СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2024 року Справа № 480/7578/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/7578/23 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці про стягнення середнього заробітоку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської митниці (вул. Юрія Вєтрова, 24, м. Суми, Сумська область, 40020), і просить стягнути з Сумської митниці, ЄДРПОУ 44017631, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні у сумі 328623,80 грн (триста двадцять вісім тисяч шістсот двадцять три гривні 80 коп).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до заяви від 10.12.2021 позивач звільнений з Сумської митниці ДФС в порядку переведення до Сумської митниці відповідно до п. 2 ч.1 ст.41 Закону України Про державну службу, п. 5 ст. 36 КЗпП України.

Станом на день прийняття наказу про звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", про які просив у вказаній заяві про звільнення в порядку переведення.

Дану виплату було здійснено лише на виконання рішення суду. За таких обставин, оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначенийстаттею 116 КЗпП України, належні йому суми, позивач вважає, що відповідно до положеньстатті 117 Кодексу Законів про працю Українипідлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

На виконання вимог зазначеної ухвали, відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що позивач не звільнений із роботи в Сумській митниці та фактично перебуває у трудових відносинах. Крім того, відповідач зазначив, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості заміни на публічній (державній) службі додаткової відпустки учаснику бойових дій грошовою компенсацією.

Ухвалою суду від 30.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника Сумської митниці про призначення у справі № 480/7578/23 судового засідання.

Ухвалою суду від 23.11.2023 зупинено провадження в адміністративній справі №480/7578/23 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці про стягнення заробітної плати до прийняття судового рішення Верховним Судом за наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року по справі №480/3103/22.

Ухвалою суду від 19.03.2024 поновлено провадження у справі № 480/7578/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці про стягнення заробітної плати та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (ст. 262 КАС України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом голови комісії з реорганізації Сумської митниці ДФС від 13.12.2023 №12-о згідно з поданою заявою від 10.12.2021 позивач звільнений з Сумської митниці ДФС в порядку переведення до Сумської митниці відповідно до п. 2 ч.1 ст.41 Закону України Про державну службу, п. 5 ст. 36 КЗпП України.

Станом на день прийняття наказу про звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", про які просив у вказаній заяві про звільнення в порядку переведення.

29.04.2022 позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Сумської митниці про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2018 по 2021 роки та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення у розмірі 591,05 гривень за кожен день затримки. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 у справі № 480/3103/22 було відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Сумської митниці щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік та зобов`язання Сумської митниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік. Прийнято в цій частині постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Сумської митниці щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік. Зобов`язано Сумську митницю нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 залишено без змін.

24.08.2023 Сумською митницею подано заяву про перегляд постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 за нововиявленими обставинами, в якій відповідач просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовити в повному обсязі. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду просить залишити без змін.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Сумської митниці про поновлення строку для подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023. Заяву Сумської митниці про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 повернуто заявнику без розгляду на підставі частини четвертої статті 366 КАС України.

Постановою Верховного Суду від 14.12.2023 ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2023 скасовано, справу направлено до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2024 у задоволенні заяви Сумської митниці про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі № 480/3103/22 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 13.06.2024 касаційну скаргу Сумської митниці залишено без задоволення, а ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2024 залишено без змін.

У той же час, 21.06.2023 Сумською митницею було нараховано та виплачено на картковий рахунок позивача 26644,54 грн після відрахування усіх обов`язкових платежів з суми 33098,80 грн як компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік (а.с. 4).

Проте виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідачем здійснена не була, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX ) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Суд враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Судом встановлено, що при звільненні позивача зі служби, відповідачем не було виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік.

Дану виплату відповідачем було здійснено на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі №480/3103/22 в сумі 26644,54 грн, що підтверджується виписками з карткового рахунку позивача.

При цьому належні позивачу виплати у повному розмірі було перераховано на картковий рахунок позивача 21.06.2023.

Позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки несвоєчасне проведення виплати йому середнього заробітку за весь час затримки з 14.12.2021 (наступний день після звільнення з військової служби) по день фактичного розрахунку (21.06.2023), є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові відшкодування за несвоєчасне отримання всіх належних його коштів (заробітної плати) на дату звільнення.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

З наявної в матеріалах справи довідки про доходи позивача вбачається, що розмір його середньоденного грошового забезпечення становить 591,05 грн (а.с.6).

Як вже зазначалося судом вище, позивача було звільнено 13.12.2021. При цьому належні позивачу виплати було перераховано на картковий рахунок позивача 21.06.2023.

Тобто час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні зі служби включає період з 14.12.2021 (наступний день після звільнення з військової служби) по 20.06.2023 (включно).

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до і після набрання чинності 19.07.2022 змін до ст. 117 КЗпП України.

Період з 14.12.2021 до 18.07.2022 регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-IX, тобто без обмеження строком нарахування у 6 місяців.

Період з 19.07.2022 до 20.06.2023 регулюється вже чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження стягнення середнього заробітку шістьма місяцями, тобто з 19.07.2022 по 18.01.2023.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у справах № 440/8467/23, № 400/8493/23 та № 560/6962/23.

Судом встановлено, що затримка виконання рішення суду за період з 14.12.2021 по 18.01.2023 (включно) становить 283 робочих днів.

При цьому судом ураховано, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, з 5:30 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, який неодноразово продовжувався і триває станом насьогодні.

Згідно із ч.2,3 ст.1 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, від 15 березня 2022 року № 2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України (ч.2). У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом (ч.3).

Відповідно до ч.6 ст.6 вказаного Закону, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Таким чином середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить - 591,05 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 283 робочих днів (кількість днів затримки розрахунку за період з 14.12.2021 по 18.01.2023 (включно)) = 167 267,15 грн.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві сум при звільненні складав 125132,32 грн: 92033,52 грн (сума, нарахована до виплати позивачу у місяці звільнення - за грудень 2021 року) та 33098,80 грн (виплачена компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій на виконання рішення суду).

Отже, невиплачена сума компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 33098,80 грн у процентному виразі дорівнює 26.45% від 125132,32 грн.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Беручи до уваги розмір суми вихідної допомоги, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у зазначених вище постановах, суд вважає необхідним застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги складає 167267,15 грн, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на корись позивача підлягають кошти в сумі 44242,16 грн (26.45% від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку).

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Дана позиція також відображена в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024 по справі № 480/3513/23.

Враховуючи встановлену судом протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення зі Сумської митниці на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 44242,16 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" і такий ним не сплачувався. Відтак, підстави для компенсації витрат за сплату позивачем судового збору у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Сумської митниці про стягнення середнього заробітоку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Сумської митниці (вул. Юрія Вєтрова, 24, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 44017631) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 44242,16 грн.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька