Номер провадження: 22-ц/813/1894/24

Справа № 522/16379/17

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська Вікторія Валеріївна, ОСОБА_3 про встановлення нікчемності заяви про скасування заповіту, встановлення нікчемності заповіту, скасування та вилучення запису, визнання права на спадкування, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Шенцевої О.П. 09 червня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд:

1. Встановити нікчемність заяви про скасування заповіту, складеної 14.09.2016 року (реєстраційний номер в Спадковому реєстрі 59499445);

2. Встановити нікчемність заповіту, складеного на ім`я ОСОБА_2 14.09.2016 року (реєстраційний номер в Спадковому реєстрі 559499601);

3. Встановити нікчемність договору купівлі-продажу №262 від 25.01.2018 року про продаж квартири АДРЕСА_1 ;

4. Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме:

- внести відповідні відомості до Спадкового реєстру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- визнати її права спадкоємця;

- відновити склад спадкового майна, який існував, до порушення, тобто повернути його в первісний стан;

- скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке виникло за нікчемним договором купівлі-продажу;

- відшкодувати майнову шкоду, заподіяну ОСОБА_2 , яка незаконно набула майно за її рахунок, в сумі 68460,23 грн. згідно розрахунку.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Так як ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом, який був складений 12.05.2016 року, остання звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте з`ясувалося, що спадкова справа вже відкрита приватним нотаріусом Гарською В.В. за заявою відповідачки ОСОБА_2 , на ім`я якої ОСОБА_4 склала заповіт 14.08.2016 року. Позивачка зазначала, що ОСОБА_2 працювала в КП «Територіальний центр соціального обслуговування» Приморського району м. Одеси, як соціальний працівник, та 05.02.2016 року уклала з ОСОБА_4 договір довічного утримання, який посвідчила приватний нотаріус Гарська В.В, проте з причини невиконання умов договору та незаконності цього договору, він був розірваний за згодою сторін на підставі довіреності від 04.04.2016 року, яку на її, позивачки, ім`я видала ОСОБА_4 . В подальшому, 12.05.2016 року ОСОБА_4 склала заповіт на ім`я ОСОБА_1 , який посвідчив приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Корнік Д.А. в присутності двох свідків і третьої особи - підписанта за дорученням ОСОБА_4 .

Позивачка стверджувала, що ОСОБА_4 було хворою людиною похилого віку, мала хвороби, які впливали на її психічний стан, неодноразово приймала психіатричну медичну допомогу й з цих причин була на обліку як психічно хвора. ОСОБА_1 відвідувала ОСОБА_4 два рази на день, доглядала за нею, матеріально підтримувала, проте ОСОБА_4 , як психічно хвору людину, дратувала присутність позивачки, що змусило останню тимчасово її не відвідувати, а в цей час за нею знову почала доглядати як соціальний працівник ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 , підтримувала зі спадкодавцем зв`язок по телефону. Проте, після від`їзду позивачки з міста Одеси і повернення в лютому 2017 року їй стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Також позивачка стверджувала, що ОСОБА_2 представлялася донькою померлої, писала від її імені заяви про втрату документів, отримувала різні довідки, заселилася в квартиру померлої та користувалася усіма пільгами ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 вважала, що на момент складання заповіту на ім`я ОСОБА_2 на ОСОБА_4 здійснювався психологічний тиск, а у зв`язку з хворобою та похилим віком вона не розуміла значення своїх дій, була інвалідом 1-Б групи по зору, не могла прочитати заяву, яка була складена нотаріусом, то посвідчення про скасування заповіту повинно було відбуватися при не менш як двох свідках. В той же час, посвідчення заяви про скасування заповіту відбулося без свідків, що є порушенням ч. 7 ст. 1257 ЦК України. Відтак, ОСОБА_1 вважала, що заява про скасування заповіту є нікчемною.

Крім того, позивачка вважала нікчемним заповіт складений 14.09.2016 року на ім`я ОСОБА_2 , так як нотаріусом також порушено вищенаведені норми закону, зокрема, вимоги щодо свідків, в присутності яких посвідчувався заповіт.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.06.2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позовні вимоги про визнання заповіту та заяви про скасування заповіту недійсними ОСОБА_1 не заявлялись, між тим, суд самостійно визначив підстави позову та вийшов за межі позовних вимог, що є порушенням вимог ст. 13 ЦПК України.

Крім того, відсутність підпису ОСОБА_4 у заяві про скасування заповіту свідчить про відсутність волевиявлення заповідача на скасування заповіту, складеного 12.05.2016 року на ім`я апелянта та про те, що скасування заповіту, складеного на ім`я ОСОБА_1 , не відповідало волі спадкодавця.

Відтак, враховуючи нікчемність заповіту, складеного 14.09.2016 року на ім`я ОСОБА_2 , суд першої інстанції повинен був ухвалити рішення, яким внести відповідні відомості до Спадкового реєстру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також визнати права ОСОБА_1 як спадкоємця ОСОБА_4 .

Сторони про розгляд справи на 04.06.2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились ОСОБА_2 та її представник, та ОСОБА_1 та її представник. Треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська В.В. та ОСОБА_3 у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гарської В.В. та ОСОБА_3 , які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування судом норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.1993 року ОСОБА_4 разом із чоловіком ОСОБА_5 , в порядку приватизації, набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , видане Бюро приватизації житла Одеського сталепрокатного виробничого об`єднання ім. Дзержинського на підставі рішення від 03.06.1993 року № 72, зареєстроване в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі № 13пр, за реєстровим № 301).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою одеською державною нотаріальною конторою 22.02.1996 року, реєстровий номер 9-461, ОСОБА_4 набула право власності на 1/2 частки зазначеної квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Право власності на зазначену квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4 07.04.2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В., номер запису про право власності 14061516.

12.05.2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д.А., зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 58952828, відповідно до якого ОСОБА_4 заповідала все своє майно ОСОБА_1 .

За заявою ОСОБА_4 від 14.09.2016 року № 59499445, остання скасувала заповіт, посвідчений 12.05.2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д.А., зареєстрований за №538. Заяву про скасування заповіту від 12.05.2016 року засвідчила 14.09.2016 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська В.В. за номером в реєстрі за №689.

14.09.2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В., у Спадковому реєстрі за № 59499601, відповідно до якого ОСОБА_4 заповідала все своє майно на користь ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (свідоцтво про смерть від 08.02.2017 року серії НОМЕР_2 ).

13.02.2017 року, за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. було заведено спадкову справу № 5-2017.

27.06.2017 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріально округу Гарської В.В.

Листом від 05.09.2017 року за вих. № 152/02-14 нотаріус роз`яснив ОСОБА_2 , що у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на зазначену вище квартиру, вона має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом тільки після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на це майно.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності, в порядку спадкування за заповітом, на квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.12.2017 року у справі № 522/17703/17 позов ОСОБА_2 було задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , проте приватний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на квартиру, тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягали задоволенню.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 12.12.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 як особи, яка не брала участі у справі, було залишено без задоволення, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.12.2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 01.04.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Постанову апеляційного суду Одеської області від 12.12.2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.12.2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.12.2017 року закрито.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскаржуваним судовим рішенням права ОСОБА_1 не порушуються, оскільки відсутні рішення суду, якими було б встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_4 , інших доказів права на спадщину ОСОБА_1 не надала до суду першої інстанції. За таких обставин, немає правових підстав вважати, що оскаржуваним заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.12.2017 року вирішувались права та обов`язки ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 14.04.2021 року у справі № 522/17703/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, ухвалу Одеського апеляційного суду від 14.12.2020 року - залишено без змін.

За договором купівлі-продажу від 25.01.2018 року, ОСОБА_2 відчужила квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що на момент складання спірних заяви та заповіту на ім`я ОСОБА_2 , на ОСОБА_4 здійснювався психологічний тиск, в зв`язку з хворобою та похилим віком вона не розуміла значення своїх дій й не могла керувати ними, відсутність зору у ОСОБА_4 унеможливило власноручне підписання спірних заяви та заповіту, а тому просить суд встановити , що складені ОСОБА_4 документи є нікчемними відповідно до ст. ст. 215 ч. 1, 225 ч. 1, 231 та 1257 ЦК України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт, як остання воля особи, стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому, право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 та ст. 1234 ЦК України).

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і право на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (ст. 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Згідно ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може, на прохання особи, записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним відповідно до вимог ст. 1257 ЦК України.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (ст. 1234 ЦК України), змісту заповіту (ст. ст. 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (ст. 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (ст. ст. 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у ч. 1 ст. 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст ч. 1 ст. 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у ст. ст. 1247-1249, 1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.

Проте, допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування.

Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди для запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Таким чином, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог ст. ст. 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у ч. 1-6 ст. 1252 ЦК України, з додержанням вимог ч. 7 цієї статті.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 331/6927/16-ц, (провадження № 14-651цс18).

У постанові Верховного Суду від 09.01.2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18) зазначено, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання нікчемною заяви про скасування заповіту та визнання заповіту нікчемним не є належним способом захисту прав, а тому задоволенню не підлягають саме з цієї правової підстави.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.02.2023 року у справі № 205/8049/20.

При розгляді даної справи судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні заява про скасування заповіту та заповіт від 14.09.2016 року підписані власноручно заповідачем ОСОБА_4 , нотаріус на прохання заповідача записала заповіт з її слів власноручно, через фізичні вади заповідачки посвідчення заповіту відбулося при свідках ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ; в заповіті вказано дату, час та місце його посвідчення. Отже, було дотримано порядок посвідчення заповіту, зокрема послідовно вчинено всі необхідні для цього дії. Позивачкою не доведено порушень вимог закону щодо посвідчення заповіту.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що свідок ОСОБА_8 нібито знаходиться у родинних відносинах із ОСОБА_2 , не підтверджені жодним доказом та є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Крім того, з Висновку експертів №21-6498 додаткової комісійної судово-почеркознавчої експертизи, складений 29.07.2022 року (а.с.92-109 том 5) Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз вбачається, що на поставлені судом питання - чи належать ОСОБА_4 підписи в двох примірниках спірного заповіту від 14.09.2016 року, в двох примірниках заяви про скасування заповіту від 14.09.2016 року, в реєстрі реєстрації нотаріальних дій за 2016 рік, експертам надати відповіді не виявилося можливим, виходячи, зокрема, з оцінки результатів порівняльного дослідження, що не збіжні, ні розбіжні ознаки не створюють сукупності, достатньої для якого-небудь (позитивного чи негативного) висновку про виконання досліджуваного підпису самою ОСОБА_4 ; більшу кількість ознак виявити не вдалося через короткість та конструктивну простоту досліджуваного підпису, порушення координації рухів 1-й та 2-й груп, що значно обмежило в ньому обсяг графічного матеріалу; вирішення питання ускладнювалося обмеженим обсягом порівняльного матеріалу, більшість зразків наявні в однотипних документах.

Таким чином, належних та допустимих доказів про підписання заповіту іншою особою, а не ОСОБА_4 , позивачкою судам першої та апеляційної інстанцій надано не було.

Колегія суддів також зазначає, що заповіт особисто підписується заповідачем (п.п. 1.4 п. 1 гл. 3 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (далі - Порядок). У разі, якщо заповідач у наслідок фізичної вади, хвороби, або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням заповіт може підписати інша фізична особа з повною цивільною дієздатністю, у порядку, встановленому ч. 4 ст. 207 ЦК України.

У цьому випадку, як того вимагає вищезазначена норма ЦК України, підпис іншої особи на тексті заповіту, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Заповіт вважається вчиненим у день та час його посвідчення, тому на ньому обов`язково повинні бути вказані не тільки місце, а й дата та час його складання (ч. 1 ст. 1247 ЦК України).

Заповіт, підписаний заповідачем, набуває юридичної сили, тобто сили заповіту, тільки після його посвідчення нотаріусом (або особами, які зазначені у ст. ст. 1251 та 1252 ЦК України). Попередні або наступні дії заповідача чи нотаріуса, що вчинюються в зв`язку зі складанням заповіту (складання проекту заповіту, перенесення його на спеціальний бланк нотаріальних документів, реєстрація заповіту у Спадковому реєстрі тощо) не мають вирішального значення для набуття чинності заповітом. Тому час складання, підписання та посвідчення заповіту завжди буде співпадати, оскільки, як зазначалося вище, юридичної сили заповіт набуває саме за умови його нотаріального посвідчення.

Згідно зі ст. 52 Закону України «Про нотаріат» запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії. Про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається. Отже часом складання заповіту буде час, коли нотаріус вчинив запис про заповіт у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Нотаріально посвідчується лише той заповіт, який написано заповідачем власноручно або записано з його слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ч. 2 ст. 1248 ЦК України). У разі, якщо заповіт був записаний зі слів заповідача нотаріусом, він до його підписання повинен бути прочитаний заповідачем вголос у присутності нотаріуса, про що зазначається перед підписом заповідача (п.п. 1.7 п. 1 гл. 3 розд. ІІ Порядку). У разі, коли з якихось-то підстав (стан здоров`я, фізичні вади, неписьменність) заповідач не може особисто прочитати заповіт, його текст оголошується йому свідками (п.п. 1.11 п. 1 гл. 3 розд. ІІ Порядку). В такому випадку на заповіті робиться відповідний запис з зазначенням причин, з яких заповідач не зміг особисто прочитати заповіт. Текст заповіту також має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них; дату народження; адресу місця проживання, реквізити документа, на підставі якого було встановлено їх особу. У випадках, зазначених у ч. 2 ст. 1253 ЦК України, свідків повинно бути два. Також свідки можуть брати участь при складанні заповіту за особистим бажанням заповідача, але на такий випадок законом не регламентована кількість свідків, тому в цій ситуації при посвідченні заповіту може бути присутній і один свідок.

Доводи позовної заяви ОСОБА_1 про те, що посвідчення заяви про скасування заповіту відбулося без свідків, що є порушенням ч. 7 ст. 1257 ЦК України, є безпідставними, оскільки законом не передбачено обов`язкову присутність свідків при скасуванні заповіту. При цьому колегією суддів враховується, що заява про скасування заповіту нотаріально посвідчена, підписана особисто ОСОБА_4 , текст заяви до підписання прочитаний нотаріусом уголос, заяву зареєстровано у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, а відтак, відсутні підстави вважати, що вказана заява не відповідала волі заповідача та була оформлена з порушенням вимог законодавства.

Щодо оспорюваного заповіту, то, як вже вказувалось вище, він був складений у присутності двох свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , оскільки ОСОБА_4 мала вади зору та не могла самостійно почитати та підписати його власноручно, прочитаний нотаріусом вголос, що підтверджується доданими відеозаписами, тобто, при складанні заповіту були додержані вимоги щодо його оформлення, на підставі чого колегія суддів доходить висновку, що зазначені ОСОБА_1 у позовній заяві та апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження за результатом розгляду справи.

Оскільки вимоги позову про встановлення нікчемності заяви про скасування заповіту від 14.09.2016 року, зареєстрованого за реєстровим №689 та встановлення нікчемності заповіту від 14.09.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №691, є безпідставними та не підлягають задоволенню, то, відповідно, не можуть бути задоволені і похідні від них вимоги про скасування та вилучення із Спадкового реєстру записів, внесених 14.09.2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. про реєстрацію заяви про скасування заповіту, реєстраційний номер в спадковому реєстрі №59499445, номер в реєстрі нотаріальних дій № 689; про реєстрацію заповіту, номер спадковому реєстрі №59499601, номер в реєстрі нотаріальних дій №691, та визнання за ОСОБА_1 право на спадкування за попереднім заповітом, посвідченим 12.05.2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д.А., номер спадковому реєстрі №58952828, номер в реєстрі нотаріальних дій №538.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, вищевказані висновки суду апеляційної інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , однак неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та частково невірно застосував норми матеріального права, у зв`язку із чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2023 року підлягає зміні, із викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2023 року - змінити, викласти мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.

В решті судове рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 20 червня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе