Справа № 646/6579/24

№ провадження 6/646/306/2024

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

21.06.2024 м. Харків

Суддя Червонозаводського районного суду м. Харкова Шиховцова А.О., розглянувши матеріали цивільної справи за заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк», боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «TRANS GPS SERVICE», заінтересована особа: відділ примусового виконання рішень Управлення забезпечення виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

ВСТАНОВИВ:

17.06.2024через підсистему«Електронний суд»представник АТ«Сенс Банк»звернувся доЧервонозаводського районногосуду м.Харкова ззаявою,в якійпросивзамінити сторону стягувача на Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», у виконавчому провадженні відкритому на примусове виконання виконавчого напису № 1381, що вчинений 23.05.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В. про звернення стягнення на нерухоме майно - нежитлову будівлю літера "А-5", загальною площею 1358,2 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "TRANS GPS SERVICE", та за рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна, задовольнити вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» у розмірі 4 951 353,66 грн.

В обґрунтування заяви заявник зазначив, що на примусовому виконанні відділ примусового виконання рішень Управлення забезпечення виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №33218009 з примусового виконання виконавчого напису № 1381 вчиненого 23.05.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В. про стягнення на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", в особі ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків з Товариства з обмеженою відповідальністю "TRANS GPS SERVIS" суми заборгованості у розмірі 4 948 853,66 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 551 995,17 дол. США, що становить еквівалент 4 410 331,01 грн. на дату розрахунку за офіційним курсом НБУ; сума заборгованості за відсотками - 62 198,08 дол. США, що становить еквівалент 496 950,22 грн. на дату розрахунку за офіційним курсом НБУ; сума заборгованості за пенею - 40 140,42 грн., сума інфляційних витрат - 1432,01 грн., а також та витрати за вчинення виконавчого напису у сумі 2 500,00 грн.

Заявник є правонаступником первісного стягувача ПАТ «Укрсоцбанк».

З посиланням наст.446 ЦПК України, просить суд замінити сторону виконавчого провадження (стягувача) на його правонаступника - заявника по справі.

Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, суддя дійшов таких висновків.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене устатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Відповідно достатті 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Устатті 124 Конституції Українипередбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зРішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зпщодо офіційного тлумачення статей55,64,124, частини першої статті55 Конституції Україникожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права порушені.

Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно достатті 64 Конституції Українине може бути обмежене (пункт 2 цьогоРішення).

Єдине обмеження, встановленеКонституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.

Разом з тим, відповідно доРішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 рокуу справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другоїстатті 124 Конституції України(справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другоїстатті 124 Конституції Українищодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.

Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.

Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3Цивільного процесуального кодексу України(далі -ЦПК України) та за конституційними зверненнями громадян щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3ЦПК України(справа щодо конституційності статті 248-3ЦПК України) відповідно до положення частини другоїстатті 124 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другоїстатті 55 Конституції Українидає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.

За таких умов у контекстіст.3 Конституції Українисаме на державу в демократичному суспільстві покладається обов`язок забезпечення доступу громадян до ефективних способів захисту їх прав та свобод, зокрема до судового захисту.

Застаттею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України,ЦПК України,Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третястатті 3 ЦПК України).

Частиною першоюстатті 15 ЦПК Україниустановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена й у частині першійстатті 19 ЦПК Україниу діючій редакції.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

За змістомстатті 1 ГПК Українипідприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першійстатті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованихЦК України,ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідност.20 ГПК Українигосподарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Згідност.52 ГПК Україниу разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.

Згідност.186 ЦПК Українисуддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленомустаттею 272 цього Кодексу.

До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Оскільки, як вбачається зі змісту поданої заяви, сторонами у виконавчому провадженні є стягувач: ПАТ «Укрсоцбанк», боржник: ТОВ «TRANS GPS SERVICE», тобто суб`єктний склад даної справи складається з юридичних осіб, тому дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суддя вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі за заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк», боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «TRANS GPS SERVICE», заінтересована особа: відділ примусового виконання рішень Управлення забезпечення виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.186,258,260 ЦПК України, - суддя

ПОСТАНОВИВ :

У відкритті провадження в цивільній справі за заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк», боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «TRANS GPS SERVICE», заінтересована особа: відділ примусового виконання рішень Управлення забезпечення виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - відмовити.

Роз`яснити заявнику його право на звернення із заявою про заміну сторони виконавчого провадження в порядку господарського судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя А.О. Шиховцова