ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/925/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 вересня 2023 року №335489-2410-2406-UA73060370000059595 та від 18 січня 2024 року №0000708-2412-2412-UA73060370000059595.

В обґрунтування протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивач посилався на те, що такі прийняті без урахування податкового законодавства. Так, вказуючи про незаконність податкового повідомлення-рішення від 29 вересня 2023 року №335489-2410-2406-UA73060370000059595 позивач зауважив, що контролюючим органом помилково зазначено в графі 2 «Тип об`єкта» цільове призначення належної позивачу земельної ділянки (03.07) «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (МАФи, кіоски, павільйони)», оскільки цільове призначення земельної ділянки за кадастровим номер 7322555400:01:002:0161 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості». Крім цього, при прийнятті названого вище податкового повідомлення-рішення контролюючим органом не враховано факту реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, який є платником єдиного податку, а тому відповідно до вимог пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України він звільняється від справляння плати за змелю. Обґрунтовуючи протиправність податкового повідомлення-рішення від 18 січня 2024 року №0000708-2412-2412-UA73060370000059595, позивач зазначив, що таке було прийняте всупереч положенням підпункту «є» пункту 266.2.2 статті 266 Податкового кодексу України в результаті безпідставного нарахування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, за нежитлові приміщення, які не є об`єктом оподаткування.

Ухвалою суду від 04 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі; вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач подав до суду відзив, в якому просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. Вказував, що у позивача в 2023 році перебували у власності земельні ділянки для комерційного призначення. З наявних реєстраційних даних та поданої позивачем податкової звітності не вбачається інформації про найманих осіб у 2023 році чи реєстрації книги обліку доходів і витрат чи реєстратора розрахункових операцій, які підтверджували би факт отримання доходів від здійснення підприємницької діяльності. Також одним із видів підприємницької діяльності позивача у 2023 році було надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що не дає йому права на отримання пільги зі сплати згідно статті 297 Податкового кодексу України.

У поданій до суду відповіді на відзив позивач вказав про необґрунтованість доводів відзиву. Наполягав на задоволенні позовних вимог.

Правом подати заперечення відповідач не скористався.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є фізичною особою-підприємцем з 30 вересня 2021 року із здійсненням основного виду господарської діяльності за кодом КВЕД 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів. Іншими видами економічної діяльності позивача є: 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку №16903 від 16 червня 2022 року ОСОБА_1 є платником єдиного податку 2 групи з 01 серпня 2021 року.

Згідно з повідомленням про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП, яка є Додатком 10 до Порядку обліку платників податків і зборів (пункт 7.2), яке позивач подавав до Головного управління ДПС у Чернівецькій області 07 листопада 2022 року, серед об`єктів оподаткування у ОСОБА_1 значиться: земельна ділянка, кадастровий номер 7322555400:01:002:0161, офіс, цехи та склади, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 вересня 2023 року №346167006, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,5454 га, кадастровий номер 7322555400:01:002:0161, на підставі договору дарування нежитлових будівель та споруд та земельної ділянки №6522 від 25 жовтня 2022 року, виданого та посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В.

Крім цього, згідно з інформаційною довідкою від 26 лютого 2024 року №367424836 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на вказаній вище земельній ділянці, належній ОСОБА_1 , розташовані такі об`єкти нежитлових будівель та споруд (об`єктів житлової нерухомості) за адресою АДРЕСА_1 : адмінбудівля літ. «А» загальною площею 283,50 кв.м, виробничий цех літ. «Б» загальною площею 1255,50 кв. м, сушильно-фарбувальний цех літ. «В» загальною площею 566,10 кв. м, збиральний цех літ. «Г» загальною площею 2308,30 кв. м, також склади літ. «Д, Е, Ж, З», навіс. літ. «И», пожежний резервуар №1, колодязь №2, вигрібна яма №3, огорожа №4-7.

29 вересня 2023 року Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №335489-2410-2406-UA73060370000059595, яким позивачу нараховано податкове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за податковий період 2023 року на суму 149321,40 грн.

Згідно з наведеним у податковому повідомленні-рішенні детальним розрахунком сума податкового зобов`язання нарахована щодо об`єкта нерухомості типу «(03.07) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (МАФи, кіоски, павільйони)».

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач звертався до Головного управління ДПС у Чернівецькій області із заявою про скасування податкового повідомлення-рішення від 29 вересня 2023 року за №335489-2410-2406-UA73060370000059595, за результатами розгляду якої відповідач листом від 23 січня 2024 року №1022/6/24-13-24-02 повідомив позивача про законність указаного податкового повідомлення-рішення, а тому грошове зобов`язання підлягає сплаті відповідно до чинного законодавства. Так, станом на 14 грудня 2023 року на момент формування податкового повідомлення-рішення за 2023 року, згідно ІС «Податковий блок» за ФОП ОСОБА_1 використовувався наступний КВЕД надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Додатково позивача повідомлено, що станом на 19 січня 2024 року за ним рахується податковий борг по земельному податку з фізичних осіб (код платежу 18010700) в сумі 145673,80 грн.

18 січня 2024 року Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0000708-2412-2412-UA73060370000059595, яким позивачу нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (тип об`єкта нежитлова будівля), за податковий період 2022 року на суму 7171,78 грн.

Не погоджуючись із указаними рішеннями суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29 вересня 2023 року №335489-2410-2406-UA73060370000059595, яким позивачу нараховано податкове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2023 рік на суму 149321,40 грн, та надаючи оцінку доводами учасників справи щодо вказаного рішення, суд зазначає таке.

Статтею 265 Податкового кодексу України (далі ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Особливості оподаткування платою за землю та порядок його сплати встановлений статтями 284-287 ПК України.

Так, відповідно до пункту 284.1 статті 284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. Нові зміни до рішень щодо наданих пільг зі сплати земельного податку надаються відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно зі статтею 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Підставою для нарахування земельного податку є: дані державного земельного кадастру; дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (підпункти «а», «б» пункту 286.1 статті 286 ПК України).

Нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку (абзац перший пункту 286.5 статті 286 ПК України).

Водночас підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України передбачено, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Судом встановлено, що починаючи з 01 серпня 2021 року позивач є платником єдиного податку 2 групи, що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку №16903 від 16 червня 2022 року.

Відомостей щодо переходу позивача зі спрощеної на загальну систему оподаткування станом на день прийняття податкового повідомлення-рішення від 29 вересня 2023 року №335489-2410-2406-UA73060370000059595 матеріали справи не містять. Не надано таких відповідачем і до відзиву на позов.

Таким чином, оскільки станом на день винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29 вересня 2023 року №335489-2410-2406-UA73060370000059595 позивач був платником єдиного податку 2 групи та використовував указану вище земельну ділянку для провадження господарської діяльності, то, зважаючи на положення підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, він звільнений від сплати земельного податку.

Винятком з положень законодавства про звільнення платників єдиного податку першої-третьої груп від сплати земельного податку є провадження ними діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування. Тобто, законодавець вказує на наявність обов`язку зі сплати земельного податку, якщо земельна ділянка чи розташована на ній нерухомість передана в оренду (найм), позичку чи користування третім особам і провадження певного виду діяльності нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, яка є предметом оренди (позички, користування) та є об`єктом нарахування земельного податку.

Водночас ні зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ні зі змісту відзиву не вбачається того, що земельна ділянка, відносно якої й було винесене рішення від 29 вересня 2023 року №335489-2410-2406-UA73060370000059595, була передана в оренду (користування) третім особам.

Відповідачем не надано до суду належних доказів того, що за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 29 вересня 2023 року №335489-2410-2406-UA73060370000059595 у податковий період 2023 року діяльність позивача була безпосередньо пов`язана із здійсненням ним діяльності з надання земельної ділянки з кадастровим номером 7322555400:01:002:0161 чи розташованих на ній об`єктів нерухомості в оренду (найм), позичку чи інше право користування третім особам.

При цьому сам по собі факт можливості провадження позивачем такого виду економічної діяльності як надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20) не може слугувати підставою для нарахування земельного податку, оскільки такий вид діяльності позивача не є основним, а докази щодо здійснення такого впродовж 2023 року в матеріалах справи відсутні.

Також суд зауважує, що в листі Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 23 січня 2024 року №1022/6/24-13-24-02 вбачається неузгодженість, оскільки в такому вказано, що момент формування податкового повідомлення-рішення за 2023 рік мав місце 14 грудня 2023 року, натомість датою прийняття такого рішення є 29 вересня 2023 року.

Стосовно посилань відповідача у відзиві на відсутність у реєстраційних даних та поданій позивачем звітності інформації про найманих осіб, реєстрації книг обліку доходів і витрат (КОРО) чи реєстратора розрахункових операцій (РРО), то такі, на переконання на суду, не є безпосередньо пов`язаними із порядком нарахування земельного податку. Суд зауважує, що підстави нарахування земельного податку визначені пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, і такими не є наявність чи відсутність інформації про найманих осіб та реєстрації книг обліку доходів і витрат (КОРО) чи реєстратора розрахункових операцій (РРО).

Водночас використання найманої праці є правом, а не обов`язком фізичної особи-підприємця при здійсненні ним господарської діяльності як в цілому, так і в частині звільнення його від сплати земельного податку. Обов`язковості використання фізичною особою-підприємцем найманої праці законодавством України не передбачено.

Доводи відзиву про відсутність доходів у позивача від здійснення підприємницької діяльності через відсутність факту реєстрації книги обліку доходів і витрат (КОРО) чи реєстратора розрахункових операцій (РРО) також є безпідставними, оскільки, як встановлено пунктом 296.1 статті 296 ПК України, фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів. Тобто, позивач позбавлений обов`язку вести облік своїх доходів і витрат за типовою формою та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Натомість він може вести такий облік у довільній формі, не реєструючи в податковому органі книгу обліку доходів і витрат. Вказане, відповідно, не може слугувати і підставою для висновку податкового органу про відсутність доходу у позивача.

Між тим, з доданої до відзиву податкової декларації позивача як платника єдиного податку від 11 січня 2024 року вбачається, що ФОП ОСОБА_1 за 2023 рік задекларував дохід від здійснення підприємницької діяльності у сумі 4575603,26 грн, що суперечать доводам відзиву в указаній вище частині.

Відсутність відомостей про реєстрацію позивачем реєстратора розрахункових операцій (РРО) також не свідчать про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, як зазначалось вище, вказане не має відношення до процедури нарахування земельного податку, і крім цього відповідачем у ході судового розгляду цієї справи не спростовано доводів позивача про відсутність у нього обов`язку застосовувати реєстратор розрахункових операцій через здійснення ним розрахунків у безготівковій формі, що передбачено пунктом 12 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Крім цього суд звертає увагу і на те, що зазначення відповідачем в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні від 29 вересня 2023 року №335489-2410-2406-UA73060370000059595 типу об`єкта нерухомості «(03.07) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (МАФи, кіоски, павільйони)», відносно якого і було нараховане спірне грошове зобов`язання, не відповідає дійсному цільовому призначенню належної на праві власності позивачу земельної ділянки з кадастровим номером 7322555400:01:002:0161.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26 лютого 2024 року №НВ-9931028002024 цільовим призначенням указаної вище земельної ділянки є 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості.

Вказане у своїй сукупності дає підстави для висновку про необґрунтованість та протиправність податкового повідомлення рішення від 29 вересня 2023 року №335489-2410-2406-UA73060370000059595, а тому таке підлягає скасуванню.

Стосовно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18 січня 2024 року №0000708-2412-2412-UA73060370000059595 суд зазначає таке.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Водночас підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення від 18 січня 2024 року №0000708-2412-2412-UA73060370000059595) передбачає, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Судом встановлено, що належні позивачу на праві власності об`єкти нежитлових будівель та споруд (об`єктів житлової нерухомості) за адресою: Чернівецька область, Чернівецький район, смт Лужани, вул. Гагаріна, буд. 38-А: адмінбудівля літ. «А» загальною площею 283,50 кв.м, виробничий цех літ. «Б» загальною площею 1255,50 кв. м, сушильно-фарбувальний цех літ. «В» загальною площею 566,10 кв. м, збиральний цех літ. «Г» загальною площею 2308,30 кв. м, також склади літ. «Д, Е, Ж, З», навіс. літ. «И» відносяться до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Про вказане зазначалося і у позовній заяві, відносно чого заперечення у поданому відповідачем відзиві відсутні.

Крім цього, не спростовано відповідачем у відзиві і тверджень у позові про те, що належні позивачу на праві власності об`єкти нежитлових будівель та споруд (об`єктів житлової нерухомості) за адресою: АДРЕСА_1 : адмінбудівля літ. «А» загальною площею 283,50 кв.м, виробничий цех літ. «Б» загальною площею 1255,50 кв. м, сушильно-фарбувальний цех літ. «В» загальною площею 566,10 кв. м, збиральний цех літ. «Г» загальною площею 2308,30 кв. м, також склади літ. «Д, Е, Ж, З», навіс. літ. «И», пожежний резервуар №1, колодязь №2, вигрібна яма №3, огорожа №4-7 - використовуються ним для здійснення господарської діяльності згідно КВЕД 16.23. Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів. Вказаний вид економічної діяльності відноситься до секції "С" КВЕД ДК 009:2010.

Поряд з цим суд звертає увагу на те, що використання позивачем указаних нежитлових приміщень у своїй господарській діяльності підтверджується, зокрема, Повідомленням про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП, яка є Додатком 10 до Порядку обліку платників податків і зборів (пункт 7.2), яке позивач подавав до Головного управління ДПС у Чернівецькій області 07 листопада 2022 року. Так, серед об`єктів оподаткування у ОСОБА_1 значиться: земельна ділянка, кадастровий номер 7322555400:01:002:0161, офіс, цехи та склади, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд зауважує, що особливістю адміністративного судочинства, порівняно з іншими видами судочинства, є обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Проте відповідачем у відзиві не наведено жодних доводів законності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18 січня 2024 року №0000708-2412-2412-UA73060370000059595.

Також суд зауважує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18 січня 2024 року №0000708-2412-2412-UA73060370000059595 було прийнято відповідачем та надіслане позивачу поза межами строків, встановлених пунктом 266.7.2 статті 266 ПК України (вказане податкове повідомлення-рішення прийнято за податковий період 2022 року, тобто граничним терміном складання і надсилання такого рішення було 1 липня 2023 року (рік, що настав за базовим податковим (звітним) періодом (роком)).

Вказане додатково свідчить про порушення відповідачем процедури прийняття указаного вище рішення, а відтак, вказує про наявність правових підстав для його скасування.

При цьому суд наголошує, що за приписами статті 19 Конституції України суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

З огляду на викладене у своїй сукупності, перевіряючи оскаржувані позивачем рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність їх критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при їх прийнятті відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законом, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень.

Тому, суд визнає протиправними та скасовує оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно змісту частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідач не довів правомірність оскаржуваних рішень.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у справі квитанції від 28 лютого 2024 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 2704 грн 41 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 29 вересня 2023 року №335489-2410-2406-UA73060370000059595 та від 18 січня 2024 року №0000708-2412-2412-UA73060370000059595, прийняті щодо ОСОБА_1 .

Стягнути з Головного управління ДПС у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 2704 грн 41 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 червня 2024 року.

Повне найменування учасників справи: позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А, код ЄДРПОУ 44057187).

Суддя О.П. Лелюк