ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

30 травня 2024 р. м. Ужгород Справа №907/319/18

За позовом Керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави, м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача 1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача 2 Приватного підприємства АКО-2005, м. Ужгород Закарпатської області

про визнання незаконними та скасування п. 1.19. рішення Ужгородської міської ради №649 від 16.09.2005 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.36. рішення Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.1. рішення Ужгородської міської ради №481 від 29.11.2016 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 17.10.2005 (зі змінами та доповненнями), укладеного між Управлінням майнової політики Ужгородської міської ради та Приватним підприємством АКО-2005 (з урахуванням заяви про зміну предмета позову),

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Іваниш Д.П.

представники:

Прокуратури Романюк Д.В., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури

Відповідача 1 не з`явився

Відповідача 2 не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Керівником Ужгородської місцевої прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області заявлено позов в інтересах держави до відповідача 1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області та до відповідача 2 Приватного підприємства АКО-2005, м. Ужгород Закарпатської області про визнання незаконними та скасування п. 1.5. рішення Ужгородської міської ради №153 від 21.11.2003 Про надання та приватизацію земельних ділянок, п. 1.19. рішення Ужгородської міської ради №649 від 16.09.2005 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.36. рішення Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.1. рішення Ужгородської міської ради №481 від 29.11.2016 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок; припинення договору оренди землі б/н від 17.10.2005 (зі змінами та доповненнями) шляхом визнання його недійсним.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.05.2018 відкрито провадження у справі №907/319/18 в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 23.05.2018. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою. Зобов`язано відповідачів подати господарському суду у строк до 23.05.2018 відзиви на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України.

Ухвалами суду від 23.05.2018, 10.07.2018, 26.07.2018 та 06.08.2018 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.08.2018 прийнято до розгляду та задоволено заяву прокурора про зміну предмета позову №01-100/37-18 (6973)вих18 від 09.08.2018 (вх. №02.3.1-09/10014/18 від 17.08.2018), якою останній просить суд розглядати справу в частині наступних позовних вимог: про визнання незаконними та скасування п. 1.19. рішення Ужгородської міської ради №649 від 16.09.2005 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.36. рішення Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.1. рішення Ужгородської міської ради №481 від 29.11.2016 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 17.10.2005 зі змінами та доповненнями, укладеного між Управлінням майнової політики Ужгородської міської ради та Приватним підприємством АКО-2005, яким земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:12:001:0007 загальною площею 152,04 кв.м. вартістю 361 887,68 грн, що знаходиться в місті Ужгороді по вул. Мукачівській, передано Приватному підприємству АКО-2005 для обслуговування кафе Пікова дама; призначено у справі судову експертизу з питань землеустрою, провадження у справі зупинено до закінчення судової експертизи.

Ухвалою суду від 20.05.2019 провадження у справі поновлено з метою вирішення клопотання експерта Львівського науково дослідного інституту судових експертиз щодо надання додаткових документів, необхідних для проведення призначеної у справі експертизи, підготовче засідання по розгляду клопотання експерта призначено на 30.05.2019.

Ухвалою суду від 30.05.2019 клопотання експерта Львівського науково дослідного інституту судових експертиз щодо надання додаткових документів, необхідних для проведення призначеної у справі експертизи, задоволено частково, постановлено надати судовому експерту Львівського науково дослідного інституту судових експертиз додаткові матеріали, необхідні для проведення призначеної у справі експертизи, а саме, фрагмент генерального плану міста Ужгорода станом на 2004 рік в районі вул. Мукачівської; умовні позначення до генерального плану міста Ужгород станом на 2004 рік; провадження у справі зупинено на час проведення призначеної у справі №907/319/18 ухвалою суду від 20.08.2018 судової експертизи з питань землеустрою.

Ухвалою суду від 28.11.2019 провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання на 20.12.2019.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.12.2019 зупинено провадження у справі №907/319/18 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 та виготовлення повного тексту відповідної постанови.

Ухвалою суду від 13.10.2020 провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання на 03.11.2020.

Ухвалами суду від 03.11.2020, 03.12.2020, 20.01.2021, 11.02.2021, 04.03.2021 та 01.04.2021 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2021 у справі №907/319/18 замінено Ужгородську місцеву прокуратуру, м. Ужгород на її правонаступника Ужгородську окружну прокуратуру, м. Ужгород Закарпатської області; призначено у справі повторну судову експертизу з питань землеустрою, провадження у справі зупинено до закінчення судової експертизи.

Ухвалою суду від 12.08.2021 провадження у справі поновлено з метою вирішення клопотання експерта Київського науково дослідного інституту судових експертиз щодо надання додаткових документів, необхідних для проведення повторної експертизи у справі, підготовче засідання по розгляду клопотання експерта призначено на 31.08.2021.

Ухвалами суду від 31.08.2021 та 06.10.2021 підготовчі засідання по розгляду клопотання експерта відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою суду від 16.11.2021 клопотання експерта Київського науково дослідного інституту судових експертиз щодо надання додаткових документів, необхідних для проведення повторної експертизи у справі, задоволено, постановлено надати судовому експерту Київського науково дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України додаткові матеріали, необхідні для проведення призначеної у справі експертизи, а саме, викопіювання з детального плану території, обмеженої вулицями Фредеріка Шопена, Франтішека Тіхого, Одеською, Мукачівською, Станційною та проспектом Свободи, затвердженого рішенням XXVIII сесії Ужгородської міської ради VII скликання №1288 від 11.10.2018, а також викопіювання з містобудівної документації за місцем розташування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:12:00160007; провадження у справі зупинено на час проведення призначеної у справі №907/319/18 ухвалою суду від 06.05.2021 повторної судової експертизи з питань землеустрою.

Ухвалою суду від 25.05.2022 поновлено провадження у справі №907/319/18 та призначено підготовче засідання на 16.06.2022.

Ухвалою суду від 23.06.2022 підготовче засідання у справі призначено на 04.08.2022.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.08.2022 зупинено провадження у справі №907/319/18 до закінчення повторної судової експертизи з питань землеустрою, призначеної ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2021.

Ухвалою суду від 21.11.2022 провадження у справі поновлено з метою вирішення клопотання експертів Київського науково дослідного інституту судових експертиз щодо надання роз`яснень та додаткових відомостей і матеріалів, необхідних для проведення повторної експертизи з питань землеустрою у справі, підготовче засідання по розгляду клопотання експертів призначено на 13.12.2022.

Ухвалами суду від 21.12.2022, 15.02.2023 та 16.03.2023 підготовчі засідання по розгляду клопотання експертів відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.04.2023 клопотання експертів Київського науково дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України задоволено частково. Постановлено надати судовим експертам Київського науково дослідного інституту судових експертиз додаткові матеріали, необхідні для проведення призначеної у справі експертизи, а саме, копію рішення XLIV сесії міської ради IV скликання 16.09.2005 №649 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок в повному обсязі; електронну копію основного креслення (проєктного плану) містобудівної документації Генеральний план міста Ужгород (коригування окремих розділів) в форматі .pdf; копію таблиці координат, довжин ліній та дирекційних кутів земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:12:001:0007, які були визначені при розробленні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Приватному підприємству АКО-2005 для обслуговування кафе Пікова дама в м. Ужгороді по вул. Мукачівській. У задоволенні клопотання експертів Київського науково дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про погодження уточненої редакції питання №1, поставленого на вирішення експертів ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2021 у справі №907/319/18, відмовлено. Провадження у справі №907/319/18 зупинено на час проведення призначеної у справі №907/319/18 ухвалою суду від 06.05.2021 повторної судової експертизи з питань землеустрою.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 14.07.2023 поновлено провадження у справі №907/319/18 та призначено підготовче засідання на 14.09.2023.

Ухвалами суду від 14.09.2023, 18.10.2023, 21.11.2023, 25.01.2024 та 26.02.2024 підготовчі засідання у справі відкладались із підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.03.2024 закрито підготовче у справі №907/319/18 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 30.04.2024. Явка уповноважених представників учасників процесу в судове засідання судом визнана на власний розсуд.

В судовому засіданні 30.04.2024 судом за участю прокурора у процесі перед стадією дослідження доказів, судових дебатів постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 30.05.2024. Явка уповноважених представників учасників процесу в судове засідання судом визнана на власний розсуд.

Відповідачі 1 та 2, будучи своєчасно і належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи по суті, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.

Надіслана на офіційну юридичну адресу відповідача 2, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція (ухвали суду від 30.05.2019, 20.12.2019, 13.10.2020, 01.04.2021, 06.05.2021, 12.08.2021, 31.08.2021, 06.10.2021, 16.11.2021, 25.05.2022, 16.03.2023, 11.04.2023, 14.07.2023, 14.09.2023, 18.10.2023, 21.11.2023, 25.01.2024, 26.02.2024, 27.03.2024 та 30.04.2024) повернута на адресу господарського суду відділенням поштового зв`язку з відмітками за закінченням терміну зберігання, адресат відсутній за вказаною адресою.

У даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.

Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві 2.

Згідно з абз. 2 ч. 7 ст. 120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17, від 26.11.2019 у справі №910/568/19, від 16.07.2020 у справі №904/4673/19, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).

Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).

Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Водночас суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі Тойшлер проти Германії від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема Електронний кабінет ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Ухвалою суду від 30.04.2024 явка учасників справи в судове засідання 30.05.2024 судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідачів 1 та 2 за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення в даній справі прийнято судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками спору.

В судовому засіданні 30.05.2024 судом у присутності прокурора проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПРОКУРОРА

Прокурор просить задоволити заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням заяви про зміну предмета позову, в обґрунтування чого покликається на те, що рішенням XXII сесії IV скликання Ужгородської міської ради №153 від 21.11.2003 Про надання та приватизацію земельних ділянок СМП АКО-2005, продовжено строком на 1 рік термін оренди земельної ділянки площею 49,5 кв.м під торговим павільйоном по вул. Мукачівській, б/н.

За твердженням прокурора, на виконання означеного рішення між відповідачами у справі 26.12.2003 укладено договір оренди земельної ділянки площею 49,5 кв.м.

Прокурор зазначає, що в подальшому, на підставі погодженого Ужгородським міським відділом земельних ресурсів завдання на виконання робіт від 21.05.2005 ТОВ Терра Капітал було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення Приватному підприємству АКО-2005 земельної ділянки площею 152,04 кв.м. для обслуговування кафе Пікова дама в м. Ужгород по вул. Мукачівська, б/н.

Як вказує прокурор, на підставі рішення XLIV сесії IV скликання Ужгородської міської ради №649 від 16.09.2005 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок Приватному підприємству АКО-2005 надано земельну ділянку в оренду строком на три роки.

В подальшому, рішенням IV сесії V скликання Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок ПП АКО-2005 продовжено термін оренди земельної ділянки площею 152,04 кв.м. для реконструкції кафе з влаштуванням торгово-офісних приміщень по вул. Мукачівській строком на 5 років.

Також прокурор звертає увагу, що рішенням VIII сесії VII скликання Ужгородської міської ради №481 від 29.11.2016 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок відповідачу 2 було поновлено дію Договору оренди земельної ділянки площею 152,04 кв.м. для обслуговування кафе Пікова дама строком на 5 років до 29.11.2021.

На виконання зазначеного рішення, 17.10.2005 між відповідачами у справі укладено Договір оренди земельної ділянки площею 152,04 кв.м.

При цьому, як вказує прокурор, у 2006, 2008 та 2016 роках між відповідачами у справі укладались додаткові угоди, відповідно до яких зазначений вище договір оренди земельної ділянки викладався в новій редакції.

Водночас на переконання прокурора, вищезгадані рішення Ужгородської міської ради прийняті всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України, у зв`язку з чим такі підлягають визнанню незаконними.

Так, прокурор вказує, що відповідно до картографічних матеріалів (генерального плану м. Ужгорода, чинного на момент передачі земельної ділянки у користування відповідачу 2), спірна земельна ділянка віднесена до земель зелених насаджень загального користування, а відтак, у розумінні приписів ст. 51 Земельного кодексу України, є землею рекреаційного призначення.

Прокурор стверджує, що оскільки згідно з генеральним планом м. Ужгорода, затвердженим рішенням Ужгородської міської ради №313 від 04.06.2004, чинним на момент погодження місця розташування спірної земельної ділянки, надання згоди на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення, затвердження такого проєкту і передачі у користування ПП АКО-2005 земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:12:001:0007, на території, за рахунок якої здійснювалося таке відведення, будівництво не передбачено, то передача цієї земельної ділянки ПП АКО-2005 для будівництва торгово-офісних приміщень суперечить містобудівній документації та є неправомірною.

З огляду на наведене та покликаючись на наявність визначеної законом заборони здійснювати діяльність на землях рекреаційного призначення, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель, прокурор зазначає про порушення вимог ст. 39, 51 Земельного кодексу України внаслідок передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу 2 для будівництва торгово-офісних приміщень.

Також прокурор посилається на порушення вимог ст. 124 Земельного кодексу України та ст. 50 Закону України Про землеустрій у зв`язку із відсутністю відповідного рішення органу місцевого самоврядування в частині надання згоди на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у користування ПП АКО-2005.

Окрім цього, прокурор наголошує на відсутності в матеріалах проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:12:001:0007 висновку експертизи землевпорядної документації.

При цьому, прокурор зазначає, що відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №10-7-0.5-701/2-18 від 05.04.2018, в останнього також відсутні відомості про проведення державної експертизи землевпорядної документації проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:12:001:0007.

Наведене, за висновком прокурора, свідчить про передачу в користування спірної земельної ділянки з порушенням ст. 9 Закону України Про Державну експертизу землевпорядної документації.

Прокурор зауважує, що вищенаведені порушення земельного законодавства підтверджуються, зокрема, результатами перевірки Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, викладеними в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельною ділянкою №16.3-02/117 від 24.11.2017.

На переконання прокурора, враховуючи те, що надання спірної земельної ділянки у користування ПП АКО-2005 здійснено з порушенням вимог ст. 39, 51, 124 Земельного кодексу України, ст. 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації, ст. 50 Закону України Про землеустрій, ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, пункту 2 Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об`єктів (чинного на момент прийняття Ужгородською міською радою оспорюваних рішень), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №427 від 31.03.2004 та ст. 19 Конституції України, наявними є підстави для визнання таких рішень Ужгородської міської ради незаконними, а укладеного між відповідачами договору оренди землі недійсним.

В обґрунтування підстав для звернення до суду та наявності фактичного порушення інтересів держави прокурором вказано таке.

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор зазначає, що згідно зі ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель та приписами Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої, належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Водночас прокурор зауважує, що оскільки Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) не наділена повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення органу місцевого самоврядування Ужгородської міської ради, прокуратура, в силу вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру, має всі визначені законом підстави для звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень та набуває статусу позивача у спірних правовідносинах.

Отже, за доводами прокурора, звернення останнього до суду в інтересах держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування відповідних рішень Ужгородської міської ради.

Обґрунтовуючи визначення початку перебігу строку, з якого у прокурора виникло право та можливість на звернення до суду в інтересах держави з позовом у цій справі, останній вказує на те, що в даному конкретному випадку це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, який вправі представляти інтереси держави, стало відомо про таке порушення.

Так, прокурор зазначає, що зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №10-7-0.161-13311/2-17 від 27.11.2017 вбачається, що за наслідком розгляду публікації в засобах масової інформації, листа місцевої прокуратури, на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 08.11.2017 Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області у період із 13 по 24 листопада проведено перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства Ужгородською міською радою при наданні у користування земельної ділянки по вул. Мукачівській, б/н площею 0,0152 га з кадастровим номером 2110100000:12:001:0007 в користування Приватного підприємства АКО-2005. Під час цієї перевірки, за твердженням прокурора, виявлено низку порушень вимог земельного законодавства при прийнятті Ужгородською міською радою оспорюваних рішень, в результаті чого Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області складено акт перевірки №16.3-02/117 від 24.11.2017, який разом із іншими матеріалами направлено до прокуратури для здійснення заходів представницького характеру.

Узагальнюючи наведене, прокурор зазначає, що про порушення вимог земельного законодавства, останній як позивач дізнався 18.12.2017, тобто в день отримання прокуратурою матеріалів від Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про що свідчить відмітка прокуратури області, проставлена на супровідному листі №10-7-0.161-13311/2-17 від 27.11.2017. Наведене, на думку прокурора, свідчить про те, що позов у цій справі заявлено ним у межах строків позовної давності.

ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧІВ

Представник відповідача 1 Ужгородської міської ради через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву б/н, б/д (вх. №02.3.1-09/8140/18 від 10.07.2018), в якому, заперечуючи проти заявлених прокурором позовних вимог, вказує, зокрема, на те, що останнім не подано жодного належного доказу, а саме, відповідного рішення Ужгородської міської ради, яким би підтверджувався факт віднесення спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення.

Представник відповідача 1 наголошує, що самостійно проведений прокурором аналіз щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення є необґрунтованим, оскільки згідно з положеннями ст. 19, 20 Земельного кодексу України, обов`язковою в даному випадку є наявність рішення Ужгородської міської ради щодо віднесення земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення.

Разом з тим, представник відповідача 1 відзначає, що відповідно до матеріалів попереднього погодження та матеріалів відведення спірної земельної ділянки в оренду ПП АКО-2005, вказана земля відноситься до земель житлової та громадської забудови, про що зазначено у наявному в матеріалах проєкту землеустрою технічному завданні, погодженому 21.06.2005 із начальником Ужгородського МВЗР.

Представник відповідача 1 зауважує, що проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки площею 0,0152 га по вул. Мукачівській погоджено в порядку ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з усіма контролюючими і погоджувальними службами в межах визначеної законом їх компетенції, і висновки останніх в установленому порядку ніким не оспорювались.

Також представник відповідача 1 вказує на хибність висновку прокурора про те, що передача в користування земельної ділянки площею 0,0152 га по вул. Мукачівській відбулась з порушенням статті 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації, що тягне за собою скасування таких рішень та визнання недійсним правочинів, укладених на їх підставі.

Так, за твердженням представника відповідача 1, в якості підстави для таких висновків прокурор посилається на лист Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №10-7-0.5-701/2-18 від 05.04.2018, в якому зазначено, що в останнього відсутні відомості про проведення державної експертизи землевпорядної документації проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 210100000:12:001:0007.

Водночас як вказує представник відповідача 1, у вищенаведеному листі також зазначено, що документи Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, зокрема, журнали реєстрації об`єктів державної експертизи 2002-2009 років, знищені шляхом спалення як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення (акт про знищення документів від 09.10.2015, затверджений в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області).

Крім того, за доводами представника відповідача 1, враховуючи той факт, що нормативно-правовими актами до травня 2013 року не було передбачено обов`язку зберігання копій висновків державної експертизи, а також знищення журналів реєстрації об`єктів державної експертизи за 2002-2009 роки, прокурором відповідно до ст. 77 ГПК України не надано належних доказів того, що передача в користування земельної ділянки з кадастровим номером 210100000:12:001:0007 відбулась з порушенням статті 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації.

Заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача 1 також вказує на пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду із позовом у даній справі та просить застосувати відповідні наслідки спливу позовної давності.

При цьому, зазначає про необґрунтованість посилання прокурора на те, що про порушення вимог земельного законодавства останній дізнався лише 18.12.2017, оскільки нездійснення своєчасного нагляду за додержанням вимог законодавства при прийнятті Ужгородською міською радою оспорюваних рішень та укладенні між відповідачами договору оренди землі не може бути підставою для висновку про те, що прокурор не міг бути обізнаним щодо існування останніх до спливу позовної давності.

Водночас представник відповідача 1 зазначає, що рішення Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок направлялось до Прокуратури м. Ужгорода, що підтверджується супровідним листом №1854/02-11 від 03.11.2008.

Узагальнюючи наведені у відзиві на позовну заяву доводи, представник відповідача 1 вказує, що на сьогоднішній день орендар належним чином виконує свої обов`язки за Договором оренди землі від 17.10.2005, зокрема, своєчасно сплачує оренду плату до бюджету м. Ужгорода. Також просить врахувати, що згідно з даними з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, на земельній ділянці площею 152,4 кв.м. (кадастровий номер земельної ділянки 21101000000:12:001:0007) за адресою: м. Ужгород, вул. Мукачівська, 80 знаходиться об`єкт нерухомого майна (незавершене будівництво, торгово-офісний комплекс готовністю 28%), який належить Приватному підприємству АКО-2005.

З урахуванням наведеного, посилаючись на положення Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, а також на рішення Європейського суду з прав людини від 30.06.2006 у справі Федоренко проти України, від 24.06.2003 у справі Стретч проти Сполученого Королівства, представник відповідача 1 стверджує про наявність підстав для забезпечення орендареві захисту його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на таку в порядку ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду землі.

Аналогічні за змістом аргументи на противагу доводів прокурора викладені і в поданому через канцелярію суду відзиві на позовну заяву представника відповідача 2 Приватного підприємства АКО-2005 б/н від 23.07.2018 (вх. №02.3.1-09/8809/18 від 25.07.2018).

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

У поданих через канцелярію суду додаткових поясненнях по суті позовної заяви №01-100/37-18 (6604) вих.18 від 26.07.2018 (вх. №02.3.1-09/8833/18 від 26.07.2018) прокурор, із посиланням на викладені у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №761/1554/13-ц висновки щодо застосування ст. 51 Земельного кодексу України, стверджує про те, що для віднесення тієї чи іншої земельної ділянки до земель рекреації не вимагається будь-яке окреме рішення органу місцевого самоврядування, а достатнім є відповідність земельної ділянки названим у статті ст. 51 Земельного кодексу України критеріям.

На переконання прокурора, з листа Ужгородської міської ради №1086/03-18 від 11.04.2018 вбачається, що відповідно до затвердженого у 2004 році Генерального плану м. Ужгорода спірна земельна ділянка віднесена до земель зелених насаджень загального користування, а відтак, відповідно до ст. 51 Земельного кодексу України, є землею рекреаційного призначення.

Крім того, на думку прокурора, віднесення спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення підтверджується також і актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельною ділянкою №16.3-02/117 від 24.11.2017, що проведена Головним управлінням Держгеокадастру в Закарпатській області.

Заперечуючи щодо доводів відповідачів про пропуск строку позовної давності, прокурор просить врахувати те, що він у цьому спорі не є контролюючим органом та спеціалістом у сфері земельних правовідносин, а отже, ним не було та не могло бути самостійно виявлено порушення земельного та містобудівного законодавства під час виділення спірної земельної ділянки Приватному підприємству АКО-2005.

Водночас прокурор наголошує, що однією із функцій прокуратури є представництво інтересів держави в суді, а тому, враховуючи факт виявлення низки порушень вимог земельного законодавства за наслідком проведеної Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області перевірки з питань дотримання вимог земельного законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті оспорюваних рішень, в результаті чого було складено акт перевірки №16.3-02/117 від 24.11.2017, отриманий прокуратурою 18.12.2017, прокурор вважає, що позов у цій справі пред`явлено в межах строку позовної давності.

Також прокурор зазначає, що розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на його складання є порушенням ст. 124 3емельного кодексу України, ст. 50 Закону України Про землеустрій та норм постанови Кабінету Міністрів України №677 від 26.05.2004 Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Щодо застосування практики Європейського суду з прав людини, на яку посилаються відповідачі, прокурор просить врахувати те, що оскільки право оренди на земельну ділянку набуто всупереч суспільним інтересам на підставі незаконних рішень, то воно суперечить інтересам держави і суспільства в цілому, характеризується дефектом волі, зокрема, мешканців міста Ужгорода, які схвалили для себе концепцію розбудови міста при громадських слуханнях відповідної містобудівної документації Генерального плану м. Ужгорода, що є достатньою підставою для пропорційного втручання в інтереси однієї особи.

При цьому, прокурор вказує, що на думку Європейського суду з прав людини, неналежне урядування веде до санкціонування неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечить загальним інтересам (п. 71 рішення у справі Рисовський проти України, заява №29979/04). В цій частині доводів прокурор також посилається на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-92цс13, від 29.10.2014 у справі №6-152цс14, від 29.06.2016 у справі №6-137цс16, а також у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №761/1554/13-ц.

Отже, на думку прокурора, його звернення до суду в інтересах держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування відповідних рішень Ужгородської міської ради.

У поданих через канцелярію суду відповідях на відзиви відповідачів №01-101/37-18 (6574) вих.18 від 25.07.2018 (вх. №02.3.1-09/8834/18 від 26.07.2018), а також №01-100/37-18 (6814) вих.18 від 03.08.2018 (вх. №02.3.1-09/9316/18 від 03.08.2018), які є аналогічними за змістом, прокурор повторно посилається на обставини, наведені ним у позові, щодо наявності порушень земельного законодавства, допущених Ужгородською міською радою при наданні у користування Приватному підприємству АКО-2005 спірної земельної ділянки.

При цьому, у відповіді на відзив відповідача 2 №01-100/37-18 (6814) вих.18 від 03.08.2018 (вх. №02.3.1-09/9316/18 від 03.08.2018) прокурор, обґрунтовуючи факт його звернення із позовом у цій справі в межах строку позовної давності, додатково зазначає, що посилання ПП АКО-2005 на супровідний лист №18177 від 08.10.2007 жодним чином не свідчить про обізнаність прокурора і навіть про його об`єктивну можливість знати про порушення земельного законодавства при відведенні земельної ділянки у користування ПП АКО-2005.

Прокурор зазначає, що зі змісту вищевказаного листа вбачається лише те, що сектором державної служби боротьби з економічною злочинністю Ужгородського МВ перевірялась наявність правовстановлюючих документів щодо власності чи користування Приватним підприємством АКО-2005 спірною земельною ділянкою, а не обставини щодо законності надання цієї земельної ділянки останньому.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

За матеріалами справи судом встановлено, що рішенням XXII сесії IV скликання Ужгородської міської ради №153 від 21.11.2003 Про надання та приватизацію земельних ділянок Спільному малому підприємству АКО, що в подальшому перейменоване на Приватне підприємство АКО-2005, продовжено строком на 1 рік термін оренди земельної ділянки площею 49,5 кв.м під торговим павільйоном по вул. Мукачівська, б/н.

На підставі вищевказаного рішення між Ужгородською міською радою (орендодавцем, відповідачем 1 у справі) та Спільним малим підприємством АКО, що в подальшому перейменоване на Приватне підприємство АКО-2005 (орендарем, відповідачем 2 у справі), було укладено Договір оренди земельної ділянки б/н від 26.12.2003, зареєстрований в Управлінні майнової політики міста Ужгородської міської ради, про що у книзі реєстрації договорів оренди 26.12.2003 вчинено запис №153.

За умовами п. 1.1. означеного Договору Ужгородська міська рада на підставі рішення №153 XXII сесії міської ради IV скликання від 21.11.2003 передала, а орендар (СМП АКО) прийняв у строкове платне володіння та користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Ужгороді по вул. Мукачівська, б/н площею 49,5 кв.м.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.12.2003, земельна ділянка передається в оренду із земель комерційного використання з метою несільськогосподарського використання, під торговим павільйоном. Договір укладається на термін 1 (один) рік, починаючи з дати його реєстрації.

В подальшому, на підставі погодженого Ужгородським міським відділом земельних ресурсів завдання на виконання робіт від 21.05.2005 ТОВ Терра Капітал було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення Приватному підприємству АКО-2005 земельної ділянки площею 152,04 кв.м. для обслуговування кафе Пікова дама в м. Ужгород по вул. Мукачівська, б/н.

Рішенням XLIV сесії IV скликання Ужгородської міської ради №649 від 16.09.2005 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок Приватному підприємству АКО-2005 (відповідачу 2 у справі) надано в оренду строком на три роки земельну ділянку площею 152,04 кв.м. по вул. Мукачівській для обслуговування кафе Пікова дама.

На підставі вищевказаного рішення між Управлінням майнової політики Ужгородської міської ради (орендодавцем) та Приватним підприємством АКО-2005 (орендарем, відповідачем 2 у справі) було укладено Договір оренди землі б/н від 17.10.2005 (далі Договір), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування кафе Пікова дама, яка знаходиться у м. Ужгород, вул. Мукачівська, загальною площею 152,04 кв.м. (п. 1, 2 Договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 52 654,64 грн. Довідка КП Румб №520 від 11.10.2005 (п. 5 Договору).

Відповідно до п. 8 Договору, Договір укладено на 3 (три) роки. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно із п. 9, 10 Договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та становить 2632,73 грн на рік. Орендна плата вноситься щомісячно до 10 числа поточного місяця в розмірі 219,39 грн.

Пунктами 14, 15 Договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду із земель комерційного використання. Цільове призначення земельної ділянки: для обслуговування кафе.

Цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 40 Договору).

В подальшому, рішенням IV сесії V скликання Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок Приватному підприємству АКО-2005 продовжено строком на 5 років термін оренди земельної ділянки площею 152,04 кв.м для реконструкції кафе з влаштуванням торгово-офісних приміщень по вул. Мукачівській.

За матеріалами справи судом також встановлено, що 28.03.2006, 16.03.2008, 16.12.2008 та 26.01.2009 між відповідачами були укладені Додаткові угоди до Договору, якими сторони продовжували строк дії оренди та визначали розмір орендної плати за користування земельною ділянкою.

Рішенням VIII сесії VII скликання Ужгородської міської ради №481 від 29.11.2016 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок відповідачу було поновлено дію Договору оренди землі б/н від 17.10.2005 строком на 5 років до 29.11.2021.

На виконання означеного рішення між відповідачами у справі 29.11.2016 укладено Додаткову угоду до Договору, якою останній викладено в новій редакції.

Судом встановлено, що предметом заявлених прокурором вимог у даній справі (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) виступає визнання незаконними та скасування п. 1.19. рішення Ужгородської міської ради №649 від 16.09.2005 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.36. рішення Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.1. рішення Ужгородської міської ради №481 від 29.11.2016 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 17.10.2005 (зі змінами та доповненнями), укладеного між Управлінням майнової політики Ужгородської міської ради та Приватним підприємством АКО-2005.

Водночас підставою заявленого прокурором позову є наявне, на його думку, порушення відповідачами положень ст. 39, 51, 124 Земельного кодексу України, ст. 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації, ст. 50 Закону України Про землеустрій, ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, пункту 2 Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об`єктів (чинного на момент прийняття Ужгородською міською радою оспорюваних рішень), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №427 від 31.03.2004 та ст. 19 Конституції України, внаслідок передачі відповідачем 1, всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України, в оренду відповідачу 2 земельної ділянки рекреаційного призначення для будівництва торгово-офісних приміщень.

Положеннями ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland, заява №30210/96, §158), 16.08.2013 у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine, заява №20390/07, §29).

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі Афанасьєв проти України (Afanasyev v. Ukraine (заява №38722/02, §75)).

У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії (Doran v. Ireland) зазначено, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Отже ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

З вищенаведеного вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №914/1259/22).

Як вбачається із матеріалів справи, прокурор обрав спосіб захисту порушеного права та інтересів держави у вигляді визнання незаконними та скасування п. 1.19. рішення Ужгородської міської ради №649 від 16.09.2005 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.36. рішення Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.1. рішення Ужгородської міської ради №481 від 29.11.2016 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок; визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 17.10.2005 (зі змінами та доповненнями), укладеного між Управлінням майнової політики Ужгородської міської ради та Приватним підприємством АКО-2005.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №233/4365/18, у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №914/1259/22).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.

При цьому, в контексті конкретних обставин справи суд звертає увагу, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта, що застосовується одноразово та після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання, і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки, в даному випадку, обраний прокурором як позивачем спосіб захисту порушеного права не забезпечує його реального захисту.

За встановлених судом у цій справі обставин, спірні рішення Ужгородської міської ради, які є предметом оскарження прокурором, вже є реалізованими, оскільки між відповідачами укладено Договір оренди землі б/н від 17.10.2005 (у тому числі шляхом продовження строку його дії з викладенням договору у новій редакції).

За таких обставин, суд вважає, що задоволення вимог прокурора про визнання незаконними та скасування п. 1.19. рішення Ужгородської міської ради №649 від 16.09.2005 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.36. рішення Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.1. рішення Ужгородської міської ради №481 від 29.11.2016 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу 2, які вже було реалізовані і вичерпали свою дію, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права територіальної громади міста Ужгорода (у разі його наявності), а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Обрання прокурором неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам, викладеним у позовній заяві та додаткових поясненнях прокурора, а також відзивах відповідачів на позов у цій частині вимог (подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16).

Відтак, із огляду на те, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту прав, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимог прокурора про визнання незаконними та скасування п. 1.19. рішення Ужгородської міської ради №649 від 16.09.2005 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.36. рішення Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок, п. 1.1. рішення Ужгородської міської ради №481 від 29.11.2016 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок.

У частині заявленої прокурором вимоги про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 17.10.2005 (зі змінами та доповненнями), укладеного між Управлінням майнової політики Ужгородської міської ради та Приватним підприємством АКО-2005, суд, взявши до уваги обґрунтування позову, яке має на меті захист права територіальної громади міста Ужгорода, як власника спірної земельної ділянки, дійшов наступних висновків.

Стаття 202 Цивільного кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України унормовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи ст. 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

Відтак, слід враховувати, що в будь-якому разі підставою для звернення до суду з позовом є наявність самого факту порушення права. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить і саме з метою його захисту. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, слід виходити з його ефективності, тобто відповідності такого способу захисту змісту порушеного права, характеру правопорушення та можливості забезпечити поновлення порушеного права.

Частинами 1 та 2 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Відповідно до ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №914/1262/22, від 14.02.2024 у справі №914/1259/22).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч. 1 ст. 2 ГПК України (п. 27). Аналогічні висновки сформульовано і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №914/1262/22, від 14.02.2024 у справі №914/1259/22).

Враховуючи викладене, суд вважає, що у цьому випадку задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним оспорюваного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсного правочину (повернення земельної ділянки її власнику) не призведе до ефективного захисту прав держави, в інтересах якої прокурором заявлено позов у цій справ, що є самостійною підставою для відмови в позові (аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2023 у справі №910/19668/21, від 14.02.2024 у справі №914/1259/22).

За таких обставин, позовна вимога прокурора про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 17.10.2005 (зі змінами та доповненнями), укладеного між Управлінням майнової політики Ужгородської міської ради та Приватним підприємством АКО-2005, не підлягає до задоволення.

В даному контексті суд також вважає за необхідне зазначити про відсутність підстав для застосування до наявного спору строку позовної давності, передбаченого ст. 257 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

З наведеного випливає, що застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16.

Беручи до уваги той факт, що за наслідками розгляду даної справи суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених прокурором позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, застосування строку позовної давності до останніх є неможливим в силу вимог ст. 261 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на прокурора у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 130, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на прокурора.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 24.06.2024.

Суддя Пригара Л.І.