РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 червня 2024 року м. Рівне№460/5070/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 №19 від 19.01.2024 р. в частині включення ОСОБА_1 до осіб, що безпідставно відсутні з 19.01.2024 р.; 2) визнати протиправним та скасувати Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №19 від 19.01.2024 р. в частині включення ОСОБА_1 до осіб, що безпідставно відсутні з 19.01.2024 р.; 3) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не переміщення ОСОБА_1 з бойової посади стрілець-оператор - на небойову; 4) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди за 01-13 грудня 2023 року у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях; 5) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за 01-13 грудня 2023 року у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях; 6) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі передбаченому Постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у зв`язку з отриманим пораненням (14.03.2023 року, 12.09.2023 року, 29.10.2022 року) і перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я; 7) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди в порядку та розмірі передбаченому Постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у зв`язку з отриманим пораненням (14.03.2023 року, 12.09.2023 року, 29.10.2022 року) і перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я; 8) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про обставини отриманої ним 13.12.2023 року травми. В обґрунтування позову позивач стверджує, що оскаржуваний наказ є протиправним, з огляду на те, що позивач неодноразово рапортом із підтверджуючими документами повідомляв відповідача про неможливість прибути до військової частини. Так, у зв`язку із неодноразовими пораненнями позивач систематично знаходився на лікуванні, тому був відсутній за місцем служби, що є поважними причинами. Крім того, висновком військово-лікарської комісії позивача визнано обмежено придатним до військової служби, що є підставою для переміщення з бойової посади на не бойову. Про наведені обставини позивач звернувся з відповідним рапортом до відповідача, однак станом на час подання позову, питання про переведення його на не бойову посаду відповідачем не вирішено. Також позивач вказує, що йому невиплачена додаткова грошова винагорода згідно постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 за період з 01.12.2023 по 13.12.2023 за участь у бойових діях. Окрім цього, відповідач не нарахував та не виплати додаткову винагороду згідно постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 у зв`язку із отриманим пораненням 14.03.2023; 12.09.2023; 29.10.2022 і перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я. Також відповідач протиправно не видав довідку про обставини отриманої позивачем травми 13.12.2023. За наведеного просить позов задовольнити повністю.

Відповідач подав відзив на позов в якому заперечує проти позову. Свої заперечення аргументує тим, що позивач в межу своїх протиправних дій не забезпечив виконання положень Статуту Збройних Сил України та Порядку № 901. Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.01.2024 року № 19, позивач вважається безпідставно відсутнім на військовій службі без поважних причин. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2024 року № 104, позивач самостійно повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 . Після повернення до розташування військової частини НОМЕР_1 , позивач не надав жодних підтверджуючих документів, що підтверджують поважність причин його відсутності на військовій службі з 19.01.2024. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2024 року №134, позивача призначено на посаду солдата резерву 38 запасної роти. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2024 року №2560, командиром військової частини НОМЕР_1 призначено службове розслідування за нез`явлення вчасно без поважних причин з лікувального закладу, для встановлення вини військовослужбовця, причин та умов, що сприяли виникненню даних обставин. За наведеного, відповідач вважає, що позовні вимоги в частині визнання дій протиправними щодо видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.01.2024 року №19 та скасування зазначеного наказу, є передчасними. Щодо переміщення позивача за станом здоров`я на небойову посаду, то наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2024 року № 134, позивача призначено на посаду солдата резерву 38 запасної роти, тобто на небойову посаду. В той же час, переміщення в іншу місцевість військовослужбовця за станом здоров`я здійснюється на підставі рапорту з відповідними документами, які підтверджують необхідність зміни місця проживання. Однак, позивачем не подавався рапорт щодо необхідності його переміщення, а також не надано відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії. Отже, як стверджує відповідач, в даному випадку він діяв виключно в межах діючого законодавства. Щодо оплати додаткової винагороди, то відповідно до виписки з картки особового рахунку військовослужбовця від 25.05.2023 року № 1482ф, позивачу було нараховано та виплачено за грудень 2023 року (враховуючи період з 01 по 13 грудня) додаткову грошову винагороду у розмірі 100000грн пропорційно часу участі у бойових діях в розмірі 38709,68 грн. Згідно виписки з картки особового рахунку військовослужбовця від 25.05.2023 року №1471ф, позивачу було нараховано та виплачено за березень 2023 року (враховуючи 14 березня 2023 року) додаткову грошову винагороду у розмірі 100000грн пропорційно часу участі у бойових діях в розмірі 58064,52грн; за вересень 2023 року 3333,33грн (за 12 вересня 2023 року). Щодо нарахування та виплати додаткової грошової винагороди за 29.10.2022, то відповідач вказує, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.11.2022 року №3109, позивачу не виплачувалась додаткова грошова винагорода за жовтень 2022 року у зв`язку із перебуванням на службі в стані алкогольного сп`яніння. Це підтверджується постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04.11.2022 року по справі № 233/1922/22, відповідно до якої, позивача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП. Отже, як вказує відповідач, військова частина НОМЕР_1 в повному і законному обсязі нараховувала та виплачувала позивачу додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168. З приводу видачі довідки про обставини травми, отриманої позивачем 13.12.21023, то відповідач зазначив, що оформлення та видача такої довідки є дискреційним повноваженням відповідача. Зважаючи на викладене, відповідач не допускав жодних протиправних дій чи бездіяльності у даному спорі. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Позовна заява надійшла до суду 14.05.2024.

Ухвалою суду від 15.05.2024 позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 24.05.2024 поновлений строк звернення до суду, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу з 10.03.2022 у Військовій частині НОМЕР_1 (наказ командира в/ч НОМЕР_1 № 3 від 10.03.2022).

Військова частина НОМЕР_1 знаходиться у підпорядкуванні Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

19.01.2024 п. 5 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 19 вирішено: «Солдата ОСОБА_1 , навідника кулеметного відділення кулеметної групи НОМЕР_2 загону спеціального призначення, вважати безпідставно відсутнім з 19 січня 2024 року. …».

13.04.2024 п. 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 104 вирішено: «Солдата ОСОБА_1 , колишнього навідника кулеметного відділення кулеметної групи НОМЕР_2 загону спеціального призначення, що знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , який був безпідставно відсутнім з 19 січня 2024 року, вважати таким, що повернувся 13 квітня 2024 року до розташування військової частини НОМЕР_1 . …».

13.05.2024 пп. 1.9 п. 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 134 призначено: «Солдата ОСОБА_1 , колишнього навідника кулеметного відділення кулеметної групи НОМЕР_2 загону спеціального призначення, що знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , призначеного на посаду солдата резерву 38 запасної роти, шпк «солдат», вважати таким, що з 13.05.2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. …».

29.05.2024 п. 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 2560 призначено службове розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 навідника кулеметного відділення кулеметної групи НОМЕР_2 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 .

Не погоджуючись із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.01.2024 № 19 в частині визнання таким, що безпідставно відсутній з 19 січня 2024 року, невиплатою додаткової грошової винагороди згідно постанови КМУ № 168 за період з 01.12.2023-13.12.2023, 14.03.2023, 12.09.2023, 29.10.2022, не переміщення з бойової посади на не бойову, видачу довідки про обставини травми, отриманої 13.12.2023, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд враховує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Відповідно до положень Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 № 1934-XII до структури Збройних Сил України входять, зокрема, окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.), визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV (далі Статут).

Відповідно до вимог ст. 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 4 статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Частиною 1 статті 40 Закону № 2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

При цьому, згідно з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

За змістом п. 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 6 Розділу І Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставленням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який прийняв рішення притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу (ст. 85 Дисциплінарного статуту).

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено особою, яка призначила службове розслідування, або старшим командиром, але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, службове розслідування може проводитись з усуненням військовослужбовця, дисциплінарне правопорушення якого підлягає розслідуванню, від виконання службових обов`язків, про що видається наказ із зазначенням причин усунення. Тривалість усунення від виконання службових обов`язків не повинна перевищувати строк проведення службового розслідування та час, необхідний для прийняття відповідного рішення командиром (начальником) за результатами розгляду акта службового розслідування.

Згідно зі ст. 47 Дисциплінарного статуту підставою для усунення такого військовослужбовця від виконання службових обов`язків є невиконання (неналежне виконання) службових обов`язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настанню таких наслідків.

Рішення про усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків приймається прямим командиром (начальником). Якщо військовослужбовець, стосовно якого приймається рішення про усунення від виконання службових обов`язків на період проведення службового розслідування, займає посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, одночасно з прийняттям рішення про усунення від виконання службових обов`язків відповідний начальник покладає тимчасове виконання обов`язків за цією посадою на іншу особу.

Наказ про усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків скасовується, якщо за результатами службового розслідування підстави для прийняття такого рішення не підтвердилися або прийнято рішення про притягнення військовослужбовця, який вчинив правопорушення, до дисциплінарної відповідальності.

За змістом п. 144-4 Положення про проходження військової служби, у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир військової частини з`ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у ЗСУ, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням. Командування військової частини або орган управління Військової служби правопорядку ЗСУ здійснює супроводження військовослужбовця до органу досудового розслідування.

Аналіз наведених вище положень права дає підстави для висновку, що:

1) при відсутності у командира належних доказів поважності причин відсутності військовослужбовця у військовій частині, він зобов`язаний вжити заходів щодо проведення відповідного службового розслідування та звернення з відповідною заявою про вчинення злочину;

2) в день внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, командир військової частини зобов`язаний призупинити військову службу особі;

3) на час проведення службового розслідування особа може бути відсторонена від службових обов`язків, грошового забезпечення та інше;

4) за весь час необґрунтованого призупинення військової служби виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Згідно з вимогами п. 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, з прийняттям 19.01.2024 оскаржуваного наказу, яким позивача визнано безпідставно відсутнім з 19.01.2024, військова служба позивача, як і виплата грошового забезпечення та ін., фактично призупинена.

При цьому, доказів того, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення частини або місця служби з 19.01.2024 ОСОБА_1 ), немає, як немає і акту службового розслідування станом на час винесення спірного наказу.

Оскаржуваний наказ, яким констатовано безпідставну відсутність у військовій частині ОСОБА_1 винесено 19.01.2024, тобто до внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та до моменту проведення службового розслідування.

Разом з тим, в силу вимог ст. 24 Закону № 2232-XII, саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.

За відсутності факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави і для припинення виплати йому грошового забезпечення.

За наведеного, визнаючи оскаржуваним наказом позивача таким, що безпідставно відсутній у військовій частині з 19.01.2024 та позбавляючи його всіх видів забезпечення, відповідачем порушено положення ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII та Порядку № 260.

Більше того, суд окремо звертає увагу на і те, що спірний наказ прийнято до проведення службового розслідування з приводу встановлення поважності причин відсутності позивача з 19.01.2024 у військовій частині, що теж не відповідає приписам наведеного вище законодавства.

Також слід зазначити і наступне.

Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

За змістом ст. 172-11 КУпАП самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до п`яти діб.

Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, - тягнуть за собою накладення штрафу від сімдесяти до ста сорока п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб.

Діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста сорока п`яти до двохсот вісімдесяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Розділом III КУпАП визначені органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Згідно зі статтею 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом.

У свою чергу, підвідомчість справ про адміністративні правопорушення встановлені Главою 17 КУпАП.

У відповідності до ст. 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтями 172-4 - 172-20.

Отже, справи з приводу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-11 розглядаються суддею відповідної територіальній юрисдикції суду.

Статтею 255 КУпАП установлено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:

- органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків, - стаття 44, частини друга і третя статті 123, статті 172-10 - 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7);

- прокурор (статті 172-4 - 172-20, 185-4, 185-8, 185-11);

- командири (начальники) військових частин (установ, закладів), командири підрозділів, які уповноважені на те командирами (начальниками) військових частин (установ, закладів) (статті 172-10 - 172-20).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене статтею 172-11 КУпАП здійснюється суддею відповідного суду за результати розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, складеного зазначеними у статті 255 КУпАП посадовими особами.

Указане означає, що лише суддя відповідного суду може вирішувати питання наявності чи відсутності у діях особи адміністративного правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП.

Системний аналіз зазначених норм КУпАП дає підстави для висновку, що особа може вважатися такою, що вчинила адміністративне правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП лише у випадку встановлення судом у її діях складу цього правопорушення за результатами розгляду складеного відносно неї протоколу, про що виноситься постанова.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Статтею 407 Кримінального кодексу України визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Так, ч. 1-5 ст. 407 Кримінального кодексу України передбачено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від двох до п`яти років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

Разом з тим, ст. 2 Кримінального кодексу України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України).

Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили.

Видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що безпідставно відсутня у військовій частині, чинним законодавством не передбачено.

Доказів безпідставної відсутності позивача у військовій частині з 19.01.2024 по 12.04.2024, чи притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності станом на час видання оскаржуваного наказу, матеріали справи не містять.

Отже, станом на 19.01.2024 факт безпідставної відсутності позивача у військовій частині з 19.01.2024 у встановленому законом порядку підтверджений не був, відповідно, спірний наказ від 19.01.2024 № 19 в частині, що стосується безпідставної відсутності позивача у військовій частині з 19.01.2024 та його зняття з всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог позивача про не переміщення з бойової посади на не бойову.

Вище по тексту рішення вказано, що позивач обіймав посаду навідника кулеметного відділення кулеметної групи 3 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 .

21.03.2024 позивачем подано рапорт до відповідача про переміщення із бойової посади «стрілець-оператор» на не бойову, враховуючи стан здоров`я, а також організувати проходження служби у частинах забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах за місцем проживання родини позивача в с. Вовковиї, Дубенського р-ну, Рівненської обл.

14.04.2023 відповідачем надано відповідь на рапорт в якому зазначено, що позивач відсутній за місцем проходження військової служби. За наведеного запропоновано прибути до розташування відповідача для подальшого визначення службового становища.

13.05.2024 пп. 1.9 п. 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 134 призначено: «Солдата ОСОБА_1 , колишнього навідника кулеметного відділення кулеметної групи НОМЕР_2 загону спеціального призначення, що знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , призначеного на посаду солдата резерву 38 запасної роти, шпк «солдат», вважати таким, що з 13.05.2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. …».

Із викладеного слідує, що позивача переміщено із бойової посади навідника кулеметного відділення кулеметної групи 3 загону спеціального призначення, що знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , на не бойову - солдат резерву 38 запасної роти військової частини НОМЕР_1 .

При цьому, відповідно до пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, призначення військовослужбовців на посади здійснюється, зокрема, за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.

Пунктом 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:

між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування;

між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;

між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Призначення на посади, що належать до номенклатури посад нижчої посадової особи, здійснюється наказами тих командирів (начальників), до номенклатури призначення яких належать посади, з яких переміщуються військовослужбовці.

Відповідно до пункту 113 Положення, переміщення військовослужбовця за станом здоров`я або за станом здоров`я членів його сім`ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку.

Для переміщення в іншу місцевість військовослужбовець до рапорту додає відповідні документи, які підтверджують необхідність зміни місця проживання:

-дружини (чоловіка);

-його (її) неповнолітніх дітей, повнолітніх дітей - учнів (студентів) закладів освіти

за денною формою навчання, які перебувають на утриманні військовослужбовця, та дітей з інвалідністю I або II групи;

-непрацездатних батьків військовослужбовця та його (її) дружини (чоловіка);

-братів, сестер військовослужбовця та його (її) дружини (чоловіка), які перебувають

на його (її) утриманні.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем до рапорту щодо необхідності його переміщення надано копію довідки військово-лікарської комісії № 3640 від 14.03.2024.

Згідно вказаної довідки, позивача визнано обмежено придатним до військової служби. Непридатний у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спец спорудах; придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах організаціях, навчальних закладах.

Водночас, як зазначено вище по тексту, командуванням військової частини НОМЕР_1 , в межах своїх повноважень, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2024 року № 134, призначено позивача на посаду солдата резерву 38 запасної роти, тобто на не бойову посаду.

При цьому слід наголосити, що Військова частина НОМЕР_1 знаходиться у підпорядкуванні Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. В свою чергу, Десантно-штурмові війська Збройних Сил України, це окремий рід військ у складі Збройних сил України.

За наведеного суд уважає, що військова частина НОМЕР_1 , здійснюючи переміщення позивача з бойової посади на не бойову, діяла в правових межах вказаного вище діючого законодавства.

Отже, позовна вимога про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не переміщення ОСОБА_1 з бойової посади «стрілець-оператор» - на не бойову є безпідставною та задоволенню не належить.

Щодо нарахування та виплати позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168.

Позивач зазначає, що в період з 01 грудня по 13 грудня 2023 року перебував в зоні бойових дій та брав безпосередню участь в бойових діях, проте йому не виплатили належної додаткової грошової винагороди за участь в таких заходах. Крім того, йому не нарахували та не виплатити додаткової грошової винагороди у зв`язку з отриманням поранення 14.03.2023, 12.09.2023, 29.10.2022 і перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я.

Відповідно до абзацу 3 п. 8 Розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 (далі Порядок № 260) - грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.

Судом встановлено, що відповідно до виписки з картки особового рахунку військовослужбовця від 25.05.2023 № 1482ф, позивачу було нараховано та виплачено за грудень 2023 року (враховуючи період з 01 по 13 грудня) додаткову грошову винагороду у розмірі 100000грн пропорційно часу участі у бойових діях в розмірі 38709,68 грн.

Згідно виписки з картки особового рахунку військовослужбовця від 25.05.2023 № 1471ф, позивачу було нараховано та виплачено за березень 2023 року (враховуючи 14 березня 2023 року) додаткову грошову винагороду у розмірі 100000грн пропорційно часу участі у бойових діях в розмірі 58064,52грн; за вересень 2023 року 3333,33грн (за 12 вересня 2023 року).

Щодо нарахування та виплати додаткову грошову винагороду за 29.10.2022 року, то слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 15 розділу XXXIV Порядку № 260, до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які, зокрема, вживали алкогольні напої (наркотичні або психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та/або виконували обов`язки військової служби в стані алкогольного (наркотичного) сп`яніння,- за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.11.2022 року № 3109, позивачу не виплачувалась додаткова грошова винагорода за жовтень 2022 року у зв`язку із перебуванням на службі в стані алкогольного сп`яніння.

Це також підтверджується постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04.11.2022 року по справі № 233/1922/22, відповідно до якої, встановлені обставини щодо виконання позивачем 10.10.2023 обов`язків військової служби в стані алкогольного сп`яніння. Цією ж постановою суду позивача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Таким чином, оскільки 10.10.2023 позивач виконував обов`язки військової служби в стані алкогольного сп`яніння, то правові підстави для виплати додаткової грошової винагороди за жовтень 2022 року, тобто за місяць, у якому здійснено таке порушення (включаючи 29.10.2022), згідно постанови КМУ № 168 - відсутні.

Враховуючи зазначене, військова частина НОМЕР_1 в повному обсязі та правомірно у спірному періоді нараховувала та виплачувала позивачу додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168.

Тому в цій частині позовних вимог позов задоволенню також не належить.

Щодо зобов`язання видати позивачу довідку про обставини травми 13.12.2023 року.

Як вказує позивач, у період з 01.12.2023 по 13.12.2023 він перебував в зоні бойових дій та брав безпосередню участь в бойових діях. 13.12.2023 біля населеного пункту Авдіївка, під час виконання бойового завдання отримав вогнепальне поранення.

14.02.2023 позивач подав рапорт про призначення службового розслідування щодо факту отримання ним поранення під час виконання бойових завдань 13.12.2023 та видачу довідки про обставини травми згідно Додатку 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ № 402 від 14.08.2008.

Станом на час розгляду справи доказів того, що вказаний рапорт розглянутий відповідачем, суду не надано.

Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 № 40295 вбачається, що останній травму отримав 13.12.2023 біля н. п. Авдіївка під час виконання бойового завдання. ПМД отримав на етапах медичної евакуації. 14.12.2023 був доставлений та госпіталізований до ОТВ ПОКЛ для подальшої діагностики та лікування.

Згідно довідки військово-лікарської комісії № 3640 від 14.03.2024 вказано, що: 13.12.2023 поранення, Так пов`язане з проходженням військової служби (довідки про обставини поранення не представлені).

Статтею 59 даного Статуту визначено зобов`язання командира (начальника). Зокрема, до обов`язків командира згідно даної норми входить обов`язок, щодо необхідності знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями; організовувати своєчасну видачу всіх видів забезпечення та перевіряти його повноту; під час вирішення питань, пов`язаних з трудовою діяльністю працівників, суворо додержуватися законодавства про працю.

Наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008, затверджено Положення «Про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України» (далі Положення № 402).

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I - II груп патогенності; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Пунктом 2.1 розділу І Положення № 402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Пунктом 1.1 розділу ІІ Положення № 402 передбачено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (далі - ТДВ) (додаток 3).

Відповідно до пункту 1.2 розділу ІІ Положення № 402 розклад хвороб розроблений відповідно до вимог Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я 10-го перегляду (далі - МКХ-10).

Згідно з п. 1.4 розділу ІІ Положення № 402 медичний огляд контингентів, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення, проводиться в порядку, визначеному таблицею.

Пунктом 6.1 глави 6 розділу ІІ Положення визначено, що направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.

Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби за рекомендацією лікаря, у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть обмежувати придатність або зумовлювати непридатність до військової служби.

Пунктом 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення № 402 визначено, який перелік документів подається на військовослужбовців, які направляються на медичний огляд ВЛК.

Зокрема, абзацом 10 даного пункту визначено, що на осіб, які направляються на огляд з приводу поранень, травм, контузій, каліцтв, одержаних у період проходження ними військової служби, - оригінал або належним чином засвідчена копія довідки про обставини одержання травми (поранення, контузії, каліцтва).

Аналізуючи зібрані та досліджені в ході судового розгляду справи докази суд враховує, що у наявних у справі направленнях на лікування та реабілітацію, подання на ВЛК, довідки ВЛК, виписок стаціонарного хворого вбачається, що позивач під час військових дій 13.12.2023 отримав вогнепальне поранення, що стало наслідком направлення його на лікування.

Відповідачем не було висловлено жодного заперечення щодо того, що позивач дійсно отримав вогнепальне поранення під час військових дій 13.12.2023.

Більше того, позивачу виплачено додаткову грошову винагороду за період з 01.12.2023 по 13.12.2023 у розмірі 100000грн пропорційно часу участі у бойових діях в розмірі 38709,68грн.

Крім цього, за змістом вищевказаних вище нормативних актів вбачається, що довідка про обставини поранення видається командиром військової частини, де служить військовослужбовець. При цьому, форма та зміст даної довідки є затвердженими додатком 5 Положення № 402.

Із долучених до справи доказів, в тому числі довідки ВЛК вбачається, що відповідачем відповідна довідка про отримання поранення позивачем 13.12.2023 не видавалась та при проходженні ВЛК відповідними комісіями не оцінювалася.

При тому, що наявність такої довідки є обов`язковою для подальшого визначення ВЛК причинного зв`язку, отриманого військовослужбовцем поранення.

Так, відповідно до Закону України «Про звернення громадян», наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 р. за № 94/29962, затверджено Інструкцію про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних силах України (далі Інструкція № 735).

У пункті 1 Інструкції № 735, визначено, що ця Інструкція визначає порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), а також визначає порядок контролю за його дотриманням.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції № 735, у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об`єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв`язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням.

Згідно із п. п. 5, 6 розділу І Інструкції № 735, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності дії, унаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина будь-які обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.

Пунктом 2 розділу ІІ Інструкції № 735, визначено, що письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.

Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів військового управління або їх заступниками відповідно до їх повноважень.

За змістом п. 4 розділу ІІ Інструкції № 735, у зверненні мають бути зазначені прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути надруковане або написане від руки, розбірливо, чітко підписане заявником (групою заявників) із зазначенням дати.

Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідним роз`ясненням у термін не пізніше ніж через десять днів з дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 Закону України ро звернення громадян. Копія такого звернення залишається у провадженні того органу військового управління, військової частини, до якого звернувся громадянин.

Не розглядаються й повторні звернення одним і тим самим органом від одного й того самого громадянина з одного й того самого питання, якщо перше вирішене по суті, а також ті скарги, які подані з порушенням термінів, передбачених статтею 17 Закону України «Про звернення громадян», та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу військового управління, командир військової частини, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Пунктом 5 розділу ІІ Інструкції № 735, унормовано, що звернення може бути подано особисто як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне) чи надіслане поштою (електронною поштою). Письмове звернення надсилається поштою (електронною поштою) або передається громадянином особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Відповідь за результатами розгляду звернень в обов`язковому порядку дається тим органом військового управління, військовою частиною, які отримали ці звернення і до компетенції яких входить вирішення порушених у зверненнях питань, за підписом керівника, командира або осіб, які виконують його обов`язки згідно з письмовим наказом.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на правову норму Закону України «Про звернення громадян» і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Пунктом 14 розділу ІІ Інструкції № 735, визначено, що щодо кожного звернення не пізніше ніж у п`ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до провадження; передати на вирішення до іншого органу військового управління; надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України «Про звернення громадян».

Згідно з п. п. 1, 2 розділу ІІІ Інструкції № 735, посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.

За змістом п. п. 4-9 розділу ІІІ Інструкції № 735, термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення.

Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день. Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.

Відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.

Рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення.

Таким чином, суд уважає, що Інструкція № 735 підлягає застосуванню до спірних правовідносин під час розгляду рапорту позивача про призначення службового розслідування за фактом отримання поранення 13.12.2023 та видачу довідки про обставини травми.

Наведене, суд пояснює тим, що законодавство не містить спеціальних норм щодо порядку розгляду рапортів військовослужбовців. Натомість, згаданими положеннями Інструкції № 735 унормовано всі питання, які стосуються дотримання конституційних гарантій осіб, зокрема військовослужбовців, на належний розгляд їх звернень, в тому числі до командування військової частини.

Суд наголошує, що Конституція України є Основним Законом України, а всі інші закони приймаються для розвитку її положень та захисту прав особи. В даному випадку положення Інструкції № 735 та Закон України «Про звернення громадян», є конституційним продовженням статті 40 Конституції України. Тому, як цей Закон, так і підзаконний акт повинні гарантувати реальний правовий захист кожному, хто підпадає під дію статті 40 Конституції України.

Для правильного вирішення спору, положення Інструкції № 735 слід оцінювати в сукупному зв`язку із нормами Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки для реалізації прав, що передбачені цим Законом, позивач звернувся до відповідача із рапортом.

Як наведено вище по тексту, позивач звернувся до відповідача із рапортом про призначення службового розслідування щодо факту отримання ним поранення під час виконання бойових завдань 13.12.2023 та видачу довідки про обставини травми згідно Додатку 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ № 402 від 14.08.2008.

Водночас із аналізу положення Інструкції № 735 слідує, що за результатами розгляду рапорту позивача, відповідач міг прийняти одне з таких рішень:

1) залишити рапорт без розгляду;

2) відмовити в задоволенні прохання позивача;

3) задовольнити прохання позивача.

Отже, законодавством чітко передбачений обов`язок відповідача розглянути отриманий рапорт та прийняти за наслідками такого розгляду відповідне рішення. Однак, в матеріалах цієї справи відсутнє будь-яке рішення щодо розгляду рапорту позивача про призначення службового розслідування щодо факту отримання ним поранення під час виконання бойових завдань 13.12.2023 та видачу довідки про обставини травми.

Таким чином, суд уважає, що відповідач фактично ухилився від розгляду в установленому порядку рапорту позивача, що не узгоджується із нормами наведеного вище законодавства, отже така бездіяльність є протиправною.

Крім того, приписи Інструкції № 735, закликають відповідача до «активних дій» під час розгляду рапорту позивача, наголошуючи на необхідності «… уважно уникати в суть питання, … направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань …».

Позивач, звертаючись до відповідача із рапортом, надав відповідні документи.

Суд уважає, що за обставин, які склались на час розгляду рапорту, відповідач мав своїм обов`язком прийняти рішення з питання призначення службового розслідування щодо факту отримання ним поранення під час виконання бойових завдань 13.12.2023 та видачу довідки про обставини травми згідно наведеного вище чинного законодавства, однак жодного рішення останнім не прийнято.

Разом з тим, Інструкція № 735 відносить прийняття рішення за результатами розгляду рапорту до виключних повноважень відповідача. Тому, позовні вимоги в частині зобов`язального характеру щодо видачі довідки про обставини травми 13.12.2023, задоволенню не належать, позаяк, розгляд такого питання є дискреційним повноваження відповідача у справі.

Згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на вказану норму процесуального права, з метою ефективного захисту прав, та інтересів позивача, суд уважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та здійснити захист порушених прав позивача шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.02.2023 про призначення службового розслідування щодо факту отримання ним поранення під час виконання бойових завдань 13.12.2023 та видачу довідки про обставини травми згідно Додатку 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ № 402 від 14.08.2008 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14.02.2023 про призначення службового розслідування щодо факту отримання ним поранення під час виконання бойових завдань 13.12.2023 та видачу довідки про обставини травми згідно Додатку 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ № 402 від 14.08.2008.

Щодо встановлення судового контролю за виконання рішення суду у цій справі у порядку ст. 382 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановляння судового рішення.

Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин другої, третьої статті 14, статті 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Суд у цій справі враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів в повній мірі доказування своєї позиції, і доводи позивача частково відповідають обставинам справи, тому, за встановлених в ході розгляду справи обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підтверджені належними і допустимими доказами, а тому підлягають до задоволення частково.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 19 від 19.01.2024 в частині включення ОСОБА_1 до осіб, що безпідставно відсутні з 19.01.2024.

Визнати протиправним та скасувати Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 19 від 19.01.2024 в частині включення ОСОБА_1 до осіб, що безпідставно відсутні з 19.01.2024.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.02.2023 про призначення службового розслідування щодо факту отримання ним поранення під час виконання бойових завдань 13.12.2023 та видачу довідки про обставини травми згідно Додатку 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ № 402 від 14.08.2008.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14.02.2023 про призначення службового розслідування щодо факту отримання ним поранення під час виконання бойових завдань 13.12.2023 та видачу довідки про обставини травми згідно Додатку 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ № 402 від 14.08.2008.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 24 червня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Т.О. Комшелюк