ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 367/9322/21

провадження № 61-4770св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Шестопалової Я. В. від 25 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М., від 29 лютого 2024 року та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за період відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є кандидатом біологічних наук, доцентом, працює з 2005 року в ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді старшого наукового співробітника ІНФОРМАЦІЯ_2.

3. 08 листопада 2021 року її було ознайомлено з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 листопада 2021 року № 219 про її відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, як таку, що не вакцинована без поважної причини, до усунення причини відсторонення (до отримання вакцинації від COVID-19 з наданням підтвердження у вигляді сертифікату про вакцинацію або довідки про абсолютні протипоказання до щеплення).

4. Вважала зазначений наказ про відсторонення від роботи протиправним, таким, що підлягає скасуванню, оскільки у ньому відсутні належні правові підстави, передбачені чинним законодавством.

5. Зазначала, що у зв`язку з відстороненням її від роботи роботодавець зобов`язаний сплатити їй середній заробіток за весь час відсторонення від роботи до дня ухвалення рішення суду. Крім того, дії роботодавця щодо погроз звільнення, відсторонення від роботи спричинили їй моральні страждання. Зауважувала, що вона була позбавлена можливості фінансово забезпечувати родину, фактично позбавлена можливості вільного вибору професії, що загалом призвело до значних моральних утисків і страждань, втрати внутрішнього спокою та нормального сну через переживання та психологічну напругу, втрату життєвих зв`язків, порушення рівноваги, звичного укладу життя, що загалом вимагало й вимагає значних додаткових морально-фізичних зусиль для стійкого організованого відновлення порушеного укладу життя.

6. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 про її відсторонення від роботи; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на її користь середній заробіток за весь період відсторонення від роботи, а саме з 08 листопада 2021 року по день винесення судом рішення, виходячи з її середньоденного заробітку у розмірі 602,67 грн; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на її користь заподіяну моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Стислий виклад позиції відповідача

7. Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є вищим військовим навчальним закладом післядипломної освіти. З 08 листопада 2021 року невакциновані працівники підлягали відстороненню від виконання обов`язків на період усунення ними причини відсторонення. Про необхідність вакцинації позивачка була повідомлена ще у липні 2021 року, проте склала відмову від вакцинації. Вважає, що наказ від 08 листопада 2021 року № 219 відповідає вимогам законодавства, оскільки позивачка не була вакцинована без поважної причини. Стосовно вимог про стягнення середнього заробітку зазначав, що працівник тимчасово увільняється від роботи, а тому за загальним правилом, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, такому працівникові заробітна плати не виплачується. Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди зазначав про її необґрунтованість належними, достатніми та допустимим доказами.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

9. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 листопада 2021 року № 219 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

10. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період відсторонення від роботи, а саме з 08 листопада 2021 року по день винесення рішення судом, у розмірі 68 101,71 грн.

11. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

12. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

13. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваний наказ про відсторонення позивачки від роботи прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України та статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб». Водночас, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19, відсторонення позивачки від роботи є дискримінаційним, незаконним і неконституційним.

14. Середній заробіток підлягає стягненню на користь позивачки за весь час її вимушеного прогулу (113 днів) з розрахунку середньоденної заробітної плати позивачки у розмірі 602,67 грн. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив, посилаючись на вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

15. Постановою Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2023 року змінено, викладено абзац третій і четвертий резолютивної частини у такій редакції:

16. «Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов`язаний з відстороненням від роботи, а саме з 08 листопада 2021 року по 28 лютого

2022 року у розмірі 47 008,26 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».

17. «Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію заподіяної моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн».

18. В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області

від 25 вересня 2023 року залишено без змін.

19. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що посада ОСОБА_1 підпадає під перелік професій, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, однак відповідачем не було дотримано порядку відсторонення від роботи. Зауважено, що у матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачки про необхідність (та у який термін) надати відповідачу сертифікат про здійснення щеплення від COVID-19 чи довідки про медичні протипоказання проти щеплення від COVID-19, а також докази відмови або ухилення позивачки від такого щеплення перед виданням оскаржуваного наказу. З урахуванням наведеного, відсторонення позивачки не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та її самої. Крім того, при визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції не звернув уваги, що кількість робочих днів у період з 08 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року становить 78 днів, а при визначенні розміру моральної шкоди не врахував тривалість відсторонення позивачки та допуск її до роботи з 01 березня 2022 року.

Узагальнені доводи касаційних скарг

20. 29 березня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року, в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

21. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21,у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 697/2349/21, від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/2, від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21,

від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 686/27893/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 295/14880/21, від 30 листопада 2023 року у справі № 242/6619/21, від 10 січня 2024 року у справі № 941/1581/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

22. Касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що роботодавцем здійснено усі можливі дії щодо роз`яснення позивачці вимог законодавства про обов`язковість щеплення проти COVID-19 та про наслідки у вигляді відсторонення від роботи. Однак, позивачка протягом усього часу проведення роз'яснювальних бесід жодних документів на підтвердження вакцинації чи наявності протипоказань для щеплення не надала.

23. Зауважує, що законодавство України щодо проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 встановлює прямий обов`язок роботодавця самостійно вчинити до працівника прямо визначену дію - відсторонення. Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників наукових установ закладів вищої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я усіх учасників освітнього процесу, у тому числі нещепленого працівника.

24. Зосереджує увагу на тому, що позивачка працювала на посаді старшого наукового співробітника, посада якого за посадовими обов`язками передбачає участь у масових заходах (конференціях, семінарах, нарадах, тощо) та роботу в колективах, зокрема з науково-педагогічними працівниками, а її безпідставна відмова від вакцинації є порушенням прав інших працівників та слухачів академії на здорове та безпечне середовище для роботи та навчання. Більш того, академія готує військових медиків, а тому всі заходи, які вживалися керівництвом, мали на меті підтримання постійної бойової готовності.

25. Крім того, за позивачкою на період відсторонення зберігалося робоче місце, трудовий договір не припинявся, а нарахування заробітної плати було відновлене одразу після її допуску до роботи.

26. За наявності законної підстави для відсторонення позивачки від роботи відсутні підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат.

27. 16 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у частині стягнення середнього заробітку та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 67 154,10 грн.

28. Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі

№ 806/3265/17, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі

№ 552/3404/17, від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі

№ 712/3841/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 815/5976/14, від 22 вересня 2020 року у справі № 234/1020/18, від 30 червня 2021 року у справі

№ 826/17798/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована посиланням на незаконність її відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсутність у законодавстві України відповідної підстави для застосування такого виду дисциплінарної відповідальності за небажання пройти зазначене щеплення.

30. Посилається ОСОБА_1 на помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недотримання вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

31. Зауважує, з огляду на те, що середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а саме 36 159,98 : 42 робочих дня = 860,95 грн. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за 78 робочих днів становить 67 154,10 грн (860,95 грн * 78).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

32. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 367/9322/21 за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

33. Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 367/9322/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

34. 25 квітня 2024 року матеріали цивільної справи № 367/9322/21 надійшли до Верховного Суду.

35. Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 08 травня 2024 року ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

36. Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 обґрунтований посиланням на те, що суд першої інстанції правильно визнався зі змістом позовних вимог та нормами матеріального права, які підлягають до застосування, однак помилився у розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим рішення підлягає зміні у цій частині.

37. ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що правові підстави для відсторонення працівника від роботи визначені статтею 46 КЗпП України, і такі підстави у спірних правовідносинах відсутні. Право на відмову від ризикованого медичного втручання закріплено законодавством України і не передбачає жодних санкцій для особи, яка цим правом користується. Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їхньою згодою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

38. ОСОБА_1 працювала з 05 вересня 2005 року в ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема, з 14 лютого 2017 року на посаді старшого наукового співробітника ІНФОРМАЦІЯ_2.

39. Згідно з рапортом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 20 липня 2021 року повідомлено, що ОСОБА_1 відмовилась від вакцинації проти коронавірусної інфекції COVID-19.

40. З заяви ОСОБА_1 начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 липня 2021 року випливає, що проведено бесіду та ознайомлено її з наказом начальника від 15 липня 2021 року № 14 «Про організацію проведення вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19 серед особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1». Вказано, що їй зрозумілі основні положення з персонально роз`яснювальної роботи щодо безумовної необхідності вакцинації, без жодного примусу виключно на добровільній основі, без жодної дискримінації, у будь-який спосіб, відповідно до норм чинного законодавства.

41. 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 була ознайомлена з попередженням про обов`язкове щеплення проти COVID-19 під підпис, де виклала свої заперечення.

42. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 листопада 2021 року № 219 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 було відсторонено від роботи з 08 листопада

2021 року як таку, що не вакцинована без поважної причини - до усунення причини відсторонення.

43. Підставою для видання наказу зазначено виконання вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», листа Державного секретаря Міністерства оборони України від 04 листопада 2021 року

№ 17497/з/1.

44. Після ознайомлення з наказом № 219 від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи, 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 заперечення щодо такого відсторонення.

45. Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 березня 2022 року № 41 ОСОБА_1 , старшого наукового співробітника ІНФОРМАЦІЯ_2, визнано такою, що приступила до виконання обов`язків з 01 березня 2022 року.

Позиція Верховного Суду

46. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

47. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

48. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

49. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

50. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

51. У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі

№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

52. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

53. Термін «законодавство» використовується у правовій системі в основному в значенні - сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.

54. Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

55. Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

56. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

57. Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

58. Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

59. Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

60. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

61. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

62. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

63. Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

64. Згідно з частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

65. Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення (пункт 10.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21).

66. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

67. Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

68. Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

69. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

70. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

71. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806.

72. Однак, приписиабзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

73. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

74. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, пункт 11.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21).

75. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання у право вважатиметься необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає нагальній суспільній необхідності та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для особи засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

76. Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема для попередження поширення коронавірусу

SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності хворих на COVID-19) не викликає сумнівів (підпункти 13.14, 14.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

77. У цій справі слід надати оцінку тому, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення було пов`язано із досягненням зазначеної легітимної мети.

78. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти вірусу COVID-19 підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

79. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом

SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить (пункт 14.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

80. У той же час відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи чи індивідуальної ситуації, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, буде виправданим за наявності достатніх переконливих підстав. У кожному конкретному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

81. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід проводити оцінку загрози, яку потенційно при виконанні трудової функції може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21).

82. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працювала в ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу медичного постачання

Науково-дослідного інституту проблем військової медицини. У липні 2021 року її було ознайомлено з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 липня 2021 року № 17 «Про організацію проведення вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19 серед особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1», роз`яснено необхідність вакцинації відповідно до норм чинного законодавства України, що підтверджується її заявою від 23 липня 2021 року. Крім того, 08 листопада 2021 року з позивачкою проведено бесіду та вручено письмове попередження щодо необхідності надання документу, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або довідку про наявність протипоказань відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я від 16 вересня 2011 року. ОСОБА_1 письмово повідомила роботодавця про свою незгоду з його позицією про необхідність примусової вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19 та відсторонення від роботи у зв`язку з непроходженням такої вакцинації без збереження заробітної плати (аркуш бесіди від 08 листопада 2021 року, попередження від 08 листопада 2021 року, заперечення від 09 листопада

2021 року).

83. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на те, що позивачка працювала в освітньому закладі на посаді старшого наукового співробітника ІНФОРМАЦІЯ_2, за характером своєї роботи контактувала з іншими працівниками та здобувачами установи, що нею не заперечувалося. У той же час можливість виконання позивачкою своєї трудової функції у дистанційному порядку не встановлена судами попередніх інстанцій, як і не доводилася сторонами у справі.

84. З урахуванням наведеного, а також того, що ОСОБА_1 була повідомлена про необхідність здійснення щеплення проти COVID-19 або надання роботодавцю документів про абсолютні протипоказання щодо зазначеного, з роз`ясненням наслідків ненадання таких документів, однак не надала таких відомостей ні при винесенні оскаржуваного наказу про її відсторонення, ні при поданні позову до суду та його розгляду в судах попередніх інстанцій, більш того активно заперечувала необхідність проведення такої вакцинації, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про незаконність відсторонення позивачки від роботи.

85. В контексті оцінки дотримання принципу пропорційності при відстороненні позивачки від роботи легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя, колегія суддів зауважує про необхідність врахування характеру роботи позивачки, яка працює у вищому військово-медичному навчальному закладі, щоденно контактує з іншими працівниками та здобувачами військово-лікарських спеціальностей в установі, яка надає освітні послуги широкому колу осіб.

86. З урахуванням наведеного відсторонення позивачки можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення. Застосоване роботодавцем відсторонення працівника мало об`єктивні підстави та було виправданим.

87. Колегія суддів також зауважує, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я, особливо в умовах пандемії можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов`язань з гарантування право кожної людини на життя. Держава зобов`язана втілити у життя ефективні заходи, зокрема правове регулювання та відповідну адміністративну практику, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

88. Суди попередніх інстанцій на зазначене достатньої уваги не звернули. Суд першої інстанції помилково вважав, що законодавством України не передбачено відсторонення від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19. Суд апеляційної інстанції, правильно зазначивши про необхідність обов`язкової вакцинації проти COVID-19 працівників закладу освіти, зокрема позивачки, як старшого наукового співробітника, яка щоденно контактує з великою кількістю осіб, безпідставно вважав, що відповідачем не дотримано порядок відсторонення (відсутність доказів належного повідомлення позивачки про необхідність надати відповідачу сертифікат про здійснення щеплення від COVID-19 чи довідки про медичні протипоказання проти щеплення від COVID-19, а також доказів відмови або ухилення позивачки від такого щеплення перед виданням оскаржуваного наказу).

89. З матеріалів справи випливає, що позивачка не заперечувала факту її повідомлення про необхідність проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та надання відповідачу відповідних документів щодо її проведення, або документів, які підтверджують наявність медичних протипоказань, більш того, висловлювала чітку та категоричну позицію щодо незгоди з проведенням такого щеплення в обов`язковому порядку.

90. Колегія суддів наголошує, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави і суспільства в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я громадян. Відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачкою зберігалося її робоче місце, більш того наказом від 01 березня 2022 року № 41 ОСОБА_1 було допущено до роботи, а отже таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.

91. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

92. У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування стандартів доказування та зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

93. ОСОБА_1 не довела, а суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що її тимчасове відсторонення від роботи становило непропорційне втручання у її право на приватне життя.

94. Доказів проходження обов`язкового щеплення або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, як до відсторонення від роботи, так і в розумний строк після цього позивачка не надала.

95. Ураховуючи наведене, колегія суддів зауважує, що поведінка позивачки переконливо доводить, що вона відмовилася від проходження обов`язкового щеплення проти COVID-19, тому обґрунтованим є прийняття роботодавцем рішення про відсторонення працівника від роботи.

96. За таких обставин, правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнати протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 про її відсторонення від роботи у судів попередніх інстанцій не було.

97. Інші вимоги є похідними від вимоги про незаконність оспорюваного наказу, а тому з огляду на те, що така вимога не підлягає задоволенню, похідні вимоги також підлягають залишенню без задоволення.

98. В частині доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

99. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

100. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 (пункти 12.2, 12.3).

101. Ураховуючи, що відсторонення позивачки від роботи було правомірним, а матеріали справи не містять доказів того, що умовами колективного чи трудового договору, або ж відповідними рішеннями відповідача було передбачено збереження за працівником заробітної плати, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

102. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

103. З урахуванням наведеного, та оскільки у справі не вимагається збирання та додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, про що обґрунтовано зазначено в касаційній скарзі

ІНФОРМАЦІЯ_1, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

104. ОСОБА_1 оскаржує судове рішення апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які з огляду на встановлений факт правомірності відсторонення позивачки від роботи та відсутності доказів узгодження порядку збереження за працівником заробітної плати на період такого відсторонення, не підлягають задоволенню. Отже, підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за період відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович