-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
УХВАЛА
18 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/21986/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. (головуючий), Бенедисюка І. М., Жайворонок Т. Є.
за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,
представників учасників справи:
позивача - Дігтярь М. М.,
відповідача - Прилєпова О. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 (суддя Плотницька Н. Б.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 (головуючий суддя Іоннікова І. А., суддів Михальська Ю. Б., Шаптала Є. Ю.)
у справі № 910/21986/21
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Енергоатом - Трейдинг" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення 23 119 404,28 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Енергоатом - Трейдинг" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - позивач, ДП "НАЕК" Енергоатом") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - відповідач, ПрАТ "НЕК" Укренерго"), у якому просило стягнути 23 119 404,28 грн, з яких 9 857 374,88 грн основного боргу, 1 877 581,32 грн пені, 2 152 222,83 грн - 3 % річних, 9 232 225,25 грн інфляційних втрат.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати отриманої електричної енергії на підставі договору про участь у балансуючому ринку від 02.03.2020 № 0063-04012/21-150-08-2000069, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість, а також виникли підстави для стягнення з нього пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі № 910/21986/21 позовні вимоги задоволено частково; закрито провадження в цій справі в частині стягнення 9 857 374,88 грн основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору; стягнено з відповідача на користь позивача 1 877 581,32 грн пені, 2 152 222,83 грн - 3 % річних, 9 232 225,25 грн інфляційних втрат та 346 791,06 грн витрат зі сплати судового збору.
4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 910/21986/21 замінено позивача - ДП "НАЕК" Енергоатом" його правонаступником - Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код ЄДРПОУ 24584661) (далі - АТ "НАЕК" Енергоатом"); апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 в цій справі залишено без змін.
5. Не погоджуючись зі судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ПрАТ "НЕК" Укренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 910/21986/21 у частині задоволення позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
6. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ПрАТ "НЕК" Укренерго" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, а саме частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо правової природи сплати 3 % річних від простроченої суми та інфляційних нарахувань як способу захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому відповідач зауважив, що враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги статті 75 Закону України від 13.04.2017 № 2019-VIII "Про ринок електричної енергії", він не може користуватися коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, оскільки як джерела надходжень на цей рахунок, так і напрямки сплати коштів із такого рахунку визначені законом. Зважаючи на це, а також ураховуючи неможливість використання відповідачем коштів, належних до сплати позивачу, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є необґрунтованими, а стаття 625 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
7. Також у поданій касаційній скарзі відповідач із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку), щодо визначення моменту початку перебігу чотириденного строку на оплату балансуючої електричної енергії згідно з платіжним документом із банківського рахунку адміністратора розрахунків (відповідача) на банківський рахунок учасника ринку (позивача) при вирішенні спорів щодо стягнення з оператора системи передачі заборгованості із врегулювання небалансів електричної енергії. Відповідач уважає, що зазначений строк необхідно відраховувати з дати направлення рахунка, однак із наданих позивачем суду розрахунків пені, 3 % річних та інфляційних втрат убачається, що спірні суми розраховано із дати розміщення цього рахунка (його формування) відповідачем у системі управління ринком (програмно-інформаційний комплекс Market Management System, MMS) з урахуванням пунктів 1.11.1, 1.11.8 глави 1.11 розділу I Правил ринку. При цьому доказів направлення рахунків та їх отримання відповідачем позивач суду не надав. Відповідач доводить, що позивач штучно збільшив період його прострочення, а суди попередніх інстанцій, виходячи із доводів позивача, помилково визначили початок періоду прострочення оплати за надані послуги за договором про участь у балансуючому ринку, що призвело до незаконного та необґрунтованого стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
8. Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/21986/21 за касаційною скаргою ПрАТ "НЕК" Укренерго" на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
9. Згідно з розпорядженням керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.06.2024 у зв`язку з перебуванням судді Малашенкової Т. М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/21986/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Ємець А. А. (головуючий), Бенедисюк І. М., Жайворонок Т. Є.
10. АТ "НАЕК" Енергоатом" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив проти доводів відповідача, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить Суд оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
11. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
12. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
13. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
14. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
15. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
16. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
17. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
18. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
19. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування в постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права в подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
20. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, із правовідносинами у справі, яка переглядається.
21. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
22. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин.
23. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, із приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
24. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
25. Із-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
26. У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
27. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
28. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 910/19094/17, № 910/11249/17, № 910/15714/18, № 914/1001/19, Верховний Суд виходить з такого.
29. Так, у справі № 910/19094/17, на яку посилається скаржник, предметом розгляду були вимоги фізичної особи - підприємця Блошко Наталії Володимирівни до фізичної особи - підприємця Кужеля Артема Сергійовича про стягнення 303 353,33 грн інфляційних втрат, 3 % річних та пені, нарахованих на суму основного боргу за договором оренди. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 рішення суду першої інстанції скасовано частково, позов задоволено частково. Задовольняючи позов у частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Разом із тим апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, виходячи з неправомірності її нарахування поза межами дії договору. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 910/19094/17, Верховний Суд у постанові від 16.10.2018 (пункт 4.8) зазначив, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
30. У справі № 910/11249/17 предметом позову було солідарне стягнення 22 247 906,19 грн курсової різниці, 3 % річних, які нараховані на суму курсової різниці та на суму боргу, інфляційних втрат, нарахованих на борг у різні періоди невиконання договору поставки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегапром" як постачальником і 30. 31. Публічним акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" як покупцем укладено договір поставки, за умовами якого розрахунки за поставлений товар здійснюються у гривнях за курсом НБУ до долара США. Унаслідок неналежного виконання умов договору поставки за покупцем утворилась заборгованість, що за курсом НБУ станом на 03.02.2016 та з урахуванням ПДВ становила 100 378 909,88 грн, та була стягнута за рішенням суду від 16.05.2016 у господарській справі № 910/2114/16. Оскільки фактичне виконання зазначеного рішення суду здійснено покупцем лише 01.03.2017, враховуючи передбачене договором поставки право здійснити коригування рахунків після отримання оплати, позивач просив стягнути з відповідачів 22 247 906,19 грн. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки внаслідок прийняття рішення суду від 16.05.2016 у господарській справі № 910/2114/16, яке частково скасовано постановою суду апеляційної інстанції від 21.12.2016, у відповідача перед позивачем існувало боргове зобов`язання, сума якого визначена у гривнях, а тому за його несвоєчасне виконання настають наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України. Верховний Суд постановою від 29.01.2019 залишив оскаржувані судові рішення без змін і дійшов такого висновку щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України (пункт 4.6 постанови): "Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.".
32. Предметом спору у справі № 910/15714/18 були вимоги про стягнення 307 518,54 грн інфляційних втрат та 3 % річних у зв`язку з порушенням відповідачем строку виконання грошового зобов`язання за договором про відступлення права вимоги. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і передаючи справу в цій частині на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд в постанові від 04.12.2019 зазначив про те, що при вирішенні цього спору в частині відмови у задоволенні позову Приватного підприємства "Ротен" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Маркетинг Груп" на суму 254 511,70 грн інфляційних втрат апеляційний суд у порушення вимог статей 86, 236 ГПК України не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: чи встановлений укладеною між сторонами редакцією договору порядок застосування еквіваленту іноземної валюти на день виконання грошового зобов`язання; чи визначені формули, які б регулювали визначення розміру грошових зобов`язань у випадку збільшення / зменшення курсу долара США; чи мав відповідач право на коригування грошового зобов`язання відповідно до курсу валюти, встановленого на день оплати грошового зобов`язання. При цьому Верховний Суд у зазначеній постанові у справі № 910/15714/18 виснував про те, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
33. У справі № 914/1001/19 спір виник щодо стягнення 500 971,71 грн інфляційних втрат, 3 % річних та пені у зв`язку із простроченням відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг щодо сервісного обслуговування холодильного обладнання відповідача. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з доведеності позивачем факту несвоєчасної сплати відповідачем за надані послуги згідно з укладеним сторонами договором, тому нарахування позивачем інфляційних втрат, 3 % річних та пені визнано обґрунтованим. Верховний Суд постановою від 30.04.2020 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій та виснував, що сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні втрати, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (пункт 5.2.4 зазначеної постанови).
34. Зі змісту постанов Верховного Суду, прийнятих у справах № 910/19094/17, № 910/11249/17, № 910/15714/18, № 914/1001/19, вбачається, що правовідносини між сторонами зазначених справ виникли щодо підставності застосування судами відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України (нарахування втрат від інфляції та 3 % річних), у спорах, що виникли з укладених суб`єктами господарювання, які не є учасниками ринку електричної енергії, цивільно-правових договорів (відповідно договорів оренди нежитлового приміщення, поставки продукції коксохімічного виробництва, відступлення права вимоги, надання послуг із сервісного обслуговування обладнання).
35. Разом із тим у справі № 910/21986/21, що переглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку із простроченням відповідача у розрахунку з позивачем за договором про участь у балансуючому ринку щодо купівлі-продажу електричної енергії, тому правовідносини між сторонами цього спору врегульовано положеннями спеціального Закону України від 13.04.2017 № 2019-VIII "Про ринок електричної енергії", зокрема, його статтею 75 "Розрахунки на ринку електричної енергії".
36. При цьому в жодній із наведених відповідачем у касаційній скарзі справ (№ 910/19094/17, № 910/11249/17, № 910/15714/18, № 914/1001/19) не досліджувалася специфіка правового регулювання розрахунків (стягнення заборгованості, пені, штрафу, інфляційних втрат і 3 % річних) на балансуючому ринку електричної енергії за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.
37. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
38. При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на обставини справи, встановлені судами за доводами і доказами, наданими учасниками справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
39. Отже, проаналізувавши наведені скаржником постанови Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин, ураховуючи критерії подібності, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність справ № 910/19094/17, № 910/11249/17, № 910/15714/18, № 914/1001/19 зі справою, що переглядається, з огляду на різне правове регулювання правовідносин, щодо яких виник спір у зазначених справах (спори у цих справах не стосуються порядку розрахунків між учасниками ринку електричної енергії, а судами у таких справах не розглядалося питання застосування статті 625 ЦК України в сукупності зі статтею 75 Закону України "Про ринок електричної енергії"), тому застосування норм права за неподібності правовідносин у таких справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
40. Колегія суддів також зауважує, що цитування скаржником висновків Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України, які наведено в постановах у справах № 910/19094/17, № 910/11249/17, № 910/15714/18, № 914/1001/19 у неподібних правовідносинах зі справою, що переглядається, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
41. У контексті обраного скаржником предмета касаційного оскарження та доводів касаційної скарги в цій частині колегія суддів звертається до правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, де переглядались рішення судів попередніх інстанцій у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про стягнення коштів (суми основного боргу, 3 % річних, інфляційних втрат, пені, штрафу), у зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань відповідачем за договором про участь у балансуючому ринку щодо своєчасної оплати за балансуючу електричну енергію.
42. Так, в обґрунтування наявності підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій у справі № 910/9374/21 ПрАТ "НЕК "Укренерго", зокрема, вказувало і на те, що враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", відповідач не може користуватися коштами на рахунку із спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів із такого рахунку визначено цим Законом. З огляду на зазначене, а також враховуючи неможливість використання відповідачем коштів, належних до сплати позивачу, на думку скаржника, позовні вимоги про стягнення "інфляційних втрат" і 3 % річних є необґрунтованими, стаття 625 ЦК України не підлягала застосуванню.
43. За результатами касаційного перегляду судових рішень у справі № 910/9374/21 Верховний Суд в постанові від 03.02.2023 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
44. Розглядаючи доводи ПрАТ "НЕК "Укренерго" у справі № 910/9374/21, Верховний Суд зазначив, зокрема, про таке:
"17.19. Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/або цього Договору ППБ має право нарахувати пеню в розмірі 0,1 % від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України.
17.20. При цьому положення Договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та, відповідно, умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку.
17.21. Статтею 625 Цивільного кодексу України перебачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
17.22. З огляду на умови договору та положення статті 625 Цивільного кодексу України Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та стягнення пені, 3 % річних та "інфляційних втрат" за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії.
17.23. Твердження заявника про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов`язань як боржника, що прострочив грошове зобов`язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв`язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 18.10.2022 у справі № 910/6578/21 й з огляду на зазначене у пункті 17 цієї постанови об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, наведених у вказаних постановах.".
45. Отже, Верховний Суд в постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 виклав висновок, зокрема, щодо можливості / неможливості застосування частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" до подібних правовідносин як підстави для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.
46. Таке правозастосування частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" є сталим та послідовним у судовій практиці Верховного Суду.
47. Відтак, проаналізувавши висновки щодо застосування частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", викладені в постанові Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, Верховний Суд вважає, що вони є релевантними до спірних правовідносин у справі, що переглядається, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи щодо наявності факту заборгованості та її періоду, а також відсутність спростувань щодо цього ж скаржника.
48. При цьому колегія суддів зауважує, що скаржником не наводились аргументовані і переконливі доводи щодо необхідності відступлення від правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, як і не визначалась така підстава касаційного оскарження.
49. Ураховуючи викладене, а також підстави касаційного оскарження, предмет, підстави позову, склад учасників, зміст позовних вимог справи, що переглядається, Верховний Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" відповідають висновкам щодо застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21.
50. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
51. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/21986/21 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.
52. Також у касаційній скарзі скаржник наводить як підставу для перегляду справи в суді касаційної інстанції пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку щодо визначення моменту початку перебігу чотириденного строку на оплату балансуючої електричної енергії згідно з платіжним документом із банківського рахунку адміністратора розрахунків (відповідача) на банківський рахунок учасника ринку (позивача).
53. Зокрема, ПрАТ "НЕК "Укренерго" зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно витлумачено положення пункту 7.7.4 глави 7.7 розділуПравил ринку та, як наслідок, неправильно застосовано приписи частини другої статті 625 ЦК України щодо такого збільшеного періоду.
54. Так, за доводами скаржника, відповідач (адміністратор розрахунків) сплачує вартість небалансів у разі надання учасником ринку рахунка, завантаженого ним із системи управління ринком, а тому перебіг чотириденного строку оплати не може початись до направлення позивачем відповідачу такого розрахунку і не може вважатися пропущеним. Натомість позивач, підмінюючи поняття "виставлення" та "направлення", намагається покласти на відповідача додатковий обов`язок зі сплати коштів за період, у якому зобов`язання ПрАТ "НЕК "Укренерго" перед контрагентом фактично ще не виникли, а відтак позивач безпідставно збільшував період "прострочення".
55. Із цього приводу Верховний Суд зазначає таке.
56. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
57. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
58. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив, що є помилковим посилання відповідача на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України як на підставу касаційного оскарження судових рішень у справі № 910/21986/21, позаяк Верховний Суд в постановах від 19.01.2023 у справі № 910/15364/20, від 25.05.2023 у справах № 910/8901/20 та № 910/1382/22, від 01.06.2022 у справі № 910/11109/21 вже викладав висновок щодо застосування пункту 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку при вирішенні спорів про стягнення з оператора системи передачі заборгованості із врегулювання небалансів електричної енергії, а здійснене судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, застосування зазначеної норми права не суперечить цим висновкам Верховного Суду.
59. Що ж до визначення подібних правовідносин у контексті застосування пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до зазначеної вище правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин.
60. Предметом розгляду у справі № 910/21986/21, що переглядається, є стягнення з ПрАТ "НЕК "Укренерго" пені, інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих на суму його основної заборгованості перед позивачем на підставі договору про участь у балансуючому ринку електричної енергії.
61. У справах № 910/15364/20, № 910/8901/20, № 910/1382/22 розглядалися спори у подібних правовідносинах з аналогічним предметом спору (стягнення із ПрАТ "НЕК "Укренерго" пені, інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих на основний борг перед позивачем за договором про участь у балансуючому ринку електричної енергії) зі справою, що переглядається, тому висновки Верховного Суду у зазначених справах є релевантними при розгляді спору у справі № 910/21986/21.
62. Так, у справі № 910/15364/20 в постанові від 19.01.2023 Верховний Суд виснував про те, що як свідчать матеріали справи, питання правомірності обчислення строку для розрахунків з дня розміщення (формування) рахунку відповідачем у системі управління ринком вже досліджувалось, зокрема, Верховним Судом у постанові від 21.12.2021 в цій же справі та Судом зазначено таке:
"У розумінні положень Правил ринку, з урахуванням змісту укладеного договору, направлення (надсилання, виставлення) рахунків на оплату учасникам ринку здійснюється адміністратором розрахунків через систему управління ринком, зокрема, систему розрахунків за небаланси електричної енергії (пункт 13 постанови).
Враховуючи пункт 7.6.4 Правил ринку, колегія суддів зазначає, що строк на оплату платіжного документа здійснюється протягом чотирьох днів з дати направлення рахунків АР у Системі (пункт 14 постанови).
Посилання відповідача на те, що позивач не надав підтверджень отримання відповідачем надісланих йому рахунків судом відхилені, адже ані Правилами ринку, ані умовами договору не передбачено направлення рахунків у інший спосіб, а тому суд вважає належним їх направлення (формування) адміністратором розрахунків у системі розрахунків за небаланси електричної енергії (пункт 15 постанови)".
63. Верховний Суд у справі № 910/15364/20 врахував, що такий самий підхід щодо визначення моменту відліку строку на оплату платіжного документа відповідно до пункту 7.6.4 глави 7.6 розділу VII Правил ринку застосований судами і в постановах від 01.06.2022 у справі № 910/11109/21, від 13.09.2022 у справі № 910/8901/20, від 18.10.2020 у справі № 910/6578/21, від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, правовідносини у яких є подібними за об`єктом спору та за змістовним критерієм до тих, що виникли у справі № 910/15364/20, а відповідно, і до справи № 910/21986/21, що переглядається.
64. У справі № 910/8901/20 Верховний Суд звернувся до своєї правової позиції щодо застосування пункту 7.6.4 глави 7.6 розділу VII Правил ринку, викладеної в постанові від 19.01.2023 у справі № 910/15364/20.
65. При розгляді справи № 910/1382/22 в постанові від 25.05.2023 Верховний Суд виснував про таке:
"7.46. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 2.1 Договору вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР (адміністратором розрахунків) для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством. Пунктом 5.1 договору передбачено, що виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку та згідно з умовами договору.
7.47. У розумінні положень пункту 1.2.1 глави 1.2 Правил ринку платіжний документ - рахунок, сформований адміністратором розрахунків учаснику ринку щодо оплати ним або адміністратором розрахунків своїх фінансових зобов`язань, що виникли в результаті участі на ринку електричної енергії такого учасника ринку.
7.48. Як встановлено судами попередніх інстанцій для спрощення і оптимізації обміну інформацією між сторонами-учасниками ринку електричної енергії та проведення розрахунків між ними, створено спеціальне програмне забезпечення-програмно-інформаційний комплекс - Систему MMS і уповноваженим на виставлення рахунків в Системі MMS є саме відповідач у ролі адміністратора розрахунків (АР). Зокрема, ПрАТ "НЕК "Укренерго" виступає у ролі адміністратора розрахунків і виставляє в Системі MMS рахунки, які мають бути сплачені ним (як ОСП) на користь позивача.
7.49. Згідно з пунктом 7.3.1 глави 7.3 Правил ринку АР на щоденній основі надсилає платіжний документ кожній СВБ із зазначенням суми, що СВБ зобов`язана сплатити АР, або суми, що АР зобов`язаний сплатити СВБ через її небаланси електричної енергії протягом відповідного періоду.
7.50. Відповідно до пункту 7.7.4 глави 7.7 розділу VI Правил ринку оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох банківських днів з дати направлення рахунка.
7.51. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, іншого порядку направлення/виставлення рахунків не передбачено ні Договором, ні Правилами ринку, ні Законом України "Про ринок електричної енергії".
7.52. Таким чином з моменту виставлення таких рахунків і починає свій перебіг чотириденний строк на оплату, визначений у пункті 7.7.4 Правил ринку. При цьому факт підписання / непідписання рахунків не може впливати на зобов`язання відповідача щодо оплати таких рахунків у строк, визначений Правилами ринку, оскільки відповідач, як адміністратор розрахунків і уповноважений на їх виставлення та оформлення. Крім того, умовами Договору передбачено, що ОСП надає СВБ у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладенням КЕП) два примірники Акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони, до 12 числа місяця наступного за тим, щодо якого його сформовано, а СВБ один примірник Акту, підписаного зі своєї сторони, повертає ОСП.
7.53. Колегія суддів також зазначає, що питання правомірності обчислення строку для розрахунків з дня розміщення (формування) рахунку відповідачем у системі управління ринком вже було предметом розгляду Верховним Судом. Такий самий підхід щодо визначення моменту відліку строку на оплату платіжного документа у відповідності до пункту 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин у наведених справах) був застосований судами і у постанові від 21.12.2021 зі справи № 910/15364/20, постанові від 01.06.2022 зі справи № 910/11109/21, постанові від 13.09.2022 зі справи № 910/8901/20, постанові від 18.10.2020 зі справи № 910/6578/21, від 08.11.2022 зі справи № 910/21124/20".
66. Також Верховний Суд у постановах від 23.01.2024 у справі № 910/21124/20 (пункт 6.59), від 16.01.2024 у справі № 910/4553/21 (пункт 8.54) дійшов висновку, що оплата платіжного документа з банківського рахунку адміністратора розрахунків на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів із дати направлення рахунка, що узгоджується з пунктом 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку (пунктом 7.6.4 глави 7.6 розділу VII Правил ринку), виходячи з моменту виникнення спірних правовідносин у конкретній справі. Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 01.12.2023 (пункти 8.33, 8.46, 8.48) у справі № 910/9216/23 у подібних правовідносинах зі справою, що переглядається.
67. Отже, Верховний Суд надав правовий висновок стосовно застосування приписів пункту 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку при визначенні моменту відліку строку на оплату платіжного документа у спорах щодо врегулювання небалансів електричної енергії, у цьому правовому питанні судова практика Верховного Суду є сталою та послідовною, а суди передніх інстанцій розглянули справу, що переглядається, з урахуванням такого висновку Верховного Суду.
68. Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
69. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
70. З огляду на викладене, касаційне провадження, яке відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу.
71. Верховний Суд ураховує доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, позаяк позиція позивача узгоджується з викладеним в цій ухвалі.
72. При розгляді цієї справи Верховний Суд бере до уваги, що однією з основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
73. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні із принципом юридичної визначеності. Тому категорію res слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає у тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
74. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
75. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
76. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
77. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраних скаржником підстав касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
78. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від resа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
79. У справі "Sunday Times v. United Kingdom" ЄСПЛ указав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені в суспільстві правила та моральні засади суспільства.
80. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
81. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
82. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v.United Kingdom").
83. Разом із тим суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
84. Колегія суддів суду касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
85. За наведених обставин, згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "НЕК" Укренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі № 910/21986/21, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними зі справою, що переглядається, та наявний висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, на відсутність якого вказав скаржник при обґрунтуванні підстави для касаційного оскарження згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 910/21986/21 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ємець
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Жайворонок
скопійовано
-
скопійовано
-
