04.06.2024 Справа № 363/217/24

РІШЕННЯ

Іменем України

04 червня 2024 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого судді Свєтушкіної Д.А., за участі секретаря судових засідань Крикун Ю.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Лупейка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, спричиненою збройною агресією Російської Федерації проти України,-

УСТАНОВИВ:

До Вишгородськогорайонного судуКиївської областівід ОСОБА_1 надійшла позовназаява доРосійської Федераціїв особіУряду РосійськоїФедерації провідшкодування моральноїшкоди,спричиненої збройноюагресією РосійськоїФедерації протиУкраїни.Свої вимогиобґрунтовує тим,що 24лютого 2022року РосійськаФедерація розпочалавійськову агресіюпроти України,вчинивши терористичнийширокомасштабний збройнийнапад,який триваєдо сьогодні.На територіїУкраїни йдевійна іззастосуванням сучаснихсистем озброєння,країною агресоромздійснюється терормирного населення,відбувається масовезнищення інфраструктури.Із-завійськової агресіїзначні територіїУкраїни виявилисяокупованими іноземнимросійським військом.По неокупованимтериторіям ведутьсяпостійні обстріли,ракетами тадронами-камікадзе.Тривають важкібої безпосередньопо лініямзіткнення.Лінія фронтускладає понад1000км.Вчинена військоваагресія РосійськоїФедерації єзагальновідомим фактомта непідлягає окремомудоведенню.Військова збройнаагресія РосійськоїФедерації,беззаперечно,спричинила тяжкінаслідки,як длядержави уцілому,так ігромадян України.Позивач зазначила,що спричиненітакі тяжкінаслідки ідля неїта їїродини.Вказала,що єгромадянкою України,корінною киянкою,одружена тавід шлюбумає двохдоньок.Більше десятироків томупереїхали зсім`єю напостійне місцепроживання ус.Толокунь Вишгородськогорайону Київськоїобласті,у якомупридбали дляпроживання садибу АДРЕСА_1 ,яку перебудувалипід свійсмак.Позивач працюєу м.Києві,а тому23.02.2022року залишиласяна ночівлюв матеріу м.Києві.24.02.2022року близько5-їгодини ранкупрокинулася відпотужних вибухівта буларозгубленою іу розпачістраху,придбавши навсі наявніготівкові коштипродукти харчуваннятого ждня,поїхала дородини вс.Толокунь Вишгородського районуКиївської області.25.02.2022року сім`єювирішили евакуюватисьдо м.Києва,однак вжене змоглицього зробити,оскільки мостичерез р.Ірпінь виявилисязірваними таворог захопивтериторію дос.Демидів тас.Толокунь такожвиявилось підокупацією,а відтак,у окупаціїопинилась усясім`я.З 26.02.2022року уселі зниклитепло,газ,світло,зв`язок іпочався суцільнийжах,постійно булочутно відлуннябоїв івибухів,літали російськілітаки,які обстрілювалиракетами м. Київ.В подальшомуу селозайшли російськісолдати тадекілька разівприїздили доїх садиби,обшукували,погрожували зброєю,намагалися забратиїї чоловікау полон.Позивача наголошувала,що ледвевижили ізсім`єю підчас окупаціїсела,через відсутністьїжі тахолоду.Село булодеокуповано 01.04.2022року. Крімтого,позивач зазначила,що передпочатком війнизавагітніла таз чоловікомчекали натретю дитину,однак виїхавши07.04.2022року улікарні,пройшовши обстеженнядізналася,що дитиназавмерла вутробі,у зв`язкуіз чимперебувала щев більшійдепресії таїї фізичнийстан погіршився,почуває себеемоційно виснаженою,психотравмованою.Вважає,що їйспричинена моральнашкода,яку оцінююу 40мільйонів гривеньі невважає цейрозмір завищеним,виходячи ізпережитого нею.Рахую,що країнаагресор маєїй цюшкоду відшкодувати,оскільки спричиненавона їйчерез війну. Для підтвердження факту психотравмування і спричинення моральної шкоди позивачем замовлялось психологічне дослідження, яке проводилось спеціалістом-психологом ОСОБА_2 . За його деталізованим висновком позивачу дійсно спричинено моральну шкоду з констатацією, що визначений нею розмір морального відшкодування є адекватним психотравмуючій ситуації і рекомендується до стягнення. При цьому, за вказаним спеціалізованим висновком спричинена позивачу моральна шкода знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі збройним нападом на Україну Російської Федерації. Спричинену моральну шкоду позивач оцінює у 40 мільйонів гривень, які і просить стягнути з Російської Федерації на свою користь, при цьому вказує еквіваленти у доларах США та Євро на день заявлення позовних вимог, що не заборонено законом. Позивач ОСОБА_1 заявляє, що спричинена їй моральна шкода підпадає під всі пункти ч.2 ст.23 ЦК України, і вона зазнала фізичного болю та страждань внаслідок збройної агресії Російської Федерації як прямо, так і опосередковано у проекції через «інше ушкодження здоров`я» (а саме через ушкодження морального здоров`я, яке є різновидом загального здоров`я людини); зазнала душевних страждань через протиправну агресію Російської Федерації, як щодо себе, так і близьких, оскільки якість життя, безумовно знизилась, та втратила дитину; душевних страждань у зв`язку із знищенням і пошкодженням через збройну агресію майна, оскільки постраждала сімейна садиба та окупанти відібрали продукти; їз-за збройної агресії Росії також постраждала її честь і гідність, як громадяники України. Позивач вважає, що відповідальною за спричинену їй моральну шкоду є безпосередньо держава Російська Федерація, збройні формування якої за злочинним наказом свого керівництва 24 лютого 2022 умисно вчинили збройну агресію проти України, і спричинили вказані наслідки для її родини. Російська Федерація беззаперечно є країною-агресором, її дії є протиправними і винними. Серед іншого, у позовній заяві ОСОБА_1 наводить обґрунтування підстав для розгляду її справи в Україні українським судом при відсутності судового імунітету Російської Федерації. Відтак, з посиланням на ст. 15-16, 23, 1167 ЦК України, позивач просить суд стягнути з Російської Федерації (за рахунок її коштів, майна і активів) на її користь, моральну шкоду у розмірі 40 000 000,00 (сорок мільйонів) гривень, що на день заявлення позовних вимог еквівалентно 1 097 074, 65 (один мільйон дев`яносто сім тисяч сімдесят чотири) дол. США (шістдесят п`ять центів), або 1 008 618, 65 (один мільйон вісім тисяч шістсот вісімнадцять) Євро (шістдесят п`ять цент).

Ухвалою судді від 15 січня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання та викликом сторін.

Ухвалою судді від 28 лютого 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засідання позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила про їх задоволення.

В порядку ст. 234 ЦПК України позивач ОСОБА_1 була за її клопотанням допитана як свідок згідно із статтями 230-232 ЦПК України, оскільки факти, які мають значення для справи, їй відомі особисто.

Так,допитана ОСОБА_1 ,у якостісвідка,пояснила,що працює у м. Києві, а тому 23.02.2022 року залишилася на ночівлю в матері у м. Києві. 24.02.2022 року близько 5-ї години ранку прокинулася від потужних вибухів та була розгубленою і у розпачі страху, придбавши на всі наявні готівкові кошти продукти харчування того ж дня, поїхала до родини в с. Толокунь Вишгородського району Київської області. 25.02.2022 року сім`єю вирішили евакуюватись до м. Києва, однак вже не змогли цього зробити, оскільки мости через р. Ірпінь виявилися зірваними та ворог захопив територію до с. Демидів та с. Толокунь також виявилось під окупацією, а відтак, у окупації опинилась уся сім`я. З 26.02.2022 року у селі зникли тепло, газ, світло, зв`язок і почався суцільний жах, постійно було чутно відлуння боїв і вибухів, літали російські літаки, які обстрілювали ракетами м. Київ. В подальшому у село зайшли російські солдати та декілька разів приїздили до їх садиби, обшукували, погрожували зброєю, намагалися забрати її чоловіка у полон. Також наголошувала, що ледве вижили із сім`єю під час окупації села, через відсутність їжі та холоду. Село було деокуповано 01.04.2022 року. Крім того, зазначила, що перед початком війни завагітніла та з чоловіком чекали на третю дитину, однак виїхавши 07.04.2022 року у лікарні, пройшовши обстеження дізналася, що дитина завмерла в утробі, у зв`язку із чим перебувала ще в більшій депресії та її фізичний стан погіршився, почуває себе емоційно виснаженою, психотравмованою.

Представник позивача адвокат Лупейко О.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, позов просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві, заперечує проти заочного розгляду справи.

24.02.2022р. розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022р. та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022р.).

01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». 22 грудня 2022 року Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23 грудня 2022 року Закон набрав чинності.

Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованоїЗаконом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованогоЗаконом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованоїЗаконом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованогоЗаконом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР(стаття 2).

Також у відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв`язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти Російської Федерації, у т.ч. в особі Посольства Російської в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в Російській Федерації передати до Міністерства закордонних справ Російської Федерації ноту МЗС з питання отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти Російської Федерації.

Разом із тим, у зв`язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації також не здійснюється.

Окрім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному вебсайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинило поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

У зв`язку із чим, інформацію про дату, час та місце розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, спричиненою збройною агресією Російської Федерації проти України, було повідомлено відповідачу через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Судом було вжито усіх можливих процесуальних заходів задля належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання та створення учасникам процесу належних умов для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надано сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив.

Заслухавши пояснення позивача і її представника, свідка та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією її паспорта, наявного у справі.

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, долученою до позовної заяви.

Позивач має малолітніх доньок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження.

З 15.11.2015 року ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того, за вказаною адресою зареєстровані та проживають доньки позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 20.10.2023 року сформованого за заявою ОСОБА_1 .

З акту депутата Димерської селищної ради Наталії Кальченко про фактичне місце проживання № 2027/К-А від 03.10.2023 року складеного в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вбачається, що ОСОБА_1 разом зі своїми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в період з 24.02.2022 року 01.04.2022 року фактично проживали за адресою реєстрації АДРЕСА_1 .

Також до матеріалів справи долучено копію виписки з історії хвороби ОСОБА_1 № 273-в підписаної зав. відділенням КНП «Київський міський центр репродуктивної та пренатальної медицини» ОСОБА_8 , відповідно до якої ОСОБА_1 у період з 11.04.2022 року по 15.04.2022 року перебувала на стаціонарному лікування, діагноз: «різкий індукований викидень з приводу завмерлої вагітності в 17 тижні».

На підставі заяви ОСОБА_1 від 15.11.2023 року про проведення психологічного дослідження, психологом та лікарем-психотерапевтом 15.11.2023 року було проведено психологічне дослідження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на предмет психотравмування та визначення розміру моральної шкоди, спричиненої йому у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, за результатами якого видано висновок спеціаліста-психолога від 15.11.2023 року.

Так, згідно із вказаним висновком: 1. Досліджена ситуація, пов`язана зі впливом на життя і здоров`я ОСОБА_1 збройної агресії Російської Федерації на Україну, є, беззаперечно, психотравмуючою для неї. 2. Глибина інтенсивності, протяжність психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_1 , за обставинами, що були піддані дослідженню, є надзвичайними, гіпертрофованими і потенційно небезпечними для його фізичного і психологічного здоров`я. 3. За обставин, які розглянуті у дослідженні, заявнику ОСОБА_1 завдано моральної шкоди. 4. Між спричиненою заявнику ОСОБА_1 моральною шкодою та психотравмуючими факторами, вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок. 5. Визначений самостійно ОСОБА_1 розмір морального відшкодування за завдану моральну шкоду є адекватним психотравмуючій ситуації. Розумний розмір морального відшкодування ОСОБА_1 за даними психологічного дослідження встановлюється у 40 000 000 (сорок мільйонів) гривень, у т.ч. з урахуванням фактору, що сама ОСОБА_1 вважає таку суму мінімально адекватною для можливого часткового відновлення морального (психологічного) здоров`я.

До позовної заяви долучено письмові пояснення ОСОБА_1 , надані нею у відповідності до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». За своїм змістом вони аналогічні змісту позовної заяви та поясненням, надані позивачем у якості свідка безпосередньо в судовому засіданні, тому суд не вбачає за необхідне надавати їм окрему оцінку як письмовому доказу.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент розгляду справи судом.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

До такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, спричиненою збройною агресією Російської Федерації проти України.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, суд врахував, те що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, громадянину України, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").

У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.

Учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, що передбачено п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів, що передбачено п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Водночас, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 своєї постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до п. 9 вищезазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

В пункті 10 зазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України вказано, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст.12та ст.81 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії Російської Федерації, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями. Проте це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації обов`язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов`язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв`язок).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Позивач просила стягнути з Російської Федерації на її користь, моральну шкоду у розмірі 40 000 000,00 (сорок мільйонів) гривень, що на день заявлення позовних вимог еквівалентно 1 097 074, 65 (один мільйон дев`яносто сім тисяч сімдесят чотири) дол. США (шістдесят п`ять центів), або 1 008 618, 65 (один мільйон вісім тисяч шістсот вісімнадцять) Євро (шістдесят п`ять цент)..

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення моральної шкоди у виді одноразової суми, яка покриває порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно неї.

За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги характер страждань позивача, обсяг заподіяної їй шкоди та обставини, за яких така шкода була заподіяна, суд доходить висновку про необхідність стягнення з держави Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації на користь ОСОБА_1 5 000 000 (п`ять мільйонів) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, що на дату звернення до суду з позовом складає в еквіваленті 133 155 (сто тридцять три тисячі сто п`ятдесят п`ять) доларів США 79 центів або 121 743 (сто двадцять одну тисячу сімсот сорок три) Євро 36 центів. Указаний розмір відшкодування суд вважає таким, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості і у повній мірі відшкодує завдану позивачеві моральну шкоду.

Водночас висновокспеціаліста-психологавід 15.11..2023року вчастині завданняморальної шкодив розмірі40000000грн.суд вважаєзавищеним,що неможе вважатисяспівмірним іззмістом порушенихправ таїх обсягів,виходячи зпідстав обґрунтованиху позові. Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Враховуючи викладене,оскільки позивач звільнена від сплати судового збору з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140 гривень 00 копійок.

На підставі викладеного та керуючись ст. 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, спричиненою збройною агресією Російської Федерації проти України задовольнити частково.

Стягнути з держави Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації на користь ОСОБА_1 5000 000 (п`ять мільйонів) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, що на дату звернення до суду з позовом складає в еквіваленті 133 155 (сто тридцять три тисячі сто п`ятдесят п`ять) доларів США 79 центів або 121 743 (сто двадцять одну тисячу сімсот сорок три) Євро 36 центів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з держави Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації на користь держави судовий збір у розмірі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.

Повне судове рішення складено 20 червня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, адреса: м. Москва, вул. Краснопресненська Набережна, 2.

Суддя Д.А. Свєтушкіна