ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

справа № 300/2868/22

адміністративне провадження № К/990/28084/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №300/2868/22

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2022 (суддя Матуляк Я.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 (головуючий суддя Іщук Л.П., судді: Обрізко І.М., Шинкар Т.І.),

В С Т А Н О В И В :

У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі також - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.01.2022 № 000251/0713, № 000238/0713, № 000255/0713, № 000239/0713, № 000249/0713, № 000233/0713, № 000242/0713 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.01.2022 № Ф-000246/0713.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані вимога та рішення прийняті на підставі акту перевірки, який, на думку позивача, містить дані, що не відповідають дійсності. Позивач звертає увагу суду на ту обставину, що в ході здійснення ним господарської діяльності заниження доходу не відбулось, а мала місце реалізація продукції за договором комісії. Кошти від реалізації продукції перераховані комітенту в повному обсязі, що підтверджується актами звірки, а також тим, що у позивача відсутня кредиторська заборгованість перед контрагентом. Як наслідок, в ході проведення господарської діяльності не відбулось перевищення ліміту доходу платника єдиного податку третьої групи. Вказує на безпідставність застосування відповідачем санкцій за неподання декларації про майновий стан, оскільки у позивача як платника єдиного податку відсутній обов`язок подання такої звітності. Зазначає, що відповідачем також помилково зроблено висновок про те, що позивачем не проведено розрахункову операцію на повну суму покупки через РРО в розмірі 7010,25 грн, так як вказана операція проведена через банківський термінал 31.10.2020. Оскільки наступний день - 01.11.2020 був вихідним днем, то вказані кошти були зараховані 02.11.2020, що підтверджується банківською випискою. Крім того, звертає увагу на те, що відповідачем застосовано штрафні санкції за ненадання до перевірки документів в повному обсязі, хоча в самому акті перевірки не вказано, які саме документи не подано на вимогу контролюючого органу.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.01.2022 за №000242/0713. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В ході розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_1 у період з 25.06.2019 по 28.12.2020 здійснював господарську діяльність як фізична особа-підприємець.

Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 25.06.2019 по 28.12.2020, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 25.06.2019 по 28.12.2020.

За наслідками перевірки складено акт від 07.12.2021 за №6936/09-19-0713/3222107150, в якому зафіксовано порушення:

- вимог п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгiвлi, громадського харчування та послуг» та п.296.10 ст.296 Податкового Кодексу України (далі також - ПК України) - платником не проведено розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через РРО, згiдно яких обсяг доходу складає 7010,25грн;

- вимог п.44.1, п.44.3 ст.44 ПК України - документи до перевірки надано в не повному обсязі;

- п. 177.10 ст. 177 ПК України, п.6 ст.128 Господарського Кодексу України;

- п. 292.1, п. 292.3 п. 292.4 ст. 292, п. 293.8 ст. 293 ПК України - занижено податкове зобов`язання по єдиному податку за період з 25.06.2019 по 28.12.2020 в сумі 223 217,58 грн, в тому числі за 2019 рік - 64 201,06 грн, за 2020 рік 159 016,52 грн;

- пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49, п. 177.11 ст.177 ПК України, в частині неподання до контролюючого органу декларації про майновий стан та доходи за 2020 рік;

- ст.164, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст.177 ПК України, в результаті чого не нараховано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в загальній сумі 301 384,95 грн;

- п. 2 ч.1 ст. 7, ст. 8, ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиний соцiальний внесок на загальну суму 187 387,20 грн;

- п.181.1 ст. 181, п. 183.2 ст.183, п.185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187 п. 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п. 201.4 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальному розмірі 334 872,16 грн;

- пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п.п.1.3, п.п.1.4, п.16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого недоутримано та не перераховано до бюджету військового збору з чистого доходу вiд здiйснення підприємницької діяльності в сумі 25 115,41 грн за 2020 рік.

22.12.2021 позивачем подано заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких висновки акта документальної позапланової виїзної перевірки від 07.12.2021 за №6936/09-19-0713/3222107150 залишено без змін.

На підставі висновків акта перевірки 13.01.2022 контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення № 000251/0713, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем єдиний податок з фізичних осіб у розмірі 239267,84 грн; № 000238/0713, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 301384,95 грн; № 000255/0713, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 480590,00 грн; № 000239/0713, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 25115,41 грн; № 000249/0713, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1020,00 грн; № 000233/0713, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1020,00 грн; № 000242/0713, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 710,02 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-000246/0713 у розмірі 187387,20 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 13.01.2022 №000251/0713, №000238/0713, №000255/0713, №000249/0713, №000239/0713, №000233/0713 винесені правомірно й доводи позивача про те, що кошти від реалізації продукції перераховані комітенту в повному обсязі, що підтверджується актами звірки, а також тим, що у позивача відсутня кредиторська заборгованість перед контрагентом, жодним чином не спростовують виявлені порушення. Як наслідок, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.01.2022 за № Ф-000246/0713 прийнята відповідачем обґрунтовано та з урахування виявлених порушень, допущених позивачем. Стосовно вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000242/0713 від 13.01.2022, то суди погодилися з доводами позивача щодо помилковості висновків перевірки про допущення порушення ним вимог п. 1, 2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки кошти в розмірі 7010,25 грн є виторгом через банківські термінали, проведені 31.10.2020, однак зараховані 02.11.2020.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в оскаржуваній частині та направити справу в цій частині на новий розгляд.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на допущення судами попередніх інстанцій ряду порушень норм процесуального права, зокрема, ненадіслання судом першої інстанції на адресу позивача ухвали про відкриття провадження у справі з роз`ясненням права заявити клопотання про розгляд справи за його участі; судом першої інстанції не перевірено надіслання позивачеві відзиву на позовну заяву (який позивач не отримував), чим позбавлено права подати відповідь на відзив. Судом же апеляційної інстанції не розглянуто клопотання про розгляд справи за участі позивача в загальному провадженні; не розглянуто справу за участі сторін; не задоволено клопотання про надіслання відзиву на апеляційну скаргу та не надіслано позивачеві копію апеляційної скарги відповідача.

Також позивач наголошує на неправильному застуванні судами пункту 292.4 статті 292 ПК України в частині визначення доходу платника податків, що діє на підставі договору комісії. Так, позивач стверджує, що відповідно до вказаної норми доходом комісіонера є не вся виручка, яка надходить фізичній особі - підприємцю, а лише сума комісійної винагороди, яка належить йому згідно договору комісії.

Підставою для відкриття касаційного провадження позивач зазначив пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 у цій справі.

Контролюючий орган у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а в іншій частині судові рішення позивачем не оскаржуються, то колегія суддів перевіряє їх законність та обґрунтованість лише у цій частині.

Так, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень слугували висновки акта перевірки щодо заниження платником доходу, отриманого за договором комісії. Також контролюючий орган посилався на те, що за результатами проведеної перевірки було встановлено відсутність у позивача права перебування на спрощеній системі оподаткування третьої групи з 01.10.2020 у зв`язку із перевищенням встановленого обсягу доходу.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 ПК України (тут та далі в редакції чинній на виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Згідно підпункту 3 пункту 291.4 статті 291 ПК України суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, підпункт 3 пункту 291.4 статті 291 ПК України викладено в такій редакції:

"3) третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 7000000 гривень".

Згідно положень п. 293.4 ст. 293 ПК України до сум перевищення обсягів доходу та доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеного у реєстрі платників єдиного податків застосовується ставка податку 15%.

У відповідності до п.5 пп.298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, зокрема у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.

Судами встановлено, що позивач у період з 25.06.2019 по 28.12.2020 здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування, був платником 3-ї групи за ставкою єдиного податку 5% від отриманого доходу та здійснював діяльність по кодах: 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Позивач здійснював комісійну торгівлю напівфабрикатами згідно договору комісії від 01.08.2019 № 01-08/19-19, укладеного з ТОВ «Єрмак Голд».

Згідно договору комісії Комісіонер (позивач) бере на себе зобов`язання від свого імені та за рахунок Комітента (ТОВ «Єрмак Голд») за обумовлену винагороду здійснювати продаж третім особам Товар, що належить Комітенту, в кількості, асортименті і за цінами визначеними у накладних на кожну партію товару, що передається на комісію, а Комітент бере на себе зобов`язання виплатити комісійну винагороду визначену умовами цього договору; Комітент зобов`язується передавати Комісіонеру заморожені напівфабрикати, продукція ТМ «Продукти Єрмоліно», згідно з асортиментним переліком, який вказується в накладній, що складається при передачі товару на комісію, та у відповідності до умов цього Договору.

Комітент зобов`язується виплатити Комісіонеру комісійну винагороду у розмірі 10-26% від суми проданого товару. Розмір винагороди визначається сторонами у звітах комісіонера. Виплата комісійної винагороди здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Комісіонера протягом 5 (п`яти) банківських днів із моменту підписання Сторонами відповідного звіту Комісіонера та Акту приймання-передачі наданих послуг за умови виконанням Комісіонером умов цього Договору.

Комісіонер зобов`язаний щомісячно до 05 числа місяця, що йде за звітним подавати письмовий звіт Комітенту про об`єми продажу товару переданого на комісію за даною угодою. Разом із звітом про об`єми продажу товару Комісіонер щомісячно надає інвентаризаційні описи товару, який знаходиться у нього на комісії.

Комісіонер зобов`язаний перераховувати грошові кошти від продажу товару на поточний рахунок Комітента.

Відповідно до висновків акту перевірки згідно виписок про рух коштів на рахунку в банку AT «УкрСиббанк» та підсистеми «Виторги РРО» позивач отримав торгову виручку в сумі 29 327 776,93 грн, в тому числі за 2019 рік в сумі 11 063 403,75 грн, за 2020 рік в сумі 18 264 373,18 грн.

Згідно наданих до перевірки виписок про рух коштів на рахунку в банку AT «УкрСиббанк», позивачем внесено торгової виручки на загальну суму 25 071 671,67 грн, в тому числі за 2019 рік на суму 9 779 382,63 грн, та за 2020 рік - 15 292 289,04 грн.

Відтак, за висновками контролюючого органу, позивачем не внесено до банку виручку від реалізації товару згідно вищевказаного договору комісії на загальну суму 4 256 105,26 грн, в тому числі за 2019 рік - 1 284 021,12 грн, за 2020 рік - 2 972 084,14 грн.

На переконання контролюючого органу, з чим також погодилися суди попередніх інстанцій, сума коштів, отримана позивачем від реалізації товару і не перерахована комітенту, є доходом позивача в розумінні п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 ПК України.

Так, статтею 292 ПК України регламентовано порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку першої - третьої груп.

Пунктом 292.1 статті 292 ПК України встановлено, що доходом платника єдиного податку є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Положеннями пункту 292.4 статті 292 ПК України передбачено, що у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

Статтею 1011 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до частини третьої статті 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Згідно з частиною першою статті 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Статтею 1018 ЦК України встановлено, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

А тому, за договором комісії право власності на майно чи послугу не переходить до комісіонера. За посередницькі послуги комісіонер отримує винагороду від комітента, яка і є його доходом.

Підпунктом 6.2 пункту 6 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153) передбачено, що не визнаються доходами такі надходження від інших осіб сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо.

Пунктом 7 вказаного Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» визначено, що чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

Отже, з урахуванням зазначених положень чинного законодавства України, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що доходом комісіонера є не вся виручка, яка надходить фізичній особі-підприємцю від продажу товару, а лише сума комісійної винагороди, яка належить йому по праву згідно з договором комісії.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 січня 2021 року у справі № 820/3092/16, від 13 липня 2023 року у справі № 640/11847/20, від 18 жовтня 2023 року у справі № 160/11905/21, від 25 січня 2024 року у справі № 824/183/18-а.

З огляду на викладене, висновок судів попередніх про те, що сума коштів, отримана позивачем від реалізації товару і не перерахована комітенту, є доходом позивача в розумінні п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 ПК України, є помилковим.

Як наслідок, передчасним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем перевищено допустимий обсяг доходу, отриманого від провадження діяльності, встановленого положеннями п. 291.4. ст. 291 ПК України, яке підлягає оподаткуванню за ставкою 15%.

Оскільки висновки контролюючого органу, які слугували підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень та вимоги, в першу чергу пов`язані з обставиною наявності/відсутності у позивача права перебувати на спрощеній системі оподаткування з 01.10.2020, то такі, з урахуванням вищенаведеного висновку Верховного Суду у цій справі, підлягають належному дослідженню судами попередніх інстанцій.

У свою чергу, застосований відповідачем підхід до визначення доходу, що враховується при визначенні права вибору спрощеної системи оподаткування третьої групи у спірний період є неправильним, оскільки не враховує вимог пункту 292.4 статті 292 ПК України.

Відтак, до оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2019 - 2020 роки належать лише суми комісійної винагороди, отриманої від ТОВ «Єрмак Голд» на виконання договору комісії від 01.08.2019 № 01-08/19-19.

Водночас, обставини загального розміру отриманої позивачем комісійної винагороди за перевіряємий період, відображення позивачем такої винагороди в якості оподатковуваного доходу у поданій звітності за 2019 - 2020 роки судами попередніх інстанцій не досліджувалися.

Не надано судами й належної оцінки поданим позивачем актам звірки взаєморозрахунків з ТОВ «Єрмак Голд», звітам комісіонера про реалізацію товару, актам приймання-передачі наданих послуг до договору комісії в контексті доводів позивача про відсутність у нього кредиторської заборгованості, повне перерахування комітенту коштів за реалізований товар, з урахуванням обставин не встановлення строків для їх перерахування.

Суди, прийшовши до висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства, обмежилися констатацією наведених у акті перевірки обставин та висновків, не обґрунтувавши при цьому такі свої висновки з посиланням на певні (конкретні) докази.

Колегія суддів наголошує, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За правилами пунктами 1, 4 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Оскільки за наслідками касаційного перегляду судових рішень у цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат згідно з частиною шостою статті 139 КАС України не здійснюється.

Щодо доводів позивача про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Так, ухвалу про відкриття провадження у справі від 25.07.2022, в якій, зокрема, роз`яснено право сторін заявляти клопотання, в тому числі про розгляд справи за їх участі, отримано позивачем особисто 28.07.2022, про що свідчить розписка про отримання документа. Надіслання ж позивачеві відзиву на позовну заяву підтверджується доданим до нього фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 11.08.2022.

Копія апеляційної скарги контролюючого органу на клопотання представника позивача повторно була надіслана на електронну пошту останнього; ухвалою суду апеляційної інстанції від 19.12.2022 було вирішено клопотання про розгляд справи за участі позивача та у його задоволенні відмовлено.

Щодо посилання позивача на незадоволення судом апеляційної інстанції клопотання про надіслання на його адресу відзиву відповідача на апеляційну скаргу, то вони є безпідставними, оскільки таке клопотання позивачем не заявлялося.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року скасувати в оскаржуваній частині, а справу №300/2868/22 у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року у справі №300/2868/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва