ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2024 р. Справа№ 910/17135/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Агрикової О.В.

Мальченко А.О.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Самсонюк Я.О. за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 (повний текст складено 08.04.2024)

у справі №910/17135/23 (суддя Борисенко І.І.)

за первісним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Високе"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем"

про стягнення 520 096,80 грн

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем"

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Високе"

про стягнення 137 891,96 грн,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Високе" (далі - позивач, Підприємство або комітент) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" (далі - відповідач, Товариство або комісіонер) та просило стягнути 520 096,80 грн, у тому числі: 48777,11 грн 3% річних та 471318,69 грн інфляційних втрат коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між відповідач порушив умови договору комісії № 20.06.22-234 від 20.06.2022 в частині своєчасної сплати грошових коштів, отриманих у зв`язку із продажем товару.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти заявлених вимог, посилаючись на те, що розрахунок матеріальних втрат був здійснений позивачем невірно, без урахування п. 3.4 договору комісії. Крім того, вказав, що, оскільки позивач ухилявся від сплати відповідачу винагороди комісіонера, то було здійснено зарахування зустрічних вимог за договором комісії №20.06.22-234 від 20.06.2022 та договором поставки №20.6.22-234 від 20.06.2022.

В процесі розгляду справи Товариство звернулось із зустрічною позовною заявою до Підприємства, у якій просило стягнути 137 891,96 грн, у тому числі 12 301,16 грн 3% річних та 125 590,80 грн інфляційних втрат коштів.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що Підприємство неналежним чином виконувало зобов`язання за договором комісії №20.06.22-234 від 20.06.2022 в частині своєчасної сплати Товариству комісійної винагороди за виконання доручення.

У відзиві на зустрічну позовну заяву позивач заперечив проти заявлених вимог, посилаючись на відсутність у Товариства підстав для нарахування матеріальних втрат, оскільки прострочення виконання зобов`язання сталось не з вини Підприємства та залежало від виконання Товариством власного обов`язку зі сплати коштів, отриманих у зв`язку із продажем товару, оскільки вони перебували саме у комісіонера.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02 квітня 2024 року первісний позов задоволено частково.

З Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" стягнуто на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Високе" інфляційні втрати у сумі 471 319 грн 69 коп., 3 % річних у сумі 46 164 грн 05коп. та судовий збір в сумі 7 762 грн 25 коп.

У решті вимог первісного позову відмовлено.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросем" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в позовних вимогах по первісному позову відмовити в повному обсязі, а позовні вимоги по зустрічному позову задовольнити.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки здійснений розрахунок відсотків річних та інфляційних втрат починаючи з 06.09.2022 є невірним, суперечить фактичним обставинам справи та пункту 3.4 договору комісії, як вірно зазначив суд першої інстанції у рішенні, і тому він не може братися до уваги і позовні вимоги первісного позову не підлягали до задоволення; Товариство не погоджується з висновком суду про те, що винагорода комісіонера становить виключно суму коштів, що формується за рахунок проданого товару та сплачується комісіонеру саме за рахунок цих коштів, що означає відсутність прострочення виконання зобов`язань з боку Підприємства; згідно умов договору Підприємство мало сплатити Товариству 47952,07 грн комісійної винагороди та відшкодувати всі документально підтверджені витрат в сумі 2 775 899,44 грн, однак не здійснило вказану оплату у строк до 08.09.2022 і лише 31.10.2022 було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог, тому за вказаний період позивач має сплатити відповідачу 3% річних та інфляційні втрати коштів; зобов`язання, які визначені договором комісії, жодним чином не переплітаються та не створюють взаємних прав та обов`язків з договором поставки.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що згідно п.3.4 договору комісії до 07.09.2022 комісіонер мав перерахувати рахунок комітента грошові кошти, отримані у зв`язку з продажем товару, а комітент мав сплатити комісіонеру винагороду та відшкодувати всі документально підтверджені витрати; винагорода комісіонеру становить виключно суму коштів, яка формується за рахунок проданого товару та сплачується виключно за рахунок даних коштів, проте відповідачем дані кошти не були перераховані позивачеві; 31.10.2022 враховуючи наявність зустрічних однорідних грошових вимог, які виникли на підставі договору поставки від 20.06.2022 та договору комісії від 20.06.2022, відповідачем було здійснено їх зарахування; вказані договори є пов`язаними, оскільки сторони домовились про постачання засобів захисту рослин по договору поставки на суму коштів, яку отримають після виконання договору комісії, про що свідчить дата укладення договорів та дата взаєморозрахунків по ним; апелянт не провів розрахунок з комітентом (позивачем), а отже з боку комітента відсутнє прострочення виконання зобов`язань, оскільки сума комісійних виплат становить частину суми, визначену у додатку 1 до договору комісії, а всі кошти отримані на підставі договору комісії перебували у відповідача. Також вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції є витрати на правничу допомогу у сумі 5000 грн, а орієнтовна сума судових витрат, які позивач планує понести у зв`язку із розглядом справи у апеляційній інстанції складається із суми витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

За клопотанням представників обох сторін судове засідання проводилось в режимі відеоконференції, а сторони були попереджені, що відповідно до ч.5 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

У зв`язку із відключеннями електричної енергії представник позивача на відеоконференцзв`язок не вийшов.

Оскільки явка сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, суд, на підставі ч.12 ст. 270 ГПК України, ухвалив здійснювати розгляд апеляційних скарг за відсутності представника позивача.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі, просила її задовольнити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 20.06.2022 між ПСП "Високе", як комітентом, та ТОВ "Агросем", як комісіонером, був укладений договір комісії № 20.06.22-234 (далі - договір комісії).

Відповідно до умов цього договору комітент доручає, а комісіонер зобов`язується за винагороду від свого імені укласти із третіми особами угоди/договори/контракти на реалізацію за межами території України, сільськогосподарської продукції (товар), що є власністю комітента (п. 1.1 договору комісії).

Передача товару може здійснюватись як разово, так і окремими партіями, на підставі актів приймання-передачі, які укладаються на кожну партію товару. Товар в жодному разі не переходить у власність комісіонера і до моменту його передачі покупцю, залишається власністю комітента (п. 1.3 договору комісії).

Комітент зобов`язаний:

- передати комісіонеру товар для реалізації, відповідно до умов цього договору (п. 2.1.1 договору комісії);

- сплатити комісіонеру винагороду, відповідно до умов цього договору та відшкодувати всі документально підтверджені витрати на транспортування та митне оформлення товару, а також витрати на повторну перевірку якості товару та витрати, пов`язані з простоєм та поверненням транспорту, які виникнуть у зв`язку з неналежною якістю товару (його партії) (п. 2.1.6 договору комісії).

Комісіонер зобов`язаний:

- надати комітенту належним чином оформлений звіт комісіонера про виконання доручення та акт про надані послуги на суму винагороди комісіонера. Одночасно із звітом та актом про надані послуги, комітенту надаються ВМД (п. 2.2.5 договору комісії);

- перерахувати на рахунок комітента грошові кошти, отримані у зв`язку із продажем товару (п. 2.2.6 договору комісії).

Відповідно до п. 3.1 договору комісії за виконання доручення, комітент сплачує комісіонерові винагороду в розмірі, визначеному у додатках до цього договору.

Згідно з п. 3.2 договору комісії комісійна винагорода, визначена у додатку до договору в іноземній валюті, сплачується в національній валюті України за офіційним курсом продажу іноземної валюти, встановленим Національним банком України (НБУ) на наступний робочий день від дня зарахування іноземної валюти на рахунок комісіонера.

Виплата комісійної винагороди та відшкодування комісіонеру всіх документально підтверджених витрат, в т.ч., але не виключно: витрат на транспортування, на митне оформлення товару, на повторну перевірку якості товару та витрат, пов`язаних з простоєм та поверненням транспорту, які виникнуть у зв`язку з неналежною якістю товару (його партії) здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок комісіонера не пізніше 5-ти робочих днів, з моменту затвердження комітентом звіту комісіонера та підписання акту наданих послуг (п. 3.3 договору комісії).

Пунктом 3.4 договору комісії визначено, що комісіонер не пізніше 5-ти робочих днів, з моменту затвердження комітентом звіту комісіонера та підписання акту наданих послуг, перераховує на рахунок комітента кошти, отримані від покупця за продаж товару комітенту. Кошти перезараховуються в національній валюті України, за офіційним курсом продажу іноземної валюти, встановленим НБУ, на наступний робочий день від дня зарахування валюти на рахунок комісіонера.

У пункті 3.6 договору комісії сторони домовились, що за наявності взаємної заборгованості, за будь-якими іншими взаємними зобов`язаннями сторін, будь-які грошові розрахунки за цим договором можуть бути припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що оформляється окремою угодою.

Комісіонер зобов`язаний надати комітентові звіт комісіонера протягом 5-ти календарних днів з моменту надходження від покупця повної оплати за товар (його партію). Звіт комісіонера та акт наданих послуг надаються у двох примірниках, підписаних зі сторони комісіонера. Комітент зобов`язаний підписати документи впродовж 3 робочих днів з дати їх отримання або в цей же строк надати мотивовану відмову. Якщо комітент не підписав звіт та акт або не відхилив їх з зауваженнями, послуги вважаються такими, що прийняті без зауважень на четвертий робочий день, з дати отримання документів (п. 3.7 договору комісії).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині невиконаних зобов`язань - до повного їх виконання (п.6.1 договору комісії).

У додатку № 1 від 20.06.2022 до договору комісії сторони погодили товар на реалізацію - кукурудзу 3-го класу, врожаю 2021, його кількість та вартість. Також було погоджено: умови оплати товару покупцями: до 30.09.2022 (п. 4); строк виконання доручення комісіонером: протягом 2 місяців з моменту отримання товару на комісію за актом приймання-передачі (п. 5); винагорода комісіонера становить: 1 євро з ПДВ за 1 тону проданого на експорт товару. Винагорода врахована у ціну товару, зазначену у цьому додатку (п. 6).

На виконання вказаного договору комісії, відповідно до підписаного обома сторонами 31.08.2022 звіту комісіонера №1, який одночасно є актом наданих послуг, комісіонер здійснив продаж товару (кукурудзи 3 класу, врожаю 2021 року) комітента на загальну суму 10 597 407,39 грн. (п. 5).

У цьому звіті сторони погодили, що комісійна винагорода (плата) комісіонера згідно договору складає 47 952,07 грн. (п. 4), а витрати, понесені комісіонером (відповідно до рахунку №СФ-0001212 від 31.07.2022 /акту наданих послуг № 109 від 31.07.2022) становлять 2 775 889,44 грн.

Отже, враховуючи п. 3.3, 3.4 договору комісії, до 07.09.2022 комісіонер мав перерахувати на рахунок комітента грошові кошти, отримані у зв`язку з продажем товару у сумі 10 597 407,39 грн., а комітент мав сплатити комісіонеру винагороду у сумі 47 952,07 грн. та відшкодувати всі документально підтверджені витрати на транспортування та митне оформлення товару в сумі 2 775 899,44 грн., що разом становить 2 823 851,51 грн.

Проте, сторони свої зобов`язання за договором комісії не виконали, зокрема відповідач (комісіонер) кошти у сумі 10 597 407,39 грн. у зв`язку із продажем товару, які і позивач (комітент) кошти комісійної винагороди та інші витрати у загальній сумі 2 823 851,51 грн., один одному не перерахували.

Також з матеріалів справи вбачається, що 20.06.2022 між ПСП "Високе", як покупцем, та ТОВ "Агросем", як постачальником, був укладений договір поставки № 20.06.22-234 (далі - договір поставки). Відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується переди (поставити) у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити її.

Відповідно до п. 2.1 договору поставки погоджені сторонами найменування, асортимент, одиниця виміру та кількість товару, вказуються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 3.4 договору поставки розрахунки між сторонами можуть проводитись в інших формах, окрім грошової, які не заборонені діючим законодавством України, у тому числі з використанням вексельної форми розрахунків або припинення грошових зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Специфікацією №1 від 20.06.2022 до договору поставки сторони погодили найменування товару, його кількість та вартість у сумі 6 964 878,96 грн., що станом на дату укладання цієї специфікації еквівалентно 232 550,21 дол. США.

Також у п. 2 даної специфікації погоджено, що коригування вартості застосовується лише у разі збільшення курсу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.

ПСП "Високе" (покупець) не виконало свого обов`язку перед ТОВ "Агросем", та поставлений відповідачем (постачальником) товар на суму 8 486 033,84 грн., що за курсом продажу долара США на міжбанківському валютному ринку України склало 229 760,25 дол. США, не оплатило.

31.10.2022, враховуючи наявність зустрічних однорідних грошових вимог, що виникли у сторін на підставі договору поставки № 20.06.22-234 від 20.06.2022 і специфікації №1 від 20.06.2022, а також договору комісії №20.06.22-234 від 20.06.2022 та звіту комісіонера від 31.08.2022, відповідач (із чим погодився позивач) здійснив зарахування зустрічних однорідних грошових вимог між ТОВ "Агросем" та ПСП "Високе" на суму 10 597 407,39 грн. (заява № ОЛ-31.10.2022/741 від 31.10.2022).

У зв`язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача 48 777,11 грн 3% річних нарахованих за період з 06.09.2022 по 31.10.2022 на суму заборгованості за договором комісії в розмірі 10 597 407,39 грн та 471 318,69 грн інфляційних втрат коштів за період вересень-жовтень 2022 року.

Заперечуючи проти первісних позовних вимог, відповідач вказував на неправильність розрахунку, оскільки позивачем невірно визначено початок та кінець прострочення виконання грошових зобов`язань.

У свою чергу відповідачем заявлений зустрічний позов, у якому він просив стягнути з позивача 12 301,16 грн 3% річних за період з 08.09.2022 по 30.10.2022 на суму заборгованості за договором комісії в розмірі 2 823 851,51 грн та 125 590,80 грн інфляційних втрат коштів за період вересень-жовтень 2022 року.

Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, позивач вказував, що прострочення виконання зобов`язання сталось не з його вини та залежало від виконання відповідачем власного обов`язку зі сплати коштів по договору комісії.

За наслідком розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки позивач невірно визначив період прострочення, а зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань потягло за собою прострочення зобов`язання позивача з перерахування комісійної винагороди, за яке він відповідальності не несе.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі наступних правочинів:

- договору комісії №20.06.22-234 від 20.06.2022;

- договору поставки №20.6.22-234 від 20.06.2022;

Договори укладені належним чином, підписані повноважними особами, у встановленому порядку не визнані недійсними, отже, були обов`язковим для сторін.

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правові вимоги сторін одна до одної щодо застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань по договору комісії.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частинами 1-3 ст. 1013 ЦК України встановлено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги.

Згідно ч.1 ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Статтею 1023 ЦК України визначено, що комітент зобов`язаний прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії.

Нормами статті 1024 ЦК України встановлено, що комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Отже, відповідно до вказаних норм ЦК України та умов договору комісії відповідач мав реалізувати наданий позивачем товар (кукурудзу) та перерахувати позивачу отримані від продажу кошти, а позивач мав сплатити відповідачу винагороду та відшкодувати понесені витрати;

Статтею 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка кореспондується з положеннями статті 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, відповідно до вказаних норм ЦК і ГК України та умов договору поставки, відповідач мав поставити позивачу товар (засоби захисту рослин), а позивач мав прийняти його та оплатити.

Умови припинення господарських зобов`язань визначено статтею 202 ГК України, за змістом якої господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Загальні підстави припинення зобов`язань також визначено у статті 598 ЦК України, згідно з якою зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 601 ЦК України, яка кореспондується з положеннями статті 203 ГК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Відповідно до ст. 601 ЦК України вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 910/21652/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 910/21648/17, від 11 жовтня 2018 року у справі №910/23246/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 910/21683/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/21566/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 910/21645/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/12968/17, від 05 листопада 2019 року у справі №914/2326/18.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду своєю постановою від 22 січня 2021 року у справі №910/11116/19 уточнив висновки щодо застосування відповідної норми права наступним чином.

Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.

З матеріалів справи вбачається, що ПСП "Високе" погодилось з одностороннім правочином ТОВ "Агросем" про зарахування зустрічних грошових вимог, оформлених заявою № ОЛ-31.10.2022/741 від 31.10.2022.

Отже, враховуючи встановлені обставини, є вірний висновок суду першої інстанції про те, що зобов`язання ТОВ "Агросем" (відповідача) перед ПСП "Високе" (позивача) згідно договору комісії у зв`язку з продажем товару на суму 10 597 407,39 грн., та зобов`язання ПСП "Високе" перед ТОВ "Агросем" згідно договору комісії на суму 2 823 851,51 грн. та договору поставки на суму 8 486 033,84 грн., що разом становить 10 597 407,39 грн., були припинені повністю одностороннім правочином про зарахування зустрічних однорідних вимог ТОВ "Агросем" № ОЛ-31.10.2022/741 від 31.10.2022.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи п. 3.3, 3.4 договору комісії, комісіонер (відповідач) мав у строк до 07.09.2022 перерахувати на рахунок комітента (позивача) грошові кошти, отримані у зв`язку з продажем товару у сумі 10 597 407,39 грн., а комітент мав сплатити комісіонеру винагороду у сумі 47 952,07 грн. та відшкодувати всі документально підтверджені витрати на транспортування та митне оформлення товару в сумі 2 775 899,44 грн., що разом становить 2 823 851,51 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Однак, у встановлений договором строк відповідач вказані грошові кошти на рахунок позивача не перерахував, отже починаючи з 08.09.2022 виконання грошового зобов`язання було прострочене, що відповідачем не спростовано.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Позивач просив стягнути з відповідача 48 777,11 грн 3% річних нарахованих за період з 06.09.2022 по 31.10.2022 на суму заборгованості за договором комісії в розмірі 10 597 407,39 грн та 471 318,69 грн інфляційних втрат коштів за період вересень-жовтень 2022 року.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, обов`язком судів є дослідження поданих сторонами доказів, зокрема наданого позивачем розрахунку, перевірка його, оцінка у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі документами, оскільки здійснення розрахунку стороною спору не звільняє господарський суд від обов`язку перевірити правильність такого розрахунку та надати вичерпну оцінку пов`язаних з цим доказів.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що він зроблений невірно, оскільки позивач невірно визначив початок прострочення, зазначивши 06.09.2022 замість правильного - 08.09.2022, та кінець прострочення, зазначивши 31.10.2022 замість правильно 30.10.2022, тому, згідно вірного розрахунку, зробленого судом першої інстанції розмір 3% річних за вказаний період становить 46 164,05 грн, тому первісний позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Розрахунок інфляційних втрат коштів зроблений позивачем вірно, тому вказані позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі 471 319,69 грн.

Відповідач, вказуючи на наведені помилки у зробленому позивачем розрахунку, просить у первісному позові відмовити повністю, не обґрунтовуючи правових підстав для цього.

Отже, є юридично правильним висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні первісних позовних вимог в частині стягнення 2 613,06 грн 3 % річних слід відмовити, а в іншій частині первісні позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо зустрічного позову про стягнення з позивача на користь відповідача 3% річних та інфляційних втрат коштів за порушення строків сплати винагороди та відшкодування витрат комісіонера, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Пунктом 3.3 договору комісії передбачено, що виплата комісійної винагороди та відшкодування комісіонеру всіх документально підтверджених витрат здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок комісіонера не пізніше 5-ти робочих днів, з моменту затвердження комітентом звіту комісіонера та підписання акту наданих послуг.

Також відповідно до п. 3.1 договору комісії за виконання доручення комітент сплачує комісіонерові винагороду в розмірі, визначеному у додатках до цього договору.

У пункті 6 додатку №1 до договору комісії сторони погодили, що винагорода комісіонера становить 1 євро з ПДВ за тонну переданого на експорт товару. Винагорода врахована у ціну товару, зазначену у таблиці цього додатку.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що зі змісту вказаних умов вбачається, що винагорода комісіонера становить виключно суму коштів, що формується за рахунок проданого товару та сплачується комісіонеру саме за рахунок цих коштів, оскільки сума реалізованого товару складається як з прибутку Підприємства, так і з комісійної винагороди Товариства.

Згідно ч.1 ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Таким чином, зміст як договору комісії, так і норм закону встановлюють певну послідовність дій сторін, які супроводжують зобов`язання за договором комісії з метою його виконання.

Зокрема, обов`язку комітента перерахувати комісійну винагороду комісіонеру передує обов`язок комісіонера зі сплати коштів комітенту від реалізації товару, переданого йому на продаж, що включають у себе кошти комісійної винагороди.

При цьому вказаний обов`язок відповідача не залежав від виконання/невиконання позивачем своїх зобов`язань за договором комісії. Тим більше, що ініціатором зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви №ОЛ-31.10.2022/741 від 31.10.2022 виступило саме Товариство (комісіонер).

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 221 ГК України, які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов`язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов`язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов`язання перед кредитором.

Згідно з частиною 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора (ч. 3 ст. 220 ГК України).

Враховуючи викладене, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що невиконання Товариством (комісіонером) своїх договірних зобов`язань потягло за собою прострочення зобов`язання Підприємством (комітентом) з перерахування комісійної винагороди, за яке він відповідальності не несе, а тому відсутні підстави для застосування до Підприємства заходів цивільної (господарської) відповідальності у вигляді нарахування інфляційних втрат у сумі 125 590,80 грн. та 3 % річних у сумі 12 301,16 грн., отже зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.

Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02 квітня 2024 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20.06.2024.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді О.В. Агрикова

А.О. Мальченко