ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 455/4/17

провадження № 61-3250св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Івано-Франківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України, концерн «ІНФОРМАЦІЯ_1»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М.,

Копняк С. М., від 06 лютого 2024 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У січні 2017 року заступник військового прокурора Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину.

2. Свої вимоги прокурор мотивував тим, що27 березня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржою «Прайс» проведено публічні торги з продажу нежитлової будівлі, загальною площею 1716 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 .

3. За результатами публічних торгів, 24 червня 2009 року між ОСОБА_1 (покупець) та державою в особі Міністерства оборони України в особі філії ІНФОРМАЦІЯ_2 концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1» (продавець) укладено договір купівлі-продажу, згідно

з пунктом 1.1 якого, продавець передав у власність, а покупець набув у власність нежитлову будівлю, загальною площею 1716 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

4. Відчуження майна відбулося без отримання відповідної згоди органу управління майном - Міністерства оборони України та за відсутності погодження з Фондом державного майна України, як це передбачено Законом України «Про управління об`єктами державної власності» та Порядком відчуження об`єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803.

5. Крім того, відчуження спірного нерухомого майна відбулося за відсутності у представника концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1» необхідного обсягу дієздатності на укладення цього правочину.

6. З урахуванням зазначеного, прокурор просив договір купівлі-продажу від 24 червня 2009 року, укладений між концерном «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ОСОБА_1 , визнати недійсним із застосуванням наслідків недійсності вказаного правочину.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області

від 25 липня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

8. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 червня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та державою в особі Міністерства оборони України в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, оскільки керівник філії «ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_1» як і безпосередньо керівник концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_2 , який видав доручення на начальника філії ОСОБА_3 на відчуження об`єктів нерухомості Міністерства оборони України та концерну, діяли протиправно та з грубим перевищенням своїх посадових повноважень, без погодження з органом управління майном, яким відповідно до статуту концерну є Міністерство оборони України, і незаконно уклали договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 . Внаслідок укладання спірного договору нежитлова будівля, загальною площею 1716 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , вибула з державної власності всупереч встановленого законом порядку і умов набуття та припинення права власності, поза волею власника та з порушенням інтересів держави. Державне майно відчужене без дозволу (погодження) Фонду державного майна України та без згоди органу, до сфери управління якого воно належить, оскільки у той час рішення суб`єкта управління майном - Міністра оборони України було заблоковано (відкликано). Крім того, за дорученням Кабінету Міністрів України всі погодження на відчуження державного майна державних підприємств Міноборони, надані у 2009 році, були відкликані.

10. Суд першої інстанції вважав, що відчуження спірного державного майна було здійснено поза волею власника, всупереч інтересам держави і суспільства, а особа, яка вчиняла правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Відповідно не було додержано вимог, необхідних для чинності правочину, визначених статті 203 ЦК України.

11. Оскільки з позовом до ОСОБА_1 щодо оспорюваної будівлі, яка була відчужена за договором, прокурор звернувся у травні 2014 року у справі № 455/764/14 та згідно з даними ЄДРСР провадження у вказаній справі відкрито ухвалою від 11 червня 2014 року, а з позовом у справі № 455/4/17 прокурор звернувся 03 січня 2017 року, провадження у якій відкрито 22 лютого 2017 року, то строк звернення до суду не пропущено, а твердження представника відповідача про порушення прокурором строків звернення до суду є безпідставними та такими, що не можуть бути прийняті до уваги судом.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

12. Постановою Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину. Позов Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є концерн «ІНФОРМАЦІЯ_1», - залишено без розгляду. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

13. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що керівник філії «ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_1», як і безпосередньо керівник концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1», який видав доручення на начальника філії ОСОБА_3 на відчуження об`єктів нерухомості Міністерства оборони України та концерну, діяли протиправно та без погодження з органом управління майном, яким відповідно до статуту концерну є Міністерство оборони України, а відтак незаконно уклали договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 , є обґрунтованим, тому висновок про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу не відповідає вимогам чинного законодавства є неспростованим.

14. Однак апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки з приводу спірних правовідносин між сторонами вже існують судові рішення, які набрали законної сили. Так рішенням Старосамбірського районного суду Львівської областівід 13 березня 2015 року справа № 455/764/14 відмовлено у задоволенні позову Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі його органу, уповноваженим органом якої здійснювати функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України, Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_1», до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд державного майна України, про визнання права власності та витребування майна.

15. У рішенні зазначено, оскільки договір купівлі-продажу від 24 червня 2009 року, на підставі якого відповідач набув право власності на спірні об`єкти, є чинним, а відповідачем було сплачено продавцю вартість спірних об`єктів, позовні вимоги Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та концерн «ІНФОРМАЦІЯ_1» про визнання права власності та витребування майна визнані безпідставними.

16. Апеляційний суд виходив з того, що висновок суду першої інстанції про те, що звернення позивача з позовом у цій справі відбулося в межах позовної давності є помилковими, оскільки зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права. Подання позову у 2014 році не перервало позовну давність, оскільки вже пред`явлення такого відбулося з пропуском позовної давності. Оспорюваний договір купівлі-продажу, на підставі якого майно вибуло з власності держави, укладено у червні 2009 році, а позов вперше пред`явлено прокурором до суду у травні 2014 року, тобто більш ніж через 5 років. Позов у цій справі, з врахуванням встановлених обставин, також поданий з пропуском строку давності.

17. Оскільки концерн «ІНФОРМАЦІЯ_1» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, то звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1» визнано безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах зазначеного державного господарського об`єднання, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

18. 05 березня 2024 року заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року та залишити в силі рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 25 липня 2023 року.

19. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду прокурор зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 20 серпня 2013 року у справі № 3-18гс/13,

від 01 грудня 2014 року у справі № 916/2122/13, від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 362/44/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 30 січня

2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14?ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17,

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 жовтня 2019 року

у справі № 903/129/18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18,

у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 904/9159/16, від 22 березня 2018 року у справі № 904/12521/16, від 24 квітня 2018 року

у справі № 902/538/14, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18,

від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня

2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, від 20 травня 2020 року

у справі № 310/4139/13, від 23 грудня 2020 року у справі № 755/174/18,

від 07 квітня 2021 року у справі № 450/3198/17, від 22 серпня 2021 року у справі № 453/121/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Прокурор вважає, що висновки апеляційного суду в частині застосування наслідків спливу позовної давності не відповідають дійсним обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням приписів статей 256, 261, 267 ЦК України. Відповідачем на підтвердження своїх доказів не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували те, що позивачі та прокурор дізналися раніше про оспорюваний договір, а неведено лише припущення з цього приводу. Міністерство оборони України не було стороною спірного договору, а отже не було обізнане про порушення інтересів держави внаслідок незаконного вибуття з власності держави спірного нерухомого майна, відтак строк позовної давності для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України не сплив.

21. Прокурор стверджує, що Міністерство оборони України та концерн «ІНФОРМАЦІЯ_1» у цій справі дізналися у 2014 році про оспорюваний договір після отримання позовної заяви заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону (справа № 455/764/14). У той же час відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач дізнався про оспорюваний договір раніше ніж після отримання заяви заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону.

22. Згідно з доводами касаційної скарги, обізнаність про наявність оспорюваного договору не є безпосередньою підставою для висновку про пропуск строку позовної давності, тим більше обізнаність про факт укладення правочину не свідчить про обізнаність з порушеннями, допущеними при його укладенні.

23. На думку прокурора, у цьому випадку перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів, як суб`єктів владних повноважень, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів, а тому строк позовної давності не є порушеним.

24. Прокурор звертає увагу на те, що майно концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1» перебуває у державній власності і закріплене за ним на праві господарського віддання. Відтак, проведення Міністерством оборони України інвентаризації майна, що перебуває на праві господарського відання у концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1», не передбачено законодавством, натомість передбачено лише інвентаризацію військового майна. Однак, спірне нерухоме майно не відноситься до військового майна. Звернення прокурора до суду викликано саме захистом інтересів держави у суді.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25. Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 455/4/17.

26. Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27. 04 жовтня 2004 року Міністром оборони України видано довіреність № 220/2071, якою уповноважено начальника Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства, для виконання яких останньому надано право, у тому числі, надавати від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновки (дозвіл) на відчуження майна та на укладення договорів з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання. Термін дії довіреності до

01 жовтня 2007 року.

28. На підставі вказаної довіреності, 18 жовтня 2004 року начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4 надав начальнику державного підприємства Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_2» дозвіл № НОМЕР_1 на відчуження нежитлових приміщень, за адресою:

АДРЕСА_1.

29. У подальшому, окремим дорученням Міністра оборони України

від 12 лютого 2005 року № 1235/з скасовано довіреність від 04 жовтня

2004 року № 220/2071 на право укладення договорів (угод, контрактів), надання від імені міністерства прав вчиняти інші правочини, термін дії яких не закінчився.

30. 12 вересня 2007 року нотаріально посвідчено довіреність, видану від імені концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1» начальнику філії «ІНФОРМАЦІЯ_2 «Концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_3, якою уповноважено останнього укладати від імені концерну будь-які договори щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна, а також договори оренди, з дозволу органу управління майном концерну - Міністерства оборони України. Строк дії довіреності до 12 вересня 2010 року.

31. 24 червня 2009 року укладено договір купівлі-продажу між концерном «ІНФОРМАЦІЯ_1» в особі начальника філії «ІНФОРМАЦІЯ_2 концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_3 (продавець), який діяв на підставі довіреності, посвідченої 12 вересня 2007 року за реєстровим № 4165 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я., з однієї сторони та ОСОБА_1 (покупець) з другої сторони, згідно з пунктами 1.1, 2.1 якого продавець передав (продав) у власність, а покупець прийняв (купив) у власність майно - нежитлову будівлю, загальною площею 1716,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ціна нерухомості становить 252 194, 04 грн.

32. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав ведення на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 131004949 від 16 липня 2018 року, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, загальною площею 1 716 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

33. 25 червня 2005 року наказом Міністра оборони України № 358 «Про створення державного господарського об`єднання Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_1» і затвердження його статуту», створено державне господарське об`єднання концерн «ІНФОРМАЦІЯ_1».

34. Наказом Міністра оборони України № 135 від 05 квітня 2007 року припинено діяльність державного підприємства Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_2» та реорганізовано його шляхом приєднання до концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1», який визначено правонаступником усіх майнових прав та обов`язків «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

36. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

37. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

39. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

40. У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

41. Згідно з положеннями статей 328, 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

42. У статтях 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

43. При вирішенні спору апеляційний суд виходив з того, що рішень про надання згоди на відчуження спірного майна, укладення спірного договору купівлі-продажу Міністерством оборони України відповідно до Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06 червня 2007 року, не приймалось та Фондом державного майна таке відчуження не погоджувалося. Внаслідок укладання спірного договору нежитлової будівлі, загальною площею 1716 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , ця будівля вибула з державної власності всупереч встановленому законом порядку і умовам набуття, поза волею власника та з порушенням інтересів держави.

44. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що керівник філії «ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_1», як і безпосередньо керівник концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1», який видав доручення начальнику філії ОСОБА_3 на відчуження об`єктів нерухомості Міністерства оборони України та концерну, діяли протиправно та без погодження з органом управління майном, яким відповідно до статуту концерну є Міністерство оборони України, а відтак незаконно уклали договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 . Отже оспорюваний договір купівлі-продажу не відповідає вимогам чинного законодавства.

45. Нерухоме майно було відчужено з порушенням передбаченої законом процедури, відтак не було додержано вимог, необхідних для чинності правочину, визначених статтею 203 ЦК України.

46. Разом з тим, апеляційний суд, оцінивши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , дійшов висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки прокурором пропущено позовну давність при зверненні до суду з цим позовом.

47. З таким висновком погоджується Верховний Суд, виходячи з наступного.

48. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

49. У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

50. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

51. Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

52. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

53. Наслідки спливу позовної давності спрямовані на забезпечення правової визначеності, захист потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігання несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу.

54. Під час вирішення справи у суді першої інстанції відповідач просив застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог зокрема з цих підстав.

55. Статті 203, 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсним чи витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

56. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

57. Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі

№ 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

58. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

59. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

60. У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

61. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження

№ 14-183цс18): «позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

62. Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі

№ 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 січня 2019 року у справі

№ 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у разі звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

63. Згідно з пунктом 5 Методики проведення інвентаризації об`єктів державної власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України

від 30 листопада 2005 року № 1121, інвентаризація державного майна проводиться один раз на рік (станом на 31 грудня).

64. Пунктом 7 Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня

2000 року № 748, передбачено, що планова інвентаризація військового майна проводиться один раз на рік (станом на 01 січня).

65. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

66. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

67. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що при зверненні до суду з цим позовом прокурор пропустив трирічний строк позовної давності.

68. Оспорюваний договір купівлі-продажу, на підставі якого майно вибуло з власності держави, укладено у червні 2009 році, а позов вперше пред`явлено прокурором до суду у травні 2014 року, тобто більш ніж через 5 років.

69. Прокурор посилався на те, що факт порушення інтересів держави під час вибуття з державної власності спірного майна встановлено Івано-Франківською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері тільки у 2012 році у ході проведення прокурорських перевірок, тому строк звернення до суду за захистом порушених інтересів держави пропущений з поважних причин.

70. У поданому відзиві на позов прокурора відповідач посилався на те, що прокурором пропущено строк позовної давності, відповідачем надано письмові докази щодо проведення у 2009 році численних аудитів, перевірок та інвентаризації об`єктів нерухомого майна концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1».

71. Вказані обставини свідчать про об`єктивну можливість Міністерства оборони України своєчасно, в межах строку позовної давності довідатись про вибуття спірного майна з власності держави за оспорюваним договором купівлі-продажу від 24 червня 2009 року.

72. Міністерство оборони України мало об`єктивну можливість довідатись про стан державного майна, яке перебувало в господарському віддані концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема внаслідок проведеної інвентаризації майна, та перевірити законність його відчуження. Міністерство оборони України, як орган управління державним майном, зобов`язане було здійснювати контроль за станом державного майна, зокрема, того, яке перебувало у господарському віданні концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1» та знаходилось на балансі останнього.

73. За таких обставин, апеляційний суд, врахувавши обґрунтованість позовних вимог та застосувавши наслідки спливу позовної давності, дійшов мотивованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки Міністерство оборони України, як суб`єкт управління майном, мало об`єктивну можливість довідатися про порушення прав та/або інтересів держави внаслідок укладення оспорюваного правочину в межах строку позовної давності.

74. Подібний висновок у спірних правовідносинах висловлено і у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 464/5156/19 (провадження № 61-19482св21).

75. Вказаним обставинам надана належна оцінка апеляційним судом, а доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.

76. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

77. Під час вирішення спору слід також врахувати тривалий час, який минув з моменту укладення договору купівлі-продажу від 24 червня 2009 року між концерном «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ОСОБА_1 щодо спірного майна. За встановлених обставин відсутні підстави для втручання у правовідносини, які існували протягом 8 років до моменту звернення прокурора з позовом у цій справі.

78. Такі висновки не створюють прокурору перешкод у встановленні осіб, дії чи бездіяльність яких призвели до незаконного вибуття з володіння (власності) держави вказаного об`єкту нерухомого майна та, за наявності збитків (про які прокурор не вказував у цій справі), вжиття заходів до їх відшкодування.

79. Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 456/148/22 (провадження № 61-12208св23).

80. Висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, на які послався прокурор у касаційній скарзі, не входять у суперечність з висновками апеляційного суду у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

81. Доводи касаційної скарги не свідчать неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

82. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

83. Колегія суддів, надаючи оцінку оскарженому судовому рішенню на предмет законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, оскільки суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на постанову Львівського апеляційного суду

від 06 лютого 2024 рокузалишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович