УХВАЛА

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 357/6658/23

провадження № 61-8156ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2024 року, додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовну заяву мотивовано тим, що 15 квітня 2016 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Національного Медичного Університету імені О. О. Богомольця (далі -НМУ ім. О. О. Богомольця) на 0,75 ставки асистента кафедри акушерства та гінекології післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти від 18 квітня 2016 року до заміщення цієї посади за конкурсом.

Вказував, що 25 березня 2022 року ОСОБА_1 звільнили з посади доцента закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти (повна ставка) у зв`язку зі скороченням чисельності працівників за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відраховано із заробітної плати ОСОБА_1 грошову компенсацію за використані дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого часу, зокрема 56 календарних днів щорічної основної відпустки.

Наказ про звільнення від 25 березня 2022 року позивач отримав 16 серпня 2022 року.

З наказу від 06 січня 2022 року № 56-в вбачається, що ОСОБА_1 від 10 січня 2022 року до 06 березня 2022 року перебував у відпустці, що підтверджується довідкою від 06 жовтня 2022 року № 120/9-736.

Зазначав, що 06 березня 2022 року ОСОБА_1 вийшов з відпустки і приступив до виконання своїх посадових обов`язків, пропрацював на займаній посаді до 25 березня 2022 року, тобто 14 днів, однак йому за цей період не виплачена заробітна плата. Оскільки відповідачем з його заробітної плати за цей період були проведені відрахування. Даний факт підтверджується випискою, з якої вбачається, що НМУ ім. О.О. Богомольця нарахував ОСОБА_1 борг у розмірі 40 625,50 гривень у зв`язку з тим, що він в січні місяці перебував у відпустці.

16 серпня 2022 року винесено наказ №1508-л «Про внесення змін до наказу від 25.03.2022 року №518/л», в якому зазначено, що у зв`язку з технічною помилкою у наказі від 25 березня 2022 року № 518/л «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до статті 44 та пункту 2 статті 127 КЗпП України, наказано: 1) внести зміни до наказу від 25 березня 2022 року № 518/л «Про звільнення ОСОБА_1 » шляхом викладення абзацу 2 та 3 у новій редакції: «Здійснити виплату вихідної допомоги ОСОБА_1 у розмірі середнього місячного заробітку»; 2) у інших частинах наказ від 25 березня 2022 року № 518/л «Про звільнення ОСОБА_1 » залишити без змін.

З цього наказу вбачається, що другий абзац наказу від 25 березня 2022 року № 518/л не скасовано, а саме, щодо «відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 грошової компенсації за використані дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого часу».

З наказом від 16 серпня 2022 року № 1508-л «Про внесення змін до наказу від 25 березня 2022 року № 518/л» ОСОБА_1 ознайомлений не був, наказ йому направлений не був.

Позивачу 09 вересня 2022 року виплачено вихідну допомогу в розмірі середньої заробітної плати в розмірі 27 051,01 грн, що підтверджується довідкою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ ПриватБанк»).

А також, 09 березня 2023 року ОСОБА_1 донараховано заборгованість по заробітній платі за березень 2022 року у розмірі 8 827,53 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк».

З урахуванням уточнених позовних вимог, на підставі статті 117 КЗпП України позивач просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2022 року по 09 березня 2023 року (350 днів (календарних) затримки розрахунку при звільненні) у розмірі 486 885,00 грн (350 днів затримки х 1 391,10 грн).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період від 25 березня 2022 року до 09 березня 2023 року в розмірі 90 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з НМУ ім. О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 646,17 грн.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2024 року стягнуто з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 392,00 грн. В іншій частині вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та НМУ ім. О. О. Богомольця залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2024 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2024 року залишені без змін.

У червні 2024 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2024 року, додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги повністю.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії», № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії»).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що зазначений припис має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.

У позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (пункт 6 частини першої статті 176 ЦПК України).

Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Ціна позову у справі № 357/6658/23 не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн, де 3 028,00 грн прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року).

Касаційна скарга не містить обґрунтування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.

Посилання заявника на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов`язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору; наявність випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, колегією суддів не встановлено, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2024 року, додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник