ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6421/24 Справа № 190/2426/23 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,

- за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року,-

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що він з 13 квітня 1993 року працює у структурному підрозліді «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на різних посадах, з 06.05.2014 року працює на посаді оглядача-ремонтника вагонів 5 розряду. За 2017 рік та за період з 2019-2021 роки йому надавалась щорічна відпустка з правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі, лише у розмірі: за 2017 рік - 2105,00 грн., за 2019 рік - 2401,25 грн., за 2020 рік - 2746,25 грн., за 2021 рік - 4540,00 грн.. Відповідач проігнорував пункти 3.1.15 Колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» на 2014-2015 роки, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. У зв`язку з чим, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

У зв`язку з вищевикладеним, просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь 6303,50 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та стягнути з відповідача на його користь понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задоволено.

Стягнуто з акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік у сумі 6303 (шість тисяч триста три ) грн. 50 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень).

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

14.05.2024 року від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки положенням Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), а саме, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. Заявлені вимоги про стягнення недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017, 2019 рік, тобто до введення на території України карантину та продовження у зв`язку із цим процесуальних строків. Крім того, на час звернення із вказаним позовом позивач не довів про порушення своїх прав та недоотримання матеріальної допомоги на оздоровлення. Витрати на адвоката у розмірі 2 500 грн. є неспівмірними складності даної справи, фактично позов є шаблонним.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходило.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 6303,50 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено.

ОСОБА_1 з 13 квітня 1993 року працює у структурному підрозліді «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про що свідчить копія трудової книжки /а.с.15-16/.

У періоди з 22.05.2017 року по 22.06.2017 року, з 12.02.2019 року по 15.03.2019 року, з 06.07.2020 року по 05.08.2020 року, з 18.11.2021 року по 18.12.2021 року позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка.

Відповідно наданих суду розрахунків заробітної плати структурного підрозліду «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» позивачу ОСОБА_1 була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за за 2017 рік - 2105,00 грн., за 2019 рік - 2401,25 грн., за 2020 рік - 2746,25 грн., за 2021 рік - 4540,00 грн./а.с.17-20/.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.15. Колективного договору на 2014-2015 роки, укладеного між начальником ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», схваленого конференцією трудового колективу відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» 25.03.2014 року, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Пунктом 1.4 Колективного договору визначено, що за спільною домовленістю сторін в договір можуть вноситися доповнення або зміни, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені діючим законодавством і цим договором і повинні бути затвердженні на конференції трудового колективу/а.с.21-23/.

Відповідно до спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/335 ПК/10 від 20 січня 2017 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» у 2017 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця»/а.с.24/.

Відповідно до спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/635 ПК/13 від 14 квітня 2017 року постановлено застосувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі ДП «Придніпровська залізниця» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом»/а.с.25/.

Відповідно до спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № ВЧДЕ-2/1544 ПК/22 від 31 січня 2018 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагоне депо Батуринська» у 2018 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця»/а.с.26/.

Відповідно до спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № 209/ВЧДЕ-2 ПК/34 від 23 січня 2019 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» у 2019 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця»/а.с.27/.

Відповідно до спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № 348/ВЧДЕ ПК/46 від 23 січня 2020 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» у 2020 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця»/а.с.28/.

Відповідно до спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/821 ПК/04 від 15 червня 2021 року постановлено внести зміни до колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», а саме в пункт 3.1.15. викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року» /а.с.30/.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2020 року був встановлений на рівні 2197,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 2746,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 4540,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн.

Таким чином, прийняття спільної постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № ВЧДЕ-2/635 ПК/13 від 14 квітня 2017 року про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна постанова начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № ВЧДЕ-2/635 ПК/13 від 14 квітня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.15. Колективного договору.

Судом не приймаються доводи відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення статей 22, 58 Конституції України, статтю 9 КЗпП України, суд приходить висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.

Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, судом не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.

Не можна погодитись й з посиланнями відповідача у відзиві на положення статей 203, 215 ЦК України як підставу для визнання недійсним колективного договору, як такого, що суперечить умовам пункту 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, з вищенаведених підстав.

До того ж, у даному випадку, варто зауважити й на тому, що Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-530цс15 дійшов висновку, що «враховуючи, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91, 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту). Установивши наявність між сторонами договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, та факт укладення цього договору саме у зв`язку з існуванням трудових правовідносин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що укладений договір не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину». Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц (провадження № 61-28768св18).

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо недоплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення є неправомірними.

Так судом, встановлено, що недоплачена сума матеріальної допомоги за 2017 рік становить 1095,00 грн. (3200,00 - 2105,00), у 2019 році 1771,75 грн. (4173,00 - 2401,25), у 2020 році 1976,75 ( 4723,00 - 2746,25), у 2021 році 1460,00 грн. (6000 - 4540,00), що разом становить 6303,50 грн., розмір якої підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку.

Встановивши вказані обставини судом першої інстанції зроблений обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Згідно з вимогами статті 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до вимог статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно приписів статті 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до вимог частини 2 статті 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Отже, за вказаний період 2017, 2019-2021 роки відповідач недоплатив позивачу матеріальну допомога в розмірі 6303,50 грн., яка правомірно стягнута судом першої інстанції.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами сторони відповідача, викладеними в апеляційній скарзі.

При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Проаналізувавши у сукупності положення статі 22,58 Конституції України, статті 9 КЗпП України, колегія суддів вважає,що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема, призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю, не мають зворотної сили.

Виходячи з наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017, 2019-2021 роки є неправомірними, тому заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про безпідставне не застосування судом першої інстанції строків позовної давності відхиляються.

Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин (2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки), в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Крім того, згідно з п.1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, що тривали протягом всього спірного періоду, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, протягом спірного періоду позивач ОСОБА_1 перебував у відпустках та йому виплачувалася матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі меншому, аніж передбачено правовими нормами.

Стосовно витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч.4 ст.141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону № 5076-VI).

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19 лютого 2020 року справа №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Надаючи оцінку переліченим послугам правничої допомоги, колегія суддів погоджується із тим, що сума 2 500 грн. не є значною порівняно з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову. Заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним, що відповідає вимогам ч.4 ст.137 ЦПК України. При цьому, складання позовної заяви та проведення розрахунків недоплаченої допомоги на оздоровлення теж потребує часу та зусиль, як і виготовлення копій документів учасникам процесу, та подання позову до суду. Відповідачем не доведено, що шаблон для складання позовів даної категорії спору не був розроблений представником позивача, а складання позову та його подання до суду не вимагало від нього будь-яких зусиль.

Отже, доводи апеляційної скарги на правильність рішення суду першої інстанції не впливають.

При таких обставинах, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Згідно з ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: