ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2024Справа № 910/4312/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВДС-ТОРГ»

до Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС»

про стягнення 331 288, 79 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВДС-ТОРГ» (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 331 288, 79 грн, з яких: 240 629, 16 грн основний борг, 13 210, 76 грн 3% річних, 39 377,03 грн інфляційні втрати та 38 071, 84 грн пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договорами поставки № 52.21.60 від 07.04.2021 та № 52.21-73 від 29.04.2021, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/4312/24, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

03.05.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому він частково заперечує проти задоволення позовних вимог, з посиланням на те, що позивачем не доведено факт поставки позивачем товару за видатковими накладними № 258 від 16.02.2022, № 281 від 17.02.2022, № 309 від 18.02.2022, № 342 від 22.02.2022, № 362 від 22.02.2022, № 384 від 23.02.2022 та № 333 від 06.05.2022 на загальну суму 70 262, 16 грн. Вказує, що позивачем невірно здійснено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат. Крім того, заявлено клопотання про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповіді на відзив матеріали справи не містять.

Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.04.2021 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір № 52.21-60 (надалі - договір № 52.21-60), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю: Запасні частини до гальмівної системи автобусів типу Богдан 091/092, код 34320000-6 за ДК 021:2015 «Механічні запасні частини, крім двигунів і частин двигунів», надалі - товар, а покупець сплатити товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток № 1), що додається до цього договору та є невід`ємною частиною.

Згідно з п. 3.1. договору № 52.21-60, сума цього договору (ціна договору) визначається згідно з специфікацією (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору і становить 1 666 665, 80 грн без ПДВ, крім того 20 % ПДВ - 333 333, 16 грн, разом ціна договору становить 1 999 998, 96 грн з ПДВ.

Специфікацією до договору № 52.21-60 (додаток № 1) сторони погодили найменування, кількість, ціну за одиницю та суму товару.

Крім цього, 29.04.2024 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір № 52.21-73 (надалі - договір № 52.21-73), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю: Запасні частини до гальмівної системи автобусів типу Богдан 091/092, код 34320000-6 за ДК 021:2015 «Механічні запасні частини, крім двигунів і частин двигунів», надалі - товар, а покупець сплатити товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток № 1), що додається до цього договору та є невід`ємною частиною.

Згідно з п. 3.1. договору № 52.21-73, сума цього договору (ціна договору) визначається згідно з специфікацією (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору і становить 1 625 165, 00 грн без ПДВ, крім того 20 % ПДВ - 325 033, 00 грн, разом ціна договору становить 1 950 198, 00 грн з ПДВ.

Специфікацією до договору № 52.21-73 (додаток № 1) сторони погодили найменування, кількість, ціну за одиницю та суму товару.

Проаналізувавши зміст зазначених договорів поставки, суд прийшов до висновку, що наступні пункти вказаних вище договорів є аналогічними та дублюють один одного.

Відповідно до п. 4.1. договорів, розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної та фактично поставлену окрему партію товару.

Згідно з п. 6.1. договорів, покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений товар, який відповідає технічним і якісним характеристикам.

Пунктом 7.3. договорів сторони погодили, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до п. 10.1. договорів, вони набирають чинності з дня їх підписання сторонами і діють до 31.12.2021 включно, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цими договорами. Закінчення строку дії договорів не звільняє сторони від виконання зобов`язань, які виникли під час дії договорів.

Як зазначає позивач, на виконання умов договорів № 52.21-60 та № 52.21-73, ним поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 240 629, 16 грн (150 475, 08 грн (за договором № 52.21-60) + 90 154, 08 грн (за договором № 52.21-73), а саме за видатковими накладними:

- за договором № 52.21-60 на суму 150 475, 08 грн: № 2684 від 23.05.2022 на суму 8 419, 20 грн, № 2535 від 13.05.2022 на суму 10 059, 12 грн, № 2481 від 10.05.2022 на суму 5 132, 40 грн, № 2373 від 02.05.2022 на суму 9 081, 96 грн, № 2359 від 02.05.2022 на суму 10 442, 52 грн, № 2337 від 29.04.2022 на суму 20 607, 12 грн, № 2317 від 28.04.2022 на суму 16 149, 60 грн, № 2285 від 27.04.2022 на суму 9 320, 40 грн, № 258 від 16.02.2022 на суму 10 139, 28 грн, № 281 від 17.02.2022 на суму 10 047, 60 грн, № 309 від 18.02.2022 на суму 10 147, 68 грн, № 342 від 21.02.2022 на суму 10 147, 20 грн, № 362 від 22.02.2022 на суму 10 083, 12 грн, № 384 від 23.02.2022 на суму 10 697, 88 грн;

- за договором № 52.21-73 на суму 90 154, 08 грн: № 2395 від 04.05.2022 на суму 11 198, 64 грн, № 2275 від 26.04.2022 на суму 10 039, 50 грн, № 2241 від 22.04.2022 на суму 10 039, 50 грн, № 2229 від 21.04.2022 на суму 10 639, 08 грн, № 2134 від 15.04.2022 на суму 39 237, 96 грн, № 33 від 06.05.2022 на суму 8 999, 40 грн.

Проте, суд зазначає, що позивачем не підтверджено належними доказами поставку відповідачу товару на загальну суду 70 262, 16 грн за наступними видатковими накладними: № 258 від 16.02.2022 на суму 10 139, 28 грн, № 281 від 17.02.2022 на суму 10 047, 60 грн, № 309 від 18.02.2022 на суму 10 147, 68 грн, № 342 від 21.02.2022 на суму 10 147, 20 грн, № 362 від 22.02.2022 на суму 10 083, 12 грн, № 384 від 23.02.2022 на суму 10 697, 88 грн (за договором № 52.21-60) та № 33 від 06.05.2022 на суму 8 999, 40 грн (за договором № 52.21-73), оскільки останні позивачем до позову додані не були та в подальшому, в порядку передбаченому ГПК України, до суду не надходили.

Отже, видаткові накладні № 2684 від 23.05.2022, № 2535 від 13.05.2022, № 2481 від 10.05.2022, № 2373 від 02.05.2022, № 2359 від 02.05.2022, № 2337 від 29.04.2022, № 2317 від 28.04.2022, № 2285 від 27.04.2022 (за договором № 52.21-60) та № 2395 від 04.05.2022, № 2275 від 26.04.2022, № 2241 від 22.04.2022, № 2229 від 21.04.2022, № 2134 від 15.04.2022 (за договором № 52.21-73) на загальну суму 170 367, 00 грн (89 212, 32 грн (за договором № 52.21-60) + 81 154, 68 грн (за договором № 52.21-73) підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

Матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару на загальну суму 170 367, 00 грн (89 212, 32 грн (за договором № 52.21-60) + 81 154, 68 грн (за договором № 52.21-73).

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договорами поставки № 52.21.60 та № 52.21-73 в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 240 629, 16 грн основного боргу, 13 210, 76 грн 3% річних, 39 377,03 грн інфляційних втрат та 38 071, 84 грн пені.

Укладені між сторонами договори № 52.21.60 та № 52.21-73 за своєю правовою природою є договорами поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем у відзиві на позов визнається факт поставки позивачем товару на загальну суму 170 367, 00 грн (89 212, 32 (за договором № 52.21-60) + 81 154, 68 (за договором № 52.21-73) відповідно до видаткових накладних № 2684 від 23.05.2022, № 2535 від 13.05.2022, № 2481 від 10.05.2022, № 2373 від 02.05.2022, № 2359 від 02.05.2022, № 2337 від 29.04.2022, № 2317 від 28.04.2022, № 2285 від 27.04.2022 (за договором № 52.21-60) та № 2395 від 04.05.2022, № 2275 від 26.04.2022, № 2241 від 22.04.2022, № 2229 від 21.04.2022, № 2134 від 15.04.2022 (за договором № 52.21-73).

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У силу статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.1. договорів, розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної та фактично поставлену окрему партію товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Враховуючи дати видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи та з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар:

- за договором № 52.21-60 згідно видаткових накладних: № 2684 (від 23.05.2022) до 22.07.2022 включно, № 2535 (від 13.05.2022) до 12.07.2022 включно, № 2481 (від 10.05.2022) до 11.07.2022 включно (09.07.2022 - субота), № 2373 (від 02.05.2022) до 01.07.2022 включно, № 2359 (від 02.05.2022) до 01.07.2022 включно, № 2337 (від 29.04.2022) до 28.06.2022 включно, № 2317 (від 28.04.2022) до 27.06.2022 включно, № 2285 (від 27.04.2022) до 27.06.2022 включно (26.06.2022 - неділя);

- за договором № 52.21-73 згідно видаткових накладних: № 2395 (від 04.05.2022) до 04.07.2022 включно (03.07.2022 - неділя), № 2275 (від 26.04.2022) до 27.06.2022 включно (25.06.2022 - субота), № 2241 (від 22.04.2022) до 21.06.2022 включно, № 2229 (від 21.04.2022) до 20.06.2022 включно, № 2134 від 15.04.2022 до 14.06.2022 включно.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи зазначене, оскільки позивачем не доведено факту поставки відповідачу товару на загальну суму 70 262, 16 грн за видатковими накладними № 258 від 16.02.2022 на суму 10 139, 28 грн, № 281 від 17.02.2022 на суму 10 047, 60 грн, № 309 від 18.02.2022 на суму 10 147, 68 грн, № 342 від 21.02.2022 на суму 10 147, 20 грн, № 362 від 22.02.2022 на суму 10 083, 12 грн, № 384 від 23.02.2022 на суму 10 697, 88 грн (за договором № 52.21-60) та № 33 від 06.05.2022 на суму 8 999, 40 грн (за договором № 52.21-73), а тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 170 367, 00 грн, суд зазначає, що доказів оплати такої заборгованості в розмірі 170 367, 00 грн матеріали справи не містять та відповідачем суду, в порядку передбаченому ГПК України таких доказів не надано.

З урахуванням викладеного вище, а також беручи до уваги те, що матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості в розмірі 170 367, 00 грн за поставлений позивачем товар, доказів протилежного відповідачем суду не надано, вимога позивача про стягнення основної заборгованості підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 170 367, 00 грн.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 13 210, 76 грн 3 % річних за загальний період з 04.07.2022 по 08.04.2024 та 39 377,03 грн інфляційних втрат за загальний період з липня 2022 року по лютий 2024 року.

Відповідач визнає заборгованість по стягненню 3 % річних у розмірі загальному 9 164, 56 грн (4 774, 91 грн (за договором № 52.21-60) + 4 389, 65 грн (за договором № 52.21-73) та інфляційних втрат у загальному розмірі 29 944, 34 грн (13 638, 84 грн (за договором № 52.21-60) + 13 305, 50 грн (за договором № 52.21-73).

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем у розмірі 13 210, 76 грн за загальний період з 04.07.2022 по 08.04.2024, судом встановлено, що позивачем, зокрема, не було враховано приписів ст. 253, ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (щодо того, що перебіг строку починається з наступного дня від настання певної дати/події), у зв`язку з чим невірно визначено дати з яких здійснюється нарахування 3 % річних, а тому судом з урахуванням видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи, здійснено власний розрахунок 3 % річних, при цьому, обмежуючись періодами та сумами, визначеними позивачем, а саме наступним чином:

ДоговірВидаткова накладнаСума боргу (грн)Період нарахування3 % річних (грн)№ 52.21-60№ 2684 від 23.05.20228 419, 2023.07.2022 - 08.04.2024433, 00 № 2535 від 13.05.202210 059, 1213.07.2022 - 08.04.2024525, 61 № 2481 від 10.05.20225 132, 4012.07.2022 - 08.04.2024268, 60 № 2373 від 02.05.20229 081, 9602.07.2022 - 08.04.2024482, 76 № 2359 від 02.05.202210 442, 5202.07.2022 - 08.04.2024555, 08 № 2337 від 29.04.202220 607, 1229.06.2022 - 08.04.20241 100, 47 № 2317 від 28.04.202216 149, 6028.06.2022 - 08.04.2024863, 76 № 2285 від 27.04.20229 320, 4028.06.2022 - 08.04.2024498, 50№ 52.21-73№ 2395 від 04.05.202211 198, 6405.07.2022 - 08.04.2024592, 51 № 2275 від 26.04.202210 039, 5028.06.2022 - 08.04.2024536, 96 № 2241 від 22.04.202210 039, 5022.06.2022 - 08.04.2024541, 91 № 2229 від 21.04.202210 639, 0821.06.2022 - 08.04.2024575, 15 № 2134 від 15.04.202239 237, 9615.06.2022 - 08.04.20242 140, 55Всього:9 114, 86Отже, за розрахунком суду розмір 3 % річних за загальний період з 05.07.2022 по 08.04.2024 складає 9 114, 86 грн, а тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем у розмірі 39 377,03 грн за загальний період з липня 2022 року по лютий 2024 року, судом з урахуванням видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи, здійснено власний розрахунок інфляційних втрат, при цьому, обмежуючись періодами та сумами, визначеними позивачем, а саме наступним чином:

ДоговірВидаткова накладнаСума боргу (грн)Період нарахування (місяць, рік)Інфляційні втрати (грн)№ 52.21-60№ 2684 від 23.05.20228 419, 20серпень 2022 - лютий 20241 120, 82 № 2535 від 13.05.202210 059, 12липень 2022 - лютий 20241 418, 93 № 2481 від 10.05.20225 132, 40 723, 97 № 2373 від 02.05.20229 081, 96 1 281, 09 № 2359 від 02.05.202210 442, 52 1 473, 01 № 2337 від 29.04.202220 607, 12 2 906, 82 № 2317 від 28.04.202216 149, 60 2 278, 04 № 2285 від 27.04.20229 320, 40 1 314, 72№ 52.21-73№ 2395 від 04.05.202211 198, 64 1 579, 67 № 2275 від 26.04.202210 039, 50 1 416, 16 № 2241 від 22.04.202210 039, 50 1 416, 16 № 2229 від 21.04.202210 639, 08 1 500, 74 № 2134 від 15.04.202239 237, 96червень 2022 - лютий 20246 922, 82Всього:25 352, 95Отже, за розрахунком суду розмір інфляційних втрат за загальний період з серпня 2022 року по лютий 2024 року складає 25 352, 95 грн, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 38 071, 84 грн пені за загальний період з 08.10.2023 по 08.04.2024.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).

За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Пунктом 7.3. договорів сторони погодили, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем у розмірі 38 071, 84 грн за загальний період з 08.10.2023 по 08.04.2024, судом встановлено, що визначені позивачем періоди нарахування пені виходять за встановлені законодавством строки такого нарахування.

Так за видатковими накладними, шестимісячний строк нарахування пені, встановлений ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України закінчився 23.01.2023 (за № 2684 від 23.05.2022), 13.01.2023 (за № 2535 від 13.05.2022), 12.01.2023 (за № 2481 від 10.05.2022), 02.01.2023 (за № 2373 від 02.05.2022 і № 2359 від 02.05.2022), 29.12.2022 (за № 2337 від 29.04.2022), 28.12.2022 (за № 2317 від 28.04.2022 і № 2285 від 27.04.2022) (за договором № 52.21-60) та 05.01.2023 (за № 2395 від 04.05.2022), 28.12.2022 (№ 2275 від 26.04.2022), 22.12.2022 (за № 2241 від 22.04.2022), 21.12.2023 (за № 2229 від 21.04.2022), 15.12.2022 (за № 2134 від 15.04.2022) (за договором № 52.21-73).

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до п. 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, навіть з урахуванням п. 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України нарахування пені за вказаними видатковими накладними за загальний період з 08.10.2023 по 08.04.2024 є неправомірним, адже продовжені вказаним пунктом строки закінчились 30.06.2023, а тому вимога про стягнення пені у розмірі 38 071, 84 грн за загальний період з 08.10.2023 по 08.04.2024 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відносно доводів відповідача, що до вимог про стягнення неустойки (пені) слід застосовувати спеціальну позовну давність в один рік, то суд зазначає, що оскільки судом відмовлено в стягненні пені, правові підстави для розгляду клопотання відповідача про застосування строків спеціальної позовної давності відсутні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 170 367, 00 грн основного боргу, 9 114, 86 грн 3% річних та 25 352, 95 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» (04070, місто Київ, Набережне шосе, будинок 2, ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВДС-ТОРГ» (07452, Київська область, Броварський район, село Гоголів, вулиця Артема, будинок 56, ідентифікаційний код 34719939) 170 367 (сто сімдесят тисяч триста шістдесят сім) грн 00 коп. основного боргу, 9 114 (дев`ять тисяч сто чотирнадцять) грн 86 коп. 3% річних, 25 352 (двадцять п`ять тисяч триста п`ятдесят дві) грн 95 коп. інфляційних втрат та 3 072 (три тисячі сімдесят дві) грн 52 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань