РІШЕННЯ

іменем України

20.06.2024

Справа № 331/3064/23

Провадження № 2/331/113/2024

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої судді Фісун Н.В., за участю секретаря Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 у травні 2023 року, в особі адвоката Тобота Ю.С., звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. У позові зазначила, що з 01.04.2019 року вона обіймала посаду начальника відділу медичних та соціальних послуг Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області . В редакції Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 року № 2620 IX, який набрав чинності з 01.01.2023 року припинено діяльність Фонду соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 року. У зв`язку із скороченням чисельності і штату працівників, вирішено звільнити позивача з 18.04.2023 року з посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Позивачка вважає, що при звільненні допущено порушення вимог діючого законодавства, оскільки їй не було запропоновано нову посаду у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, так як Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції фонду були реорганізовані шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 року, в той час як Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України видано наказ № 54-090 від 16.12.2023 року, яким наказано скоротити увесь штат та усю чисельність працівників. Вважає таке звільнення незаконним, тому просить визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення, поновити її на посаді, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 15.05.2023 року позовну заяву залишено без руху./а.с.86 Т.1/.

Ухвалою суду від 12.06.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, визначено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, сторонам встановлено строки для подання відзиву на позов та заяв по суті справи./а.с.107 Т.1/.

27.06.2023 року від представника позивача адвоката Чернікова Д.Ю. до суду надійшло клопотання про залучення до участі у розгляді вказаного позову у якості відповідача Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області та виключити зі складу учасників справи Фонду соціального страхування України, голову комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 ,Голову комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області Сударікова І.Ю. та уточнення позовних вимог./а.с.109-111 Т.1/.

29.06.2023 року до суду надійшли пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, у яких представник третьої особи просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, оскільки законодавцем, а саме Верховною Радою України прийнято рішення про припинення ФСС України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів реорганізації ФСС України./132-138 Т.1/.

10.07.2023 року від представника позивача адвоката Чернікова Д.Ю. до суду надійшли заперечення щодо наданих ГУ ПФУ в Запорізькій області пояснень по справі, у яких представник відповідача не погодився з доводами представника третьої особи з підстав, які зазначені у позовній заяві./а.с.219-238 Т.1/.

Ухвалою суду від 11.10.2023 року , за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернікова Д.Ю., до участі у розгляді справи залучено у якості відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області ./а.с.25 -26 Т.2/

13.10.2023 року від представника відповідача Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечував проти задоволення позовник вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву./а.с.28-35 Т.2/.

23.01.2024 року від адвоката Чернікова Д.Ю. надійшла заява про залучення співвідповідача Пенсійний Фонд України/а.с.54-57 Т.2/.

08.02.2024 року Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя відмовлено в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача.

05.03.2024 року надійшло клопотання від адвоката Чернікова Д.Ю. про зупинення провадження у справі.

05.03.2024 року Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя зупинено провадження по справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №712/4776/23.

25.03.2024 року Постановою Запорізького Апеляційного суду скасовано Ухвалу Жовтневого районного суду від 08.02.2024 року та направлено справу для подальшого розгляду до суду .

08.05.2024 року Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя відновлено провадження по справі.

20.06.2024 року від адвоката Чернікова Д.Ю. надійшла заява про залучення співвідповідача Пенсійний Фонд України.

20.06.2024 року Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя відмовлено в поновленні пропущеного строку на подання заяви про залучення до участі у справі співвідповідача.

Представник позивача адвокат Черніков Д.Ю. в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову.

Суд,заслухавши сторони по справі, ознайомившись з матеріалами справи, оцінивши докази надані сторонами та заперечення, приходить до наступних висновків.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно дост.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно дост.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, щоз 01.04.2019 року ОСОБА_1 обіймала посаду начальника відділу медичних та соціальних послуг Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області .

В редакції Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 року № 2620 IX, який набрав чинності з 01.01.2023 року припинено діяльність Фонду соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 року. У зв`язку із скороченням чисельності і штату працівників, вирішено звільнити позивача з 18.04.2023 року з посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що при звільненні допущено порушення вимог діючого законодавства, оскільки ОСОБА_1 не було запропоновано нову посаду у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, так як Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції фонду були реорганізовані шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 року, в той час як Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України видано наказ № 54-090 від 16.12.2023 року, яким наказано скоротити увесь штат та усю чисельність працівників.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 2 статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставіКонституції Українигарантується.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Верховний Суд в постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини шостої статті 36 КЗпП у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

У пункті а частини 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року визначено, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

В позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що її було звільнено з посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Позивачка вказувала, що як такого, скорочення чисельності чи штату працівників не відбулося, а відбулася його реорганізація шляхом приєднання до ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Згідно до частини 2 пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при реорганізації підприємства або його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Отже, навіть при реорганізації підприємства допускається звільнення працівників, проте обов`язковою умовою для цього є скорочення чисельності або штату працівників.

У справі встановлено, що законодавцем в особі Верховної Ради України з 01 січня 2023 року припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. При цьому відбулось скорочення усього штату та усієї чисельності працівників, визначених штатними розписами ВД ФССУ та управлінь ВД ФССУ в областях та м. Києві з 18.04.2023, у тому числі й посади, яку обіймала позивачка.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що при звільненні ОСОБА_1 дотримані норми трудового законодавства.

Доводи про порушення відповідачем вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 42 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки всі посади управління ВД ФССУ в Запорізькій області підлягали скороченню, а переведення позивачки на вакантну посаду в Пенсійний фонд України (його територіальні орган, відокремлений підрозділ) виключено, оскільки вакантними є посади державної служби, у той час як ОСОБА_1 обіймала посаду працівника, на якого поширюється законодавство про працю.

Суд звертає увагу, що позиція ОСОБА_1 щодо наявності підстав для переведення її на посаду в Пенсійному фонді України (його територіальний орган, відокремлений підрозділ) не відповідає нормам чинного законодавства, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2ст. 1 Закону України «Про державну службу»(Закон № 889) державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першоюстатті 1 цього Закону(п. 4 ч. 1ст. 2 Закону № 889).

Згідно із частинами першою та другоюстатті 21 Закону № 889вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.

Частиною 5статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбаченазаконом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Таким чином, позиція ОСОБА_1 щодо наявності підстав для переведення її на посаду в Пенсійному фонді України (його територіальних органах, відокремлених підрозділах) не відповідає існуючим правовим нормам.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, адоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Керуючись ст.10,12,13,76,141,247,258,259,263-265,268,273,354,355 ЦПК України,ст.ст.49,139,147,148,149,235 КЗпП України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду

Повний текст рішення складено 21.06.2024 року.

Суддя Н.В.Фісун