ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1364/24 Справа № 932/3327/23 Суддя у 1-й інстанції - Овчиннікова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 жовтня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за прогул, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУНП в Дніпропетровській області) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за прогул, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову посилалася на те, що 30 березня 2020 року вона була прийнята на посаду діловода Апостольського відділення поліції Нікопольського відділу поліції з 01 квітня 2020 року наказом № 98 о/с. 22 серпня 2021 року в зв`язку з реорганізацією позивач була призначена на посаду діловода відділення поліції № 10 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області, що знаходиться в м.Зеленодольську. 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією рф проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства, Президент України підписав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», згідно з яким воєнний стан запроваджується з 5 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В березні 2022 року вона вимушена була виїхати до більш безпечного місця, а саме до м. Мукачева Закарпатської області задля безпеки її малолітньої дитини - доньки ОСОБА_2 , 2015 року народження, оскільки ані місце їхнього проживання - м.Апостолове Криворізького району, ані місце роботи - м.Зеленодольськ в березні 2022 року не були безпечними місцями для проживання та роботи, бо військові дії відбувалися на відстані 7-10 км. Згідно наказу відповідача від 18 березня 2022 року №373 о/с її було звільнено за прогул без поважних причин, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Звільнення за прогул здійснено незаконно, оскільки її відсутність на роботі обумовлена необхідністю збереження нею свого життя та здоров`я, а також життя та здоров`я її малолітньої дитини. Копію оскаржуваного наказу про звільнення вона особисто отримала лише 06 березня 2023 року, тому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ ГУНП в Дніпропетровській області від 18 березня 2022 року №373 о/с «По особовому складу» про звільнення її з посади діловода відділення поліції № 10 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП України. Поновити її на роботі у ГУНП в Дніпропетровській області на посаді діловода відділення поліції № 10 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та допустити виконання рішення суду в цій частині до негайного виконання. Стягнути з ГУНП в Дніпропетровській області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 березня 2022 року по 19 березня 2023 року в сумі 130 793 грн.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУНП в Дніпропетровській області від 18 березня 2022 року № 373 о/с «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 з посади діловода відділення поліції № 10 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі у ГУНП в Дніпропетровській області на посаді діловода відділення поліції № 10 Криворізького районного управління поліції ГУ НП в Дніпропетровській області та допущено виконання рішення суду в цій частині до негайного виконання. Стягнуто з ГУНП в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 березня 2022 року по 19 березня 2023 року в сумі 127439 грн., без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ГУНП в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 073,60 грн.

В апеляційній скарзі ГУНП в Дніпропетровській області посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову. Вказують про те, що позивачка допустила прогул та була відсутня на робочому місці. Апостолівська територіальна громада жодного разу не входила до Переліку територій, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), станом на 17 березня 2022 року даних відносно того, що Зеленодольська територіальна громада перебуває в районі проведення активних бойових дій також не було. Об`єктивні причини, пов`язані із військовою агресією, у даному випадку відсутні. Позивачка знала, що не вийшла на роботу та наслідки цього, та отримавши оскаржуваний наказ лише 06 березня 2023 року допустила зловживання правами.

26 квітня 2024 року позивачка надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 08 лютого 2021 року позивачка ОСОБА_1 була прийнята на посаду діловода відділення поліції № 10 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області наказом № 44 о/с.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією рф проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони, Президент України підписав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», згідно яким воєнний стан запроваджується з 5 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В березні 2022 року позивачка виїхала до м. Мукачева Закарпатської області.

16 березня 2022 року ОСОБА_1 разом з донькою стала на облік в ЦНАП Мукачівської міської територіальної громади, як тимчасово переселені особи.

Згідно наказу відповідача від 18 березня 2022 року № 373 о/с позивачку було звільнено на підставі доповідної записки начальника Криворізького РУП Васильєва В.В. від 17 березня 2022 року про відсутність працівника на робочому місці, причина звільнення - прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що невихід позивачки на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин, не може мати наслідком звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України за підставою «прогул». Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин, у такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посада. Відсутність працівника на роботі у зв`язку з бойовими діями не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини. Тому, до з`ясування причин відсутності працівника та отримання від нього письмових пояснень, доцільно було обліковувати його, як працівника, відсутнього з нез`ясованих або з інших причин, а не звільняти з роботи.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, у зв`язку з наступним.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За правилами ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22, 24 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40, п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21) вказано, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, позивачка не заперечувала факт відсутності її на робочому місці, мотивуючи поважність такої відсутності військовими діями, а також необхідністю переїзду родини позивачки до більш безпечного місця. 16 березня 2022 року ОСОБА_1 разом з донькою стала на облік в ЦНАП Мукачівської міської територіальної громади , як тимчасово переселені особи.

Проте, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, колегія суддів доходить висновку про те, що позивачкою не доведено поважних причин відсутності на робочому місці з 17 березня 2022 року, а саме неможливість прибути до місця роботи.

Натомість, взяття її на облік як ВПО 16 березня 2022 року доводить факт того, що наміру виходити на роботу вона не мала.

При цьому запроваджений в Україні воєнний стан, не є достатнім доказом на підтвердження поважності причини відсутності позивачки на роботі 17 березня 2022 року.

У частині першій статті 147 КЗпП України зазначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Зазначена правова позиція викладена, у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 568/487/22

Наведене спростовує доводи позивача щодо невиконання відповідачем вимог ст.149 КЗпП України.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що 15 березня 2022 року було прийнято Закон України № 2136 ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до положень частини 3 статті 12 вказаного Закону протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".

Однак, правом на надання відпустки позивачка не скористалася.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також невідповідністю висновків суду обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції- скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

У зв`язку з наявністю правових підстав для скасування рішення суду з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову підлягає скасуванню і додаткове рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 лютого 2024 року, яким з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 7000 грн.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 жовтня 2023 року та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за прогул, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 червня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л.Демченко

М.О.Макаров