ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1137/24Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.

розглянувши справу №916/1137/24

За позовом: Керівника Березівської окружної прокуратури Одеської області (67300, Одеська обл., Березівський район, м. Березівка, вул. Шаховцева, 4; код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області (67512, Одеська обл., Березівський район, с. Курісове, вул. Партизанської Слави, 28; код ЄДРПОУ 04379692), Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 40477150)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88; код ЄДРПОУ 42114410)

Про визнання додаткових угод до договору недійсними та повернення коштів

Представники:

Від прокуратури: Бойчук М. М.

Від позивачів: не з`явилися

Від відповідача: Оляш К.І., довіреність

Встановив: Керівник Березівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія про визнання недійсними додаткові угоди та стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів у розмірі 86729,18 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.03.2024р. прийнято позовну заяву Керівника Березівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1137/24. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "22" квітня 2024 р. о 09:30. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачам та прокурору відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи та прокурора у підготовче засідання, призначене на 22.04.2024р. о 09:30.

10.04.2024р. до суду відповідачем було надано відзив.

17.04.2024р. до суду прокурором надано відповідь на відзив.

19.04.2024р. позивачем - Південним офісом Держаудитслужби надано пояснення.

Також, 19.04.2024р. до суду Південним офісом Держаудитслужби надано заяву про розгляду справи без участі позивача.

22.04.2024 р. судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 13.05.2024 р. о 11:15.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.04.2024р. повідомлено Курісовську сільську раду Березівського району Одеської області та Південний офіс Держаудитслужби про судове засідання, яке відбудеться "13" травня 2024 р. о 11:15.

03.05.2024р. до суду відповідачем надано заяву про розстрочення рішення суду.

03.05.2024р. до суду відповідачем надано клопотання про застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України.

03.05.2024р. до суду відповідачем надано клопотання про застосування висновків Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини.

06.05.2024р. до суду відповідачем надано відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.05.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/1137/24. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на "10" червня 2024 р. о 10:00. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 10.06.2024р. о 10:00.

10.06.2024 р. суд оголосив перерву по розгляду справи по суті до 24.06.2024 р. о 12:30.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.06.2024р. повідомлено Курісовську сільську раду Березівського району Одеської області та Південний офіс Держаудитслужби про судове засідання, яке відбудеться "24" червня 2024 р. о 12:30.

Керівник Березівської окружної прокуратури Одеської області підтримує поданий позов та просить суд його задовольнити.

Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області пояснень до суду надано не було.

Південним офісом Держаудитслужби було викладено свою позицію у поданих письмових поясненнях.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія заперечував проти заявлених вимог.

У судовому засіданні 24.06.2024 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 24.06.2024р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача за час розгляду справи, суд встановив.

В обґрунтування поданого позову, прокурором було зазначено суду, що Березівською окружною прокуратурою за результатами моніторингу оприлюднених на веб-порталі «Prozorro - публічні закупівлі» виявлено порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» під час здійснення Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області закупівель електроенергії за бюджетні кошти.

Опрацюванням даних оприлюднених на веб-порталі «Prozorro - публічні закупівлі» встановлено, що 16.01.2021р. Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області оголошено про проведення відкритих торгів Електрична енергія, ДК 021:2015: 09310000-5, з очікуваною вартістю 548100,00 грн. Запланований обсяг електричної енергії складав 219240 кВт*год.

Як зазначає прокурор, учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвалися: Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з остаточною ціновою пропозицією 438479,99 грн. з ПДВ, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор Енергіх» з остаточною ціновою пропозицією 438480,00 грн. з ПДВ та Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України» з остаточною ціновою пропозицією 539330,40 грн. з ПДВ, а також Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозбут-Транс» з остаточною ціновою пропозицією 545907,60 грн. з ПДВ.

Згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій уповноваженої особи Курісовської сільської ради від 01.02.2021р. визначено переможцем Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з ціновою пропозицією 438479,99 грн грн. з ПДВ.

Відповідно до Повідомлення про намір укласти договір про закупівлю електричної енергії UA-2021-01-16-003782-a, ціна тендерної пропозиції складає 438479,99 грн з ПДВ. джерелом фінансування є місцевий бюджет.

За поясненнями прокурора, за результатами відкритих торгів Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області з Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» укладено Договір № 12-151Z-ПВЦ від 22.02.2021р. про постачання електричної енергії з загальною вартістю всього обсягу поставки електроенергії 438479,99 грн. та загальною кількістю поставленого товару - 219240 кВт*год.

Згідно п. 5.1. Договору ціна за 1 кВт*год електроенергії, станом на дату укладення договору, з урахуванням тарифу на послуги з передачі, становить 1,99999995438 грн. з урахуванням ПДВ у тому числі: - ціна електричної енергії - 1,66666662865 грн; - податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни електричної енергії - 0,33333332573 грн.

Загальна вартість всього обсягу поставки електричної енергії складає 438479,99 грн, у тому числі ПДВ 73080,00 грн. Спосіб визначення ціни електроенергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника (п.5.2, п.5.3 Договору).

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що ціна (сума) договору розрахована згідно очікуваної вартості предмета закупівлі, відповідає остаточній тендерній пропозиції Учасника. При цьому фінансування закупівлі здійснюється в межах реально затверджених видатків Замовника на дану потребу. На дату укладення договору платіжні (бюджетні) зобов`язання виникають щодо оплати частини предмета закупівлі в межах доведеної суми (у межах кошторисних призначень) які складають: 438479,99 грн. Оплата залишку предмета закупівлі відбувається виключно за наявності коштів згідно з постійним кошторисом (планом використання бюджетних коштів) при наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетних асигнувань) з урахуванням листа інформаційного характеру Мінекономрозвитку України «Щодо планування закупівель» від 14.09.2016р. № 3302-06/29640-06. Подальше виникнення зобов`язань буде збільшуватися відповідно до кошторисних призначень та може регламентуватися шляхом укладення додаткової угоди, але в будь-якому разі не може перевищувати загальної суми Договору.

Згідно п. 5.5. Договору, умови цього договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, передбачених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Пунктом 5.8. Договору передбачено, що у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення Постачальник має право письмово звернутись до Споживача з відповідною пропозицією при цьому, така пропозиція у кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару у бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ, що підтверджує збільшення ціни за одиницю товару в тих межах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ, що підтверджує збільшення ціни товару, повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки (висновку) виданої Торгово-промисловою палатою України, регіональною торгово-промисловою палатою, органами державної статистики, ДП «Держзовнішінформ», біржами та іншими уповноваженими органами та організаціями. Згідно із ч. 6 ст. 67 Закону України «Про ринок електричної енергії» з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019р. № 3304-04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії» сторони також

можуть використовувати інформацію з веб-сайту ДП «Оператор ринку».

Відповідно до п.13.1 Договір набуває чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії з 22.02.2021р. до 31.12.2021р. (включно), а в частині розрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Пунктом 13.2 Договору визначено, що Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов Договору Споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право Споживача розірвати Договір. Постачальник зобов`язаний повідомити Споживача в порядку встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику, якщо Споживач не приймає нові умови.

Всі зміни до цього Договору оформляються письмовими додатковими угодами, що стають невід`ємною частиною Договору і мають переважну силу над положеннями Договору (п. 15.3. Договору).

Споживач, відповідно до п. 13.6 Договору залишає за собою право на можливість зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування, передбаченого у кошторисі установи, або відмовитися від подальшого виконання договору, попередивши Постачальника не менше ніж за 20 днів до припинення постачання електричної енергії.

Згідно п. 15 Договору, невід`ємною частиною цього Договору є: заява- приєднання до умов договору (Додаток № 1), Комерційна пропозиція (Додаток № 2).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Комерційної пропозиції (додаток № 2 до Договору) орієнтована ціна закупівлі електричної енергії в наступних розрахункових періодах змінюється відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Зміна ціни за спожиту електричну енергію внаслідок збільшення орієнтованої' ціни закупівлі електричної енергії узгоджується сторонами шляхом укладення додаткової угоди до Договору та застосовується з початку розрахункового періоду в якому відбулася така зміна.

Як вказує прокурор, у подальшому до вказаного договору укладено ряд додаткових угод, якими зменшено обсяги товару з урахуванням збільшення його ціни. Як підставу для підвищення ціни на одиницю товару у додаткових угодах є посилання на наявність коливання цін на ринку, при цьому, жодних документальних підтверджень до угоди не додано.

23.04.2021р. укладено Додаткову угоду №1, якою підвищено ціну на електроенергію з 22.01.2021р. за 1 кВт*год до 2,199999949812 грн. в тому числі ПДВ 20% - 0,366666658302 грн. Зменшено загальний обсяг поставки електроенергії до 196885 кВт*год. Відбулося збільшення ціни за l кВт*год електроенергії на 11 %. При цьому, як зазначає прокурор, до додаткової угоди не додано належне обґрунтування необхідності внесення змін до Договору та документ, який підтверджував факт коливання ціни товару на ринку.

Окрім того, як зазначав прокурор, у порушення вимог п. 5 Договору та п. 1 Комерційної пропозиції (додатку №2 до Договору) нову ціну застосовано з 22.02.2021р. тобто з дати укладання Додаткової угоди №1 та набрання нею чинності (до дати підписання), що також є неможливим за умови безперебійного постачання електричної енергії , а отже підвищення ціни за одиницю товару, який є фактично поставлений.

Надалі, було укладено Додаткову угоду №2 від 26.04.2021р., якою підвищено ціну на електроенергію з 22.02.2021р. за 1 кВт*год до 2,41999994479980 грн., в тому числі ПДВ 20% - 0,403333341333 грн. Зменшено загальний обсяг поставки електроенергії до 181190 кВт*год. Відбулось збільшення ціни за 1 кВт*год електроенергії на 21%. При цьому, як зазначає прокурор, до додаткової угоди не додано належне обґрунтування необхідності внесення змін до Договору та документ, який підтверджував факт коливання ціни товару на ринку.

Також було зазначено суду, що у порушення вимог п.5 Договору та п. 1. Комерційної пропозиції (додатку № 2 до Договору) нову ціну застосовано з 22.02.2021р., тобто до дати укладення Додаткової угоди №2 та набрання нею чинності (до дати підписання), що також є неможливим за умови безперебійного постачання електроенергії, а отже підвищення ціни за одиницю товару, який фактично є поставленим. Також було зменшено обсяг закупівлі електроенергії з очікуваних 219240 кВт*год на 181190 кВт*год.

Додатковою угодою №3 від 03.09.2021р. підвищено ціну на електроенергію з 18.07.2021р. за 1 кВт*год до 2,662 грн. в тому числі ПДВ 20% - 0,44367 грн. Зменшено обсяг поставки електроенергії до 170131 кВт*год, та відбулось збільшення ціни за 1 кВт*год на 33%. При цьому, як зазначає прокурор, до додаткової угоди не додано належне обґрунтування необхідності внесення змін до Договору та документ, який підтверджував факт коливання ціни товару на ринку.

У порушення п.5 Договору та п. 1. Комерційної пропозиції (додатку № 2 до Договору) нову ціну застосовано з 18.07.2021р., тобто до дати укладення Додаткової угоди №3 та набрання нею чинності (до дати підписання), що також є неможливим за умови безперебійного постачання електроенергії, а отже підвищення ціни за одиницю товару, який фактично є поставленим.

Додатковою угодою №4 від 06.09.2021р. підвищено ціну на електроенергію з 18.07.2021р. за 1 кВт*год до 2,9282 грн. в тому числі ПДВ 20% - 0,48803 грн. Зменшено обсяг поставки електроенергії до 160077 кВт*год, та відбулось збільшення ціни за 1 кВт*год на 46%. При цьому, як зазначає прокурор, до додаткової угоди не додано належне обґрунтування необхідності внесення змін до Договору та документ, який підтверджував факт коливання ціни товару на ринку.

У порушення п.5 Договору та п. 1. Комерційної пропозиції (додатку № 2 до Договору) нову ціну застосовано з 18.07.2021р., тобто до дати укладення Додаткової угоди №4 та набрання нею чинності (до дати підписання), що також є неможливим за умови безперебійного постачання електроенергії, а отже підвищення ціни за одиницю товару, який фактично є поставленим.

Додатковою угодою №5 від 08.09.2021р. підвищено ціну на електроенергію з 18.07.2021р. за 1 кВт*год до 3,162456 грн. в тому числі ПДВ 20% - 0,527076 грн. Зменшено обсяг поставки електроенергії до 152630 кВт*год, та відбулось збільшення ціни за 1 кВт*год на 58%. При цьому, як зазначає прокурор, до додаткової угоди не додано належне обґрунтування необхідності внесення змін до Договору та документ, який підтверджував факт коливання ціни товару на ринку.

У порушення п.5 Договору та п. 1. Комерційної пропозиції (додатку № 2 до Договору) нову ціну застосовано з 18.07.2021р., тобто до дати укладення Додаткової угоди №5 та набрання нею чинності (до дати підписання), що також є неможливим за умови безперебійного постачання електроенергії, а отже підвищення ціни за одиницю товару, який фактично є поставленим.

Додатковою угодою №6 від 30.12.2021р. зменшено ціну договору на 126476,82 грн., встановлено, що загальна вартість всього обсягу поставки електричної енергії складає 312003,17 грн., зменшено обсяг поставки електричної енергії до 112637 кВт*год.

Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги прокурором було зазначено суду, що внаслідок укладання Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області та відповідачем вказаних додаткових угод зменшились обсяги поставки електричної енергії з 219240 кВт*год до 112637 кВт*год, при цьому без підтвердження відповідними документами, передбаченими чинним законодавством вартість товару збільшилась загалом на 58%.

Прокурор зазначав, що вказані додаткові угоди укладено з порушенням вимог ст. 5, ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 638 Цивільного кодексу України, а відповідно мають бути визнані недійсними.

Щодо недійсності додаткових угод, прокурором було зазначено суду, що відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, зокрема положення ч. 1 ст. 670 ЦК України щодо вимоги покупця повернення сплаченої за товар грошової суми якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Посилаючись, зокрема, на положення ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 180, ст. 189 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 638, ст. 632, ст. 651, ст. 652, смт. 653, ст. 655, ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, було зазначено суду, що позовна вимога про визнання недійсними додаткові угоди до Договору є належним та ефективним способом захисту інтересів держави внаслідок укладання незаконного правочину.

Прокурором було зазначено суду, що загальна сума переплати Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області згідно Договору становить 86729,18 грн. Оскільки правові підстави для зміни ціни одиниці товарів за Договорами у відповідності до укладених додаткових угод є такими, що суперечать приписам законодавства, а тому необхідно їх визнавати недійсними на підставі положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а надмірно сплачені кошти підлягають поверненню.

Також прокурором було надано обґрунтування підстав для представництва прокурором інтересів держави шляхом звернення до суду з позовною заявою, та зазначено, що Південним офісом Держаудитслужби не було вжито заходів на усунення виявлених прокурором порушень та Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області також не було вжито заходів на усунення виявлених прокурором порушень.

За поясненнями позивача, Південним офісом Держаудитслужби листом від 24.01.2024р. №151520-17/477/2024 повідомлено прокуратуру про те, що відповідно до інформації, яка оприлюднена в електронній системі закупівель , договір укладений за результатами процедури закупівель виконаний у повному обсязі. Також було додатково повідомлено, що викладені у листі Березівської окружної прокуратури факти в межах повноважень будуть враховані Південний офісом Держаудитслужби під час планування заходів державного контроля у Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області.

Також було зазначено, що Південний офіс Держаудитслужби здійснює повноваження в межах, встановлених Законом.

Надаючи відзив, Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія було зазначено суду, що у представництво інтересів держави може здійснюватися прокурором лише у виключних випадках і з дотримання порядку, визначеного законом, в тому числі Законом України «Про прокуратуру». За поясненнями відповідача, прокурором не було доведено наявність виключного випадку у правовідносинах між відповідачем та Курісовською сільською радою, що став підставою для звернення прокурора із позовом за захистом інтересів держави.

Відповідачем зазначалось, що бездіяльність замовника публічних закупівель, які не уповноважені здійснювати державний контроль у сфері публічних закупівель, не є підставою для звернення прокурора за захистом інтересів держави в судовому порядку.

За твердженнями відповідача, Курісовська сільська рада не є органом, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, у розмінні положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». А отже, Курісовська сільська рада не є належними позивачем у даній справі і підстави для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Курісовської сільської ради відсутні.

Прокурор звернувся до суду за захистом інтересів територіальної громади, а не за захистом інтересів держави, що суперечить приписам ст. 19, п. 3 ч. 1 ст. 131- 1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України. Все вищенаведене свідчить про те, що, прокурором не було доведено факт завдання шкоди інтересам держави та необхідність їх захисту в судовому порядку.

Також відповідачем було зазначено суду, що у прокурора відсутні правові підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби. Підставою для звернення прокурора до суду із позовом у даній справі не є результати державного фінансового контролю, а відтак залучення прокуратурою Південного офісу Держаудитслужби в якості позивача у даній справі є безпідставним та неможливим, оскільки у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача.

Відповідач зазначав, що фактично, прокуратурою було вчинено спроби безпідставно покласти на Південний офіс ДАСУ повноваження щодо проведення моніторингу, які законодавством не передбачено, що свідчить про втручання в діяльність органу Держаудитслужби. А не вчинення зі сторони ДАСУ вимог прокуратури стало підставою для звернення до суду з дійсним позовом. Крім того, прокурором в інтересах Держаудитслужби не заявлено жодних позовних вимог.

Відповідач вважає, що повернення коштів до бюджету у розмірі 86729,18 грн. повинно бути заявлено до суду в рамках окремого позову про стягнення збитків.

Також за посиланням відповідача, Курісовська сільська рада мала бути залучена до участі у даній справі у якості відповідача, а не позивача.

Відповідачем було зазначено суду, що прокурором не було доведено, що спірні додаткові угоди вчинені з порушенням Закону України «Про публічні закупівлі».

За поясненнями відповідача, ціна за 1 кВт.год електричної енергії, станом на дату укладання цього Договору у розмірі 1,99999995438 грн. з ПДВ не є фактичною фіксованою ціною за електричну енергію, за наявності у договорі умови про механізм (формули) визначення ціни за одиницю товару у п.1 комерційної пропозиції. Комерційною пропозицією (п.1) передбачено, що всі компоненти ціни, є такими, що не залежать від Постачальника та можуть бути змінені без додаткового повідомлення клієнта (пункт 1 КП).

Таким чином, сторони узгодили між собою порядок зміни ціни у випадку коливання цін на ринку електричної енергії, а також узгодили документи, якими такі коливання можуть підтверджуватись.

Відповідачем було зазначено, що прокурор вказує на те, що з моменту укладення Договору ціна збільшилась на 58 %, проте, такі доводи прокурора не спростовують дійсність оспорюваних додаткових угод. Підвищення цін на електроенергію може здійснюватися пропорційно збільшенню ціни на ринку, так часто, як це потрібно, але не більше ніж до 10% щоразу. При цьому, сукупність таких змін (додаткових угод) може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначену сторонами на момент укладення договору про закупівлію або останньої додаткової угоди.

За посиланням відповідача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та та Курісовською сільською радою виконано всі умови передбачені договором та нормами чинного законодавства, під час укладення додаткових угод, яке діяло на момент їх укладення. Підписуючи оскаржувані прокуратурою додаткових угод було дотримано передбаченого зазначеними роз`ясненнями порядку внесення змін до договору із належним обґрунтуванням необхідності внесення цих змін з приводу коливання вартості електричної енергії на ринку.

За поясненнями відповідача, оскільки зміна ціни закупівлі електричної енергії на ринку змінилася у певний розрахункових періодах, тому постачальником й було застосовано змінені ціни з моменту початку даного розрахункового періоду в якому відбулися ці зміни. Відтак, доводи прокуратури та посилання на ст. 653 ЦК України та на позицію Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки сторонами в Договорі досягнуто безумовної домовленості щодо способу внесення змін до договору та порядок застосування ст. 631 ЦК України при укладенні оскаржуваних Додаткових угод, що було дотримано Сторонами при підписанні останніх.

Відповідачем зазначалось, що підставою внесення змін до договору було коливання цін, яке відбулось в період з дати формування тендерної документації до дати укладення договору. В свою чергу, можливість коригування цін унормована ст. 41 Законом України "Про публічні закупівлі", тому в даній ситуації не є визначальною дата укладення додаткової угоди.

Відповідачем було зазначено, що прокурор зазначає, що укладення додаткових угод № 1-6 і зменшення обсягу закупівлі товару до 112637 кВт.год відбулось без підтвердження відповідними документами, передбаченими чинним законодавством. При цьому прокурор не зазначає конкретну норму законодавства, яка передбачає відповідні документи на підтвердження необхідності зменшення обсягу товару. В порушення приписів ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, прокурором не надано жодних доказів на підтвердження обставин наявності достатнього фінансування та відсутності необхідності у покупця зменшити обсяг закупівлі.

За поясненнями відповідача, додаткові угоди №№ 1 - 6 до Договору відповідають приписам Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак правові підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Також відповідачем були надані заперечення з приводу розрахунку ціни позову, суми коштів, яка підлягають поверненню Позивачу та підстави позовних вимог ст. 1212 ЦК України.

Надаючи відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія, прокурором було зазначено суду щодо правових підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави. Звернення прокурора до суду є обґрунтованим та необхідним заходом захисту інтересів держави та спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у бюджетній сфері.

Як було вказано прокурором, Курісовська сільська рада та Південний офіс Держаудитслужби, будучи обізнаними про порушення законодавства в сфері публічних закупівель, протягом тривалого часу не вжили заходів щодо звернення з відповідним позовом до суду з метою захисту інтересів держави. Сам факт не звернення Курісовської сільської ради та/або Південного офісу Держаудитслужби з цим позовом до суду свідчить про те, що останні неналежно виконують свої повноваження.

За посиланням прокурора, враховуючи, що проведення процедури публічних закупівель та укладення додаткових угод, які суперечать вимогам законодавства порушує інтереси держави у вигляді неефективного використанням бюджетних коштів, що особливо під час дії воєнного стану становить суспільний інтерес, а захист цих інтересів не неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, тому вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Надавались прокурором пояснення з приводу наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та з приводу наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Курісовська сільська рада Березівського району Одеської області.

Крім того, прокурором були наведені доводи щодо недійсності додаткових угод та зазначено, що додаткові угоди про збільшення ціни на товар (електроенергію) та зменшення обсягу поставки товару, укладені без документального підтвердження збільшення ціни на товар (електроенергію) та більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Надаючи заперечення на відповідь на відзив, Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія було зазначено суду, що необґрунтованими є доводи прокурора щодо наявності інтересів держави в діяльності приватних підприємств та товариств.

За поясненнями відповідача, таким чином, здійснення прокурором моніторингу закупівлі знаходиться поза межами його повноважень, а також прямо суперечить Конституції України, нормам Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та Закону України «Про публічні закупівлі». Укладення оспорюваних додаткових угод жодним чином не впливає на інтереси держави, а отже відсутні підстави для їх захисту в судовому порядку.

Також відповідачем надавались пояснення з приводу порушення прокуратурою приписів ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», щодо дотримання сторонами п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Як було вказано відповідачем, в порушення процесуальних норм, прокуратурою не надано належних, допустимих, достовірних та у своїй сукупності достатніх доказів, які б підтверджували його повноваження щодо представництва; достатніх доказів для визнання недійсними додаткових угод укладених із дотриманням законодавства; доказів звернення до позивачів попередньо із повідомленнями у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та доказів надання розумного строку для реагування, доказів на підтвердження достовірності проведеного розрахунку ціни позову у відповідності до ст. 1212 ЦК України, доказів, які би підтверджували право вимоги стягнення із відповідача коштів у розмірі 86729,18 грн., що виключає правомірність задоволення позовних вимог.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби, суд зазначає таке.

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", покурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Отже, з урахуванням вищевикладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, останній зазначав, що сторонами всупереч інтересів держави, без будь-яких належних на те підстав та в порушення вимог Закону України Про публічні закупівлі укладено ряд додаткових угод, за якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що призвело до зайвого витрачання бюджетних коштів на закупівлю електричної енергії за договором.

У даній справі прокурором подано позов в особі Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби у зв`язку з невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави в суді.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Як вбачається із матеріалів справи, договір та спірні додаткові угоди до нього укладені між Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем.

У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду виснував, що прокурор правильно визначив відділ (сторону договору) як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави) (п.59 постанови від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини 1, 3 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (ч.1, 2 ст.11 Закону).

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 по справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 зі справи №469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру).

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

На думку суду, посилання відповідача, що Курісовська сільська рада Березівського району Одеської області є юридичною особою, що самостійно приймає рішення і здійснює свою діяльність в межах компетенції, передбаченої законом не спростовує того, що позивач є органом місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Судом з`ясовано, що прокуратурою на адресу Курісовська сільська рада Березівського району Одеської області 28.12.2023р. було направлено лист №54-3859вих-23, за яким повідомлено про виявлене порушення закону та запитано копії документів щодо закупівлі за бюджетні кошти, а також інформацію про вжиті заходи, у тому числі і звернення до суду з відповідним позовом. (а.с. 136, т.1).

Також, 19.02.2024р. позивачу було скеровано лист №54-600вих-24, яким повідомлено про виявлені порушення закону та запитано інформацію про вжиту заходи, у тому числі щодо звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно сплачених коштів. (а.с. 148, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 10.01.2024р. №2376/06.1-13/79 Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області надано копії документів. (а.с. 139, т.1).

Зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих прокурором, та враховуючи, що Курісовська сільська рада Березівського району Одеської області є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані додаткові угоди, втім, не звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу, суд приходить до висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області та звернення до суду із вказаним позовом.

Щодо подання позову в особі Південного офісу Держаудитслужби, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі", уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері публічних закупівель.

Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику в сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частин 1 та 3 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі").

Положенням про Державну аудиторську службу України (затвердженим постановою КМУ від 03.02.2016 №43, надалі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення перевірки, моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави в разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 п.4 цього Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави в разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю в разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п.7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17).

Таким чином, суд зазначає, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики в сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 01.09.2020 у справі №911/1534/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Матеріали справи містять копії повідомлень Березівської окружної прокуратури Одеської області від 27.02.2024 року, в якому з посиланням, в тому числі на ч. 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено про подання позовної заяви до суду.

Як вбачається судом, позивачами особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави. Крім того, з часу укладення оспорюваних угод позивачами по справі не було вжито належних заходів для усунення зазначених прокурором порушень та звернення з позовом до суду, інші заходи для повернення надміру сплачених коштів з бюджету також не вживалися.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивачі належним чином не здійснили захист інтересів територіальної громади в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі позивачів за цим позовом. При цьому суд вважає, що при поданні цього позову прокурор не замінює позивачів та не їх альтернативою, а виконує субсидіарну роль, аби інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не були незахищені. Участь прокурора в цій справі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великої кількості громадян.

Відтак, визначальним при вирішенні наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави є наявність порушень у сфері бюджетних правовідносин.

При цьому, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який належить до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, суд вважає, що прокурором підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або відсутність підстав для визнання недійсними зазначених у прохальній частині позовної заяви прокурора додаткових угод, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія та Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 86729,18 грн.

Як з`ясовано судом, 22.02.2021р. між Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області, як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія, як постачальником, було укладено Договір №12-151Z-ПВЦ про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до п. 2.1. Договору, за цим Договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 2.3. Договору, найменування товару: код ДК 021:2015 09310000-5 Електроенергія (електрична енергія). Кількість товару: 219240 кВт*год.

Умовами п. 5.1.Договору визначено, що ціна за 1 кВт*год електроенергії, станом на дату укладення договору, з урахуванням тарифу на послуги з передачі, становить 1,99999995438 грн. з урахуванням ПДВ у тому числі: - ціна електричної енергії - 1,66666662865 грн; - податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни електричної енергії - 0,33333332573 грн.

За час розгляду справи з`ясовано, що Додатковою угодою № 1 від 23.04.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 2,1999999812 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений 196885 кВт*год, Додатковою угодою № 2 від 26.04.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 2,41999994479980 гривень за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 181190 кВт*год, Додатковою угодою № 3 від 03.09.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 2,662 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 170131 кВт*год, Додатковою угодою № 4 від 06.09.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 2,9282 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 160077 кВт*год, Додатковою угодою № 5 від 08.09.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 3,162456 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 152630 кВт*год, Додатковою угодою № 6 від 30.12.2022р. до договору встановлено, що загальна вартість всього обсягу поставки електричної енергії складає 312003,17 грн. та обсяг поставки електроенергії 112637 кВт*год.

Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Згідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Положеннями п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону N 922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону N 922-VIIIв редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" N 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон N 114-IX), яким Закон N 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону N 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону N 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як убачається з пояснювальної записки до проекту Закону N 114-IX, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу" коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом N 114-IX у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону N 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024р. по справі № 922/2321/22.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів та документів, які б передували укладанню спірних додаткових угод з підтвердженням відповідної необхідності зміни ціни договору, не доведено жодних обставин, які б засвідчували неможливість виконання постачальником умов договору по запропонованій на процедурі закупівлі ціні, також відсутні будь-які докази, що виконання зобов`язань постачальником за ціною, що була узгоджена у договорі є неможливим та підвищення ціни було непрогнозованим для постачальника станом на час укладення договору.

У постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 ОП ВС зазначила, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися. Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. Верховний Суд звертає увагу на невірне тлумачення скаржником висновків суду апеляційної інстанції. Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Отже, як з`ясовано судом, укладаючи 22.02.2021р. Договір №12-151Z-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу сторонами було узгоджено ціну за електричну енергію у розмірі 1,99999995438 грн. за 1 кВт*год та укладаючи у подальшому додаткові угоди: № 1 від 23.04.2021р., № 2 від 26.04.2021р., № 3 від 03.09.2021р., № 4 від 06.09.2021р., № 5 від 08.09.2021р., № 6 від 30.12.2022р. до Договору було підвищено ціну на електричну енергію загалом на 58%.

Дослідивши обставини спору, суд приходить до висновку, що відбулось збільшення ціни товару, шляхом укладання додаткових угод № 1 від 23.04.2021р., № 2 від 26.04.2021р., № 3 від 03.09.2021р., № 4 від 06.09.2021р., № 5 від 08.09.2021р., № 6 від 30.12.2022р., що суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про закупівлю та не відповідає принципам здійснення публічних закупівель, визначеним у ст. 5 цього Закону.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог прокурора у даній частині та визнання недійсними додаткові угоди: № 1 від 23.04.2021р., № 2 від 26.04.2021р., № 3 від 03.09.2021р., № 4 від 06.09.2021р., № 5 від 08.09.2021р., № 6 від 30.12.2022р.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За матеріалами справи судом з`ясовано, що загальних обсяг постачання за Договором становив 112637 кВт/год та Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія грошові кошти у розмірі 312003,17 грн., у зв`язку з чим сума надмірно сплачених грошових коштів становить 86729,18 грн.

Приймаючи до уваги, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону N 922-VIII ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, приймаючи до уваги, що спірні додаткові угоди визнанні судом недійсними та оскільки зазначені додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, грошові кошти в сумі 86729,18 грн є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія, підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов`язаний їх повернути.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Результатом процесу мотивування судового рішення є формування обґрунтованих висновків у справі та прийняття одного з встановлених процесуальним законом рішень (повне або часткове задоволення позову, відмова у задоволенні позову).

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог Керівника Березівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 86729,18 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

За поданням позовної заяви до суду прокурором було сплачено судовий збір у розмірі 21196,00грн., із розрахунку 18168,00 грн. (3028,00 х 6) за вимоги немайного характеру та 3028,00 грн. за вимоги про стягнення коштів.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 21196,00 грн. покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, ч. 9 ст. 129 ГПК України передбачає саме право суду покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Приймаючи до уваги предмет розгляду справи, встановлені судом обставини при вирішенні спору по суті, наразі суд не вбачає підстав для застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України при розподілі судових витрат по справі.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія про розстрочення виконання рішення суду, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У свою чергу, частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №910/11949/21.

У зв`язку з тим, що розстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочення виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..., а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, у пункті 40 рішення від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" Суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки чи розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Таким чином, враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №904/5819/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21, від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На переконання суду, Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія не надано суду жодних доказів на підтвердження існування виключних обставин, що можуть бути підставою для розстрочення виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість його виконання або обумовлюють наявність ускладнень під час виконання судового акту.

Також суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія, при поданні відповідної заяви про розстрочення виконання рішення суду строком на 1 рік, не було надано відповідних доказів та не доведено суду письмовими доказами наявності у відповідача можливості виконання рішення за умови розстрочення виконання такого рішення терміном саме на 1 рік.

Також, суд наголошує, що введення в Україні воєнного стану не є безумовною підставою для розстрочення виконання судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує висновки Верховного Суду викладені у пунктах 59, 60, 61, 62 постанови від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, згідно із якими, відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про те, що надання розстрочення виконання рішення в даній справі порушить баланс інтересів сторін, зокрема, не буде досягнуто мети виконання судового рішення з дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом стягувача. Розстрочення виконання судового рішення, за обставин відсутності доведення намірів боржника його добровільно виконувати, фактично сприятиме ухиленню від виконання ним свого обов`язку, а за наявності інфляційних процесів в економіці держави, суттєво та негативно вплине на фінансовий стан стягувача.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія про розстрочення виконання рішення суду у даній справі.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Керівника Березівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія про визнання додаткових угод до договору недійсними та повернення коштів задовольнити повністю.

2.Визнати недійною додаткову угоду № 1 від 23.04.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 12-151Z-ПВЦ від 22.02.2021, укладеного між Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379692) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).

3.Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 26.04.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 12-151Z-ПВЦ від 22.02.2021 укладеного між Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379692) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).

4.Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 03.09.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 12-151Z-ПВЦ від 22.02.2021 укладеного між Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379692) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).

5.Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 06.09.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 12-151Z-ПВЦ від 22.02.2021 укладеного між Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379692) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).

6.Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 08.09.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 12-151Z-ПВЦ від 22.02.2021 укладеного між Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379692) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).

7.Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 30.12.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 12-151Z-ПВЦ від 22.02.2021 укладеного між Курісовською сільською радою Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379692) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).

8.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88; код ЄДРПОУ 42114410) на користь Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області (67512, Одеська обл., Березівський район, с. Курісове, вул. Партизанської Слави, 28; код ЄДРПОУ 04379692) безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти у розмірі 86729 (вісімдесят шість тисяч сімсот двадцять дев`ять) грн. 18 коп.

9.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88; код ЄДРПОУ 42114410) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) витрати по сплаті судового збору у розмірі 21196 (двадцять одну тисячу сто дев`яносто шість) грн. 00 коп.

10.У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія від 03.05.2024р. вх. № ГСОО 18033/24 про розстрочення виконання рішення суду відмовити.

Повний текст рішення складено 24 червня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко