ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5595/24 Справа № 183/5694/22 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.

суддів Деркач Н.М., Свистунової О.В.

за участю секретаря Попенко Ю.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на недоотримані страхові виплати в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання права власності на недоотримані страхові виплати в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме на недоотримані страхові виплати ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2014 року по 01 жовтня 2019 року. За життя ОСОБА_2 заповіту не залишила. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що у визначений законом строк вона звернулася до Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, проте державним нотаріусом Янковою І.В. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотримані страхові виплати у зв`язку з відсутністю складу спадкового майна, оскільки на запит нотаріуса відповідач надав інформацію про відсутність заборгованості за страховими виплатами перед померлою. ОСОБА_1 вказує на те, що її мати ОСОБА_2 за життя перебувала на обліку та отримувала страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Красний Луч Луганської області. З 01 серпня 2014 року нарахування та виплата ОСОБА_2 страхових виплат було припинено у зв`язку із проведенням на території Луганської області антитерористичної операції (АТО). Її мати мала статус внутрішньо переміщеної особи з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції № 6301003210 від 01 грудня 2014 року. Останні роки життя проживала на території, які тимчасово не контрольовані органами державної влади. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона та спадкодавець проживали разом однією сім`єю, що підтверджується будинковою книгою. ОСОБА_1 вказує на те, що вона неодноразово зверталася до відповідача Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області із заявами щодо розрахунку та виплати недоотриманої суми страхових виплат померлої матері ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2014 року по 01 жовтня 2019 року, проте відповідачем були надані відповіді, якими відмовлено у нарахуванні та виплаті страхових сум у зв`язку з відсутністю законодавчих підстав для їх нарахування та виплати, оскільки її мати за життя у встановленому законом порядку не вчинила будь-яких дій, спрямованих на їх відновлення, а тому не нараховані та невиплачені страхові виплати не можуть входити до складу спадщини. Позивач вважає такі дії відповідача порушують її права як спадкоємця за законом на отримання спадщини після смерті її матері. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на недоотримані страхові виплати за період з 01 серпня 2014 року по 01 жовтня 2019 року включно з урахуванням всіх коригувань, підвищень та індексації, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримані страхові виплати за період з 01 серпня 2014 року по 01 жовтня 2019 року включно з урахуванням всіх коригувань, підвищень та індексації, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; вирішити питання щодо судових витрат.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2023 року, з урахуванням ухвали суду від 09 березня 2024 року про виправлення описки, залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (т.1 а.с.83, 92-94).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на недоотримані страхові виплати за період з 01 серпня 2014 року по 01 жовтня 2019 року включно з урахуванням всіх коригувань, підвищень та індексації, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримані страхові виплати за період з 01 серпня 2014 року по 01 жовтня 2019 року включно з урахуванням всіх коригувань, підвищень та індексації, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі Головне Управління Пенсійного фонду України в Луганській області просить рішення суду від 29 лютого 2024 року скасувати на ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на недоотримані страхові виплати за період з 01 серпня 2014 року по 01 жовтня 2019 року включно з урахуванням всіх коригувань, підвищень та індексації, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримані страхові виплати за період з 01 серпня 2014 року по 01 жовтня 2019 року включно з урахуванням всіх коригувань, підвищень та індексації, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме на недоотримані страхові виплати ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2014 року по 01 жовтня 2019 року. За життя ОСОБА_2 заповіту не залишила. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що у визначений законом строк вона звернулася до Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, проте державним нотаріусом Янковою І.В. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотримані страхові виплати у зв`язку з відсутністю складу спадкового майна, оскільки на запит нотаріуса відповідач надав інформацію про відсутність заборгованості за страховими виплатами перед померлою. ОСОБА_1 вказує на те, що її мати ОСОБА_2 за життя перебувала на обліку та отримувала страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Красний Луч Луганської області. З 01 серпня 2014 року нарахування та виплата ОСОБА_2 страхових виплат було припинено у зв`язку із проведенням на території Луганської області антитерористичної операції (АТО). Її мати мала статус внутрішньо переміщеної особи з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції № 6301003210 від 01 грудня 2014 року. Останні роки життя проживала на території, які тимчасово не контрольовані органами державної влади. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона та спадкодавець проживали разом однією сім`єю, що підтверджується будинковою книгою. ОСОБА_1 вказує на те, що вона неодноразово зверталася до відповідача Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області із заявами щодо розрахунку та виплати недоотриманої суми страхових виплат померлої матері ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2014 року по 01 жовтня 2019 року, проте відповідачем були надані відповіді, якими відмовлено у нарахуванні та виплаті страхових сум у зв`язку з відсутністю законодавчих підстав для їх нарахування та виплати, оскільки її мати за життя у встановленому законом порядку не вчинила будь-яких дій, спрямованих на їх відновлення, а тому не нараховані та невиплачені страхові виплати не можуть входити до складу спадщини. Позивач вважає такі дії відповідача порушують її права як спадкоємця за законом на отримання спадщини після смерті її матері.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції посилався на те, позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом.

Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За статтею 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Частина перша статті 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Згідно пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначає Кабінет Міністрів України.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи наведено у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено у статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Жодним законом України не визначено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18) та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV, який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ та має назву "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Статтею 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

Частиною першою статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.

Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я (ч. 6 ст. 47 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що страхові виплати як призначаються, так і продовжуються на строк, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

Жодним законом не передбачено як призначення, так і продовження страхової виплати на період дії довідки внутрішньо переміщеної особи.

У статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.

Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях".

У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 418/2434/18.

Аналіз зазначених вище норм права дає підстави для висновку, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, так і скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12 травня 2021 року в справі № 243/9109/19, постанові від 19 травня 2019 року в справі № 243/8684/19-ц.

Відповідно до статті 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

Тлумачення статті 1227 ЦК України свідчить, що цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини. Право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та юридичного факту - смерті спадкодавця. Причини, через які спадкодавець не отримав ці суми можуть бути різними, законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дає підстави зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Натомість, у разі включенні зазначених прав до складу спадщини, їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом. Право на перерахунок певних виплат, яке мав спадкодавець, є виключно його суб`єктивним правом, а тому члени сім`ї спадкодавця або спадкоємці не мають права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин, як вже зазначено вище, визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VII та має назву "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Згідно зі статтею 28 зазначеного Закону № 1105-XIV грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, є страховими виплатами. Зазначені грошові суми складаються, зокрема, із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.

Статтею 40 вказаного Закону (у редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

З 01 січня 2015 року зазначені норми встановлені частинами першою, п`ятою та шостою статті 47 Закону № 1105-XIV (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ).

У статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Статтею 38 Закону № 1105-XIV передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

У справі встановлено, позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_1 від 21 серпня 1959 року та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 19 вересня 1981 року (т.1 а.с.13, 14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла у віці 87 років (т.1 а.с.12).

Спадкова справа №42/2020 була заведена за заявою позивача у справі ОСОБА_1 24 січня 2020 року, номер у спадковому реєстрі: 65401915 Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №59143195 від 24 січня 2020 року та Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №72981876 від 27 червня 2023 року (т.1 а.с.178, 181-184).

За життя ОСОБА_2 заповіту не склала, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 59143206 від 24 січня 2020 року (т.1 а.с.185, 186).

Встановлено, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та перемістилася з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи № 6301003210 від 01 грудня 2014 року (т.1 а.с.11).

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 26 листопада 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла в Луганській області м.Красний Луч (т.1 а.с.12).

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та перемістилася з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи №0000152982 від 24 березня 2017 року (т.1 а.с.19).

Згідно інформації домової книги, позивач ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_2 на день смерті останньої проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.15, 16).

Із спадкової справи №42/2020, заведеної 24 січня 2020 року, номер у спадковому реєстрі: 65401915 Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, 24 січня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 (т.1 а.с.178).

Встановлено, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті своєї матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інших спадкоємців як за законом так і за заповітом судом не встановлено.

Рішенням Краснолуцького державного суду Луганської області від 31 березня 1999 року у справі № 2-81/1999 страхові виплати ОСОБА_2 були призначені безстроково (т.1 а.с.26, 27).

Згідно Інформації з Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду, за життя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на постійному обліку та отримувала щомісячні страхові виплати як особа, що має право на страхові виплати в разі втрати годувальника у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красний Луч Луганської області, яке наразі знаходиться на тимчасово окупованій території, що підтверджується листом Управління виконавчої дирекції Фонду у Луганській області від 21 березня 2023 року за вих. № 408/02-000 (т.1 а.с.114-116).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області із заявами від 10 грудня 2019 року, 20 березня 2020 року, 04 травня 2020 року, 22 березня 2020 року, 28 серпня 2020 року з питань отримання та нарахування страхових виплат, належних за життя її матері ОСОБА_2 (т.1 а.с.6-9, 150-152, 153).

Листом від 26 серпня 2020 року за вих. № 03/С-755з-856 виконавча дирекція Фонду соціального страхування України надала відповідь на звернення представника ОСОБА_3 на урядовий контактний центр з питань отримання страхових виплат спадкоємцями ОСОБА_2 , в якій зазначено, що згідно з інформацією управління виконавчої дирекції Фонду у Луганській області ОСОБА_2 перебувала на постійному обліку та отримувала щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красний Луч Луганської області, яке зараз знаходиться на тимчасово окупованій території. Місто Красний Луч (Хрустальний) розпорядженням КМУ від 07 листопада 2014 року № 1085-р віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Справа про страхові внески потерпілої залишилася на окупованій за допомогою збройних формувань Російської Федерації частині території України, що унеможливлює доступ робочих органів виконавчої дирекції Фонду до справи. Водночас, відповідно до ч.3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення реабілітації у сфері охорони здоров`я, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Отже, за відсутності актів та інших необхідних для проведення страхових виплат документів, відсутні і правові підстави для здійснення робочими органами виконавчої дирекції Фонду страхових виплат. За інформацією управління ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, до будь-яких відділень виконавчої дирекції Фонду, які розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження повному обсязі, із заявою про продовження страхових виплат не зверталась. Оскільки, у робочих органів виконавчої дирекції Фонду, які проводять свою діяльність на території підконтрольній органам державної влади України, відсутні оригінали документів, що підтверджують право ОСОБА_2 на страхові виплати (справа про страхові виплати), за відсутності у потерпілої статусу внутрішньо переміщеної особи відсутні підстави для нарахування та проведення страхових виплат за період з грудня 2014 року по день смерті. Згідно зі ст. 1227 Цивільного кодексу України визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Отже, до складу спадщини включаються суми страхових виплат, які належали померлому потерпілому за життя. Оскільки, ОСОБА_2 з грудня 2014 року як внутрішньо переміщена особа до робочих органів виконавчої дирекції Фонду із заявою про продовження страхових виплат не зверталася та не надала довідку ВПО, а отже, не реалізувала у встановленому нормативно-правовими активами порядку свого права на продовження страхових виплат, тому суми, що їй належали б за життя та не виплачені Фондом -відсутні (т.1 а.с.8, 9)

Листом від 28 серпня 2020 року за вих. № № С-83/02-3 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області повідомило позивача ОСОБА_1 , що підстав для нарахування коштів, як спадкоємцю у відділень немає, оскільки у відділень управлінь виконавчої дирекції Фонду, які розташовані на території, що контролюється українською владою, відсутні нараховані та не виплачені суми, що за життя належали матері позивача ОСОБА_2 (а.с.61).

Вважаючи протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплаті сум страхових виплат померлої матері ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року у справі №160/1377/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (т.2 а.с.66, 67).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересаї ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року у справі №160/1377/21 залишено без змін (т.1 а.с.65-67).

Підставою відмови у задоволенні вимог стало те, що сама ОСОБА_2 не зверталася до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй сум страхових виплат з 01 серпня 2014 року до 01 жовтня 2019 року та не зверталася до адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати їй зазначених сум страхових виплат. В свою чергу, суди посилалися на те, що виключно ОСОБА_2 належало право на звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати належних їй за життя сум страхових виплат.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 не отримувала страхові виплати, починаючи з 01 серпня 2014 року.

Зазначені обставини не заперечувалися сторонами, зокрема Управлінням виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року у справі № 160/1377/21, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року (т.1 а.с.51-54).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), вказано, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Тому припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій Фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій Фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Такі правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19, у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі №428/10113/20, від 15 червня 2022 року у справі № 428/9208/20, від 08 червня 2022 року у справі № 428/8648/20, від 01 червня 2022 року у справі № 428/3156/20 .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 243/8684/19-ц (провадження № 61-22401св19) зазначено, що не є підставою для припинення страхових виплат особі ненадання їй довідки про взяття на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території із заявою про подальше здійснення відповідних нарахувань. При цьому колегія суддів виходила із того, що право на отримання страхових платежів закріплено за особою на підставі положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" і може бути обмежено лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України. З огляду на викладене колегія суддів зробила висновок про те, що незвернення особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території після припинення нарахування страхових виплат унаслідок не взяття такої особи на облік як внутрішньо переміщеної не припиняє право її спадкоємців на отримання таких виплат на підставі статті 1227 ЦК України у порядку спадкування за законом.

Апеляційним судом встановлено та із спадкової справи №42/2020, заведеної 24 січня 2020 року Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, 24 січня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 (т.1 а.с.178).

Однак, у матеріалах спадкової справи відсутня постанова нотаріуса про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій, а також відсутні докази видачі нотаріусом ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотримані страхові виплати, після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (спадкова справа №42/2020, заведена 24 січня 2020 року).

Позивачем вказаних доказів суду надано не було, матеріали справи таких доказів не містять.

Згідно із ст.66 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.

Відповідно до ст.68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Згідно із п.4.14 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який було затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 із змінами та доповненнями, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 роз"яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічне твердження закріплене і в ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Зі змісту постанови Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі №570/6046/14-ц вбачається, що під час розгляду справ про визнання права власності на майно в порядку спадкування суду слід перевіряти чи були спадкоємцем здійснені всі необхідні заходи щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, чи вимагав він у відповідності до приписів пунктів 1, 3 глави 13 розділу I Порядку від нотаріусу винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва), чи оскаржував таку постанову у судовому порядку або відразу звернувся до суду за правилами позовного провадження.

У постанові від 17 квітня 2019 року по справі №227/1969/16-ц про визнання права власності на спадкове майно Верховний Суд в якості однієї із підстав для залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову вказав, що в матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

У постанові від 23 вересня 2019 року по справі №641/4101/16-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що якщо відсутність умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Вищевикладене свідчить про те, що основним позасудовим способом оформлення права власності на майно в порядку спадкування за законом є отримання свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса.

У п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 роз"яснено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Це пояснюється тим, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є виключним способом захисту прав спадкоємця, який може застосовуватися лише у випадку об`єктивної відсутності умов для отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальному порядку та неможливості усунення обставин, які створюють відсутність таких умов. Відсутність умов для отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальному порядку може бути усунута шляхом встановлення певного юридичного факту в суді або шляхом отримання певних документів, які дають змогу нотаріусу та спадкоємцю визначити точний обсяг спадкового майна.

Отже, застосування іншого підходу призведе до того, що суд фактично перебере на себе функції нотаріуса у тих спадкових справах, де нотаріус фактично не вирішував питання про видачу свідоцтва про право на спадщину або неможливість його видачі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачем та його представником не було надано суду доказів наявності постанови нотаріуса про відмову у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину у вигляді пенсії.

Таким чином, позивачем та його представником не було доведено, що у них відсутні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину стосовно будь-яких сум пенсії.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій, а також відсутні докази видачі нотаріусом позивачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотримані страхові виплати, після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та такі докази позивачем, її представником суду не надані, позивач у цій справі звернулася передчасно до суду з позовними вимогами до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання права власності на недоотримані страхові виплати в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити певні дії, а тому у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 слід відмовити.

За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - задовольнити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на недоотримані страхові виплати в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити певні дії - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на недоотримані страхові виплати в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ЄДРПОУ21782461) судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 1 190 грн. 88 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І.А.Єлізаренко

Судді Н.М.Деркач

О.В. Свистунова