ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 червня 2024 року Справа № 903/356/24

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: Місюк Р.П. ордер серія АС №1083765 від 11.04.2024

від відповідача: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/356/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Преміум» до Мар`янівської селищної ради про визнання укладеною угоду,

ВСТАНОВИВ:

11.04.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Соун Преміум» подав до суду позовну заяву до Мар`янівської селищної ради про визнання укладеною угоду про проведення розвідувальних робіт.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що проведення позивачем робіт із геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовища корисних копалин - торфу, можливо лише на підставі угоди з власником землі - Мар`янівської селищної рада.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 16.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвала суду від 16.04.2024 надіслана до електронного кабінету позивача та відповідача, отримана останніми 16.04.2024 об 17:25 год, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Строк для подання відзиву - до 01.05.2024 включно.

01.05.2024 відповідач надіслав н адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити.

10.05.2024 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій просить суд задоволити позов в повному обсязі.

Протокольною ухвалою від 14.05.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 28.05.2024 о 11:15 год.

Протокольною ухвалою від 28.05.2024 суд розгляд справи відклав на 18.06.2024 о 11.15 год. Представникам позивача та відповідача надати до суду документи, що підтверджують розмір нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

30.05.2024 представник позивача подав до суду додаткові пояснення, в яких вказав, що розрахунок плати здійснюється із врахуванням ст.277 Податкового кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2021 року за №1147 «Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок», листа Держгеокадастру від 12.01.2024 за №6-28-0.222-600/2-24 Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік. Зазначив, що розрахунок розміру плати, у даному випадку, здійснюється з урахуванням індексації за такою формулою: 21806 грн. х 1,051 х 5% = 1145,90 грн. за 1 га, що і відображено в 4 запропонованої редакції Угоди про проведення розвідувальних робіт. Зауважує, що сторона відповідача не заперечує щодо правильності визначення та розміру такої плати.

13.06.2024 відповідач надіслав до суду додаткові пояснення, в яких вказав, що відділом земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища Мар`янівської селищної ради проведений аналіз «Угоди про проведення розвідувальних робіт» надісланий листом ТзОВ «СТОУН ПРЕМІУМ», який надійшов 01.03.2024. Відповідно до запропонованої плати вищевказаної Організації за домовленістю сторін у розмірі 1145,90 грн за 1 га.

Проведений аналіз розрахунку нормативної грошової оцінки сусідньої ділянки, яку орендує Товариство з обмеженою відповідальністю Стоянівський Торфобрикетний завод відповідно до додаткового договору оренди №2, від 15.12.2020 зареєстрованого в реєстрі за №1441, що за якісними характеристиками та цільовим призначенням відповідає земельній ділянці, що за якісними характеристиками та цільовим призначенням відповідає земельній ділянці, що ТзОВ «СТОУН ПРЕМІУМ» хоче прийняти у строкове платне користування земельну ділянку відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 24.11.2021 за № 5310.

Врахувавши витяг № НВ-0700341842024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок площею 102,3586га з кадастровим номером 0720880800:00:001:0124 з цільовим призначенням 11.01 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, знаходиться у користуванні в ТОВ Стоянівський торфобрикетний завод на умовах оренди згідно до додаткового договору оренди №2, від 15.12.2020 зареєстрованого в реєстрі за №1441, вартість 1 якої на 04.06.2024 становить 7022104,38 грн.

Відповідно 7022104,38 : 102,3586 га =3430,15 грн вартість 1 га;

124,34 га х 3430,15 = 8 530 093,79 грн - вартість земельної ділянки, яку просять у платне користування.

Враховуючи нормативну грошову оцінку суміжної земельної ділянки, з ідентичним цільовим призначенням, вартість 1 га земельної ділянки становить 3450,15 грн. Тобто, враховуючи площу земельної ділянки, яку мають використовувати названа організація, а саме 124,34 га, та вартість 1 становить 3450,15 грн, загальна вартість земельної ділянки становить:

124,34 га х 3450,15 грн = 8530093,79 грн.

Вважає, що орендна плата за земельну ділянку площею 124,34 га повинна складати 426504,69 грн в рік.

Представник позивача в судовому засіданні просив позов задовольнити повністю.

Представники відповідача в призначене судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи, що підтверджується підписом у розписці.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "СТОУН ПРЕМІУМ" (код ЄДРПОУ 38727194) здійснює свою основну діяльність у сфері добування торфу.

24.11.2021 ТОВ "СТОУН ПРЕМІУМ" отримано від Державної служби геології та надр спеціальний дозвіл на користування надрами за №5310 (а.с.9-13).

Згідно вказаного вище спеціального дозволу Товариству надано дозвіл на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення. Ідентифікація родовища: ділянка Бужани площею 124,34 га (південно-західна околиця села Бужани), Луцький район, Волинська область (точні географічні координати вказані у спеціальному дозволі). Вид корисної копалини: торф.

Як додаток до спеціального дозволу на користування надрами від 24.11.2021 за №5310, 24.11.2021 між ТОВ "СТОУН ПРЕМІУМ" (надрокористувач) та Державною службою геології та надр України (Держгеонадра) укладено договір про умови користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення за №5310.

Згідно п.1.1. вищезазначеного договору, Держгеонадра надає надрокористувачу право тимчасового користування ділянкою надр з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, а надрокористувач зобов`язується виконувати та дотримуватися умов користування ділянкою надр, передбачених дозволом, цією угодою та нормами чинного законодавства.

З метою виконання вищезазначеного договору ТОВ "СТОУН ПРЕМІУМ" звернулося до відповідача - Мар`янівської селищної ради, як власника землі -комунальної власності, з листом щодо проведення геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробки родовищ корисних копалин торфу на ділянці Бужани площею 124,34 га (південно-західна околиця села Бужани), Луцький район, Волинська область.

Мар`янівська селищна рада не заперечувала проти виконання робіт, які вказані у спеціальному дозволі №5310 від 24.11.2021, про що йдеться у листі за №820/05-12/2-22 від 14.07.2022 (а.с.14).

01.03.2024 ТОВ "СТОУН ПРЕМІУМ" звернулося до Мар`янівської селищної ради із супровідним листом, в якому запропоновано розглянути, підписати 2 примірника та повернути (передати) один екземпляр угоди на адресу ТОВ "СТОУН ПРЕМІУМ" в строк 20 календарних днів з дня отримання останніх, оскільки наявність угоди між Товариством і власником землі щодо здійснення розвідувальних робіт є обов`язковим в силу Закону (а.с.15-17).

Вказаний лист з додатками був отриманий відповідачем 01.03.2024.

У відповідь від відповідача надійшов лист за №507/01-02/2-24 від 20.03.2024 (а.с.18-20) в якому йдеться, що відповідно до доручення голови підготовлено проект рішення що укладання такої Угоди та винесено питання на розгляд відповідної постійно діючої комісії селищної ради. За результатами роботи комісії, відповідно до її висновку чи пропозиції, проект рішення буде винесено на розгляд пленарного засідання Мар`янівської селищної ради. Самим дорученням голови Мар`янівської селищної ради від 20.03.2024 за №506/01-11/2-24 (про організацію роботи постійної комісії), доручено голові комісії організувати до 23.03.2004 роботу постійної комісії з питань сільського господарства, спеціального відродження села, регулювання з земельних відносин, екології, раціонального використання природніх ресурсів щодо розгляду означеного вище питання.

26.03.2024 на адресу відповідача направлено адвокатський запит (отримано відповідачем 26.03.2024), в якому ставилося питання про надання інформації: «Чи організовано до 23.03.2004 роботу постійної комісії з питань сільського господарства, спеціального відродження села, регулювання з земельних відносин, екології, раціонального використання природніх ресурсів щодо розгляду листа ТОВ "СТОУН ПРЕМІУМ" від 01.03.2024 «Про розгляд та підписання угоди» та проекту рішення «Про укладання угоди про погодження проведення розвідувальних робіт» (а.с.21).

01.04.2024 на адресу адвоката надіслана відповідь на адвокатський запит, в якій Мар`янівська селищна рада повідомила, що засідання вище зазначеної комісії Мар`янівської селищної ради не відбулося по причині відсутності кворуму (а.с.22).

З доводів позивача слідує, що оскільки проведення позивачем робіт із геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовища корисних копалин - торфу, можливо лише на підставі угоди з власником землі - Мар`янівської селищної рада, в якій неможливо не те що прийняти рішення на сесії, а взагалі зібрати достатній кворум на сесії чи комітеті, вбачає порушення прав та інтересів ТОВ "СТОУН ПРЕМІУМ", які не можуть проводити свою безпосередню господарську діяльність на землях комунальної власності Мар`янівської територіальної громади відповідно до отриманого від Державної служби геології та надр спеціального дозволу на користування надрами.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільним кодексом України закріплено, що:

- свобода договору відноситься до загальних засад цивільного законодавства (стаття 3), а сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627);

- сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (стаття 6);

- сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (стаття 6);

- договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11);

- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (стаття 13);

- цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (стаття 14).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) врегульовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарським кодексом України в статті 1 встановлено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

При цьому, статтею 2 цього ж кодексу передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

За змістом статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 187 ГК України врегульовано, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Відповідно до ст.ст.626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.1 Кодексу України «Про надра» надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, ст. 324 Цивільного кодексу України, ст. 4 Кодексу України «Про надра» - надра є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого ці права здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання реалізації прав власності на надра закріплені, зокрема, Кодексом України «Про надра», Земельним кодексом України тощо, та підзаконними актами.

При цьому, в розумінні частин 3, 5 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Частиною 3 ст.13 Конституції України встановлено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ч.7 ст. 319 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.97 Земельного кодексу України, підприємства, установи та організації, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем.

Таким чином, договірні засади доступу до спірної земельної ділянки є певною мірою зобов`язальним характером для відповідача, як обмеження його прав власності, встановлені ч. 2, 5, 7 ст. 319 Цивільного кодексу України щодо обов`язку допуску до користування його майном інших осіб.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Отже, зі змісту вказаних норм чинного законодавства слідує, що визнання договору укладеним є належним способом захисту порушеного права. Разом з тим, у спірних правовідносинах суд враховує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Як зазначено у статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, слід врахувати, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Так, згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем була запропонована редакція договору, що передбачала використання земельної ділянки для проведення розвідувальних робіт.

Водночас, як встановлено судом, у грудні 2021 року та лютому 2022 року питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на період дії спеціального дозволу ТОВ «СТОУН ПРЕМІУМ» виносилось на розгляд сесії Мар`янівської селищної ради, однак не було підтримано депутатами (рішення Мар`янівської селищної ради від 28.12.2021 № 22/1 «Про затвердження порядку денного XXII (двадцять другої) позачергової сесії Мар`янівської селищної ради», від 01.02.2022 № 23/1 «Про затвердження порядку денного XXIII (двадцять третьої) чергової сесії Мар`янівської селищної ради», проекти рішень Мар`янівської селищної ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на період дії спеціального дозволу ТОВ «СТОУН ПРЕМІУМ».

Відповідач не підписав два примірника договору про проведення розвідувальних робіт, направлені листом від 01.03.2024 (а.с.15-16), за відсутності кворуму комісії, відповідно до протоколу комісії №1 від 23.03.2024 (а.с.76-77).

У зв`язку із чим, позивач звернувся з вимогою вважати укладеною Угоду про проведення розвідувальних робіт на підставі статті 97 Земельного кодексу України, на умовах поданого проекту договору та у відповідності до наданого спеціального дозволу.

У статті 97 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач, як на підставу позову, зазначено що суб`єкти, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем.

Проте спонукання до укладення договору можливе лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, а чинне земельне законодавство, яке є спеціальним у спірних правовідносинах не передбачає обов`язку власника укладати угоди з підприємствами, установами та організаціями, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи.

Зокрема, обов`язок укладати зазначену Угоду не передбачений статтею 97 Земельного кодексу України, а рішення суду як підстава для виникнення права користування чужою земельною ділянкою встановлений лише частиною 1 статті 402 Цивільного кодексу України.

Надання погодження щодо проведення геологорозвідувальних робіт - це право, а не обов`язок землекористувача земельної ділянки.

З досліджених в судовому засіданні матеріалів справи, судом не встановлено, що спірна земельна ділянка належить саме відповідачеві.

Пунктами 1,2,3,4 спірної угоди зазначено, що для геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення з подальшим видобуванням торфу (промисловою розробкою родовищ) загальною площею 125,34 га, що визначатиметься сторонами на підставі матеріалів топографо-геодезичних і картографічних робіт на платній основі.

У зазначених пунктах позивач закріплює право користування земельною ділянкою проте, Земельним кодексом України передбачено декілька форм права користування земельною ділянкою, а саме: договори оренди, суборенди, сервітуту та емфітевзису.

Зі змісту наданого позивачем договору (п.4) вбачається, «Використання земельної ділянки здійснюється на платній основі. Плата за використання визначається за домовленістю сторін у розмірі 1145,90 грн. за 1 га, що вноситься одноразово до кінця поточного року користування.

Розрахунок плати здійснюється із врахуванням ст.277 Податкового кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2021 року за №1147 «Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок», листа Держгеокадастру від 12.01.2024р. за №6-28-0.222-600/2-24 Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік».

Разом з цим, відповідно до пояснень позивача та відповідача, щодо розрахунку нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, то останній суттєво відрізняється, а саме, враховуючи площу земельної ділянки, вартість 1 га становить 3450,15 грн (за розрахунком відповідача) та 1145,90 грн (за розрахунком позивача).

Крім того, як досліджено судом відповідно до пункту 25, запропонованого позивачем проекту договору: «Невід`ємними частинами цієї Угоди є:

додаток 1 - акт приймання-передачі земельної ділянки;

додаток 2 - завірена копія спеціального дозволу на користування надрами від 24.11.2024 за №5310».

Проте, акт приймання-передачі земельної ділянки до матеріалів справи не долучено.

З аналізу даної угоди слідує, що позивач звертаючись з вимогою до відповідача щодо укладення Угоди Про проведення розвідувальних робіт фактично просить укласти договір оренди земельної ділянки.

Статтею 395 ЦК України передбачено, що до речових прав на чуже майно належить, зокрема, право користування (сервітут).

Згідно з ч.1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У відповідності до ч.1, 2 ст.402 ЦК України, яка кореспондується зі ст.100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію.

Відповідно до ст. 403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що метою сервітуту є задоволення потреб власника, землекористувача земельної ділянки або іншої заінтересованої особи для ефективного використання земельної ділянки; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені ст.98 цього Кодексу (п. «в3» ч.1 ст.99 ЗК України).

Відповідно до ст.24 Кодексу України про надра, користувачі надр мають право, зокрема, здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу тощо.

Реалізація передбачених ст. 14 Кодексу України про надра видів користування надрами зазвичай потребує відповідних земельних ділянок. Суб`єкти господарювання, які здійснюють операції з надрокористування, фактично зосереджують свої виробничі потужності або ж результати своєї діяльності на певній земельній ділянці.

Частиною 4 ст. 66 Земельного кодексу України, встановлено, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Згідно з ч.2 ст.18 Кодексу про надра, земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності встановлений ст.1241 ЗК України, відповідно до змісту якої, особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з клопотанням до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності. У клопотанні має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.

Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду (ч.2 ст. 1241 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст. 402 ЦК України та ч.1 ст.100 ЗК України, суд може винести рішення про встановлення сервітуту, умови якого визначаються судом з урахуванням обставин справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст.404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №325/329/19, від 29.01.2020 у справі №304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі №539/1427/16-ц.

Відтак, земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках - коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею. Потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном шляхом встановлення сервітуту, повинні мати характер вимушених.

Враховуючи викладене, позивач має довести та надати суду докази того, що реалізація належного йому права землекористування є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Разом з тим, обов`язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача у спорі про встановлення земельного сервітуту (постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №905/798/19, від 02.11.2022 №915/442/21).

Відповідно до п.1.4 Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, затв.наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 03.03.2003 №34/м (далі Положення) (в редакції, чинній на дату спеціального дозволу) дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення (далі ДПР) є складовою частиною робіт з геологічного вивчення.

Пунктом 2.1 відповідного Положення визначено, що ДПР здійснюється на підставі проектів, що складаються, проходять експертизу і затверджуються відповідно до чинних законодавчих та нормативних актів та вимог, передбачених цим Положенням.

Відповідно до пункту 3.2 Положення, проекти ДПР є частиною загального проекту геологорозвідувальних робіт (окрім проектів ДПР родовищ вуглеводнів, які складаються окремо) і складаються авторами загального проекту із залученням, у разі потреби, фахівців із спеціалізованих проектних організацій.

У проектах ДПР обґрунтовуються конкретні завдання та визначаються заходи (види робіт та досліджень), спрямовані на їх вирішення.

Таким чином, аналіз відповідних норм свідчить про те, що позивачеві для здійснення діяльності, визначеної у спеціальному дозволі повинен був розробити проект ДПР після видачі відповідного дозволу.

Однак, в матеріалах справи відсутній проект ДПР, що не надає об`єктивної можливості оцінити розмір площі земельної ділянки, яка повинна бути використана позивачем на земельній ділянці, на яку видано спеціальний дозвіл.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Преміум» до Мар`янівської селищної ради про визнання укладеною угоду, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.06.2024.

СуддяІ. О. Гарбар