Справа № 373/328/24

Номер провадження 2/373/388/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року м. Переяслав

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Реви О. І.,

за участю:

секретаря судових засідань Хоменко Н. І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до підприємства об`єднання громадян Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України простягнення заробітної плати,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 14.02.2024 звернувся до суду із позовом про стягнення з підприємства об`єднаннягромадян Навчально-спортивнабаза «Переяславль»Всеукраїнського фізкультурно-спортивноготовариства «Колос»агропромислового комплексу України на його користь суми нарахованих, але не виплачених коштів заробітної плати у розмірі 76432, 20 грн; інфляційних втрат за період з 25.06.2018 по 31.12.2023 в розмірі 43031,13 грн, а всього 119463,13 грн. Просить допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати за травень 2018 року в розмірі 6396,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 23 квітня 2002 року по 25 червня 2018 року він працював на посаді генерального директора підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» ВФСТ «Колос» АПК України.

З ініціативи адміністрації на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України був звільнений з роботи згідно розпорядження Голови громадської організації «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» №25-к від 25.06.2018.

На виконання цього розпорядження наказом тимчасово виконуючої обов`язки генерального директора підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» ВФСТ «Колос» АПК України від 25.06.2018 р. № 22 з ним з 25.06.2018 р. були припинені трудові відносини, зроблений розрахунок належних йому від відповідача грошових сум та видано трудову книжку із записом про звільнення.

На день звільнення його з роботи і до цього часу відповідач не виплатив належну йому суму коштів заробітної плати в сумі 76 432 грн. 20 коп. Обставини щодо факту невиплати належних йому коштів засвідчується довідкою №052, виданою відповідачем в день його звільнення 25.06.2018 р. та довідкою №051 про розмір заробітної плати за два останні місяці роботи на підприємстві.

Нарахування вище зазначених сум коштів заробітної плати підтверджується також випискою органу Пенсійного фонду України, дані якого про розмір нарахувань щомісячної заробітної плати внесений на основі подання відповідачем щомісячних звітів до територіального органу Державної податкової служби України.

Факти та обставини на які він посилається в позовній заяві підтверджуються доданими ним до позову доказами, які підтверджують, що належні йому кошти заробітної плати відповідачем досі не було виплачені, що суперечить вимогам ст. 115, 116 КЗпП України та ст. 21, 22, 23, 24 Закону України «Про оплату праці», що регламентують строки виплати заробітної плати та розрахункових коштів.

Згідно ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються заяви працівників підприємств, установ та організацій. Статтею 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком.

Зазначає про те, що відповідач своєю бездіяльністю, безвідповідальністю та грубим порушенням чинного законодавства, навмисно та свідомо поставив його в скрутне матеріальне становище, яке ускладнило його життя. В зв`язку з цим у нього виникла заборгованість по сплаті за житлово-комунальних послуг, а він отримує мінімальну пенсію. Маючи поганий стан здоров`я він змушений значну частину коштів пенсії витрачати на лікування. Окрім того, йому довелося нести фінансові витрати в численних судових засіданнях, де розглядалося питання його незаконного звільнення з роботи. За таких умов він не мав можливості вчасно захистити порушені відповідачем його трудові права щодо виплати заборгованих коштів заробітної плати, оскільки не мав достатніх коштів на отримання належної юридичної правової допомоги адвоката. Окрім того, надіявся, що відповідач все-таки знайде можливість виплатити належні йому ці кошти.

В той же час ним вживалися всі необхідні заходи по стягненню з відповідача належних йому коштів: у своїх заявах він надавав реквізити свого карткового рахунку в установі банку, що давало можливість відповідачу перерахувати йому кошти в будь-який час. Крім того, він неодноразово письмово звертався до відповідача з заявами про виплату належних коштів (25 червня 2018 року; 20 березня 2019 року; 04 липня 2019 року; 16 липня 2020 року; 25 жовтня 2020 року; 03 липня 2022 року; 15 березня 2023 року; 23 березня 2023 року; 07 листопада 2023 року.

Окрім того, за захистом порушених трудових прав він звертався до відділу поліції та Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду, оскільки в діях відповідача по навмисному ухиленню від сплати належних йому коштів заробітної плати, вбачав склад кримінального правопорушення.

Таким чином, в зв`язку з незаконною затримкою виплати відповідачем нарахованих та не виплачених йому коштів заробітної плати за увесь час затримки їх виплати, він поніс втрати від інфляції. Згідно його розрахунку, зробленого на підставі базового індексу інфляції з 2018 по 2023 роки, сума цих втрат становить 43 031 грн. 13 коп., які відповідач зобов`язаний йому відшкодувати.

Указує на те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тому просить ухвалити рішення, яким стягти з відповідача на свою користь суму нарахованих, але не виплачених коштів заробітної плати у розмірі 76 432 грн. 20 коп. та інфляційні втрати, понесені внаслідок незаконної та не своєчасної виплати належних сум заробітної плати, починаючи з 25 червня 2018 року дня звільнення з роботи 31 грудня 2023 року, в розмірі 43 031 грн. 13 коп., а всього 119 463 грн. 13 коп. Окрім того, допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати йому заробітної плати за травень 2018 року в сумі 6 396 грн. 00 коп.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20.02.2024 справу прийнято до розгляду та відкрите провадження по даній справі. Цією ж ухвалою постановлено призначити справу до розгляду в порядку спрощеного провадження.

20.02.2024 копію ухвали про відкриття провадження разом з доданими до неї позовною заявою із додатками було направлено на адресу відповідача. Проте, 15.03.2024 відправлена на адресу відповідача кореспонденція повернулася до суду із відміткою працівника «Укрпошти» про неможливість вручення в зв`язку з відсутністю адресата.

Судом були вжиті заходи про інформування засновника відповідача про наявність судового спору та про забезпечення встановлення уповноваженої особи відповідача, котрій слід вручити копію ухвали про відкриття провадження разом з доданими до неї позовною заявою із додатками.

26.03.2024 керівник відповідача отримав безпосередньо в суді копію ухвали про відкриття провадження разом з доданими до неї позовною заявою із додатками.

10.04.2024 позивач подав до суду заяву про забезпечення позову в якій просив накласти арешт на цілісний майновий комплекс відповідача.

16.04.2024 судом була постановлена ухвала про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки на цілісний майновий комплекс відповідача уже накладене обтяження, а сума майнових вимог позивача співмірна з ймовірною вартістю цілісного майнового комплексу відповідача.

16.04.2024 від імені представника відповідача надійшов відзив на позов у якому зазначено про безпідставність позовних вимог та про необхідність застосування до позивача заходів процесуального примусу в зв`язку із зловживанням ним своїми процесуальними правами; про закриття провадження в частині стягнення з відповідача 55661 грн 28 коп. заборгованості по заробітній платі за період з травня 2012 року по квітень 2014 року та про відмову в задоволенні позову в іншій частині позовних вимог.

Зокрема, у відзиві зазначено про те, що постановою Київського апеляційного суду від 13.12.2020 року (справа №373/131/20) позивач поновлений на посаді генерального директора ПОГ «НСБ «Переяславль» ВФСТ «Колос» АПК України». За вказаним судовим рішенням з відповідача на користь відповідача стягнуто 80 270,00 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вищевказана постанова Київського апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виконана, про що 11.10.2021 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження. В частині поновлення позивача на роботі постанова суду також виконана, про що прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.12.2021.

Відповідно до вказаної постанови 03.12.2021 року позивач за місцем знаходження відповідача надав трудову книжку б/н від 19.10.1973 року, в якій представником відповідача був вшитий вкладиш АА №936118, внесена відмітка в трудову книжку та внесений запис «за №35 від 03.12.2021 року про те, що запис №34 вважати недійсним, поновити на посаді генерального директора Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Агропромислового комплексу України згідно постанови Київського апеляційного суду №373/171/20 від 23.12.2020 року та згідно наказу підприємства №01/12 від 03.12.2021 року.

Станом на 03.12.2021 року ОСОБА_1 фактично поновлений та допущений до робочого місця.

Скарга позивача на вказану постанову державного виконавця залишена без розгляду ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21.02.2022 року, залишеною в силі постановою Київського апеляційного суду від 23.12.2022 року у справі №373/131/20. Таким чином, спір між сторонами щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є вирішеним.

Звертаючись до суду із даним позовом позивачем зазначено про те, що відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком. Разом із тим, відповідно до ч. 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 статті 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як слідує зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, довідка №052 про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивачу видана 25.06.2018 року. Таким чином, останнім днем звернення із позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні було 25.09.2018 року. Позивач звернувся із зазначеним позовом через п`ять років, тобто в лютому 2024 року.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Позивач питання про поновлення йому строків не порушує і враховуючи вказані вище положення КЗпП України такі строки не можуть бути поновлені.

Згідно із висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 02.12.2020 року у справі № 751/1198/18 строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).

Враховуючи, що довідка №052 про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивачу видана 25.06.2018 року, а позов подано у лютому 2024 року, то позивач пропустив строки, визначені у ч. 2 статті 233 КЗпП України, що слугує самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до пункту 2) частини 2 статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

З огляду на вказані норми процесуального права представник відповідача просить взяти до уваги наявність наступних судових спорів і судових рішень у спорах між сторонами. Зокрема, позивач вже неодноразово (шість разів) звертався до суду із аналогічним позовом до відповідача, у якому просив стягнути з останнього 76 432,20 грн., у тому числі 55 661,28 грн. заробітної плати за період травень 2012 року - квітень 2014 року; 7 849,70 грн. заробітної плати за травень- червень 2018 року та 12 921,22 грн. грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки. Його позови були залишені без розгляду за його ініціативи або ж повернуті.

Такі обставини підтверджуються: ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 22.02.2019 (справа № 373/1806/2018); ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21.02.2020 (справа № 373/1472/19); ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09.03.2021 (справа № 373/101/21); ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17.05.2021 (справа № 373/482/21); ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18.06.2021 (справа № 373/887/21); ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23.11.2021 (справа № 373/1336/21).

Даний позов є сьомим позовом позивача до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, що свідчить про зловживання процесуальними правами, в розумінні статті 44 ЦПК України.

З урахуванням вказаного вище представник відповідача просить застосувати до позивача заходи процесуального примусу у формі штрафу в дохід державного бюджету, відповідно до ч. 2 статті 148 ЦПК України, у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Окрім того зауважує, що позивач, звертаючись із зазначеними вище позовними заявами надавав довідку №052/1 від 25.06.2018 року згідно із якою заявлена до стягнення сума у розмірі 76 432,20 грн. складається з: 55 661,28 грн. заробітної плати за період з травня 2012 року по квітень 2014 року; 7 849,70 грн. заробітної плати за травень-червень 2018 року; 12 921,22 грн. компенсації за невиплачені щорічні відпустки.

Так, відповідно до ч. 1 статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Разом із тим позивач не заявив позовних вимог про стягнення 12 921,22 грн. в якості компенсації за невиплачені щорічні відпустки, а заявив зазначену суму, як невиплачену заробітну плату, що не відповідає фактичним обставинам справи та слугує підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Крім того, рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25.12.2013 у справі №1019/1484/12 з відповідача на користь позивача стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 58 646,88 грн., що охоплює період з 28.04.2012 по 25.12.2013, який заявлений позивачем у даній справі.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15.06.2020 позивачу відмовлено у поновленні строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання у зазначеній справі.

Відповідно до пункту 3) частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18.09.2014 (справа №1019/2728/12) з відповідача на користь позивача стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 29 090,13 гри., що охоплює період з 27.04.2012 по 11.12.2012, який заявлений позивачем у даній справі.

Враховуючи, що рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25.12.2013 року (справа №1019/1484/12) та від 18.09.2014 року (справа №1019/2728/12) набрали законної сили, то провадження у справі в частині стягнення з відповідача 55 661,28 грн. заробітної плати за період з травня 2012 року по квітень 2014 року підлягає закриттю.

Можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на рівні інфляційних втрат передбачено положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статті 5 вказаного Закону своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 815/3998/16 (провадження № К/9901/29254/19 № К9901/31918/19) висловила висновок, що використане у статті 3 Закону формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №826/13003/16.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 815/3998/16, положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженої постановою КМУ від 21.02.2001 р. №159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Однак, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-111 є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Наведена правова позиція міститься також у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/2454/18, від 31.03.2020 у справі № 817/621/18 та від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16.

Компенсації підлягає заробітна плата, що була нарахована, проте не виплачена, а середній заробіток за вимушений прогул не підлягав нарахуванню та виплаті на користь працівника при звільненні, а був встановлений за рішенням суду , тобто є юридичним фактом, з яким може бути пов`язано право позивача на отримання компенсації, є саме набрання законної сили рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За обставинами даної справи в період із 24 квітня 2014 року по 25 червня 2018 року позивач займав посаду одноосібного керівника підприємства (відповідача), був розпорядником поточного рахунку підприємства, відповідальною особою за діяльність підприємства, в тому числі за нарахування-виплату заробітної плати, виконання рішень судів. Однак не забезпечив добровільне виконання чи примусове виконання судового рішення про стягнення 55 661,28 грн. заробітної плати за період з травня 2012 року по квітень 2014 року.

Також, як було зазначено раніше, рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25.12.2013 року у справі №1019/1484/12 з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 58 646,88 грн., що охоплює період з 28.04.2012 року по 25.12.2013 року, який заявлений позивачем у даній справі.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15.06.2020 року позивачу відмовлено у поновленні строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання у зазначеній справі.

Таким чином відповідний дохід у формі заробітної плати не був отриманий позивачем з його власної вини, у зв`язку із чим не підлягає стягненню з відповідача.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема пенсії). Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

З наданих до позовної заяви копій листів позивача вбачається, що він просив виплатити йому заявлені у позовній заяві 76 432,20 грн., однак жодного разу не звертався до відповідача з вимогами про виплату компенсації, що свідчить про передчасність позовних вимог в частині стягнення компенсації втраченого доходу (інфляційного нарахування).

За таких обставин відповідач просить застосувати до позивача заходи процесуального примусу у зв`язку із зловживанням процесуальними правами; закрити провадження в частині стягнення з відповідача 55 661,28 грн. заробітної плати за період з травня 2012 року по квітень 2014 року; відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Додатково зазначив, що очікує понести судові витрати на професійну правничу допомогу за підготовку та подання відзиву на позовну заяву у розмірі 12 000,00 грн. та за подання заперечень у розмірі 8 000,00 грн.

30.04.2024 позивач подав до суду позовну заяву з уточненими вимогами, зменшивши позовні вимоги. У такій заяві зазначає, що з ним з 25.06.2018 р. були припинені трудові відносини, зроблений розрахунок належних йому від відповідача грошових сум та видано трудову книжку із записом про його звільнення.

Він поновлений на роботі з 26.06.2018 р. згідно рішення Київського апеляційного суду від 23.12.2020 (справа № 373/131/20), але до цього часу не може приступити до виконання обов`язків генерального директора, оскільки відповідач та Громадська організація «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» блокують виконання вищезазначеного рішення Київського апеляційного суду шляхом відсторонення його від роботи на невизначений термін без отримання заробітної плати.

На день звільнення його з роботи, тобто станом на 25.06.2018 р. і до цього часу відповідач не виплатив належні йому кошти заробітної плати, що включають заборгованість по нарахованій та невиплаченій заробітній платі за червень та травень 2018 року, та заборгованість по нарахованій та невиплаченій заробітній платі за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2013 року, січень, лютий, березень, квітень 2014 року, а всього 63 510 грн.

Окрім того відповідач не виплатив йому компенсацію за невідбуті щорічні відпустки в сумі 12 921 грн. 22 коп. Однак, в зв`язку з поновленням його на роботі він не має, в даний час, правових підстав для стягнення цієї компенсації, оскільки згідно ст. 83 КЗпП України, ця компенсація виплачується лише при звільненні працівника і тому позовні вимоги про їх стягнення він відповідачу не пред`являє. Проте, має намір, на законних підставах, заявити цивільний позов про стягнення компенсації за всі не відбуті відпустки після його звільнення з роботи з підприємства відповідача.

Обставини щодо факту невиплати відповідачем належної йому заробітної плати засвідчується довідкою №052 та довідкою №051 про розмір заробітної плати за два останні місяці роботи на підприємстві відповідача, виданими відповідачем в день його звільнення 25.06.2018 р.

При цьому зазначає, що відповідач, нарахувавши йому заробітну плату за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2013 року, січень, лютий, березень, квітень 2014 року визнав та фактично добровільно виконав рішення Переяслав- Хмельницького міськрайонного суду від 23.12.2012 р. (справа №1019/1484/12) за його позовом про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу, викликаного незаконним звільненням, що підтверджується наказом №12 від 15 червня 2015 року, гарантійним листом № 19/1 від 15 червня 2015 року та листом № 48/1 від 25 червня 2018 року.

Окрім цього відповідачем були сплачені з цих нарахованих сум податки та збори до державного та місцевого бюджету, та подано відповідні звіти, проведено необхідне корегування податкової звітності.

Нарахування вище зазначеної суми коштів невиплаченої заробітної плати підтверджується також випискою Переяслав-Хмельницького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 (Форма ОК-5) від 19.03.2021 р.

Дані до цього реєстру про розмір нарахувань щомісячної заробітної плати внесені на основі подання відповідачем щомісячних звітів до територіального органу Державної податкової служби України. Цей документ підтверджує і те, що відповідачем за нараховану йому заробітну плату з квітня 2012 року по квітень 2014 року були сплачені страхові внески у вигляді ЄСВ та інші податки і збори. Тому, цей період роботи на підприємстві відповідача зарахований йому до загального трудового стажу.

Заяву (вимогу) про виплату йому належних коштів з перерахуванням їх на його картковий рахунок в Ощадбанку він пред`явив відповідачу 25.06.2018 р. в день його звільнення, що підтверджується належно завіреною копією заяви. Дана обставина давала можливість відповідачу провести з ним повний розрахунок. Проте, така заява відповідачем була проігнорована.

Повторні заяви-вимоги про виплату нарахованих йому, але не виплачених коштів заробітної плати за час роботи на підприємстві він пред`явив відповідачу 20.03.2019 р.; 04.07.2019 р.; 16.07.2020 р.; 25.10.2020 р.; 03.08.2022 р.; 15.03.2023 р.; 23.03.2023 р. та 07.11.2023 р. Однак, належних йому коштів досі не виплачено.

Нараховані йому кошти заробітної плати в сумі 76 432 грн. 20 коп. відповідач не виплатив, не дивлячись на непоодинокі усні обіцянки розрахуватися з ним, а тому він просить: ухвалити рішення, яким стягти з відповідача на свою користь суму нарахованих, але не виплачених коштів заробітної плати у розмірі 63 510 грн. 98 коп. (шістдесят три тисячі п`ятсот десять грн. 98 коп.) та допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати за травень 2018 року в сумі 6 396 грн. 00 коп. (шість тисяч триста дев`яносто шість грн. 00 коп.).

Окрім того, 30.04.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив у якому, серед іншого, зазначає про те, що на твердження представника відповідача щодо пропущених строків для стягнення нарахованої, але не виплаченої мені заробітної плати заперечує, оскільки згідно ч. 2 ст. 233 КЗПП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. При цьому представник відповідача не надав належних доказів виплати йому, як позивачу, при звільненні, належних розрахункових коштів, та не довів безпідставності заявленого ним позову.

Заяву (вимогу) про виплату належних йому коштів з перерахуванням їх на картковий рахунок Ощадбанку, він пред`явив відповідачу 25.06.2018 р. в день його звільнення, що підтверджується належно завіреною копією заяви. В цій заяві він зазначив номер свого особистого банківського карткового рахунку, на який просив відповідача перерахувати всі належні розрахункові кошти в зручний для нього час. Дана обставина давала можливість відповідачу провести з ним повний розрахунок будь-коли.

Він пред`являв кілька повторних заяв із вимогою про виплату нарахованих, але не виплачених коштів заробітної плати за час роботи на підприємстві. Однак належних йому коштів заробітної плати відповідачем досі не було виплачено.

Щодо зловживання ним процесуальними правами указує, що починаючи з квітня 2012 року і по 25 червня 2018 року двічі відповідачем він був незаконно звільнений з роботи, внаслідок чого змушений був більше п`яти років не працювати і не отримувати заробітну плату. В даний час через відсторонення та недопуск його до виконання своїх обов`язків він, як генеральний директор, ніякого впливу на ситуацію по виплаті йому присудженої та нарахованої заробітної плати не має. Задля того, аби захистити порушенні права та поновитися на роботі після останнього звільнення відповідачем з роботи, тобто 25 червня 2018 року, йому довелося звертатися до суду шість разів: справа №373/1306/18; справа №373/1306/18; справа №373/1306/18; справа №373/131/20; справа №373/131/20; справа №3 73/131/20.

Позиція відповідача щодо незаконності стягнення заробітної плати за період з 28 квітня 2012 року по 25 грудня 2013 року є неспроможною, бо як вбачається з наказу відповідача №12 від 15 червня 2015 року він офіційно взяв на себе зобов`язання добровільно виконати рішення суду та нарахувати за цей період заробітну плату та сплатити на неї всі необхідні податки та збори. Своє зобов`язання він виконав, заробітна плата нарахована. Дана обставина підтверджується виданим йому гарантійним листом №19/1 від 15 червня 2015 року та відповідача №48/1 від 25 червня 2018 року. Отже, відповідач добровільно нарахував йому заробітну плату та сплатив із нарахованої зарплати всі необхідні податки і збори до державного та місцевого бюджетів.

Тому, з огляду на вищезазначені обставини, в позовній заяві йдеться про стягнення вже нарахованої заробітної плати, внаслідок чого вищезазначений період був включений до його загального трудового стажу як час роботи на підприємстві відповідача.

До позовної заяви у новій редакції позивач додав квитанцію про відправлення поштою на адресу відповідача позовної заяви з уточненими вимогами. Проте, зазначене відправлення оформлено без підтвердження про вручення адресату (повідомлення).

На день вирішення спору судом через загальнодоступні сервіси «Укрпошти» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) з`ясовано, що відправлена позивачем 24.04.2024 поштова кореспонденція (0840005282940) відповідачу на день постановлення рішення не вручена.

З огляду на значну тривалість такої дії, з урахуванням положень ст. 11 ЦПК України щодо пропорційності у цивільному судочинстві; положень ст. 12 ЦПК України щодо змагальності сторін, наслідків вчинення або невчинення сторонами процесуальних дій та запобіганню зловживання учасниками судового процесу їхніми правами та вжиття заходів для виконання ними їхніх обов`язків; положень ст. 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства суд дійшов висновку про те, що відповідач мав можливість бути повідомленим у належний спосіб про зміну (уточнення) позовних вимог, але з своєї вини таким право не скористався.

Це підтверджується тим, що з матеріалів справи вбачається, що відправлена позивачем кореспонденція на адресу відповідача у період з 10.05.2024 поверталася за зворотною адресою; була невдала спроба вручення та передана на зберігання, а також знаходиться у точці видачі. У відповідності до Правил надання послуг поштового зв`язку (п. 81) відповідач інформується про надходження поштового відправлення на своє ім`я у разі неможливості вручення та (п. 104) у разі неможливості вручення таке відправлення повертається відправнику.

Об`єктивних даних, станом на 25.06.2024, про протилежне справа не містить (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи оцінивши та давши належну оцінку зібраним по справі доказам, встановив наступне.

Статтями 12, 13, 81ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1, 2 ст. 83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Як установлено судом позивач остаточно просить стягнути на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 63510 грн 98 коп., яка виникла за: травень грудень 2012 року; січень грудень 2013 року; січень квітень 2014 року; травень та червень 2018 року. Така вимога поставлена ним у позовній заяві з уточненими та зменшеними позовними вимогами. Інших вимог позовна заява не містить.

Як вбачається із змісту рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 25.12.2013 (справа № 1019/1484/12) позивача було поновлено на роботі на посаді директора санаторно-оздоровчого підприємства «Учбово-спортивна база «Переяславль» ВФСТ «Колос» АПК України з 28 квітня 2012 року та стягнуто на його користь 58646 грн. 88 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Тобто, цим рішенням вирішено питання щодо стягнення заробітної плати з 28 квітня 2012 року по день постановлення рішення 25.12.2013, оскільки мотивувальна частина рішення вказує на те, що суд дійшов висновку про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з травня по грудень 2012 року та за період з січня по грудень 2013 року є аналогічними тим з приводу яких судом постановлене рішення, що підлягає окремому виконанню.

Дана обставина також підтверджується і повідомленням про розрахунок нарахувань розміру всіх сум, що належать до виплати ОСОБА_1 , звільненому з роботи з ініціативи адміністрації на підставі п. 11 ст. 41 КЗпП України № 052/1 від 25.06.2018, що виданий за підписами уповноважених відповідачем посадових осіб. З цього документу вбачається, що ОСОБА_1 за період з 01.05.2012 по 31.12.2013 нараховано, але не виплачено 59209 грн 44 коп. Така сума більша від суми, що визначена рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 25.12.2013 на 562 грн 56 коп., оскільки період нарахувань за рішенням суду розпочався 28.04.2012 та закінчився 25.12.2013. Арифметичний розрахунок середнього заробітку та нарахування заробітної плати у кількості робочих днів допускає таке відхилення, виходячи із середньоденного заробітку працівника.

За таких обставин в цій частині позовних вимог провадження не може бути закрите на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України як просить представник відповідача, оскільки пункт третій частини першої статті 255 ЦПК України передбачає, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

У даній справі спір між тими самими сторонами, але не про той самий предмет і не з тих самих підстав. В зв`язку з вищевикладеним, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 25.12.2013 підлягало самостійному виконанню і стягнення належних ОСОБА_1 сум заробітної плати за період з травня 2012 року по грудень 2013 року мало відбуватися відповідно до вказаного судового рішення.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з січня по квітень 2014 року та за період з травня по червень 2018 року суд зазначає таке. Позивач не виокремив суму, що підлягає стягненню за цей період. Із повідомлення про розрахунок нарахувань розміру всіх сум, що належать до виплати ОСОБА_1 , звільненому з роботи з ініціативи адміністрації на підставі п. 11 ст. 41 КЗпП України № 052/1 від 25.06.2018, що виданий за підписами уповноважених відповідачем посадових осіб. З цього документу вбачається, що ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 30.04.2014 нараховано 8719 грн 96 коп. та за травень червень 2018 нараховано 9751 грн 20 коп.

Відповідно до вимог ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

В умовах спрощеного режиму розмір заробітної плати визначається трудовим договором з урахуванням встановленого законом мінімального рівня оплати праці, а заробітна плата виплачується працівнику у строки, встановлені цією статтею, та визначені трудовим договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.

За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Така норма закону діє з 19.07.2022 відповідно до ухваленого Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. № 2352-IX.

Проте, положенню частини другої статті 233 у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013. Так, за цим Рішенням в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233Кодексу законівпро працюУкраїни у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12Закону України«Про оплатупраці» від24березня 1995року N108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином положення ч. 2 ст. 233 КЗпП, що діяли в редакції закону на день подання позову, не можуть бути застосовані судом у даному спорі, оскільки: 1) відповідно до приписів ст. 8 та 22 Конституції України принцип верховенства права не може бути порушений, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; 2) на день подачі позову позивачем із об`єктивних причин не могло бути реалізоване право на звернення до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116), оскільки таке повідомлення було ним отримане ще 25.06.20218.

Отже, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, що утворилася на день його звільнення 25.06.2018, за період з 01.01.2014 по 30.04.2014 в сумі 8719 грн 96 коп. та за період з 01.05.2018 по 25.06.2018 в сумі 9751 грн 20 коп. з відрахуванням із цих сум відповідно до Податкового кодексу України податків, зборів чи обов`язкових платежів.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України суд постановляє рішення про стягнення із відповідача судових витрат на користь держави. Вимоги про розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи між сторонами заявлено не було.

Відповідно довимог ст.115,116,233КЗпП України,згідно ст.12, 13, 81, 141, 263-265, 279 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до підприємства об`єднання громадян Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України простягнення заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з підприємства об`єднання громадян Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, що утворилася на день його звільнення 25.06.2018, за період з 01.01.2014 по 30.04.2014 в сумі 8719 (вісім тисяч сімсот дев`ятнадцять) грн 96 коп. та за період з 01.05.2018 по 25.06.2018 в сумі 9751 (дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят одна) грн 20 коп. з відрахуванням із цих сум відповідно до Податкового кодексу України податків, зборів чи обов`язкових платежів.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з підприємства об`єднання громадян Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України на користь держави судові витрати в розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітку за один місяць (січень 2014 року) в розмірі 2953 (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят три) грн 44 коп.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: підприємство об`єднання громадян Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України, адреса місцезнаходження: вул. Героїв Дніпра, 122, м. Переяслав, Бориспільський район, Київська область, 08403; код ЄДРПОУ 2647556.

Суддя: О. І. Рева