ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5280/24 Справа № 180/1762/23 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С.І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

розглянувши в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністюМегапромекологія нарішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Мегапромекологія про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся через суд із позовом, пред`явленим до ТОВ Мегапромекологія,на предметстягнення звідповідача насвою користьзаборгованості позаробітній платіза періодроботи згрудня 2021року потеперішній часу розмірі189000грн,а,уточнивши позовнівимоги улютому 2024року,позивач просив стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 193 495,87 грн за період з 01 грудня 2021 року по 01 лютого 2024 року та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 7 986,22 грн, обґрунтовуючи це тим, що з 15 лютого 2021 року позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем та починаючи з грудня 2021 року по сьогодні заробітна плата позивачеві нараховувалась, однак, не виплачувалась. Відповідач виплатив позивачеві у лютому 2022 року - 3592,61 грн, в серпні 2023 року 9265 грн, тобто за весь цей період відповідачем виплачено лише 12 859,95 грн. З отриманої від відповідача довідки позивач дізнався, що 24 березня 2022 року відповідачем видано наказ №24/03 Про призупинення дії трудового договору, з яким позивача не ознайомлювали під особистий підпис, а доданий список працівників відповідача до цього наказу хоча і містить підписи, але не містить дати ознайомлення. За таких обставин позивач вважає, що відповідач не припиняв з ним трудових відносин, як і не призупиняв дію трудового договору, відтак, має нараховувати та виплачувати заробітну плату за період з грудня 2021 року по грудень 2023 року, виходячи з 363,01 грн як середньоденна заробітна плата. Позивач вважає, що за вказаний період відповідач має перед ним заборгованість по заробітній платі у загальному розмірі 193 495,87 грн і компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 7986,22 грн, яка також належить до нарахування та виплати позивачеві.

Рішенням Марганецького міськогосуду Дніпропетровськоїобласті від07березня 2024 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Мегапромекологія про стягнення заборгованості по заробітній платі - задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапромекологія" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 193495,87 грн та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 7986,22 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапромекологія" на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Не погодившись з таким рішення суду, ТОВ Мегапромекологія звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, вважає, що рішення суду суперечить фактичним обставинам справи, ухвалено з порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що суд першої інстанції безпідставно та без правового обґрунтування встановив вину відповідача у неотриманні позивачем заробітної плати, тоді як трудові відносини з позивачем були припинені наказом від 24 березня 2022 року про призупинення дії трудового договору по підприємству, що відповідає вимогам ЗУ Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану. При цьому суд першої інстанції без наведення жодних аргументів визнав цей наказ відповідача штучним доказом у справі, що призвело до хибного висновку щодо необхідності нарахування та виплати позивачеві заробітної плати за спірний період.

Судом першої інстанції, на думку апелянта, безпідставно не враховано повідомлення позивача про наявність такого наказу засобами телефонного зв`язку, зокрема, месенджером Viber, тобто у будь-який доступний спосіб повідомлення, що відповідає вимогам ЗУ Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, який вступив у дію 24 березня 2022 року, оскільки фактично під час обстрілів підприємства, починаючи з 24 лютого 2024 року, працівників на підприємстві вже не було.

Суд першої інстанції хибно вважав, що позивач знаходився на робочому місці, що не відповідає дійсності, оскільки з березня 2022 року по теперішній час підприємство не працює, працівників, зокрема, позивача на підприємстві немає, працю він не виконував з березня 2022 року. Крім того, про відновлення дії трудового договору позивач до відповідача не звертався, а з 05 жовтня 2023 року позивач є звільненим та з 23 лютого 2022 року по 05 жовтня 2023 року заробітна плата позивачеві не нараховувалась, а тому і не могла бути виплачена. Після 05 жовтня 2023 року позивачем отримано недоплачену суму 5099,78 грн, яку він отримав під особистий підпис на видатковому касовому ордері від 05 жовтня 2023 року, як і отримав довідку, в якій розписані всі суми, належні до виплати позивачеві, які він вже отримав. Апелянт вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими і не можуть бути задоволені у зв`язку із відсутністю у відповідача перед позивачем будь-якої заборгованості по заробітній платі.

ОСОБА_1 , не скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати повністю з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав доведеним наявні обставини виконання позивачем роботи та підстав для нарахування і виплати заробітної плати за період з 01 грудня 2021 року по 01 лютого 2024 року, як і вважав доведеним вину відповідача у такій невиплаті заробітної плати позивачеві, посилаючись на порушення відповідачем положень ЗУ Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану. Також суд першої інстанції вважав доводи відповідача щодо призупинення дії трудового договору, зокрема з позивачем, надуманими та такими, що слугують для уникнення майнової відповідальності за невиплачену заробітну плату, а повідомлення відповідача про наявність наказу про призупинення дії трудового договору, надіслане позивачеві через месенджер телефону Viber, таким, що не може бути доказом про належне повідомлення позивача про наказ підприємства, враховуючи, що в наказі відсутній підпис позивача про ознайомлення, а підпис у списках не може бути доказом обізнаності позивача, оскільки зазначений на окремому аркуші, ніж наказ. За таких обставин суд вважав доведеним, що відповідач не припиняв та не призупиняв з позивачем трудових відносин і має заборгованість по заробітній платі перед позивачем у розмірі, заявленому позивачем в уточненій позовній заяві та заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку.

Колегія суддів не погоджується зі встановленими обставинами справи та висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, колегією суддів встановлено, що з 15 лютого 2021 року позивач працевлаштований до ТОВ Мегапромекологія машиністом конвеєру 4 розряду, що підтверджується записом у трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с.6 зворот).

24 березня 2022 року відповідачем виданий наказ №24/3 Про призупинення дії трудового договору, в якому підставою визначено військову агресію російської федерації проти України, з метою збереження безпеки життя та здоров`я працівників підприємства, у відповідності до ст. 13 ЗУ Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану. Також зазначено, що призупиняється дія трудового договору з 24 березня 2022 року до закінчення воєнного стану з працівниками підприємства, де у списку працівників під порядковим №34 зазначений ОСОБА_1 . В цьому наказі зазначено відповідачем, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, на час призупинення дії трудового договору заробітна плата не нараховується. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України (а.с.39,40).

Згідно з наданим відповідачем Списком працівників, які ознайомлені з наказом Товариства №24/03 від 24 березня 2022 року про призупинення дії трудових договорів (а.с.37,38), що є Додатком №1 до наказу ТОВ Мегапромекологія №24/03 від 24 березня 2022 року, також під порядковим номером 34 зазначено прізвище, ім`я та по батькові позивача та у цій графі міститься підпис позивача про його обізнаність щодо такого наказу по підприємству.

Позивач не зазначає, за яких обставин у зазначеному Списку з`явився його особистий підпис, як і не стверджує, що підпис зробив не він і не ставить питання щодо оскарження наказу підприємства.

Колегією суддів встановлено, що 05 жовтня 2023 року позивач був звільнений, що сторонами не заперечувалось.

У відповідності до наданої відповідачем довідки від 05 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2021 року по 30 вересня 2023 року нарахована заробітна плата у грудні 2021 року - 7 185,22 грн, у січні 2022 року 5672,73 грн та у лютому 2022 року 5 099,78 грн, а виплачено 23 лютого 2022 року 3 592,61 грн та 03 серпня 2023 року 9265,34 грн. Залишок невиплаченої заробітної плати складав 5 099,78 грн (а.с.36).

Згідно наданого видаткового касового ордеру 5 099,78 грн позивач отримав під особистий підпис 05 жовтня 2023 року (а.с.24).

За такихвстановлених обставин,суд першоїінстанції хибновважав,що звини відповідачапозивач неотримав своюзаробітну платуза періодз 01грудня 2021року по01лютого 2024року,враховуючи щеі те,що позивачзвільнений 05жовтня 2023рокута в день звільнення отримав останню нараховану суму заробітної плати, що позивачем не спростовано.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15.03.2022 прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами 1 та 2 ст. 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 2136-ІХ у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23).

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не враховані вимоги ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року та не досліджено належним чином обставини, за яких відповідачем виданий наказ №24/03 від 24 березня 2022 року. Належить відзначити, що відповідач територіально знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що за Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року за №75, що діяв на той момент, з подальшими змінами, Марганецька міська територіальна громада внесена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), як і продовжує значитись у такому переліку у відповідності до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22 грудня 2022 року, що діє станом на день розгляду справи, що очевидно завдало впливу на безпечні й належні умови праці працівників підприємства.

За таких обставин, судом першої інстанції не було з`ясовано, а позивачем не доведено суду, що відповідач мав виробничі, організаційні, технічні можливості, необхідні для виконання роботи позивачем, та перебував в таких обставинах, коли він може надати працівнику роботу, а працівник може виконати роботу, тому колегія суддів приходить до висновку, що видання відповідачем наказу №24/03 від 24 березня 2022 року, яким призупинено дію трудових договорів працівників підприємства з метою забезпечення безпеки життя та здоров`я працівників є вимушеною мірою, що відповідаю вимогам ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», враховуючи, що позивач не оскаржував цей наказ та на момент пред`явлення цього позову він не втратив чинність.

Також хибним є встановлення судом першої інстанції факту вини відповідача у невиплаті заробітної плати позивачеві за період з грудня 2021 року по 01 лютого 2024 року, оскільки за довідкою від 05 жовтня 2023 року позивач отримав нараховані та не виплачені за період грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року 3 592,61 грн, 03 серпня 2023 року 9265,34 грн та 05 жовтня 2023 року 5099,80 грн, що відповідає нарахованим сумам заробітку за грудень 2021 року, січень та лютий 2022 року (а.с.36).

Також суд першої інстанції не встановив, що позивачем не доведено того, що відповідач, маючи наказ по підприємству від 24 березня 2022 року, видавав його з підстав уникнення оплати праці, тоді як під час дії наказу заробітна плата не нараховується, а, відтак, і не виплачується.

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції не надав належну оцінку і тому, що позивач був звільнений 05 жовтня 2023 року, а вимогу про стягнення заробітної плати заявляє по січень 2024 року, що не відповідає дійсним фактичним обставинам.

Тому, враховуючи, що запроваджуючи спірним наказом призупинення дії трудових договорів з усіма працівниками підприємства, відповідачем не було порушено право, зокрема, ОСОБА_1 , на працю, а, відтак, відсутня і вина відповідача в неотриманні позивачем заробітної плати, яка, до того ж, не нараховувалась, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 14 вересня 2023 року у справі №754/5488/22.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у повному обсязі, оскільки рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без належного, повного та всебічного з`ясування фактичних обставин справи, що стало підставою для ухвалення помилкового висновку у справі, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністюМегапромекологія - задовольнити повністю.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністюМегапромекологія простягнення заборгованостіпо заробітнійплаті відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.С. Городнича

Суддя: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна