ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Пророка В. В.

справа № 607/1172/22 (провадження № 61-2746 св 23)

12 червня 2024 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,Ситнік О. М. розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської обласної ради до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу, за касаційною скаргою заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури на постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 січня 2023 року, і ухвалою від 12 червня 2024 року закрив касаційне провадження у справі як помилкове відкрите.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитисяз огляду на таке.

1. Першочергово заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради (далі - КНП «Тернопільський РФМЦ») та Тернопільської обласної ради (далі - Тернопільська облрада) до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з ОСОБА_1 у порядку зворотної вимоги (регресу) на користь КНП «Тернопільський РФМЦ» матеріальну шкоду у сумі 101 163,20 грн.

2. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 липня 2022 року позов прокурора в інтересах держави в особі КНП «Тернопільський РФМЦ» та Тернопільської обласної ради до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу в частині заявлених прокурором вимог в інтересах держави в особі КНП «Тернопільський РФМЦ» залишений без розгляду. Підставою цього суд зазначив відсутність у прокурора передбачених статтею 23 Закону про прокуратуру повноважень на представництво інтересів КНП «Тернопільський РФМЦ», оскільки КНП «Тернопільський РФМЦ» не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а є юридичною особою публічного права, з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді.

3. Визначаючи позивачів у цій справі, прокурор керувався частиною четвертою статті 136 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (в актуальній редакції далі - КЗпП України), яка передбачає, що стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу. Оскільки відповідно до пункту 1.4 Статуту КНП «Тернопільський РФМЦ» (далі - Статут) засновником, власником та органом управління цього підприємства є Тернопільська облрада, якій це підприємство підпорядковане, підзвітне та підконтрольне, прокурор вважав, що належними позивачами у цьому спорі є саме КНП «Тернопільський РФМЦ» та Тернопільська облрада як вищестоящий орган цього підприємства.

4. На виконання вимог частин третьої та четвертої статті 56 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у актуальній редакції далі - ЦПК України) та Частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (в актуальній редакції далі - Закон про прокуратуру) прокурор направляв КНП «Тернопільський РФМЦ» листи з повідомленням про наявність підстав для зазначеного стягнення з ОСОБА_1 коштів у порядку регресу та про необхідність звернення з позовом до ОСОБА_1 . Але КНП «Тернопільський РФМЦ» повідомило прокурора, що з даним позовом підприємство до суду звертатися не буде.

5. Аналогічні листи прокурор направив до Тернопільської облради. Тернопільська облрада повідомила прокурора, що самостійно з даним позовом до суду звертатися не буде.

6. Прокурор надсилав запит до Департаменту охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації про вжиття заходів щодо відшкодування завданої внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 шкоди. У відповідь прокурору було повідомлено, що КНП «Тернопільський РФМЦ» є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним засновнику, яким є Тернопільська облрада, а Департаменту охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації це підприємство підпорядковується лише у галузевому відношенні. Цей департамент проводить фінансування видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв КНП «Тернопільський РФМЦ», а оплата медичних послуг здійснюється на підставі договорів про медичне обслуговування населення з головним розпорядником бюджетних коштів - Національною службою здоров`я України (далі - НСЗ України). Тому Департамент охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації зазначив про відсутність правових підстав для його звернення з цим позовом. Аналогічна відповідь отримана прокурором і від Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації.

7. Після того як 13 липня 2022 року позов прокурора в інтересах держави в особі КНП «Тернопільський РФМЦ» та Тернопільської обласної ради до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу в частині заявлених прокурором вимог в інтересах держави в КНП «Тернопільський РФМЦ» був залишений судом першої інстанції без розгляду, прокурор звернувся до суду з клопотанням про стягнення коштів з відповідача на рахунок другого з заявлених ним позивачів, а саме на рахунок Тернопільської облради. При цьому прокурор зазначав, що таке клопотання не є заявою про зміну предмету чи підстав позову, а обґрунтоване лише зазначеною вище обставиною, яка виникла вже після закриття підготовчого провадження у цій справі.

8. Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора про зміну позивача, на користь якого вимагається стягнення за позовом. Суд першої інстанції вважав, що після виключення КНП «Тернопільський РФМЦ» із суб`єктного складу учасників цієї справи Тернопільська облрада право звернення до ОСОБА_1 з вимогою, яка заявлена у цьому позові, не втратила. Отже, право одного з позивачів на задоволення позовної вимоги не може ставитись в залежність від підтримання позову іншим з позивачів, за умови, що первісний позов поданий прокурором про стягнення завданої відповідачем шкоди в інтересах обох позивачів. При цьому прокурор звернувся до суду з відповідним позовом з метою захисту інтересів держави в цілому, що можливо реалізувати у разі задоволення позову як шляхом стягнення коштів на користь КНП «Тернопільський РФМЦ», так і шляхом стягнення цих коштів на користь Тернопільської облради.

9. Розглядаючи частину четверту статті 136 КЗпП України суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст поняття «вищестоящого в порядку підлеглості органу» втілює у собі функціональне та загальне підпорядкування одного суб`єкта (підприємства, установи, організації) правовідносин іншому шляхом здійснення управлінського, координуючого, фінансового та іншого впливу на діяльність такого суб`єкта. З урахуванням законодавства України, встановлених обставин справи та досліджених доказів, Статуту КНП «Тернопільський РФМЦ», суд першої інстанції дійшов висновку, що Тернопільська облрада підпадає під ознаки «вищестоящого в порядку підлеглості органу» щодо КНП «Тернопільський РФМЦ». Тернопільська облрада є не лише власником цього підприємства, а й здійснює управління КНП «Тернопільський РФМЦ», контроль за його фінансово-господарською діяльністю та зобов'язана контролювати питання ефективності використання бюджетних коштів.

10. Суд першої інстанції звернув увагу, що відповідно до Статуту КНП «Тернопільський РФМЦ» це комунальне підприємство має різні джерела фінансування, у тому числі й з бюджету Тернопільської області, а обласні бюджети затверджують обласні ради. Правомірне та раціональне використання бюджетних коштів, у тому числі підприємствами, заснованими на комунальній власності, беззаперечно становить інтерес територіальної громади в особі Тернопільської облради. Рада як орган місцевого самоврядування наділена повноваженнями розпоряджатися комунальною власністю від імені територіальної громади в межах закону та в інтересах такої громади і також є компетентним органом, уповноваженим здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.

11. Також суд першої інстанції виходив з того, що Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18. Тому навіть за умови заподіяння діями відповідача шкоди НСЗ України, з якою у КНП «Тернопільський РФМЦ» укладений договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, той факт, що прокурор не зазначає НСЗ України як співпозивача у цій справі, не спростовує право прокурора звертатися до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Тернопільської облради.

12. Тому рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2022 року позов задоволений: стягнуто з ОСОБА_1 у порядку зворотної вимоги (регресу) на користь Тернопільської обласної ради кошти, виплачені внаслідок незаконного звільнення працівника, у сумі 101 163, 20 грн; вирішене питання розподілу судових витрат.

13. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 січня 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена - рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2022 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

14. Апеляційний суд не погодився із судом першої інстанції та вказав, що ним не встановлена наявність шкоди, заподіяної саме Тернопільській облраді, оскільки відповідно до доказів у справі кошти Тернопільською облрадою виділялись на оплату комунальних послуг та енергоносіїв, вони не витрачались на здійснення зазначеного відшкодування ОСОБА_2 .

15. Умови статті 136 КЗпП України не спростовують вимог статті 237 КЗпП України про необхідність покриття шкоди саме підприємству, установі, організації, які понесли таку шкоду у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

16. Першочергово прокурор звернувся з цим позовом, вимагаючи провести стягнення на користь КНП «Тернопільський РФМЦ». Про відповідне стягнення матеріальної шкоди на користь Тернопільської облради мова не йшла. Клопотання про зміну суб'єкта, на користь якого позов передбачає стягнення з КНП «Тернопільський РФМЦ» на Тернопільську облраду є зміною предмету позову, яка не допускалась відповідно до ЦПК України після закінчення підготовчого засідання, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги.

17. У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури Табака Ю. Б. на постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 січня 2023 року, у якій він, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2022 року.

18. Прокурор вважає, що апеляційний суд безпідставно проігнорував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, який застосував суд першої інстанції, вказуючи, що прокурору достатньо звернутись до суду в інтересах держави в особі хоч одного органу чи установи, в особі якого (якої) відповідно до повноважень цього органу чи установи це звернення можливе відповідно до умов законодавства, а суд згідно із принципом jura novit curia («суд знає закон») має перевірити ці повноваження. ОСОБА_1 є чинним керівником КНП «Тернопільський РФМЦ», що унеможливлює звернення до суду з відповідними вимогами. Навіть якщо НСЗ України теж має право звернутись до суду з відповідним позовом - це не позбавляє такого права Тернопільську облраду.

19. Також, на думку прокурора, апеляційний суд не прийняв до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 14 травня 2018 року у справі № 156/722/16-ц та від 24 червня 2020 року у справі № 761/36138/19, відповідно до яких обласна рада як засновник комунального закладу чи підприємства, власник його майна, як особа, яка впливає на керівництво цим закладом чи підприємством, може звернутись до суду з позовом, якщо керівник цього закладу чи підприємства наніс йому матеріальну шкоду через, наприклад, незаконне звільнення працівника.

20. Прокурор належним чином аргументував фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки фактично обидва суди попередніх інстанцій допустили неналежну реалізацію принципу jura novit curia та своїми у різній мірі помилковими висновками спонукали до викривлення захисту законного інтересу, за яким справедливо першочергово звернувся прокурор в інтересах держави, що в результаті привело до позбавлення цього захисту апеляційним судом, тому завданням Верховного Суду було розв'язання допущених помилок у застосуванні судами принципу jura novit curia, що за своєю природою має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо конкретних правовідносин.

21. Відкриваючи касаційне провадження Верховний Суд погодився з доводами прокуратури щодо наявності виключення, передбаченого підпунктом а пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, а саме - касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

22. Суди попередніх інстанцій встановили наступні обставини цієї справи:

22.1. Рішенням Тернопільської облради від 14 листопада 2019 року № 1475 ОСОБА_1 призначений на посаду генерального директора (головного лікаря) КНП «Тернопільський РФМЦ» терміном на 5 років. Це також підтверджується копією контракту від 06 грудня 2019 року, укладеного між Тернопільською облрадою та ОСОБА_1 .

22.2. Наказом Генерального директора (головного лікаря) КНП «Тернопільський РФМЦ» ОСОБА_1 від 03 грудня 2019 року № 93 з ОСОБА_2 припинений трудовий договір (контракт) та ОСОБА_2 звільнений з посади лікаря хірурга торакального фтизіохірургічного відділення з 31 грудня 2019 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

22.3. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2020 року у справі № 607/1383/20 задоволений позов ОСОБА_2 : скасований зазначений наказ № 93, прийняте рішення про необхідність поновлення ОСОБА_2 на відповідній посаді та стягнуто з КНП «Тернопільський РФМЦ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 198 557,20 грн (без урахування податків та зборів).

22.4. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 607/1383/20 це рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області змінене - апеляційний суд зменшив суму стягнення, вирішивши стягнути з КНП «Тернопільський РФМЦ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 101 163,20 грн (без урахування податків та зборів).

22.5. Згідно з довідкою КНП «Тернопільський РФМЦ» в межах виконавчого провадження № 64152380 на відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 січня 2020 року по 31 липня 2020 року ОСОБА_2 здійснено такі виплати: у серпні 2020 року нараховано: 35 722,44 грн, виплачено: 28 756,56 грн; у січні 2021 року нараховано: 65 439,71 грн, виплачено: 52 678,99 грн; у лютому 2021 року додатково нараховано: 0,85 грн, виплачено: 0,64 грн.

22.6. Зазначені обставини також підтверджуються: платіжними дорученнями від 14 січня 2021 року № 1011, від 28 січня 2021 року № 1034, від 05 лютого 2021 року № 1059, від 28 серпня 2020 року № 0385, від 14 серпня 2020 року № 0326, від 03 серпня 2020 року № 0299; відомостями нарахування коштів ОСОБА_2 № 30, № 32 та № 37 за серпень 2020 року, № 81, № 83 та № 85 за січень 2021 року та розрахунками виплачених ОСОБА_2 Коштів.

22.7. Розмір виплаченого ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем не оспорювався.

22.8. Як вбачається з витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, КНП «Тернопільський РФМЦ» є комунальним підприємством, засновником якого є Тернопільська обласна рада, а остання у свою чергу є органом місцевого самоврядування.

22.9. Рішенням Тернопільської обласної ради від 17 березня 2021 року № 11 затверджений статут КНП «Тернопільський РФМЦ» у новій редакції (далі - Статут). Згідно з пунктом 1.4 Статуту засновником, власником та органом управління цим комунальним підприємством є Тернопільська облрада. КНП «Тернопільський РФМЦ» є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним засновнику, а в галузевому відношенні підпорядковується управлінню охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації в межах повноважень, визначених чинним законодавством України.

22.10. Згідно із пунктом 4.1 Статуту КНП «Тернопільський РФМЦ» є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в установах банків (пункт 4.6 Статуту). За умовами пункту 4.7 Статуту КНП «Тернопільський РФМЦ» має право укладати угоди (договори), набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, бути особою, яка бере участь у справах, що розглядаються у судах України, міжнародних та третейських судах.

22.11. Майно КНП «Тернопільський РФМЦ» є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області і закріплюється за ним на праві оперативного управління (пункт 5.1 Статуту).

22.12. Відповідно до пункту 5.3 Статуту джерелами формування майна та коштів КНП «Тернопільський РФМЦ» є кошти обласного бюджету у розмірах, передбачених нормативами фінансування медичних закладів (трансферти) (пункт 5.3.3); кошти обласного бюджету, що надходять як фінансування за договором про медичне обслуговування населення (пункт 5.3.4); кошти обласного бюджету, що надходять як фінансування в рамках програмно-цільового методу (за бюджетною програмою) (пункт 5.3.5); фінансування з обласного бюджету шляхом надання фінансової підтримки (пункт 5.3.6).

22.13. Пункти 7.1. та 7.7.6 Статуту передбачають, що управління КНП «Тернопільський РФМЦ» здійснює Тернопільська облрада, яка здійснює контроль за ефективністю використання закріпленого за цим підприємством майна.

22.14. Прокурор скеровував на адресу Тернопільської облради листи від 25 березня 2021 року № 15-270 вих.21, від 29 жовтня 2021 року № 15-870 вих.21 та від 20 грудня 2021 року № 15-989 вих.21 з повідомленням про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 коштів у порядку регресу та про необхідність звернення з позовом до ОСОБА_1 , а також з повідомленнями про те, що прокуратурою будуть вживатися заходи представницького характеру шляхом подачі позовної заяви до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_1 коштів у порядку регресу. Листами від 01 квітня 2021 року № 07-553, від 30 квітня 2021 року № 07-769, від 15 листопада 2021 року № 07-1721 та від 10 січня 2022 року № 07-13 вих.21 Тернопільська облрада повідомила прокурора, що самостійно з цим позовом до суду звертатися не буде.

22.15. Між КНП «Тернопільський РФМЦ» та НСЗ України (замовником медичних послуг) укладений договір №0610-Е122-Р000, який передбачає фінансування замовником медичних послуг (далі - Договір про медичне обслуговування).

22.16. Із довідки про походження виплачених коштів за незаконне звільнення ОСОБА_2 , наданої судам вбачається, що у 2021 році КНП «Тернопільський РФМЦ» включений у мережу розпорядників і одержувачів коштів місцевого бюджету департаменту, як одержувач коштів 9 рівня. Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 1 статті 90 Бюджетного кодексу України Департамент охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації проводить фінансування видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв КНП «Тернопільський РФМЦ». Виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 з коштів обласного бюджету не фінансувалась. Видатки за незаконне звільнення проведені із коштів за оплату медичних послуг на підставі договорів про медичне обслуговування населення з головним розпорядником НСЗ України.

22.17. Відповідно до плану використання бюджетних коштів на 2021 рік та лімітної довідки про бюджетні асигнування Тернопільською обласною радою виділено з обласного бюджету для КНП «Тернопільський РФМЦ» 2 742 000,00 грн виключно на оплату комунальних послуг та енергоносіїв (оплата водопостачання та водовідведення, електроенергії, природного газу та інших енергоносіїв).

22.18. З відповіді Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації від 26 квітня 2021 року № 2109/16-01 слідує, що КНП «Тернопільський РФМЦ» включений у мережу розпорядників і одержувачів коштів місцевого бюджету управління, як одержувач коштів 9 рівня. Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 1 статті 90 Бюджетного кодексу України управління проводить фінансування видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв КНП «Тернопільський РФМЦ», а також проводить фінансування видатків, передбачених діючими обласними програмами, в яких виступає відповідальним виконавцем. Оплата медичних послуг здійснюється на підставі договорів про медичне обслуговування населення з головним розпорядником бюджетних коштів - НСЗ України

23. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

24. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

25. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

26. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України).

27. У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб (частина перша статті 56 ЦПК України).

28. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України (згідно із частинами третьою та четвертою статті 56 ЦПК України).

29. Органи та інші особи, які відповідно до статті 56 ЦПК України звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду (відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України).

30. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).

31. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

32. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

33. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в актуальній редакції далі - ЦК України).

34. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

35. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (пункт 8 частини першої статті 134 КЗпП України).

36. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (частина четверта статті 136 КЗпП України).

37. Суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі (стаття 237 КЗпП України).

38. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону про прокуратуру на прокуратуру покладаються, зокрема функції представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених Законом про прокуратуру та главою 12 розділу III ЦПК України.

39. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (абзаци перший та другий частини третьої статті 23 Закону про прокуратуру).

40. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци один-три частини четвертої статті 23 Закону про прокуратуру).

41. Згідно із пунктом 1 частини шостої статті 23 Закону про прокуратуру під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

42. Районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» (в актуальній редакції далі - Закон про місцеве самоврядування)).

43. Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (абзац п`ятнадцятий частини першої статті 1 Закону про місцеве самоврядування).

44. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частини перша та друга статті 2 Закону про місцеве самоврядування).

45. Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (частина перша статті 17 Закону про місцеве самоврядування).

46. Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону про місцеве самоврядування).

47. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (частина перша статті 60 Закону про місцеве самоврядування).

48. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Визначення місцезнаходження комунального підприємства, установи, організації, що перебуває в управлінні відповідної районної, обласної ради, яке зазначається в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань при державній реєстрації зазначеного комунального підприємства, установи, організації як юридичної особи або державній реєстрації змін до відомостей про таку юридичну особу, здійснюється відповідно до статті 93 ЦК України (згідно із частиною четвертою статті 60 Закону про місцеве самоврядування).

49. Частина восьма статті 60 Закону про місцеве самоврядування передбачає, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

50. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (частина перша статті 62 Закону про місцеве самоврядування).

51. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров`я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці медичних працівників та фахівців з реабілітації (програми «місцевих стимулів»), а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров`я та інші програми в охороні здоров`я (частина п`ята статті 3 Закону України від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (в актуальній редакції далі - Закону про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення).

52. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 та частини першої статті 8 Закону про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення, Положення про Національну службу здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1101 договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між закладом охорони здоров`я, реабілітаційним закладом незалежно від форми власності чи фізичною особою - підприємцем, яка у встановленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та/або має право на надання реабілітаційної НСЗ України.

53. Згідно із підпунктом 8 пункту 16 Договору про медичне обслуговування НСЗ України має право надсилати власнику КНП «Тернопільський РФМЦ» (органу управління власника) у разі виявлення порушень умов договору рішення щодо застосування до КНП «Тернопільський РФМЦ» заходів, передбачених цим договором. Також пункт 28 цього договору передбачає звітування КНП «Тернопільський РФМЦ» перед НСЗ України щодо видатків, у тому числі оплати комунальних послуг, енергоносіїв тощо. Отже, навіть цей договір вказує на те, що у взаємостосунках НСЗ України з КНП «Тернопільський РФМЦ» задіяна Тернопільська облрада, а спрямованість фінансування окремих видатків КНП «Тернопільський РФМЦ» не визначає сферу виключного контролю того чи іншого органу (установи) за діяльністю цього комунального підприємства.

54. Відповідно до пункту 7.7.3 Статуту Тернопільська облрада затверджує фінансовий план КНП «Тернопільський РФМЦ» (а не окремі видатки на комунальні послуги) та контролює його виконання.

55. Пункт 7.9.10 Статуту передбачає, що генеральний директор (головний лікар) КНП «Тернопільський РФМЦ» несе відповідальність за збитки, завдані КНП «Тернопільський РФМЦ» з його вини, у порядку, визначеному законодавством України.

56. Верховний Суд не має приймати до уваги посилання прокурора на незастосування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 05 серпня 2021 року у справі № 911/1236/20, від 31 серпня 2021 року у справі № 926/1392/20 та від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, «щодо правомірності подання прокурором позову в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування», оскільки: 1) апеляційний суд у цій справі не робив висновків, що прокурор не може в принципі подавати позов до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування; 2) у наведених справах Верховний Суд не вирішував зазначене питання у сформульованому прокурором значенні, а розглядав питання того, чи довів прокурор, що органи в особі яких він звертається до суду в інтересах держави дійсно самі уникали реалізації цього повноваження. А у справі № 926/1392/20 у касаційній інстанції право прокурора навіть не ставилось під сумнів.

57. Верховний Суд також не має брати до уваги посилання прокурора у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України на свої постанови від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 908/522/20, від 11 листопада 2020 року у справі № 922/53/19, оскільки апеляційний суд не встановлював у цій справі збільшення позовних вимог, а також не встановлював хибне нормативно-правове обґрунтування підстав для відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку із незаконним звільненням працівника КНП «Тернопільський РФМЦ», що була неправомірна під виглядом зміни розміру позовних вимог висунута нова вимога, яка не була зазначена у тексті позовної заяви. Посилання особи, яка подає касаційну скаргу, у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України мають предметно відповідати реальними судовим висновкам судів попередніх інстанцій в межах їх касаційного оскарження.

58. Також Верховний Суд не має приймати у контексті заявленого прокурором аргументу його посилання на свій правовий висновок, викладений у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, оскільки прокурор не пояснив яким чином констатація висновку, який він наводить, стосується спростування доводів оскаржуваної постанови апеляційного суду. Навпаки, цей правовий висновок щодо зміни предмету позову по суті узгоджується з тим висновком, який зробив суд апеляційної інстанції.

59. Факт нанесення збитків комунальному підприємству його керівником, враховуючи його створення та діяльність в інтересах місцевої громади, які опосередковують органи місцевого самоврядування в межах гарантованих державою прав самоуправління місцевої громади, вказує на нанесення збитків місцевій громаді та невідповідність цього порушення інтересам держави через негативний вплив на реалізацію її відповідних гарантій місцевій громаді. При цьому відповідальність, передбачена законодавством, не може ставитись у залежність від дій керівника комунального підприємства, який таку шкоду наніс, у зв'язку з чим існує частина четверта статті 136 КЗпП України. Також не може зазначена відповідальність керівника комунального підприємства залежати від того, які саме цільові кошти були витрачені через його неналежне виконання своїх обов'язків, враховуючи, що Тернопільська облрада є власником цього комунального підприємства, управляє ним та здійснює контроль за ефективністю використання закріпленого за цим підприємством майна.

60. Першочергово прокурор звертався до суду з позовом, який передбачав стягнення на користь КНП «Тернопільський РФМЦ». Залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі цього комунального підприємства не позбавляє Тернопільську облраду як другого позивача та фактичного власника цього комунального підприємства, який здійснює управління ним та контроль за його фінансово-господарською діяльністю в інтересах місцевої громади, забезпечення яких випливає з державних гарантій, встановлених, зокрема Конституцією України, звертатись до суду у порядку частини четвертої статті 136 КЗпП України. Якщо відповідний обов'язок належним чином не здійснює Тернопільська облрада, його може виконати прокурор.

61. Зазначені повноваження Тернопільської облради мають загальний характер щодо КНП «Тернопільський РФМЦ», тобто вони не залежать та не обмежуються характером витрат цього комунального підприємства, конкретним джерелом їх фінансування. Відтак навіть використання коштів НСЗ України на зазначене відшкодування ОСОБА_2 , яке призвело до нанесення матеріальної шкоди КНП «Тернопільський РФМЦ», не позбавляє Тернопільську облраду, враховуючи зазначений вище її статус щодо цього комунального підприємства, також звертатись з відповідним позовом у порядку частини четвертої статті 136 КЗпП України.

62. У даному випадку суд першої інстанції правильно встановив відповідні повноваження Тернопільської облради. Будь-які видатки КНП «Тернопільський РФМЦ», не залежно від джерел їх фінансування, входять у сферу контролю Тернопільської облради як власника цього підприємства, який вона здійснює в інтересах місцевої громади в межах забезпеченого державою права на місцеве самоврядування. Також суд першої інстанції правильно звернув увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, вказуючи на те, що прокурору достатньо звернутися до суду в інтересах держави в особі одного з можливих позивачів, який таку свою компетенцію відмовляється реалізовувати за наявності підстав для цього.

63. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що повноваження НСЗ України та взаємні права та обов'язки цієї служби й КНП «Тернопільський РФМЦ», які випливають із Договору про медичне обслуговування, обмежують право Тернопільської облради реалізувати частину четверту статті 136 КЗпП України. Тобто апеляційний суд фактично не реалізував належним чином принцип jura novit curia щодо встановлення відповідних повноважень Тернопільської облради.

64. Апеляційний суд не встановлював, як і суд першої інстанції, що відповідач не наніс матеріальну шкоду КНП «Тернопільський РФМЦ». Як зазначив суд першої інстанції у своєму судовому рішенні, що не спростовано ані апеляційним судом, ані учасниками справи - розмір фактично заявленого стягнення (виплаченого ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу) за цим позовом відповідачем не оспорюється.

65. Посилання апеляційного суду у контексті статті 237 КЗпП України на необхідність стягнення заявленої матеріальної шкоди на користь КНП «Тернопільський РФМЦ» є правильним, стаття 136 КЗпП України дійсно не відміняє дію статті 237 КЗпП України. У цьому питанні суд першої інстанції допустив неправильне застосування відповідної норми матеріального права. Але воно не може бути підставою для відмови у такому стягненні взагалі через те, що суд першої інстанції стягнув цю шкоду на користь Тернопільської облради. Зміна предмету позову, у спосіб, який не передбачений ЦПК України, не означає відсутність вирішення позову за його першочерговим предметом, тобто за вимогою відповідного стягнення на користь КНП «Тернопільський РФМЦ», заявленої прокурором в інтересах держави в особі Тернопільської облради, яка наділена повноваженням звертатись з таким позовом відповідно до частини четвертої статті 136 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості виправити помилку суду першої інстанції у цьому конкретному аспекті, забезпечивши виконання вимог частин першої та другої статті 2 ЦПК України. Апеляційний суд мав оцінити справу з точки зору позовних вимог, які відповідають ЦПК України, а не відмовляти у задоволенні позову через те, що суд першої інстанції допустив відповідну помилку.

66. Обидва суди попередніх інстанцій допустили певні помилкові висновки в реалізації принципу jura novit curia, вирішуючи цей спір, що призвело до невідповідності вимогам статті 263 ЦПК України їх судових рішень, але встановлені ними обставини дозволяють їх виправити Верховному Суду без передачі справи на новий розгляд,

На моє переконання, відповідно до зазначеного вище Верховний Суд мав скасувати постанову апеляційного суду та змінити рішення суду в частині особи, на чию користь підлягають стягненню кошти, а саме на користь КНП «Тернопільський РФМЦ».

Суддя В. В. Пророк