ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року ЛуцькСправа № 140/2253/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Димарчук Т.М.,

розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ) (далі відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення повного розрахунку при звільненні з військової служби; стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в розмірі 22356,87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира НОМЕР_2 зенітного ракетного полку від 23.12.2013 №31-ПМ старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку, а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2014 №4 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення військової частини з 11.01.2014.

Під час проходження служби та після звільнення з неї позивачу не у повному обсязі проведено грошові виплати, право на які набуто позивачем.

Згідно повідомлення з AT «Ощадбанк» від 22.02.2024 про надходження коштів на картковий рахунок позивача, остаточний розрахунок з нею відповідач провів із затримкою, лише 22.02.2024 у розмірі - 22356,87 грн, тобто не у день виключення зі списків особового складу, а на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі №140/10851/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022.

Вважає, що протиправна бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 полягає у непроведенні повного розрахунку та невиплаті їй належних грошових сум при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а саме 11.01.2014, чим було порушено її права.

На думку позивача, оскільки остаточний розрахунок з нею проведено із затримкою, тобто не у день виключення зі списків особового складу, що є порушенням ст. 116 КЗпП України, то із відповідача на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.08.2023 по 21.02.2024 (не більше як за шість місяців до дати остаточного розрахунку) відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 у розмірі 22356,87 грн.

З наведених підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до вимог статті 262 КАС України.

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подала.

Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач пред`явлені позовні вимоги не оспорив, відзив на позов у встановлений судом строк не подав, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Суд, перевіривши доводи позивача, викладені у позовній заяві, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується архівною довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.05.2021 №179_2/С-894/952 (а.с.11).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.01.2014 №4 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , механіка відділення зв`язку командного пункту, звільнену наказом командира НОМЕР_2 зенітного ракетного полку від 23.12.2013 №31-ПМ з військової служби у відставку відповідно до статті 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" з 11 січня 2014 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.11).

На момент звільнення зі служби відповідач не провів з ОСОБА_1 повного розрахунку (грошового забезпечення у належному розмірі), у зв`язку з чим позивач звернулася до суду.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі №140/10851/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013 рік без щомісячної додаткової грошової винагороди у відповідності до норм Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII, наказу Міністра оборони України Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 11.06.2008 №260, та без врахування індексації грошового забезпечення та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013 рік з врахуванням в складі щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 40% місячного грошового забезпечення, та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік без врахування індексації грошового забезпечення та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік з врахуванням в складі індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, та індексації грошового забезпечення та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, із врахуванням в складі з якого вона обраховується щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі №140/10851/21 позивачу нараховано та 22.02.2024 виплачено грошове забезпечення (допомога) у розмірі 22356,87 грн, що підтверджується повідомленням з AT «Ощадбанк» від 22.02.2024 про надходження коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 (а.с.7-8).

Позивач, у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача, просить зобов`язати останнього нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, однак вони врегульовані Кодексом законів про працю України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14 та в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення даного спору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.01.2014 №4 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , звільнену наказом командира НОМЕР_2 зенітного ракетного полку від 23.12.2013 №31-ПМ з військової служби у відставку відповідно до статті 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" з 11 січня 2014 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Позивач вказує, що на дату закінчення проходження нею військової служби відповідач не виплатив у належному розмірі грошове забезпечення (матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі №140/10851/21, відповідачем на картковий рахунок позивача 22.02.2024 було перераховано належну їй суму грошового забезпечення 22356,87 грн, з урахуванням відрахування військового збору, що підтверджується повідомленням з AT «Ощадбанк» від 22.02.2024 про надходження коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 (а.с.7-8).

Відтак, оскільки виплата вищевказаних виплат (грошового забезпечення) за період проходження військової служби ОСОБА_1 проведена відповідачем 22.02.2024, тому затримка у розрахунку при звільненні становить з 12.01.2014 по 22.02.2024.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що на час звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 , відповідачем не було здійснено з нею повний розрахунок, а тому підставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, суд зазначає, що за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ від 01.07.2022, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов`язку виплатити позивачу її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

З огляду на таке законодавче регулювання Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

У підсумку у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, а відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, але не більш як за шість місяців, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

У розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з 12.01.2014 та обмежується шестимісячним строком до 12.07.2014, як це передбачено частиною першою статті 117 КЗпП України та становить 181 календарний день.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки

проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 4 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Підпунктом б пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року, розрахунковою величиною для визначення середньоденного розміру грошового забезпечення є календарний день.

Відтак обчислення середнього заробітку необхідно здійснювати відповідно до Порядку №100 з урахуванням грошового забезпечення ОСОБА_1 за листопад-грудень 2013 року (за два останні повні місяці перед звільненням) за період затримки розрахунку при звільненні (з 12.01.2014 до 12.07.2014), що становить 181 календарний день.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період (з 12.01.2014 до 12.07.2014) відповідно до Порядку №100.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

За нормами частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №11 від 11.03.2024 (а.с.18). Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період (з 12.01.2014 до 12.07.2014) відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів, України від 08 лютого 1995 року №100.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя Т.М. Димарчук