КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/11051/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 759/18201/23

19 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Смолко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мельникової Ірини Геннадіївни та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мартиненко Світлани Валеріївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Горбенко Н.О., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів,-

в с т а н о в и в:

19 вересня 2023року ОСОБА_1 звернулась до Печерського Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 15 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб. Від шлюбу у сторін народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що в зв?язку з неможливістю продовження шлюбних відносин позивачем до Святошинського районного суду м. Києва було подано позовну заяву про розірвання шлюбу. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2023 року відкрите провадження у справі № 759/16608/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Вказує на те, що змоменту свого народження по теперішній день, дитина зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за місцем реєстрації матері.

Відповідач не має офіційного заробітку та власного житла, наразі шукає квартиру з ціллю оренди. Позивач має медичну освіту. Без шкідливих звичок. З 22 серпня 2023 року позивач працює у ФОП ОСОБА_4 масажистом. До цього пройшла курси масажу. По роботі характеризується позитивно. Довідкою про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричного оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин № 0609-9 від 06.09.2023 року підтверджується, що у позивача відсутні психіатричні, в тому числі спричинені вживанням психоактивних речовин, протипоказання для здійснення догляду за дитиною. На психічні розлади чи наркозалежність не хворіє. ОСОБА_5 станом на 06.09.2023 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2019 року по 31 серпня 2023 року відвідував заклад дошкільної освіти № 16. Як вказано у відповіді, дитину в заклад приводила і забирала частіше мама, інколи приводив та забирав тато. Дитина активна, позитивно налаштована, вихована та емоційно стабільна. З вересня 2023 року дитина почала навчання у школі - ліцеї «Еко» № 198.

Від народження спільною дитиною батьки займалися спільно. Після того як позивач вирішила припинити сімейні відносини, відповідач, який не згідний з рішенням позивача про розірвання шлюбу, почав ігнорувати її тим, що не віддасть дитину. Він «залякує» позивача тим, що «позбавить її материнських прав», оскільки, на його думку, вона винна в розпаді шлюбу, отже є «безвідповідальною».

З урахуванням вище викладеного просила суд визначити місце проживання дитини з нею та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі частини від заробітку.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення із 19.09.2023 року до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року, 18 квітня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мельникова Ірина Геннадіївна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду в першій інстанції в оскаржуваній частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що якщо суд першої інстанції під час розгляду справи дійшов до висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання спільної дитини, він мав би закрити провадження в цій частині, або залишити позов в цій частині без розгляду, а не відмовляти у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини з позивачем.

Вказує на те, що між сторонами існує спір з приводу визначення місця проживання дитини, інакше, сторони уклали б договір про визначення місця проживання дитини. Тим більш, що позивач неодноразово пропонував відповідачу укласти такій договір, але відповідач так і не вчинив дій які б свідчили про його бажання укласти такій договір.

Зазначає, що під час розгляду справи було встановлено, що дитина ОСОБА_3 зареєстрований з матір`ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Позивач є власником 2/3 частки вказаної трьох кімнатної квартири загальною площею 63,8 кв. метрів, житловою площею 45,5 кв.метрів, що підтверджено Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06.07.2017 року, виданого державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Матвієнко Т.В. зареєстровано в реєстрі № 2-201 та Інформаційною довідкою КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за № КВ 28597 від 08.09.2023року. Позивач працевлаштована та отримує дохід, що дозволяє їй забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини. Разом із цим, відповідач не має офіційного заробітку та власного житла.

Зазначає, що в матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 27.11.2023 року № 107-7782, згідно з яким органу опіки та піклування вважає доцільним визначити місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом за матір`ю ОСОБА_1 .

Окрім того, не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 17 липня 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мартиненко Світлана Валеріївна подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити мотивувальну та резолютивну частину рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року в частині дати початку стягнення аліментів, а саме почати стягнення аліментів з ОСОБА_2 із 20 лютого 2024 року.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду в першій інстанції в оскаржуваній частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що судом не взято до уваги, що на день пред`явлення позову дитина проживала разом з обома батьками, які спільно її утримували.

На підставі оскаржуваного рішення за період, коли відповідач з дружиною утримували дитину спільно, у відповідача утворилася заборгованість по сплаті аліментів за шість місяців, що порушує права відповідача на справедливий судовий розгляд.

Зазначає, що після прийняття рішення судом про розірвання шлюбу, відповідач переїхав проживати окремо від позивача та дитини на іншу квартиру.

Вказує на те, що до розірвання шлюбу між сторонами дитина постійно проживала з двома батьками разом за адресою: АДРЕСА_1 . Подружжя вело спільне господарство та спільно утримувало дитину.

Також звертає увагу на те, що відповідач не заперечує ні щодо стягнення з нього аліменті на утримання дитини, ні щодо розміру присуджених судом аліментів.

Апелянт вважає не правильним висновки суду першої інстанції стосовно того, що аліменти підлягають стягненню з дня пред`явлення позову, оскільки на його думку аліменти необхідно стягувати з 20 лютого 2024 року, тобто після набрання законної сили рішення про розірвання шлюбу.

20 травня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мартиненко Світлани Валеріївни до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник зазначав, що починаючи з лютого 2024 року, після розірвання шлюбу, позивач та відповідач проживають окремо. Позивач та малолітня дитина ОСОБА_3 зареєстровані та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що знаходиться поруч від місця проживання дитини. Після розірвання шлюбу, при обранні місця фактичного проживання, ОСОБА_2 переслідував мету жити максимально близько до місця проживання дитини, щоб мати змогу часто бачити сина, в тому числі забирати дитину зі школи. На думку представника відповідача це свідчить про те, що сторони дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.

Вказує на те, що переїзд дитини в інше місце відповідачем не розглядався, оскільки у цьому випадку дитині довелося би адаптуватися до нового соціального середовища, що могло негативно вплинути на її психологічний стан.

Окрім того, звертає увагу суду на те, що виконання такого рішення суду в майбутньому може призвести до того, що за умови зміни адреси проживання матір`ю, дитина має на підставі рішення суду слідувати за нею. Таке рішення суду порушить права батька та нашкодить інтересам дитини. У дитини є батьки і їх права є рівними, як по утриманню дитини, так і по спілкуванню з нею. Контакти батька можуть залежати від волі матері, яка, прикриваючись рішенням суду, зможе маніпулювати та шантажувати відповідача.

В судове засідання з`явився представника позивача ОСОБА_1 адвокат Мельникова Ірина Геннадіївна, яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги та просила її задовольнити, також представник заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справи за відсутності не з`явившихся осіб.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга представника відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження видане Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві. (а.с. 12)

Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 07.09.2023 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 24.01.2017 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).

Відповідно до наказу № 27П ОСОБА_1 була прийнята на посаду масажиста з оплатою згідно штатного розкладу. (а.с. 17)

Відповідно до копії ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2023 року було прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу до розгляду. (а.с. 13-14)

Відповідно до висновку про визначення місця проживання малолітного ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 наданого Святошинскькою районною в м. Києві державною адміністрацією громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження від 06.12.2016 серія НОМЕР_3 , виданого Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Малолітній ОСОБА_3 разом із матір?ю, громадянкою ОСОБА_1 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Житлово-побутові умови проживання малолітнього ОСОБА_3 створено належним чином. Дитина забезпечена всім необхідним для розвитку, виховання та відпочинку, про що працівники служби у справах дітей та сім?ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Служба) 06.11.2023 склали відповідний акт.

Зазначено, що Громадянин ОСОБА_2 письмово повідомив Службу, що не заперечує проти визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із матір?ю, громадянкою ОСОБА_1 , та просив розглядати питання визначення місця проживання малолітнього сина на засіданні комісії з питань захисту прав дитини без його участі.

Відповідно до висновку, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування рекомендував визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю, громадянкою ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю суд першої інстанції посилався на те, що позовні вимоги в цій частині є недоведеними.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У відповідності до частини другої статті 54 СК України усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім`ї.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати інтереси батьків.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (зокрема, постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.

При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.

Таким чином, обставини, встановлені у результаті детальної та поглибленої оцінки конкретної сімейної ситуації та фактори фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру приводять правила щодо визначення місця проживання малолітньої дитини судом в дію.

Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після припинення шлюбних відносин між батьками проживає разом матір`ю у належній їй 2/3 частки квартири на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно висновку визначення місця проживання малолітного ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 наданого Святошинскькою районною в м. Києві державною адміністрацією, було прийнято рішення, що доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю. У висновку враховано, що Малолітній ОСОБА_3 разом із матір?ю, громадянкою ОСОБА_1 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Житлово-побутові умови проживання малолітнього ОСОБА_3 створено належним чином. Дитина забезпечена всім необхідним для розвитку, виховання та відпочинку, про що працівники служби у справах дітей та сім?ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Служба) 06.11.2023 склали відповідний акт.

Також враховано, що Громадянин ОСОБА_2 письмово повідомив Службу, що не заперечує проти визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із матір?ю, громадянкою ОСОБА_1 , просив розглядати питання визначення місця проживання малолітнього сина на засіданні комісії з питань захисту прав дитини без його участі.

Мотивів відхилення зазначеного висновку відповідно до вимог частини шостої статті 19 СК України судом не наведено.

Отже, дитина фактично проживає з матір`ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку, мати має дохід та здатна забезпечити дитину усім необхідним, має житло, в якому створила умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання і виховання дитини.

Колегія суддів враховує, що батько дитини не заявляв зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання з ним сина, який фактично проживає з матір`ю, та зазначав, що зміна місця проживання було б для неї значним стресом, а тому не заперечував, щоб дитина проживала разом з матір`ю.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає за можливе визначити місце проживання дитини ОСОБА_2 , разом з матір`ю, що відповідатиме принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Колегія суддів наголошує, що визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.

Разом із цим, колегія суддів підкреслює необхідність налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу.

При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини.

З урахуванням вище викладеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частини визначення місця проживання дитини з матір`ю є обгрунтованити та такими, що піддлягають задоволенню.

Також звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, ОСОБА_1 просила судя стягнути з відповідач на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі частини від всіх видів заробітку.

Задовольняючи позовні вимоги в ццій частині суд першої інстанції посилався на те, що згідно з матеріальними потребами неповнолітньої дитини доцільно стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19.09.2023 року до досягнення дитини повноліття.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини декларує, що Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У відповідності до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини декларує, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ч. 3 ст. 181Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 Сімейного кодексу України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що він невзмозі сплачувати аліменти у заявленому розмірі, оскільки ні до суду першої ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не було надано доказів того, що у нього на утриманні перебувають інщі особи, або про наявність інших обставин, які б могли свідчити про неможливість відповідача сплачувати аліменти в розмірі частини від усіх видів його заробітку.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відносно того, що аліменти необхідно стягувати з 20 лютого 2024 року, тобто після набрання законної сили рішення про розірвання шлюбу, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимог чинного Законодавства.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України , якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.

При подачі позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., а при поданні апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 610,40, а разом 2 684,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на корсить позивача.

Керуючись ст. 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мельникової Ірини Геннадіївни задовольнити.

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мартиненко Світлани Валеріївни залишити без задоволення

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Визначити місце проживання малолітньої дитини- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 24 червня 2024 року

Головуючий: Судді: