РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року справа № 580/512/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.01.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) в особі представника адвоката Гур`єва А. А. з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 1/61/12/5-2060 від 11.12.2023 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий облік і військову службу;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий облік і військову службу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 з 14.02.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації. У зв`язку з тим, що на утриманні позивача перебуває мати - Шкуро ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка потребує стороннього догляду в зв`язку із похилим віком та хронічними захворюваннями, позивач 29.11.2023 подав рапорт про звільнення з військової служби. 20.12.2023 позивач отримав рішення відповідача від 11.12.2023 № 1/61/12/5-2060 про відмову у звільненні з військової служби. В обгрунтування спірного рішення відповідач, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, зазначив, що позивач повинен був надати висновок медико-соціальної експертної комісії щодо стану здоров`я матері позивача, а не висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Представник позивача, вважаючи зазначене рішення протиправним, посилається на те, що вимоги Постанови № 413 не узгоджується із законодавством, що регулює діяльність медико-соціальних експертних комісій та лікарсько-консультативних комісій, адже законодавством передбачено, що висновки щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою видаються МСЕК відносно осіб з І групою інвалідності, ЛКК відносно осіб з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, а також стосовно дітей з інвалідністю. Тому, за захистом прав та інтересів позивача звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач проти позову заперечив. 30.01.2024 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що в позивача відсутні передбачені Законом підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Вказав, що позивач на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір`ю до рапорту про звільнення з військової служби надав довідку ЛКК, видану КНП ЦПМСД Покровської міської ради Дніпропетровської області № 305 від 20.07.2023. Відповідач вважає, що такий висновок не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа. Так, згідно із абз. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Оскільки мати позивача не є інвалідом II групи по психіатричному захворюванню, медичний заклад, ЛКК якого видано заключення ЛКК № 305 від 20.07.2023, не є закладом охорони здоров`я, що надає психіатричну допомогу, тобто заключення ЛКК № 305 від 20.07.2023 видано ЛКК, що не має повноважень на видання такого висновку, а отже твердження та посилання позивача стосовного даного факту суперечать Інструкції про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 № 667. З указаних підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

13.02.2024 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій, посилаючись на безпідставність тверджень відповідача, викладених у відзиві, вказує, що потреба у постійній сторонній допомозі може виникати як в осіб із інвалідністю, так і в осіб похилого віку та/або осіб з тяжкими формами захворювання (у тому числі до встановлення інвалідності), які не здатні до самообслуговування. Довідки про постійний догляд видаються: МСЕК щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І групи; ЛКК - відносно осіб з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, а також стосовно дітей з інвалідністю; ЛКК - відносно осіб, які за станом здоров`я або внаслідок похилого віку та/або тяжких захворювань не здатні для самообслуговування та бажають отримувати догляд на непрофесійній основі відповідно до законодавства, що регулює порядок надання соціальних послуг. Тому, оскільки позивач до рапорту додав довідку ЛКК КНП ЦПМСД Покровської міської ради Дніпропетровської області від 20.07.2023 № 305, якою встановлено, що його мати за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, ОСОБА_1 має достатні підстави для звільнення з військової служби.

Ухвалою від 19.01.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

З`ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 проходить з 14.04.2022 військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується військовим квитком № НОМЕР_2 від 21.06.1988.

Позивач звернувся до відповідача із рапортом від 29.11.2023 про звільнення його з військової служби у зв`язку з тим, що його мати, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

До рапорту позивач надав довідку лікарсько-консультативної комісії КНП ЦПМСД Покровської міської ради Дніпропетровської області від 20.07.2023 № 305 (далі довідка № 305), відповідно до якої мати позивача ОСОБА_3 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Відповідач листом від 11.12.2023 № 1/61/12/5-2060 повідомив позивача про те, для підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за ОСОБА_3 , як підставу для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, позивач має надати саме висновок медико-соціальної експертної комісії, а не лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Подана позивачем разом з рапортом про звільнення довідка лікарсько-консультативної комісії № 305 від 20.07.2023 не є належним підтверджуючими документами для звільнення позивача зі служби за мобілізацією за пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону Про військовий обов`язок і військову службу. Тому, у відповідача відсутні правові підстави, для звільнення позивача з військової служби.

Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно відмовив йому в звільненні з військової служби, за захистом своїх прав та інтересів через свого представника звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).

Частини 1 - 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

У частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону №2232-Х11 у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на момент розгляду цієї справи.

Указом Президента України Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 №69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України. Постановлено мобілізацію провести на території, зокрема, Черкаської області.

Правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався та триває в Україні й дотепер.

Відповідно до статті 39 Закону № 2232-ХІІ на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Судом встановлено, що позивач з 14.04.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Статтею 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII передбачені підстави звільнення з військової служби. При цьому підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період встановлені у частині 4 статті 26 Закону № 2232-XII та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1); під час воєнного стану (пункт 2).

Таким чином, з огляду на введення в Україні воєнного стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Так, відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, є, зокрема, необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка). При цьому, необхідність постійного догляду повинна підтверджуватися відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Статтею 7 Закону України Про реабілітацію осіб з інвалідністю осіб з інвалідністю в Україні від 06.10.2005 № 2961-IV (далі Закон № 2961-IV) визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу особа з інвалідністю або дитина з інвалідністю у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоровя особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді.

До підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з виключно високою мірою втрати здоров`я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.

До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров`я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я встановлюється категорія дитина з інвалідністю, а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров`я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, категорія дитина з інвалідністю підгрупи А.

Медико-соціальні експертні комісії визначають:

групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності;

види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров`я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною);

причинний зв`язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою;

ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;

ступінь втрати здоров`я, групу інвалідності, причину, зв`язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи, військової агресії Російської Федерації проти України;

медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

Медико-соціальні експертні комісії:

встановлюють компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації;

складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;

вивчають виробничі, медичні, психологічні, екологічні, соціальні причини виникнення інвалідності, її рівня і динаміки та беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо профілактики і зниження рівня інвалідності серед повнолітніх осіб, удосконалення реабілітаційних заходів;

забезпечують своєчасний огляд (переогляд) повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров`я, осіб з інвалідністю. У разі якщо особа, яка звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров`я згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії, огляд (переогляд) проводиться за місцем її проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров`я, в яких така особа перебуває на лікуванні;

вносять до централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про повнолітніх осіб, яких визнано особами з інвалідністю.

Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я:

визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;

складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;

надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;

забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю.

Медико-соціальні послуги з огляду повнолітніх осіб і послуги лікарсько-консультативних комісій з огляду дітей надаються безоплатно.

Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначена Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі Положення № 1317).

З огляду на пп. 1 п. 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2012 № 577 затверджено форму первинної облікової документації №157-1/о Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією.

Механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності визначений Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917 (далі Положення № 917).

Відповідно до пп. 1 п. 7 Положення № 917 комісії визначають: наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію дитина з інвалідністю або дитина з інвалідністю підгрупи А, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань; потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування.

З метою виконання статті 5 Закону України Про психіатричну допомогу, пункту 7 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2000 року №1192, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667 затверджено форму висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу та Інструкцію про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу (далі Інструкція № 667).

Пунктом 1 Інструкції №667 встановлено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.

Згідно з п.п. 4 6 Інструкції № 667 підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров`я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I групи внаслідок психічного розладу є встановлення медико-соціальною експертною комісією І групи інвалідності внаслідок психічного розладу. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.

Підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров`я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю IІ групи внаслідок психічного розладу є постійна (упродовж не менше місяця) наявність в особи з інвалідністю одного з перелічених видів обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування здатність до самообслуговування за допомогою інших осіб та нездатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до самостійного пересування здатність до самостійного пересування за допомогою інших осіб та нездатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до орієнтації здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування здатність до спілкування за допомогою інших осіб та нездатність до спілкування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності контролювати свою поведінку здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою інших осіб. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.

Особам з інвалідністю I групи висновок ЛКК видається на строк встановлення їм інвалідності. Особам з інвалідністю II групи висновок ЛКК видається строком не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 6 місяців, а у разі якщо за особою з інвалідністю II групи догляд здійснюється непрацюючим пенсіонером (особою з інвалідністю), висновок ЛКК видається строком не менше ніж на 12 місяців.

Отже, висновки щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою видаються МСЕК відносно осіб з І групою інвалідності, ЛКК відносно осіб з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, а також стосовно дітей з інвалідністю, і такі висновки позивачем не надані.

Однак, суд враховує, що відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ серед сімейних обставин та інших поважних причин, які надають право для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану, окрім необхідності здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, зазначено також інші підстави, зокрема: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Таким чином, необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи та необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи є самостійними підставами, які надають військовослужбовцю право на звільнення відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Натомість, суд бере до уваги, що чинним законодавством передбачено надання соціальної послуги догляду вдома.

Зміст, обсяг, умови та порядок надання соціальної послуги догляду вдома, показники її якості для суб`єктів незалежно від форм власності, які надають цю послугу визначено Державним стандартом догляду вдома, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 13.11.2013 № 760 (далі Державний стандарт догляду вдома).

Згідно з пунктом 1.2 розділу І Державного стандарту догляду вдома, цей Державний стандарт застосовується для: організації надання соціальної послуги догляду вдома особам похилого віку, у тому числі з когнітивними розладами; особам з інвалідністю, у тому числі з психічними та поведінковими розладами (крім осіб, які страждають на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння та отримують амбулаторну психіатричну допомогу в примусовому порядку за рішенням суду), дітям з інвалідністю віком від трьох до 18 років, особам з тяжкими формами захворювання (у тому числі до встановлення інвалідності), які не здатні (частково нездатні) до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (далі особи похилого віку та особи з інвалідністю); моніторингу та оцінки якості надання соціальної послуги догляду вдома; визначення тарифу на платну соціальну послугу догляду вдома.

У розумінні пункту 1.4 розділу І Державного стандарту догляду вдома отримувач соціальної послуги догляду вдома (далі отримувач соціальної послуги) особа/сім`я, яка належить до вразливих груп населення та/або перебуває у складних життєвих обставинах, спричинених інвалідністю, віком, станом здоров`я тощо, та отримує цю соціальну послугу; соціальна послуга догляду вдома (далі соціальна послуга) заходи, що проводяться за місцем проживання (вдома) отримувача соціальної послуги протягом робочого дня надавача соціальної послуги і полягають у наданні допомоги в самообслуговуванні особам, які частково або повністю втратили/не набули здатності до самообслуговування.

Таким чином, потреба у постійній сторонній допомозі може виникати як в осіб із інвалідністю, так і в осіб з тяжкими формами захворювання (у тому числі до встановлення інвалідності), які не здатні до самообслуговування.

Відповідно до абзаців 3-7 пункту 3.2 розділу ІІІ Державного стандарту догляду вдома ступінь індивідуальних потреб отримувача соціальної послуги визначається: для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю з фізичними та/або сенсорними порушеннями за кількістю балів, зазначених у таблиці 1 додатка 1 до цього Державного стандарту з урахуванням балів за шкалою оцінки можливостей виконання елементарних дій та шкалою оцінки можливостей виконання складних дій (таблиці 2, 3 додатка 1 до цього Державного стандарту відповідно). Для отримання соціальної послуги сумарний результат оцінки можливостей виконання елементарних та складних дій має бути не менше ніж 12 балів; для осіб з когнітивними розладами відповідно до шкали оцінки навичок проживання за основними категоріями та картки визначення індивідуальних потреб отримувача соціальної послуги (далі Картка), наведених відповідно у таблицях 4, 5 додатка 1 до цього Державного стандарту. Для отримання соціальної послуги сумарний результат за категоріями Організація харчування, Зовнішній вигляд, дотримання правил особистої гігієни, Здоров`я, Утримання помешкання, Дотримання правил безпеки та поведінки в разі надзвичайних ситуацій, Міжособистісні відносини, Знання ресурсів громади, Обізнаність у юридичній сфері має становити не менше ніж 69 балів, за іншими категоріями щонайменше базовим, а сума балів за такими категоріями має бути не менше ніж 58; для осіб з інвалідністю з психічними та поведінковими розладами відповідно до анкети визначення рейтингу соціальних потреб отримувача соціальної послуги догляду вдома відповідно до таблиці 6 додатка 1 до цього Державного стандарту. Для отримання соціальної послуги за результатами визначеного рейтингу соціальних потреб пріоритетною має бути сфера Здоров`я; для дітей з інвалідністю віком від трьох до 18 років відповідно до оцінювання індивідуальних потреб отримувача соціальної послуги догляду вдома (для дітей з інвалідністю віком від трьох до 18 років). Для отримання соціальної послуги сумарний результат має становити не менше ніж 11,2 та не більше 168 балів.

Згідно з п.п. 6.1, 6.3 розділу VI Державного стандарту догляду вдома соціальна послуга догляду вдома надається за місцем проживання отримувача соціальної послуги (вдома) протягом робочого дня.

Соціальна послуга догляду вдома може надаватись постійно (для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю з фізичними та/або сенсорними порушеннями III групи рухової активності 1-2 рази на тиждень (за необхідності), IV групи рухової активності (5 ступінь індивідуальної потреби) 2 рази на тиждень, IV групи рухової активності (6, 7 ступені індивідуальної потреби) 3 рази на тиждень; V групи рухової активності 5 разів на тиждень, для осіб з інвалідністю І групи підгрупи А 6-7 разів на тиждень (за потреби)), для осіб з когнітивними розладами при базовому рівні (від 112 до 142 балів) потреба у відвідуванні становить 5 разів на тиждень, при задовільному рівні (від 143 до 244 балів) 4-3 рази на тиждень, при доброму рівні (від 245 до 314 балів) 3-2 рази на тиждень; при відмінному рівні (від 315 до 345 балів) 1 раз на тиждень; періодично (2 рази на місяць для осіб з когнітивними розладами, для осіб з інвалідністю з психічними та поведінковими розладами 2-4 рази на місяць), тимчасово (визначений у договорі період), для дітей з інвалідністю віком від трьох до 18 років при ступені індивідуальних потреб дитини періодичний догляд 2 рази на тиждень; постійний догляд 4-3 рази на тиждень; інтенсивний догляд 5 разів на тиждень.

Кількість разів надання соціальної послуги догляду вдома може зменшуватись за бажанням (ініціативою) отримувача соціальної послуги.

Соціальна послуга може надаватись постійно або тимчасово (протягом визначеного у договорі періоду).

Строки надання соціальної послуги узгоджуються з отримувачем соціальної послуги та/або його законним представником з урахуванням визначеного ступеня індивідуальних потреб отримувача соціальної послуги.

Порядок надання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859 (далі Порядок № 859) встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг (далі фізична особа, яка надає соціальні послуги) особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (далі соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі) та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги відповідно до переліку тяжких захворювань, розладів, травм, станів, що дають право на одержання державної допомоги на дитину, якій не встановлено інвалідність, надання такій дитині соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 р. №1161.

Зі змісту п. 7 Порядку № 859 встановлено, що для призначення і виплати компенсації, серед іншого подається висновок лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді невиліковно хворих осіб, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, за формою, затвердженою МОЗ.

Відповідно до Закону України Про соціальні послуги, пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №267, Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 затверджено форму первинної облікової документації №080-4/о Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та інструкцію щодо її заповнення (далі Інструкція № 407).

Згідно з п.п. 4, 9, 11 Інструкції № 407 висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.

Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.

Суд враховує, що соціальна послуга догляду вдома, як і соціальна послуга з догляду на непрофесійній основі надаються не лише особам, які потребують постійного догляду. Однак, для визначення змісту соціальної послуги підлягають встановленню індивідуальні потреби особи, яка потребує надання соціальних послуг.

Таким чином, висновок за формою № 080-4/о підтверджує потребу особи в наданні їй соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку № 859. При цьому, сам по собі висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою № 080-4/о не свідчить про потребу особи в постійному догляді, для цілей застосування підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, та підлягає врахуванню з результатами комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг.

Разом з тим, позивач не надав суду висновок за формою № 080-4/о.

Суд бере до уваги, що позивач до рапорту про звільнення від 29.11.2023 додав довідку лікарсько-консультативної комісії КНП ЦПМСД Покровської міської ради Дніпропетровської області від 20.07.2023 № 305, із змісту якої вбачається, що ОСОБА_3 (мати позивача) за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Згідно частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що така довідка видана у довільній формі, тому не є допустимим доказом, який підтверджує потребу матері позивача у постійному сторонньому догляді.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що законні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту з додатками відсутні, а дії та рішення відповідача узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не порушують прав позивача.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи не знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу є законними та обґрунтованими, отже підстави для їй скасування відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя Алла РУДЕНКО