Номер провадження 2/754/2139/24

Справа №754/1637/24

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне рішення виготовлено 21.06.2024)

19 червня 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя: О. Грегуль, секретар судового засідання: І. Вакуленко, справа № 754/1637/24

ОСОБА_1 - позивач

ОСОБА_2 - відповідач

Державний нотаріус П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Зозуля Олена Юріївна - третя особа

Вимоги позивача: розірвання договору довічного утримання (догляду), визнання права власності на частину нерухомого майна

Ліндаєв О.С. - адвокат позивача

ВСТАНОВИВ:

Позивачем 27.01.2024 підписано і 29.01.2024 поштою подано позов і в якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань позивач просить: 1) Розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 05.05.2011 між позивачем і відповідачем, посвідчений третьою особою, зареєстрований у реєстрі за № 11-561; 2) Визнати за позивачем право власності на 1/2 частину кв. АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 33349622) та скасувати державну реєстрацію обтяження нерухомого майна (заборона на нерухоме майно), накладеного 05.05.2011 третьою особою (зареєстровану в реєстрі за № 11-562: зареєстровану в книзі заборони № 15з-77); 3) Стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з моменту укладення договору довічного утримання (догляду) від 05.05.2011 відповідач жодного разу позивача не відвідувала, не надавала йому жодної допомоги, не доглядала позивача, не створювала йому умов нормальної життєдіяльності та задоволення його життєво необхідних потреб, не цікавилась станом здоров`я позивача, не забезпечувала йому належного медичного нагляду, не придбавала ліків, не надає грошового забезпечення. Також позивач вказує на перебування відповідача за кордоном та на свою необізнаність про те чи повернувся відповідач в Україну.

Ухвалою суду від 02.02.2024 у справі № 754/1637/24 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та відстрочено позивачеві оплату судового збору до ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 18.04.2024 у справі № 754/1637/24 витребувано докази.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 18.04.2024 у справі № 754/1637/24 закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні адвокат позивача позов підтримав і не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності відповідача і третьої особи.

Відповідач і третя особа в судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали.

Третьою особою до суду подано листа з проханням про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.

Вислухавши адвоката позивача, показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Між позивачем і відповідачем укладено посвідчений третьою особою, зареєстрований у реєстрі за № 11-561.договір довічного утримання (догляду) від 05.05.2011.

Відповідно до пунктів 1, 5 - 7 договору довічного утримання (догляду) від 05.05.2011: «1. Гр. ОСОБА_1 передає у власність гр. ОСОБА_2 , належну йому на праві власності 1/2 частину кв. АДРЕСА_1 . Вказана квартира складається з однієї жилої кімнати і має загальну площу - 40,3 кв. м. у тому числі житлову площу - 18,8 кв. м. 5, Я, гр. ОСОБА_2 , зобов`язуюсь довічно повністю утримувати гр. ОСОБА_1 надаючи йому комплекс послуг, згідно щомісячних замовлень та зберігаючи гр. ОСОБА_1 право по життєвого безкоштовного проживання у вказаній квартирі. Вартість матеріального забезпечення (у тому числі харчування, одягу, взуття, медикаментів, догляду, необхідної допомоги, комунальних послуг) сторони визнають у розмірі 600 грн. у місяць, у випадку інфляції ця сума збільшується згідно встановленого державою коефіцієнту індексації доходів населення. 7. Цей договір може бути розірваний за згодою сторін, а в разі невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання - однією із сторін у судовому порядку.».

У цьому ж договорі зазначено про накладення заборони на відчуження 1/2 частину кв. АДРЕСА_1 , Заборона зареєстрована в реєстрі за № 11-562 та зареєстрована в книзі заборони № 153-77.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав КП КМБТІ та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта: 33349622.

Згідно ст. 744 ЦК України, 1. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно ст. 749 ЦК України, 1. У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. 2. Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. 3. Набувач зобов`язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Згідно ст. 750 ЦК України, 1. Набувач може бути зобов`язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати.

Згідно ст. 751 ЦК України, 1. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 755 ЦК України, 1. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача. 2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Згідно ст. 756 ЦК України, 1. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню. 2. У разі розірвання договору у зв`язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов`язки за договором.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

Будь-яких конкретних правових доказів про повне або часткове спростування позовних вимог суду не надано.

Допитані судом зі сторони позивача свідки у своїх показаннях зазначили наступне.

Свідок ОСОБА_4 повідомив суду, що йому невідомо, які відповідач брав на себе зобов`язання перед позивачем і відповідача він, як свідок взагалі не знає.

Свідок ОСОБА_5 повідомив суду, що про укладення договору довічного утримання (догляду) від 05.05.2011 він чув лише від позивача. Відповідача свідок бачив років 15 назад. Від дружини позивача за її життя свідку стало відомо, що відповідач у Польші. Через месенджер «Вайбер» свідок зв`язувався з відповідачем та повідомив відповідачеві про потребу позивача у допомозі однак відповідач відмовив свідку в нецензурній формі. Свідку відомо, що відповідач виїхала за межі України приблизно років 10 назад.

Свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що останні приблизно 4 чи 5 місяців вона кожного дня спілкується і відвідує позивача, готує йому їжу, прибирає за місцем проживання позивача та пре речі позивача. Кошти за вказану роботу їй дає прийомний син позивача.

Вищевикладене дає суду правові підстави для висновку про обґрунтованість позовних вимог.

За таких обставин позов задовольняється.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Суду не надано доказів про звільнення відповідача від сплати судового збору.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до складеного на замовлення позивача висновку про вартість об`єкта оцінки від 19.01.2024. оціночна (ринкова) вартість об`єкта оцінки: 1/2 частини однокімнатної кв. АДРЕСА_1 складає без ПДВ: 592800 грн..

При поданні позову позивачем судовий збір не сплачувався, а тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача у дохід держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог немайнового і майнового характеру.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов.

Розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 05.05.2011 між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) і ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений державним нотаріусом П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Зозулею Оленою Юріївною, зареєстрований у реєстрі за № 11-561.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину кв. АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 33349622) та скасувати державну реєстрацію обтяження нерухомого майна (заборона на нерухоме майно), накладеного 05.05.2011 державним нотаріусом П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Зозулею Оленою Юріївною (зареєстровану в реєстрі за № 11-562: зареєстровану в книзі заборони № 15з-77).

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у дохід держави 7139,20 грн. - судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: