ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2024м. ДніпроСправа № 904/1000/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєва Е.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справу за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 18, ідентифікаційний код 21560766) до Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, буд. 75, ідентифікаційний код 40506248) про стягнення 9 172,97 грн. інфляційних втрат, 2 208,38 грн. 3% річних

СУТЬ СПОРУ:

За допомогою системи "Електронний суд" Акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою №б/н від 07.03.2024 про стягнення з Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради заборгованості на загальну суму 11 381,35 грн., з яких:

- 9 172,97 грн. інфляційні втрати за період з серпня 2018 року по січень 2024 року;

- 2 208,38 грн. 3% річних за період з 19.07.2018 по 01.03.2024.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3 028,00 грн. судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з судовим наказом від 25.06.2018, виданим Господарським судом Дніпропетровської області по справі №904/2803/18 було стягнуто Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" заборгованість в розмірі 12 918, 71 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 176, 20 грн. Судовий наказ набрав законної сил 19.07.2018. Станом на момент подання позовної заяви судовий наказ перебуває на виконанні у ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, та не виконаний відповідачем. Таким чином, станом на 01.03.2024 заборгованість відповідача за судовий рішенням по справі №904/2803/18 становить 13 094,91 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/1000/24, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

За допомогою системи "Електронний суд" відповідачем 15.03.2024 до суду подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження оскільки окрім критеріїв категорії та складності справи, обсягу та характеру доказів у справі та ціни позову, на підставі яких судом було прийнято рішення розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, необхідно врахувати критерії значення справи для сторін та думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, визначені п. п. 2, 8 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач підкреслює, що вирішення спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем має досить важливе значення для відповідача та вимагає повного та всебічного встановлення обставин справи та детального розгляду справи по суті. Позовні вимоги відповідач не визнає та бажає надати також усні пояснення по суті спору та надати додаткові пояснення по справі, тому подає ці заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

За допомогою системи "Електронний суд" відповідачем 26.03.2024 до суду подано відзив яким просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі оскільки протягом 2018-2020 років по визначеній відповідачем програмі щорічно затверджувалися планові показники у розмірі 25 000,00 грн., але відкриті асигнування (кошти на рахунку) були відсутні. Разом з цим ст. 2 розділу 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ було встановлено, що тимчасово, з дня набрання чинності цим Законом до 01.01.2021, не застосовуються такі норми Бюджетного кодексу України, зокрема частина 1 статті 25 Бюджетного кодексу України, щодо здійснення безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення абзацу 9 п.2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". У зв`язку з прийняттям вищезазначеного рішення Конституційним судом України, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, поновлено з 28.08.2020, але відкриті асигнування (кошти на рахунку) були відсутні. З 2022 року безспірне списання коштів необхідно здійснювати керуючись рішенням сесії Дніпровської міської ради від 24.11.2021 №19/12 "Про затвердження Бюджетної програми "Виконання судових рішень та виконавчих документів Дніпровською міською радою та її виконавчими органами" на 2022 2026 роки". Станом на 20.06.2022 по Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради на опрацюванні в ГУДКС України в Дніпропетровській області знаходиться 79 заяв стягувачів. Судовий наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2018 №904/2803/18 знаходиться у черзі за номером 4 та ГУДКС України в Дніпропетровській області здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь позивача у порядку черговості надходження виконавчих документів до ГУДКС України в Дніпропетровській області.

Відповідач стверджує, що не може вплинути на черговість виконання заяв стягувачів, а отже, застосування ст. 625 Цивільного кодексу України у цій справі вважає протиправним.

Крім того, відповідач зазначає, що погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, здійснюється Казначейством у межах бюджетних асигнувань, визначених Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік. Отже, на думку відповідача, позивач щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасне виконання рішення суду, повинен позиватися до держави в особі Казначейства, оскільки виплати по справі №904/2803/18 можливо лише на підставі ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а саме за заявою позивача про виконання такого рішення, оригіналу або копії розрахункових документів поданих до державної казначейської служби України.

За допомогою системи "Електронний суд" до суду 13.05.2024 позивачем подана заява якою останній просить суд визнати поважними причини пропущення строку на подання листа ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області від 12.04.2024 №04-06-06/5641 згідно з яким повідомляється про відсутність відкритих асигнувань для здійснення безспірного списання з божника. Казначейство неодноразово зверталося до Департаменту гуманітарної політики ДМР з листами про вжиття заходів для встановлення асигнувань (коштів на рахунках) або дій, спрямованих на виконання судових рішень в повному обсязі. Станом на 05.04.2024 кошти на рахунку відсутні. Відтак, після встановлення Департаментом гуманітарної політики ДМР відкритих асигнувань, казначейство здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь АТ "Укртелеком".

Позивач зазначає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань в світлі правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях по справам "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та "Бакалов проти України" від 30.11.2004, що також узгоджується з позицією викладеною в постановах Верховного Суду України по справі №11/446 від 15.05.2012, справі №3-28гс12 від 15.05.2012, а також постановою №905/2358/16 від 22.03.2017.

Крім того, позивач вважає помилковим твердження відповідача про те що дані відносини регулюються ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а тому з даним позовом необхідно звертатися до казначейства, оскільки відповідач не є державним органом, державним підприємством, установою, а є органом місцевого самоврядування, утримується за рахунок місцевого бюджету територіальної громади, тобто фактично за рахунок звичайних людей міста Дніпро, які сплачую податки і збори. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення регулюється Порядком, затвердженим КМУ від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок №845). Пунктом 2 Порядку № 845 визначено, що безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Отже, враховуючи, що відповідач є органом місцевого самоврядування, то правовідносини щодо стягнення 3% річних та інфляційних за несвоєчасне виконання рішення суду регулюються Порядком № 845, а не Законом України, а тому позивач вважає, що належним відповідачем в даній справі є саме Департамент гуманітарної політики ДМР.

Також позивач звертає увагу суду на п.1.5. Положення про департамент, зі змісту якого вбачається, що департамент є головним розпорядником коштів бюджету Дніпровської міської територіальної громади, що свідчить про те, що відповідач має можливість вирішити питання про виділення коштів для погашення заборгованості за рішенням суду про справі №904/2803/18, однак вчиняє бездіяльність та не виконує рішення суду, що набрало законної сили та є обов`язковим до виконання. Внаслідок такої бездіяльності заборгованість відповідача, який є представницьким органом територіальної громади м. Дніпра, збільшується удвічі, тобто така бездіяльність відповідача є не на користь територіальної громади, оскільки наслідки невиконання рішення суду (в даному випадку - інфляційні і річні) фактично будуть сплачуватися за рахунок звичайних людей які належать до територіальної громади м. Дніпра.

Розглянувши заяву відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, суд вважає, що заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження підлягають залишенню без задоволення на підставі наступного.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи: 1) про банкрутство; 2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); 4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); 7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; 8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3 - 8 цієї частини.

Частиною 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Враховуючи незначну складність справа, на що вказує характер спірних правовідносин та предмет доказування, та ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною та суд ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.

Таким чином, беручи до уваги, що судом не встановлено, а відповідачем не доведено складність даної справи, та враховуючи, той факт, що предметом позову є стягнення суми 77 650,36 грн., тобто розмір, який не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також те, що в матеріалах справи наявні докази на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача та розгляду справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Судовим наказом Господарського суду Дніпропетровської області №904/2803/18 від 25.06.2018 стягнуто з Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" заборгованість в розмірі 12 918, 71 грн., що виникла за договором №1002789 від 27.06.2017 про надання телекомунікаційних послуг, які здійснюють їх закупівлю за державні кошти, та витрати по сплаті судового збору у розмірі 176, 20 грн.

Судовий наказ Господарського суду Дніпропетровської області №904/2803/18 від 25.06.2018 набрав законної сил - 19.07.2018.

Судовий наказ Господарського суду Дніпропетровської області №904/2803/18 від 25.06.2018 перебуває на виконанні у ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області та не виконаний відповідачем.

Позивач, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання на загальну суму 13 094,91 грн., на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 9 172,97 грн. інфляційних втрат за період з серпня 2018 року по січень 2024 року та 2 208,38 грн. 3% річних за період з 19.07.2018 по 01.03.2024.

Доказів погашення заборгованості у сумі 13 094,91 грн., матеріали справи не містять, що є причиною виникнення спору.

Предметом даного спору є стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції у зв`язку з простроченням останнім виконання судового наказу Господарського суду Дніпропетровської області №904/2803/18 від 25.06.2018.

Статтею 129-' Конституції України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтею 18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Так, приписами частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання припиняється згідно статті 598 Цивільного кодексу України частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Положеннями статей 525, 526, 527 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не--допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Аналогічні приписи містяться й в статті 193 Господарського кодексу України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання на підставі статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов`язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 № 924/532/19).

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова ВП ВС від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (постанова ВП ВС від 22.09.2020 у справі 918/631/19).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова ВП ВС від 04.06.2019 № 916/190/18).

Оскільки відповідальність за статтею 625 Цивільного кодексу України настає, зокрема, за невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів у національній валюті, то до такої суми заборгованості підлягає застосуванню індекс інфляції (постанова КЦС ВС від 19.12.2018 у справі №372/3542/16-ц; постанова КЦС ВС від 10.01.2019 у справі №718/2081/17).

Враховуючи положення ст.ст. 3, 509, 625 Цивільного кодексу України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3 % річних, нараховані за попередній період, касаційна інстанція відхиляє безпідставне твердження скаржника про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів (постанова КГС ВС від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, постанова КГС ВС від 14.01.2020 №924/532/19). Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що 3 % річних повинні нараховуватися на суму основного боргу, а тому безпідставними є їх нарахування на стягнутий судовий збір (постанова КЦС ВС від 10.10.2018 у справі № 758/7649/16-ц).

У зв`язку з невиконанням відповідачем взятого на себе за договором №1002789 від 27.06.2017 про надання телекомунікаційних послуг, які здійснюють їх закупівлю за державні кошти зобов`язання в частині оплати отриманих послуг у позивача виникло право на стягнення заборгованості. Судовим наказом Господарського суду Дніпропетровської області №904/2803/18 від 25.06.2018 стягнуто з Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" заборгованість в розмірі 12 918, 71 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 176, 20 грн.

Оскільки відповідачем не виконано грошове зобов`язання перед позивачем щодо сплати заборгованості, позивачем нараховано на суму заборгованості 3 % річних та інфляційні втрати.

Судом встановлено, що 3 % річних та інфляційні втрати позивачем нараховано на суму заборгованості 13 094,91 грн., яка включає суму основного боргу та судовий збір. За розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати на суму 9 049,54 грн. за період з серпня 2018 року по січень 2024 року та 3% річних за період з 19.07.2018 по 01.03.2024 у сумі 2 178,66 грн. У решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Щодо заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, в Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

З огляду на зміст статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (пункт 26).

ЄСПЛ у пункті 48 рішення від 30 листопада 2004 року у справі "Бакалов проти України" та в пункті 40 рішення від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відтак, з урахуванням вимог частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України та правових висновків, викладених в рішеннях Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, відсутність бюджетних коштів, у даному випадку, не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції. Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Ціна позову становить 11 381,35 грн., отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 2 422,40 грн. (3 028,00 х08).

Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №2501 від 05.03.2024.

Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 605,60 грн. (3 028,00 грн. 2 422,40 грн.), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.

Оскільки на час ухвалення рішення у справі клопотання особи, яка сплатила судовий збір, не подано, господарський суд при ухваленні рішення не вирішує питання про повернення судового збору з Державного бюджету.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що позовні вимоги задоволено судом частково, судовий збір покладається на відповідача у сумі 2 389,80 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства "Укртелеком" до Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради про стягнення 9 172,97 грн. інфляційних втрат, 2 208,38 грн. 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, буд. 75, ідентифікаційний код 40506248) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 18, ідентифікаційний код 21560766) 9 049,54 грн. інфляційних втрат, 2 178,66 грн. 3% річних та витрати по сплату судового збору у сумі 2 389,80 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Е.М. Бондарєв