Справа № 465/9683/21 Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П.

Провадження № 22-ц/811/288/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Марко О.Р.,

з участю - представника відповідача ОСОБА_1 , позивачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Ліцею № 46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Ліцею № 46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

в грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом до Ліцею №46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради про визнання протиправним і скасування наказу в. о. директора Ліцею №46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради №137 від 15 листопада 2021 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_2 та стягнення з Ліцею №46 ім. В. Чорновола ЛМР на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі 1 березня 2022 року в розмірі 42 174 грн.

В обґрунтування позову покликалася на те, що працює вчителем англійської мови в Ліцеї №46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради. У листопаді 2021 року вона стикнулася із грубим порушенням її конституційного права на працю зі сторони відповідача, яке полягало у незаконній вимозі роботодавця від неї медичної інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та обмеженням її прав як працівника щодо повноцінної роботи. Наказом №137 від 15 листопада 2021 року в.о. директора Ліцею №46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради Семчишин І.І., її було відсторонено від роботи (виконання робіт) без збереження заробітної плати як таку, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 та не надала медичний висновок, виданий закладом охорони здоров`я, про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19 з 08 листопада 2021 року на час до отримання щеплення проти СОVID-19 або до надання медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до проведення щеплень проти СОVID-19. З підстав порушення вимог статті 43 Конституції України, статей 2, 21, 147 Кодексу законів про працю України, позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №137 від 15 листопада 2021 року в частині відсторонення її від роботи. Зобов`язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи та стягнути на її користь судові витрати.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано протиправним і скасувати наказ в. о. директора Ліцею №46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради №137 від 15 листопада 2021 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_2 .

Стягнуто з Ліцею № 46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року в розмірі 42 174 гривень 00 копійок.

Визначена судом сума середнього заробітку підлягає стягненню на користь позивачки з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Ліцею №46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради на користь держави судовий збір в розмірі 908 гривень 00 копійок.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за один місяць.

Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 04 січня 2024 року частково задоволено заяву представника позивача ОСОБА_2 адвоката Цімури Яромира Володимировича про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з Ліцею № 46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000, 00 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2023 року, відповідач - Ліцей № 46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради оскаржив таке в апеляційному порядку, подавши в січні 2024 року апеляційну скаргу, в якій міститься прохання рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуються із рішення суду першої інстанції, вважає таке незаконним, ухваленим із порушенням норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги покликаються на те, що засновником Ліцею є Львівська міська рада, виконавчим органом якої, що реалізує державну політику у галузі освіти та виховання, є управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.

Так, згідно п. 1.9. Статуту ліцею № 46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради, у своїй діяльності заклад освіти керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями Львівського міського голови, наказами Управління освіти та Відділу освіти, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом.

Відповідно до листа управління освіти департаменту гуманітарної політики ЛМР від 05 листопада 2021 року за № 4-2601-42407 керівники закладів освіти повинні забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID -19 працівниками. Також, у даному листі зазначено, що керівники закладів освіти зобов`язані відсторонити від роботи працівників, які відмовляються від профілактичних щеплень проти COVID -19.

Окрім цього, у вищезгаданому листі управління освіти зазначено конкретний алгоритм дій керівника закладу освіти щодо відсторонення працівника від роботи.

Врахувавши вищенаведене, в.о. директора ліцею № 46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради Семчишин І.І., дотрималась вимог закону та його прямих вказівок, а саме: правомірно відсторонила від роботи позивача без збереження заробітної на період відсутності щеплень проти гострої распіраторної хвороби COVID-19. При цьому вчителя англійської мови ліцею ОСОБА_2 було повідомлено 05 листопада 2021 року про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID -19, у якому зазначалось, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від COVID -19 є обов`язкове для працівників закладів освіти.

Адміністрація ліцею пропонувала ОСОБА_2 до 08 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID 19, зокрема, довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 16 вересня 2011 року № 595. Отримавши дане повідомлення позивач відмовилась його підписувати, про що було складено Акт № 1 від 08 листопада 2021 року «Про відмову ОСОБА_2 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID 19».

Також відповідачем дотримано законодавство і в частині не виплати заробітної плати позивачу в період її відсторонення, оскільки останню було відсторонено від роботи до початку введення воєнного стану. У зв`язку з введенням в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану, позивача згідно наказу Ліцею № 46 ім. В. Чорновола ЛМР № 26-к від 28 лютого 2022 року було допущено до роботи.

Вважають, що адміністрація ліцею № 46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради діяла у відповідності до законодавства та не допустила порушення трудових прав позивачки, що безпідставно не було враховано судом першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_2 , звертаючись в суд із позовом до Ліцею № 46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради просила суд ухвалити рішення, яким визнати протиправним та скасувати наказ в.о.директора Ліцею № 46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради №137 від 15 листопада 2021 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_2 ; стягнути з Ліцею № 46 ім. В. Чорновола ЛМР на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі 1 березня 2022 року в розмірі 42 174 грн.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено. Таке вмотивовано тим, що суд, встановивши, що ОСОБА_2 працювала удистанційному форматіна моментвидання наказупро їївідсторонення,що унеможливлювалопоширення неюкороновірусної інфекції,таке відстороненнявважав непропорційнимметі охорониздоров`ята таким,що призвелодо незаконногой непропорційноговтручання у цивільніта трудовіправа позивачки,і тому вимоги позивача ОСОБА_2 про скасування наказу № 276-к від 08 листопада 2021 року про її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19 є такими, що підлягають до задоволення.

З метою ефективного захисту порушених прав позивачки, вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 22 листопада 2021 року до часу поновлення позивача на роботі 01 березня 2022 року в розмірі 42 174,00 грн, який обраховано відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Проте, колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Судами двох інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 01 вересня 2009 року працює вчителем англійської мови в Ліцеї № 46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради.

Засновником Ліцею є Львівська міська рада, виконавчим органом Львівської міської ради, що реалізує державну політику у галузі освіти та виховання, є управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.

Згідно п. 1.9. Статуту ліцею № 46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради, у своїй діяльності заклад освіти керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями Львівського міського голови, наказами Управління освіти та Відділу освіти, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом.

Відповідно до наказу № 76-к від 31 серпня 2021 року «Про затвердження педагогічного навантаження розрядів педагогічним працівникам ліцею 2021 2022 роки», ОСОБА_2 встановлено тарифний розряд 14 ; тижневе навантаження - 25.

Наказом № 173 від 28 жовтня 2021 року «Про організацію навчання під час збільшення захворюваності на СОVID-19» зобов`язано заступників директора забезпечити організацію освітнього процесу для учнів 1-11 класів ліцею з використанням технологій дистанційного навчання з 01 до 14 листопада включно або до прийняття окремого рішення; заборонити проведення екскурсій та поїздок за участю учасників освітнього процесу з 28 жовтня до прийняття окремого рішення.

Заступнику директора ОСОБА_3 організувати роботу гуртків, секцій, в тому числі, що проводяться сторонніми юридичними та фізичними особами у ліцеї з використанням технологій дистанційного навчання з 01 до 14 листопада включно або до прийняття окремого рішення.

05 листопада 2021 року вчителя англійської мови ліцею ОСОБА_2 було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОУЮ-19 у якому зазначалось, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України щеплення від СОVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. ОСОБА_2 відмовилась від підпису про ознайомлення з цим повідомленням, про що 08 листопада 2021 року було складено Акт №1.

Наказом № 175 від 11 листопада 2021 року «Про організацію навчання під час збільшення захворюваності на СОVID-19» зобов`язано заступників директора забезпечити організацію освітнього процесу для учнів 5-11 класів ліцею з використанням технологій дистанційного навчання з 15 листопада до прийняття окремого рішення.

Заступнику директора ОСОБА_3 організувати роботу гуртків, секцій, в тому числі, що проводяться сторонніми юридичними та фізичними особами у ліцеї з використанням технологій дистанційного навчання з 15 листопада до прийняття окремого рішення.

Наказом № 137 від 15 листопада 2021 року в.о. директора Ліцею № 46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради Семчишин І.І., відсторонено ОСОБА_2 від роботи (виконання робіт) без збереження заробітної плати як таку, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 та не надала медичний висновок, виданий закладом охорони здоров`я, про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19 з 08 листопада 2021 року на час до отримання щеплення проти СОVID-19 або до надання медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до проведення щеплень проти СОVID-19.

Наказом № 179/2 від 19 листопада 2021 року «Про перехід на очну форму навчання учнів 5-11 класів» зобов`язано відновити освітній процес для учнів 5-11 класів в очній формі навчання з дотриманням встановлених протиепідемічних заходів з 22 листопада 2021 року.

Заступнику директора ОСОБА_4 : організувати роботу гуртків, секцій, в тому числі, що проводяться сторонніми юридичними та фізичними особами у ліцеї в очній формі навчання з дотриманням встановлених протиепідемічних заходів з 22 листопада 2021 року; продовжити проведення моніторингу захворюваності серед учнів та працівників ліцею.

Заступникам директора: посилити контроль за дотриманням учнями та працівниками встановлених протиепідемічних правил та норм; забезпечити щоденний контроль за виконанням Протоколу для працівників закладу загальної середньої освіти в період карантину.

22 листопада 2021 року позивачем подано заяву заперечення на Наказ №137 від 15 листопада 2021 року, зареєстровану за № 2054.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції «Про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності», затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5. пункту 1.2. Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2. Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5. Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7. Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо пропорційності втручання у приватне життя.

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9. постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

У справі, що переглядається:

- ОСОБА_2 працювала на посаді учителя англійської мови в Ліцеї № 46 ім. В. Чорновола Львівської міської ради та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2;

- про необхідність профілактичного щеплення та про наслідки його непроведення, зокрема можливість відсторонення від роботи, їй було достеменно відомо;

- у встановлений роботодавцем строк позивач не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації;

- ОСОБА_2 , як учитель, виконує роботу, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівника та учнями ліцею, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню;

Враховуючи наведені вище обставини справи, а також висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), колегія суддів вважає, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством.

Під час апеляційного розгляду, з огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), не встановлено порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

При цьому, об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно міг нести невакцинований працівник, колегія суддів також уважає, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Також, за обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до її приватного життя.

Доказів протилежного позивачем не надано.

Аналогічний підхід щодо законності відсторонення учителя музики та співів, а також акомпаніатора, за схожих фактичних обставин, викладено в постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справах №601/3014/21 (провадження № 61-5500св22) та № 208/10134/21 (провадження № 61-10054св22).

Суд першої інстанції не навів обґрунтованих мотивів на задоволення позовних вимог та спростування доводів відповідача і поданих ним доказів, неправильно застосував норми матеріального права, не врахувавши висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного суду, і як наслідок, ухвалив незаконне рішення, яке підлягає скаксуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Отже, відповідні доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, і колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення суду першої інстанції, а додаткове рішення цього суду у цій справі про стягнення витрат на правничу допомогу, є невід`ємною частиною основного рішення, таке також слід скасувати.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з ОСОБА_2 на користь Ліцею № 46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради слід стягнути 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн 00 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Ліцею № 46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2023 року та додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 січня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Ліцею № 46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Ліцею № 46 ім. В.Чорновола Львівської міської ради 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн 00 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 червня 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В.Ніткевич