ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.01.2024Справа № 910/9242/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Онікс"(вул. Ст. Бандери, буд. 26, смт. Велика Березовиця, Тернопільський район, Тернопільська область,47724)

до Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державний реєстратор Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гринда Ольга Ярославівна(47814, Тернопільська область, Тернопільський район, с. Скорики, вул. Б.Хмельницького, 1Б)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Великоберезовицька селищна рада (47724, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, селище міського типу Велика Березовиця, вул.С.Бандери, 26)

про визнання протиправним та скасування наказу

Представники сторін:

від позивача: Ковальчук Н.О. (в режимі відеоконференції)

від відповідача: Рєпкін Н.І

від третьої особи 1: не з`явився

від третьої особи 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Онікс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1859/5 від 15.05.2023 року "Про задоволення скарги".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що наказ Міністерства юстиції України № 1859/5 від 15.05.2023 року "Про задоволення скарги" відповідачем прийнято з порушенням приписів статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128, оскільки позивач не був повідомлений про час і місце розгляду скарги та станом на час розгляду скарги наявний судовий спір щодо нерухомого майна, рішення державного реєстратора щодо якого були предметом оскарження до Міністерства юстиції України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 30.06.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 21.06.2023 року надійшла заява б/н від 26.06.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, з доданою до неї новою редакцією позовної заяви (в частині прохальної частини), розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 року за результатами розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9242/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10.08.2023 року та залучено за ініціативою суду до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державного реєстратора Скориківської сільської ради Тернопільського району - Великоберезовицьку селищну раду.

Судом встановлено, що до початку судового засідання через канцелярію суду 01.08.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (зміст) б/н б/д, з доказами направлення іншим учасникам справи, в якому Міністерство юстиції України заперечує проти позовних вимог, посилаючись на правомірність прийнятих за результатами розгляду скарг рішень та ненадання ПП «Онікс» для державної реєстрації документів, які б підтверджували факт переходу земельних ділянок у його власність від Агрофірми «Поділля», що свідчить про порушення прав скаржника рішенням державного реєстратора Гринди О.Я., у зв`язку з чим вказані рішення державного реєстратора були скасовані із одночасним застосуванням відповідного заходу реагуванні у вигляді тимчасового блокування державному реєстратору Гринді О.Я. доступу до Державного реєстру прав строком на 3 місяці; від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державного реєстратора Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гринди Ольги Ярославівни надійшли 01.08.2023 року через канцелярію суду та 03.08.2023 року засобами електронного зв`язку двоє ідентичних за змістом письмових пояснень б/н від 26.07.2023 року, з доказами направлення іншим учасникам справи, в яких державний реєстратор зазначає, що всі реєстраційні дії були проведені згідно чинного законодавства, оскільки заявником ПП «Онікс» в якості документа, що посвідчує право власності зазначено було Державний акт № ТР 0095 від 17.09.1995 року та на підставі ч. 3 ст.29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було проведено державну реєстрацію речових прав на вищевказані земельні ділянки шляхом перенесення відомостей із Державного реєстру земель. Отже, на думку державного реєстратора Гринди О.Я., усі реєстраційні дії були проведені нею згідно чинного законодавства, а відтак відсутні підстави для скасування прийнятих рішень №№ 66124853, 66124453, 66124983, 66124598, 66124734 та прийняття наказу №1859/5 від 15.05.2023 «Про задоволення скарги». Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 10.08.2023 року у зв`язку з невиконанням відповідачем ухвали суду від 14.07.2023 року в частині надання останнім належним чином засвідчених копій всіх матеріалів щодо розгляду скарг Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №№ 369, 370, 371, 372, 373 від 27.02.2023 року та для подання позивачем відповіді на відзив, а також для подання третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Великоберезовицькою селищною радою пояснень щодо суті спору, судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 20.09.2023 року.

У підготовче судове засідання 20.09.2023 року до зали суду з`явився уповноважений представник відповідача.

Уповноважений представник позивача у підготовчому судовому засіданні 20.09.2023 року приймав участь в режимі відеоконференції.

Уповноважені представники та/або особисто третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державний реєстратор Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гринда Ольга Ярославівна та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні відповідача - Великоберезовицької селищної ради в судове засідання 20.09.2023 року не з`явилися.

Про дату, час та місце судового засідання треті особи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № № 0105494887238, 0105494887246, відповідно.

Окрім того, додатково третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні відповідача - Великоберезовицька селищна рада повідомлена шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу останньої, зазначену в матеріалах справи, а саме: vbsr.gov.ua@ukr.net, копії ухвали суду від 10.08.2023 року про оголошення перерви в судового засідання у справі № 910/9242/23, факт отримання якої 14.08.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Про поважні причини неявки уповноважених представників та/або особисто третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача- Державного реєстратора Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гринди Ольги Ярославівну та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні відповідача - Великоберезовицької селищної рада - в судове засідання 20.09.2023 року суд не повідомлено.

Судом доведено до відома сторін, що засобами електронного зв`язку 08.08.2023 року та через канцелярію суду 11.08.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшли двоє ідентичних відповідей на відзив б/н від 07.08.2023 року, з доказами направлення іншим учасникам справи, в яких позивач просить позов задовольнити повністю та зазначає, що у відзиві Міністерством юстиції України не надано та не спростовано обставин, наведених ПП «Онікс» у позовній заяві, зокрема, в частині неврахування письмових пояснень, в яких повідомлялось про наявність у провадженні судів справ № 921/213/23 та № 607/7905/23, предметом розгляду яких є спірні земельні ділянки, відтак, позивач вважає, що при прийнятті спірного наказу допущені суттєві процедурні порушення вимог чинного законодавства; через канцелярію суду 11.08.2023 року від уповноваженого представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні відповідача - Великоберезовицької селищної ради надійшов відзив на позовну заяву б/н, б/д з доказами направлення іншим учасникам справи, в якому третя особа просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ПП «Онікс» не є правонаступником Товариству власників «Поділля», оскільки серед переліку землевласників та землекористувачів земель у межах державного акту на право колективної власності на землю серії ТР № 00095 відсутній запис щодо окремого землевласника Товариства власників «Поділля», а тим більше щодо землевласника в особі ПП «Онікс»; від уповноваженого представника відповідача 18.08.2023 року надійшло клопотання б/н б/д про долучення доказів до матеріалів справи, а саме копії скарги з додатками від 06.03.2023 року № СК-734-23, яка стала підставою прийняття оскаржуваного наказу, з доказами направлення іншим учасникам справи; від уповноваженого представника позивача 31.08.2023 року надійшла відповідь б/н від 24.08.2023 року на відзив на позовну заяву третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні відповідача - Великоберезовицької селищної ради, з доказами направлення іншим учасникам справи, за змістом якої ПП «Онікс» не погоджується з доводами третьої особи та зазначає, що Великоберезовицькою селищною радою залишено поза увагою факт порушення процедури розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а саме вимог Порядку № 1128 ,у зв`язку з чим наказ № 1859/5 від 15.05.2023 року підлягає скасуванню. Також позивач вважає, що третьою особою не спростовані обставини щодо процедурних порушень які мали місце про розгляді скарги та не надано жодних доказів, котрі б заперечували доводи та підстави позовних вимог. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясовано предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/9242/23 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 26.10.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.10.2023 року протокольною ухвалою оголошено перерву на 08.11.2023 року та запропоновано позивачу надати в наступне судове засідання письмові пояснення щодо підстав реєстрації права власності на земельні ділянки в частині реорганізації, в той час як відповідачу - надати в наступне судове засідання пояснення щодо причин неврахування або відхилення наявності судових рішень при прийнятті рішення останніми.

Судом встановлено, що до початку судового засідання через канцелярію суду 07.11.2023 року від позивача надійшли письмові пояснення б/н б/д, з доказами направлення іншим учасникам, які судом долучені до матеріалів справи, в яких позивач наголошує, що право власності на землю набуто в порядку правонаступництва, перехід права власності відбувся в момент реорганізації Агрофірми «Поділля» в Товариство власників «Поділля», а згодом при приєднанні товариства до ПП «Онікс», а отже до такого права, як зазначає позивач, не повинні застосовуватись приписи пункту 21 Перехідних положень Земельного кодексу України. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Крім того, засобами електронного зв`язку 08.11.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом долучено до матеріалів справи.

У судове засідання з розгляду справи по суті 08.11.2023 року представники сторін не з`явились.

Доказів отримання позивачем, відповідачем та третіми особами ухвали суду від 26.10.2023 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень №№ 0600057157205, 0600057157752, 0600057158309, 0600057158694, в яких зазначено, що станом на 06.11.2023 року та 07.11.2023 року потове відправлення «у точці видачі доставки», стосовно відповідача - відправлення «вручено особисто».

Також про час, дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений розпискою представника Міністерства юстиції України б/н від 26.10.2023 року.

Позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні відповідача - Великоберезовицька селищна рада також повідомлені шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронні адреси останніх, які зазначені в позовній заяві, а саме: samotyaha@gmail.com,vbsr.gov.ua@ukr.net, копії ухвали суду від 26.10.2023 року про оголошення перерви у справі № 910/9242/23, факт отримання якої 31.10.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронних листів до електронних скриньок.

Окрім того, відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні відповідача - Великоберезовицька селищна рада додатково повідомлені шляхом повідомлення в електронному кабінеті, копії ухвали суду від 26.10.2023 року про оголошення перерви, факт отримання якої 01.11.2023 року підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про доставку листів до електронних кабінетів.

Судом встановлено, що через систему «Електронний суд» 07.11.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшло клопотання б/н від 07.11.2023 року про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити участь представника ПП «Онікс» в судовому засіданні; від відповідача засобами електронного зв`язку 08.11.2023 року надійшло клопотання б/н б/д про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю з`явлення представника останнього. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні відповідача - Великоберезовицької селищної рада в судове засідання 08.11.2023 року суд не повідомлено.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 08.11.2023 року у зв`язку з неявкою учасників справи протокольною ухвалою оголошено перерву на 27.12.2023 року та повторно запропоновано відповідачу надати в наступне судове засідання пояснення щодо причин неврахування або відхилення наявності судових рішень при прийнятті рішення останніми.

Проте, у зв`язку із перебування судді Селівона А.М. на лікарняному, судове засідання 27.12.2023 року не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 року розгляд справи по суті призначено на 25.01.2024 року.

У судове засідання з розгляду справи по суті 25.01.2024 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Уповноважені представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні відповідача - Великоберезовицької селищної ради та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні позивача Державний реєстратора Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гринда О. Я.- не з`явились.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Так, про дату, час та місце судових засідань з розгляду справи по суті 25.01.2024 року третя особа Державний реєстратора Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гринда О. Я. повідомлена належним чином, відповідно до запиту з офіційного сайту Укрпошта щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0600241744148, в якому зазначено, що станом на 11.01.2024 року поштове відправлення «вручено особисто».

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні відповідача - Великоберезовицька селищна рада про дату та час судового засідання, відповідно до норм ст.6 ГПК України повідомлена належним чином в електронному кабінеті останнього, шляхом надсилання копії ухвали суду від 01.01.2024 року про призначення судового засідання, факт отримання якої 02.01.2024 року підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету.

Окрім того, про проведення судового засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні відповідача - Великоберезовицька селищна рада також повідомлена шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу третьої особи, яка зазначена в позовній заяві, а саме: vbsr.gov.ua@ukr.net, копії ухвали суду від 01.01.2024 року про призначення судового засідання у справі № 910/9242/23, факт отримання якої 02.01.2024 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Про поважні причини неявки представників третіх осіб в судове засідання з розгляду справи по суті 25.01.2024 року суд не повідомлено.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки треті особи не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, не забезпечили участі своїх представників в судовому засіданні з розгляду справи по суті, за відсутності будь - яких заяв та клопотань від третьої особи станом на 25.01.2024 року, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 25.01.2024 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представників третіх осіб.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог, заперечень та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 25.01.2024 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 26.10.2023 року та 25.01.2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.10.2023 року та 25.01.2024 року проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.01.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях представників сторін Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках .

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, 18.01.1993 року було зареєстроване колективне сільськогосподарське підприємство агрофірма «Поділля».

17.09.1995 року на підставі рішення Тернопільської районної ради народних депутатів від 31.08.1995 року № 52 агрофірмі «Поділля» видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ТР №0095, відповідно до якого агрофірмі «Поділля» передано у колективну власність 1 750,6 гектарів землі в межах території Тернопільської районної ради народних депутатів згідно з планом зовнішніх меж, який є додатком до вказаного Державного акту.

В подальшому, 30.01.1996 року на загальних зборах КСП агрофірма «Поділля» було прийнято рішення про реорганізацію підприємства та перетворення його у Товариство власників земельних та майнових паїв.

Розпорядженням голови Тернопільської районної держаної адміністрації № 524 від 29 серпня 1996 року зареєстровано Товариство співвласників «Поділля», створене внаслідок реорганізації/зміни організаційної форми/колективного сільськогосподарського підприємства - агрофірми «Поділля».

Відповідно до п. 1.1 Статуту Товариства власників «Поділля», затвердженого загальними зборами членів агрофірми «Поділля» (протокол № 2 від 30.01.1996 року), товариство власників «Поділля» є колективним підприємством, яке створене внаслідок реорганізації (зміни організаційної форми) КСП «Агрофірма «Поділля» і є його правонаступником.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Приватне підприємство «Онікс» (код ЄДРПОУ 30280995) зареєстроване 12.02.1999 року, дата запису в ЄДРПОУ : 15.06.2006 року.

В матеріалах справи наявна копія Списку громадян, яким передані у приватну власність земельні частки(пії) за рахунок земель сільськогосподарського Товариства власників «Поділля» (додаток № 1 до рішення Великоберезівської селищної ради № 132 від 28.02.2001 року), який містить перелік власників та площі паїв.

На підставі Протоколу від 31.10.2007 року загальних зборів членів Товариства власників «Поділля» смт В. Березовиця Тернопільського району та Перевального Акту, посвідченого 21.01.2008 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Олексишиним З.З. було здійснено безоплатну передачу земельної ділянки в межах Державного акту на колективну власність ТР № 00095 від 17.09.1995 року ПП «Онікс» з метою їх оформлення у власність ПП «Онікс».

Наразі, в матеріалах справи наявний Статут Приватного підприємства «Онікс» (код ЄДРПОУ 20380995) (нова редакція), затверджений рішенням засновника підприємства № 13/07 від 13.07.2020 року, згідно п.1.3 якого у зв`язку з проведеною підприємством у 2007 року реорганізацією (шляхом приєднання до нього іншої юридичної особи - ТВ «Поділля»), підприємство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та зобов`язань приєднаного Товариства власників «Поділля».

В подальшому, 18.01.2023 року державним реєстратором Гриндою О.Я. були відкриті розділи в Державному реєстрі прав №№2682032061040, 2682016061040, 2682036761040, 2682021761040, 2682027561040 та зареєстровано право приватної власності за Приватним підприємством «Онікс» на земельні ділянки за кадастровими номерами 6125255200:02:002:3186, 6125255200:02:002:3127, 6125255200:02:002:3064, 6125255200:02:002:2788, 6125255200:01:002:0096 на підставі державного акту та сформованих відомостей Державного земельного кадастру від 16.01.2023 року №№59726554, 59725962, 59726676, 59726381, 59726464 та копії статуту ПП «Онікс».

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

У статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що Міністерство юстиції України, зокрема, здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав; здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно з частиною 2статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

За приписами частини 6статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

У рішенні Міністерства юстиції України чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги.

Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

У разі якщо за результатами розгляду скарги Міністерством юстиції України чи його територіальними органами виявлено прийняття державними реєстраторами чи суб`єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законодавства, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України, його територіальні органи вживають заходів щодо негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів.

Вищенаведене положення узгоджується із положенням пункту 14 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128 (далі - Порядок № 1128), яким передбачено, що за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

Судом встановлено, що 27.02.2023 року Великоберезовицька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області звернулась до Колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України зі скаргами №№ 369, 370, 371, 372, 373 (вх. №№СК-741-23,СК-734-23, СК-736-23, СК-739-23, СК-735-23 від 06.03.2023 року) на рішення державного реєстратора Скориківської сільської ради Тернопільської області Гринди О. Я. про державну реєстрацію прав від 18.01.2023 №№66124853, 66124453, 66124983, 66124598, 66124734, в яких просила скасувати вказані рішення державного реєстратора, якими було зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6125255200:02:002:3186 (площею 2,4303 га), 6125255200:02:002:3127, (площею 0,1853 га) 6125255200:02:002:3064 (площею 0,4 га), 6125255200:02:002:2788 (площею 2,2 га), 6125255200:01:002:0096 , (площею 2,2 га).

В обґрунтування поданих скарг скаржник посилався на той факт, що Державний акт на право колективної власності на землю ТР 0095 17.09.1995 року, який слугував документом, що посвідчує право на земельну ділянку, виданий відповідно до рішення Тернопільської районної ради 31.08.1995 року Агрофірмі (КСП) «Поділля». Поряд із цим, як наголошував скаржник, ПП «Онікс» не подавало для реєстрації права приватної власності на земельну ділянку рішення загальних зборів товариства власників «Поділля» про передачу не розпайованих паїв - ПП «Онікс». Отже, на думку скаржника, Державний акт на право колективної власності на землю ТР 0095 17.09.1995 року, виданий Агрофірмі (КСП) «Поділля», не посвідчує право приватної власності на землю ПП «Онікс». Разом з тим, державним реєстратором не було перевірено факту належності ПП «Онікс» земельної ділянки на праві приватної власності, що є підставою для їх скасування.

За результатами розгляду скарг Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, відповідно до частини 6 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 10.05.2023 року центральною Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції складено Висновок, відповідно до якого Колегія рекомендувала скарги Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 27.02.2023 року №№ 369, 370, 371, 372, 373 задовольнити у повному обсязі та скасувати рішення від 18.01.2023року №№66124853, 66124453, 66124983, 66124598, 66124734, прийняті Державним реєстратором Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гриндою О. Я.

Як вбачається зі змісту вказаного Висновку від 10.05.2023 року, копія якого наявна в матеріалах справи, Колегія виходила з того, що оскаржуване рішення прийнято державним реєстратором Гриндою О. Я. з порушенням вимог пункту 4 частини першої, частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки оскаржувані рішення прийняті на підставі документів, які не давали змоги встановити набуття права власності ПП «Онікс» на земельну ділянку з огляду на те, що зазначена земельна ділянка відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю ТР №0095 від 17.09.1995 року передавалась у власність Агрофірмі «Поділля».

На підставі зазначеного висновку Міністерством юстиції України прийнято рішення, оформлене Наказом від 15.05.2023 року № 1859/5, яким відповідно до частини 3 статті 26, пунктів 1, 4 частини 7 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скарги Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 27.02.2023 року №№ 369, 370, 371, 372, 373 задоволені у повному обсязі; скасовані рішення від 18.01.2023 року № №66124853, 66124453, 66124983, 66124598, 66124734, прийняті державним реєстратором Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гриндою О. Я.; виконання наказу покладено на Офіс протидії рейдерству.

Відповідно до частини 10 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

В свою чергу, на переконання позивача, оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 15.05.2023 року № 1859/5 «Про задоволення скарги», яким скасовані прийняті державним реєстратором Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гриндою О. Я. рішення від 18.01.2023 року № №66124853, 66124453, 66124983, 66124598, 66124734 щодо реєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6125255200:02:002:3186, 6125255200:02:002:3127, 6125255200:02:002:3064, 6125255200:02:002:2788, 6125255200:01:002:0096, що знаходиться в межах Тернопільського району, є незаконним та порушує законні права ПП «Онікс» як власника спірних земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час розгляду скарг Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 27.02.2023 року №№ 369, 370, 371, 372, 373 Комісією по розгляду скарг було допущено ряд порушень процедури її розгляду, визначеної Порядком № 1128, зокрема, позивач не був додатково повідомлений засобами електронної пошти про дату, час та місце засідання Комісії, у зв`язку з чим був позбавлений можливості бути присутнім на засіданні Комісії, де розглядались скарги, ознайомитись з їх змістом та доданими до них документами, а також скористатись правом на подання письмових пояснень по суті скарги, як заінтересованої особи.

Крім того позивач наголошує, що у випадку наявності судового спору щодо нерухомого майна така обставина виключає можливість розгляду Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, наведене в сукупності є підставою для скасування наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2023 року №1859/5 в судовому порядку як такого, що є протиправним, позаяк ним було скасовано правомірні рішення державного реєстратора, тобто має місце порушення права власності позивача на спірні земельні ділянки.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд зазначає, що згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 2 статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4статті 373 Цивільного кодексу України).

При цьому, як зазначалось судом вище, позовні вимоги позивача ґрунтуються на факті правомірності вчинення державним реєстратором Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гриндою О. Я. оскаржуваних дій (рішення від 18.01.2023 року № №66124853, 66124453, 66124983, 66124598, 66124734) щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно - земельні ділянки з кадастровими номерами 6125255200:02:002:3186, 6125255200:02:002:3127, 6125255200:02:002:3064, 6125255200:02:002:2788, 6125255200:01:002:0096, які розташовані на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області за ПП «Онікс» з посиланням на факт належності позивачу, як правонаступнику Агрофірми «Поділля», на праві власності спірних земельних ділянок з огляду на Протокол від 31.10.2007 року загальних зборів членів товариства власників «Поділля», із посиланням на те, що земельна ділянка не перейшла до земель комунальної власності, а також порушення повноважень відповідача щодо розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно за наявності судових спорів щодо такого майна, отже, за твердженням позивача, має місце порушення спірним наказом Міністерства юстиції України його права власності на спірне нерухоме майно.

В контексті вищенаведеного судом враховано, що надання оцінки щодо правомірності прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень саме щодо реєстрації права власності на нерухоме майно входить до юрисдикції господарського суду, оскільки спрямоване на захист права позивача на нерухоме майно від їх порушення іншою особою та при цьому приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.01.2023 року №№66124853, 66124453, 66124983, 66124598, 66124734 державний реєстратор Гриндою О. Я. безпосередньо вчиняла дії щодо реєстрації такого права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (провадження 11-377апп18) дійшла висновку, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на майно іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж майна.

В свою чергу, оскільки саме позивач був заявником оскаржуваних реєстраційних дій, господарський суд зазначає, що такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Судом також враховано правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 826/3582/17, згідно якої приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватною права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, то підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.

Суд зазначає, що даний спір має приватно-правовий, а не публічно-правовий характер, оскільки стосується підстав реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, яке, на думку позивача, оформлено відповідно до вимог та порядку, визначених законом, отже вимоги у цій справі так чи інакше зводяться до захисту права власності на об`єкти нерухомого майна, а відтак вимоги у даній справі направлені на захист прав ПП «Онікс» на спірне нерухоме майно, зокрема, від порушення з боку інших осіб, в тому числі за наслідками розгляду скарг Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області щодо порушення прав територіальної громади на земельні ділянки.

При цьому, з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду господарський суд наголошує, що в даному випадку під час розгляду спору повинна надаватись юридично - правова оцінка правовідносинам, які склались на момент вчинення спірних реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, не зважаючи на можливі процедурні порушення.

Поряд із цим, враховуючи предмет та підстави даного позову, який ґрунтується зокрема, на наявності в провадженні судів України спорів щодо нерухомого майна (земельних ділянок), реєстраційні дії щодо якого були скасовані оскаржуваним наказом № 1859/5 від 15.05.2023 року, судом здійснюється розгляд даного спору в межах позовних вимог щодо правомірності дій Міністерства юстиції України під час розгляду скарг Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області на порушення прав територіальної громади на земельні ділянки.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та їх обтяжень і забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна станом на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора від 05.05.2021 року регулювалися Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон).

Статтею 2 Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року № 910/10987/18.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №917/553/17, досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Частина 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина 3 статті 3 вказаного Закону).

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону (ч. 4 статті 3 вказаного Закону).

Відповідно до положень статі 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Статтею 26 вказаного Закону передбачено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно із частиною 2 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

В свою чергу, підставами для зупинення державним реєстратором розгляду заяви про державну реєстрацію прав може бути подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством (пункт 1 частини 1 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (частина 2 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина 5 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

З контексту вищенаведених норм вбачається, що порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна включає, зокрема: перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення такого розгляду (у випадку встановлення наявності відповідних підстав для цього), надання встановленого Законом строку для усунення виявлених недоліків та, відповідно, прийняття рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації прав (у випадку не усунення заявником недоліків, які стали підставами для зупинення розгляду заяви).

За таких обставин, до моменту прийняття державним реєстратором Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гриндою О. Я. рішень від 18.01.2023 року №№66124853, 66124453, 66124983, 66124598, 66124734 щодо державної реєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6125255200:02:002:3186 (площею 2,4303 га), 6125255200:02:002:3127, (площею 0,1853 га) 6125255200:02:002:3064 (площею 0,4 га), 6125255200:02:002:2788 (площею 2,2 га), 6125255200:01:002:0096 , (площею 2,2 га) за ПП «Онікс» (ЄДРПОУ 30280995) на неї покладався обов`язок перевірки відповідності поданих для такої реєстрації документів вимогам діючого законодавства України, як в частині їх наявності, так і в частині відповідності їх змісту.

Як визначено статтею 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для державної реєстрації за ПП «Онікс» права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6125255200:02:002:3186, 6125255200:02:002:3127, 6125255200:02:002:3064, 6125255200:02:002:2788, 6125255200:01:002:0096 стали наступні документи: державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ТР № 0095 виданий 17.09.1995 року, видавник: Тернопільська районна рада народних депутатів; протокол, виданий 31.10.2007 року, видавник: загальні збори членів товариства власників «Поділля»; Передавальний акт від 21.01.2008 року, видавник сторони: Товариство власників «Поділля» та ПП «Онікс».

Так, згідно Протоколу загальних зборів членів товариства власників «Поділля» від 31.10.2007 року, копія якого наявна в матеріалах справи, зокрема, пункту 2 вирішено: у відповідності до абз. «к» п. 7 параграфу 6.1 Статуту припинити Товариство власників «Поділля» шляхом приєднання його до ПП «Онікс»; затвердити передавальний баланс Товариства власників «Поділля», складений станом на 31.10.2007 року; визначити, що ПП «Онікс» після підписання передавального балансу стає правонаступником усіх прав та обов`язків майнових, корпоративних, податкових у відповідності до статей балансу припиненого Товариства власників «Поділля», що відображені станом на 31.10.2007 року; визнати ПП «Онікс» правонаступником земель, що належать на праві колективної власності Товариству власників «Поділля» і яке було правонаступником Агрофірми «Поділля», яка згідно державного акту на право колективної власності на землю серії ТР № 00095 від 17.09.1995 року.

В свою чергу, протоколом загальних зборів членів товариства власників «Поділля» від 31.10.2007 року затверджено Передавальний акт, згідно якого ліквідаційна комісія встановила, що станом на 31.10.2007 року Товариство власників «Поділля» є власником активів, зобов`язань та власного капіталу, дані щодо яких (необоротні та оборотні активи, власний капітал та поточні зобов`язання) станом на 31.10.2007 року наведені в акті (пункт 2). Згідно пункту 3 вказаного Передавального акту вказані в пункті 2 активи, зобов`язання та власний капітал ТВ «Поділля» передає ПП «Онікс».

Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серії ТР № 0095 від 17.09.1995 року, поданого для державної реєстрації права власності, спірна земельна ділянка передавалася у колективну власність Агрофірмі «Поділля».

Згідно ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Приписами частини 1 статті 82 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 28 Земельного кодексу України сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Отже, земельне законодавство, яким чітко визначено підстави набуття сільськогосподарськими підприємствами права власності на землі сільськогосподарського призначення, не допускає можливості безоплатного відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність юридичних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.10.2020 року у справі № 917/1997/16.

При цьому, пунктом 21 Розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України встановлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування масивах сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання земель зрошення в Україні», а саме 01.01.2019 року, землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, як, в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Відповідно до Державного акту серії ТР №0095 від 17.09.1995 року спірна земельна ділянка розташована на території Тернопільської районної ради, правонаступником якої є Великоберезовицької селищної ради.

Таким чином, оскільки земельна ділянка перебувала у колективній власності Агрофірмі «Поділля», яка станом на 01.01.2019 року - дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» була припинена, то ця земельна ділянка після набрання чинності вказаним Законом мала перейти в комунальну власність Великоберезовицької селищної ради у разі відсутності правонаступників ліквідованої Агрофірмі «Поділля» та зареєстрованих прав власності на таку земельну ділянку.

За таких обставин, для прийняття рішення про державну реєстрацію державний реєстратор Гринда О. Я. повинна була витребувати у позивача рішення Великоберезовицької селищної ради про передачу йому у власність даної земельної ділянки згідно статей 82, 84 Земельного кодексу України аби пересвідчитись в наявності підстав для прийняття рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Наразі, у письмових поясненнях державний реєстратор Гринда О.Я. звертає увагу суду, що частиною третьою статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

В той же час, відповідно до наданого Відповідачем відзиву на позовну заяву, Міністерство юстиції України просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що пунктом 21 Розділом Х Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

В той же час, як встановлено відповідачем, ПП «Онікс» для державної реєстрації не було надано документи, які б підтверджували факт переходу земельних ділянок у власність від Агрофірми «Поділля» до ПП «Онікс», відповідно припинення Агрофірми «Поділля» є підставою для переходу земельних ділянок у власність територіальної громади, на території якої вони розташовані.

Також було встановлено, що право власності на земельні ділянки за ПП «Онікс» було зареєстровано на підставі державного акту, виданого Агрофірмі «Поділля», вже після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», а тому мають застосовуватись норми даного закону.

Крім того, як наголошує третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Великоберезовицька селищна рада, оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України є законним та обґрунтованим, в той час як реєстрації є неправомірними, оскільки Державний акт на право колективної власності на землю ТР №0095, який слугував документом, що посвідчує право на земельну ділянку відповідно до рішення Тернопільської районної ради 31 серпні 1995 року, виданий Агрофірмі (КСП) «Поділля». Розпорядження нерозпайованими земельними ділянками колективної власності, не можливе без прийняття відповідного рішення загальними зборами власників земельних (часток) паїв та їх спадкоємців, загальних зборів членів підприємства. Разом з тим, ПП «Онікс» не подавало для реєстрації права приватної власності на земельну ділянку рішення загальних борів товариства власників «Поділля» про передачу не розпайованих паїв - ПП «Онікс».

Посилання ПП «Онікс» на власний статут, який державний реєстратор врахував в якості документу, що підтверджує правонаступництво всіх майнових прав ТВ «Поділля» як на єдиний і беззаперечний факт в підтвердження його права власності на не розпайовані землі ТВ «Поділля» є незаконним, зважаючи на те, що правонаступництво в даному випадку не можливе, оскільки земля надавалась колективу підприємства і лише колектив вправі розпоряджатися нею в установленому законом порядку.

Також третя особа зазначає, що ПП «Онікс» до 1 січня 2013 року не набув та не оформив жодних речових прав на земельні ділянки, що включені до Державного акту на право колективної власності на землю серії ТР №0095.

Отже, на думку третьої особи, державним реєстратором не було перевірено, а заявником не доведено факту належності йому земельної ділянки на праві приватної власності, а посилання на правонаступництво (згідно Статуту) всіх майнових прав Товариства власників «Поділля», як на факт, що підтверджує право власності ПП «Онікс» на не розпайовані землі ТВ «Поділля» не може братись до уваги, оскільки не спростовується відсутністю будь-якого рішення загальних зборів Товариства власників «Поділля» про передачу не розпайованих земель і набуття та оформлення речового права на ці землі ПП Онікс» до 01 січня 2013 року.

Що стосується посилання позивача на не забезпечення здійснення додаткового повідомлення Міністерством юстиції України заінтересованим особам інформації про дату, час та місце засідання Комісії з розгляду скарг Великоберезовицької селищної ради засобами електронної пошти, то суд зазначає, що відповідно до пункту 10 Порядку №1128 для забезпечення можливості участі у колегіальному розгляді скарги у сфері державної реєстрації скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - заінтересовані особи), або надання зазначеними особами письмових пояснень по суті скарги Мін`юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж за два дні, а під час воєнного стану - за 15 днів до дня засідання колегії забезпечує оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті інформації про дату, час і місце такого засідання, а під час воєнного стану - про дату засідання, та додатково повідомляє зазначену інформацію заінтересованим особам засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Відсутність осіб, визначених абзацом першим цього пункту, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації колегіально під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», проводиться з урахуванням обмежень, встановлених відповідним рішенням Кабінету Міністрів України.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі заінтересованих осіб.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 1128 матеріали скарги у сфері державної реєстрації надаються заінтересованим особам за їх клопотанням для ознайомлення та/або фотографування. Якщо таке клопотання заявлено під час засідання колегії (крім випадку проведення засідання під час воєнного стану), колегія відкладає розгляд скарги на строк, необхідний для ознайомлення з відповідними матеріалами, але не більш як на одну годину.

Під час воєнного стану заінтересована особа має право заявити клопотання про надіслання їй матеріалів скарги в електронній формі на адресу електронної пошти. Мін`юст чи відповідний територіальний орган забезпечує надіслання таких матеріалів протягом трьох робочих днів після отримання клопотання.

Заінтересовані особи мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються колегією до розгляду.

Заінтересована особа, яка повідомляє про наявність судового спору між тими самими сторонами, з того самого предмета, з тих самих підстав, про які зазначено у відповідній скарзі, такі особи подають колегії засвідчену копію відповідного судового рішення.

Судом встановлено, що оголошення про призначене на 10.05.2023 року засідання центральної Колегії Міністерства юстиції України було розміщено на офіційному сайті Мін`юсту за 15 днів (дата публікації оголошення 24.04.2023) до дня засідання колегії, а також додатково повідомлено зазначену інформацію скаржнику, державному реєстратору Гринді О.Я., засобами електронної пошти.

Після повідомлення про розгляд скарги до Міністерства юстиції України та призначення колегіального розгляду скарги, до відповідача надійшли пояснення по суті скарги від державного реєстратора Гринди О.Я. від 04.05.2023 №299 (зареєстровані у Міністерстві юстиції України 05.05.2023 за №СК-1876-23), від ПП «Онікс» від 05.05.2023 року (зареєстровані у Міністерстві юстиції України 05.05.2023 за №СК-1887-23, СК-1888-23), від скаржника від 08.05.2023 №847 (зареєстровані у Міністерстві юстиції України 09.05.2023 за №СК-2007-23).

Таким чином, враховуючи наявні докази вчинення відповідачем всіх передбачених Порядком № 1128 дій з метою повідомлення позивача про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення, посилання позивача на порушення відповідачем порядку повідомлення позивача спростовуються встановленими фактичними обставинами справи та судом до уваги не приймаються.

Більше того, як зазначає сам позивач у позовній заяві, ним було виявлено в мережі Інтернет інформацію про розгляд скарги Великоберезовицької селищної ради, за наслідками чого товариство скористалося правом на подання письмових доказів по суті скарги та надало аргументовані пояснення під час розгляду скарги, що свідчить про безпідставність посилань позивача на порушення відповідачем порядку повідомлення позивача про розгляд скарги.

При цьому, у відповідності до пункту 12 Порядку під час воєнного стану заінтересована особа має право заявити клопотання про надіслання їй матеріалів скарги в електронній формі на адресу електронної пошти. Мін`юст чи відповідний територіальний орган забезпечує надіслання таких матеріалів протягом трьох робочих днів після отримання клопотання.

Отже, представник позивача не був позбавлений можливості звернутись із клопотанням про надіслання йому матеріалів скарги в електронній формі.

В свою чергу, у випадку порушення процедурних питань під час розгляду скарги відповідачем позивач в межах даного судового спору не позбавлений права подати суду відповідні письмові пояснення/докази та, відповідно, доповнити наведені у позовній заяві підстави позову.

Суд зазначає, що відповідно до статті 14 Господарського кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, з урахуванням підстав даного позову господарський суд при розгляді даної справи та в межах заявлених позовних вимог має дослідити питання законності та правомірності прийняття Міністерством юстиції України спірного наказу, яким скасовано рішення державного реєстратора з тієї підстави, що воно здійснено з порушенням Порядку № 1128.

Разом з тим, як зазначено позивачем та встановлено судом під час розгляду справи по суті, на час розгляду Міністерством юстиції України скарг Великоберезовицької селищної ради та прийняття оскаржуваного наказу, в провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа № 921/213/23 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «САПФІР» до Приватного підприємства «Онікс» про: скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 6125255200:02:002:3186, площею 2,4303 га, вид цільового призначення земельної ділянки 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Велика Березовиця; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності №49001367 від 16.01.2023, внесений державним реєстратором Скориківської сільської ради Тернопільської області Гриндою О.Я. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6125255200:02:002:3186, площею 2,4303 га, вид цільового призначення земельної ділянки 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Велика Березовиця; припинення права власності Приватного підприємства Онікс (код ЄДРПОУ 30280995) на земельну ділянку із кадастровим номером 6125255200:02:002:3186, площею 2,4303 га, вид цільового призначення земельної ділянки 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення.

Також у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебувала справа №607/7905/23 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Онікс», державного реєстратора Скориківської сільської ради Тернопільського району Гринда Ольги Ярославівни, третя особа Великоберезовицька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області про скасування рішень державного реєстратора, а саме рішень державного реєстратора Скориківської сільської ради Тернопільської області Гринди О.Я. від 18.01.2023 року №№66124853, 66124453, 66124983, 66124598, 66124734 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6125255200:02:002:3186, 6125255200:02:002:3127, 6125255200:02:002:3064, 6125255200:02:002:2788, 6125255200:01:002:0096.

Слід зазначити, що розглядаючи спори, пов`язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно в судовому порядку, держава захищає порушене право власності та забезпечує правову визначеність.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади та процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Міністерство юстиції України у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Так, згідно із частиною 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Мін`юст, зокрема, розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін`юсту та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом.

Приписами статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав та повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду цих скарг та ухвалення за результатами такого розгляду рішень.

Відповідно до частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Міністерство юстиції України розглядає: 1) скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України; 3) повідомлення державного реєстратора про виявлений ним факт використання його ідентифікаторів доступу до Державного реєстру прав іншими особами.

Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, основними завданнями Міністерства юстиції України є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук.

Тобто, Міністерство юстиції України оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав власника нерухомого майна, відтак Міністерство юстиції України оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір.

При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Міністерство юстиції України не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема, робити висновки про права сторін на майно. Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду.

Отже, розглядаючи спори, пов`язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право власності та забезпечує правову визначеність.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Цивільний кодекс України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі на рухомі і нерухомі.

Відповідно до частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 1128 Мін`юст чи його відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме наявності інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави.

Таким чином, зазначеною нормою передбачено, що у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна у Мін`юсту відсутні підстави для задоволення скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20 виснував, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однієї сторони цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.

Суд зауважує, що поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення. Тому слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав і обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод, у тому числі в судовому порядку.

Отже, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в його реалізації.

Наразі, у вказаній нормі Порядку № 1128 зазначається про спори саме щодо нерухомого майна, тобто саме матеріально-правова вимога позивача до відповідача має бути направлена на захист речових прав щодо об`єкта нерухомості або пов`язана з нерухомим майном. Таким чином до спорів "щодо нерухомого майна" відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 31.08.2021 року у справі №910/16115/20 дійшов висновку, що з урахуванням системного аналізу змісту частин 2, 8 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та пункту 5 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: У випадку коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір ця обставина виключає можливість розгляду Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

Підсумовуючи наведене варто зазначити, що в пункті 1 частини другої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що у Міністерства юстиції України відсутні повноваження на розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за наявності будь-якого судового спору щодо нерухомого майна.

При цьому, під час розгляду даного спору суд виходить з приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», зокрема, статті 37 в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, а отже положення пункту 1 частини другої статті 37 вказаного Закону про відсутність у Міністерства юстиції України повноважень на розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за наявності будь-якого судового спору щодо нерухомого майна у даному спорі застосуванню не підлягають.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі № 910/1124/22, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, коли такі безпосередньо впливають на суть порушених прав.

Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Щодо ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Колегія суддів Верховного Суду, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Отже, з огляду наявності у спірних правовідносинах спору про право, та те, що вищенаведеними положеннями чинного законодавства передбачено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу за наявності судового спору щодо нерухомого майна, наведені процедурні порушення не можуть призвести до іншого результату розгляду скарги ніж відмова у її задоволенні,

Таким чином, в межах цивільної справи за №607/7905/23, а також господарської справи за №921/213/23 на час розгляду Міністерством юстиції України скарг Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області вирішувалися спори стосовно земельних ділянок за кадастровими номерами 6125255200:01:002:0096, 6125255200:02:002:2778, 6125255200:02:002:3064, 6125255200:02:002:3127, 6125255200:02:002:3186, в тому числі про скасування рішень державного реєстратора Скориківської сільської ради Тернопільської області Гринди Ольги Ярославівни про державну реєстрацію прав та обтяжень щодо нерухомого майна, скарги стосовно реєстраційних дій з яким розглядались відповідачем.

Відтак, враховуючи реальну спрямованість вказаних судових спорів на досягнення правової визначеності спірних земельних ділянок, наведене в сукупності, за висновками суду, є підставою для відмови Міністерством юстиції України у задоволенні скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна та, відповідно, свідчить про протиправність такого рішення - наказу № 1859/5 від 15.05.2023 року «Про задоволення скарги».

Зважаючи на викладене, суд погоджується із доводами позивача про наявність підстав для скасування наказу та задоволення позову, оскільки із встановлених судами обставин справи вбачається, що скасування спірного наказу відповідача за наявності спору про право, яке вирішується у судовому порядку, свідчить про невизначеність правового статусу нерухомого майна, який може змінитись за результатами розгляду наявних судових спорів.

При цьому, зважаючи на межі судового розгляду позовних вимог позивача у даній справі про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, суд зазначає, що особа, яка вважає порушеним своє право щодо реєстрації права власності на земельні ділянки не позбавлена права на його захист в подальшому в межах окремого позову, за умови його порушення внаслідок вчинення реєстраційних дій.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1859/5 від 15.05.2023 року «Про задоволення скарги».

3. Стягнути з Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001) на користь Приватного підприємства "Онікс"(вул. Ст. Бандери, буд. 26, смт. Велика Березовиця, Тернопільський район, Тернопільська область, 47724; код ЄДРПОУ 30280995) судовий збір в розмірі 2 684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.).

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 21 червня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон