Дата документу 05.06.2024 Справа № 317/4101/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№317/4101/21 Головуючий у1інстанції Капітонов Є.М.

Провадження № 22-ц/807/1124/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Вільноандріївської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вільноандріївської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району про визнання дій дискримінаційними, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Вільноандріївської загальноосвітньої школи 1-2 ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання дій дискримінаційними, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що працює в Вільноандріївській загальноосвітній школі вчителем хімії та біології з 1999 року, загальний викладацький стаж становить 31 рік, рівень кваліфікації - спеціаліст вищої категорії.

З 2017 року з невідомих їй причин виникли несприятливі стосунки з керівництвом, що проявляється у дискримінації, психологічному насиллі, погіршенні умов праці, прояві академічної недоброчесності, утиску та порушенні її прав та постійному цькуванні з боку адміністрації.

З метою отримання додаткового заробітку позивач працювала за сумісництвом в іншому навчальному закладі, що стало можливим завдяки графіку, який існував у неї до 2018 року. З невідомої їй причини, керівництво Вільноандріївської школи вирішило змінити часи викладання (розклад уроків) таким чином, щоб позивач не мала змоги проводити уроки в іншому закладі. Окрім того, що часи викладання було змінено, позивачеві було зменшено педагогічне навантаження.

Позивач посилається, що з тих пір, вона була позбавлена можливості додаткового заробітку в іншому навчальному закладі, вона стала намагатись збільшити свій заробіток на основному місці роботи. Протягом трьох років зверталась до керівництва учбового закладу з проханням встановити додаткові часи роботи, тобто встановити донавантаження. Така можливість у Відповідача була, оскільки протягом останніх трьох років відповідач надавав додаткові години (більше 18 годин) іншим вчителям, і мав можливість надати позивачеві хоча б якусь частину роботи.

Крім того, позивач посилається на те, що відносно неї було застосовано неоднакові критерії преміювання, порівняно з іншими працівниками.

Просила:

1.Встановити факт дискримінації в галузі праці Вільноандріївською загальноосвітньою школою 1-2 ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області шляхом порушення конституційних прав ОСОБА_1 .

2.Стягнути з Вільноандріївської загальноосвітньої школи 1-2 ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 249550,00 грн.

3.Стягнути з Вільноандріївської загальноосвітньої школи 1-2 ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 80 000,00 грн.

4.Стягнути з Вільноандріївської загальноосвітньої школи 1-2 ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8500,00 грн.

5.Стягнути з Вільноандріївської загальноосвітньої школи 1-2 ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 березня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано дії Вільноандріївської загальноосвітньої школи 1-2 ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області відносно ОСОБА_1 в частині встановлення/зміни розкладу уроків, що привело до припинення роботи за сумісництвом, розподілу додаткового навантаження та преміювання працівників дискримінаційними.

Стягнуто з Вільноандріївської загальноосвітньої школи 1-2 ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн 00 коп.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Вільноандріївської загальноосвітньої школи 1-2 ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 200,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Вільноандріївська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано, що робота за сумісництвом це робота у вільний від основної роботи час на тому ж чи іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина за наймом, даним положенням не передбачено обов`язок директора надавати вільні дня для роботи позивача за сумісництвом.

31 травня 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище нормам процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено наявність в дискримінації діях відповідача та завдання моральної шкоди, проте позивачем не було надано доказів на підтвердження наявності матеріальної шкоди та її розміру.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдиниі основоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Встановлено, що позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

До 2018 року позивачка працювала за сумісництвом в іншому навчальному закладі.

Роботодавцем за основним місцем роботи (відповідачем) було змінено розклад уроків в січні 2019, внаслідок чого у позивача змінився графік роботи. Позивач зверталась до роботодавця з метою залишення попереднього графіку роботи, оскільки зміна графіку роботи впливає на її роботу за сумісництвом, проте роботодавцем не вжито заходів щодо врегулювання графіку роботи.

Згідно зі ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 43 Конституції Українигарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

В силу ст.2-1 КЗпП України (Рівність трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці) забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об`єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Не вважаються дискримінацією у сфері праці встановлені цим Кодексом та іншими законами дії, а також обмеження прав працівників, що залежать від властивих певному виду робіт вимог (щодо віку, освіти, стану здоров`я, статі) чи обумовлені необхідністю посиленого соціального та правового захисту деяких категорій осіб.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків: втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі, для захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Олександр Волков проти України" Суд зазначив, що сторони погодилися, що має місце втручання у право заявника на повагу до приватного життя. Суд не вбачає підстав для того, щоб зайняти іншу позицію. Він зазначає, що приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру". Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати та розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім

світом». Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме в діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини з зовнішнім світом. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя". Крім того, було встановлено, що звільнення з посади стало втручанням у право на повагу до приватного життя. Зрештою, ст. 8 Конвенція стосується захисту волі та репутації як частини права на повагу до приватного життя. Звільнення від посади судді заявника вплинуло на значне коло його відносин з іншими особами, включаючи відносини професійного характеру. Крім того, це мало вплив на його «близьке оточення», оскільки втрата роботи мала істотні наслідки для матеріального добробуту заявника та його сім`ї. Більше того, підстава для звільнення заявника з посади, а саме порушення вироку суду, не могло не вплинути на його професійну репутацію. Звідси випливає, що звільнення заявника з посади стало втручанням у його право на повагу до приватного життя в розумінні ст. 8 Конвенції (§§ 165-167).

Згідно з положеннями ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Відповідно до ст.102-1 КЗпП України сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Право на роботу за сумісництвом входить до обсягу загального права на працю (конвенційного, конституційного, за КЗпП України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що роботодавець, знаючи, що позивачка працює за сумісництвом в іншому навчальному закладі, з невідомої причини змінити часи викладання (розклад уроків) таким чином, щоб позивачка не мала змоги проводити уроки в іншому закладі (з трьох робочих днів заняття розподілили на чотири), окрім цього, також було зменшено педагогічне навантаження, що суперечить п. 4.2.9. Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України. Зазначене позбавило позивачку можливості реалізувати своє право на роботу за сумісництвом та можливості додаткового заробітку.

Роботодавець був обізнаним відносно того, що позивач працює за сумісництвом, оскільки як вбачається із заяви позивача від 11.01.2019 відповідачеві надавалася довідка про роботу за сумісництвом.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що узгоджений правовий стан між позивачем, роботодавцем та роботодавцем за сумісництвом, передбачав відповідні правові сподівання, зокрема у позивача працівника та роботодавця за сумісництвом відносно того, що такі правовідносини можуть мати тривалий характер та зміна правовідносин може мати місце за умов певних обґрунтованих об`єктивних умов.

Працівник, в межах конвенційних, конституційних та прав за КЗпП України на працю, має право бути поінформованим відносно того, що роботодавцем визначено відповідні критерії регулювання трудових відносин, мати можливість впевнитись, що ці критерії однаково застосовуються, як відносно нього, так і відносно інших працівників.

Принцип заборони дискримінації, забезпечення дотримання принципу рівності (прав та можливостей), як безпосередньо у відносинах між роботодавцем та працівником, так і у комплексі відносин між працівниками та роботодавцем, є засобом, що забезпечує запобіганню свавілля, що може допускатись з боку роботодавця в правовідносинах, наданням переваг одним працівникам, порівняно з іншими.

Відповідно до ч.1,2 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідачем не надано доказів відносно даних, скільки працівників роботодавця працюють (працювали) за сумісництвом та яким чином узгоджувались організаційні питання навчального процесу, з урахуванням роботи працівників за сумісництвом, що унеможливлює з`ясування чи дотримано принципу рівності (прав та можливостей), як безпосередньо у відносинах між роботодавцем та працівником.

Матеріали цивільної справи містять численні звернення позивача до відповідача із зазначених питань, проте відповіді роботодавця не містять жодного обґрунтування доцільності встановлення відповідного графіку та неможливості впровадження пропонованих позивачкою змін.

В розумінні процесуального закону роботодавцем не надано жодних доказів, які підтверджують доводи, як відзиву на позовну заяву, так і апеляційної скарги, щодо відсутності дискримінаційних дій.

Отже, із застосовністю неспростованих презумпцій, суд першої інстанції, з позицією якого погоджується колегія суддів, прийшов до висновку, що відносно позивача мала місце дискримінація в частині встановлення/зміни розкладу уроків, що привело до припинення роботи за сумісництвом, розподілу додаткового навантаження та преміювання працівників.

Доводи апеляційної скарги, щодо відсутності обов`язку директора надавати вільні дні для роботи позивача за сумісництвом колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідачем не доведено необхідність встановлення саме такого навчального графіку, згідно якого позивачка залучена до роботи за основним місцем чотири повні робочі дні, враховуючи, що впродовж тривалого часу навчальний графік дозволяв виділити два вільні дні для позивачки задля реалізації її права на працю за сумісництвом.

Твердження апеляційної скарги щодо вивільнення позивачки від роботи за основним місцем її роботи для роботи за сумісництвом створювало б дискримінацію відносно інших вчителів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки для кожного окремого працівника встановлюється окреме навантаження, тобто різна кількість годин викладання, окрім цього на працівників можуть покладатися інші обов`язки, такі як індивідуальні заняття, також колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано суду дані: скільки працівників роботодавця працюють (працювали) за сумісництвом та яким чином узгоджувались організаційні питання навчального процесу, з урахуванням роботи працівників за сумісництвом.

Одним з доводів апеляційної скарги є твердження, що надання позивачу вільних днів тижня вівторок та четвер протирічило б положенням Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01. Затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14 серпня 2001 року №63, Додаток 6.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що зазначені правила прийняті 14.08.2001 року та діяли до 01.01.2021 року, тобто в період до 2018 року, коли позивачці забезпечували два вільні дні тижня для реалізації права на роботу за сумісництвом вони також були чинні, проте роботодавець все ж таки забезпечував два вільні роботі дні.

Враховуючи зазначене, колегія суддів не приймає таке твердження апеляційної скарги до уваги.

Щодо тверджень апеляційної скарги, що ОСОБА_1 в 2021 році зверталась до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, результатом звернення 10.03.2021 року Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області складено акт №ЗП 1120/130/АВ відповідно до якого порушень законодавства про працю відповідачем щодо позивачки не встановлено, вказаний акт ніким не скасовано, в судовому порядку не визнано протиправним, таким чином підтверджено правомірність дій з боку відповідача у питаннях, які позивач зазначає у своїй заяві, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 14 Закону України «Про засадизапобігання тапротидії дискримінаціїв Україні» особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

Таким чином, закріплено право вибору звернення особи, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація до відповідних органів та/або суду, таким чином звернення до Головного управління Держпраці у Запорізькій області не виключає права звернення позивачкою до органів судової влади та не впливає на встановлені судом обставини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що відносно позивача мала місце дискримінація.

Щодо відшкодування моральної школи, колегія суддів зазначає наступне, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Частиною 2 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна ; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру.

Оскільки, стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги щодо встановлення факту дискримінації, який підтверджено, колегія суддів вважає, що правомірним є стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача.

Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки не підтверджуються жодними доказами.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпнувідповідьна всіістотніпитання,щовиникаютьпри кваліфікаціїспірнихвідносин,якуматеріально-правовому,такіу процесуальномусенсах,адоводи,викладенівапеляційній скарзі,неспростовуютьвисновків судупершоїінстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Вільноандріївської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Михайлівської сільської ради Запорізького району залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 березня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 червня 2024 року.

Головуючий

Судді: