ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа №400/6073/21

адміністративне провадження № К/990/27675/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 (головуючий суддя: Малих О.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 (головуючий суддя: Лук`янчук О.В., судді: Бітов А.І., Ступакова І.Г.) у справі №400/6073/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Аріс-Контракт» до Міністерства юстиції України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мотус Анте» про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Аріс-Контракт» (далі - ТОВ Фірма «Аріс-Контракт» або позивач) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст України або відповідач), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мотус Анте» (далі - ТОВ «ФК «Мотус Анте»), в якому просило:

визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 17.06.2021 № 2086/7 «Про відмову у задоволенні скарги», який винесено на підставі висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту від 10.06.2021 за результатами розгляду скарги ТОВ Фірма «Аріс-Контракт» від 20.04.2021, зареєстрованої в Мін`юсті України 13.05.2021 №5965-32-21;

зобов`язати Мін`юст України розглянути по суті скаргу ТОВ Фірма «Аріс-Контракт» від 20.04.2021, зареєстровану в Мін`юсті 13.05.2021 № 5965-32-21 згідно Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 08.02.2022, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022, позов задовольнив.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані рішення, і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 27.10.2022 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 08.06.2023 задоволено заяви суддів Білак М.В., Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М. про самовідвід, а справу №400/6073/21 передано до секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення нового складу суду.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що оскаржуваний наказ винесено на підставі висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 10.06.2021, який не відповідає вимогам Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 (далі - Порядок № 1128), та Положенню про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 71/5 від 09.01.2020 (далі - Положення № 71/5), оскільки його складено при розгляді скарги TOB Фірма «Аріс-Контракт», яка не була розглянута по суті, а також не наведено правових обґрунтувань стосовно відмови у її задоволенні.

По суті поданої скарги позивач зазначив, що 12.03.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перцовою Мариною Геннадіївною посвідчено договір про відступлення прав вимоги № ВПВ-1203.

Проте, за висновками позивача, вказана реєстраційна дія вчинена з грубим порушення вимог частини третьої статті 10, частин першої четвертої статті 18, частин першої, другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 24 Закону України «Про іпотеку», статті 41 Закону України «Про нотаріат».

За твердженнями позивача, порушення полягають у складанні та посвідченні договору поза приміщенням робочого місця, складанні та посвідченні договору відступлення прав вимоги без безпосередньо доступу до Державного реєстру речових прав та належного оформлення.

Отже, Колегією не встановлені очевидні факти, які є підставою для скасування рішення нотаріуса.

Вказані обставини, на переконання позивача, безумовно свідчать про протиправність оскаржуваного у справі наказу.

Відповідач позов не визнав. Зазначив, що у посвідчувальному написі на договорі про відступлення прав вимоги № ВПВ-1203 приватним нотаріусом Перцовою М.Г. зазначено, що «...у зв`язку з особливістю вчинення нотаріальної дії, на прохання та виробничою необхідністю договір складено та посвідчено поза приміщенням робочого місця о 14-25 за адресою Україна, м. Київ, вул. Андріївська, 4».

Вказана адреса є адресою сторони договору АТ «ПУМБ».

Своєю чергою, законодавство не містить переліку (вичерпного або ж орієнтовного) причин, за наявності яких нотаріус здійснює нотаріальну дію поза межами робочого місця. Тобто в кожному окремому випадку нотаріус самостійно, з огляду на особливості вчинення нотаріальної дії, оцінює можливість та необхідність вчинити нотаріальну дію поза межами свого робочого місця.

Отже, за позицією відповідача, посвідчення спірного договору поза межами робочого місця приватного нотаріуса не свідчить про порушення прав сторін договору або третіх осіб, в тому числі і позивача.

Місце вчинення нотаріальної дії жодним чином не пов`язане з діями нотаріуса як державного реєстратора, і відповідно перевірка підстав вчинення нотаріальної дії поза межами робочого місця приватного нотаріуса не входить до компетенції Центральної колегії МЮУ з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції.

Також пункт 2.2 Договору визначає, що права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення (іпотечний договір) переходять від первісного кредитора (АТ «ПУМБ») до нового кредитора (ТОВ «Мотус Анте») після повної оплати суми компенсації прав вимоги за даним договором.

Отже, право вимоги перейшло до ТОВ «Мотус Анте» не з моменту укладення договору, а з моменту повної оплати ним відповідної компенсації, визначеної договором. Тобто Договір про відступлення прав вимоги № ВПВ-1203 містить положення про відкладальну обставину набуття прав новим кредитором за даним договором.

При здійсненні державної реєстрації договору по відступлення прав вимоги за іпотечним зобов`язанням нотаріус в державному реєстрі прав здійснює заміну первісного іпотекодержателя (яким є ПАТ «ПУМБ») на нового іпотекодержателя (ТОВ «Мотус Анте»), проте вчинення таких реєстраційних дій можливе лише після виконання новим іпотекодержателем ТОВ «Мотус Анте» умов, визначених пунктом 2.2. Договору.

Отже, за висновками відповідача, до спірних правовідносин застосовуються положення частини п`ятої статті 312 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки правові наслідки цього договору пов`язані з настанням певних обставин (повна оплата новим іпотекодержателем компенсації за договором), відтак державна реєстрація договору про відступлення прав вимоги № ВПВ-1203 можлива лише після настання обставин, визначених пунктом 2.12.2. Договору.

За позицією відповідача, вказані вимоги закону приватним нотаріусом Перцовою Г.М. було дотримано, а тому посилання позивача на порушення нотаріусом вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є безпідставними.

IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх установлено, що позивач є власником нежитлових приміщень (літ. А-4 загальною площею 1747,9 кв.м., літ. В-2 загальною площею 488,3 кв.м., літ. Д Д(1) загальною площею 166,8 кв.м., літ. Е-2 загальною площею 295,0 кв.м., літ. Ж-2 загальною площею 650,5 кв.м., літ. З загальною площею 137,4 кв.м.) за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Морехідна, будинок 1в/3 на підставі свідоцтва про право власності № САЕ 837209, виданого 06.11.2012 Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.

Водночас 12.03.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перцовою М.Г. посвідчено договір про відступлення прав вимоги № ВПВ-1203.

Відповідно до вказаного договору, Первісний кредитор - АТ «Перший Український міжнародний банк» відступив Новому кредитору - ТОВ «ФК «Мотус Анте» право вимоги за Договором іпотеки, посвідченим 28.08.2007 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Літвінчук А.А., реєстровий №746, зі змінами та доповненнями до нього, укладеним в якості забезпечення виконання зобов`язань Боржника - ТОВ «Ікар» за Кредитним договором № 7.3-70 від 23.08.2007, укладеним Первісним кредитором, в якості Іпотекодержателя та ПП «Орион-Нива», в якості Іпотекодавця, яким передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитловий об`єкт, загальною площею 8716,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1а.

Приватним нотаріусом Перцовою М.Г. на підставі рішення № 57168134 від 18.03.2021 зареєстровано відступлення іпотеки на нежитлову будівлю від АТ «ПУМБ» до ТОВ «ФК Мотус Анте» (запис про іпотеку № 40987308) на підставі посвідченого нею договору відступлення прав вимоги від 12.03.2021 № ВПВ-1203, зареєстрованого в реєстрі за № 264.

Також рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 57167240 від 18.03.2021 приватний нотаріус Перцова М.Г. вирішила провести державну реєстрацію відступлення прав вимоги для іпотеки на нежитлову будівлю, що розташована: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Морехідна, будинок 1в/6 .

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 57166782 від 18.03.2021 приватний нотаріус Перцова М.Г. вирішила провести державну реєстрацію відступлення прав вимоги за іпотекою на нежитлову будівлю, що розташована: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Морехідна, будинок 1в/3 .

Вважаючи проведену приватним нотаріусом державну реєстрацію відступлення права вимоги на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1а протиправною, позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) зі скаргою, з урахуванням доповнень.

Скарга обумовлена тим, що під час здійснення оскаржуваних реєстраційних дій приватним нотаріусом допущені порушення вимог частини третьої статті 10, частин першої четвертої статті 18, частин першої, другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 24 Закону України «Про іпотеку», статті 41 Закону України «Про нотаріат».

Також скаржник наголосив, що на момент вчинення оскаржуваних реєстраційних дій нежитлову будівлю, яка була предметом іпотеки за договором від 28.08.2007, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Літвінчук А.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 746, було поділено на 7 нових об`єктів нерухомого майна, власником двох з яких було ТОВ Фірма «Аріс-Контракт». Отже, на дату прийняття оскаржуваних рішень нежитлова будівля припинила своє існування як самостійний об`єкт нерухомого майна.

17.06.2021 Мін`юстом України прийнято наказ № 2086/7, яким відмовлено у задоволенні скарги ТОВ Фірма «Аріс-Контракт» від 19.04.2021, оскільки рішення від 18.03.2021 № 57168134 прийнято приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу відповідно до законодавства.

В якості підстави зазначено висновок центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції від 10.06.2021.

Згідно із цим висновком Колегія виснувала, що оскаржуване рішення прийнято приватним нотаріусом Перцовою М.Г. відповідно до норм чинного законодавства у сфері державної реєстрації прав.

Водночас вважаючи наказ Мін`юсту України від 17.06.2021 № 2086/7 протиправним, позивач звернувся із цим позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вчинення нотаріальної дії, у спірному випадку посвідчення договору, та окремі заходи з проведення державної реєстрації прав, у спірному випадку рішення щодо реєстрації відступлення прав вимоги для іпотеки, є елементами однієї дії спрямованої на виникнення, зміну, припинення відповідних цивільних прав, тому однією із загальних засад державної реєстрації прав визначено одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав.

Водночас беручи до уваги, що дата правочину має суттєве значення для реалізації прав пов`язаних з його вчиненням, суди констатували, що такі суттєві розбіжності у строках між посвідченням договору (12.03.2021) та прийняттям рішення щодо проведення державної реєстрації прав визначених цим договором (18.03.2021) безумовно порушують принцип одночасності та є порушенням порядку державної реєстрації прав, передбаченої статтями 3, 18, 312 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Також суди констатували, що нотаріальна дія має вчинятись в приміщенні, яке є його робочим місцем за винятком випадків, передбачених законодавством.

Водночас у договорі про відступлення прав вимоги № ВПВ-1203 приватним нотаріусом вчинено посвідчувальний напис наступного змісту: «у зв`язку із особливістю вчинюваної нотаріальної дії, на прохання та виробничою необхідністю договір складено та посвідчено поза приміщенням робочого місяця…».

Проте за висновками судів попередніх інстанцій, «прохання та виробнича необхідність» не є достатньо обґрунтованою підставою для вчинення нотаріальної дії поза робочим місцем приватного нотаріуса, а складання та посвідчення договору відступлення прав вимоги не повинно вчинятись нотаріусом без безпосередньо доступу до Державного реєстру речових прав, а отже нотаріусом порушено вимоги законодавства щодо вчинення нотаріальної дії поза робочим місцем приватного нотаріуса під час посвідчення договору про відступлення прав вимоги від 12.03.2021 № ВПВ-1203, а Колегією в свою чергу даний факт не перевірено.

Також дослідивши висновок центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції від 10.06.2021, який слугував підставою для прийняття оскаржуваного наказу, суди попередніх інстанцій констатували, що скарга ТОВ Фірма «Аріс-Контракт» не розглянута Колегією по суті, а відтак рішення Колегії викладені у висновку від 10.06.2021 є формальними та такими, що лише констатують та не спростовують факти викладені у скарзі від 20.04.2021. Розгляд Колегією оскаржуваного рішення нотаріуса на предмет законності взагалі не здійснювався. Отже враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем порушено вимоги пунктів 9, 10 Порядку № 1128.

Також в контексті оцінки доводів апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції правил юрисдикційної підсудності цієї справи, із посиланням на висновки Великої Палати у справі № 910/8424/17, Верховного Суду у справах №826/9046/16 та № 120/3076/21-а, суд апеляційної інстанції зазначив, що за предметом спору та суб`єктним складом сторін, цей спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Одночасно з цим, суд визнав нерелевантною до спірних правовідносин приведу Мін`юстом судову практику у постановах від 27.11.2018 у справі № 820/3534/17, від 18.02.2021 у справі № 826/16633/16, від 28.04.2021 у справі № 826/10530/18.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій розглянуто справу з порушенням правил юрисдикційної підсудності. За твердженнями скаржника, зазначена справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.04.2021 у справі № 826/3582/17 та від 19.05.2022 у справі № 160/6436/20, які безпідставно не були враховані судами попередніх інстанцій при визначенні підсудності цієї справи.

Також скаржник зазначає, що судами не враховані висновки Верховного Суду щодо необхідності залучення до участі у справі всіх заінтересованих осіб, що містяться в постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 910/9843/19. У контексті цих доводів, скаржник наголосив, що оскільки АТ «ПУМБ» також був стороною договору про відступлення прав вимоги № ВПВ-1203 (первісним іпотекодержателем спірного майна), останній також мав бути залучений до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Скаржник також стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано принцип «пропорційності втручання», сформульований у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20.

У контексті зазначеного принципу скаржник наголосив, що допущення приватним нотаріусом певних порушень, які не впливають на наявність підстав для державної реєстрації прав, не може бути підставою для скасування Мін`юстом рішення суб`єкта реєстрації.

Своєю чергою, у процесі розгляду скарги Мін`юстом встановлено дотримання вимог закону щодо порядку вчинення державної реєстрації прав; встановлено повноту документів, які були необхідні для державної реєстрації прав; встановлено відсутність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав.

Отже, при розгляді скарги підтверджено законність рішення приватного нотаріусу.

Проте судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норму частини шостої статті 312 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Із посиланням на частини першу, п`яту статті 312 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скаржник стверджує, що законодавець допускає наявність певних обставин, за яких вимога щодо одночасності вчинення нотаріальної дії та державної реєстрації прав, які виникають, змінюються або припиняються на підставі такої нотаріальної дії, не застосовується.

Так, відповідно до умов договору № ВПВ-1203 права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення (іпотечний договір) переходять від первісного кредитора (АТ «ПУМБ») до нового кредитора (ТОВ «Мотус Анте») після повної оплати суми компенсації прав вимоги за даним договором.

Отже, договір про відступлення прав вимоги № ВПВ-1203 містить положення про відкладальну обставину набуття прав новим кредитором (після повної оплати суми компенсації прав вимоги).

Відповідно державну реєстрацію відступлення прав вимоги нотаріус міг провести лише після отримання від сторін доказів виконання ними умов договору (доказів настання відкладальної обставини). Саме цим і пояснюється той факт, що нотаріальна дія була вчинена 12.03.2021, а реєстрація прав, що виникли на підставі вчинення нотаріальної дії, проведена 18.03.2021.

Разом з цим, проведення державної реєстрації прав через 6 днів після нотаріального посвідчення договору не є підставою для визнання такої реєстрації незаконною та скасування (в тому числі за наслідками розгляду Мін`юстом скарги на дії державного реєстратора), оскільки підстави для прийняття державним реєстратором відповідного рішення про реєстрацію прав були наявні, і подані документи відповідали вимогам закону.

Скаржник також вважає, що перевірка дотримання нотаріусом процедури вчинення нотаріальної дії, що не пов`язана з процедурою вчинення реєстраційної дії, не входить до повноважень Мін`юсту під час розгляду скарг на рішення державного реєстратора.

Натомість до повноважень Мін`юсту віднесена саме правова оцінка законності рішення державного реєстратора.

Своєю чергою, місце вчинення нотаріальної дії є одним із складових порядку вчинення нотаріальної дії, і не має жодного відношення до прийняття рішення державним реєстратором та порядку вчинення державної реєстрації прав.

Водночас, оскільки в судовій практиці не сформовано правовий висновок - чи має право Міністерство юстиції під час розгляду скарги на рішення державного нотаріуса перевіряти дотримання вимог законодавства щодо порядку вчинення нотаріусом нотаріальної дії, яка безпосередньо не пов`язана саме з прийняттям рішення нотаріусом як державним реєстратором, скаржник просить сформувати відповідний правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Поряд з цим скаржник вважає, що посвідчення спірного договору поза межами робочого місця приватного нотаріуса не свідчить про порушення прав сторін договору або третіх осіб, в тому числі, ТОВ Фірма «Аріс-Контракт».

Також скаржник наголошує на передчасності задоволених позовних вимог про зобов`язання Мін`юсту розглянути по суті скаргу ТОВ Фірма «Аріс-Контракт», оскільки законодавець у пункті 17 Порядку № 1128 передбачив порядок дій Мін`юсту в разі скасування судом рішення за наслідками розгляду скарги в сфері державної реєстрації. В такому випадку Мін`юст повинен здійснити повторний розгляд скарги.

Інші учасники справи процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

VIІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

Вирішуючи питання юрисдикційної підсудності цього спору, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг

Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

У справі, що розглядається, подання скарги було обумовлено тим, що за позицією ТОВ Фірма «Аріс-Контракт» оскаржувана реєстраційна дія вчинена приватним нотаріусом з грубим порушення вимог частини третьої статті 10, частин першої четвертої статті 18, частин першої, другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 24 Закону України «Про іпотеку», статті 41 Закону України «Про нотаріат».

Водночас подання позову зумовлено тим, що скарга ТОВ Фірма «Аріс-Контракт» не була розглянута по суті. Рішення Колегії, оформлене висновком від 10.06.2021, є формальним та таким, що лише констатує, проте не спростовує факти, викладені у скарзі від 20.04.2021. Розгляд Колегією оскаржуваного рішення нотаріуса на предмет законності взагалі не здійснювався.

Разом з цим, питання правомірності/неправомірності набуття третьою особою права власності на об`єкт нерухомості позивач перед судом не порушував, а відповідачем визначив суб`єкта владних повноважень Мін`юст України, який здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації.

Отже, при оцінці доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил юрисдикційної підсудності цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що спір у справі стосується виключно процедури розгляду Мін`юстом скарги на дії приватного нотаріуса, оскільки скаргу відповідачем не розглянуто по суті поставлених у ній питань (дії державного виконавця, як і їх наслідки у судовому порядку не оскаржуються).

Відповідно в межах розгляду цієї справи суд перевіряє дотримання процедури під час реалізації Мін`юстом владних управлінських функцій щодо забезпечення адміністративного оскарження у сфері державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, з огляду на суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у цій справі, спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що цей спір не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Своєю чергою приведена скаржником судова практика не є релевантною до спірних правовідносин, позаяк правовідносини у справах № 826/3582/17, № 160/6436/20, і у справі, що розглядається, виникли за різних фактичних обставин. Зокрема у наведених справах, позов був направлений на відновлення порушених цивільних (майнових) прав.

Щодо правомірності оскаржуваного наказу Мін`юсту від 17.06.2021 № 2086/7 «Про відмову у задоволенні скарги», колегія суддів виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регламентуються Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (частина перша статті 1 Закону № 1952-IV).

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав визначається статтею 37 Закону № 1952-IV.

Відповідно до приписів цієї норми, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги:

1) на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора;

2) на дії або бездіяльність суб`єктів державної реєстрації прав.

Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги щодо державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

в1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

д) підпункт «д» пункту 2 частини шостої статті 37 виключено

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені підпунктами «а», «ґ» і «е» пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

5) є рішення цього органу з того самого питання;

6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;

10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 затверджено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 1128), який визначає процедуру здійснення Мін`юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації).

Згідно із пунктом 2 цього Порядку, розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.

Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

Пункт 9 Порядку № 1128 передбачає, що під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Згідно із пунктами 13, 14 цього Порядку, за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:

1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту;

2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що 20.04.2021 позивачем направлено скаргу на реєстраційні дії, проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перцовою М.Г. щодо державної реєстрації відступлення іпотеки на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1а.

Наказом від 17.06.2021 № 2086/7, із посиланням в якості підстави для його прийняття на висновок Колегії від 10.06.2021, вирішено відмовити у задоволенні скарги ТОВ Фірма «Аріс-Контракт» від 19.04.2021, оскільки рішення від 18.03.2021 №57168134 прийнято приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу відповідно до законодавства.

Позивач при зверненні до суду з позовом зазначив, що скарга TOB Фірма «Аріс-Контракт» не була розглянута по суті, а також не наведено правових обґрунтувань стосовно відмови у її задоволенні.

Позивач вважає, що реєстраційна дія вчинена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перцовою М.Г. з грубим порушення вимог частини третьої статті 10, частин першої, четвертої статті 18, частин першої, другої статті 24 Закону № 1952-IV, статті 24 Закону України «Про іпотеку», статті 41 Закону України «Про нотаріат».

Порушення полягають у складанні та посвідченні договору поза приміщенням робочого місця, складанні та посвідченні договору відступлення прав вимоги без безпосередньо доступу до Державного реєстру речових прав та належного оформлення. Отже, за твердженнями позивача, Колегією не встановлені очевидні факти, які є підставою для скасування рішення нотаріуса.

Водночас на противагу цим доводам позивача, Мін`юст стверджує, що у процесі розгляду ним скарги встановлено дотримання вимог закону щодо порядку вчинення державної реєстрації прав; встановлено повноту документів, які були необхідні для державної реєстрації прав; встановлено відсутність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав.

Отже, за позицією відповідача, при розгляді скарги підтверджено законність рішення приватного нотаріусу.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному наказу в контексті наведених доводів та заперечень, колегія суддів зазначає таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що підставою для винесення оспорюваного наказу слугував висновок центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції від 10.06.2021.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 1128 наказом Міністерства юстиції України № 71/5 від 09.01.2020 затверджено Положення про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Положення).

Відповідно до пункту 9 Положення за результатом розгляду скарги Колегія шляхом голосування приймає рішення, що оформлюється відповідним висновком.

Висновок Колегії має містити:

- дату та місце проведення засідання Колегії;

- перелік членів Колегії, які брали участь у засіданні, на якому прийнято рішення за результатом розгляду скарги;

- реквізити та суть скарги;

- рекомендації щодо задоволення (відмови у задоволенні) скарги;

- мотиви рішення Колегії у стислому викладенні;

- мотиви рішення Колегії у розгорнутому викладенні, зокрема відомості про наявність (відсутність) обставин, які мають значення для розгляду скарги, та відомості про наявність (відсутність) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, що оскаржуються;

- результати голосування («за», «проти», «утримався») членів Колегії.

Згідно із цим висновком, Колегія рекомендувала відмовити у задоволенні скарги ТОВ Фірма «Аріс-Контракт» від 20.04.2021, оскільки рішення від 18.03.2021 №5716834 прийнято приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перцовою М.Г. відповідно до законодавства.

У висновку містяться мотиви рішення у розгорнутому викладенні, згідно яких:

1. У скарзі зазначено, що нежитлова будівля була предметом договору іпотеки від 28.08.2007, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Літвінчук А.А., зареєстрованого в реєстрі за № 746. Проте 09.04.2014 іпотеку було припинено, а нежитлову будівлю поділено на 7 нових об`єктів нерухомого майна (власником двох із них був скаржник). Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, оскільки на дату його прийняття нежитлова будівля припинила своє існування як самостійний об`єкт нерухомого майна.

2. Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Перцовою М.Г. на підставі оскаржуваного рішення зареєстровано відступлення іпотеки на нежитлову будівлю від АТ «ПУМБ» до ТОВ «ФК «Мотус Анте» (запис про іпотеку № 40987308) на підставі посвідченого нею договору відступлення прав вимоги від 12.03.2021 № ВПВ-1203, зареєстрованого в реєстрі за № 264, акту приймання-передачі документів від 12.03.2021, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Перцовою М.Г., за реєстровими №№ 265, 266.

3. Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон).

4. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 27 Закону державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі, зокрема, договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката.

5. Статтею 18 Закону передбачено порядок державної реєстрації прав, зокрема, прийняття і перевірку документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрацію заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень.

6. Колегією встановлено, що приватним нотаріусом Перцовою М.Г. відповідно до вимог частини третьої статті 10, статті 18, пункту 5 частини другої статті 27 Закону належним чином було перевірено документи, які подавались для державної реєстрації прав, на відповідність вимогам, встановленим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

7. Враховуючи викладене, Колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято приватним нотаріусом Перцовою М.Г. відповідно до норм чинного законодавства у сфері державної реєстрації прав.

8. За результатами розгляду скарги колегіально Мін`юст приймає рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законом (пункт 14 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128)

9. Відповідно до пункту 10 частини восьмої статті 37 Закону Міністерство юстиції України відмовляє у задоволенні скарги, якщо державним реєстратором прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

10. Враховуючи викладене, у задоволенні скарги слід відмовити, оскільки оскаржуване рішення прийнято приватним нотаріусом Перцовою М.Г. відповідно до законодавства.

Проаналізувавши зазначені у висновку Колегії від 10.06.2021 мотиви, Верховний Суд в погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність належного обґрунтування у контексті оцінки підстав та обставин, що слугували передумовою для оскарження рішення у сфері державної реєстрації прав, фактичному результату розгляду скарги (відмова у її задоволенні).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, виходячи з мотивів прийняття оскаржуваного рішення, дійшли правильних висновків, що фактично скарга позивача не була розглянута по суті поставлених в ній питань.

Водночас, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Так, у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Окремо колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення..

Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є:

1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;

2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення;

3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення;

4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;

5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Водночас висновок Колегії від 10.06.2021, на підставі якого власне прийнято оскаржуваний у справі наказ № 2086/7, не відповідає наведеним вище критеріям обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не містить правової оцінки фактичних обставин справи та взаємозв`язку конкретних мотивів з нормою права, а також не розкриває повний зміст доводів ТОВ Фірма «Аріс-Контракт», наведених у скарзі та доповнень до неї.

Фактично відповідач обмежився лише посиланням на загальні норми права, без надання оцінки кожному окремо аргументу скаржника, неведеному у скарзі.

Своєю чергою, серед іншого, скарга ТОВ Фірма «Аріс-Контракт», з урахуванням доповнень, також обґрунтовувалася порушенням приватним нотаріусом принципу одночасності вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном та державної реєстрації прав, закріпленому в статтях 3, 312 Закону № 1952-IV, та правил вчинення нотаріальних дій (посвідчення договору про відступлення прав вимоги від 12.03.2021 № ВПВ-1203 відбулося поза приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, що не відповідає вимогам статті 41 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до приписів статті 1 Закону України від 02.09.1993 № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII) вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Частина друга статті 41 Закону № 3425-XII встановлює, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у приміщенні органу місцевого самоврядування, у приміщенні дипломатичного представництва або консульської установи. В окремих випадках, якщо особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також якщо того вимагають особливості вчинюваної нотаріальної дії, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза зазначеними приміщеннями.

Згідно із статтею 54 Закону № 3425-XII, нотаріуси посвідчують правочини, які згідно із законом підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Посвідчення договорів про відчуження та заставу майна регламентує стаття 55 Закону № 3425-XII, відповідно до частини четвертої якої посвідчення договорів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням такого майна або за місцезнаходженням юридичної особи, або за зареєстрованим місцем проживання фізичної особи - однієї із сторін відповідного договору. Посвідчення договорів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, здійснюється за місцезнаходженням юридичної особи або за зареєстрованим місцем проживання фізичної особи - однієї із сторін відповідного договору.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону № 1952-IV, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Отже, у розумінні наведених положень законодавства державна реєстрація відступлення права вимоги, яка відбувається шляхом здійснення заміни іпотекодержателя за таким предметом іпотеки у Реєстрі речових прав, є обов`язковою, а такій реєстрації передує обов`язкова реєстрація самого права іпотеки за первісним іпотекодержателем.

Своєю чергою, згідно із статтею 3 Закону № 1952-IV однією із загальних засад державної реєстрації прав є одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав.

Відповідно до частин першої, шостої статті 312 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, що має наслідком набуття, зміну чи припинення речових прав, їх обтяжень одночасно із вчиненням такої нотаріальної дії, проводиться нотаріусом, яким вчинено відповідну нотаріальну дію, крім випадків, передбачених цією статтею.

Нотаріус у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, що має наслідком набуття, зміну чи припинення речових прав, їх обтяжень одночасно зі вчиненням такої нотаріальної дії, самостійно формує та реєструє заяву про державну реєстрацію прав та проводить державну реєстрацію прав у порядку, передбаченому цим Законом.

Водночас частина п`ята статті 312 Закону № 1952-IV встановлює особливості державної реєстрації прав у результаті вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, зокрема, для випадків нотаріального посвідчення правочину, правовий наслідок якого пов`язується з настанням певних обставин.

Так, відповідно до цієї норми, у разі нотаріального посвідчення правочину, правовий наслідок якого пов`язується з настанням певної обставини, а також у разі, якщо у результаті вчинення нотаріальної дії утворюються нові об`єкти нерухомого майна, що потребує здійснення власником дій, спрямованих на формування (створення) нерухомого майна, державна реєстрація прав проводиться після настання певної обставини, формування (створення) нерухомого майна будь-яким державним реєстратором з урахуванням частини п`ятої статті 3 цього Закону в порядку та строки, передбачені цим Законом.

Проте у висновку Колегії від 10.06.2021, на підставі якого прийнято оскаржуваний у справі наказ, взагалі відсутні посилання на ці аргументи скаржника та відповідно їх правова оцінка з посиланням на конкретні норми законодавства.

Отже, оскаржуваний наказ, який прийнятий на підставі висновку Колегії від 10.06.2021, не можна вважати таким, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Колегія суддів також враховує, що згідно зі статей 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16.09.2014) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.

Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того, як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Також, у постанові від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16 сформульовано правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні; неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень; принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

З огляду на вищезазначене, прийняття наказу про відмову у задоволенні скарги без наведення належних мотивів та обґрунтувань, не може вважатися таким, що відповідає засадам належного урядування, визначеним, зокрема частиною другою статті 2 КАС України, а тому не може вважатися правомірним.

Водночас, з урахуванням відсутності у висновку Колегії від 10.06.2021 правової оцінки доводам ТОВ Фірма «Аріс-Контракт» про порушення приватним нотаріусом вимог статті 41 Закону № 3425-XII, статті 312 Закону № 1952-IV, суди попередніх інстанцій надали правову оцінку цим аргументам та відповідно сформували правовий висновок з цього питання, фактично перебравши на себе повноваження органу, який здійснює розгляд скарг у сфері державної реєстрації прав.

За таких обставин, необхідно змінити мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій у вказаній частині шляхом виключення цих висновків.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням обставин цієї справи, порушення приватним нотаріусом вимог статей 41 Закону № 3425-XII, статті 312 Закону № 1952-IV не входить до предмету доказування у цій справі, оскільки такі порушення не оцінювалися відповідачем при розгляді скарги.

З цих же підстав, також відсутня необхідність формування правового висновку щодо застосування пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV у контексті повноважень Мін`юсту під час розгляду скарги на рішення державного нотаріуса перевіряти дотримання вимог законодавства щодо порядку вчинення нотаріусом нотаріальної дії, яка безпосередньо не пов`язана саме із прийняттям рішення нотаріусом, як державним реєстратором.

Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги в контексті обраного судами способу захисту порушених прав позивача шляхом зобов`язання Мін`юст розглянути по суті скаргу ТОВ Фірма «Аріс-Контракт» від 20.04.2021, колегія суддів зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Обраний у спірному випадку судами спосіб захисту порушених права позивача шляхом визнання протиправним і скасування акта індивідуальної дії та зобов`язання відповідача вчинити певні дії (розглянути скаргу по суті) відповідає вимогам статей 5, 245 КАС України та забезпечує ефективне поновлення позивача в правах.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що виразилося у незалученні до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ «ПУМБ», оскільки спір у цій справі виник у площині публічно правових відносин під час реалізації Мін`юстом владних управлінських функцій щодо забезпечення адміністративного оскарження у сфері державної реєстрації юридичних осіб, і безпосередньо не зачіпає права та інтереси первісного іпотекодержателя.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відповідача.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на викладене, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а судові рішення змінити в частині мотивів задоволення позову.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 у справі №400/6073/21 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 у справі №400/6073/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа