ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

20 червня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/370/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Кушнеренка Євгена Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15 квітня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Кушнеренка Євгена Юрійовича (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані її чоловіком - ОСОБА_2 , календарні дні щорічної основної відпустки станом на 2022 рік, а саме: 8 діб невикористаної щорічної основної відпустки та 98 діб відпустки як учаснику бойових дій;

2) зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані її чоловіком ОСОБА_2 , календарні дні щорічної основної відпустки станом на 2022 рік, а саме: 8 діб невикористаної щорічної основної відпустки та 98 діб відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу прикордонного загону.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є дружиною ОСОБА_2 . ОСОБА_2 , проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.04.2022 загинув внаслідок поранення. Поранення, яке призвело до смерті, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується Витягом із протоколу ЦВЛК від 07.06.2022 № 31.

Позивач зверталась до відповідача з рапортом про виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної, додаткової відпустки її загиблого чоловіка ОСОБА_2 , однак, відповіді не було отримано. Тоді ж, позивач звернулася до адвоката. У відповідь на адвокатський запит від 27.03.2024 про надання інформації щодо кількості днів невикористаної відпустки загиблого ОСОБА_2 та причини її невиплати дружині загиблого, листом від 02.04.2024 № 08/3917-24-Вих, відповідачем повідомлено, що кількість щорічної основної відпустки штаб-сержанта (посмертно) ОСОБА_2 на 2022 рік складала 30 діб, на день смерті, 16 квітня 2022 року, кількість невикористаної щорічної основної відпустки складала 08 (вісім) діб. Додаткова відпустка як учаснику бойових дій на 2022 рік складала 98 діб. Щодо причин невиплати дружині загиблого грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної, додаткової відпустки повідомлено, що законодавством України не визначений механізм (порядок) виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, членам сім`ї та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, а тому правових підстав для виплати компенсації за невикористану відпустку не має.

Представник позивача вважає таку відповідь відповідача протиправною та такою, що порушує законні права та інтереси позивача.

Ухвалою від 22.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 13.05.2024 продовжено відповідачу строк на подання відзиву на 10 календарних днів з дня отримання цієї ухвали.

Від відповідача 20 травня 2024 року надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.

ОСОБА_2 проходив дійсну військову службу в лавах Державної прикордонної служби на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії водія 4 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». У зв`язку із отриманням поранення, яке призвело до смерті пов`язане із захистом Батьківщини наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі начальника загону) від 15.05.2022 № 805-ОС «Про особовий склад» був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із смертю, з 16.04.2022. Позивачем з ОСОБА_1 укладений шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб від 25.06.2011. Відповідно до довідки від 17.05.2024 № 08/2540 щорічна основна відпустка за 2022 рік та додаткова відпустка як учаснику бойових дій ОСОБА_2 не надавалась.

Щодо щорічної основної відпустки відповідач зазначив, що відповідно до статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України № 2011-ХІІ, в редакції на момент виникнення правовідносин) у разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця. У разі смерті військовослужбовця відрахування з його грошового забезпечення за використані дні відпустки не провадяться.

Щодо додаткової відпустки відповідач зазначив, що ОСОБА_2 , як учасник бойових дій мав право на отримання грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпуски, у разі звільнення.

Представник відповідача зазначив, що позивач вважає, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

На дане твердження представник відповідача зазначив, що право на грошову компенсацію за не отриману щорічну та додаткову відпустку, яке просить відновити позивач було наявне у померлого чоловіка, проте сума компенсації не була нарахована спадкодавцю за життя, а відтак, не входять до складу спадщини. Враховуючи, що право позивача на отримання грошової компенсації згідно із статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить, від так, на думку представника відповідача, вимоги позивача про зобов`язання нарахувати та виплатити їй зазначені виплати є безпідставними.

Також представник відповідача зауважив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 06.09.2023, який набрав чинності 05.10.2023 внесено зміни зокрема до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: У разі загибелі (смерті) військовослужбовців грошова компенсація за всі не використані ними за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16- 2 Закону України «Про відпустки», виплачується членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, зазначеним в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 цього Закону, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.

Чоловік позивачки загинув 16.04.2022.

Представник відповідача вважає, що зважаючи на відсутність в Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 06.09.2023 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, у відповідача відсутні підстави для її застосування до спірних правовідносин

Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_2 з 28 вересня 2016 року по 16 квітня 2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) Державної прикордонної служби України, що підтверджується довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 17 травня 2024 року № 08/2541.

Згідно з інформацією, зазначеною в свідоцтві про смерть від 18.04.2022 Серії ІІ-КИ ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень та травм у колишнього військовослужбовця від 07 червня 2022 року № 31 поранення головного сержанта ОСОБА_2 , яке призвело до смерті, пов`язане із захистом Батьківщини.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 травня 2022 року № 805-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення головного сержанта ОСОБА_2 , інспектора прикордонної служби 3 категорії - водія 4 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), з 16 квітня 2022 року, в зв`язку зі смертю.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 червня 2022 року № 1598-ОС «Про внесення змін до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 «Про особовий склад» внесено зміни до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17 травня 2022 року № 805-ос «Про особовий склад» в частині виключення із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю головного сержанта ОСОБА_2 , саме - пункт 2 підпункту 2.6. наказу доповнити новим абзацом наступного змісту, зокрема, вислуга років станом на 16 квітня 2022 року становить: календарна - 06 років 09 місяців 06 днів, пільгова - 12 років 11 місяців 26 днів, всього 19 років 09 місяців 02 дні. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 16 квітня 2022 року.

На момент смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (позивач у справі) перебувала у зареєстрованому шлюбі з ним, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 25.06.2011.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 16.01.2016 ОСОБА_2 мав право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

08 грудня 2023 року позивач звернулась до відповідача із рапортом № 44/35815/23-ВН про виплату видів грошового забезпечення, які недоотримав її чоловік, а саме: компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період проходження служби з 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки відповідно, виплата якої передбачена у рік звільнення нормою частини двадцять другої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У відповідь на рапорт позивача відповідач листом від 19.01.2024 № 08/419/24-Вн повідомив про відсутність правових підстав для виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

У відповідь на адвокатський запит від 27 березня 2024 року № 27-03/24 відповідач листом від 02.04.2024 № 08/3917-24-Вих повідомив, що ОСОБА_1 зверталась рапортом від 08 грудня 2023 року № 44/35815/23-Вн про виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки її загиблого чоловіка ОСОБА_2 . Встановленим порядком була надана відповідь від 19 січня 2024 року № 08/4191/24-Вн. Відповідно до глави 8 розділу V Інструкції грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання такої компенсації виключно у рік звільнення з військової служби. При цьому законодавством України не визначений механізм (порядок) виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, членам сім`ї та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця. В Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» внесено зміни, статтю 101 доповнено пунктом 22 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 06 вересня 2023 року № 3379-ІХ, який вступив в законну силу 05 жовтня 2023 року. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2024 року № 37 «Про затвердження Порядку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті)» виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті), яка набирає чинності з дня її опублікування та застосовується в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті) з 05 жовтня 2023 року. Враховуючи вищезазначене правових підста

Відповідно до інформації, зазначеної у довідці ВЧ 9938 від 17 травня 2024 року № 08/2540, виданої щодо ОСОБА_2 , загальна кількість щорічної основної відпустки на 2022 рік складала 30 діб. Загинув 16 квітня 2022 року. На день смерті, 16 квітня 2022 року, кількість невикористаної щорічної основної відпустки складала 08 (вісім) діб. Додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки не надавалась та складала 98 діб.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі Закон № 661-IV) на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 661-IV основними функціями Державної прикордонної служби України зокрема є:

охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;

охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій;

ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України «Про розвідувальні органи України» та «Про оперативно-розшукову діяльність»;

участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України;

координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов`язаної із захистом державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України та в контрольних пунктах в`їзду - виїзду.

Виконання зазначених у частині першій цієї статті функцій є оперативно-службовою діяльністю Державної прикордонної служби України (частина друга статті 2 Закону № 661-IV).

Частиною першою статті 6 Закону № 661-IV визначено, що Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно із пунктами 3, 4 статті 19 Закону № 661-IV на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 6 статті 18 Закону № 2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Згідно з приписами пункту 6-1 статті 18 Закону № 2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.

Згідно з частиною шостою статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім`ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Крім того, відповідно до статті 4 Закону № 504/96-ВР передбачено, зокрема, такий вид щорічної відпустки як основна відпустка.

Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації як комплексу заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Суд зазначає, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 № 504/96-ВР «Про відпустки».

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 серпня 2019 у справі № 620/4218/18.

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Подібне урегульовано і щодо основної відпустки.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 як учасник бойових дій під час проходження військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік.

В той же час, довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 17 травня 2024 року № 08/2540 підтверджено, що в період з 2016 року по 2022 рік додаткова відпустка як учаснику бойових дій, ОСОБА_2 , не надавалась.

Крім того, відповідач у довідці від 17 травня 2024 року № 08/2540 зазначив, що станом на день виключення зі списків особового складу частини щорічна основна відпустка за 2022 рік складала 8 (вісім) діб.

Отже, при виключенні позивача зі списків особового складу, відповідач повинен був провести усі необхідні розрахунки в тому числі і щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки за 2022 рік та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2022 рік.

Стосовно права у дружини померлого ОСОБА_2 на отримання компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2022 роки суд зазначає таке.

Позивач звернулася до відповідача із рапортом щодо нарахування та виплати їй як дружині загиблого грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Проте, листом від 19.01.2024 № 08/419/24-Вн відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Як вже вище зазначено вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом (пункт 6 статті 18 Закону України № 2011-XII).

Членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону (пункт 6-1 статті 18 Закону № 2011-XII).

Порядок виплати грошового забезпечення зазначеним у цьому пункті членам сімей військовослужбовців визначається Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також військовими формуваннями, правоохоронними і розвідувальними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями.

З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України Міністерством внутрішніх справ України 25 червня 2018 року прийнято наказ № 558, яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі Інструкція № 558 в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 6 пункту 8 Розділу V Інструкції № 558 у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу. Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Підпунктом 1 пункту 6 Розділу V Інструкції № 558 визначено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належні, але не отримані ним до дня смерті (загибелі) посадові оклади, оклади за військовими званнями і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер) передаються членам сім`ї померлого, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Зазначеним особам також виплачуються одноразові види грошового забезпечення та інші виплати, право на отримання яких виникло у військовослужбовця до дня його смерті (загибелі).

Як уже зазначалося, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 як учасник бойових дій під час проходження військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік, що не заперечується відповідачем, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку.

Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняли право дружини учасника бойових дій ОСОБА_1 на отримання у рік звільнення чоловіка у зв`язку із смертю на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку ОСОБА_2 набув під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з дружиною померлого ОСОБА_1 усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Подібне стосується і компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.

Отже, оскільки позивач, в розумінні Закону № 2011-XII та Інструкції № 558, є членом сім`ї загиблого (дружиною), що підтверджується свідоцтвом про шлюб, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016-2022 роки.

Аналогічним чином спірні правовідносини урегульовані постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2024 № 37, якою затверджено Порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті).

Однак даний нормативно-правовий акт на досліджувані правовідносини не розповсюджується так як такі виникли до його прийняття.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2022 роки;

- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік в кількості 8 діб та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 - 2022 роки в кількості 98 діб, виходячи із грошового забезпечення станом на день виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, позовні вимоги належить задовольнити повністю зі словесним корегуванням обраного позивачем способу судового захисту.

Що стосується розподілу понесених позивачем судових витрат, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень пунктів 1, 4 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої, третьої, восьмої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Ці критерії також застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268). Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування не відповідності заявлених витрат цим критеріям.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Такий висновок неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 23 квітня 2021 року у справі № 521/15516/19, від 21 червня 2022 року у справі № 826/11302/18.

Аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Разом з позовною заявою представником позивача подано договір про надання правової допомоги від 26 березня 2024 року № 141, акт виконаних робіт від 08.04.2024 за договором надання правової допомоги від 26 березня 2024 року, квитанція до прибуткового касового ордера від 26 березня 2024 року № 141.

Дослідженням договору про надання правової допомоги від 26 березня 2024 року № 141 встановлено, що адвокатське об`єднання «Кушнеренко та партнери», в особі старшого партнера ОСОБА_3 , що діє на підставі Статуту, Витягу надалі за текстом іменується - «Адвокатське об`єднання», з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , в подальшому разом іменуються «Сторони», а кожна окремо відповідно «Сторона-1» і «Сторона-2», уклали цю угоду про те, що «Сторона-2» уповноважує «Сторону-1» представляти її інтереси в усіх органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх форми власності та підпорядкування, у судових органах України будь - якої ланки у зв`язку з представництвом та захистом «Сторони-2» у справі з приводу визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

«Сторона-2» за даною угодою бере на себе зобов`язання сплатити «Стороні-1» гонорар за дії по наданню правової допомоги. Гонорар (оплата) за надану правову допомогу (представництво, захист інтересів) «Сторони-2» за цією угодою, обчислюється виходячи з фактичних затрат робочого часу адвоката на надання правової допомоги в справі, участь у досудовому слідстві, підготовка та складання документів та складає 8 000 (вісім тисяч) гривень. Гонорар сплачується «Стороною-2» «Стороні-1» безпосередньо після підписання даної угоди на рахунок в установі банку або готівкою.

Відповідно до інформації, зазначеної в Акті виконаних робіт від 08.04.2024 за договором надання правової допомоги від 26 березня 2024 року правові послуги за Договором № 141 від 26.03.2024 виконано в повному обсязі, за що «Стороною - 2» «Стороні - 1» сплачено 8 000 (вісім тисяч) гривень, ПДВ немає. Зазначена сума обчислена виходячи з фактичних затрат робочого часу адвоката на надання правової допомоги в справі, підготовки та складання документів необхідних для розгляду справи в суді, консультації «Сторони-2», вивчення та аналізу судової практики і враховує участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції. Зазначена сума є фіксованою. Об`єм виконаних робіт: 1) консультування «Сторони-2» щодо підстав та порядку подання позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - 1 година; 2) написання та подання адвокатських запитів - 1 година; 3) аналіз законодавства та судової практики - 2 години; 4) написання та подання позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, в тому числі виготовлення копій документів - 4 години. Усього витрачено: 8 годин. Претензій одна до одної «Сторони» не мають.

Згідно з інформацією, зазначеною в квитанції до прибуткового касового ордера від 26 березня 2024 року № 141 адвокатським об`єднанням «Кушнеренко та партнери» прийнято від ОСОБА_1 за договором надання правової допомоги від 26 березня 2024 року № 141 8000,00 (вісім тисяч) гривень.

Згідно з частиною другою статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 9620,00 грн підтверджені належними доказами та стосуються даної справи.

Як вже вище вказано, позов підлягає задоволенню повністю з корегуванням обраного представником позивача способу судового захисту.

Проте суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідачем до суду подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу в якому зазначено, що з урахуванням невідповідності витраченого часу адвокатом на підготовку позову, складності справи відповідач вважає, що позивач не довів дійсність витрат на правову допомогу, а перелічені послуги в акті виконаних робіт не співпадають дійсності.

Суд бере до уваги доводи відповідача щодо не співмірності розміру витратат на правову допомогу з обсягом та складністю наданих позивачу послуг з правової допомоги.

З урахуванням обставин справи, а саме: справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; виходячи з характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, суд вважає розмір вартості наданих послуг неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Відтак, враховуючи, що спір виник у правовідносинах, які не є складними, беручи до уваги визначеність та сталість практики Верховного Суду у подібній категорії справ, що істотно зменшує складність послуг та зменшує їх обсяг, зважаючи на аргументи відповідача про неспівмірність цих витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення суми витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню позивачу до 2000,00 грн. Такий підхід відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 8 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 263, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Кушнеренка Євгена Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2016 - 2022 роки.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік в кількості 8 діб та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2016 - 2022 роки в кількості 98 діб, виходячи із грошового забезпечення станом на день виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Захарова