Справа № 420/35624/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області та до Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, рішення про опис майна у податкову заставу та рішення про результати розгляду скарги,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі відповідач, ГУДПС в Одеській області), Державної податкової служби України (далі відповідач 2, ДПС України), в якому просить визнати неправомірними та скасувати:

податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 26.06.2023 № 15030/15-32-24-04, № 15032/15-32-24-04, № 15037/15-32-24-04, № 15036/15-32-24-04, № 15034/15-32-24-04, № 5027/15-32-24-04, № 15024/15-32-24-04 на загальну суму 1393661,45 грн (у тому числі податкового (грошового) зобов`язання на суму 1106066,79 грн, штрафних (фінансових) санкцій на суму 283712,29 грн та пені на суму 3882,37 грн);

податкову вимогу від 11.08.2023 № 0019150-1308-1532 про сплату боргу в сумі 1393661,45 грн;

рішення уповноваженої особи ГУ ДПС в Одеській області про опис майна у податкову заставу від 25.08.2023 № 793/15-32-13-08;

рішення ДПС України від 09.11.2023 № 33630/6/99-00-06-03-03-06 про результати розгляду скарги.

Ухвалою суду від 25.12.2023 вказаний позов було залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали.

Позивач ухвалу виконав, недоліки позову усунув.

Ухвалою від 25.01.2024 провадження у справі відкрито та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.

12.02.2024 до суду від представника Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив, у якому відповідач, серед іншого, просить розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Відповідачем разом з відзивом на позовну заяву долучено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою від 14.02.2024 вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 05.03.2024 об 11:00 год.

Позивачем 19.02.2024 подана відповідь на відзив відповідача.

Відповідачем 26.02.2024 подані заперечення на відповідь позивача.

ДПС України 27.02.2024 поданий відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 05.03.2024 підготовче засідання відкладено на 11:00 год 19.03.2024, позивачу запропоновано надати, а у відповідача витребовано докази.

Відповідачем 14.03.2024 на виконання ухвали надано докази.

Підготовче засідання 19.03.2024 не відбулось у зв`язку з оголошенням у м. Одесі повітряної тривоги та було відкладено на 11:00 год 27.03.2024.

Позивачем 27.03.2024 подано клопотання про проведення підготовчого засідання без її участі та відкладення розгляду справи. Також позивачем подано докази (видаткові накладні, довідку про реєстрацію реєстратора розрахункових операцій, накладні тощо).

Ухвалою від 27.03.2024 продовжено на 30 днів строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 12:00 год 15.04.2024.

Позивачем 15.04.2024 в якості доказу подано Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 31.12.2021 з ТОВ «РОШЕН ДЕ ЛЮКС», а також клопотання про проведення підготовчого засідання без її участі.

Ухвалою від 15.04.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 07 травня 2024 року об 11:00 год. Крім того, учасникам справи встановлено строк до 01.05.2024, протягом якого до суду можуть бути надані додаткові докази.

В судове засідання позивач не з`явилась, подавши клопотання про розгляд справи без її участі.

Другий відповідач ДПС України явку свого представника не забезпечив, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, про причини неявки не повідомив. У той же час, пунктом першим частини 3 статті 205 КАС України установлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Представники ГУДПС в Одеській області Аветюк С.В., Кобилянська Д.М. заперечували проти задоволення позову з мотивів, аналогічних викладеним у відзиві та запереченнях на відповідь. Надали додаткові усні пояснення щодо необґрунтованості доводів позивача про неотримання нею наказу про призначення перевірки, запиту, акту перевірки та податкових повідомлень-рішень, а також щодо необґрунтованості і не підтвердження доказами доводів про викрадення фінансово-господарської документації.

За згодою присутніх у судовому засіданні представників сторін судом після дослідження письмових доказів ухвалено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Рішення прийнято судом в межах строку розгляду справи з урахуванням періоду тривалого перебування судді на лікарняному.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши надані сторонами документи та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 04.01.2001 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; основний вид діяльності 47.11 «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами».

Надалі позивач припинила підприємницьку діяльність, про що державним реєстратором внесено запис про припинення підприємницької діяльності від 07.02.2022 №2005340060004000895.

У періодах з 01.01.2017 по 31.03.2018 позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування - єдиний податок ІІ група, у періоді з 01.04.2018 по дату припинення підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування.

Наказом ГУДПС в Одеській області №2384-П від 10.04.2023 на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України призначено позапланову невиїзну документальну перевірку діяльності фізичної особи платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 07 лютого 2022 року, тривалістю 5 робочих днів з 12.05.2023.

11.04.2023 контролюючим органом сформовано повідомлення №197/15-32-24-04 про проведення з 12.05.2023 позапланової невиїзної документальної перевірки, в якому зазначено про необхідність забезпечити надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків), зокрема фінансову, статистичну та іншу звітність, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, а також первинні та інші документи, які використовувалися в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Копію наказу №2384-П від 10.04.2023 разом із повідомленням від 11.04.2023 №197/15-32-24-04 надіслано рекомендованим повідомленням про вручення засобами поштового зв`язку за місцем реєстрації позивача - АДРЕСА_2 , про що свідчить квитанція Укрпошти № 6760206687602.

Зазначене поштове відправлення № 6760206687602 вручено позивачу 18.04.2023, про що свідчить розписка в одержанні з підписом працівника поштового зв`язку та відмітка пошти.

Також відповідачем 09.05.2023 направлено позивачу запит №4704/ КПР/15-32-24-04-06 від 13.04.2023 щодо надання первинних документів.

Цей запит повернуто відповідачу 16.05.2023 з відміткою поштового відділення про відмову адресата в отриманні поштового відправлення. У зв`язку з цим відповідачем складено Акт про не надання документів №1833/15-32-24-04/ НОМЕР_1 від 19.05.2023.

В період з 12.05.2023 по 18.05.2023 посадовою особою Головного управління ДПС в Одеській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОПП ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 07 лютого 2022 року, за результатами якої складено акт від 25.05.2023 №14132/15-32-24- 04/2164613501.

Перевіркою встановлено наступні порушення ФОПП ОСОБА_1 :

- пункту 295.1 статті 295 Податкового кодексу України із змінами, в частині невчасної сплати авансового внеску по єдиному податку за квітень 2018 року;

- пункту 44.1 ст.44, пункту 85.2 статті 85, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України в частині не надання/не ведення Книги обліку доходів і витрат підприємця;

- пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України в частині невчасного надання ліквідаційної декларації про майновий стан за 2022 рік з урахуванням Закону України від 13.12.2022 №2836-ІХ;

- пункту 177.2 статті 177 Податкового Кодексу України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 718 641 грн, а саме за 2018 рік 16298 грн, за 2019 рік 114552 грн., за 2020 рік 323104 грн, за 2021 рік - 240767 грн, за 2022 рік 23950 грн;

- підпунктів 1.2,1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, пункту 177.2 статті 177 Податкового Кодексу України донараховано військовий збір за 2018-2022 рік у сумі 59 886,71 грн, а саме за 2018 рік 1358,18 грн, за 2019 рік 9543,48 грн, за 2020 рік 26925,33 грн, за 2021 рік 20063,88 грн, за 2022 рік 1995,84 грн;

- пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1, пункту 183.2 статті 183 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість у загальній сумі 327733 грн, а саме за грудень 2020 року у сумі 18954 грн, за 2021 рік у сумі 282168 грн, за січень 2022 року у сумі 26611 грн;

- пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України, в результаті чого не надано декларації з ПДВ за грудень 2020 року, січень-грудень 2021 року і січень лютий 2022 року, тобто 14 податкових звітних періодів.

Вказані висновки ґрунтуються на ненаданні платником податків первинних документів, які підтверджують показники податкової звітності.

Акт перевірки 25.05.2023 надіслано рекомендованим повідомленням про вручення засобами поштового зв`язку за місцем реєстрації позивача - АДРЕСА_2 , про що свідчить квитанція Укрпошти №6760206725601.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 26.06.2023 № 15024/15-32-24-04, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 372,30 грн. по єдиному податку з фізичних осіб сплату авансового внеску по єдиному податку за квітень 2018 року (строк до 20.04.2018 року) фактично сплачено 17.05.2018 року;

- від 26.06.2023 № 15027/15-32-24-04, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 1020 грн. за ненадання документів до проведення перевірки за 2017-2022 роки;

- від 26.06.2023 № 15030/15-32-24-04, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції по податку на доходи фіз. осіб, що сплачені фіз. особами за результатами річного декларування в сумі 1020 грн. за порушення строків надання декларації про майновий стан за 2022 рік;

- від 26.06.2023 № 15032/15-32-24-04, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за податковим зобов`язанням в сумі 718641 грн. та за штрафними санкціями в сумі 179660,25 грн;

- від 26.06.2023 № 15034/15-32-24-04, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2018-2022 роки за податковими зобов`язаннями в сумі 59886,71 грн. та за штрафними санкціями в сумі 14971,68 грн;

- від 26.06.2023 № 15036/15-32-24-04, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 327733 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 81933,25 грн;

- від 26.06.2023 № 15037/15-32-24-04, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 4760 грн. за платежем по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за ненадання податкових декларацій з ПДВ за 14 податкових періодів за грудень 2020 року, січень грудень 2021 року, січень лютий 2022 року.

Податкові повідомлення-рішення 27.06.2023 надіслано засобами поштового зв`язку рекомендованим повідомленням про вручення за місцем реєстрації позивача - АДРЕСА_2 , про що свідчить квитанція Укрпошти №6760206747923.

Поштове відправлення повернуто відправнику з відміткою про причину повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

11 серпня 2023 року за № 0019150-1308-1532 ГУ ДПС в Одеській області прийнято податкову вимогу, якою відповідач повідомив ОСОБА_1 про наявність станом на 10 серпня 2023 року податкового боргу у сумі 1393661,45 грн.

Рішенням від 25.08.2023 року № 793/15-32-13-08 про опис майна у податкову заставу ГУ ДПС в Одеській області відповідно до статті 89 розділу ІІ Податкового кодексу України вирішила здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) платника податків ФОП ОСОБА_1 . Вищезазначена вимога разом із детальним розрахунком суми податкового боргу до податкової вимоги та рішенням про опис майна у податкову заставу були направлені супровідним листом на адресу позивача та отримана 30.08.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення наявним в матеріалах справи.

10.09.2023 року ФОП ОСОБА_1 звернулась зі скаргою до ДПС України на податкову вимогу ГУ ДПС в Одеській області від 11.08.2023 року № 0019150-1308-1532 та рішення ГУ ДПС в Одеській області від 25.08.2023 № 793/15-32-13-08 про опис майна у податкову заставу.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги № 33630/6/99-00-06-03-03-06 від 09.11.2023 року податкова вимога та рішення залишені без змін, а скарга без задоволення.

Уважаючи протиправними вказані податкові повідомлення-рішення, вимогу, рішення про опис майна у податкову заставу та рішення про результати розгляду скарги, позивач звернулася до суду з позовною заявою про їх скасування.

Протиправність оскаржених рішень позивач мотивує наступним.

За твердженням позивача, вона не отримувала від ГУДПС в Одеській області наказу про призначення позапланової документальної невиїзної перевірки, акту перевірки та прийнятих на підставі цього акту податкових повідомлень-рішень, а отже визначені їй грошові зобов`язання є неузгодженими. Позивач з огляду на викладене вважає, що перевірка проведена з порушенням порядку її проведення, що призводить до відсутності правових наслідків такої та свідчить про протиправність прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.

Зазначає, що перед початком перевірки вона не отримувала від відповідача пропозицій надати підтвердні документи щодо свої фінансово-господарської діяльності та, відповідно, не надавала таких документів відповідачу, відтак жодних первинних документів під час перевірки відповідачем досліджено не було, а тому висновки акту перевірки щодо допущених позивачем порушень податкового законодавства ґрунтуються виключно на припущеннях, що також свідчить про протиправність оскаржених рішень.

Визначені їй грошові зобов`язання з огляду на їх великий розмір позивач уважає такими, що порушують установлений статтею 4 Податкового кодексу України принцип соціальної справедливості.

Із посиланням на те, що визначені оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями грошові зобов`язання є неузгодженими унаслідок їх неотримання нею, позивач вказує, що у відповідача не було підстав для складення і направлення на її адресу податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, оскільки таке можливо лише щодо узгоджених грошових зобов`язань.

Рішення ДПС України за результатами розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення та податкову вимогу позивач уважає протиправним з тієї підстави, що усупереч пункту 56.4 статті 56 Податкового кодексу України ГУДПС в Одеській області під час розгляду скарги жодним чином не доводило їх правомірність.

Із посиланням на викладене просить задовольнити позов.

Відповідач у відзиві адміністративний позов не визнає та не погоджується з доводами позивача, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних причин.

Щодо доводів про неврахування положень пункту 102.1 статті 102 ПК України відповідач зазначає, що строки давності в частині визначення суми грошових зобов`язань були фактично зупинені з 18.03.2020 на підставі унесених до законодавства змін, зокрема, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13.05.2020 № 591-ІХ, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12.05.2022 № 2260-IX та пункту 102.9 статті 102 Податкового кодексу України.

Стосовно доводів щодо неотримання наказу про проведення документальної позапланової перевірки та необізнаності про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, відповідач вказує, що копія наказу про проведення документальної позапланової перевірки №2384-П від 10.04.2023 та повідомлення Головного управління ДПС в Одеській області від 11.04.2023 №197/15-32-24-04 про дату початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки направлено засобами поштового зв`язку на податкову адресу ФОПП ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення від 18.04.2023 №6760206687602 який повернувся з позначкою «за закінченням терміну зберігання». З посиланням на приписи статті 42 Податкового кодексу України та правові висновки Верховного Суду у постанові від 24 вересня 2019 року по справі №825/1109/16 відповідач стверджує, що платника податків було повідомлено належним чином про проведення документальної позапланової перевірки, оскільки документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). При цьому добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Аналогічним чином відповідач доводить невиконання позивачем обов`язку надати до перевірки документи, оскільки засобами поштового зв`язку надіслано запити, щодо надання документів з переліком необхідних документів до перевірки №4704/КПР/15-32-24-04-06 від 13.042023, який повернувся за письмовою відмовою адресата 18.05.2023.

Як зазначає відповідач, позивач міг скористатися правом адміністративного оскарження після отримання акту перевірки і додати до нього первинні документи до контролюючих органів якщо не був згоден з висновками, які були викладені в акті перевірки. З урахуванням вищевикладеного, податковим органом здійснено всі необхідні заходи щодо забезпечення повноти збору податкової інформації при проведенні документальної позапланової перевірки, але ФОПП ОСОБА_1 не було проявлено розумної належної обачності при проведенні документальної перевірки та не надано до перевірки документи, як то передбачено діючим законодавством, які враховано при формуванні показників податкової звітності.

При цьому в ході перевірки з`ясовано, що у період з 01.08.2014 по 01.04.2018 позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування, а з 01.04.2018 по 07.02.2022 - на загальній системі оподаткування, обліку та звітності.

Позивачем 11.05.2023 подано з порушенням граничних термінів надання декларацію про майновий стан і доходи за 2022 рік.

Перевіркою правильності визначення валових доходів і витрат, відображених в деклараціях про доходи, з даними про суми валових доходів і витрат, які визначені в ході перевірки, виявлено розбіжності, зокрема, з даними щоденних звітів по РРО переданих у електронному вигляді до інформаційних систем ДПС України.

За висновками перевірки, позивачем:

- завищено валові витрати на 3995407,83грн., а саме: за 2018 рік на 90544,79грн., за 2019 рік на 636232,39грн., за 2020 рік на 1795021,65грн., за 2021 рік на 1340049грн., за 2022 рік на 133560грн;

- у 2021-2022 роках включено до складу валового доходу суми акцизного податку з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів у сумі 5961,00 грн;

- занижено оподатковуваний (чистий) дохід на 3 992 447грн., а саме за 2018 рік на 90545грн., за 2019 рік на 636232грн., за 2020 рік на 1 795 022грн., за 2021 рік на 1 337 592грн., за 2022 рік на 133 056грн, внаслідок чого позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 718 641грн.., а саме за 2018 рік 16298 грн., за 2019 рік - 114552 грн., за 2020 рік - 323104 грн., за 2021 рік - 240767 грн., за 2022 рік - 23950 грн;

- у періоді з 01.12.2020 року по 20.01.2021 року порушено терміни сплати авансових внесків по єдиному податку, а саме за квітень 2018 року ставка авансового внеску становила 744,60 грн., нарахування по якій відбулося 20.04.2018, сплачено підприємцем 17.05.2018;

- не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб із заробітної плати станом на день завершення перевірки всього в сумі 36524,62 грн;

- унаслідок заниження оподатковуваного доходу на 3 992 447 грн позивачем не доплачений військовий збір за 2018-2022 роки у сумі 59 886,71 грн., а саме за 2018 рік 1358,18 грн, за 2019 рік 9543,48 грн., за 2020 рік 26925,33 грн., за 2021 рік 20063,88 грн., за 2022 рік 1995,84 грн;

- виявлена дебіторська заборгованість з військового збору у сумі 332,37 грн., яка виникла у наступні податкові періоди: 2018 рік у сумі 168 грн., у 2019 році 161,94 грн., 2020 рік у сумі 1,28 грн., 2021рік у сумі 0,24 грн., 2022 рік 0,91 грн;

- не подано заяву про обов`язкову реєстрацію особи як платника податку та відповідно занижено податкове зобов`язання з ПДВ за період з 01.12.2020 року по 07.02.2022 рік у сумі 327733 грн., а саме за грудень 2020 року у сумі 18954 грн., за 2021 рік у сумі 282168 грн., за січень 2022 року у сумі 26611 грн;

- не подано податкові декларації з ПДВ за 14-ть податкових періодів: а саме за період січень 2021 року по лютий 2022 року включно;

- у періоді з 01.01.2017 року по 07.02.2022 рік провадилась господарська діяльність без отримання відповідної ліцензії.

Позивачем в позовній заяві не спростовуються висновки акту перевірки.

Також відповідач звертає увагу на відсутність підстав для визнання протиправним дій ДПС України з прийняття рішення 33630/6/99-00-06-01-02-06 від 09.11.2023 та скасування останнього, оскільки рішення про результати розгляду скарги не відповідає критерію юридичної значимості, не створює для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, так як за своєю суттю лише підтверджує підстави прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

У підсумку просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач подала відповідь на відзив, у якій з посиланням на відсутність на сайті АТ «Укрпошта» в розділі «трекінг поштових відправлень» відомостей щодо поштових відправлень, якими начебто надіслані на її адресу копії наказу про призначення перевірки, повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки, податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, заперечує доводи відповідача про те, що зазначені документі їй надсилались. На переконання позивача, неотриманням вказаних документів її було позбавлено можливості оскаржити податкові повідомлення-рішення, якими їй визначені податкові зобов`язання, а відтак вони є неузгодженими. Відповідно, нараховані їй податкові зобов`язання не набули статусу податкового боргу, отже протиправним було прийняття податкової вимоги та рішення про опис майна в податкову заставу. При цьому й податкові повідомлення-рішення є протиправними, але унаслідок порушення процедури призначення і проведення перевірки, які зневілювали її наслідки. Позивач наполягає на тому, що відповідач не запитував у неї перед початком перевірки документів, відповідний запит не надходив поштою, а твердження відповідача про відмову її від отримання запиту не відповідає дійсності, оскільки у зазначений відповідачем день позивач не перебувала за місцем проживання у зв`язку з лікуванням в м. Одеса, тому вона не могла відмовитись від одержання поштового відправлення. Позивач вважає, що висновки акту перевірки про допущені нею порушення податкового законодавства зроблені на підставі припущень, а не на підставі дослідження фінансових та первинних документів, як того вимагає Податковий кодекс України.

Відповідач у запереченнях на відповідь спростовує аргументи позивача, вказуючи таке.

Стосовно доводів позивача про відсутність на сайті АТ «Укрпошта» інформації про відправлення за трекінг номером 6760206747923, відповідач наголошує, що інформація в автоматизованій системі АТ «Укрпошта» зберігається протягом шести місяців, а тому станом на дату перевірки позивачем інформації, на сайті АТ «Укрпошта» та на сьогоднішній день така інформація вже відсутня, водночас позивач не надає жодного доказу, який би спростовував надані відповідачем докази щодо отримання поштового відправлення 6760206747923.

При цьому, з урахуванням положень «Правил надання послуг поштового зв`язку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 документом, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Отже, фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 27.06.2023 є підтвердженням відправлення №6760206747923; трекінг номер відправлення, зазначений в роздруківці відстеження поштового відправлення -№6760206747923 та трекінг номер відправлення, зазначений у фіскальному чеку АТ «Укрпошта» від 27.06.2023 є аналогічними, отримувачем згідно чеку від 27.06.2023 є саме позивач, а фіскальний чек, в свою чергу, є підтвердженням здійснення відповідного відправлення.

Стосовно надсилання позивачу запиту про надання документів, відповідач на підставі положень згаданих «Правил надання послуг поштового зв`язку» та норм Податкового кодексу України висновує, що позивача було належним чином повідомлено про необхідність надання документів для проведення перевірки документальної позапланової перевірки, а доводи позивача про її відсутність за адресою під час одержання рекомендованого листа №6760206740791 не підтверджені жодним доказом.

Щодо підстав проведення перевірки, то відповідач з посиланням на статті 42, 65, 78, 85, 86 Податкового кодексу України вказує, що позивач припинила підприємницьку діяльність, про що державним реєстратором внесено запис про припинення підприємницької діяльності від 07.02.2022 №2005340060004000895; водночас, державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання. Однією з підстав, яка надає контролюючому органу право на проведення документальної позапланової перевірки, може бути, зокрема, припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця або подання заяви про зняття з обліку платника податків, про що видається відповідний наказ. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки, а платник податків після початку перевірки зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. В даному випадку перевірку призначено і проведено у відповідності із приписами Податкового кодексу України, а тому відсутні підстави вважати її незаконною.

Відповідач 2 також подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що в даному випадку оскаржуване рішення про відмову в задоволенні скарги від 09.11.2023 №33630/6/99-00-06-03-03-06, прийняте ДПС України, не є юридично значимим для позивача, оскільки не створює жодних правових наслідків для позивача, на відміну від податкового повідомлення-рішення. З врахуванням викладеного, рішення про результати розгляду скарги не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а, відтак, підстави скасування такого рішення та для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.

Позивач відповіді на відзив відповідача 2 не подавала.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі також - ПК України).

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Приписами підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється у разі якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

З матеріалів справи слідує, що 10.04.2023 Головним управлінням ДПС в Одеській області було прийнято наказ № 2384-п, яким вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 з 12 травня 2023 року тривалістю 5 робочих днів.

Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (далі - Порядок № 1588).

У відповідності до підпункту 1 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку № 1588 підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою.

Дата зняття з обліку фізичної особи-підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

За підпунктом 4 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку № 1588 державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування штрафних санкцій і нарахування пені за їх невиконання.

Згідно з підпунктом 6 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку № 1588 після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.

Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що розпочата процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є підставою для проведення документальної позапланової перевірки такої особи, а нормами Податкового кодексу України не передбачено обмежень щодо призначення такої перевірки після проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Більш того, положення Порядку № 1588 вказують на те, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності, адже після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності і така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності та подати декларацію за останній базовий податковий (звітний) період.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.04.2021 у справі № 480/2004/19, від 04.11.2021 у справі № 320/1375/19.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що прийняття контролюючим органом оскаржуваного наказу від 10.04.2023 № 2384-п зумовлено надходженням від Єдиного Державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця від 07.02.2022 № 2005340060004000895, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що контролюючий орган при прийнятті оскаржуваного наказу про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки діяв у межах та у відповідності до положень податкового законодавства, зокрема, п.78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Згідно з пункту 78.5 статті 78 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суд у постанові від 21.02.2020 р. у справі № 826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

Обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору, й підлягають першочерговому дослідженню.

Так, позивач зазначає про те, що не отримувала від контролюючого органу наказ, повідомлення про проведення перевірки та запит про надання документів.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача щодо порушенням процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, суд зазначає наступне.

За правилами пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що обов`язку контролюючого органу щодо повідомлення платника податків про проведення відповідної перевірки кореспондує обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень, крім того, необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього (постанови Верховного Суду від 10.05.2022 у справі № 804/2455/18, від 11.02.2021 у справі № 802/549/16-а).

Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем засобами поштового зв`язку направлено ОСОБА_1 на її податкову адресу примірник наказу та повідомлення про проведення перевірки, які згідно рекомендованого повідомлення №6760206687602 про вручення поштового відправлення вручено ОСОБА_1 11.04.2023 р., про що свідчить підпис працівника Укрпошти.

За таких обставин, саме після 11.04.2023 ОСОБА_1 вважається такою, що належним чином ознайомлена з наміром контролюючому органу провести документальну позапланову виїзну перевірку до її початку.

Відповідно, після указаної дати і контролюючий орган набув законних повноважень на проведення спірного контрольного заходу.

Доводи позивача про відсутність у пошуковій системі поштового відправлення України відомостей про рекомендований лист № 6760206687602 суд відхиляє, оскільки відповідачем до суду надано належним чином завірений рекомендований лист №6760206687602 та квитанцію Укрпошти №6760206687602, що свідчить про наявність зазначеного поштового відправлення та факт його надсилання позивачу і отримання нею.

Також судом з`ясовано, що запит щодо надання документів від 13.04.2023 р. із переліком необхідних документів для проведення перевірки направлено засобами поштового зв`язку позивачу, але повернуто ГУ ДПС в Одеській області 18.05.2023 року згідно відмітки пошти 16.05.2023 р. «адресат відмовився».

Дані поштові відправлення відповідно до вимог статті 42 Податкового кодексу України направлені на податкову адресу позивача - АДРЕСА_2 .

Надаючи оцінку доводам позивача щодо неотримання цього запиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з пункту 85.4. статті 85 Податкового кодексу України, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Матеріалами справи підтверджено, що Головне управління ДПС в Одеській області на адресу позивача надіслало запит №4704/ КПР/15-32-24-04-06 від 13.04.2023 щодо надання первинних документів. Цей запит повернуто відповідачу 16.05.2023 з відміткою поштового відділення про відмову адресата в отриманні поштового відправлення. У зв`язку з цим відповідачем складено Акт про не надання документів №1833/15-32-24-04/2164613501 від 19.05.2023.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності врегульований статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п.44.3 ст.44 ПК України).

Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (ст.1). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч.1 ст.9 Закону).

З огляду на вказані норми права підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності не підтверджених відповідними первинними документами.

Таким чином, на підтвердження правомірності формування даних податкового обліку платник податків повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, які і є підставою для формування даних податкового та бухгалтерського обліку.

Згідно вимог пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (п.85.4 ст.85 ПК України).

Отже платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Таким чином, ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України до їх відсутності.

Аналогічне правозастосування викладено у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 160/8441/18, від 28.10.2021 у справі № 802/880/18-а, від 06.09.2022 у праві № 640/772/21, від 14.12.2022 у справі № 640/637/19, від 07.02.2023 у справі № 640/9880/19.

З матеріалів справи слідує, що 13.04.2023 за №4704/КПР/15-32-24-04-06 відповідачем направлено запит позивачу щодо надання таких первинних документів:

книги обліку доходів та витрат;

книги обліку розрахункових операцій;

виписки про рух грошових коштів по банківським рахункам;

ліцензії (дозволи тощо) на право здійснення діяльності за перевіряємий період;

трудові, цивільно-правові договори, табелі обліку робочого часу, відомості нарахування та виплати заробітної плати, заяви про застосування податкової соціальної пільги;

накладні на придбання ТМЦ, товарно-транспортні накладні, рахунки, рахунки-фактури, товарні чеки, акти купівлі-продажу, кошториси на виконані роботи, акти виконаних робіт, акти прийому-передачі та документи, що підтверджують сплату за товари, роботи, послуги; податкові накладні; договори оренди приміщення, де здійснюється діяльність або право власності;

транспортування товарів/послуг, вказати посередніків у транспортуванні, оформлення довіреностей на отримання ТМЦ;

договори на оренду приміщення. Де здійснювалась діяльність або документи на право власності;

договори з постачальниками та/або покупцями товару, робіт та послуг;

залишки товарно-матеріальних коштовностей по початок та кінець перевіряємого періоду;

дебіторська та кредиторська заборгованість по постачальникам та покупцям на початок та кінець перевіряємого періоду;

інші оригінали первинних документів (завірені копії документів), пов`язаних із провадженням господарської діяльності, нарахуванням і сплатою податків та інших платежів до бюджету.

Як вже зазначалося, вказаний запит повернуто відповідачу 16.05.2023 з відміткою поштового відділення про відмову адресата в отриманні поштового відправлення. У зв`язку з цим відповідачем складено Акт про не надання документів №1833/15-32-24-04/2164613501 від 19.05.2023.

Отже, у розумінні приписів Податкового кодексу України вважається, що вказаний запит отримано позивачем.

Разом з тим, позивач, усупереч вимогам пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, не надала документів, пов`язаних із предметом перевірки.

Відповідно до пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Пунктом 44.4 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов`язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

Згідно пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

За змістом пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків-фізичної особи або посадової особи платника податків-юридичної особи).

Протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Цьому обов`язку кореспондує право посадових осіб органу державної податкової служби при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов`язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України.

Отже, надання платником фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих ним показників податкового обліку. Обов`язок платника зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим та четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Аналогічного висновку щодо тлумачення наведених законодавчих норм дійшов і Верховний Суд у в постановах від 06.08.2019 р. у справі № 160/8441/18, від 29.05.2020 р. у справі № 826/27811/15.

В той же час позивачем не надано доказів надання (направлення) контролюючому органу документів бухгалтерського обліку до прийняття рішення за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки, враховуючи те, що акт документальної позапланової невиїзної перевірки №14132/15-32-24-04/2164613501 від 25.05.2023 позивачем отримано, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6760206725601.

Стосовно наданих до суду окремих документів щодо фінансово-господарської діяльності, то суд зауважує, що платник податків зобов`язаний надавати їх контролюючому органу під час перевірки або до прийняття рішення за результатами проведеної перевірки. В рамках даної справи судом встановлено, а позивачем не спростовано, що, отримавши наказ, повідомлення про проведення перевірки та запит на надання документів позивачем не надавалися такі документи контролюючому органу. В той же час, ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкової звітності прирівнюється нормами п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України до їх відсутності. У зв`язку з цим часткове надання документів до суду не спростовує висновків контролюючого органу про не підтвердження задекларованих показників податкової звітності та не може бути підставою для визнання протиправними дій щодо визначення грошових зобов`язань внаслідок ненадання первинних документів під час проведення перевірки при наявності підстав для її призначення та дотриманні процедури її проведення.

Таким чином, суд доходить висновку, що контролюючим органом були дотримані вимоги податкового законодавства щодо призначення і проведення документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 .

Що стосується правомірності винесених за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки податкових повідомлень-рішень, то суд зазначає наступне.

Податковим повідомленням-рішенням від 26.06.2023 №15024/15-32-24-04 на підставі пункту 122.1 статті 122 Податкового кодексу України до позивача за порушення вимог пункту 295.1 статті 295 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції у розмірі 1372,30 грн за несвоєчасну сплату авансового внеску по єдиному податку за квітень 2018 року, який підлягав сплаті до 20.04.2018 року, проте фактично було сплачено лише 17.05.2018 року.

Так, згідно із пунктом 295.1 статті 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. У разі якщо сільська, селищна або міська рада приймає рішення щодо зміни раніше встановлених ставок єдиного податку, єдиний податок сплачується за такими ставками у порядку та строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

Тобто у платників єдиного податку першої і другої груп існує обов`язок сплачувати авансовий внесок по єдиному податку не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.

Згідно із пунктом 122.1 статті 122 Податкового кодексу України, несплата (неперерахування) або сплата (перерахування) не в повному обсязі фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу

Як видно з матеріалів справи, позивач з 01.01.2017 по 31.03.2018 перебувала на спрощеній системі оподаткування - єдиний податок ІІ група.

Ставка авансового внеску у 2018 році становила 744,60 грн.

Авансовий внесок за квітень 2018 року позивач сплатила 17.05.2018, хоча останнім днем строку на сплату авансового внеску було 20.04.2018.

Ці обставини позивачем не спростовані.

Таким чином, позивач сплатила авансовий внесок за квітень 2018 року з порушенням строку його сплати, визначеного пунктом 295.1 статті 295 Податкового кодексу України, що відповідно до пункту 122.1 статті 122 Податкового кодексу України має наслідком застосування штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 26.06.2023 №15024/15-32-24-04 та відсутність підстав для його скасування.

Податковим повідомленням-рішенням від 26.06.2023 № 15027/15-32-24-04 до позивача на підставі пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції у сумі 1020 грн за ненадання документів до проведення перевірки за 2017-2022 роки, що є порушенням пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України.

Так, пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Типова форма, за якою здійснюється облік доходів і витрат, та порядок ведення такого обліку визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Форма та порядок ведення Книги обліку доходів і витрат затверджено наказом Міністерства доходів і зборів від 16.09.2013 р. № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення». Для реєстрації книги обліку доходів і витрат фізичні особи-підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді. Дані Книги використовуються СГД - фізичною особою для заповнення податкової декларації за звітний податковий період (рік).

Згідно пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Цьому обов`язку кореспондує право посадових осіб органу державної податкової служби при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов`язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України.

З аналізу даних правових норм слідує, що фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, повинні вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Такий облік здійснюється у книзі обліку доходів і витрат. При проведенні перевірки платник податків зобов`язаний надавати контролюючому органу всі наявні документи, які підтверджують задекларовані показники податкової звітності.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС в Одеській області 09.05.2023 було направлено позивачу запит №4704/ КПР/15-32-24-04-06 від 13.04.2023 щодо надання первинних документів.

Цей запит повернуто відповідачу 16.05.2023 з відміткою поштового відділення про відмову адресата в отриманні поштового відправлення.

Документи позивачем на запит контролюючого органу не надані.

У зв`язку з цим відповідачем складено Акт про не надання документів №1833/15-32-24-04/2164613501 від 19.05.2023.

Також позивачем не надано до перевірки книгу доходів та витрат, обов`язковість ведення якої передбачено пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України.

У клопотанні про долучення до матеріалів справи доказів від 27.03.2024 позивач зазначає, що більшість документів не має можливості надати у зв`язку із їх втратою внаслідок крадіжки в магазині позивача.

Цей довід не може бути взятий до уваги, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин втрати документів внаслідок крадіжки.

За таких обставин суд вважає правомірними висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України внаслідок ненадання під час перевірки Книги доходів та витрат та витребуваних відповідачем документів.

Приписами пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України визначено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість застосування до позивача штрафу у розмірі 1020 грн згідно податкового повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15027/15-32-24-04.

Податковим повідомленням-рішенням від 26.06.2023 № 15030/15-32-24-04 до позивача на підставі пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції у сумі 1020 грн за порушення строків надання декларації про майновий стан за 2022 рік, що є порушенням пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України.

Так, пунктом 177.11 статті 177 Податкового кодексу України установлено, що фізичні особи, стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням, подають податкову декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності, у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

У разі проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням останнім базовим податковим (звітним) періодом є період з дня, наступного за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Отже, у разі проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця, така особа зобов`язана подати податкову декларацію у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

При цьому декларацією має охоплюватись період з дня, наступного за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Згідно із підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації для місячного податкового періоду подаються протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Таким чином, унаслідок проведення 07.02.2022 державної реєстрації припинення підприємницької діяльності позивача вона була обтяжена обов`язком подати декларацію за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 у строк до 20.03.2022.

Натомість таку декларацію позивач подала 11.05.2023.

Ці обставини позивачем не спростовано.

Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності установлена статтею 120 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже, неподання чи несвоєчасне подання податкової декларації або іншої звітності тягне за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень.

При цьому штраф накладається в розмірі 340 гривень за кожний окремий випадок неподання або несвоєчасного подання податкової декларації або іншої звітності.

Штраф у розмірі 1020 гривень накладається на платника податків у разі вчинення ним таких самих дій, якщо до нього протягом року вже було застосовано штраф за таке порушення.

У даному випадку відповідач встановив, що позивач несвоєчасно подала декларацію про майновий стан за 2022 рік, а відтак згідно з абзацами 1, 2 пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України штраф мав бути накладений у розмірі 340 гривень.

Натомість відповідач застосував штраф у розмірі 1020 гривень, що передбачено абзацами 3 та 4 пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України для повторних правопорушень.

При цьому ні в акті перевірки, ані в податковому повідомленні-рішенні, як і в розрахунку податкових зобов`язань (штрафних санкцій), які були надані до суду, жодним чином не обґрунтовано підстав для накладення на позивача штрафу в розмірі саме 1020 гривень, оскільки не вказано, які ті самі дії вчинила позивач протягом року після застосування до неї штрафу за таке ж порушення.

За таких обставин суд приходить до висновку про протиправність накладення на позивача штрафу в розмірі 1020 гривень за порушення строків надання декларації про майновий стан за 2022 рік, а тому податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15030/15-32-24-04 підлягає скасуванню.

Податковим повідомленням-рішенням від 26.06.2023 № 15032/15-32-24-04 позивачу за порушення пункту 177.2 статті 177 Податкового Кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за податковим зобов`язанням в сумі 718 641,00 грн та на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції в сумі 179 660,26 грн.

Відповідно до статті 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (п.177.2 ст.177 ПК України).

Згідно статті 177.3.1 статті 177 ПК України не включаються до доходу фізичної особи-підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

За приписами підпунктів 177.4.1-177.4.4 статті 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми податків, зборів, пов`язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об`єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, роялті на користь правовласників, як винагорода за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав чи як відрахування на користь правовласників на підставі договорів, укладених таким платником податку з організаціями колективного управління відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов`язаних з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів, визначених абзацами восьмим - десятим підпункту 177.4.6 цього пункту;

документально не підтверджені витрати.

Пунктом 177.5 статті 177 ПК України передбачено, що фізичні особи-підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються платником податку самостійно згідно з фактичними даними обліку доходів і витрат, що ведеться згідно з пунктом 177.10 цієї статті, кожного календарного кварталу та сплачуються до бюджету до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня і до 20 жовтня). Авансовий платіж за четвертий календарний квартал не розраховується та не сплачується. Якщо результатом розрахунку авансового платежу за відповідний календарний квартал є від`ємне значення, то авансовий платіж за такий період не сплачується (пп.177.5.1 п.177.5 ст.177 ПК України).

Відповідно до підпункту 177.5.2 статті 177.5 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку, або переходять на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, або перейшли із спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, подають податкову декларацію за результатами звітного року, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на (перехід із) спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені підпунктом 177.5.1 пункту 177.5 цієї статті, що настануть у звітному податковому році.

Підпунктом 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України встановлено, що остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту його сплати.

Згідно статті 177.7 статті 177 ПК України фізична особа-підприємець вважається податковим агентом працівника - фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

Положеннями статті 177.8 статті 177 ПК України визначено, що під час нарахування (виплати) фізичній особі-підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою-підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Відповідно до статті 177.9 статті 177 ПК України оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем, який обрав іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом.

Пунктом 177.10 статті 177 ПК України передбачено, що фізичні особи-підприємці зобов`язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Типова форма, за якою здійснюється облік доходів і витрат, та порядок ведення такого обліку визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Фізичні особи-підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Згідно статті 177.11 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого на доходи від підприємницької діяльності в розмірах, визначених відповідно до закону.

Фізичні особи, стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням, подають податкову декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності, у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

У разі проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням останнім базовим податковим (звітним) періодом є період з дня, наступного за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Аналізуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що чистий оподатковуваний дохід фізичної особи-підприємця за звітний податковий період визначається як різниця між отриманим від провадження господарської діяльності в грошовій та не грошовій формі доходом та документально підтвердженими витратами, що пов`язані з її здійсненням.

З матеріалів справи слідує, що в період з 01.04.2018 по 07.02.2022 позивач перебувала на загальній системі оподаткування.

Позивачем було подано до контролюючого органу наступні податкові декларації про майновий стан та доходи:

№636 від 05.02.2019 за 2018 рік, в якій визначено суму загального оподатковуваного доходу у розмірі 121 078,79 грн та суму чистого оподатковуваного доходу у розмірі 29 784,00 грн;

№9333854057 від 06.02.2020 за 2019 рік, в якій визначено суму загального оподатковуваного доходу у розмірі 687 058,39 грн та суму чистого оподатковуваного доходу у розмірі 50 076,00 грн;

№9370670501 від 26.01.2021 за 2020 рік, в якій визначено суму загального оподатковуваного доходу у розмірі 1 853 555,65 грн та суму чистого оподатковуваного доходу у розмірі 57 784,00 грн;

№9428712323 від 05.02.2022 за 2021 рік, в якій визначено суму загального оподатковуваного доходу у розмірі 1 416 299,00 грн та суму чистого оподатковуваного доходу у розмірі 72 500,00 грн;

№1195 від 11.05.2023 за 2022 рік, в якій визначено суму загального оподатковуваного доходу у розмірі 133 560,00 грн та суму чистого оподатковуваного доходу у розмірі 00,00 грн.

Отже, згідно з додатками Ф2 до податкових декларацій про майновий стан і доходи за період з 01.04.2018 по 07.02.2022 позивач вказала валовий дохід, отриманий від роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами у сумі 4 211 551,83 грн.

Згідно акту перевірки контролюючий орган, з огляду на те, що позивачем не надано первинних, фінансових документів та Книги обліку доходів та витрат, під час проведення перевірки використовував інформацію, відображену в податкових деклараціях про майновий стан та доходи та відомості Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС України про суми виплачених доходів з 01.04.2018, а також відомості щодо проведених розрахунків через РРО згідно даних АІС «Податковий блок».

Відповідач зазначив, що при перевірці правильності визначення загального оподатковуваного доходу за 2018-2020 роки розбіжностей між сумами валового доходу і даними перевірки не встановлено, однак у 2021-2022 роках встановлено завищення валового доходу на 5 961,00 грн унаслідок включення до складу валового доходу підприємця сум акцизного податку з реалізованих підакцизних товарів.

При перевірці документально підтверджених витрат контролюючим органом встановлено, що позивачем задекларовано витрати:

- за 2018 рік у сумі 91 294,79 грн;

- за 2019 рік у сумі 636 982,39 грн;

- за 2020 рік у сумі 1 795 771,65 грн;

- за 2021 рік у сумі 1 340 799,00 грн;

- за 2022 рік у сумі 133 560,00 грн.

Оскільки позивачем не надано первинні документи щодо походження витрат, які пов`язані з отриманням доходу та підтверджені документами про їх оплату за перевіряємий період, то в ході проведення перевірки до складу витрат враховані лише такі документально підтверджені витрати, як витрати на оплату ліцензій на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, згідно даних ІКП платника податків в АС «Податковий блок»: загальна річна оплата ліцензії становила 750 грн, яка сплачена: 10.04.2017 року 750 грн; 16.04.2019 року 750 грн; 24.04.2020 року -750 грн; 26.04.2021 року 750 грн.

Тому з урахуванням викладеного, контролюючим органом зроблений висновок про завищення позивачем валових витрат на 3 995 407,83 грн., а саме:

за 2018 рік на 90 544,79 грн;

за 2019 рік на 636 232,39 грн;

за 2020 рік на 1 795 021,65 грн;

за 2021 рік на 1 340 049 грн;

за 2022 рік на 133 560,00 грн.

У зв`язку з цим перевіркою правильності визначення чистого оподатковуваного доходу відображеного в деклараціях про доходи, з даними про суми оподатковуваного доходу, визначеними в ході перевірки, встановлено його заниження за перевіряємий період всього у сумі на 3 992 447,00 грн, а саме:

за 2018 рік на 90 545,00 грн;

за 2019 рік на 636 232,00 грн;

за 2020 рік на 1 795 022,00 грн;

за 2021 рік на 1 337 592,00 грн;

за 2022 рік на 133 056,00 грн.

Такі висновки ґрунтуються на тому, що позивачем:

за 2018 рік задекларовано чистого оподатковуваного доходу у розмірі 29 784,00 грн, а перевіркою встановлено 120 329,00 грн (121 078,79 грн (оподатковуваний дохід) - 750 грн (документально підтверджені витрати));

за 2019 рік задекларовано чистого оподатковуваного доходу у розмірі 50 076,00 грн, а перевіркою встановлено 686 308,00 грн (687 058,39 грн. (оподатковуваний дохід) - 750 грн (документально підтверджені витрати));

за 2020 рік задекларовано чистого оподатковуваного доходу у розмірі 57 784,00 грн, а перевіркою встановлено 1 852 806,00 грн (1 853 555,65 грн (оподатковуваний дохід) - 750 грн (документально підтверджені витрати));

за 2021 рік задекларовано чистого оподатковуваного доходу у розмірі 72 500,00 грн, а перевіркою встановлено 1 410 092,00 грн (1 416 299,00 грн (оподатковуваний дохід) - 750 грн (документально підтверджені витрати) 5 457,00 грн акцизний податок);

за 2022 рік задекларовано чистого оподатковуваного доходу у розмірі 0 грн, а перевіркою встановлено - 133 560,00 грн (133 560,00 грн (оподатковуваний дохід) - 0 грн (документально підтверджені витрати) 504 грн акцизний податок).

Отже, сума податку за ставкою 18%, що підлягає сплаті до бюджету, становить 718 641,00 грн, а саме: за 2018 рік 16 298,00 грн, за 2019 рік 114 552,00 грн, за 2020 рік 323 104,00 грн, за 2021 рік 240 767,00 грн, за 2022 рік 23 950,00 грн.

Тому перевіркою правомірно встановлено заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за перевіряємий період, що підлягає сплаті до бюджету, у сумі 718 641,00 грн.

У той же час, заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій (митній) декларації, є підставою для застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій у випадках та в розмірі, визначеними, зокрема, статтею 123 Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як визначено у податковому повідомленні-рішенні від 26.06.2023 № 15032/15-32-24-04, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за податковим зобов`язанням в сумі 718 641,00 грн.

При цьому до позивача застосовано штраф в сумі 179 660,26 грн на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Однак 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, становить у даному випадку 71 864,10 грн, а не 179 660,26 грн, як зазначено у податковому повідомленні-рішенні від 26.06.2023 № 15032/15-32-24-04.

Ця сума - 179 660,26 грн - відповідає розміру штрафних санкцій, який передбачений пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, відповідно до якого діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У контексті викладеного суд зважає на приписи статей 54, 58 Податкового кодексу України та «Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 № 1204 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2020 №846), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за № 124/28254.

Так, підпунктами 54.3.1 та 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України установлено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо:

платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об`єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;

дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, або завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно із пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено, зокрема, факт: заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій (митній) декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Підпунктом 58.1.1 пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України установлено, що податкове повідомлення-рішення повинно містити: суму та підставу для визначення (нарахування/зменшення) грошового зобов`язання та/або податкового зобов`язання, що повинен сплатити платник податків, та/або суму та підставу для зменшення бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, та/або зменшення податку на доходи фізичних осіб, задекларованого до повернення з бюджету, зокрема при використанні права на податкову знижку, та/або збільшення/зменшення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, та посилання на норми цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до яких здійснено їх розрахунок. У податковому повідомленні-рішенні зазначається або додається до нього детальний розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних фінансових санкцій.

Згідно ж із приписами підпункту 58.1.2 пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, у разі якщо податкове повідомлення-рішення прийнято за результатами документальної перевірки та є процесуальною підставою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, воно додатково до інформації, наведеної у пункті 58.1.1 цієї статті, повинно містити:

1) обґрунтовану підставу для визначення (нарахування/зменшення) грошового зобов`язання та/або податкового зобов`язання, що повинен сплатити платник податків, та/або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, та/або зменшення податку на доходи фізичних осіб, задекларованого до повернення з бюджету, зокрема при використанні права на податкову знижку, та/або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість у вигляді фактичної підстави, а саме викладення стислого змісту щодо виявлених перевіркою порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства з наведенням інформації щодо:

обставин вчинених правопорушень, які відображені в акті перевірки, а також встановлені при розгляді наданих платником податків відповідно до підпункту 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 та пункту 86.7 статті 86 розділу I цього Кодексу письмових пояснень та їх документального підтвердження (зокрема щодо обставин, що стосуються події правопорушення, та вжитих платником податків заходів щодо дотримання правил та норм законодавства, з посиланням на документи та інші фактичні дані, що підтверджують зазначені обставини);

періоду (календарний день або місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, при здійсненні якої вчинено ці порушення;

розрахунку суми податкового зобов`язання, що повинен сплатити платник податків, та/або зменшення бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, та/або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету при використанні права на податкову знижку, та/або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість;

у разі якщо перевіркою виявлено факти заниження (ненарахування та/або неутримання) платником податків, у тому числі податковим агентом, податкових зобов`язань - додатково зазначається граничний строк сплати таких податкових зобов`язань, у тому числі за відповідні податкові (звітні) періоди, по яких виявлено таке заниження (ненарахування та/або неутримання);

надання або ненадання платником податків заперечень, письмових пояснень та додаткових документів, зокрема щодо обставин виявлених порушень, наданої платником податків інформації, яка спростовує наявність його вини, наявності пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу;

нормативної підстави - посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої було зроблено розрахунок або перерахунок грошових зобов`язань платника податків;

2) посилання на акт документальної перевірки;

3) детальний розрахунок штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів), у тому числі штрафних санкцій або пені, за порушення іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, а також посилання на норми цього Кодексу та/або іншого законодавства, відповідно до якого було зроблено такий розрахунок;

4) інформацію щодо наявності обставин, які відповідно до цього Кодексу пом`якшують, обтяжують або звільняють від фінансової відповідальності.

Аналогічні вимоги до податкового повідомлення рішення містяться також у пунктах 1, 2, 3, 4 розділу ІІ «Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 № 1204 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2020 №846).

З цього приводу суд зазначає, що загальні умови притягнення до відповідальності за вчинення податкових правопорушень визначені Главою 11 Податкового кодексу України.

Так, за змістом пунктів 109.1 109.3 статті 109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

У випадках, визначених, зокрема, статтею 123 Податкового кодексу України, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Згідно з пунктом 111.2 статті 111 Податкового кодексу України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Відповідно до пунктів 112.1, 112.3, 112.5 статті 112 Податкового кодексу України, особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Особа не може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення інакше, як на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом.

Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення та стягнення штрафу є податкове повідомлення-рішення, що відповідає вимогам, визначеним пунктом 58.1 статті 58 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 113.7 статті 113 Податкового кодексу України, у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15032/15-32-24-04 в частині застосування штрафу приписам зазначених вище правових норм не відповідає, оскільки не містить детального розрахунку штрафу з посиланням на норми законодавства, відповідно до якого було зроблено такий розрахунок.

Ба більше того, визначена цим податковим повідомленням-рішенням сума штрафу (25%) не відповідає розмірові штрафу (10%), що би був розрахований відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, саме який і вказаний у рішенні як підстава для застосування штрафу.

При цьому оскаржене податкове повідомлення-рішення не містить жодного обґрунтування необхідності застосування саме того розміру штрафу, який визначений пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, тобто 25 відсотків, у тому числі відповідачем в рішенні не мотивовано умисності вчинення позивачем податкового правопорушення саме щодо обрахунку, декларування та сплати податку на доходи фізичних осіб.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15032/15-32-24-04 в частині застосування штрафу є протиправним і підлягає скасуванню.

В іншій частині податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15032/15-32-24-04 є правомірним і скасуванню не підлягає.

Податковим повідомленням-рішенням від 26.06.2023 № 15034/15-32-24-04 позивачу за порушення підпунктів 1.2,1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, пункту 177.2 статті 177 Податкового Кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2018-2022 роки за податковими зобов`язаннями в сумі 59 886,71 грн, а також застосовано штрафні санкції в сумі 14 971, 68 грн на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Визначення платників військового збору, порядок його обчислення, об`єкт оподаткування, база оподаткування, ставка та порядок сплати військового збору врегульовано нормами пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

За змістом підпунктів 1.1 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Таким чином, з урахуванням положень статей 162 та 163 Податкового кодексу України, платником військового збору є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; об`єктом оподаткування збором є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Як видно з матеріалів справи, контролюючий орган самостійно визначив чистий оподатковуваний дохід позивача у періоді 2018 2022 років та з різниці між задекларованим чистим оподатковуваним доходом та сумою заниження цього доходу розрахував позивачу податок на доходи фізичних осіб та відповідно військовий збір у розмірі 59 886,71 грн, що становить 1,5 % від суми заниження чистого оподатковуваного доходу (3 992 447,00 грн).

З огляду на приписи пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, нарахування позивачу зобов`язань із сплати військового збору є похідним від визначення відповідачем чистого оподатковуваного доходу позивача.

Оскільки здійснення такого розрахунку оподатковуваного доходу та визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб визнано судом правомірним, то відповідно правомірним з тих самих підстав є і податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15034/15-32-24-04 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання з військового збору у розмірі 59 886,71 грн.

У той же час, в частині застосування штрафу в сумі 14 971,68 грн вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним з тих самих підстав, що й податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15032/15-32-24-04, оскільки відповідачем знов не наведено детального розрахунку штрафу з посиланням на норми законодавства, відповідно до якого було зроблено такий розрахунок, а також застосовано штраф у розмірі, який не відповідає нормативній підставі його застосування, яка вказана у рішенні.

Тобто, визначена цим податковим повідомленням-рішенням сума штрафу (25%) не відповідає розмірові штрафу (10%), що був би розрахований відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, який вказаний у рішенні як підстава для застосування штрафу.

При цьому оскаржене податкове повідомлення-рішення не містить жодного обґрунтування необхідності застосування саме того розміру штрафу, який визначений пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, тобто 25 відсотків, у тому числі відповідачем в рішенні не мотивовано умисності вчинення позивачем податкового правопорушення саме щодо обрахунку, декларування та сплати військового збору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15034/15-32-24-04 в частині застосування штрафу є протиправним і підлягає скасуванню.

В іншій частині податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15034/15-32-24-04 є правомірним і скасуванню не підлягає.

Податковим повідомленням-рішенням від 26.06.2023 №15036/15-32-24-04 позивачу за порушення пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.1, 183.2 статті 183 Податкового Кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 327 733,00 грн, а також застосовано штрафні санкції в сумі 81 933,25 грн на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Пунктом 183.2 статті 183 Податкового кодексу України передбачено, що у разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Згідно пункту 183.10 статті 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

З аналізу даних правових норм слідує, що у разі нарахування (сплати) особі протягом останніх 12 календарних місяців загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, яка сукупно перевищує 1000000 грн. (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання).

Обов`язок щодо нарахування та сплати податкових зобов`язань з ПДВ у такої особи виникає з дня, наступного за граничним днем, який встановлений для подання реєстраційної заяви, тобто з 11 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто загального обсягу оподатковуваних операцій з постачання товарів (послуг) понад 1000000 грн.

Перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 дохід позивача склав 1 853 555,65грн, тобто перевищив 1000000 грн, вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 Податкового кодексу України 15.11.2020, у зв`язку з чим позивач повинна була надати до контролюючого органу заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість до 10.12.2020 року, а також подавати щомісячні податкову декларації по ПДВ (п.203.1 ст.203 ПКУ), починаючи з січня 2021 року (12 податкових періодів) + січень-лютий 2022. Утім, позивач заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість не подавала, у зв`язку з чим та відповідно до вимог пункту 183.10 статті 183 Податкового кодексу України несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За приписами пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно пп. «а» п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України ставки податку встановлюються від бази оподаткування в розмірі 20 відсотків.

Відповідачем в ході перевірки установлено, що обсяг оподатковуваних операцій податком на додану вартість за період 01.12.2020- 07.02.2022 склав 1 638 666,00 грн, в тому числі за 2020 94 768,00 грн., за 2021 1 410 842,00 грн, за 2022 26 611,00 грн.

Тому з урахуванням установленого доходу позивача у 2020-2022 роках, відповідач цілком правомірно визначив позивачу податкові зобов`язання з податку на додану вартість за ставкою 20% у загальній сумі 327 733,00 грн, в тому числі за грудень 2020 року у сумі 18 954,00 грн, за 2021 рік у сумі 282 168,00 грн, за січень 2022 року у сумі 26 611,00 грн.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 №15036/15-32-24-04 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 327 733,00 грн є правомірним і скасуванню не підлягає.

В частині ж застосування штрафу в сумі 81 933,25 грн на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним з тих самих підстав, що й податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15032/15-32-24-04, оскільки відповідачем знов не наведено детального розрахунку штрафу з посиланням на норми законодавства, відповідно до якого було зроблено такий розрахунок, а також застосовано штраф у розмірі, який не відповідає нормативній підставі його застосування, яка вказана у рішенні.

Тобто, визначена цим податковим повідомленням-рішенням сума штрафу (25%) не відповідає розмірові штрафу (10%), що був би розрахований відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, який вказаний у рішенні як підстава для застосування штрафу.

При цьому оскаржене податкове повідомлення-рішення не містить жодного обґрунтування необхідності застосування саме того розміру штрафу, який визначений пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, тобто 25 відсотків, у тому числі відповідачем в рішенні не мотивовано умисності вчинення позивачем податкового правопорушення саме щодо обрахунку, декларування та сплати податку на додану вартість.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 №15036/15-32-24-04 в частині застосування штрафу є протиправним і підлягає скасуванню.

Податковим повідомленням-рішенням від 26.06.2023 № 15037/15-32-24-04 до позивача за порушення пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України та на підставі пункту 120.1 статті 120 цього ж Кодексу застосовано штраф у розмірі 4760 грн за ненадання податкових декларацій з ПДВ за 14 податкових періодів за грудень 2020 року, січень грудень 2021 року, січень - лютий 2022 року.

Згідно підпункту «а» пункту 202.1 статті 202 Податкового кодексу України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей: якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця.

Відповідно до пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

За приписами підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Утім, позивач в порушення вказаних вимог, податкові декларації з податку на додану вартість за 14 податкових періодів грудень 2020 року, січень грудень 2021 року, січень - лютий 2022 року до контролюючого органу не подала.

Пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України передбачено, що неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Оскільки позивачем не подано податкові декларації з податку на додану вартість за 14 податкових періодів, то відповідачем правомірно застосовано штрафні санкції у розмірі 4760 грн. (340 грн. х 14) згідно податкового повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15037/15-32-24-04.

Отже, це податкове повідомлення-рішення є правомірним і скасуванню не підлягає.

Стосовно позовних вимог визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 11 серпня 2023 року № 0019150-1308-1532 про сплату боргу в сумі 1 393 661,45 грн; рішення уповноваженої особи ГУ ДПС в Одеській області про опис майна у податкову заставу від 25 серпня 2023 року № 793/15-32-13-08, суд зазначає наступне.

Позивач вважає, що рішення про опис майна у податкову заставу № 793/15-32-13-08 від 25.08.2023 року та податкова вимога форми «Ф» від 11.08.2023 №0019150-1308-1532 є протиправними, оскільки позивач не отримувала податкові повідомлення-рішення. Тому, на її думку, борг не є узгодженим, що виключає право на формування податковим органом рішення про опис майна у податкову заставу та податкової вимоги.

Надаючи оцінку таким доводам позивача, суд виходить із застосування норм права таким чином.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, або завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Якщо згідно з нормами статті 54 Податкового кодексу України сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому Податковим кодексом України (п. 54.5 ст. 54 ПК України).

Згідно з пунктом 56.15 статті 56 Податкового кодексу України скарга, подана із дотриманням строків, визначених абзацом першим пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов`язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Відповідно до пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків.

Строки сплати податкового зобов`язання встановлені статтею 57 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого грошового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України в редакції чинної на час прийняття оскаржуваної податкової вимоги, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Згідно з пункту 59.3 статті 59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.4 ст. 59 ПК України).

У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). (п. 59.5 ст. 59 ПК України).

У даному випадку протиправність податкової вимоги форми «Ф» №0019150-1308-1532 від 11.08.2023 позивач мотивує неузгодженістю визначених оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями від 26.06.2023 грошових зобов`язань.

Неузгодженість грошових зобов`язань позивач пов`язує виключно із стверджуваним нею фактом неотримання податкових повідомлень-рішень.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час надіслання податкового повідомлення-рішення) установлено, що податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата (п 42.3 ст 42 ПК України).

Відповідно до пункту 42.4 статті 42 Податкового кодексу України платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги». Для осіб, які є фінансовими агентами, листування з контролюючим органом в електронній формі є обов`язковим у випадках, визначених цим Кодексом.

Абзац перший пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України передбачає, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

Пунктом 45.1 статті 45 Податкового кодексу України установлено, що платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

У той же час, пунктами 70.1, 70.2, 70.7 статті 70 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час надіслання податкової вимоги) установлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).

До облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься, зокрема, така інформація, як місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство.

Фізична особа несе відповідальність згідно із законом за достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі.

Фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України, у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Як видно з матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення від 26.06.2023 №15030/15-32-24-04, №15032/15-32-24-04, №15037/15-32-24-04, №15036/15-32-24-04, №15034/15-32-24-04, №5027/15-32-24-04, №15024/15-32-24-04 було надіслано 27.06.2023 засобами поштового зв`язку рекомендованим повідомленням про вручення за місцем реєстрації позивача - АДРЕСА_2 , про що свідчить квитанція Укрпошти №6760206747923.

Поштове відправлення повернуто відправнику з відміткою про причину повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

У постанові від 9 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17 Верховний Суд зазначив, що «…добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків. Отже обов`язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків, зокрема податкового повідомлення - рішення та податкової вимоги у спосіб, визначений статтями 42, 58 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції (у разі застосування пунктів 42.4, 58.3) від органів ДПС України».

Отже, відповідачем доведено, що податкові повідомлення рішення були надіслані на адресу позивача поштою, але поштове повідомлення не вручено, оскільки адресат відсутній за вказаною адресою та повернуто Головному управлінню ДПС в Одеській області, що підтверджено повернутим поштовим відправленням.

Таким чином, враховуючи приписи пункту 42.4 статті 42 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що відповідач правомірно вважав податкові повідомлення-рішення врученими, а тому у нього виникло право сформувати податкову вимогу.

Враховуючи викладене, з наведених позивачем у позовній заяві підстав оскаржена податкова вимога форми «Ф» від 11.08.2023 №0019150-1308-1532 не може бути визнана протиправною.

У той же час, слід врахувати за своїм змістом податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов`язку та виникнення у нього податкового боргу, яким у свою чергу є сума коштів, яку платник податків повинен був сплатити, проте не сплатив у строки, встановлені Кодексом до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Як видно з матеріалів справи, зокрема з «Детального розрахунку суми податкового боргу до податкової вимоги», означений у податковій вимозі форми «Ф» від 11.08.2023 №0019150-1308-1532 податковий борг складається із грошових зобов`язань, які визначені оскарженими у цій справі податковими повідомленнями-рішеннями, а також пені, нарахованої на ці зобов`язання.

Однак судом у цій справі зроблено висновок про протиправність податкового повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15030/15-32-24-04 про накладення штрафу в розмірі 1020 грн, а також податкових повідомлень-рішень від 26.06.2023 №15032/15-32-24-04 в частині застосування штрафу в сумі 179 660,25 грн, №15034/15-32-24-04 в частині застосування штрафу в сумі 14 971,68 грн та №15036/15-32-24-04 в частині застосування штрафу в сумі 81 933,25 грн.

Таким чином, визначені зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями грошові зобов`язання в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 277 585,18 грн скасовані судом, а тому звичайно що не можуть бути податковим боргом.

З урахуванням викладеного, податкова вимога форми «Ф» від 11.08.2023 №0019150-1308-1532 підлягає скасуванню в частині визначених як узгоджені грошових зобов`язань в сумі 277 585,18 грн.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи ГУ ДПС в Одеській області про опис майна у податкову заставу від 25.08.2023 № 793/15-32-13-08, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 88.1 статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення (пункт 88.2 статті 88 ПК України).

Згідно з пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає:

89.1.1. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

89.1.2. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу;

89.1.3. у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

Згідно з пунктом 89.3 статті 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Відповідно до абзацу 1 пункту 89.5 статті 89 Податкового кодексу України у разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Відповідно до пункту 89.8 статті 89 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Згідно приписів пункту 91.3 статті 91 вказаного Кодексу податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом.

Умови припинення податкової застави визначені статтею 93 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 93.1 вказаної статті майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; визнання податкового боргу безнадійним; набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

За приписами пункту 93.2 Податкового кодексу України, підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1 - 93.1.5 пункту 93.1 цієї статті.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що право податкової застави виникає в силу закону та не потребує письмового оформлення, опис майна проводиться на підставі рішення контролюючого органу, а акт опису майна лише фіксує певний перелік майна.

Передумовою винесення податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову є наявність податкового боргу, тобто суми узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків.

Саме у разі наявності у платника непогашеного податкового боргу контролюючий орган вправі поширити на майно такого платника в межах суми боргу податкову заставу на підставі відповідного рішення керівника контролюючого органу та складеного акту опису ліквідного майна.

При цьому, підставою для звільнення майна з податкової застави є відповідний документ, що засвідчує закінчення подій, наявність яких зумовили виникнення права податкової застави.

Ураховуючи те, що за наслідками вирішення цього спору судом лише частково скасовано податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу грошових зобов`язань, то в решті такі грошові зобов`язання залишились узгодженими та мають статус податкового боргу, а відтак до його погашення на майно позивача поширюється право податкової застави.

Контролюючий орган в межах суми існуючого податкового боргу вправі вживати заходів для погашення податкового боргу у разі несплати його позивачем, у тому числі і шляхом опису майна в податкову заставу.

З огляду на викладене, підстав для визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи ГУ ДПС в Одеській області про опис майна у податкову заставу від 25.08.2023 № 793/15-32-13-08 суд не вбачає.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення №33630/6/99-00-06-03-03-06 від 09.11.2023 року про результати розгляду скарги, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня (п. 56.2 ст. 56 ПК України).

Відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку.

У позовній заяві позивач зазначає, що ДПС України у своєму рішенні від 09.11.2023 року не доводить правомірність оскаржуваних вимоги та рішення ГУ ДПС в Одеській області, не надавши належної оцінки аргументам позивача про неузгодженість податкових повідомлень рішень.

Суд зазначає, що цим доводам позивача вже надано судом оцінку, яка наведена вище, тому суд не вбачає повторного з`ясування цих обставин та доходить висновку, що ДПС України дійшла правильного висновку щодо дотримання Головним управлінням ДПС в Одеській області процедури видачі податкової вимоги та рішення про опис майна у заставу.

Тому, з урахуванням того, що позивач оскаржує рішення ДПС України лише з наведених підстав, суд доходить висновку, що вказані позовні вимоги є безпідставними та не належать задоволенню.

Згідно із ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх доводів, і не довів в повному обсязі правомірність своїх рішень, суд дійшов до висновку про задоволення часткове позову.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статей 132, 139, 143 КАС України.

Так, згідно з частинами 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням понесених позивачем судових витрат із сплати судового збору на загальну суму 15 567,20 грн згідно квитанцій №2633-0411-4223-2в93 від 18.12.2023 на суму 1 073,60 грн та №4А62-М231-1ССХ-04Н4 від 05.01.2024 на суму 14 493,60 грн, часткового задоволення позову та частки задоволених позовних вимог майнового характеру 19,91%, відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати в розмірі 2 671,92 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з розглядом справи на суму 15 000,00 грн, то суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами сьомою і дев`ятої статті 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд враховує, що позивачем не вказано, які саме вона понесла витрати, пов`язані з розглядом справи, та не надала доказів на підтвердження їх розміру.

Не подала позивач також і заяви, передбаченої частиною 7 статті 139 КАС України.

Ураховуючи викладене, відсутні підстав для стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з розглядом справи на суму 15 000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області та до Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, рішення про опис майна у податкову заставу та рішення про результати розгляду скарги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС в Одеській області податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15030/15-32-24-04.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС в Одеській області податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15032/15-32-24-04 в частині застосування штрафу в сумі 179 660,26 грн.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС в Одеській області податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 № 15034/15-32-24-04 в частині застосування штрафу в сумі 14 971,68 грн.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС в Одеській області податкове повідомлення-рішення від 26.06.2023 №15036/15-32-24-04 в частині застосування штрафу в сумі 81 933,25 грн.

Визнати протиправною та скасувати прийняту Головним управлінням ДПС в Одеській області податкову вимогу форми «Ф» від 11.08.2023 №0019150-1308-1532 в частині визначених як узгоджені грошових зобов`язань в сумі 277 585,18 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП44069166) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати із сплати судового збору в розмірі 2 671 (дві тисячі шістсот сімдесят одна) грн 92 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний