Справа № 212/5142/24

2/212/2612/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2024 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Борис О.Н., за участю секретаря судового засідання Годунової В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди

встановив:

В травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, Фонд) про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він з 2000 року по 2004 рік працював прохідником на підприємстві ВАТ «КЗРК» у шкідливих умовах праці. 27 серпня 2003 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого позивач отримав травму: забій лівого стегна, мошонки, лівої сідниці, закритий перелом сідничної кісті зліва зі зміщенням. За фактом нещасного випадку було проведене розслідування, про що був складений Акт №27 про нещасний випадок на підприємстві за формою Н-1 від 28 вересня 2003 року, а також Акт проведення розслідування нещасного випадку, що стався 27 серпня 2003 року о 16 год. 30 хв. за формою Н-5 від 28 вересня 2003 року. За висновком МСЕК від 25 лютого 2004 року позивачу первинно була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 10 % по трудовому каліцтву з повторним оглядом 01 березня 2005 року. За висновком МСЕК від 24 травня 2023 року останньому була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 25% по трудовому каліцтву з повторним оглядом 01 травня 2025 року. У зв?язку з отриманням ушкодження здоров?я з вини підприємства позивачу була спричинена моральна шкода, яка полягає у тому, що позивач постійно відчуває біль, що спричиняє фізичні та моральні страждання, також у зв`язку із нещасним випадком змінився образ та якість життя позивача. На час настання нещасного випадку на виробництві обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався на Фонд соціального страхування України, правонаступником якого є Пенсійний фонд України.

На підставі викладеного, просив суд стягнути з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на його користь 320 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Ухвалою суду від 22 травня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Не погодившись із позовними вимогами, 05 червня 2024 року від представника відповідача до суду у справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не визнає позовні вимоги у повному обсязі. Так, саме підприємство ВАТ «КЗРК» було визнано винним у настанні нещасного випадку з ОСОБА_1 27.08.2003 року, що підтверджується відповідним Актом. Вказане підприємство мало створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого ушкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими. Окрім того, позивачем не надано докази на підтвердження того, що такої моральної шкоди у наведеній сумі позивач зазнав саме внаслідок протиправних дій, бездіяльності та рішень територіального органу ПФУ. Також матеріали справи не містять доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між наявними у позивача захворюваннями та неправомірними діями відповідача. Також відповідач вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є неналежним відповідачем по справі, оскільки у ст. 36 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» №77-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 року, визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. На час набрання чинності Законом №77-VIІІ, зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 №2620-ІХ, Фонд соціального страхування України не був суб?єктом, за рахунок коштів якого здійснювалося відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань. В свою чергу, з 01.01.2023 територіальні органи Пенсійного фонду України не є суб?єктами, за рахунок коштів якого здійснювалося відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань. Отже, вимоги позивача до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області вважає безпідставними. Також заявила клопотання про залучення до участі у справі Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, оскільки обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Також просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, відповідно до ч. 5ст. 279 ЦПК України, вважає можливим ухвалити рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «КЗРК» (до перейменування ДП «КЗРК», ВАТ «КЗРК»), а саме: з 12.06.2000 року по 28.08.2000 рік гірником на дільниці №3 ш. «Більшовик» з повним робочим днем у підземних умовах; з 28.08.2000 року по 02.01.2003 рік прохідником на дільниці №3 ш. «Більшовик» з повним робочим днем у підземних умовах; з 02.01.2003 року по 01.07.2003 рік прохідником на дільниці №3 ш. «Октябрська» з повним робочим днем у підземних умовах; з 01.07.2003 року по 22.04.2004 року прохідником на дільниці №33 ш. «Октябрська» з повним робочим днем у підземних умовах. 22.04.2004 року був звільнений за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. Вказане підтверджується копією Трудової книжки. (а.с. 12-16)

27 серпня 2003 року о 16 год 30 хв з позивачем ОСОБА_1 на підприємстві ВАТ «КЗРК» стався нещасний випадок, що підтверджується копією Акта №27 про нещасний випадок на підприємстві від 28.09.2003 року форми Н-1 (далі Акт). (а.с. 17-20)

У пункті 6 Акта вказані обставини, за яких стався нещасний випадок з позивачем, а саме: Працюючи в зміну з 15 год 30 хв 27.08.2003 до 22 год 30 хв 27.08.2003 року ОСОБА_1 отримав наряд від гірничого майстра ОСОБА_2 на буріння шпурів в рудозвалищному підняттєвому 59 осі горизонту 738/732 метра та введення вибухових робіт, машиністу бурової установки ОСОБА_3 на буріння глибоких свердловин в буровій камері 63 осі горизонту 735 метра. ОСОБА_1 з гірничим майстром дільниці №33 ОСОБА_2 підійшли до ходового підняттєвого 59 осі горизонту 745/738 метру, ОСОБА_1 почав підніматися по ходовому підняттєвому на горизонт 738 метру. Перебуваючи на другій сходині, ОСОБА_1 почув, як на горизонті 738 метра, зашипіло стисле повітря, повітряний гумовий шланг, прокладений по ходовому підняттєвому, прийшов у рух. Шматки породи, які залишилися на откосах горизонту 738 метру від попереднього вибуху, посипалися в підняттєвий. Падаючим шматком породи ОСОБА_1 був травмований в область спини.

ОСОБА_1 був встановлений діагноз: забій лівого стегна, мошонки, лівої сідниці, закритий перелом сідничної кісті зліва зі зміщенням (пункт 9 Акта).

Згідно з п. 10 Акта нещасний випадок стався з вини: - в.о. механіка дільниці №33 ОСОБА_4 - не забезпечив правильність ведення та експлуатації повітряних комунікацій, чим порушив п. 2.2 Посадової інструкції механіка гірничої дільниці; - начальника дільниці №33 ОСОБА_5 , який не повідомив про нещасний випадок керівництву шахти та не забезпечив своєчасне розслідування нещасного випадку, чим порушив п.14 Положення про розслідування та ведення, облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві.

Вказане вище також підтверджується відомостями з Акта розслідування нещасного випадку, що стався 27 серпня 2003 року о 16 год 30 хв на шахті «Октябрська» ВАТ «КЗРК» від 28.08.2003 року за формою Н-5, де також зазначено про те, що нещасний випадок, що стався з ОСОБА_1 вважається пов`язаним з виробництвом. (а.с. 21-24)

За висновком МСЕК від 25.02.2004 року №026642 ОСОБА_1 первинно була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 10 % з повторним оглядом 01.03.2005 року. (а.с. 25)

Довідкою МСЕК серії 12ААА №121928 від 24.05.2023 року ОСОБА_1 повторно була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 25%, з повторним переоглядом 01.05.2025 року. (а.с. 26)

З наданої до суду копій виписних епікризів вбачається, що позивач неодноразово проходив лікування у медичних закладах внаслідок отриманої виробничої травми. (а.с. 27-30)

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 ст. 43, ч. 1 ст. 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст. 4 Закону України від 14.01.1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV від 23.09.1999 року, який набрав чинності з 01.04.2001 року (далі Закон №1105-XIV від 23.09.1999 року).

Норми вказаного Закону №1105-XIV від 23.09.1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23.02.2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абз. 4 ст. 1); у разі настання страхового випадку Фонд (на момент дії редакції Закону - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України) зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч. 3 ст. 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч. 3 ст. 34).

З огляду на положення ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону №1105-XIV від 23.09.1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 23.01.2019 по справі №210/2104/16-ц, провадження № 14-597цс18.

Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло в потерпілого ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 25.02.2004 року.

Частинами 1, 3 ст. 28 Закону №1105-XIV від 23.09.1999 року в редакції, чинній на час встановлення позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону №1105-XIV від 23.09.1999 року, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Пунктом 27 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону №1105-XIV від 23.09.1999 року, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23.02.2007 року №717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20.03.2007 року, виключено ч. 3 ст. 34 Закону №1105-XIV від 23.09.1999 року, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.10.2008 року у справі №1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28.12.2014 року №77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкового державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкового державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст. 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду (на час виникнення спірних правовідносин - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України) з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкового державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 20 березня 2007 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).

Таким чином, якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілому професійної працездатності, виникло у особи до набрання чинності Законом України від 23.02.2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007 року, тобто до 20.03.2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду.

Такі правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16 (провадження № 14-463цс18), у постанові від 23.01.2019 року у справі №210/2104/16-ц (провадження №14-597цс18) та у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ, яким припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року.

Відповідно до п.п. 2, 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ, Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у тому числі у судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.

Судом встановлено, що на час встановлення позивачу втрати професійної працездатності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, правонаступником якого є Пенсійний фонд України, а відтак, доводи представника відповідача щодо того, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не є належним відповідачем суд вважає необґрунтованими і їх відхиляє.

Суд вважає доведеним факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок нещасного випадку, що стався на підприємстві ВАТ «КЗРК», вважаючи його обґрунтованим належними, допустимими та достатніми доказами.

Також, на підставі вищевикладеного, суд не приймає до увагу доводи представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяві, зокрема щодо залучення до участі Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, зазначаючи, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області є належним відповідачем у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28.03.2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Судом встановлено, що у зв`язку з нещасним випадком на виробництві позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що останнім було втрачено професійну працездатність у розмірі 10 % (за висновком первинного огляду від 25.02.2004 року) та 25% (за висновком повторного переогляду від 24.05.2023 року, з датою наступного переогляду 01.05.2025 року). (а.с. 25, 26)

Незважаючи на значний час, що минув з моменту травмування, наслідки травми продовжують завдавати останньому фізичних страждань, оскільки порушуються нормальні життєві зв`язки позивача та його звичний спосіб життя.

Отже, судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу за рахунок відповідача, оскільки вже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, розміру втрати працездатності (25%), що встановлений не безстроково та без встановлення групи інвалідності, ступеню і глибини моральних страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичних повсякденних занять, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, тому, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним частково задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь позивача ОСОБА_1 90 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я, без врахування податку з доходу фізичних осіб, що відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, враховуючи норми ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області підлягають стягненню судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору на користь держави в сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 5, 23 ЦК України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV від 23.09.1999 року (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 137-141, 247, 258-259, 263-265, 279, 354, 435 ЦПК України суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди ? задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 90000, 00 грн (дев`яносто тисяч гривень 00 копійок) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 1211,00 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 00 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, місце знаходження юридичної особи: вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49094, код ЄРДПОУ 21910427.

Повний текст рішення суду складений та підписаний 20 червня 2024 року.

Суддя: О. Н. Борис