ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2024 року

м. Київ

справа № 160/14458/20

адміністративне провадження № К/9901/26086/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 (судді - Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.)

у справі №160/14458/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, третя особа: Приватне акціонерне товариство "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У 2020 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати відповідача здійснити фінансування третьої особи для забезпечення допомоги по тимчасовій непрацездатності за період часу з 07.05.2020 по 18.05.2020.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до 04.06.2020 позивач перебував у трудових правовідносинах з Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля»).

Згідно наказу №1089 від 15.04.2020 ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» у період часу з 20.04.2020 по 15.05.2020 перебувало у простої.

Відповідно до листків непрацездатності серії АДЮ 716960 та АДЧ №583744 позивач перебував на лікарняному з 02.05.2020 по 18.05.2020 та вказаний період збігається з періодом знаходження ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» у простої.

Перші 5 календарних днів знаходження позивача на тимчасовій непрацездатності з 02.05.2020 по 06.05.2020 оплачено позивачеві підприємством згідно зі ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

17.06.2020 ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» подано до відповідача заяву-розрахунок №001826 про здійснення фінансування для надання матеріального забезпечення застрахованим особам, у тому числі щодо позивача.

Подану ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» заяву відповідачем відхилено з підстав того, що дні хвороби за листками непрацездатності АДЮ 716960 та АДЧ №583744 збігаються з періодом простою підприємства та відсутній факт виходу на роботу для підтримання життєдіяльності підприємства.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача, який попри отримання відповідної заяви-розрахунку від третьої особи не здійснив фінансування для виплати йому допомоги по тимчасовій непрацездатності.

ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2021 позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вичерпний перелік підстав, при яких матеріальна допомога не призначається, визначений ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» і до таких підстав, період простою підприємства, не належить.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2021 скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що така державна гарантія, як оплата за час простою, не є заробітною платою працівника у розумінні Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України. Оскільки у період простою підприємства заробітна плата працівникам не виплачується, то не може мати місце і факт її втрати у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що є обов`язковою умовою для нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності у відповідності до п. 1 ч.1 ст. 22 Закону №1105.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що допомога по тимчасовій непрацездатності не виплачується працівнику у разі простою підприємства, окрім випадків коли працівникам на час простою визначено спеціальний графік роботи або передбачено необхідність їх виходу на роботу на певний період, тобто у випадках коли працівники фактично виконують роботу та отримують за це винагороду - заробітну плату. При цьому, оскільки допомога по тимчасовій втраті працездатності як і оплата за час простою є державними гарантіями, працівник підприємства, що знаходиться в простої, у разі настання страхового випадку (хвороба), не позбавлений державних гарантій у вигляді оплати за час простою.

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу.

В обгрунтування касаційної скарги покликається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Покликається на те, що відповідач безпідставно відмовив у фінансуванні третьої особи для здійснення виплат допомоги по тимчасовій напрацездатності застрахованих осіб, оскільки наведені ним підстави відмови не передбачені ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Покликався на те, що чинним законодавством робочим органам Фонду не надано повноважень щодо неприйняття та повернення заяв-розрахунків страхувальників з підстав перебування застрахованої особи на лікарняному (тимчасова непрацездатність) у період простою підприємства.

Як на підставу касаційного оскарження покликається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо виплати застрахованим особам матеріального забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у період тимчасової непрацездатності (лікарняного за загальним захворюванням) під час простою підприємства.

Просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішеня суду першої інстанції залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Закон України «Про Загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV в редакції, на час виникнення спірних правовідносин).

Роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №1105-XIV).

Статтею 18 Закону №1105-XIV визначено, що страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Відповідно до ст. 19 цього Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Закону №1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом соціального страхування України застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви (ч. 1 ст. 34 Закону №1105-XIV).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.06.2020 ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» подало до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області заяву-розрахунок №001826 про здійснення фінансування для надання матеріального забезпечення застрахованим особам, у тому числі щодо позивача, яка відповідачем була відхилена.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач покликався на протиправність дій Фонду соціального страхування щодо нездійснення фінансування ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» для виплати йому сум такого забезпечення.

Фактично, позивач просить ухвалити рішення на користь третьої особи, обґрунтовуючи це наявністю інтересу отримати від працедавця матеріальне забезпечення.

З огляду на викладене, першочерговим у цій справі є питання наявності у позивача права на звернення до суду з цим позовом.

Під час касаційного провадження встановлено, що питання застосування норм права у подібних правовідносинах уже було предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема у постанові від 17.01.2024 у справі №580/1071/20 Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«20. Частиною 5 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

21. За змістом статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

22. Метою правосуддя є захист порушених прав, свобод та інтересів, належних особі, яка звертається за захистом. Водночас, за змістом положень КАС України правом на звернення до суду в інтересах інших осіб наділено обмежене коло суб`єктів у випадках, встановлених законом.

23. Такими суб`єктами є, зокрема уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, які повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, що підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб. У визначених законом випадках до суду з позовною заявою звертається прокурор (стаття 53 КАС України).

24. Відповідно до вимог Закону №1105-XIV матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та надаються за основним місцем роботи (діяльності) (стаття 30).

25. Правове регулювання спірних правовідносин дає підстави для висновку, що Фонд має обов`язок забезпечувати фінансування для надання матеріального забезпечення роботодавця, який, у свою чергу, повинен спрямувати отримані кошти на виплату працівнику матеріального забезпечення.

26. Такі публічно-правові відносини виникають між Фондом соціального страхування та роботодавцем. При цьому, Фонд не має будь-яких обов`язків перед працівником щодо надання страхових виплат (матеріального забезпечення).

….

29. Відповідно до частини 1 статті 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

30. Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач згоден на його заміну іншою особою, але така особа не згодна на участь у справі, суд залишає позовну заяву без розгляду, про що постановляється відповідна ухвала (частина 2 статті 48 КАС України).

31. При цьому, встановлення належності позивача, відповідача та їх заміна чи залучення у разі необхідності є обов`язком суду.

32. Проте судом першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримано, питання щодо залучення до справи належного позивача судом не вирішувалося, згода позивача на її заміну іншою особою не з`ясовувалася, а ІНФОРМАЦІЯ_1 взяв участь у розгляді справи лише як третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

36. Такий підхід до вирішення питання про залучення належного позивача в аналогічних правовідносинах був застосований у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №712/13983/17.»

Враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, Суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на звернення до суду з цим позовом.

Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою ту обставину, що позивач просив зобов`язати відповідача здійснити фінансування ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» без визначених законом підстав для такого звернення до суду в інтересах третьої особи.

В свою чергу, в порушення вимог ст. 48 КАС України, судом першої інстанції питання щодо залучення до справи належного позивача не вирішувалося, згода позивача на його заміну іншою особою не з`ясовувалася, а ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» брало у часть у розгляді справи лише як третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, хоча були підстави для вирішення судом першої інстанції питання заміни позивача або, у разі незгоди ОСОБА_1 з такою заміною - для залучення ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» до участі у справі як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Суд апеляційної інстанції вказане процесуальне порушення, допущене судом першої інстанції не усунув.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

За таких обставин, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки за наслідками касаційного перегляду прийнято рішення про направлення справи на новий розгляд, клопотання позивача про заміну відповідача його правонаступником підлягає вирішенню судом першої інстанції під час нового розгляду справи з урахуванням думки учасників справи та доказів на підтвердження наявності підстав для такої заміни.

Керуючись ст. 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 скасувати, а справу №160/14458/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук