Справа № 727/10070/18

Провадження № 2/727/316/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Смотрицького В.Г.

при секретарі Гончар В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чернівецької міської ради, треті особи на стороні відповідачів, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович, Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про визнання незаконним та скасування пунктів рішення Чернівецької міської ради від 29.11.2012 № 670 та державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання частково недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу земельних ділянок від 19.12.2012 року та визнання права власності, та за позовом ОСОБА_2 ( ОСОБА_7) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача громадянин Великобританії ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чернівецької міської ради, треті особи на стороні відповідачів, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович, Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про визнання незаконним та скасування пунктів рішення Чернівецької міської ради від 29.11.2012 №670 та державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання частково недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу земельних ділянок від 19.12.2012 року та визнання права власності, -

встановив:

Позивачі звернулись до суду з позовом, збільшивши позовні вимоги в березні 2019 року, до відповідачів про визнання незаконним та скасування п.п.36,36.1 рішення Чернівецької міської ради від 29.11.2012 №670 та державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання частково недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу земельних ділянок від 19.12.2012 року та визнання права власності, посилаючись на те, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 10.12.2004 року громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( ОСОБА_7 ) придбали у ОСОБА_3 по 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0302 га на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006 та по 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0224 га на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд кадастровий номер 7310136300:02:001:0007.

Право власності при відчужувані земельних ділянок продавець ОСОБА_3 в договорі купівлі-продажу від 10 грудня 2004 року підтвердила двома Державними актами про право власності на землю ЧВ №063238 та за ЧВ №0717131, виданими 26 травня 2004 року Чернівецьким міськвиконкомом, зареєстрованими у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №721 і 722, відповідні кадастрові номери 7310136300:02:001:0006 та 7310136300:02:001:0007. На Державних актах про право власності на землю ЧВ №063238 та за ЧВ №0717131, виданих 26 травня 2004 року Чернівецьким міськвиконкомом, нотаріус, який посвідчував договори купівлі-продажу земельних ділянок зробив відмітку про відчуження частин земельних ділянок із зазначення документа, на підставі якого відбулося відчуження.

15 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0302 га на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва будівель та споруд, а також 15 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0224 га на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва будівель та споруд, залишилось у власність ОСОБА_3 .

Згідно з ч. 3 ст. 132 ЗК України, який діяв на час укладання даних угод, - угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення, тобто договори купівлі-продажу, посвідчені 10.12.2004 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстровані в реєстрі за №4783 та №4780, вважаються укладеними 10.12.2004 року.

Вказують, що з договору купівлі-продажу земельних ділянок від 19.12.2012 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вбачається, що даний договір сторони угоди уклали, посилаючись на належність ОСОБА_3 на праві власності земельних ділянок площами 0,0302 га та 0,0224 га на АДРЕСА_1 . Разом з тим, станом на 19 грудня 2012 року, у відповідності до договорів купівлі-продажу від 10 грудня 2004 року, між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник перехід права власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на 425/1000 ідеальних часток кожного з земельних ділянок площами 0,0302 га та 0,0224 га на АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд. Відповідно при заміні цільового призначення даних земельних ділянок - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, Чернівецька міська рада 18 грудня 2012 року мала видати свідоцтва про право власності на 425/1000 ідеальної частки даних земельних ділянок на ОСОБА_1 , та 425/1000 ідеальної частки на ОСОБА_2 , і 150/100 ідеальної частки на ОСОБА_3 .

За таких обставин, Чернівецька міська рада, після того, як ОСОБА_3 відчужила 850/100 ідеальних часток земельних ділянок, незаконно, порушуючи права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , видала ОСОБА_3 державні акти на право власності серії ЯМ №738389, та серії ЯМ №738390 земельних ділянок площами 0,0302 га та 0,0224 га на АДРЕСА_1 , на які вона вже не мала права на отримання нового свідоцтва про право власності, при зміні цільового призначення цих земельних ділянок з цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, згідно з рішенням №670 30 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 29 листопада 2012 року.

Зазначили, що рішення Чернівецької міської ради №670 від 29 листопада 2012 року є незаконним в частині затвердження підприємцю ОСОБА_3 проекту відведення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0224 га та площею 0,0302 га, та про зобов?язання ОСОБА_3 звернутися в управління Деркомзему у м.Чернівцях для заміни державного акту на право власності щодо майна, яким ОСОБА_9 не могла розпоряджатися, так як була укладена угода про перехід права власності, яка вважається укладеною з дня її нотаріального посвідчення.

При зміні цільового призначення земельних ділянок у Чернівецькій міській раді, а також при укладанні договору купівлі-продажу земельних ділянок від 19 грудня 2012 року який оспорюється, відповідачка ОСОБА_3 , як співвласник даних земельних ділянок та як продавець за даним договором, приховала від Чернівецької міської ради, що 850/1000 ідеальних часток даних земельних ділянок є власністю ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та сприяла незаконному рішенню Чернівецької міської ради в пунктах 36, 36.1 рішення від 29 листопада 2012 року №670, отримала незаконне свідоцтво про право власності та в подальшому уклала незаконну угоду купівлі-продажу 850/1000 ідеальних часток даних земельних ділянок.

В п. 3.5 договору купівлі-продажу земельних ділянок від 19 грудня 2012 року, який оспорюється зазначено, що ОСОБА_3 , як продавець стверджує, що земельні ділянки, які є предметом цього договору, на момент його укладання нікому іншому не продані, в найм (оренду) не здані, не відчужені іншим способом, в спорі не перебувають, інших прав щодо них у третіх осіб як у межах, так і за межами України немає; внаслідок продажу земельних ділянок не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб; на земельній ділянці площею 0,0224 га відсутні будь-які будинки, спорудження, на земельній ділянці площею 0,0302 га самовільного будівництва немає.

Вказують, що відповідачка ОСОБА_3 навмисно при зміні цільового призначення земельних ділянок дала Чернівецький міський раді і Управлінню Держкомзему у Чернівцях, та при укладенні договору купівлі-продажу від 19 грудня 2012 року, який оспорюється, неправдиві дані що земельні ділянки, які є предметом зміни цільового призначення, та договору купівлі-продажу, на момент прийняття рішення Чернівецької міською радою та видачі свідоцтва про право власності, а також укладання договору купівлі-продажу, нікому іншому не продані, в найм (оренду) не здані, не відчужені іншим способом, в спорі не перебувають, інших прав щодо них у третіх осіб як у межах, так і за межами України немає, та що внаслідок продажу земельних ділянок не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.

А тому просили, визнати незаконним та скасувати пункти 36, 36.1 рішення від 29 листопада 2012 року №670 Чернівецької міської ради на 30 сесії 6-го скликання та державні акти на право власності серії ЯМ №738389 та серії ЯМ №738390, видані Чернівецькою міською радою 18 грудня 2012 року на ОСОБА_3 на підставі рішення від 29 листопада 2012 року №670 Чернівецької міської ради, визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу земельних ділянок (серія та номер : ЯМ №738390, ЯМ №738389) від 19.12.2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. в частині належних громадянину Великобританії ОСОБА_35 42,5 ідеальних часток (425/1000) та в частині належних громадянину Великобританії ОСОБА_1 42,5 ідеальних часток (425/1000) в земельних ділянках за кадастровими номерами 7310136300:02:001:0006 площею 0,0302 га та 7310136300:02:001:0007 площею 0,0224 га по АДРЕСА_1 та визнати за кожним з них право власності на: 42,5 ідеальних часток (425/1000) в земельній ділянці площею 0,0302 га на АДРЕСА_1 кадастровий номер 7310136300:02:001:0006; 42,5 ідеальних часток (425/1000) в земельній ділянці площею 0,0224 га на АДРЕСА_1 кадастровий номер 7310136300:02:001:0007.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 жовтня 2018 року було відкрито провадження по справіу справі № 727/10070/18 за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович про визнання договору купівлі-продажу земельних ділянок частково недійсним та визнання права власності, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 листопада 2018 року було відкрито провадження по справіу справі № 727/13008/18 за позовом ОСОБА_2 ( ОСОБА_7) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача громадянин Великобританії ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович про визнання договору купівлі-продажу земельних ділянок частково недійсним та визнання права власності, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

20 лютого 2019 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці об`єднано в одне провадження справу №727/13008/18 із справою №727/10070/18.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці залучено до участі в розгляді справи за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович, а також за позовом ОСОБА_2 ( ОСОБА_7) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача громадянин Великобританії ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович про визнання договору купівлі-продажу земельних ділянок частково недійсним та визнання права власності, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області.

15 січня 2020 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці провадження у справі зупинено до вирішення справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 850/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень (кафе бару та офісу), із загальною площею 386,7 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 0,0302 га, яка розглядається Шевченківським районним судом м. Чернівці і набрання цим рішенням законної сили. 02 червня 2023 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці дане провадження у справі поновлено.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_12 20.11.2018 року та 08.01.2019 року представниками ОСОБА_4 - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 було подано до суду відзиви, в яких останні просили відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович про визнання договору купівлі-продажу земельних ділянок частково недійсним та визнання права власності та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 ( ОСОБА_7) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача громадянин Великобританії ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович про визнання договору купівлі-продажу земельних ділянок частково недійсним та визнання права власності. Зазначили, що позивачі після укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу земельних ділянок від 10.12.2004 року проігнорували вимоги цього договору та всупереч положень ч.4 ст.334 ЦК України та ст. 125 Земельного кодексу України не зареєстрували належним чином вказаний договір, а тому не набули право власності на ці земельні ділянки. Спірний договір купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчений Балацьким О.О. , приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі №6338. За вказаним спірним договором продавцем була ОСОБА_3 , яка діяла від свого імені, як власник спірного майна. ОСОБА_4 після укладення та нотаріального посвідчення спірного договору у відповідності до вимог 4.4 ст. 334 ЦК України та ст. 125 ЗК України зареєструвала належним чином вказаний договір, в результаті чого набула право власності на спірне майно.

27.05.2019 року представником Чернівецької міської ради було подано до суду відзив, в якому останній у задоволенні позову в частині оскарження рішення міської ради просив відмовити. Зазначив, що до міської ради було подано належним чином погоджений проект землеустрою щодо зміни підприємцю ОСОБА_3 цільового призначення земельних ділянок на АДРЕСА_1 площею 0,0224га та площею 0,0302га для будівництва та обслуговування кафе-бару, торгово-офісних приміщень та готелю, беручи до уваги надання ОСОБА_3 державних актів, ЧВ 071731 та ЧВ 063238, які у відповідності до 3К 2012 є документами, які посвідчували право власності на землю, підстав для відмови у зміні цільового призначення не було. Звертаючись до суду, позивачі просять визнати незаконним та скасувати рішення органу місцевого самоврядування. В свою чергу, згідно з ч.10 статі 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. В свою чергу, позивачі у своїх позовах не наводять жодних норм, які порушив відповідач (Чернівецька міська рада), приймаючи оскаржуване рішення.

Відповідачкою ОСОБА_3 24.06.2019 року до суду було подано відзив, у якому остання позов визнала в повному обсязі, вважає його обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення. Повідомила суд, що в грудні місяці 2012 року звернулася до ОСОБА_4 та ОСОБА_15 за отриманням позики у досить великій сумі, на що останні погодилися, однак при умові, що з метою забезпечення виконання зобов?язання по договору позики їм необхідне заставити майно, і знаючи про те, що свою підприємницьку діяльність, вона здійснює в кафе барі «Рефлекшен», що по АДРЕСА_1 , запропонували саме на це приміщення та земельні ділянки по даній адресі зробити договори купівлі-продажу або дарування, та запевнили, що після повернення нею суми позики з відсотками, за такими самими договором вони повернуть земельні ділянки та приміщення. Усвідомлювала, що це є удавані угоди і позивачам по справі не буде завдана матеріальна шкода, так як сподівалась своєчасно повернути позику з відсотками, а позивачі будуть продовжувати отримувати орендну плату, а також інші виплати за використання їхніми частинами майна. Зазначила, що з метою безперешкодного оформлення договорів купівлі-продажу земельних ділянок, як заставу для отримання у ОСОБА_4 грошової позики, нею при зміні цільового призначення даних земельних ділянок по АДРЕСА_1 із земель для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд на земельні ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, було приховано, що 85 ідеальних часток даних земельних ділянок та нежитлових приміщень, які розташовані на дані земельні ділянки, належить позивачам по справі, та що без їх згоди неможливо було змінити цільове призначення землі, та при виявленні міською радою даної обставини, їй би не видали державні акти серії ЯМ №738389 та серії ЯМ №738390 на її ім?я та вона би не змогла оформити удавану угоду про купівлю продажу ОСОБА_4 даних земельних ділянок. Таким чином, звернувшись до міської ради із відповідними документами для зміни цільового призначення земельних ділянок і зміни їх власників, приховала той факт, що з 10.12.2004 року на підставі договорів купівлі-продажу власниками по 42,5 ідеальних часток кожний даних земельних ділянок площами 0,0302 га та 0,0224 га на АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 позивачі по справі, та надала ксерокопії документів на яких не була вся інформація щодо дійсних власників майна. Тим самим, при зміні цільового призначення даних земельних ділянок для будівництва та обслуговування будівель торгівлі Чернівецька міська рада своїм рішенням 18.12.2012 року мала видати державні акти на 42,5 ідеальних частки даних земельних ділянок ОСОБА_1 та 42,5 ідеальних частки на ОСОБА_2 і 15 ідеальних часток на неї, ОСОБА_3 , а натомість незаконно були видані два державні акти серії ЯМ №738389 та серії ЯМ №738390 на її ім?я. На виконання домовленості по договору позики укладеного між нею, з однієї сторони та ОСОБА_15 і ОСОБА_16 з іншої сторони, забезпеченого заставою земельних ділянок, 19.12.2012 року між нею та ОСОБА_4 було укладено удаваний договір купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,0224 га кадастровий номер 7310136300:02:001:0007 та площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006 по АДРЕСА_1 . Їхня воля, як сторін по оскаржуваному договору купівлі-продажу нежитлових приміщень не була спрямована на укладення договору купівлі-продажу, тобто на набуття ОСОБА_4 права власності на земельні ділянки та приміщення по АДРЕСА_1 , а спрямована лише на укладання договору позики із заставою майна для забезпечення виконання договору позики коштів. 3 цих підстав, позовні вимоги позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як співвласників земельних ділянок по АДРЕСА_1 є обґрунтованими та законними, та вона їх визнає в повному обсязі.

Представником третьої особи на стороні відповідачів, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області надано пояснення, у яких зазначено, що земельні ділянки, право спільної часткової власності на які просить визнати за собою позивачі у судовому порядку, сформовані, їм присвоєно кадастрові номери, а жодних вимог, що відносяться до компетенції Головного управління, позивачами не заявлено, тому просили суд прийняти рішення, що буде відповідати об?єктивній оцінці всіх наданих сторонами доказів та міркувань.

Первісний представник позивачів ОСОБА_17 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовних заявах з урахуванням збільшених позовних вимог, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача ОСОБА_1 - Рендюк Н.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовних заявах з урахуванням збільшених позовних вимог, просила задовольнити позовні вимоги.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, неодноразово повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи в суді.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_18 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов та в клопотанні про застосування строку позовної давності, просив відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності до вимог позивачів.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, неодноразово повідомлялась належним чином про час та місце розгляду справи в суді.

Представник відповідача Чернівецької міської ради в судове засідання не з`явився, неодноразово повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи в суді. У поданому до суду відзиві у задоволенні позову в частині оскарження рішення міської ради просив відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович в судове засідання не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи в суді.

Представник третьої особи на стороні відповідачів, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області в судове засідання не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи в суді. В поясненнях, поданих до суду, просив суд прийняти рішення, що буде відповідати об?єктивній оцінці всіх наданих сторонами доказів та міркувань.

Свідок ОСОБА_19 пояснив суду, що був орендарем приміщень за адресою АДРЕСА_1 з 2005 року, а землею користувався. Добудова до закладу «Рефлекшн» була здійснена в 2015 році. Заклад «Оптиміст» був добудований в 2017 році за кошти позивачів, гроші перераховувались на рахунок або коли позивачі приїжджали, то давали гроші на руки. Ніяких розписок про отримання коштів від позивачів він не писав. Багато майна позивачі привезли з Великобританії. Податки за землю платив саме він. Знає, що позивачі про Цурика та продаж нерухомості та земельних ділянок дізнались у вересні 2018 року. Зазначив, що ОСОБА_3 є його прийомною донькою, тобто донькою його дружини, стосунки у них нормальні. Документи на землю він бачив - це дві земельні ділянки. Вказав, що не знає чи співмешкав ОСОБА_1 з ОСОБА_3 . Договір оренди приміщення він підписав з ОСОБА_3 в 2008 році, а в 2005 році з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Орендну плату він сплачував ОСОБА_3 та позивачам, коли вони були в Чернівцях, іноді возив гроші в Англію.

Свідок ОСОБА_20 пояснив суду, що він проводив будівельні роботи за адресою АДРЕСА_1 . Добудував веранду до приміщення закладу «Рефлекшн», потім добудував заклад «Оптиміст». Після цього, він замурував вікна в квартирі, де проживала ОСОБА_3 . За всі будівельні роботи, що здійснювались в закладі «Оптиміст» з ним розраховувався ОСОБА_1 готівкою.

Свідок ОСОБА_22 пояснила суду, що з 2004 по 2018 роки працювала в закладі « Рефлекшн » адміністратором. В кінці її роботи, десь в 2017 році ОСОБА_19 будував заклад «Оптиміст», а позивачі давали йому на це кошти. ОСОБА_4 вона не бачила ні разу та не знає хто вона така.

Свідок ОСОБА_24 пояснив суду, що здійснював у закладі «Рефлекшн» багато будівельних і ремонтних робіт, в закладі «Оптиміст» встановлював електрику та сантехніку. Його найняв для здійснення даних робіт ОСОБА_19 . Як йому казали, власником була ОСОБА_25 , а гроші вкладав у будівництво її чоловік.

Свідок ОСОБА_26 пояснив суду, що здійснював роботи по встановленні сантехніки в закладі «Оптиміст», гроші за його послуги платив ОСОБА_27 , який казав, що власником цього майна є іноземець - ОСОБА_28 .

Свідок ОСОБА_29 пояснив суду, що був поварем в закладі «Оптиміст» та « Рефлекшн » приблизно вісім чи десять років. Зарплату йому платив ОСОБА_30 , ОСОБА_31 вчив його готувати справи. Вказав, що заклад «Оптиміст» будувала ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_32 пояснив суду, що працював закладі «Рефлекшн» з 2010 року, а потім і в «Оптиміст» офіціантом-барменом, зарплату йому платила ОСОБА_3 . Він бачив ОСОБА_28 і всі казали, що він є власником. Заклад «Оптиміст» відкрили наприкінці 2017 року.

Свідок ОСОБА_33 пояснив суду, що у закладі «Рефлекшн» він встановлював сигналізацію і відеоспостереження, пізніше і в «Оптиміст». Для виконання робіт його наймали і оплачували роботу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Про землю повідомив, що нічого не знає.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, свідків, дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 10 грудня 2004 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_1 купив 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0224 га, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд. Об?єкт нерухомості, що відчужується, належить ПРОДАВЦЮ на підставі Державного акта про право власності на землю ЧВ №071731, виданого 26 травня 2004 року Чернівецьким міськвиконкомом, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №721, кадастровий номер №7310136300:02:001:0007. Договір посвідчено 10 грудня 2004 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О.В., зареєстровано у реєстрі за №4780 (т.1, а.с. 9).

10 грудня 2004 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0224 га, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд. Договір посвідчено 10 грудня 2004 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О.В., зареєстровано у реєстрі за №4782 (т.1, а.с. 10, т.2, а.с. 19).

Також, 10 грудня 2004 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_1 купив 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0302 га, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд. Об?єкт нерухомості, що відчужується, належить ПРОДАВЦЮ на підставі Державного акта про право власності на землю ЧВ №063238, виданого 26 травня 2004 року Чернівецьким міськвиконкомом, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №722, кадастровий номер №7310136300:02:001:0006. Договір посвідчено 10 грудня 2004 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О.В., зареєстровано у реєстрі за №4783 (т.1, а.с. 11).

Крім цього, 10 грудня 2004 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0302 га, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд. Об?єкт нерухомості, що відчужується, належить ПРОДАВЦЮ на підставі Державного акта про право власності на землю ЧВ №063238, виданого 26 травня 2004 року Чернівецьким міськвиконкомом, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №722, кадастровий номер №7310136300:02:001:0006. Договір посвідчено 10 грудня 2004 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О.В., зареєстровано у реєстрі за №4784 (т.1, а.с. 12, т.2, а.с. 18).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.09.2018 року, 18 червня 2014 року за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0224 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0007, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу, земельної ділянки, серія та номер: ВТВ№017479, виданий 19.12.2012, видавник: Приватний нотаріус Балацький О.О.; державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯМ№738390, виданий 17.12.2012, видавник: Управління Держкомзему у місті Чернівці (т.1, а.с. 13, т.2, а.с. 21).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.09.2018 року, 18 червня 2014 року за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0302 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0006, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу, земельної ділянки, серія та номер: ВТВ№017479, виданий 19.12.2012, видавник: Приватний нотаріус Балацький О.О.; державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯМ№738389, виданий 17.12.2012, видавник: Управління Держкомзему у місті Чернівці (т.1, а.с. 14, т.2, а.с. 22).

07.01.2019 року на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 грудня 2018 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. надіслано копію договорів купівлі-продажу земельних ділянок, посвідченого 19 грудня 2012 року за реєстровим номером 6338 та копії документів, що були підставою для його укладення, підписання та посвідчення.

З договору купівлі-продажу земельних ділянок від 19.12.2012 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вбачається, що за цим договором продавець передає: земельну ділянку розміром 0,0302 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0006, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та земельну ділянку розміром 0,0224 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0007, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, а покупець приймає і сплачує за неї обговорену грошову суму (т.1, а.с. 122-123, т.2, а.с. 136-137).

З копії державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №738390, виданого 18.12.2012, на підставі рішення від 29 листопада 2012 року Чернівецької міської ради №670, власником земельної ділянки площею 0,0224 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі є ОСОБА_3 (т.1, а.с. 124).

Також, з копії державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №738389, виданого 18.12.2012, на підставі рішення від 29 листопада 2012 року Чернівецької міської ради №670, власником земельної ділянки площею 0,0302 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі є ОСОБА_3 (т.1, а.с. 125).

Згідно з копією заяви, наданої ОСОБА_3 приватному нотаріусу Чернівецького нотаріального округу Балацькому О.О. від 19.12.2012 року, вона, заявила, що в шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває та на момент придбання земельної ділянки розміром 0,0302 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 7310136300:02:001:0006, земельної ділянки розміром 0,0224 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 7310136300:02:001:0007, в зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебувала. Ці земельні ділянки є її особистою приватною власністю (т.1, а.с. 151).

ОСОБА_4 в заяві також повідомила, що на момент придбання земельної ділянки розміром 0,0302 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 7310136300:02:001:0006, земельної ділянки розміром 0,0224 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 7310136300:02:001:0007, в зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває (т.1, а.с. 152).

Матеріали справи містять документи Архівного відділу Чернівецької міської ради від 11.01.2019 року, надані на запит адвоката Попова Г.Г., прошиті, пронумеровані та скріплені печаткою на 11 аркушах (т.2, а.с. 109-119).

Зокрема, згідно з архівним витягом з Рішення Чернівецької міської ради 30 сесії 6 скликання від 29.11.2012 року №670 про зміну цільового призначення земельних ділянок внесення змін та визнання такими, що втратили чинність окремих пунктів рішень з цих питань, зокрема п. 36 вирішено затвердити підприємцю ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , проект відведення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0224 га та площею 0,0302 га для будівництва та обслуговування кафе-бару, торгово-офісних приміщень і готелю за рахунок власних земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (підстава: дозвіл на складання проекту відведення-рішення міської ради V скликання від 26.06.2008р. №623 (пункт 2.5), витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.12.2004р. №5693629) та п. 36.1. вирішено зобов?язати ОСОБА_3 звернутись в управління Держкомзему у м. Чернівцях для заміни державного акта на право власності н ділянку за адресою АДРЕСА_1 (т.2, а.с. 85-86, т.2, а.с. 109-110). Підстава: ф. 564, оп. 1, спр. 9148, арк.. 14, 27, 28.

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЧВ №071731, виданого 26.05.2004, на підставі рішення від 26 лютого 2004 року Чернівецької міської ради №387, власником земельної ділянки площею 0,0224 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд є ОСОБА_3 , акт зареєстровано за №721 (т.2, а.с. 88, т.2, а.с. 112) та копії державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЧВ №063238, виданого 26.05.2004, на підставі рішення від 26 лютого 2004 року Чернівецької міської ради №387, власником земельної ділянки площею 0,0302 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд є ОСОБА_3 , акт зареєстровано за №722 (т.2, а.с. 89, т.2, а.с. 113).

Дублікат свідоцтва про право власності, виданий 18.05.2012 року взамін втраченого, містить інформацію, що нежилі приміщення кафе-бару та офісу загальною площею 386,7 кв.м. є у приватній власності ОСОБА_3 , згідно з рішенням виконавчого комітету міської ради від 23.11.2004 року №992/22, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю.І. 15.06.2012 року засвідчено вірність цієї копії з оригіналу документа, в останньому підчисток, дописок, закреслень слів, незастережних виправлень та інших особливостей не виявлено, зареєстровано в реєстрі за №1433 (т.2, а.с. 114).

Згідно з копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.12.2004 серія НОМЕР_1 , нежилі приміщення кафе-бару та офісу загальною площею 386,7 кв.м. є у приватній власності ОСОБА_3 , згідно з рішенням виконавчого комітету міської ради від 23.11.2004 року №992/22. На звороті копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно міститься позначка від 10 грудня 2004 року, вчинена Голубничою О.В. , приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу, про те, що нею посвідчено договір купівлі-продажу 42,5 ідеальних часток нежилих приміщень на ім`я ОСОБА_1 за реєстр. №4758 та договір купівлі-продажу 42,5 ідеальних часток нежилих приміщень на ім`я ОСОБА_35 за реєстр. №4760 (т.2, а.с. 135).

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих приписів правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відтак, при вирішенні спору важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

Водночас, якщо суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з`ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Правилами частини першої статті 81 ЗК України визначено такі способи набуття права власності на земельні ділянки: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати незаконним та скасувати пункти 36, 36.1 рішення від 29 листопада 2012 року №670 Чернівецької міської ради на 30 сесії 6-го скликання та державні акти на право власності серії ЯМ №738389 та серії ЯМ №738390, видані Чернівецькою міською радою 18 грудня 2012 року на ОСОБА_3 на підставі рішення від 29 листопада 2012 року №670 Чернівецької міської ради, визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу земельних ділянок (серія та номер : ЯМ №738390, ЯМ №738389) від 19.12.2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. в частині належних громадянину Великобританії ОСОБА_35 42,5 ідеальних часток (425/1000) та в частині належних громадянину Великобританії ОСОБА_1 42,5 ідеальних часток (425/1000) в земельних ділянках за кадастровими номерами 7310136300:02:001:0006 площею 0,0302 га та 7310136300:02:001:0007 площею 0,0224 га по АДРЕСА_1 та визнати за кожним з них право власності на: 42,5 ідеальних часток (425/1000) в земельній ділянці площею 0,0302 га на АДРЕСА_1 кадастровий номер 7310136300:02:001:0006; 42,5 ідеальних часток (425/1000) в земельній ділянці площею 0,0224 га на АДРЕСА_1 кадастровий номер 7310136300:02:001:0007.

Суд дійшов до переконання, що права позивачів порушено та встановлено наявність в ОСОБА_1 та у ОСОБА_2 суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Подальшим кроком для суду, є оцінка обраного позивачами способу захисту та з`ясування, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

У даній справі позивачі просили визнати недійсним правочин, з моменту його вчинення, а саме договір купівлі-продажу земельних ділянок, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 19.12.2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. в частині належних громадянину Великобританії ОСОБА_35 42,5 ідеальних часток (425/1000) та в частині належних громадянину Великобританії ОСОБА_1 42,5 ідеальних часток (425/1000) в земельних ділянках за кадастровими номерами 7310136300:02:001:0006 площею 0,0302 га та 7310136300:02:001:0007 площею 0,0224 га по АДРЕСА_1 . Так, позивачі вказували, що ОСОБА_3 , укладаючи з ОСОБА_4 цей договір, посилалась на належність їй на праві власності земельних ділянок площами 0,0302 та 0,0224. Однак, з 10 грудня 2004 року, за договором купівлі-продажу, до ОСОБА_10 та ОСОБА_2 відбувся перехід права власності на 425/1000 ідеальних часток кожної земельної ділянки площами 0,0302 та 0,0224 по АДРЕСА_1 кожному. А тому, ОСОБА_3 станом на 19.12.2012 року не мала права розпоряджатись земельними ділянками в повному об`ємі (а лише 15 ідеальними частками у кожній спірній земельній ділянці) та дала неправдиві дані, що земельні ділянки, які були предметом зміни цільового призначення, договору купівлі-продажу та на момент прийняття рішення Чернівецькою міською радою, видачі свідоцтва про право власності - нікому іншому не продані, в найм (оренду) не здані, не відчужені іншим способом, в спорі не перебувають, інших прав щодо них у третіх осіб як у межах, так і за межами України немає, та що внаслідок продажу земельних ділянок не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.

Право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 зазначила, що оскільки добросовісність належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України), тому вона презюмується.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

Вищенаведені докази та твердження самої ОСОБА_3 про те, що при укладенні оспорюваного договору від 19.12.2012 року, вона розпорядилась земельними ділянками площами 0,0302 та 0,0224 по АДРЕСА_1 в порушення права власності позивачів, свідчать про те, що ОСОБА_3 не мала права на відчуження в частині належних громадянину Великобританії ОСОБА_35 42,5 ідеальних часток (425/1000) та в частині належних громадянину Великобританії ОСОБА_1 42,5 ідеальних часток (425/1000) в земельних ділянках за кадастровими номерами 7310136300:02:001:0006 площею 0,0302 га та 7310136300:02:001:0007 площею 0,0224 га по АДРЕСА_1 . А тому належні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частки у земельних ділянках площею 0,0302 га та 0,0224 га вибули з їхньої власності не за їх волею.

Однак, обраний позивачами спосіб захисту не може бути ефективним для захисту їх майнових інтересів та не призведе до відновлення порушеного права позивачів на спірне майно. Зважаючи на те, що позивачі не перебувають у договірних відносинах зі стороною спірних правочинів, відтак належним способом захисту прав позивачів буде використання тільки речово-правових способів захисту.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно він особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18) зазначено, що слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача, як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна. Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що «належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.[...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) у постанові від 23 листопада 2021 року зазначила, що набуття особою у володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем у справі за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Отже, з врахуванням наведеного, визнання права власності позивачами на ідеальні частки в земельних ділянках за адресою АДРЕСА_1 , не є ефективним для відновлення їх прав.

Крім того, у даній справі для витребування нерухомого майна оспорювання вказаного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Також, згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час видання державних актів на право власності (ЯМ №738389 та ЯМ №738390)- 18 грудня 2012 року, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видання державних актів, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Тому, визнання недійсними актів на право власності серії ЯМ №738389 та серії ЯМ №738390, виданих Чернівецькою міською радою 18 грудня 2012 року на ОСОБА_3 на підставі рішення від 29 листопада 2012 року №670 Чернівецької міської ради також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги необхідно відмовити (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Отже, у цій справі права позивачів на земельну ділянку порушують не самі державні акти на землю чи рішення Чернівецької міської ради, а обставини їх отримання з порушенням закону та відчуження у подальшому ОСОБА_4 , тому ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що у цій справі позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обраний спосіб захисту порушеного права, який є неефективним і вони мають право захистити свої порушені права шляхом звернення до суду з позовом про витребування спірного майна в порядку статті 388 ЦК України.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288).

У справі, що розглядається, для повного та всебічного дослідження доказів по справі, суд вважає за необхідне розглянути та дати правову оцінку клопотанню про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, адже аналізуючи питання обсягу дослідження доказів та відображення їх у судовому рішенні, суд вважає, що прерогативою суду першої інстанції є дослідження та аргументована відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації та дослідженні спірних правовідносин.

Так, представником відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_18 заявлено клопотання про застосування наслідків пропущення строку позовної давності.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На підставі ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему, яка стосується визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах щодо витребування майна від добросовісного набувача.

Враховуючи положення частини п`ятої статті 12 ЦК України, згідно з якими добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне, можна зробити висновок, що відповідачка ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що вказували б на протилежне.

Тлумачення ст. 330 ЦК України свідчить про виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна, майно відчужене особою, яка не мала на це право, відчужене майно придбав добросовісний набувач, відповідно до ст. 388 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Як зазначено в позовній заяві, ОСОБА_1 17.09.2018 р. під час підготовки документів для державної реєстрації права власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав, стало відомо про те, що 19.12.2012 р. на підставі Договорів купівлі-продажу земельних ділянок, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О.(серія та номер: ЯМ №738390, ЯМ №738389), ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_4 обидві земельні ділянки на АДРЕСА_1 площами 0,0302га та 0,0224га. ОСОБА_35 про відчуження земельних ділянок стало відомо 04.10.2018 р., з отриманої позовної заяви з додатками по справі №727/10070/18 ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чернівецької міської ради, треті особи на стороні відповідачів, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович про визнання договору купівлі-продажу земельних ділянок частково недійсним та визнання права власності.

Передаючи справу № 914/3224/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про необхідність вирішення питання щодо застосування судами положень статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються ст. 388 ЦК України, а саме з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про момент порушення її права, тобто з вибуття майна із власності або користування чи з моменту набуття майна особою, у якої це майно перебуває на час подачі позову.

За результатами розгляду справи Велика Палата ВС дійшла висновку, що з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника. При цьому, Суд зауважив, що строк позовної давності не підлягає поновленню у разі укладання надалі договору купівлі-продажу відповідного майна.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі:

7.1. Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

7.10. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

7.11. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

7.12. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

7.13. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦK України).

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Оскільки, право власності позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було порушено в момент вибуття належних ОСОБА_35 42,5 ідеальних часток (425/1000) та належних ОСОБА_1 42,5 ідеальних часток (425/1000) в земельних ділянках за кадастровими номерами 7310136300:02:001:0006 площею 0,0302 га та 7310136300:02:001:0007 площею 0,0224 га по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 19.12.2012 року, суд має перевірити, коли про порушення прав або про особу, яка його порушила, довідались або могли довідатися позивачі.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 359/6456/15.

Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

З матеріалів справи та показів свідків встановлено, що з 2008 року по 2017 рік, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювали реконструкцію приміщень, що знаходяться на земельних ділянках площею 0,0224 га та площею 0,0302 га по АДРЕСА_1 , вони продовжували інвестувати кошти у їх розширення, виготовляли технічні паспорти, проекти будівництва, тощо. І як наслідок, цікавились станом нерухомості, що знаходиться на земельних ділянках, могли отримати інформацію та знати про стан своїх майнових прав.

Позивачі з 19.12.2012 року особисто або через свого представника могли отримати зазначену інформацію від нотаріуса з Державного реєстру правочинів, а з 18.06.2014 року - з відкритого для всіх власників майна Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

У частині першій статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачі повинні були також довести той факт, що вони не могли дізнатися про порушення свого цивільного права з 2012 року.

18.06.2014 року відповідачка ОСОБА_4 зареєструвала за собою право власності на придбане 19.12.2012 року спірне майно на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок, що підтверджується наявною у справі Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 1, а.с. 13-14).

Перебіг позовної давності починається з моменту коли позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права та жодним чином не пов`язаний з вчиненням жодних правочинів, щодо цього майна чи його реєстрацією за добросовісним набувачем, про що і вказано в правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у Постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Як свідчать матеріали справи, позивачі в м. Чернівці мали місце проживання, картки фізичних осіб, платників податків, займалися підприємницькою діяльністю, з 2008 року здавали приміщення за адресою АДРЕСА_1 в оренду, отримували орендну плату, з 2008 року по 2017 рік планували та здійснювали реконструкцію приміщень, виготовляли технічні паспорти.

Саме по собі твердження позивачів про те, що вони дізнались про порушення свого права ОСОБА_1 - 17.09.2018 р. через свого представника, ОСОБА_2 - 04.10.2018 р. з документів, отриманих з суду, не свідчить про неможливість довідатись про порушення своїх прав саме щодо земельних ділянок та вчинити дії на їх захист, оскільки спірні земельні ділянки вибули із власності позивачів ще у 2012 році, а з позовом позивачі звернулись до суду тільки у вересні 2018 року.

Посилання представників позивачів, під час розгляду справи, на те, що позивачі тривалий час були відсутні на території України та не могли знати про відчуження їх часток у земельних ділянках, не може прийматись до уваги судом з вищезазначених підстав та відповідно до того, що доступ до державних реєстрів, що засвідчують право власності на майно є вільним, що не заважає перевірити стан майнових прав перебуваючи закордоном.

Суд, оцінивши вказані докази та обставини за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку, що позивачами не доведено той факт, що вони не могли дізнатись про порушення свого цивільного права з 2012 року по 2018 рік. Для даних спірних правовідносин встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки, строк якої пропущено, як з моменту вибуття 42,5 ідеальних часток (425/1000) в земельних ділянках площею 0,0302 га та площею 0,0224 га з власності позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2012 р. (19.12.2015 р.), так і з моменту реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірні земельні ділянки, коли позивачі достеменно повинні були дізнатись - 18.06.2014 року (18.06.2017 р.).

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно частини четвертої цієї статті власність зобов`язує.