17.06.24

22-ц/812/1018/24

Єдиний унікальний номер судової справи 490/7738/15-ц

Номер провадження 22-ц/812/771/24

22-ц/812/1018/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

17 червня 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участі: представника позивача ОСОБА_1 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 18 березня 2024 року, під головуванням судді Шолох Л.М., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про покладення обов`язку здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, визнати припиненими зобов`язання за договором та стягнення коштів,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2015року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке у подальшому змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09 вересня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є позивач, і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №NKA0GA0000000001, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_2 кредит у розмірі 15693.08 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом і комісії в строки та порядку, встановлених кредитним договором.

Взятий на себе обов`язок за вказаним договором банк виконав належним чином, в той час, як позичальник ОСОБА_2 належним чином своїх договірних зобов`язань не дотримав, у зв`язку із чим станом 12 травня 2015 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 17987.59 доларів США, з яких: 14899.91 доларів США заборгованість за основною сумою кредиту, 1687.37 доларів США заборгованість за відсотками за користування кредитом, 320.46доларів США заборгованість за комісією за користування кредитом, 211.73 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором, а також 12.15 доларів США штраф (фіксована частина) та 855.97доларів США штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладені обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути на його користь з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №NKA0GA0000000001 від 09 вересня 2008 року в загальному розмірі 17987.59 доларів США, що станом на 12 травня 2015 року за курсом НБУ складає 370184 грн. 63 коп., а також судові витрати.

У січні 2016 року відповідач ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , звернувся до суду із зустрічним позовом до АТКБ«ПриватБанк», який неодноразово уточнював, та остаточно просив:

суми, сплачені ним після 28 лютого 2009 року на погашення процентів у розмірі 12746.50 доларів США та на погашення комісії в розмірі 3643.44 доларів США за вищевказаним кредитним договором, зарахувати до тіла кредиту;

визнати припиненим з підстав ст.599 ЦК України його зобов`язання за кредитним договором NKA0GA0000000001 від 09 вересня 2008 року;

стягнути на його користь з АТ КБ «ПриватБанк» кошти в розмірі 1500.03 доларів США, як набуті без достатньої правової підстави.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначено, що зі змісту розрахунків заборгованості, доданих банком до первісного позову, вбачається, що перший платіж на погашення процентів позичальником був здійснений 10жовтня2008 року з порушенням порядку погашення кредитної заборгованості, визначеному п.8.1 вищевказаного договору. У період з 10 жовтня 2008 року по 10березня 2009 року у позичальника безперервно обліковувалась заборгованість по процентам у різних сумах, яка станом на 17 лютого 2009 року становила 45.47доларів США і лише 10 березня 2009 року її було сплачено позичальником.

Між тим, п.8.1.2 кредитного договору передбачено, що у разі порушення термінів оплати, передбачених п.8.1.1 (у тому числі оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі), - в останній день місяця, в якому відбулось порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Виходячи з вищевикладеного, відповідно до умов п.п.8.1.2 кредитного договору строк повернення кредиту в повному обсязі настав 28 лютого 2009 року.

Після вказаної дати відповідачем сплачено на користь банку 16389.94доларів США, які не було зараховано до тіла кредиту, яка складала 14889.91 доларів США, та переплата становить 1500.03 доларів США.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 18березня2024 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені первісного позову районний суд виходив с того, що питання про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №NKА0GА0000000001 від 09 вересня 2008 року вирішено рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 червня 2017 року у цивільній справі №490/5122/16, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №NKА0GА0000000001 від 09 вересня 2008 року в розмірі 7165.58 доларів США, що еквівалентно 194044 грн., звернуто стягнення на квартиру, загальною площею 50.80 кв.м, житловою площею 29.60 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №NKА0GА0000000001 від 09 вересня 2008 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме 194044 грн., будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено. Відстрочено виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії мораторію, встановленого Законом України №1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати у розмірі по 344 грн. 50 коп. з кожного. В задоволенні зустрічного позову до ПАТКБ«ПриватБанк» про визнання недійсним договору іпотеки, відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволені зустрічного позову, районний суд виходив з того, що питання щодо суми заборгованості та її складових частин судом вирішено рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 22червня2017 року у цивільній справі №490/5122/16.

Крім того, кредитний договір ОСОБА_2 укладено 09 вересня 2008 року, а із зустрічним позовом про встановлення нікчемності кредитного договору у цій справі відповідач звернувся лише 25 січня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності, визначеної ст.257 ЦК України.

В апеляційній скарзі представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення в частині відмови у задоволені первісного позову скасувати та постановити у цій частині нове судове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, у разі невиконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, або у разі недостатності суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки, для повного погашення суми заборгованості. При цьому, рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 22червня2017 року про звернення стягнення на предмет іпотеки наразі не виконано.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, та постановити нове судове рішення, яким у задоволені первісного позову відмовити, а його зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом не було досліджено питання правомірності порядку розподілу коштів, сплачених на погашення кредиту. Водночас, застосовуючи позовну давність до зустрічних вимог, суд розцінив ці вимоги як оспорювання правочину, хоча таких вимог ОСОБА_2 не заявляв. Крім того, у цивільній справі №490/5122/16-ц питання правомірності порядку розподілу коштів сплачених на погашення кредиту не було предметом дослідження суду, а тому вказана обставина не могла визнаватись, або не визнаватись.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За ч.1 ст.1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення, банк змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати ВерховногоСуду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18).

З матеріалів справи убачається, що 09 вересня 2008 року між ЗАТКБ«ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_2 в простій письмовій формі укладено кредитний договір №NKA0GA0000000001, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_2 кредит у загальному розмірі 20 554.68 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом і комісії в строки та порядку, встановлених кредитним договором (том 1 а.с.8-10).

Зокрема, згідно п.8.1 кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальникові кредитні кошти на строк з 09 вересня 2008 року по 09вересня2028 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 20554.68 доларів США на наступні цілі: 15 693.08 доларів США на споживчі цілі, з них 15000 доларів США на споживчі цілі шляхом: видачі готівки через касу, а також у розмірі 450 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 165.50 доларів США для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування на перший рік дії кредиту, 77.58 доларів США для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 4861.60 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1.25% на місць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3.00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0.00% від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4.08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п.7.2 даного договору.

За умовами договору, періодом сплати слід вважати період з «10» по «15» число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 258.55 доларів США згідно Графіку погашення кредиту (Додаток 2 до Кредитного договору) для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Пунктом 8.1.1 договору узгоджено, що позичальник зобов`язується повернути кредит згідно порядку та в строки, які вказані у п.8.1. Повне погашення кредиту повинно бути проведено в день строку, вказаного в абз.1п.8.1даного договору.

Відповідно до п.8.1.2 договору у разі порушення терміни оплати, передбачених п.8.1.1 (в т.ч. оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту) відсотків винагороди, пені (в повному обсязі) в останній день місяця, в якому відбувалося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Згідно пункту 2.2.11 договору для здійснення останнього погашення по кредиту позичальник звертається в банк, який надає інформацію про заборгованість позичальника за кредитним договором (кредит, відсотки, пеня, винагорода).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Відповідно до п.8.4 даного договору передбачено, що згідно статті212 ЦК України при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0.15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.

Пунктом 8.5 договору встановлено, що при достроковому (як повному, так і частковому) погашенні кредиту позичальник додатково сплачує банку за користування кредитом 0% від суми кредиту, що погашається достроково.

Відповідно до пункту 6.4 договору при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.

Враховуючи, що позивач виконав свої обов`язки за кредитним договором та надав боржнику (відповідачу) кредит, а боржник належним чином не виконав своїх обов`язків з повернення суми кредиту та відсотків, а також враховуючи часткове погашення боржником заборгованості за кредитним договором, та межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що заборгованості за кредитом складає 14 899.91 доларів США, заборгованість по процентах складає 1867.37доларів США станом на 12 травня 2015 року, яка підлягає стягненню з відповідача.

Щодо стягнення пені та штрафу (фіксована сума), штрафу (відсоток від суми заборгованості)

Згідно з п.п.3 та 4 ч.1 ст.611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з ч.1 ст.612ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст.549ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами кредитного договору, а саме пунктом 5.1 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктом 5.3 кредитного договору передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань по кредитному договору. Позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову.

Аналіз наведених умов кредитного договору дає підстави для висновку, що пеня і штраф передбачені як відповідальність позичальника за порушення зобов`язань щодо своєчасної сплати кредиту (частини кредиту) та відсотків за користування кредитом, тобто за порушення строків виконання грошового зобов`язання перед банком.

Відповідно дост.549 ЦК Україништраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за один і той самий період суперечить положеннямст.61Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 333/4292/15-ц (провадження №61-8298св21) зроблено висновок, що: «ВерховнийСудупостанові від 02 грудня 2020 року у справі №2-685/10 (провадження №61-15423св19) зазначив, що «у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі №6- 2003цс15 відсутній висновок про те, який вид неустойки (штраф чи пеню) підлягає стягненню та який критерій має бути застосовано для його вибору. Тлумачення статей3та549ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (пункт 6статті3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру».

У справі, що переглядається:

позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 211.73 доларів США та штрафу (фіксована сума) у розмірі 12.15 доларів США і штрафу (відсоток від суми заборгованості) у розмірі 855.97 доларів США;

при виборі виду неустойки, який належить стягнути з відповідача на користь банку, колегія суддів вважає, що з урахуванням приписів п.6ст.3ЦКУкраїни, справедливим і розумним буде стягнення з відповідача саме пені. При цьому, визначаючи розмір пені та валюту стягнення, колегія суддів враховує вимоги закону та положення кредитного договору про те, що сплата пені здійснюється у гривні п.5.1 кредитного договору) та буде складати 8 606 (вісім тисяч шістсот шість) грн. 61 коп.

Щодо стягнення заборгованості з комісії, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно ст.18 Закону України«Про захистправ споживачів»від 12травня1991року (далі - Закон №1023-XII) (в редакції на час укладення кредитного договору), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження №14-53цс21) зазначено, що: «З 13 січня 2006 року також почали діяти нові редакції: статті 18 Закону №1023-XII, яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч.2 ст.18 Закону №1023-XIIу редакції Закону №3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено абовизнано недійсним (ч.5вказаної статті). […]. 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон №3795-VI. Згідно з абзацом дев`ятим пункту 8 розділу Іцього Закону частину четвертустатті 11 Закону України №1023-XII «Про захист прав споживачів»було доповнено новим абзацом третім такого змісту: «Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону, є нікчемною». Наведені приписи у такій редакції діяли до 10червня2017 року, коли набрав чинностіЗакон № 1734-VIII. Згідно з останнім текст статті 11Закону України№1023-XII«Про захистправ споживачів» виклали у новій редакції, що не передбачала нікчемності зазначених умов договору, а звужувала дію Закону №1023-XIIдо відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону №1734-VIII».

У справі, що переглядається кредитний договір укладений 09 вересня 2008 року та умовами договору встановлено винагороду за резервування.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15 (провадження №61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 18 березня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь АТКБ«ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №NKA0GA0000000001 від 09 вересня 2008 року у загальному розмірі 16587доларів США 28 центів, яка виникла станом на 12 травня 2015 року та складається з: заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 14899доларів США 91 цент, процентів у розмірі 1687 доларів США 37 центів, а також пеню у розмірі 8606 грн. 61 коп. В іншій частині позовних вимог АТКБ«ПриватБанк» слід відмовити.

При цьому, колегія суддів зауважує, що наявність рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором у непогашеній частині заборгованості, оскільки застосування кредитором іншого законного способу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягнення заборгованості.

Зазначена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №21/107/15-г (провадження №12-117гс18) від 18 вересня 2018 року, постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, справа №761/31346/13-ц (провадження №61-3691св18).

Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) від 04 липня 2018 року, в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , то слід зазначити наступне.

Так, спірні правовідносини між сторонами у справі стосуються виконання умов кредитного договору від 09 вересня 2008 року, укладеного між ЗАТКБ«ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 .

Частиною першою статті 526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.598ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, відповідач посилався на те, що з розрахунку позивача убачається, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв`язку з чим відповідно до п.8.1.2 договору відбулася зміна строку кредитування, а саме строк повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), процентів, винагороди, пені у повному обсязі вважається таким, що настав 28 лютого 2009 року, і саме із цієї дати банк мав право пред`явити позов до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. Проте, банк продовжував нараховувати проценти за користування кредитом після закінчення терміну дії договору, та зарахував частину сплачених коштів в рахунок процентів та винагороди за обслуговування кредиту (комісії), що суперечить законодавству України щодо захисту прав споживачів.

Пунктом 8.1.2 кредитного договору сторони узгодили, що у разі порушення термінів оплати, передбачених п.8.1.1 на 120 календарних днів - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту, відсотків, винагороди, пені - в останній день місяця, в якому відбулось порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Для виконання даного договору банк відкриває позичальникові рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди та іншим платежам. Кредит надається в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки (п.8.2 кредитного договору). Відповідно до п.8.5 кредитного договору, при достроковому (як повному, так і частковому) погашенні кредиту позичальник додатково сплачує банку за користування кредитом 0% від суми кредиту, що погашається достроково.

З виписки по рахунку, який було відкрито позичальнику для погашення заборгованості встановлено, що ОСОБА_2 з 10 жовтня 2008 року по 10березня 2009 року погашав щомісячно не менше 260 доларів США, тому у вказаний період позичальник не допускав прострочення зобов`язання за кредитним договором та відповідно не можна стверджувати, що строк виконання договору настав.

Отже, розрахунки як банку, так і відповідача стосуються періоду, коли позичальник здійснював сплату коштів за кредитним договором, а банк вказані кошти приймав та зараховував за встановленою договором черговістю.

При цьому, відповідачем не доведено обставин погашення кредитної заборгованості за кредитним договором, що б указувало на припинення договірного зобов`язання у повному обсязі та, відповідно, стягнення з банку надлишок сплачених коштів (переплата) в сумі 1 500.03 доларів США, про які вказує позичальник.

За вказаних обставин, правових підстав для задоволення зустрічних вимог ОСОБА_2 не вбачається. Разом з тим, оскільки суд першої інстанції був іншої думки та відмовив в задоволенні зустрічного позову з інших підстав, то допущену помилку слід виправити судовим рішенням апеляційного суду.

Не підлягає задоволенню і заява позивача про застосування наслідків спливу позовної давності, виходячи з наступного.

Так, Велика Палата Верховного Суду у п.28 постанови від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17 (провадження №14-448цс19) вказала, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи положення ст.141ЦПК України щодо умов та порядку розподілу судових витрат, з ОСОБА_2 слід стягнути на користь АТКБ«ПриватБанк» відшкодування судових витрат понесених у судах першої таапеляційної інстанціях у загальному розмірі грн. 8531 грн. 18 коп., з яких: 3412 грн. 47 коп. - судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції та 5118 грн. 71 коп. - судовий збір за розгляд справи апеляційним судом.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 18березня2024 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №NKA0GA0000000001 від 09вересня2008 року у загальному розмірі 16587 (шістнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят сім) доларів США 28 центів, яка виникла станом на 12 травня 2015 року та складається з: заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 14899 (чотирнадцять тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять) доларів США 91 цент, процентів у розмірі 1687 (одна тисяча шістсот вісімдесят сім) доларів США 37 центів, та пеню у розмірі 8606 (вісім тисяч шістсот шість) грн. 61 коп.

В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )на користьАкціонерного товаристваКомерційний банк«ПриватБанк» (ЄДРПОУ14360570)судовий збір у розмірі 8531 (вісім тисяч п`ятсот тридцять одна) грн. 18 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про покладення обов`язку здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, визнати припиненими зобов`язання за договором та стягнення коштів відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 21 червня 2024 року