ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

справа № 640/7363/22

адміністративне провадження № К/990/24545/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Гімона М.М., Васильєвої І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу №640/7363/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технозв`язок" до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року (суддя Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року (головуючий суддя Аліменко В.О., судді: Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.),

В С Т А Н О В И В :

У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Технозв`язок" (далі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 лютого 2022 року №00078580701, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 4 659 165,00 грн, в т.ч. основного платежу 3 727 332,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 931 833,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам. Позивач зазначає про відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, адже договірні відносини щодо надання послуг між ним та контрагентами мали реальний характер, послуги надані та оплачені позивачем. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності. Також Товариство вказувало на те, що при укладенні та виконанні договорів з контрагентами воно діяло добросовісно, відповідно до ділової мети підприємницької діяльності, та не було обізнане про будь-які можливі правопорушення зі сторони контрагентів, а тому не має нести негативні наслідки за недотримання податкової дисципліни іншими платниками податків.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року, позов задоволено повністю.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 листопада 2021 року на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві №9510-п посадовими особами відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Технозв`язок" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2021 року, валютного - за період з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2021 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2021 року та іншого законодавства за відповідний період, за результатами якої складено акт від 28 січня 2022 року №5357/Ж5/26-15-07-01-05/24102082 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено:

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 3 727 332 грн, у тому числі за листопад 2018 року у сумі 337 772 грн, за грудень 2018 року у сумі 1 080 488 грн, за січень 2020 року у сумі 439 561 грн, за березень 2020 року у сумі 379 062 грн, за квітень 2020 року у сумі 123 944 грн, за березень 2021 року у сумі 100 566 грн, за квітень 2021 року у сумі 231 668 грн, за червень 2021 року у сумі 922 123 грн, за серпень 2021 року у сумі 66 700 грн, за вересень 2021 року у сумі 45 448 грн;

- ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року зі змінами, та пункту 6 частини третьої розділу IV «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20 квітня 2015 року, в результаті чого встановлено порушення порядку сплати єдиного соціального внеску за 21 березня 2019 року, 21 травня 2019 року, 21 серпня 2019 року;

- пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, пп. 168.4.7 п. 168.4 ст. 168, п. 171.2 «а» ст. 171 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб в періоді, що перевірявся, на загальну суму 16 745,60 грн;

- пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп. 1.5 п. 161 пп. 10 розділу XX, пп. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, пп. 168.4.7 п. 168.4 ст. 168, п. 171.2 «а» ст. 171 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми військового збору в періоді що перевірявся, на загальну суму 1 144,30 грн.

Крім того в акті перевірки зазначено, що відповідно до п. 52 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово штрафні санкції не застосовуються за порушення, вчинені у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а саме за подання недостовірними відомостями податкової звітності щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 18 лютого 2022 року №00078580701, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 4 659 165,00 грн, в т.ч. основного платежу 3 727 332,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 931 833,00 грн.

Вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, натомість позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права з вказівкою на неповне з`ясування усіх обставин справи, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та оцінки зібраних у справі доказів. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких сформовані показники податкової звітності позивача, а також про непідтвердження платником податку їх здійснення належними і допустимими доказами, які б свідчили про фактичне виконання контрагентами своїх зобов`язань, відсутність у них відповідних ресурсів і умов, необхідних для виконання спірних операцій, тощо та наявність ознак фіктивності господарської діяльності одного з контрагентів.

Порушення судами норм процесуального права контролюючий орган вбачає у наданні неналежної оцінки зібраним у справі доказам.

Скаржник вказує про незастосування судами попередніх інстанцій під час вирішення спору висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 02 квітня 2019 року у справі №826/14331/13-а, від 08 вересня 2020 року у справі №804/6406/17, від 18 березня 2020 року у справі №826/8114/15, від 19 травня 2021 року у справі №815/1021/16, від 12 лютого 2021 року у справі №820/1953/16.

Верховний Суд ухвалою від 25 липня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Стверджує, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права й ухваленні у відповідності до процесуальних норм.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведеною нормою передбачено, по-перше, обов`язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів; по-друге, надавати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення контролюючим органом перевірки, крім випадків їх виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац перший пункту 198.6 статті 198 ПК України).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначений статтею 200 ПК України.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №996-XIV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналізуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року (справа №160/3364/19), сформувала загальні підходи, які повинні застосовуватися судами при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав у платника податку для отримання певної податкової вигоди (формування витрат, що визначаються при визначенні об`єкта оподаткування, податкового кредиту тощо) за результатами здійснення певних господарських операцій.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами (пункт 63 Постанови).

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64 Постанови).

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними (пункт 65 Постанови).

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (пункт 66 Постанови).

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (пункт 67 Постанови).

Колегія суддів погоджується з таким висновком, не вбачає підстав для відступу від нього та зазначає, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та з огляду на положення статті 90 КАС України обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання в його межах від посадової особи відомостей щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише відсутність у контрагентів платника податків матеріальних і трудових ресурсів; лише недоліки в оформленні первинних документів або відсутність окремих документів тощо - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Спірне у цій справі питання, в межах вирішення якого відкрито касаційне провадження, пов`язане із необхідністю дослідження господарських операцій Товариства з його контрагентами-постачальниками ТОВ «НОВАКОМП», ТОВ «УКРТРАНС ТРЕЙД», ТОВ «ПРОЕКТНА-БУДІВЕЛЬНА ФІРМА «ЖИТЛОСЕРВІСБУД», ТОВ «АНАРІЕЛЬ», ТОВ «БАВАРІЯ ІМПОРТ», ТОВ «МЕТКОМТЕХ», ТОВ «ТІГУАР КАПІТАЛ», ТОВ «СОМЕРСТОН», ТОВ «ЛАЙТЕМС ОБДЖЕКТ», ТОВ «СУМСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ», ТОВ «СОФІТЛАЙН» на предмет їх реальності в розрізі наведених контролюючим органом доводів.

Доводячи відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами-постачальниками, податковий орган за змістом акта перевірки посилався, якщо їх узагальнити, на обставини: відсутності у контрагентів позивача достатніх обсягів трудових і матеріальних ресурсів для виконання задекларованого обсягу робіт і поставок; відсутності даних щодо походження товару; неотримання контрагентами послуг з оренди приміщення, опалення, водо та теплопостачання; ненадання до перевірки видаткових та товарно-транспортних накладних.

Відхиляючи такі доводи відповідача, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, дійшов висновку, що надані позивачем як до перевірки, так і до суду первинні документи (господарські договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні) відповідають вимогам, встановленим частиною другої статті 9 Закону №996-XIV до первинних документів, не викликають сумнівів щодо їх достовірності і підтверджують здійснення господарських операцій позивача із вказаними контрагентами. Дослідження наданих позивачем первинних та інших документів в розрізі кожного контрагента окремо детально відображено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, що відповідає підходу до обґрунтування судового рішення у цій категорії справ, що був висловлений Верховним Судом у постанові від 20 грудня 2021 року (справа №320/6147/19).

Разом з тим, як обґрунтовано зазначили суди, належних доказів відсутності у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності відповідач суду не надав (окрім загальних посилань на наявну в інформаційно-аналітичних базах інформацію, з аналізу якої податковий орган і зробив такі висновки).

Врахували суди й те, що на час укладання та виконання договорів контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, мали статус юридичних осіб, установчі документи юридичних осіб не були визнані недійсними.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, відповідач не навів обґрунтованих доводів та не надав доказів того, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним, чи міг бути обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, оскільки, укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб`єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов`язання, нести за ними відповідальність тощо.

Укладаючи правочини позивач не міг ні знати, ні навіть припускати, що контрагент може бути фіктивним, в той час, коли станом на момент укладення правочину та здійснення господарських операцій із таким контрагентом він був зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа, зареєстрований платником ПДВ і, відповідно, мав всю необхідну право- та дієздатність виступати учасником господарських правовідносин. До того ж це не виключає здійснення таким контрагентом і правомірних господарських операцій, які підтверджені відповідними первинними документами.

Досліджено судами й факт подальшого використання позивачем придбаної у контрагентів-постачальників продукції під-час виконання ним робіт згідно укладеного з ПрАТ «ВФ Україна» договору підряду на будівництво базових станцій та контролерів мобільного (рухомого) зв`язку на умовах «під ключ» від 01 жовтня 2019 року №VF/THS-2019.

Щодо посилань контролюючого органу на фіктивність господарської операції позивача з ТОВ «ТІГУАР КАПІТАЛ», мотивованих тим, що керівник контрагента ОСОБА_1 заперечувала свою причетність до діяльності цього Товариства, то судами попередніх інстанцій такі визнано безпідставними, оскільки як на час укладення договору постачання від 01 листопада 2018 року №03/18, так і на час його виконання, керівником означеного Товариства був ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 .

Отже, у справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 КАС України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі статті 9 КАС України, а також іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування витрат та податкового кредиту. Зокрема, суди дослідили первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України є підставою для податкового обліку та які містять відомості, що в повній мірі відображають суть спірних господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції висновує, що судові рішення відповідають вимогам статті 242 КАС України, а викладені у них висновки про задоволення позовних вимог ґрунтуються на оцінці сукупності наведених сторонами доводів та долучених на їх підтвердження доказів. Натомість, обґрунтування касаційної скарги зводиться виключно до незгоди з оцінкою, наданою судами повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга, в межах її доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі № 640/7363/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко М.М. Гімон І.А. Васильєва