ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10122/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Губенко Н. М., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А. В.,

за участю представників сторін:

позивача - Подоби Ірини Володимирівни (адвоката),

відповідача - Комісара Сергія Петровича (адвоката),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Гумега О. В.)

від 30.10.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Майданевич А. Г., судді - Коротун О. М., Сулім В. В.)

від 01.04.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Інжиніринг"

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про зобов`язання вчинити певні дії.

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм Інжиніринг" (далі - Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Підприємство, відповідач) про визнання укладеним договору на постачання теплової енергії у будівлі дошкільного навчального та дослідного закладу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Єлизавети Чавдар 11-А, у запропонованій позивачем редакції.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на відмову відповідача від укладення договору на постачання теплової енергії на постійній основі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Названий вище об`єкт належить до І-ІІІ категорії складності (дитячий садок на дільниці № 15 у 6-му мікрорайоні ж/м "Осокорки-Північні" у Дарницькому районі міста Києва (ІІ черга будівництва), введений в експлуатацію на підставі Декларації про готовність його до експлуатації, зареєстрованої 07.09.2016 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві за № КВ143162510019.

4. Товариство придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Новотел" будівлю дошкільного навчального та дослідного закладу загальною площею 8 159,1 кв. м за названою вище адресою на підставі договору купівлі-продажу від 25.11.2020. Раніше власником цього майна було Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - ПрАТ "ХК "Київміськбуд").

5. Позивач мав тимчасові договірні стосунки з відповідачем на постачання теплової енергії у гарячій воді з терміном дії до 01.06.2023 на підставі тимчасового договору на постачання теплової енергії від 21.10.2021 № 1311450.

6. Водночас з метою продовження терміну дії тимчасового договору Підприємство повідомило Товариство про необхідність вжиття заходів щодо передачі теплових мереж до комунальної власності міста, оформлення схеми й акта розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, отримання акта про виконання технічних умов на підключення об`єкта до теплових мереж Підприємства і надання їх до відділу договорів з теплопостачання задля укладення згодом договору на постійній основі.

7. Позивач неодноразово звертався до відповідача з метою укладення постійного договору на постачання теплової енергії й отримував відповідь від останнього та Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради про те, що ПрАТ "ХК "Київміськбуд" як попередній власник отримувало технічні умови від 10.02.2011 № 31/9/6692 на підключення до теплових мереж "2-га черга забудови 6-го мікрорайону ж/м "Осокорки-Північні" з тепловим навантаженням 19,045 Гкал/год, але повністю їх не виконало.

8. Позивач вважає відмову відповідача в укладенні постійного договору на постачання теплової енергії до названого вище об`єкта безпідставною та такою, що суперечить нормам частини дев`ятої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і пункту 13 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, згідно з якими зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою для укладення договорів про постачання води, газу, тепла, електроенергії. Тому Товариство наполягає на тому, що Підприємство безпідставно вимагає у нього акт про виконання технічних умов, позаяк об`єкт введений в експлуатацію.

9. Аргументи позивача також мотивовані наявністю технічної можливості на приєднання об`єкта нерухомого майна до теплової мережі, оскільки відповідач постачав теплову енергію позивачу на підставі тимчасового договору від 21.10.2021 № 1311450, для укладення якого позивач передав теплові мережі до комунальної власності міста, оформив схему й акт розмежування межбалансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, що підтверджується додатками до тимчасового договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

10. 30.10.2023 Господарський суд міста Києва від 30.10.2023 ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024, про часткове задоволення позовних вимог, визнав укладеним між відповідачем та позивачем названий вище договір у редакції, викладеній у пункті 2 резолютивної частини рішення, а в іншій частині позову відмовив. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з такого.

11. Оскільки у запропонованій позивачем редакції договору відсутні підпункт 5.3.1 пункту 5.3 та підпункт 6.3.11 пункту 6.3, які передбачені типовим договором на постачання теплової енергії для категорії "інші споживачі", розміщеному на сайті Підприємства, то суд указав, що запропонована позивачем редакція підлягає доповненню цими умовами, а саме:

"5.3.1 У разі виходу з ладу приладу обліку "Абонент" у 10-денний термін листом повідомляє про це "Енергопостачальну організацію";

"6.3.11 Несвоєчасне надання показників приладів обліку у термін, передбачений пунктом 4 Додатку № 1 до цього договору, "Абонент" сплачує "Енергопостачальній організації" штраф у розмірі 1% орієнтовної річної суми цього Договору згідно з Додатком № 1".

12. До того ж суд установив, що підпункт 6.3.6 пункту 6.3, пункти 8.1, 9.10 договору у запропонованій позивачем редакції не відповідають умовам типового договору на постачання теплової енергії для категорії "інші споживачі", розміщеному на сайті Підприємства. Тому суд в оскаржуваному рішенні ухвалив про викладення цих пунктів договору в редакції, яка відповідає типовому договору, а саме:

"6.3.6 За недбале зберігання приладів обліку, порушення їх нормальної роботи, невиконання ремонту, наладки, періодичної повірки, несанкціоноване втручання в роботу приладів обліку, а також за несвоєчасне повідомлення про вихід з ладу "Абонент" сплачує "Енергопостачальній організації" штраф у розмірі 5 % від суми обсягів фактичного споживання у попередньому розрахунковому періоді";

"8.1 Цей договір набирає чинності з дня його укладення та діє протягом одного року з дати набрання чинності".

13. Крім того, суд змінив запропоновану позивачем редакцію пункту 9.10 договору, виклавши його у такій редакції: "9.10 Цей договір складений у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу. Один із них зберігається в "Енергопостачальній організації", а інший - в "Абонента". Додатки до договору № № 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 є невід`ємною частиною цього договору".

14. Одночасно суд привів у відповідність до типового договору розділ "Юридичні адреси сторін та платіжні реквізити" запропонованої позивачем редакції договору щодо визначення реквізитів "Енергопостачальної організації".

15. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого й апеляційного господарських судів про те, що у силу положень частини дев`ятої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 13 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою для укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді до такого об`єкта. Тому спростували твердження відповідача про невиконання позивачем технічних умов від 10.02.2011 № 31/9/6692, позаяк він придбав об`єкт, який вже прийнятий в експлуатацію.

16. Суди виснували, що після закінчення у червні 2023 року строку дії тимчасового договору від 21.10.2021 № 1311450 на постачання теплової енергії у гарячій воді до об`єкта нерухомого майна, укладеного між позивачем та відповідачем, відповідач безпідставно відмовляється від укладення з позивачем договору на постійній основі, мотивуючи свою відмову невиконанням технічних умов від 10.02.2011 №31/9/6692 та відсутністю акта виконання технічних умов. Натомість ці технічні умови на підключення до теплових мереж об`єкта (2-га черга забудови 6-го мікрорайону ж/м "Осокорки-Північні") видавалися ПрАТ "ХК "Київміськбуд" і термін їх дії був до 31.12.2015. До того ж місцевий господарський суд звернув увагу на те, що уповноважений представник Підприємства підписав без зауважень документи, що підтвердили підключення об`єкта до тепломережі, а саме: акт готовності об`єкта до експлуатації, акт № 1 на розбивку траси; акт № 2 огляду відкритої траншеї під теплову мережу; акт № 3 на приховані роботи монтажі з/б конструкцій (лотки, камер); акт № 4 на приховані роботи по улаштуванню запакування (замонолічування) і герметизації стиків і швів (лотків, колекторів, камер); акт № 5 на приховані роботи по проведенню гідроізоляції будівельних конструкцій (камер); акт № 6 (7, 8) на приховані роботи по влаштуванню антикорозійного покриття теплових камерах; акт № 9 на приховані роботи при влаштуванні теплової ізоляції в камерах; акт № 10 зовнішнього огляду зварних стиків; акт № 11 на приховані роботи по улаштуванню герметизації в місцях перетину стінок камер трубопроводи; акт № 12 на очищення внутрішньої порожнини трубопроводу; акт № 14 на приховані роботи з монтажу опор і упорів трубопроводів; акт № 15 на ревізію і випробування арматури; акт № 16 на приховані роботи при зворотній засипці траншеї; акт № 17 на приховані роботи на монтаж сигнальної стрічки; акт № 18 на приховані роботи на муфтування; акт № 19 на промивку/продувку/трубопроводу (додатки № 2-18 до відповіді на відзив на позовну заяву). Наявність технічної можливості постачання теплової енергії до об`єкта нерухомого майна додатково підтверджена актом про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи від 18.05.2023 № 12905, складеним представником СП "Енергозбут" КП "Київтеплоенерго", та актом готовності до опалювального періоду від 07.09.2023 № 105, складеним представником СП "Київські теплові мережі" КП "Київтеплоенерго" РТМ "Дарниця".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. Підприємство оскаржило ці судові рішення й у касаційній скарзі просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

18. Підставами касаційного оскарження визначило пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні судових рішень без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статей 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 цього ж Кодексу стосовно обов`язковості встановлення обставин, що мають значення для справи і надання їм юридичної оцінки, та застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, викладених у постановах від 14.12.2023 у справі № 913/645/21, від 17.05.2023 у справі № 910/5680/21, від 05.07.2023 у справі № 916/731/21, від 15.06.2023 у справі № 910/17401/21, від 21.07.2022 у справі № 917/318/21, від 07.07.2022 у справі № 904/8118/21, від 15.07.2021 у справі № 906/601/20, від 30.11.2021 у справі № 908/2690/20, від 21.12.2023 у справі № 911/2133/19, від 19.12.2023 у справі № 924/355/23, від 19.12.2023 у справі № 911/1428/22, від 12.12.2023 у справі № 904/4262/22, від 05.12.2023 у справі № 912/978/22, від 05.12.2023 у справі № 927/192/22, від 30.11.2023 у справі № 911/2129/22, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 21.11.2023 у справі № 911/1203/21, від 14.11.2023 у справі № 914/951/22, від 19.12.2023 у справі № 924/355/23.

19. Скаржник також наполягає на помилковому незастосуванні судами пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо принципу добросовісності, який передбачає заборону недобросовісної (суперечливої) поведінки, ґрунтується на доктрині "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) та базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), про що Верховний Суд наголосив у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, від 22.02.2023 у справі № 143/1483/19, у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 911/205/18 та інших.

20. Серед іншого Підприємство наполягає на неправильному застосуванні судами та просить Верховний Суд надати висновок щодо застосування норми частини другої статті 25 Закону України "Про теплопостачання", частини дев`ятої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункту 13 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, у сукупності з приписами пункту 10 розділу "Технічні умови приєднання споживачів теплової енергії" Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, Правил приєднання до теплових мереж, затверджених постановою від 19.10.2012 № 343 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Правил надання і погодження технічних умов на підключення до теплових мереж, затверджених постановою від 29.10.2009 № 1232 Національної комісії, що здійснює регулювання електроенергетики України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у частині права на укладення договору на постачання теплової енергії без дотримання порядку приєднання, а саме укладення договору на приєднання до теплових мереж та виконання передбачених ним технічних умов щодо приєднання.

21. Скаржник звернув увагу на те, що суди не дослідили докази невиконання технічних умов від 10.02.2011 № 31/9/6692, зокрема не надали оцінки гарантійному листу ПрАТ "ХК Київміськбуд" від 06.10.2021, зверненню позивача від 06.10.2021, що, на його думку, доводять невиконання технічних умов на приєднання об`єкта до теплових мереж, мають вирішальне значення для справи і здатні вплинути на вирішення цього спору.

22. На переконання скаржника, декларація про готовність об`єкта до експлуатації є документом, який лише наділяє забудовника правом ініціювати процес приєднання такого об`єкта до мереж, але не виключає необхідності дотримання процедури приєднання такого об`єкта, передбаченої Правилами приєднання до теплових мереж, затвердженими постановою від 19.10.2012 № 343 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Тому вважає, що така Декларація не може бути підставою для укладення договору постачання теплової енергії, оскільки позивач не виконав технічні умови.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

23. Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що Підприємство на обґрунтування пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України не визначило яких саме висновків не врахували суди в оскаржуваних судових рішеннях. Наполягає на повному дослідженні судами усіх доказів і вважає правильними висновки судів щодо наявності технічної можливості постачання теплової енергії до об`єкта, який прийнятий в експлуатацію, та якому тимчасово постачалася теплова енергія.

24. Підприємство подало заперечення на цей відзив, в яких наполягає на тому, що Товариство не спростувало доводів скаржника щодо невиконання технічних умов на приєднання до мереж теплопостачання, що має передувати укладенню договору постачання теплової енергії для новозбудованого об`єкта (введеного в експлуатацію).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

25. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що відповідач відмовляється укладати договір на постійній основі на постачання теплової енергії у запропонованій позивачем редакції.

26. Доводи скаржника, який наполягає на невиконанні Товариством технічних умов на приєднання об`єкта до теплових мереж, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про визнання укладеним названого вище договору.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

27. Статті 15, 16 ЦК України передбачають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

28. За змістом частини другої статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

29. Згідно із частиною п`ятою статті 11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

30. Переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. До того ж передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна зі сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі № 61/341).

31. Відповідно до статті 187 ГК України господарські суди розглядають спори про спонукання до укладання договору чи з умов договору у разі, якщо: а) договір укладається за державним замовленням, прийняття якого є обов`язковим для відповідного суб`єкта господарювання (стаття 183 цього Кодексу), або б) існує публічне зобов`язання суб`єкта господарювання (стаття 178, частина шоста статті 179 цього Кодексу), або в) укладався попередній договір, і одна з його сторін ухиляється від укладення основного договору (стаття 182 цього Кодексу), або г) наявна згода обох сторін на розгляд спору судом (пункт 5.7 постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 46/606).

32. У розумінні статті 187 ГК України та статті 649 ЦК України переддоговірний спір може полягати у розбіжностях між сторонами щодо змісту (спір про врегулювання розбіжностей) або виникати у разі відмови чи ухиленні від його укладення (спір про спонукання укласти договір).

33. Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірний договір має бути укладено у силу приписів Закону України "Про теплопостачання".

34. Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб`єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів. Теплогенеруючі організації, які використовують різні технології виробництва теплової енергії, мають рівні права доступу на ринок теплової енергії. Споживач або суб`єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи. Теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Газопостачання об`єктів у сфері теплопостачання припиняється у разі порушення теплогенеруючими, теплопостачальними організаціями строку розрахунків за фактично спожитий природний газ та/або у разі відбору природного газу за відсутності у таких організацій планового обсягу поставки природного газу на поточний місяць, що виділяється постачальником згідно з договором на постачання природного газу, та/або в разі невиконання вимог статті 19-1 цього Закону. Таке припинення здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

35. Суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов`язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому, у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме - прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору (такий правовий висновок викладений у пункті 6.2.2 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі №910/15590/17).

36. Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що до основних обов`язків споживача теплової енергії віднесено, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії та додержання вимог договору та нормативно-правових актів. При цьому, споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом.

37. Статтею 25 цього ж Закону закріплено права та основні обов`язки теплогенеруючої, теплотранспортної та теплопостачальної організацій, в тому числі право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", мають обов`язки, зокрема, забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору, норм і правил, а також здійснювати технічний облік матеріальних та енергетичних ресурсів, комерційний облік теплової енергії.

38. Отже, укладення договору між постачальником теплової енергії та споживачем є їх обов`язком на підставі закону з метою врегулювання взаємних прав та обов`язків, забезпечення надійного та безперебійного постачання обсягів теплової енергії відповідно до погоджених умов та законодавства.

39. Існує також процедура приєднання до теплових мереж, яка регулюється, зокрема, Правилами приєднання до теплових мереж, затвердженими постановою 19.10.2012 № 343 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

40. Так, у силу пункту 1.3 вказаних Правил приєднання до теплових мереж здійснюється власником на підставі договору про приєднання до теплових мереж (далі - Договір), що укладається між власником та замовником, умови якого мають відповідати Типовому договору про приєднання до теплових мереж (додаток до цих Правил). Договір укладається за взаємною згодою сторін після подання замовником заяви на приєднання до теплових мереж у випадках: приєднання до теплових мереж закінченого будівництвом, реконструйованого, технічно переоснащеного об`єкта; збільшення теплового навантаження або теплової потужності об`єкта внаслідок реконструкції або технічного переоснащення об`єкта.

41. Правила користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Вони обов`язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).

42. Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 цих Правил).

43. Відповідно до пунктів 7, 10 цих Правил усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів. Виконання технічних умов, виданих теплопостачальною організацією, є обов`язкове. Строк дії технічних умов приєднання споживачів теплової енергії два роки. У разі коли будівництво об`єкта не може бути завершено у визначений строк, споживач повинен продовжити дію технічних умов, звернувшись до теплопостачальної організації до закінчення їх дії. Якщо споживач не звернувся до теплопостачальної організації з вмотивованим проханням щодо їх продовження, ці умови втрачають чинність (анулюються). У разі коли під час проектування об`єктів виникає потреба в обґрунтованому відхиленні від технічних умов, таке відхилення має бути погоджене споживачем з теплопостачальною організацією, яка видала технічні умови.

44. Згідно із пунктами 1.4, 1.5, 2.1, 2.2, 2.5-2.7 Правил надання і погодження технічних умов на підключення до теплових мереж, затверджених постановою від 29.10.2009 № 1232 Національної комісії, що здійснює регулювання електроенергетики України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, приєднання об`єктів замовника до теплових мереж здійснюється теплотранспортуючою організацією на підставі договору, який укладається сторонами в порядку, установленому законодавством. Теплотранспортуюча організація не має права відмовити замовнику у видачі технічних умов за умови дотримання ним цих Правил відповідно до затвердженої в установленому порядку схеми теплопостачання населеного пункту. Для одержання технічних умов власник, користувач земельної ділянки або особа, щодо якої прийнято рішення про передачу (надання) земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності в порядку, визначеному земельним законодавством, або уповноважена ними особа, яка має намір приєднатися до теплових мереж, подає заяву до теплотранспортуючої організації, яка згідно з відповідною ліцензією діє в зоні розташування об`єкта замовника. Технічні умови видаються протягом 15 робочих днів після отримання теплотранспортуючою організацією від замовника заяви та комплекту документів, визначених у пункті 2.1 розділу II цих Правил, у повному обсязі. Технічні умови чинні до завершення будівництва об`єкта замовника, але не менш як два і не більш як п`ять років. Після закінчення терміну дії технічних умов замовник повинен отримати нові технічні умови в порядку, установленому цими Правилами. У разі зміни форми власності чи власника об`єкта замовника приєднання здійснюється за умови, що це не призведе до зміни технічних параметрів об`єкта замовника, при цьому до технічних умов уносяться відповідні зміни.

45. За змістом пункту 13 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, зареєстрована декларація або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього. Підключення об`єкта, прийнятого в експлуатацію, до інженерних мереж здійснюється відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" протягом десяти днів з дня відповідного звернення замовника до осіб, які є власниками відповідних елементів інженерної інфраструктури або здійснюють їх експлуатацію.

46. Згідно із приписами частини дев`ятої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії та оформлення права власності на такий об`єкт. Підключення закінченого будівництвом об`єкта, прийнятого в експлуатацію, до інженерних мереж здійснюється протягом десяти днів з дня відповідного звернення замовника до осіб, які є власниками відповідних елементів інженерної інфраструктури або здійснюють їх експлуатацію.

47. Як зазначалося раніше, позивач вважає відмову відповідача в укладенні постійного договору на постачання теплової енергії такою, що суперечить нормам частини дев`ятої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 13 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, і наполягає на тому, що відповідач безпідставно вимагає у нього, як особи, яка придбала введений в експлуатацію об`єкт, акт про виконання технічних умов.

48. Натомість відповідач заперечує проти цього, посилаючись на те, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації є документом, який лише наділяє забудовника правом ініціювати процес приєднання такого об`єкта до мереж, але не виключає необхідності виконання процедури приєднання такого об`єкта.

49. Разом з тим, суди правильно застосували наведені вище положення Правил та, посилаючись серед іншого на частину дев`яту статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", виснували про те, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою для укладення договорів про постачання води, газу, тепла, електроенергії, а тому відсутні підстави для відмови позивачу в укладенні постійного договору на постачання теплової енергії у гарячій воді до названого вище об`єкта.

50. До того ж суди установили, що відповідач постачав теплову енергію до об`єкта позивача на підставі тимчасового договору на постачання теплової енергії від 21.10.2021 № 1311450 і вказали при цьому на технічну можливість приєднання його до теплової мережі, за наявності якої відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальна організація не має права відмовити споживачу у забезпеченні його тепловою енергією. Суди також установили, що наявність такої технічної можливості також підтверджена актом про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи від 18.05.2023 № 12905, складеним представником СП "Енергозбут" КП "Київтеплоенерго", та актом готовності до опалювального періоду від 07.09.2023 № 105, складеним представником СП "Київські теплові мережі" КП "Київтеплоенерго" РТМ "Дарниця". Звернули увагу на те, що вимоги щодо технічних умов відповідач мав висувати забудовнику на стадії будівництва об`єкта до введення об`єкта в експлуатацію, тоді як такі вимоги до позивача, який не є забудовником та придбав об`єкт після введення його в експлуатацію, протиправні.

51. Установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

52. Проаналізувавши доводи касаційної скарги про відсутність правових висновків Верховного Суду щодо вказаних положень, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що вони є загальними та визначають положення приєднання споживачів до теплових мереж, тоді як постачальники не мають права відмовити в укладанні договорів за умови дотримання цими споживачами вимог цих Правил та чинного законодавства України. Разом з тим, наразі суди встановили дотримання позивачем порядку, необхідного для укладення договору з відповідачем, адже він придбав введений в експлуатацію об`єкт, до якого постачалася теплова енергія. Відповідно неправильного застосування названих положень Правил і Закону колегія суддів не встановила.

53. З урахуванням наведеного вище очевидним є також те, що зміст договору мав відповідати типовому договору, затвердженому центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

54. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій прийнято постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

55. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

56. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

57. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

58. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник, зокрема, посилається на те, що суди попередніх інстанцій не застосували пункт 6 статті 3 ЦК України та правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, від 22.02.2023 у справі № 143/1483/19, у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 911/205/18 та інших щодо принципу добросовісності, який передбачає заборону недобросовісної (суперечливої) поведінки, ґрунтується на доктрині "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) та базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

59. З приводу наведеного, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у цих справах зазначав, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

60. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

61. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

62. У названих скаржником справах суди попередніх інстанцій встановлювали обставини, за яких вирішувалося питання наявності суперечливої поведінки учасників справи.

63. Водночас у межах цієї справи суди не встановили наявність у позивача суперечливої поведінки по відношенню до відповідача. Суди попередніх інстанцій спростували посилання скаржника на те, що не існує технічної можливості приєднання об`єкта позивача до теплової мережні на тій підставі, що він вже був споживачем теплової енергії у гарячій воді на підставі тимчасового договору від 21.10.2021 № 1311450 та придбав об`єкт, який уже введений в експлуатацію.

64. Тому відсутні підстави вважати, що висновки, зроблені Верховним Судом у наведених скаржником справах, зроблені з урахуванням однакових фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

65. Скаржник також посилається на те, що суди не врахували вказівок Верховного Суду, викладених у постановах від 14.12.2023 у справі № 913/645/21, від 17.05.2023 у справі № 910/5680/21, від 05.07.2023 у справі № 916/731/21, від 15.06.2023 у справі № 910/17401/21, від 21.07.2022 у справі № 917/318/21, від 07.07.2022 у справі № 904/8118/21, від 15.07.2021 у справі № 906/601/20, від 30.11.2021 у справі № 908/2690/20, від 21.12.2023 у справі № 911/2133/19, від 19.12.2023 у справі № 924/355/23, від 19.12.2023 у справі № 911/1428/22, від 12.12.2023 у справі № 904/4262/22, від 05.12.2023 у справі № 912/978/22, від 05.12.2023 у справі № 927/192/22, від 30.11.2023 у справі № 911/2129/22, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 21.11.2023 у справі № 911/1203/21, від 14.11.2023 у справі № 914/951/22, від 19.12.2023 у справі № 924/355/23, щодо необхідності застосування приписів статей 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України стосовно обов`язковості встановлення обставин, що мають значення для справи і надання їм юридичної оцінки, та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

66. На думку скаржника, суди порушили норми статей 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України такого змісту:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (стаття 74);

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76);

- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77);

- статтею 86 цього ж Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (стаття 236);

- при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (пункти 1 - 3 частини першої статті 237);

- статті 238 і 282 цього Кодексу визначають зміст рішення та постанови.

67. Ці норми права є загальними й універсальними, адже є нормами процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від предмету доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин.

68. Слід зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

69. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

70. Разом з тим, справи, визначені скаржником, і ця справа, враховуючи критерій подібності, не є подібними ні за предметом розгляду, ні за підставою та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли з різних підстав, ні за предметом доказування, ані за фактичними обставинами та доказами, які досліджувалися судами. Оскаржувані судові рішення не суперечить висновкам, викладеним у постановах, на які посилається скаржник.

71. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) передбачає право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

72. При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів (висновок, викладений в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 30.06.2020 у справі № 908/2155/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 14.09.2021 у справі № 757/7499/17-ц, від 22.02.2022 у справі № 663/3629/19, та постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/8754/22).

73. Проте доводи скаржника з приводу порушення Конвенції не відповідають цим критеріям, позаяк не містять обґрунтувань, у чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у цій правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами. Адже, як вже зазначалося раніше, загалом доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів, зокрема переконання суду щодо недотримання позивачем технічних умов, і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів.

74. Тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

75. Скаржник звернув увагу на те, що суди не дослідили доказів невиконання технічних умов від 10.02.2011 № 31/9/6692, зокрема не надали оцінки гарантійному листу ПрАТ "ХК Київміськбуд" від 06.10.2021, зверненню позивача від 06.10.2021, що, на його думку, доводять невиконання технічних умов на приєднання об`єкта до теплових мереж, мають вирішальне значення для справи і здатні вплинути на вирішення цього спору.

76. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

77. За цією нормою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

78. Оскільки визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли підтвердження після відкриття касаційного провадження, то відсутні підстави для скасування чи зміни судового рішення у цій справі на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 911/2809/21, від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 28.02.2023 у справі № 914/1377/22 та від 07.03.2023 у справі № 914/3593/21.

79. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

80. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

81. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

82. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розподіл судових витрат

83. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 у справі № 910/10122/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуюча І. Кондратова

Судді Н. Губенко

В. Студенець