ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 200/13861/21

адміністративне провадження № К/990/30193/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року (головуючий суддя Давиденко Т.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року (головуючий суддя: Міронова Г.М., судді: Геращенко І.В., Казначеєв Е.Г.) у справі № 200/13861/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

20 жовтня 2021 року фізична особа-підприємства ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (далі також відповідач), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 19 серпня 2021 року № СМУ1607/1092/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року позов задоволено.

Постанову Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 19 серпня 2021 року № СМУ1607/1092/АВ/П/ТД-ФС про накладення на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 480 000 гривень визнано протиправною та скасовано.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року залишено без змін.

02 листопада 2022 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, у якій скаржник просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Від позивача відзиву не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування вимог позовної заяви позивачем зазначено, що під час проведення перевірки відповідачем порушений порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.

Вказує на те, що висновок інспекторів за результатом проведення інспекційного відвідування ґрунтується на свідченнях осіб, які підтвердили, що нібито працюють у позивача.

На думку позивача, такий висновок ґрунтується на припущеннях та домислах.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що постанова, яка оскаржується, винесена відповідачем в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань охорони праці.

Вказує на те, інспекційне відвідування здійснене у відповідності до вимог чинного законодавства.

Стверджує, що зазначені у акті перевірки особи допущені позивачем до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом власника, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19 травня 2006 року, про що зроблений запис № 22770170000004459.

25 червня 2021 року Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці здійснене інспекційне відвідування позивача, про що складений акт за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці від 09 липня 2021 року № СМУ1607/1092/АВ (далі також акт № 1607).

В акті № 1607 вказано, що під час перевірки Східному міжрегіональному управлінню Державної служби України з питань праці надані такі усні пояснення громадян:

ОСОБА_2 пояснила, що знаходиться на стажуванні на настильника декілька днів.

ОСОБА_3 пояснили, що знаходиться на стажуванні на настильника другий день. Під час стажування розкладували тканину, давали розкладку, натягували тканину та відрізали її.

Трудові договори не оформлювали. З усіх інших питань інспектора праці ОСОБА_3 зазначила, щоб зверталися до керівника цеху - ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 зателефонувала керівнику цеху та зазначила, що йому необхідно приїхати до приміщення, також ОСОБА_5 пояснила, що знаходиться в приміщенні тимчасово і виконує обов`язки керівника цеху (адміністратора).

ОСОБА_6 пояснила, що працює на посаді нормувальника на ОСОБА_7 приблизно два місяці.

ОСОБА_8 сиділа за комп`ютером в приміщенні, суміжному з цехом. Повідомила, що прийшла за своїми речами. ОСОБА_8 зазначила, що керівником приміщення, в якому вона знаходилась, є ОСОБА_9 , після чого пройшла територією цеху та зайшла до тимчасово виконуючої обов`язки керівника ОСОБА_10 .

ОСОБА_11 працює близько чотирьох - шести місяців на ОСОБА_1 .. Заробітну плату отримує один раз на місяць на картковий рахунок. З посадовою інструкцією ознайомлений. Під час проведення інспекційного відвідування ОСОБА_11 проводив точне вирізання деталей по лекалах.

ОСОБА_12 повідомила, що працює неофіційно. Під час проведення інспекційного відвідування ОСОБА_12 проводила нумерацію деталей крою крейдою.

ОСОБА_13 працює 2 дні. Роботу знайшла за об`явою. Трудовий договір не оформлювала. ОСОБА_14 . Під час проведення інспекційного відвідування ОСОБА_15 проводила нумерацію деталей крою крейдою.

В акті № 1607, зазначено, що інспекторами праці встановленні порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України), Постанови № 413, а саме: працівники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 допущені до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом власника, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому про прийняття працівника на роботу, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

09 липня 2021 року Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці складений припис про усунення виявлених порушень № СМУ1607/1092/АВ/П, згідно якого позивач зобов`язаний усунути порушення.

19 серпня 2021 року Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці складена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № СМУ1607/1092/АВ/П/ТД-ФС, якою Управлінням вирішено накласти на позивача штраф у розмірі 480 000,00 гривень

Предметом спору у цій справі є правомірність прийняття відповідачем постанови про накладення штрафу на позивача за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № СМУ1607/1092/АВ/П/ТД-ФС у розмірі 480 000,00 гривень.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що за загальними вимогами інспекційного відвідування, в акті повинна бути зазначена інформація про працівників, що перебувають або не перебувають у трудових відносинах з керівником об`єкта відвідування, з обов`язковим зазначенням прізвища, ім`я, по батькові встановлених осіб, документів, які посвідчують особу, або інших даних, що підтверджують особу робітників.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що в акті зазначено лише прізвище, ім`я та по-батькові осіб, будь-яких інших даних про вказаних осіб в акті не зазначено.

Судами попередніх інстанцій зауважено, що запис інформації про прізвище, ім`я та по-батькові осіб, які вказані в акті перевірки, здійснений начебто зі слів осіб, без належного підтвердження особистими документами, відібранням письмових пояснень тощо. Відтак, перелічених осіб не можна ідентифікувати.

З огляду на зазначене, суди дійшли висновку, що акт інспекційного відвідування не може вважатись належним доказом правопорушення та підставою для притягнення керівника об`єкта відвідування до відповідальності.

Також судами попередніх інстанцій взято до уваги, що за свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , місцем проживання останнього є АДРЕСА_1 .

Нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 знаходиться у користуванні ТОВ «Спец-Контакт», що підтверджується змістом листа ТОВ «Спец-Контакт» від 21 липня 2021 року № 21-07/21.

На думку судів попередніх інстанцій, перебування осіб, вказаних в акті інспекційного відвідування, на території торгівельного комплексу «Слов`янський бульвар» АДРЕСА_2, не свідчить про існування трудових відносин між ними та позивачем та не підтверджує фактичного допущення зазначених осіб до роботи.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржником зазначено, що інспекторами праці, з урахуванням вимог наказу Міністерства розвитку економіки торгівлі та сільського господарства України від 27 жовтня 2020 року № 2161 (далі також наказ № 2161), яким затверджено форми документів, складено відповідний акт за результатом інспекційного відвідування.

Стверджує, що зазначений акт містить відомості щодо допуску осіб до роботи без оформлення трудових відносин, в тому числі, з`ясовані дані щодо прізвища, ім`я та по батькові щодо семи осіб та зазначено ім`я та по батькові щодо однієї особи.

Скаржник наполягає на тому, що жодним нормативно-правовим документом та Конвенцією міжнародної організації праці № 81 1947 року не передбачено вимоги щодо зазначення в акті прізвища, ім`я, по батькові встановлених осіб, документів, які посвідчують особу, або інших даних, що підтверджують особу робітників.

Наполягає на тому, що інспектор праці при здійсненні інспекційного відвідування не наділений правами вимагати у осіб, які надають пояснення, особисті документи.

Також скаржник зазначає, що загальні підходи до оцінки недоліків форми рішення сформульовані Верховним Судом у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 820/2300/18, від 30 квітня 2020 року у справі № 810/384/16, від 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, від 25 січня 2019 року у справі № 812/1112/16, у яких Верховний Суд звертав увагу, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення.

Водночас наголошує на не застосуванні судом норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а саме підпункт і) частини першої статті 12 Конвенції № 81, підпункти 3,6 пункту 10, пункт 19 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 823 (далі також Порядок № 823).

Вважає, що фіксування пояснень засобами відеотехніки, опис виявлених порушень у акті, відмітка у акті про долучення матеріалів відеофіксації, свідчить про достатність, належність та допустимість в якості доказу акта та відеозапису інспекційного відвідування та є такими, що містять інформацію щодо предмета доказування.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.

Державна служба України з питань праці України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За унормуванням пункту 7 даного Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства з охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, у тому числі з питань: забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального та колективного захисту; монтажу, ремонту, реконструкції, налагодження і безпечної експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва і машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки; безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами, проведення робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів, ракетного палива та вибухових матеріалів військового призначення; виробництва, зберігання, використання отруйних речовин у виробничих процесах, у тому числі продуктів біотехнологій та інших біологічних агентів; організації проведення навчання (в тому числі спеціального) і перевірки знань з питань охорони праці; навчання працівників у сфері поводження з вибуховими матеріалами та перевірки їх знань.

Відтак, відповідач у справі - це орган владних повноважень, якому чинним законодавством України надані владні управлінські функції щодо реалізації державної політики у сфері охорони праці.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Спірні у цій справі правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі також Закон № 877-V), статтею 259 КЗпП України, а також Порядком № 823.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 затверджено Порядок здійснення державного контроль за додержанням законодавства про працю.

Порядок № 823 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1986-IV, та Законом України «Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Згідно із пунктом 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Пунктом 8 Порядку № 823 передбачено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності).

За змістом пунктів 16-17 Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.

27 жовтня 2020 року Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України затверджений наказ № 2161 «Про затвердження форм документів, що складаються при здійсненні заходів державного нагляду та контролю Державною службою України з питань праці».

В акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю повинна бути зазначена інформація, зокрема, про:

дату та місце складання акту інспекційного відвідування;

прізвище, ім`я, по батькові посадових осіб, які проводять інспекційне відвідування з зазначенням номерів службових посвідчень;

прізвище, ім`я, по батькові керівника або уповноваженої особи об`єкта відвідування, інших осіб, присутніх при проведенні інспекційного відвідування;

найменування об`єкта відвідування та його місцезнаходження;

тривалість інспекційного відвідування;

дані про останній проведений захід державного контролю;

опис стану додержання вимог законодавства про працю;

детальне проведення перевірки та опис виявлених порушень;

підписи інспекторів праці та керівника об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 червня 2021 року Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці здійснене інспекційне відвідування позивача, про що складений акт за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці від 09 липня 2021 року № СМУ1607/1092/АВ (далі також акт 1607).

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу наведеної норми слідує, що відповідальність за вказаною статтею настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.

Судами попередніх інстанцій за змістом акта № 1607 встановлено, що в якості порушення керівником об`єкта відвідування законодавства про працю вказаний факт допуску ФОП ОСОБА_1 працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 без укладання трудового договору, при цьому вказані лише іх прізвище, ім`я та по-батькові; будь-яких інших даних про вказаних осіб в акті не зазначено.

За позицією судів попередніх інстанцій, зазначення в акті лише прізвище, ім`я та по-батькові, не надає можливості ідентифікувати зазначених осіб.

Проте колегія суддів не погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, передбачено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право, серед іншого:

a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції;

i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм;

За змістом пункту 10 Порядку № 823 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право:

під час проведення інспекційних відвідувань за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, без попереднього повідомлення о будь-якій годині доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця (пункт 1);

наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування, іншим особам, що володіють необхідною інформацією, запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення (пункт 3);

фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки (пункт 6).

Отже, чинним законодавством інспектори праці наділені повноваженнями отримувати під час інспекційного відвідування усні пояснення та фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.

Так, під час судового засідання 22 грудня 2021 року судом першої інстанції досліджувався диск з відеозаписом, проте судом не було надано оцінку інформації, яка зафіксована засобами відеотехніки, а саме усним поясненням осіб, які були виявленні під час інспекційного відвідування.

Верховний Суд критично оцінює позицію судів попередніх інстанцій щодо неможливості ідентифікувати осіб, які зазначені в акті, беручи до уваги, що такі особисто під час надання усних поясненнях вказували на своє повне прізвище, ім`я та по батькові.

Також судом не було надано оцінки усним поясненням таких осіб щодо виду робіт, які вони виконували та чому такі особи вказували на ОСОБА_1 як керівника.

Судами попередніх інстанцій взято до уваги, що згідно із інформацією зазначеною в свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , місцем проживання останнього є АДРЕСА_1 .

Водночас зауважено, що нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 знаходиться у користуванні ТОВ «Спец-Контакт», що підтверджується змістом листа ТОВ «Спец-Контакт» від 21 липня 2021 року № 21-07/21.

Проте судами не було встановлено за якою адресою позивач здійснює свою господарську діяльність з урахуванням видів його діяльності за КВЕД.

Згідно із статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За такого правового регулювання з урахуванням предмету спору, Верховний Суд наголошує, що усні пояснення мають узгоджуватись та в залежності від їх змісту перевірятись іншими наявними в справі належними та допустимими доказами, як окремо так і в сукупності з іншими доказами, у тому числі на предмет їх належності та допустимості, а також достовірності та достатності для висновку про винуватість особи в тому чи іншому правопорушенні або навпаки для спростування звинувачень.

Відтак, усні пояснення, зафіксовані за допомогою засобів відеофіксації, інформація наявна в акті № 1607 та докази щодо адреси здійснення позивачем господарської діяльності мають бути оцінені судом як окремо так і в сукупності в контексті перевірки доводів позивача та заперечень відповідача.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною третьою цієї норми визначено, що одним із основних принципів адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

За вимогами частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до приписів статей 73, 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а в разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00) та пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Петриченко проти України» (№2586/07), суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

При цьому, відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Насамперед, законність рішення залежить від безумовної, точної відповідності його законам та іншим нормативно-правовим актам, що визначається перш за все правильною юридичною кваліфікацією взаємовідносин сторін та інших учасників справи.

Обґрунтованим рішення слід вважати тоді, коли суд повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Верховний Суд наголошує, що за критеріями обґрунтованості судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

В межах цієї справи судами попередніх інстанцій надано оцінку доказів вибірково, а саме: надано перевагу доказам, які надані позивачем та поза увагою залишилися докази, на які покликається відповідач у справі, а саме диск з відеофіксацією заходу контролю, який містить усні пояснення осіб, щодо яких, на думку відповідача, допущенні порушення (неналежне оформлення трудових відносин).

З огляду на зазначене, судові рішення у цій справі не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, оскільки судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки усім доказам у справі та рішення судів не містять мотиви чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інші докази.

За приписами статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, Верховний Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими та законними, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року у справі № 200/13861/21 скасувати.

Справу № 200/13861/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Шарапа