УХВАЛА

18 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2876/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Краснов Є. В., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі

за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до: 1) Одеської обласної державної адміністрації

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

2) Міністерство інфраструктури України (наразі - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України),

про визнання незаконним та скасування розпорядження від 16.01.2016 № 21/А-2016, визнання недійсним договору оренди від 17.02.2016.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Голуб Є. В., представник Кабінету Міністрів України - Марусенко В. О., представник Одеської обласної державної адміністрації - Кравцов Р. В., представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» - Войцеховський О. В., Чугунов М. В., представник Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - Донченко Н. С., представник Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України - Ігнатенко Т. Б.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У лютому 2017 року заступник Генерального прокурора України (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Одеської обласної державної адміністрації (далі - Одеська ОДА, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» (далі - ТОВ «Енерго Продукт ЛТД», відповідач-2), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Одеської ОДА від 16.01.2016 № 21/А-2016 «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)» (далі - розпорядження від 16.01.2016 № 21/А-2016);

- визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 17.02.2016, укладений між Одеською ОДА і ТОВ «Енерго Продукт ЛТД», про надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5122755400:01:002:0129, площею 4,46 га, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2016 за № 13344819 (далі - договір оренди землі від 17.02.2016).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122755400:01:002:0129 знаходиться в акваторії Аджалицького лиману та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 № 1073 (зі змінами) надана в користування Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») як акваторія морського порту «Южний», отже така земельна ділянка відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 1 Закону України «Про морські порти України», статті 5 Водного кодексу України (далі - ВК України) належить до водних об`єктів загальнодержавного значення.

Оскільки відповідно до положень статті 14 ВК України, статті 8 Закону України «Про морські порти України» розпорядження такими землями (акваторією морських портів) здійснюється на підставі рішень Кабінету Міністрів України, то Одеська ОДА не мала законних підстав для передачі спірної земельної ділянки в користування ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» відповідно до оспорюваних розпорядження та укладеного на його виконання договору оренди землі від 17.02.2016.

Відтак за твердженням Прокурора, спірне розпорядження прийнято Одеською ОДА з перевищенням повноважень, всупереч вимогам статті 19 Конституції України, пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 5, пунктів 2, 14-1 частини першої статті 14 Водного кодексу України (далі - ВК України), пункту 2 частини першої статті 1, пунктів 9, 14 частини першої статті 8, статті 23 Закону України «Про морські порти України», статті 20, частини четвертої статті 59, статті 79, частини другої статті 124, частин другої, третьої статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини другої статті 2, частини другої статті 6, статті 15 Закону України «Про оренду землі», частини другої статті 2, частини другої статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та порушує виключне право власності держави на розпорядження акваторією морського порту, яке реалізується через акти Кабінету Міністрів України.

При цьому, оскільки спірну земельну ділянку водного фонду (акваторії порту) передано в оренду також без дотримання встановленого законодавством порядку зміни її цільового призначення, з порушенням порядку укладення договору оренди (не на конкурсних засадах) та без проведення нормативно-грошової оцінки землі, це є підставою для визнання спірного договору оренди землі від 17.02.2016 недійсним відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.3. Одеська ОДА проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на відповідність спірного розпорядження від 16.01.2016 № 21/А-2016 та договору оренди землі від 17.02.2016 вимогам чинного законодавства. Одеська ОДА заперечила приналежність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5122755400:01:002:0129 до акваторії морського порту «Южний». До того ж, відповідачем-1 вказано на те, що під час відведення земельної ділянки у користування відповідача-2 не було порушено порядку зміни її цільового призначення.

1.4. ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» на обґрунтування заперечень проти позову посилалося на те, що спірна земельна ділянка не належить до акваторії морського порту «Южний» та слугуватиме основою для розміщення причалу. До того ж, вказаним учасником судового процесу зазначено, що правомірність оспорюваного розпорядження від 16.01.2016 № 21/А-2016 встановлена в судових рішеннях Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/1106/16 та Господарського суду міста Києва у справі № 910/10646/16. Отже, на думку відповідача-2, оспорюване розпорядження було прийнято, а договір укладено відповідно до чинних правових норм. До того ж, відповідачем-2 вказано на відсутність підстав для звернення до суду з розглядуваним позовом Прокурором в інтересах держави.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі № 910/2876/17 (суддя Марченко О. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 (Станік С. Р. - головуючий, судді: Шаптала Є. Ю., Тарасенко К. В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

2.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із відсутності порушеного права держави в особі Кабінету Міністрів України, безпідставності звернення Прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до суду з даним позовом, а також з огляду на те, що вимоги, заявлені у цій справі, не є ефективним способом захисту порушеного права.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 910/2876/17, Прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив: скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі № 910/2876/17, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій:

- застосовано положення статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновків про застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та у постановах Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 910/3720/22, від 04.07.2023 у справі № 922/1394/21, від 17.10.2019 у справі № 453/183/18;

- не враховано висновки щодо застосування положень статті 226 ГПК України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 925/226/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, про те, що у разі встановлення судом відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права;

- не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, про те, що вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон;

- не враховано висновки щодо застосування положень статей 84, 178, 391, 393 ЦК України, статей 84, 122, 152, 155 ЗК України, статті 14 ВК України, викладені у постановах Вищого адміністративного суду України від 17.01.2013 у справі № К/9991/44727/12, від 04.08.2015 у справі № К/800/24618/14 та у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16, від 20.02.2019 у справі № 915/74/18, від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19;

- не враховано висновки у спорах про визнання незаконним і скасування рішень уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування щодо застосування статей 15, 16, 393 ЦК України, статей 152, 155 ЗК України, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21;

- не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, про те, що розірвання або припинення договору не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним (застосування статті 215 ЦК України).

3.4. Південна філія ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту «Південний») у письмових поясненнях просить задовольнити касаційну скаргу, рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3.5. ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

3.6. Кабінет Міністрів України у письмових поясненнях просить задовольнити касаційну скаргу, рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3.7. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України у письмових поясненнях просить касаційну скаргу задовольнити, рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Прокурора задовольнити.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, розпорядженням Одеської ОДА від 08.07.2009 № 508/А-2009 ДП «Морський торгівельний порт «Южний» затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки для забудови з метою забезпечення ДП «Морський торгівельний порт «Южний» безпеки мореплавства в межах акваторії Аджалицького лиману Комінтернівського району Одеської області та надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у постійне користування орієнтовною площею 884,0 га під водою.

ДП «Морський торгівельний порт «Южний» 23.12.2009 укладено договір з проектною організацією Приватне підприємство «Геозем 8» щодо розробки проекту землеустрою щодо відведення порту земель водного фонду.

Документів, які б підтвердили погодження вказаного проекту з органами виконавчої влади у встановленому законом порядку, не було надано ні суду першої інстанції під час розгляду спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163 внаслідок реорганізації державних підприємств морського транспорту, у тому числі ДП «Морський торгівельний порт «Южний» шляхом виділу, утворено ДП «Адміністрація морських портів України».

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 406 ДП «Адміністрація морських портів України» надано у користування акваторії морських портів, межі яких визначені Кабінетом Міністрів України, за умови недопущення передачі їх або їх частин іншим суб`єктам господарювання.

13.11.2015 Одеська ОДА прийняла розпорядження № 773/А-2015 «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)», відповідно до якого було надано дозвіл ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років орієнтовною площею 4, 46 га із земель водного фонду для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

На підставі вказаного розпорядження ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» замовлено та виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Розпорядженням Одеської ОДА від 01.12.2015 № 818/А-2015 внесено зміни до розпорядження Одеської ОДА від 13.11.2015 № 773/А-2015, згідно з яким у назві та тексті зазначеного розпорядження слова «для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту» замінено словами «для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту».

16.01.2016 Одеською ОДА прийнято розпорядження № 21/А-2016 «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)», відповідно до пункту 1 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» у довгострокову оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

17.02.2016 між Одеською ОДА (орендодавець) і ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження Одеської ОДА від 16.01.2016 № 21/А-2016 надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 4, 4600 га, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Комінтернівський р-н, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту). Земельна ділянка надається в оренду для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту (пункт 1.1 договору оренди землі).

У пункті 2 частини першої статті 14 ВК України визначено, що до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить, зокрема, розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про морські порти України», акваторія морського порту (портова акваторія) - визначена межами частина водного об`єкта (об`єктів), крім суднового ходу, призначена для безпечного підходу, маневрування, стоянки і відходу суден.

Відповідно до частини першої статті 74 ВК України торгівельного мореплавства України, організація та забезпечення безпеки мореплавства у морському порту покладаються на адміністрацію морських портів України.

Частинами першою - третьою статті 8 Закону України «Про морські порти України» передбачено, що межами морського порту є межі його території та акваторії.

Межі території морського порту визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України, виходячи з положень ЗК України.

Межі акваторій морських портів визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України без порушення меж акваторій суміжних морських рибних портів та річкових портів. Відведення акваторії морського порту (надання в користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України відповідно до закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 № 1073 надано у користування ДП «Морський торговельний порт «Южний» акваторію в межах згідно з додатком, у тому числі Аджалицького лиману, за умови недопущення в подальшому передачі зазначеної акваторії або її частини іншим суб`єктами господарювання та доручено забезпечити безпеку мореплавства в межах акваторії, визначених у додатку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 № 1356- надано р ДП «Морський торгівельний порт «Южний» у постійне користування земельну ділянку, розташовану у межах наданої йому акваторії Аджалицького лиману та доручено Одеській ОДА і Держкомзему забезпечити виконання цього розпорядження.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р внаслідок реорганізації державних підприємств морського транспорту, у тому числі Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» шляхом виділу, утворено ДП «Адміністрація морських портів України».

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 406 надано ДП «Адміністрація морських портів України» у користування акваторії морських портів, межі яких визначені Кабінетом Міністрів України, за умови недопущення передачі їх або їх частин іншим суб`єктами господарювання.

Таким чином, на підставі постанови Кабінету Міністрів України, від 30.08.2007 № 1073 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 406, акваторія Аджалицького лиману морського порту «Южний» надана у користування ДП «Адміністрація морських портів України» у межах згідно з додатком за умови недопущення в подальшому передачі зазначеної акваторії або її частини іншим суб`єктам господарювання, зокрема, акваторію морського порту «Южний». У вказаній постанові визначено межі акваторії морського порту «Южний», яка (в системі координат WGS-84) включає: акваторію Аджалицького лиману; водний простір, обмежений дугою кола радіусом 2 милі від будинку берегової радіолокаційної станції з координатами 46°36' 03,3" північної широти, 31°01' 19,4" східної довготи; акваторію якірної стоянки N 356, обмежену лініями, що з`єднують точки з такими координатами: 46°31' 47,3" північної широти, 30°57' 12,4" східної довготи; 46°32' 47,3" північної широти, 31°59' 55,4" східної довготи; 46° 31' 59,3" північної широти, 31° 00' 24,4" східної довготи; 46°30' 53,3" північної широти, 31° 59' 55,4" східної довготи; 46° 30' 13,3" північної широти, 30° 58' 06,4" східної довготи; 46°28' 55,3" північної широти, 30° 58' 42,4" східної довготи; 46° 28' 35,3" північної широти, 30° 57' 48,4" східної довготи; 46° 29' 52,3" північної широти, 30°57' 12,4" східної довготи; акваторію якірної стоянки N 357, обмежену лініями, що з`єднують точки з такими координатами: 46° 34' 29,3" північної широти, 31°00' 42,4" східної довготи; 46° 35' 41,3" північної широти, 31°05' 42,4" східної довготи; 46° 35' 04,3" північної широти, 31°05' 54,4" східної довготи; 46° 33' 53,3" північної широти, 31°01 00,4" східної довготи; акваторію якірної стоянки N 358, обмежену лініями, що з`єднують точки з такими координатами: 46°33' 47,3" північної широти, 31 03' 54,4" східної довготи; 46°34' 52,3" північної широти, 31° 07' 28,4" східної довготи; 46° 34' 33,3" північної широти, 31°09' 06,4" східної довготи; 46° 34' 14,3" північної широти, 31° 09' 06,4" східної довготи; 46°32' 53,3" північної широти, 31° 06' 18,4" східної довготи.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що матеріали справи містять два експерті висновки, які суперечать один одному, а саме:

- висновок судової комісійної комплексної земельно-технічної експертизи з питань землеустрою Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.12.2017 № 17-1909, згідно з яким в результаті досліджень по взаємному місцю розташування меж акваторії порту, координати якого визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 № 1073, та земельної ділянки площею 4,4600 га (кадастровий номер №5122755400:01:002:0129), розташованої за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту), яка була надана в оренду відповідачу-2 згідно з розпорядженням Одеської ОДА від 16.01.2016 № 21/А-2016, встановлено, що земельна ділянка площею 4,4600 га (кадастровий номер 5122755400:01:002:0129) не входить до меж акваторії морського порту «Южний», координати якої визначено вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 № 1073;

- висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 07.06.2017 № 1890/17-41, складений на підставі постанови старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 27.01.2017, згідно з яким земельна ділянка, кадастровий номер 5122755400:01:002:0129 площею 4,4600 га розташована в межах земельної ділянки площею 563,6509 га, які визначені при розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ДП «Адміністрація морських портів України» постійне користування для забудови з метою забезпечення безпеки мореплавства в межах акваторії Алжалицького лиману на території Комінтернівського району Одеської області.

Як убачається з матеріалів справи, в ході попереднього апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції призначалася судова земельно-технічна експертиза, на вирішення якої поставлено наступні питання:

- чи входить земельна ділянка площею 4,4600 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0129, розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту), що була надана в оренду ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» згідно з розпорядженням Одеської ОДА від 16.01.2016 № 21/А-2016, до акваторії Аджалицького лиману?

- чи накладається земельна ділянка площею 4,4600 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0129, розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту), що була надана в оренду ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» згідно з розпорядженням Одеської ОДА від 16.01.2016 № 21/А-2016, у межах акваторії Аджалицького лиману, на земельну ділянку, передану у постійне користування ДП «Адміністрація морських портів України»?

- чи належить земельна ділянка площею 4,4600 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0129, розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту), до меж акваторії морського порту «Южний» координати якого визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 № 1073 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 406?.

За результатами проведення експертизи від 12.07.2022 № 15795 експерт Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Заслуж. проф. М.С. Бокаріуса дійшов таких висновків, що:

- земельна ділянка площею 4,4600 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0129, розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту), що була надана в оренду ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» згідно з розпорядженням Одеської ОДА від 16.01.2016 № 21/А-2016, входить до акваторії Аджалицького лиману;

- земельна ділянка площею 4,4600 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0129, розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту), що була надана в оренду ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» згідно з розпорядженням Одеської ОДА від 16.01.2016 № 21/А-2016, у межах акваторії Аджалицького лиману накладається на земельну ділянку, передану у постійне користування ДП «Адміністрація морських портів України»;

- земельна ділянка площею 4,4600 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0129, розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту), належить до акваторії морського порту «Южний», межі якої визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 № 1073 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 406.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

5.2 Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2019 у цій справі № 910/2876/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 у справі № 910/2876/17, позов Прокурора було задоволено; визнано незаконним та скасовано розпорядження від 16.01.2016 № 21/А-2016; визнано недійсним на майбутнє договір оренди землі від 17.02.2016.

Проте, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 (Берднік І. С. - головуючий суддя, судді: Суховий В. Г., Чумак Ю. Я.) рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 зі справи № 910/2876/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суд міста Києва.

Направляючи цю справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 22.03.2023, зокрема, зазначив, що висновки судів першої і апеляційної інстанцій про наявність у Прокурора законних підстав на звернення із даним позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України є передчасними, оскільки вони зроблені без належного дослідження обставин дотримання Прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а також встановлення наявності або відсутності бездіяльності цього органу після отримання відповідного звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі цього органу в суді.

Як зазначалося вище, під час нового розгляду справи суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог, зважаючи на відсутність порушеного права держави в особі Кабінету Міністрів України, безпідставності звернення Прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до суду з даним позовом, а також з огляду на те, що вимоги, заявлені у цій справі, не є ефективним способом захисту порушеного права.

5.3. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Прокурор зазначив, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано, зокрема, положення статей 53, 226 ГПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та у постановах Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 910/3720/22, від 04.07.2023 у справі № 922/1394/21, від 17.10.2019 у справі № 453/183/18, від 19.02.2019 у справі № 925/226/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18.

Водночас скаржник акцентує увагу на тому, що у разі необхідності звернення до суду повторно з аналогічним позовом, виникнуть перешкоди для захисту порушеного цивільного права держави у зв`язку з ризиками, що неминуче пов`язані з повторним зверненням до суду через значний проміжок часу, що явно непропорційно меті господарського судочинства, якою є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення спорів задля захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

5.4. У контексті наведеного, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на таке: правовий висновок, наведений скаржником у касаційній скарзі, як підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, про те, що: «… Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України», свідчать, що у разі встановлення судом відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, позовну заяву слід вважати такою, що підписана особою, яка не має такого права.

Дійсно, участь прокурора в судовому процесі на боці однієї із сторін спору створює загрозу принципу рівності та справедливого балансу між сторонами, на що неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» та від 12.04.2009 у справі «Мартіні проти Франції»), у зв`язку з чим виправданим є більш ретельний підхід до регламенту процесуальних прав та обов`язків прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Так, у частині першій статті 29 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення Прокурора з позовом у цій справі) було, зокрема, визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02, § 35).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді (станом на дату подання позову у цій справі) врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

ЄСПЛ зауважував, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення ЄСПЛ у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29, від 26.07.2007).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

5.5. Як свідчать матеріали цієї справи, з часу відкриття провадження у ній (ухвала Господарського суду міста Києва про порушення провадження від 22.02.2017), як господарське процесуальне законодавство, так і судова практика зазнали значних змін. Зокрема, як зазначалося вище, суттєво змінилася практика застосування судами відповідних норм процесуального права щодо участі прокурора у судовому процесі, посилилися вимоги до обґрунтування обставин, якими прокурор підтверджує наявність підстав для представництва, висунуто більш суворі вимоги до процесуальних документів у цій частині.

При цьому, ретроактивне застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, ухваленої після звернення з позовом у цій справі та після розгляду справи по суті, а також перевірка наявності (відсутності) підстав для представництва Прокурором інтересів держави у даній справі після відкриття провадження та спливу шести років розгляду спору по суті, на думку колегії суддів, свідчитиме про порушення гарантованого законодавством права на справедливий суд та призведе до обмеження прав позивача на розгляд справи у розумні строки, які є складовою гарантій справедливого суду.

5.6. Більш того, відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 та від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 .

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постановах 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 та від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 виснувала, що обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Разом з тим, ураховуючи предмет позову в цій справі, колегія суддів зазначає, що у пунктах 47- 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 сформульовано такий правовий висновок: «Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Уманської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав».

5.7. У контексті наведених вище правових позицій виникає питання: чи будуть дотримані принципи правової визначеності та ефективного доступу до правосуддя у разі залишення позову без розгляду у справі, яка розглядалася протягом 6 років по суті та в якій встановлені обставини застосування неефективного способу захисту порушеного права?

Оскільки саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права, колегія суддів вважає, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 підлягає уточненню у тому сенсі, що у разі встановлення судами відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, судам також необхідно надавати оцінку обґрунтованості (ефективності) обраного позивачем способу захисту порушеного права та/або інтересу задля дотримання принципів процесуальної економії та розгляду справи у розумні строки, які є складовою гарантій справедливого суду. Крім цього, шляхом надання розширеного тлумачення положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» з точки зору її застосування до справ, провадження у яких порушено (відкрито) до набрання чинності редакції ГПК України від 15.12.2017, і таку справу розглянуто по суті.

Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 910/2876/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/2876/17 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Одеської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», Міністерство інфраструктури України про визнання незаконним та скасування розпорядження від 16.01.2016 № 21/А-2016 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Є. В. Краснов

О. В. Случ