин поєднані з обставинами ухилення від підтримання адекватно прийнятного рівня зв`язку з суб`єктом владних повноважень - органом проходження публічної служби узгоджуються як і з дійсним змістом нормативного регламентування, так і зі справжніми обставинами фактичної дійсності, не призводять до безпідставного погіршення правового становища заявника, який не виявив щонайменшої реальної зацікавленості у виконанні обов"язків за посадою публічної служби в інтересах Українського народу під час дії правового режиму воєнного стану.

Тому суд доходить до переконання про обґрунтованість та правомірність оскаржених наказів суб"єкта владних повноважень в частині застосування заходів дисциплінарного покарання, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові за цим епізодом.

Відтак, позов за епізодом вимоги про спонукання суб"єкта владних повноважень поновити дію контракту 319 про проходження державної служби від 30.06.2021 року, укладеного Харківською митницею з старшим державним інспектором відділу митного оформлення "сортувальний" митного поста "Куп"янськ" Харківської митниці з 07.04.2023 року задоволенню не підлягає, позаяк ця вимога є похідною від вимог про скасування наказів суб"єкта владних повноважень №24-дс від 06.03.2023р. та №28-дс від 06.04.2023р.

Вирішуючи спір за епізодом стягнення на користь заявника з суб`єкта владних повноважень коштів у якості оплати праці, суд зазначає, що згідно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.1 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За приписами ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Частиною 3 ст.235 Кодексу законів про працю України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оцінивши добуті у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що безвідносно до результатів вирішення спору в частині правомірності рішень суб`єкта владних повноважень про застосування до заявника дисциплінарних стягнень, заявник у спірних правовідносинах не набув права на отримання від суб"єкта владних повноважень коштів у якості оплати праці, позаяк реально трудової функції не виконував, до роботи не приступав, до настання події першого прогулу без поважних причин (25.01.2023р.) за власною заявою (поданою із використанням застосунку Viber за номером телефону згідно з відомостями особової справи державного службовця) знаходився у відпустці без збереження заробітної плати.

Тому позов за цим епізодом до задоволення не підлягає.

За епізодом спонукання суб"єкта владних повноважень до звільнення заявника зі служби за власним бажанням за заявою від 20.10.2023 року позов до задоволення також не підлягає, позаяк ця заява була подана вже після настання події припинення публічної служби заявника з іншої підстави.

За вимогою позову про визнання протиправними висновків Дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Харківської митниці від 29.03.2023 №7.14-12/151 провадження в адміністративній справі підлягає закриттю, позаяк складене у порядку п.34 Порядку №1039 подання Дисциплінарної комісії не є рішенням суб"єкта владних повноважень у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпав усі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій детальній оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Суд вважає, що з огляду на правову поведінку заявника у спірних правовідносинах та зміст положень ст.91 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» у редакції Закону України №117-IX від 19.09.2019р., який не містить чіткого порядку дій суб"єкта владних повноважень у разі ухилення публічного службовця - громадянина України під час тривалого та за власною волею знаходження за кордоном від підтримання зв"язку з суб`єктом владних повноважень - органом проходження публічної служби з приводу виконання обов"язків за посадою публічної служби пропущений строк звернення до суду належить поновити задля формування судової практики з питання наслідків відсутності пояснень державного службовця стосовно вчинення прогулу без поважних причин для визначення відповідності рішення суб"єкта владних повноважень відносно звільнення з посади державної служби критеріям правомірності за ч.2 ст.2 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 90, 211, п.1 ч.1 ст.238, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Поновити строк звернення до суду у межах справи №520/679/24.

Закрити провадження адміністративній справі №520/679/24 за вимогою про визнання протиправними висновків Дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Харківської митниці від 29.03.23 №7.14-12/151. Роз"яснити, що спір за цією вимогою не підлягає розгляду за правилами будь-якого судочинства.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко