Справа № 151/299/24

Провадження №2/151/121/24

РІШЕННЯ

іменем України

17 червня 2024 року селище Чечельник

Чечельницький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Моцного В.С.

за участю секретаря судових засідань Добровольської М.С.

розглянувши у відкритомусудовому засіданні в селищі Чечельник Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін цивільну справу за позовом адвоката Прибори Павла Івановича, поданої в інтересах ОСОБА_1 до державного спеціалізованого підприємства "Північна Пуща" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ПрибораП.І.звернувся досуду зпозовною заявоюв інтересах ОСОБА_1 до ДСП "Північна Пуща", в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 116 158 гривень 56 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 лютого 2024 року по 03 травня 2024 року у розмірі 151 503 гривні 54 копійки. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, працював в ДСП "Північна Пуща" на різних посадах з 18 липня 2000 року по 05 лютого 2024 року, зокрема на останній посаді - лісничим Луб`янського лісництва в зоні відчуження ДСП "Північна Пуща". Наказом відповідача, від 18 січня 2024 року №58-ос, позивач був звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників з 05 лютого 2024 року. У день звільнення ОСОБА_1 працював, при цьому відповідач належні йому до виплати під час звільнення кошти не сплатив. Водночас, у період з вересня 2021 року по лютий 2024 року виникла заборгованість по заробітній платі у розмірі 116 158 гривень 56 копійок. Крім того, у відповідача, на підставі ст. 117 КЗпП України, виник обов`язок виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.Станом на дату подання позову відповідач заборгованість не повернув, у зв`язку з чим вимушені звертатися до суду за захистом прав позивача. Відповідно до довідки про суму заборгованості по невиплаченій заробітній платі від 25.03.2024 року №72 виданої ДСП "Північна Пуща", ОСОБА_1 було нараховано але не виплачено заробітну плату та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, після утримання податків та військового збору сума до виплати склала 116 158, 56 грн.

Ухвалою суду від 21 травня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.

30 травня 2024 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому вони просять відмовити в позові в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки внаслідок військової агресії зс рф проти України ДСП "Північна Пуща" зазнала значних збитків, зокрема під час окупації було здійснено знищення матеріально-технічної бази підприємства, викрадено та знищено всю офісну оргтехніку, допоміжне обладнання, транспортні засоби, тощо. Підприємству були причинені збитки у особливо великих розмірах, зокрема розмір втрат лісогосподарського виробництва складає 5 224 450 000 гри. Вартість втраченої заготовленої деревини за результатами проведеної інвентаризації лісопродукції 2 369 608,1 грн. Площа лісової ділянки, на який не проведена заготівля деревини у зв`язку із окупацією зони відчуження у 2022 році, відповідно до річної програми робіт за бюджетною програмою "підтримка екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов`язкового) відселення складає 65,2 га, або 16 359,7 м3 не заготовленої деревини. Таким чином недоотриманий дохід від проведення рубок лісу складає 28 905 790,33 грн. Крім того, розмір збитків основних засобів складає 21 051 709, 30 грн. За цими фактами проводяться досудові розслідування у кримінальних провадженнях. Таким чином вважають, що ДСП "Північна Пуща" звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, оскільки він пропущений внаслідок бойових дій. Також зіслались на висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18) щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту7 його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Позивач ОСОБА_1 та адвокат Прибора П.І. у судове засідання не з`явилися, надавши суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Представник відповідача ДСП "Північна Пуща" у судове засідання не з`явилися, проте надали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі, крім того просили долучити до матеріалів справи довідку про заборгованість перед ОСОБА_1 станом на 22.05.2024.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки заповненої 20 травня 1992 року ОСОБА_1 на підставі наказу № 190-К від 10.07.2000 прийнятий з 18.07.2000 на посаду майстра Яковецького лісництва Луб`янівської лісової бази в зоні з особливо шкідливими умовами праці Державне спеціалізоване виробниче комплексне лісове підприємство "Чорнобильліс" м. Чорнобиль.

17.04.2006 ДСВКЛП "Чорнобильліс" перейменоване в ДСКП "Чорнобильська Пуща", в подальшому реорганізоване шляхом приєднання до ДСП "Чорнобильський спецкомбінат".

16.02.2016 ДСКП "Чорнобильський спецкомбінат" реорганізовано шляхом виділу у ДСП "Північна Пуща".

На підставі наказу № 58-ОС від 18.01.2024 звільнений у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. (а.с. 12-13)

Згідно з копією розрахункового листка за січень 2024 року борг за ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА" перед ОСОБА_1 на кінець місяця складає 110 784 гривні 78 копійок. (а.с. 9)

На підставі вище зазначеного вбачається, що в день звільнення ОСОБА_1 з посади лісничого Луб`янівського лісництва комплексу лісового господарства ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА" в зоні відчуження з особливо шкідливими умовами праці - 05.02.2024, ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА" зобов`язане було виплатити ОСОБА_1 всі суми, які належать йому від підприємства, а саме грошові кошти у розмірі 110 407 гривень 34 копійки, а тому суд вбачає підстави для стягнення з ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА" на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 110 407 гривень 34 копійки, а не 116 158 гривень 56 копійок як зазначив позивач, оскільки згідно довідки № 217 від 22.05.2024, підписаної головним бухгалтером та скріпленої печаткою підприємства, заборгованість по невиплаченій заробітній платі станом на 22.05.2024 складає 110 407 гривень 34 копійки, що є меншою сумою від тієї, яку просив стягнути позивач.

Відповідач є державним підприємством, відповідно фінансується за рахунок державного бюджету України, а тому, виплата заробітної плати працівникам Підприємства здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Відповідно до ст. 32 цього Закону, трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно з законодавством про трудові спори.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпПУ роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

За ч. 2 цієї статті, у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Наведені норми законодавства свідчать про те, що трудовим договором є договір, який регулює відносини між роботодавцем та працівником. Сторони договору мають свої права та обов`язки, зокрема обов`язок виконання робіт працівником та обов`язок відповідної оплати праці роботодавцем. Таким чином, на трудові зобов`язання розповсюджують вимоги щодо виконання зобов`язань, визначені Цивільним кодексом України.

Згідноз ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як передбачено ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як зазначено вище, відповідач є державним підприємством, відповідно фінансується за рахунок державного бюджету України, а тому, виплата заробітної плати працівникам підприємства здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань.

Проте, слід наголосити, що Верховний Суд України неодноразово звертав увагу на тому, що відсутність асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Отже, відсутність коштів у підприємства не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.

Позивача звільнено з роботи 05.02.2024 на підставі наказу № 58-ос від 18.01.2024. В день звільнення відповідач не провів розрахунок з виплати належних позивачу сум, що ніким не оспорюється.

За таких обставин, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини першоїстатті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц (провадження №61-23170сво18).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставістатті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені устатті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Згідно наданої позивачем довідки про розмір середньоденної заробітної плати проведеної за період з 01.12.2023 по 31.01.2024 становить 1 741 гривня 42 копійки.

З наступного дня за днем звільнення до подачі позову до суду пройшло 64 дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення, тобто з 06.02.2024 по 03.05.2024 складає 111 450 гривень 88 копійок (1 74142*64), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини першоїстатті 9 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі №759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

З врахуванням наведеного, суд вважає, що в користь позивача слід стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 10 000 гривень.

До такого висновку суд дійшов враховуючи розмір простроченої заборгованості в розмірі 110 407 гривень 34 копійки, період протягом якого невиплачено суму заборгованості, який становить 64 робочі дні, а також те, що відповідач ДСП "Північна Пуща" знаходилася під окупацією внаслідок агресії Російської Федерації, під час якої завдано значної матеріальної шкоди підприємству, відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 000 гривень, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме наведеним критеріям.

За наведених обставин, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню.

При зверненні з позовом до суду, позивачем сплачено судовий збір згідно квитанції ID: 4399-9850-3975-3602 від 20 травня 2024 року в сумі 1 515 (одна тисяча п`ятсот п`ятнадцятьд гривень 04 копійки, який відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі статтей 4, 15 ЦК України, статтей 116, 117 КЗпП України та керуючись статтями 4, 10-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства "Північна Пуща" (місцезнаходження : 07270, Київська область, м. Чорнобиль, вул. Леніна, 148, код ЄДРПОУ: 40247540) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , картка платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання АДРЕСА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 110 407 (сто десять тисяч чотириста сім) гривень 34 копійки.

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства "Північна Пуща" (місцезнаходження : 07270, Київська область, м. Чорнобиль, вул. Леніна, 148, код ЄДРПОУ: 40247540) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , картка платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання АДРЕСА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства "Північна Пуща" (місцезнаходження : 07270, Київська область, м. Чорнобиль, вул. Леніна, 148, код ЄДРПОУ: 40247540) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , картка платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання АДРЕСА_1 , судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 515 (одна тисяча п`ятсот п`ятнадцять гривень 04 копійки.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21 червня 2024 року.

Суддя Валерій МОЦНИЙ