ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року Справа № 280/3431/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді БатракІ.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справ

за позовом ОСОБА_1

до Василівської міської ради Запорізької області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Василівської міської ради Запорізької області (далі Василівська міськрада, відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення №17 від 21.10.2021 позачергової 18 сесії 8 скликання Василівської міськради, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ площею 2 га, що розташована на території Василівської міськради, площею 2 га, в земельному масиві з кадастровим номером 2320986600:04:049:0001;

зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ площею 2 га, що розташована на території Василівської міськради, площею 2 га, в земельному масиві з кадастровим номером 2320986600:04:049:0001.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за результатами розгляду його заяви (клопотання) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Василівської міськради, відповідач відмовив у наданні відповідного дозволу. У рішенні №17 від 21.10.2021 позачергової 18 сесії 8 скликання Василівської міськради підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою зазначено: прийняття міською радою рішення про включення бажаної позивачем земельної ділянки до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги. Позивач не погоджується з мотивами такої відмови, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, адже останні не узгоджуються з положеннями ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, якими визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні відповідного дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Ухвалою суду від 31.05.2022 позовну заяву залишено без руху на підставі ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви. Позивач недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 31.05.2022, усунув.

Ухвалою судді від 11.08.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 27.05.2024 вирішено продовжити Василівській міськраді строк на подання відзиву на позовну заяву до 20 червня 2024 року.

Суд вживав заходів для повідомлення відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву шляхом публікувати 28.05.2023 на офіційному веб-порталі Судова влада України оголошення щодо розгляду даної справи та прийняття ухвали від 27.05.2024. Відзив на позовну заяву на адресу суду від відповідача не надходив.

На підставі частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Рішенням восьмого скликання сьомої сесії (позачергово) Василівської міськради №07 від 20.05.2021 «Про внесення змін в рішення четвертої (позачергової) сесії Василівської міської ради восьмого скликання від 25.02.2021 № 116 «Про затвердження Переліку земельних ділянок комунальної власності Василівської міської ради Запорізької області право оренди на які встановлюється на земельні торги окремими лотами» перелік земельних ділянок комунальної власності Василівської міськради, право оренди на які встановлюється на земельні торги окремими лотами доповнений п. 9 та викладений в наступній редакції: «9. Земельна ділянка, розташована за межами села Скельки, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення 01.01 - для ведення товарно сільськогосподарського виробництва, площа 11,0298, кадастровий номер 2320986600:04:049:0001, умови продажу - продаж права оренди».

Рішенням восьмого скликання сьомої сесії (позачергово) Василівської міськради №08 від 20.05.2021 ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 2320986600:04:049:0001, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Василівської міськради враховуючи те, що земельна ділянка з зазначеним кадастровим номером, площею 11,0298, має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського призначення, зміна цільового призначення якої є недоцільною та недоцільним є її поділ сформованої земельної ділянки, право оренди на яку може бути продане на земельних торгах з метою залучення додаткових коштів до місцевого бюджету.

26.08.2021 позивач звернувся до Василівського міського голови ОСОБА_2 з клопотанням про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, на території Василівської міської ради Запорізької області, площею 2 га, кадастровий номер 2320986600:04:049:0001. До заяви додано викопіювання з кадастрової карти (плану), копії паспорту, ідентифікаційного номеру.

Розглянувши клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 2320986600:04:049:0001, орієнтовною площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства, зі зміною цільового призначення земельної ділянки, на території Василівської міськради, керуючись ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12, 33, 116, 118, 119, 121, 122, 186 Земельного кодексу України, ст. 25, 50 Закону України «Про землеустрій», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», спірним рішенням Василівської міськради від 21.10.2021 № 17 вирішено відмовити в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, враховуючи те, що земельна ділянка з зазначеним кадастровим номером площею 11,0298 га рішенням сьомої сесії Василівської міськради восьмого скликання від 20.05.2021 №07 включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставлено на земельні торги з продажу прав оренди.

Крім цього, судом досліджені заяви № 536 від 08.11.2022, №36 від 17.01.2022, № 37 від 17.01.2022 гр. ОСОБА_3 адресовані Василівській міськраді та відповіді на них від 15.11.2021 №03-01-21/3520, від 20.01.2022 №02-К-01-е, від 20.01.2022 №02-К02-е, де зазначена інформація про проведення Василівською міськрадою дій щодо виконання рішення №7 від 20.05.2021 «Про внесення змін в рішення четвертої (позачергової) сесії Василівської міськради восьмого скликання від 25.02.2021 № 116 «Про затвердження Переліку земельних ділянок комунальної власності Василівської міської ради Запорізької області право оренди, на які встановлюється на земельні торги окремими лотами».

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суд має з`ясувати, зокрема, чи було спірне рішення Василівської міськради прийняте у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.

Норми матеріального права у цій справі суд застосовує у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З огляду на предмет спору та нормативно-правову регулювання спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне сформулювати правовий висновок про те, що дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв`язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власні фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Практика застосування положень Земельного кодексу України сформована Верховним Судом, зокрема у постановах від 19.09.2018 у справі №П/811/7/18, від 23.11.2018 у справі №П/811/601/18, від 11.06.2019 у справі №803/1212/18, від 20.06.2019 у справі №349/986/18, від 08.09.2020 у справі № 125/1961/17 та від 01.06.2022у справі №580/2092/19.

Згідно з частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частин 1, 5 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Відповідно до статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин 1-3 та 5 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини 7 наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, виходячи з аналізу статті 118 Земельного кодексу України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 28.01.2020 у справі №2240/2962/18, від 28.02.2020 у справі №806/3304/18, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17, від 26.10.2021 у справі №160/5982/19 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19.

Крім того, суд звертає увагу на висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 04.09.2020 у справі № 440/1176/19 про те, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності може бути невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. При цьому невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів також може полягати у тому, що відповідно до статей 124, 134 Земельного кодексу України в особи відсутнє право на отримання бажаної земельної ділянки на неконкурентних засадах без проведення земельних торгів.

Як встановлено судом, підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою слугувало те, що земельна ділянка, яку позивач мав намір отримати у власність, включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, призначених для продажу на земельних торгах.

Суддів зазначає, що включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах, не передбачено серед підстав для відмови, визначених у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України, проте така підстава для відмови передбачена у статті 136 Земельного кодексу України.

Так, згідно із частиною 5 статті 136 Земельного кодексу України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Отже, Земельним кодексом України чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів, тому вирішальним фактором є включення земельних ділянок до переліку земель, які виставлені на земельні торги.

Верховний Суд розглядав справи, де поставало таке ж питання, і у постанові від 03.04.2018 у справі № 815/3059/17 дійшов висновку, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

У подальшому, вказана правова позиція була підтримана в інших постановах Верховного Суду, зокрема від 23.01.2020 у справі №620/1058/19, від 28.10.2020 у справі №819/1976/17, від 22.10.2020 у справі №815/7279/16, від 29.03.2021 у справі №2040/6485/18, від 13.04.2021 у справі №818/1470/18, від 29.10.2021 у справі №340/1039/20, від 29.11.2021 у справі №340/1037/20, від 15.07.2021 у справі №520/3930/19, від 25.05.2022 у справі №620/1060/21, від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 та від 30.01.2023 у справі № 120/1157/22-а, і суд не вбачає підстав для відступу від такої правової позиції.

У справі, що розглядається, суд звертає увагу на те, що на момент розгляду заяви/клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняття відповідачем спірного рішення з цього питання, земельна ділянка, якої стосувалася заява, була включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, права на які можуть бути продані на земельних торгах. Тому, в силу приписів частини 5 статті 136 Земельного кодексу України це є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи позивача про те, що наявність рішення органу влади про відбір земельної ділянки для продажу права на неї на земельних торгах не є правомірною підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. При цьому, суд зазначає, що рішення місцевої ради від 20.05.2021 №07 є чинним та його законність не ставиться під сумнів позивачем.

Суд зазначає, що частиною 2 статті 5 Конституції України проголошено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 7 Основного Закону України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно із частиною 1 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно з частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Виходячи з цих конституційних положень у системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні №6-рп/2002 від 26.03.2002 визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що важливим є забезпечення органами місцевого самоврядування конкурентних способів розпорядження таким суспільним активом як земля. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі як національного багатства, а також реалізацію принципу рівності перед законом усіх суб`єктів, які бажають отримати в користування або у власність землі комунальної власності, та запобігання всім формам дискримінації.

При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений права на участь у земельних торгах з метою отримання бажаної для відведення земельної ділянки.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що розглянувши клопотання позивача та встановивши, що бажана для отримання позивачем земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право оренди яких підлягає продажу на земельних торгах у формі аукціону, відповідачем було законно прийнято рішення від №17 від 21.10.2021 про відмову у задоволенні клопотання позивача на підставі частини 5 статті136 Земельного кодексу України.

Таким чином, спірне рішення відповідача є таким, що прийняте у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, та відповідає критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність своїх дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 243, 243-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Василівської міської ради Запорізької області (71601, Запорізька область, м. Василівка, бул. Центральний, буд. 1, код ЄДРПОУ 24912088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак